Лiричний герой Джорджа Байрона
Джордж Гордон Байрон був романтиком як у творчостi, так i в своєму
життi. Байрон був красивим, але кульгавим вiд народження. Його рiд був
дуже давнiм, мав родиннi зв’язки ще з англiйськими i шотландськими
королями, але маєток i титул Байрони отримали лише в XVI столiттi, а в
XVII столiттi англiйська буржуазна революцiя призвела рiд до занепаду.
Все це сформувало особистiсть поета i теми його творчостi.
Байрону дорiкали, що його вiршi схожi на багато iнших, коли з’явилася
його перша збiрка поезiй. Але смiливий, гордий i щирий Байрон дав гiдну
вiдповiдь критикам. Такими ж рисами характеру надiлений i його герой у
поемi “Паломництво Чайльд Гарольда”.
Поема має вигляд щоденника, який пишуть двi особи: сам автор i його
герой. Герой поеми пiсля перших рядкiв автобiографiчного характеру стає
лише iм’ям, його витiсняє автор, дистанцiя мiж ними майже зникає.
Прагнення пiзнати людей, незадоволенiсть дiйснiстю, намагання
випробувати свої духовнi можливостi i сили – такi цiлi паломництва
Чайльд Гарольда, якi були близькими i самому Байрону.
Розчарування i смуток Гарольда не залежать вiд його скривдженого
самолюбства, сiмейних конфлiктiв, нещасного кохання та iнших особистих
мотивiв, якi вiдiграють значну роль у його попередникiв у лiтературi.
Герой Байрона не розпочинає боротьбу iз суспiльством, але його
бездiяльнiсть i споглядання – це не позицiя пасивностi. Головна риса
Чайльд Гарольда як художнього образу – його незавершенiсть, герой
покликаний вiдобразити момент пробудження самосвiдомостi людини нового
часу, яка починає вiдчувати на собi й у свiтi, що її оточує, наслiдки
iсторичних змiн i усвiдомлювати трагiчнi протирiччя, якi були
характерною рисою сучасностi.
Байрон ставить питання про причини суспiльних вад, нацiонально го
занепаду, замислюється над протирiччями i загадковiстю iсторично го
процесу, але виражає глибоке незадоволення собою i розмiрковує над
значенням своєї творчостi.
Герой Байрона вiдчуває “Свiтову скорботу”, тому що жага життя, могутнi
сили, прихованi в людинi, не мають плiдного використання. Гарольд палко
i щиро сприймає реальнiсть, але саме вона гнiтить його. I вiн постає
проти всього свiту, вiдстоюючи право на внутрiшню iндивi-дуальну
свободу, насамперед свободу почуттiв. Таким настроєм пройнятий вiрш
“Душа моя похмура”. Вiдчуття “Свiтової скорботи” – головний мотив вiрша.
Лiричний герой звертається до спiвця з дивним проханням: заспiвати таку
пiсню, щоб душа розридалась. “Я хочу слiз!” стає своєрiдним референом, в
якому звучить виклик. I тiльки кiнцiвка вiрша пояснює, чому виникає таке
дивне прохання. “Я хочу слiз, бо серце розривається вiд страждання”.
Лiричний герой мислить так: вiдiйти вiд життєвих страждань вiн не зможе,
а сльози, можливо, принесуть хоч на деякий час полегшення.
Такий романтичний герой був близьким багатьом поетам. Тому твори Байрона
перекладали рiзними мовами, i навiть виник тип поведiнки людини, який
дiстав назву “байронiзм”.
Лiричний герой Байрона виник за певних iсторичних умов i вiддзеркалив
основнi проблеми того часу, пробудження в людинi вiдчуття своєї
неповторностi, свого права на власнi думки i почуття. Такий герой не
знає нi причин “свiтової скорботи”, нi як її позбутися. I вiн залишає за
собою право не ховатися вiд неї, а вистраждати її.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
