На полювання iз девiзом: “хай живуть зайцi!”
Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем i
рибалкою, але на полювання вiн збирався iз дивним девiзом: хай живуть
зайцi! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирiчного заслання, вирушав
на полювання з єдиною метою – помилуватися густими лiсами, зеленими
луками, запашними сiнокосами, бездонно-спокiйними озерами, бузковими
надвечiр’ями, срiблястими нiчними росами, нiжно-рожевими свiтанками.
Своє найвище захоплення красою природи “поет полювання” передає у
“Вiдкриттi охоти”, у “Мисливствi” та iнших гуморесках. Цi маленькi
шедеври вражають органiчним злиттям двох граней характеру письменника –
гумору i лiрики.
У “Мисливських усмiшках” Остап Вишня любовно створює високохудожнi
картини рiдної природи, виражає щире захоплення нею, розкриває її
могутнiсть i красу. Згадайте прекрасний лiричний вiдступ у гуморесцi
“Заєць”. Кожне дерево в Остапа Вишнi одухотворене, надiлене рисами i
почуттями живої людини. Вихопленi з природи “мисливськi” картини Остапа
Вишнi буквально “пахнуть”. Задушевного лiризму пейзажам надають
вмонтованi в художню тканину фрагменти з народних пiсень.
Ось запис iз щоденника Остапа Вишнi за 23 грудня 1951 р.: “Були на
полюваннi. Не вбили i не застрелили нiчого. Для мене це – типове явище.
Коли я приходжу, як завжди, додому “попом”, без нiчого, – усi спокiйнi.
Усi: жона, донька, зять i навiть онучок, Павлушка.
R
~$thпiшло! Дружина з кимось говорить по телефону: “А ви знаєте – у нас
заєць!” – “Ну?” – “Факт: Павло Михайлович принiс. (Принiс!) I от я
мучусь уже тиждень: хто вбив того зайця?”
Ще запис (1952 р.): “Їздили полювати. Це – не вперше i не востаннє.
Нiчого! I як радiсно, що я нiчого не вбив! I як радiсно буде, що я
нiчого не вб’ю. Одне тiльки: Павлуша, онук, чекає вiд дiда зайця. А дiд
– без зайця та й без зайця. Перед онуком незручно”.
Остап Вишня надзвичайно любив природу, лiси, поля, рiчки, чарiвнi
краєвиди українського лiсостепу. З батькiвською турботою ставився до
звiрiв i птахiв. Тому так подобалося йому ходити на полювання, де
вiдпочивав душею, заспокоювався вiд мiської метушнi. Особливо часто
полював разом iз Максимом Рильським, особливо в останнi роки життя.
Остап Вишня постiйно писав усмiшки про мисливцiв i рибалок. 1958 року
вийшло найповнiше видання цього циклу пiд назвою “Мисливськi усмiшки”.
Схоже, що це була одна з його найулюбленiших тем. Не тiльки тому, що сам
був мисливцем i рибалкою. У таких усмiшках не було необхiдностi кривити
душею: показувати прогресивний поступ нового життя чи передавати
всенародне пiднесення вiд соцiалiстичного будiвництва.
“Мисливськi усмiшки” – явище в українськiй лiтературi майже унiкальне.
Цей синтез народного анекдоту i пейзажної лiрики i сьогоднi збирає
чимале коло читачiв.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
