Наш нацiональний характер
Нацiональний характер – це “дух” народу, найглибшi його прояви, якi
об’єднують людей окремої нацiї. Вiн виникає iсторично, внаслiдок певних
етапiв, якi проходить окрема маса людей, i впливiв, яких вона зазнає.
Головнi причини формування нацiонального характеру, або менталь ностi,
географiчне положення країни, iсторичнi обставини, суспiльнi умови,
культура та власне особливостi психологiї цього народу. Найяскравiшими
представниками вiтчизняного свiтобачення, на думку вчених, були Г.
Сковорода, Т. Шевченко та М. Гоголь. Саме в їхнiй творчостi ми знайдемо
найглибше його розумiння.
Україна розташована на надзвичайно плодючiй землi, тому кожна українська
сiм’я могла повнiстю забезпечити себе i селитись окремо. Вiд землi
залежала людська доля, тому зв’язок iз землею посилювався як запорука
щастя. Українець розумiв землю як святу матiр, бо з неї створено людину,
вона освячена кров’ю предкiв та захисникiв. Для нацiї хлiборобiв земля
була годувальницею; бити її без потреби вважалося таким же страшним
грiхом, як бити матiр. Найурочистiшою клятвою вважалося з’їдання
грудочки землi – форма причастя до найбiльшого скарбу. Радiючи роботi на
землi, українець прагнув близостi до природи бiльше за спiлкування з
людьми. Великi простори його землi виховували у ньому поклонiння життю,
сонцю, землi. Маючи природу як основний шлях пiзнання Бога, людина
ототожнювала її iз Творцем. Такий бог об’єднував собою небо й землю, а
значить i Всесвiт, з народом та з окремою людиною.
Українець – iндивiдуалiст; бiльше за все вiн цiнував свободу окремої
людини, i перш за все свободу самого себе. Тому не засновував мiст та й
взагалi цiнував рiвнiсть i демократiю аж до крайнощiв: стихiйностi
(вибори в Запорозькiй Сiчi) та анархiї, навiть вузького егоїзму.
r*thмоменту (як казали козаки, закликаючи до повстання: “смертi все одно
не уникнути, то яка рiзниця, вiд чого помирати – вiд старостi, шаблi чи
вiд палi”).
Очевидно, що сiм”я та, ширше, рiд – головна суспiльна одиниця українця.
Правителi мiнялися кожен день, сьогоднiшня влада карає на горло
прихильникiв вчорашньої, i українець охоче дiлив увесь свiт на “своїх” i
“чужих”. У полiтицi планi вiд мене все одно не залежить нiчого, а в
господарствi я все роблю сам. Цiкаво, що iдеалом хлiборобiв був не
батько-мисливець та воїн, а мати-берегиня, тому саме мати була центром
багатьох сiмей.
Iндивiдуалiст-українець i взаємини з оточенням теж налагоджував
особисто; про це зазначає козацьке побратимство. Я вiдповiдаю за самого
себе, сiм”ю i за друга, але не бiльше.
Українець сприймав свiт не розумом, а серцем. Почуття, iнтуїцiя для
нього важливiшi за докази. Вiн не обмiрковує, а переживає життя; тому в
українських пiснях стiльки лiризму, нiжностi, суму. Прагнучи до власного
щастя, українцi створюють прекраснi зразки любовної лiрики. На прикладi
фольклору ми бачимо, що, на вiдмiну вiд бiльшостi держав, кохання було
чи не головним фактором при виборi супутника життя.
Який же висновок зробимо ми, дослiдивши наш нацiональний характер?
По-перше, особливий характер українцiв – реальнiсть. Вiн вiдрiзняється
вiд характерiв усiх сусiднiх народiв. По-друге, наш характер – не кращий
i не гiрший за iнших. Вiн просто iснує i має свої недолiки й переваги.
Знати його, дослiджувати, поважати i працювати над посиленням сильних
якостей i подоланням недолiк – ось справа, гiдна сучасного українця.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
