Фiлософсько-символiчний змiст повiстi “Старий i море”
Повiсть-притча “Старий i море” видатного американського письмен ника
Ернеста Хемiнгуея – це не лише один з останнiх його завершених творiв, а
найскладнiша у фiлософському планi рiч. Це – алегоричне розкриття
свiтоглядної позицiї автора, власний варiант вiдповiдi письменника на
найважливiше з питань фiлософiї про сенс життя.
Ще ранiше у творчостi Хемiнгуея склався особливий художнiй принцип, який
письменник назвав “принципом айсберга”: “Якщо письмен ник добре знає те,
про що вiн пише, вiн може оминути багато з того, що знає, та, якщо вiн
пише правдиво, читач вiдчує все проминуте так само сильно, як коли
письменник сказав про це. Величнiсть руху айсберга у тому, що вiн лише
на одну восьму пiдноситься над поверхнею води”. Вiдштовхуючись вiд цiєї
метафори, можна сказати: “надводна” частина змiсту повiстi “Старий i
море” надзвичайно мала, а глибина “пiдводної” – незрiвнянно велика.
Зовнi сюжет повiстi дуже простий, його можна переказати кiлькома
реченнями. Живе самотнiй старий рибалка Сантьяго, єдиний друг якого –
хлопчик Маноло, його учень i помiчник. Старого Сантьяго покинуло щастя,
як покинула бiльшiсть людей, не здатних його розумiти. Вiн iде в море,
де на наживу ловиться величезна риба, боротьба з якою триває майже двi
доби, але зрештою спiйману здобич нищать акули. Залишками здобичi
старого милуються туристи, але й тi бачать у рибi лише якусь екзотичну
рiч.
Нiби нiчого особливого й не вiдбувається – якщо бачити тiльки зовнiшнiй
сюжет. Та безлiч прихованих образiв-символiв ховається за цiєю нiби
простенькою iсторiєю.
Старий – це водночас i жива людина зi своїми почуттями, думками i
досвiдом, й символ певної системи цiнностей. Хлопчик Маноло – не лише
хлопець, що живе зi своїми батьками, що намагаються вiддалити його вiд
старого вчителя-друга, це – надiя на майбутнє, моральна перемога
Сантьяго i його цiнностей над вiдчуженiстю оточення. Батьки хлопчика
уособлюють цей свiт, вiдчуженiсть i роз’єднанiсть людей у якому є
нормою, як i туристи, що дивляться на рибу. Риба для Сантья-го – мета
iснування, до якої треба прагнути за будь-яких обставин, незважаючи на
усi труднощi i перешкоди. Перемога над рибою – досягнення цiєї мети.
Знищення риби – нерозумiння свiтом її значення. Утлий човник на тлi
безмежного простору – самотнiсть. Море – непереборна сила природи, сама
вiчнiсть. Приблизно такий змiст мають символи, узятi поодинцi, але
сполучення їх створює iдеї усього твору.
ed1/41U&
хай її матерiальне втiлення зникає з рук. I боротьба з рибою водночас є
ще й дивним єднанням з нею, хоч вона є метою, але вимушеною, якщо
подивитись трохи з iншого боку. Не випадково, розмовляючи сам iз собою,
Сантьяго каже: “Як добре те, що нам не потрiбно вбивати сонце, мiсяць,
зiрки, достатньо того, що ми вимагаємо їжу в моря i вбиваємо своїх
братiв”. Тобто нiби не вiн ставить собi це за мету, її вимагають життєвi
обставини, проте, прийнявши виклик, вступивши з рибою у двобiй, Сантьяго
досягає ще однiєї цiлi: довести, що людина не безсила, взагалi свою
здатнiсть перемогти.
Вiдвага та шанси на перемогу у нього i у риби практично рiвнi. Не буде
перебiльшенням сказати, що рiвнi цi двоє i за моральними якостями. У
своїй боротьбi переможець i переможений досягають своєрiдної гармонiї –
а це вже одна з головних авторських iдей. Знайти гармонiю з природою –
чим це не сенс iснування людини?
Гармонiї з природою неможливо досягти анi ставлячись до неї зверхньо,
бачачи у нiй джерело задовiльнення власних потреб, анi вiдсторонено
милуючись нею здаля. Для цього треба зрозумiти її внутрiшнi закони i
навчитися жити за ними. Гармонiйнiсть природи зовсiм не виключає
боротьби, бiльше того – вона невiдривна вiд боротьби, але боротьби на
рiвних, коли пiдставами для перемоги стають не якiсь технiчнi засоби, а
особистi внутрiшнi сили: рiшучiсть, мужнiсть, воля до перемоги. Вона теж
жорстока, як i людський свiт, але щедра i справедлива – перемагає той,
хто гiдний перемогти. Її правила гри нiби протиставляються таким у
людському суспiльствi.
Старий Сантьяго за законами природи – переможець, але вiн – переможений
за шкалою цiнностей людей, тому серед них вiн самотнiй i безсилий
вигравати за їхнiми правилами гри. Море i риба значно ближчi йому
духовно, нiж людське суспiльство.
Але вiн усе-таки саме людина, i саме людей репрезентує у двобої зi
стихiйними силами. З великою гордiстю звучать його слова: “Людина
створена не для того, щоб терпiти поразку. Людину можна знищити, але не
можна перемогти”.
Ось такою людиною i постає вiн у повiстi: людиною, багатшою духовно за
тих, що не замислюються над тим, що означає бути людиною.
Людиною-переможцем, виграш якої пiдтверджує сам принцип гармонiї
природи, хай не зрозумiлий iншим, але вищий за будь-якi iншi закони.
Переможцем, хто б що не вважав.
Мабуть, це й є головною iдеєю твору. Але однозначно стверджувати це
важко – айсберг на те й айсберг, що його неможливо побачити увесь. Кожен
може вiдшукати у повiстi-притчi “Старий i море” щось своє.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
