Особистi мiркування. Поезiя, близька моєму серцю (за лiрикою Володимира
Сосюри)
Спiва моя душа, прозора i крилата,
любовi сповнена до всього i до всiх…
I кожного обнять я хочу, наче брата,
у райдузi пiсень закоханих моїх.
Коли я вперше читав вiршi Володимира Сосюри i натрапив на вiрш “Спiва
моя душа”, менi здалося, що поет дещо прикрашає свої почуття, свiй
внутрiшнiй стан. Та з часом я поринув у такий безмежний свiт його
задушевної щиростi, людяностi, закоханостi у красу, що зрозумiв:
наведений на початку твору уривок – дзеркальне вiдбиття Сосюри – людини
i поета. Iз рядкiв його поезiї передi мною постав талановитий
поет-лiрик, спiвець боротьби i кохання, неперевершений майстер чарiвного
слова.
Вся його творчiсть є сповiддю нiжної i бентежної душi, яка радiла i
мучилася, бо не могла залишатися байдужою. Назавжди, мабуть,
закарбувались у моє серце i пам’ять вражаючої сили i емоцiї признання:
Так нiхто не кохав. Через тисячi лiт
лиш приходить подiбне кохання.
В день такий розцвiтає весна на землi
i земля убирається зрання…
Щодо мене, то цi рядки можна порiвняти лише з шекспiрiвськими сонетами.
Та iз всього лiричного доробку поета менi найбiльше подобаються вiршi,
пронизанi осiннiми мелодiями (“Айстри”, “Осiння пiсня”, “Ти мiж єдиних
одна” тощо).
Осiнь у життi – як осiнь у природi: час тихої замрiяної краси, час
плодозбору. Тому глибоким оптимiзмом сповненi цикли осiннiх мелодiй
Сосюри, в них звучить вiра у вiчну молодiсть героїв. Вiн i про себе
говорить:
h
h
Ue c
I%thодин ще юний, юний,
а другий, що й казать, уже старий.
Та їх серця однi єднають струни,
i тому я незмiнно молодий.
Поетична книжка Володимира Сосюри “Осiннi мелодiї”, в якiй найповнiше
вiдбилися осiннi настрої поета, – це пiсня щирого й вiдданого серця. Ця
пiсня бринить найтоншими нотами, пiдноситься до неба, охоплює душу:
Хай опадає лист в саду
на землю в срiбному iнеї –
Я в пiснi молодiсть знайду
i довго-довго буду з нею.
На мою думку, кожний, хто читав пристраснi слова поета про осiнь,
знаходить у своєму серцi щирий вiдгук, бо не можна залишитися стороннiм
слухачем спiву душi вiдкритої, людяної, дивовижно тонкої i нiжної у
своїх почуваннях:
Осiннiй сад, жоржин печаль багряна,
стрясають їх пориви вiтру злi,
i дерева жалiються туманом,
що вже так мало листя на гiллi.
Лiрика кохання, що є вiчною темою свiтової поезiї, незмiнно звучала в
нiжнiй поезiї Володимира Сосюри. Вона зливається з лiрикою людського
серця, яке трепетно вiдгукується на будь-якi чарiвнi прояви
навколишнього життя:
Не кує вже зозуля в дiбровi,
лиш хитаються тiнi кривi
i зоря у пожовклiй травi
розгубила стрiчки пурпуровi.
Звучать в “Осiннiх мелодiях” i патрiотичнi мотиви, якi оспiвують
воїнiв-захисникiв, невтомних трударiв – всiх тих спiввiтчизникiв, яких
щиро любив i якими пишався поет. Серце його, сповнене цими почуттями,
бажало,
Щоб розцвiли усмiшки щирi,
Щоб їх не стерли грози злi.
Яке це щастя – жить у мирi
i вiчнiй дружбi на землi!
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
