Поняття та види часу відпочинку
Законодавство про працю не дає визначення часу відпочинку. Наукою
трудового права традиційно під часом відпочинку розуміється час,
протягом якого працівник є вільним від виконання трудових обов’язків і
вправі використовувати його на власний розсуд.
Як слушно зауважує П.Д. Пилипенко, правове поняття часу відпочинку не
відповідає фізіологічному поняттю відпочинку, коли людина, наприклад,
спить. У зв’язку з цим науковці пропонували увесь час поза робочим часом
називати “вільним від роботи часом” або “неробочим часом”. Проте у
законодавстві застосовується саме термін “час відпочинку”, і його
правовий аспект полягає у зв’язку із трудовими обов’язками працівника, а
точніше, коли працівник вільний від такого зв’язку. Право на відпочинок
гарантується нормуванням робочого часу (Трудове право України: Курс
лекцій / За ред. П.Д. Пилипенка. — Львів: Вільна Україна, 1996. — С.97).
Законодавством встановлені наступні види часу відпочинку:
— перерви протягом робочого дня (зміни);
— щоденний відпочинок (міжзмінна перерва);
— вихідні дні (щотижневий відпочинок);
— святкові і неробочі дні;
— відпустки.
Відповідно до ст. 66 КЗпП перерва для відпочинку і харчування надається
тривалістю не більше 2 годин. Така перерва повинна надаватись, як
правило, через 4 години після початку роботи. Час початку і закінчення
перерви встановлюється правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Працівники використовують час перерви на свій розсуд. На цей час вони
можуть відлучатися з місця роботи. На тих роботах, де через умови
виробництва перерву встановити не можна, працівникам повинна бути надана
можливість приймання їжі протягом робочого часу. Перелік таких робіт,
порядок і місце приймання їжі встановлюється власником або уповноваженим
ним органом за погодженням з профспілковим комітетом підприємства,
установи, організації. Перерви для відпочинку і харчування не
включаються в робочий час і не оплачуються.
При роботі на відкритому повітрі в холодну пору року за рішенням
роботодавця встановлюються перерви для обігрівання. При цьому власник
або уповноважений ним орган узгоджує з профспілковим комітетом кількість
і тривалість таких перерв, а також обладнання місць обігрівання. Перерви
для обігрівання включаються в робочий час (п. 4 Правил о работе на
открытом воздухе в холодное время года: Обязательное постановление НКТ
СССР от 11 декабря 1929 р. // Кодекс законів про працю України з
постатейними матеріалами // Бюлетень законодавства і юридичної практики
України. – 1997. – №11-12. – С. 382).
Правила про умови праці вантажників при
навантажувально-розвантажувальних роботах, затверджені НКП СРСР 20
вересня 1931 p. (Кодекс законів про працю України з постатейними
матеріалами / / Бюлетень законодавства і юридичної практики України. –
1997. – №11-12. – С. 382), передбачають, крім обідньої перерви,
спеціальні перерви для відпочинку, що входять в робочий час. Тривалість
і порядок надання таких перерв визначається правилами внутрішнього
трудового розпорядку.
Жінкам, котрі мають дітей віком до 1,5 року, крім загальної для всіх
працівників перерви для відпочинку і харчування, надаються додаткові
перерви для годування дитини. Ці перерви надаються не рідше ніж через 3
години після початку роботи тривалістю не менше ЗО хвилин кожна. За
наявності двох і більше грудних дітей тривалість такої перерви має бути
не менше години. Строки і порядок надання перерв встановлюються
власником або уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим
комітетом підприємства, установи, організації і з врахуванням бажання
матері. Перерви для годування дитини включаються в робочий час і
оплачуються за середнім заробітком (ст. 183 КЗпП). Правом на перерву для
годування дитини користуються жінки, які працюють неповний робочий час.
За бажанням жінки, що має дітей, і в залежності від тривалості її
робочого дня (зміни) допускається: приєднання перерви для годування
дитини до перерви для відпочинку і харчування; перенесення 1 або в
сумарному вигляді 2 перерв для годування дитини на кінець робочого дня,
тобто більш раннє закінчення роботи в порівнянні з тривалістю робочого
дня, встановленою трудовим договором (п. 10 Положения о порядке и
условиях применения труда женщин, имеющих детей и работающих неполное
рабочее время: Утв. постановлением Госкомтруда СССР и Секретариата ВЦСПС
от 29 апреля 1980 г. №111/8-51 // Бюллетень Госкомтруда СССР. — 1980. —
№8).
$
Fників згідно з графіком змінності, що затверджується власником або
уповноваженим ним органом за погодженням з профспілковим комітетом.
На працівника, який перебуває у відрядженні, поширюється режим робочого
часу того підприємства, до якого він відряджений. Замість днів
відпочинку, не використаних за час відрядження, інші дні відпочинку
після повернення з відрядження не надаються. Якщо працівник спеціально
відряджений для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні,
компенсація за роботу в ці дні виплачується відповідно до чинного
законодавства. У разі, коли працівник відбуває у відрядження у вихідний
день, йому після повернення з відрядження в установленому порядку
надається інший день відпочинку (Інструкція про службові відрядження в
межах України та за кордон: Затв. наказом Міністерства фінансів України
від 13 березня 1998 p. №59 в ред. наказу Міністерства фінансів України
від 10 червня 1999 p. №146 // Праця і зарплата – 1999. – №14).
Відповідно до ст. 71 КЗпП робота у вихідні дні забороняється. Залучення
окремих працівників до роботи у ці дні допускається з дозволу
профспілкового комітету в наступних виняткових випадках:
1) для відвернення громадського або стихійного лиха, виробничої аварії і
негайного усунення їх наслідків;
2) для відвернення нещасних випадків, загибелі або псування державного
чи громадського майна;
3) для виконання невідкладних, наперед не передбачених робіт, від
негайного виконання яких залежить у подальшому нормальна робота
підприємства, установи, організації в цілому або їх окремих підрозділів;
4) для виконання невідкладних навантажувально-розвантажувальних робіт з
метою запобігання або усунення простою рухомого складу чи скупчення
вантажів у пунктах відправлення і призначення.
У таких ситуаціях залучення до роботи у вихідний день провадиться за
письмовим наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним
органу.
Робота у вихідний день компенсується за згодою працівника і власника
наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі
(ст. 72 КЗпП). До робіт у вихідні дні забороняється залучати
працівників, яким не виповнилось 18 років (ст. 192 КЗпП), вагітних жінок
і жінок, що мають дітей віком до 3 років (ст. 176 КЗпП).
Правило про неприпустимість залучення до роботи в дні щотижневого
відпочинку не застосовується до працівників безперервно діючих
підприємств, а також тих підприємств, установ, які повинні обов’язково
працювати саме в загально-встановлений день відпочинку (наприклад,
музеї, театри і т. ін.) На таких підприємствах щотижневий відпочинок
надається або відповідно до графіків змінності, або в один загальний
день тижня, що не співпадає із загальновстановле-ним (неділя) днем
відпочинку.
Святкові і неробочі дні. Законодавством України про працю передбачені
наступні святкові дні, робота в які не проводиться:
1 січня — Новий рік,
7 січня — Різдво Христове;
8 березня — Міжнародний жіночий день;
1 і 2 травня — День міжнародної солідарності трудящих;
9 травня — День Перемоги;
28 червня — День Конституції України;
24 серпня — День незалежності України. Законом України “Про внесення
змін до КЗпП України” від 24 грудня 1999 p. з переліку святкових днів
виключені 7 та 8 листопада — річниця Великої Жовтневої соціалістичної
революції.
Робота також не провадиться і в дні релігійних свят; такі дні згідно із
ст. 73 КЗпП називаються “неробочими”, чим підкреслюється їх недержавний
характер. Проте держава, шануючи релігійні традиції переважної більшості
населення, закріпила це положення у законі.
7 січня — Різдво Христове;
один день (неділя) — Пасха (Великдень);
один день (неділя) — Трійця.
За поданням релігійних громад інших (неправославних) конфесій,
зареєстрованих в Україні, особам, які сповідують відповідні релігії,
надається до 3 днів відпочинку протягом року для святкування їхніх
великих свят з відпрацюванням
за ці дні.
У вказані вище дні допускаються роботи, припинення яких неможливе через
виробничо-технічні умови (безперервно діючі підприємства, установи,
організації), роботи, викликані необхідністю обслуговування населення, а
також невідкладні ремонтні й навантажувально-розвантажувальні роботи
(ст. 73 КЗпП).
Згідно із ст. 67 КЗпП, у випадку, коли святковий або неробочий день
збігається з вихідним днем, вихідний день переноситься на наступний
після святкового або неробочого.
Робота у вихідні дні сплачується в підвищеному розмірі згідно зі ст. 107
КЗпП України.
Робота у святковий та неробочий день оплачується у подвійному розмірі:
1) відрядникам — за подвійними відрядними розцінками;
2) працівникам, праця яких оплачується за годинними або денними
ставками, — у розмірі подвійної погодинної або денної ставки;
3) працівникам, які одержують місячний оклад, — у розмірі одинарної
погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота у святковий і
неробочий день провадилася у межах місячної норми робочого часу, і в
розмірі подвійної погодинної або денної ставки понад оклад, якщо робота
провадилася понад місячну норму.
Оплата у зазначеному розмірі провадиться за години, фактично
відпрацьовані у святковий і неробочий день.
На бажання працівника, який працював у святковий і неробочий день, йому
може бути наданий інший день відпочинку.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
