Назрiвання соцiально-полiтичних конфлiктiв у самодержавнiй Росiйськiй
iмперiї (за новелою Володимира Винниченка “Суд”)
Розквiт таланту В. Винниченка припав на початок XX столiття – бурхливу
епоху, коли вiдбувалися численнi селянськi заворушення i бунти,
переосмислення громадських цiнностей усiма верствами народу. Це, кiнець
кiнцем, епоха першої росiйської революцiї 1905 року.
Письменник прагнув художньо зобразити соцiально-полiтичнi й моральнi
проблем цього часу, намагався на живому матерiалi показати повну
вiдсталiсть самодержавно-деспотичного управлiння.
Один з таких творiв – новела “Суд”, у якiй В. Винниченко дошкульно i
свiжо показав образ щирого помiщика-“малороса” з його українською
патрiархальщиною.
Саму новелу можна розбити на двi частини – розмова Михайла Денисовича
Самоцвiта з гостем – сусiднiм панком Дуриндою, в якiй Самоцвiт викладає
свої погляди про ставлення до “нових часiв” i його, Самоцвiтiв, “суд”,
свiдком якого i стає Дуринда.
Пiд час чекання жатки, яку Самоцвiт пообiцяв своєму сусiдовi Дуриндi,
Михайло Денисович жалiється про настання важких, незрозумiлих часiв.
Мужики не такi, як ранiше: бажають пiдвищення плати, читають “бумажки” –
прокламацiї, якi то тут, то там з’являються по селах i, взагалi, бажають
зараз у всьому роз’яснення.
А Самоцвiт же, “хохол, малорос сам…”, мiцно тримається святих старих
законiв. Навiть впровадженню технiки вiн опирається, вбачаючи в цьому
загрозу старим патрiархальним правилам. Вiн не бажає використовувати
жатку, бо є мужики. А “це машини трошки кращi… Не заламається й не
спортиться…”
“Фiлософiя” Михайла Денисовича проста: “Не треба мудрувать, от що! Не
треба полiтикувать… “Роз’яснять, пояснять…” В морду! От i все
роз’ясненiє. По-моєму”. Зараз нiчим не можна стримати мужика, тiльки цим
одним: “…ще одно, чим можна здержать мужика, то… бить його треба… Бить,
бить i не давать i вгору глянуть…” А Дуриндi, який уважно слухає промови
Самоцвiта, вже так i хочеться, “щоб усi мужики зробились одним
чоловiком”. Щоб дав раз-два – i все спокiйно.
h‰
h‰
lc
Як же це дiє в життi? Приводять нарештi селянина Крутоноженка, за
словами Самоцвiта, велику “каналiю”. Хоч Крутоноженко представився
Никифором, а не Никонором, якого справдi очiкував Самоцвiт, вiн не
звернув на це уваги, i почався “суд”. Швидко вiн i закiнчується кiлькома
Самоцвiтовими ударами в “морду” селянина. Селянин ви- правдовується
перед начальником. Залiзна “фiлософiя” нiби дiє безвiдмовно. Але тут
сталася заминка. Виявляється, що побитий чоловiк – брат Никонора Никифор
Крутоноженко. Сам Никофор та iншi селяни, злi й розпаленi, кричать на
Самоцвiта, називаючи його суд “розбоєм”. За-кiнчується “суд” вивезенням
обох Крутоноженкiв у мiсто, на “справжнiй” суд – уже як майже злiсних
бунтiвникiв. Селяни обуренi. Треба працювати, а тут такi подiї. Зараз i
пiшла в хiд жатка, яку Самоцвiт до кiнця свого життя не хотiв
використовувати.
А Дуринда, виїжджаючи з подвiр’я, згадує як страшне пророцтво слова
Самоцвiта: “Полетимо, полетимо, аж загудить, молодой человєк!”
Теперiшнiй земський начальник, а по сутi, класичний помiщик-сат рап
Самоцвiт усiма силами прагне зберегти старi порядки. Але не бачить через
заскорузлiсть i ненависть до “мужикiв” змiн у суспiльствi. Саме
суспiльство вже змiнилося, а Самоцвiт – нi. Вiн i не бачить, що своїми
“благими” законами i самим стилем управлiння розбурхує народний гнiв.
Михайло Самоцвiт – лише типовий представник свого прошарку, але ж у
життi їх десятки тисяч. I дiють iншi самоцвiти так само, пiднiмаючи
сотнi тисяч озлоблених селян. А значить, в одному Самоцвiт усе ж таки
був правий, коли казав Дуриндi, що “через 10 год” мирного життя вже не
буде. Правда, перевернув вiн усе навпаки: бив мужикiв, щоб “через 10
год” не було нiяких бунтiв i революцiй, хоча потрiбно було б негайно
припинити цю “патрiархальщину” i приступити до створення справдi
правового суспiльства. Але самоцвiти ще дуже далекi вiд цього.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
