Протистояння двох свiтiв i морально-етичних позицiй у драматичнiй поемi
Лесi Українки “Бояриня”
Поема “Бояриня” не була у творчостi Лесi Українки явищем випадковим.
Задум i сюжет твору з трагiчним фiналом вiдповiдав “трагiчно му
свiтоглядовi” самої поетеси. Її не стiльки цiкавила полiтична iсторiя,
скiльки iсторiя культурна, хоч сам твiр присвячено драматичним подiям
нацiональної iсторiї – добi Руїни з усiма її конфлiктами й
суперечностями. Це була найтрагiчнiша, на мiй погляд, сторiнка в iсторiї
України, адже пiсля смертi Богдана Хмельницького нашу країну, яку було
подiлено на двi сфери впливу (польську i росiйську), спустошували
виснажливi вiйни, внутрiшнi суперечки за гетьманську булаву, намагання
московських царiв позбавити українцiв його мислячої елiти.
Саме ця нацiональна зрада освiчених верств “заради лакомства нещасного”
мучила Лесю Українку i надихнула її на створення “Бояринi”, яку вона
написала за три днi 1910 року. Треба зазначити, що мотив нацiональної
зради-пасивностi звучав i в творчостi Т. Шевченка (“I мертвим, i
живим…”), i в П. Кулiша, i в М. Костомарова, i в поезiї I. Франка:
Чого у нас вiдступникiв так много
I чом для них вiдступство не страшне?
о кохання. Двi люблячi душi, але яка прiрва мiж ними! Коли я читав
поему, в моєму серцi розпач весь час змiнювався спiвчуттям до них,
бентежило передчуття неминучого лиха. Бо для обох героїв Україна – це
“веселий свiт” з дiвочим спiвом, де в шанобi батько-мати, добре слово,
жiноча й подружня вiрнiсть. Московщина ж – “неволя бусурманська”,
“темниця”. Та якщо Оксана вiдкрито заявляє:
…Хiба я тут не як татарка
сиджу в неволi? Ти хiба не ходиш
пiд ноги слатися своєму пану,
мов хановi? Скрiзь палi, канчуки…
Холопiв продають… Чим не татари?
то надмiрна обережнiсть Степана переросла в його боягузство й
бездiяльнiсть. Вiн поводив себе по-лакейськи, боявся розгнiвати хазяїна,
вiд якого залежило його благополуччя. Тому й танцював “Стьопка-холоп”
тропака перед царем i в прямому, i в переносному значеннi.
Як же влучно на прикладi протистояння моральних позицiй двох люблячих
сердець показала поетеса протистояння двох свiтiв – України i Росiї
часiв Руїни! Леся Українка навiть поглиблює показ цього проти-стояння,
змальовуючи звичаї та обряди України й Росiї (ставлення до жiнки, честi
дружини, етикет пригощання гостя), рiзницю у художнiх смаках (Оксана не
приймає росiйського жiночого вбрання). Надiрвана всiма цими великими i
малими деталями протистояння, Оксана вигукує: “Я гину, в’яну, жити так
не можу!” Тiєї митi менi здалося, що я чую голос моєї України, яка
намагається докричатися i до великодер жавної влади, i до своїх
дiтей-українцiв, щоб вiдродити в них нацiональну пам’ять, i змусити всiх
зрозумiти, що нацiя з волелюбними традицiями, героїчною iсторiєю i
високими морально-етичними нормами заслуговує не на приниження своєї
гiдностi, а на пошанування своєї самобутностi i права на державний
суверенiтет.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
