Реферат на тему:
Вимоги до поверхонь, що підлягають штукатуренню. підготовка поверхонь до
штукатурення
До початку штукатурних і облицювальних робіт в будинку, що
споруджується, повинні бути виконані такі роботи:
закінчено влаштування даху над секцією, в якій мають розпочатися
опоряджувальні роботи; закінчено всі загально-будівельні та спеціальні
роботи; встановлено та закріплено перегородки, віконні та дверні
коробки; змонтовано вентиляційні короби і сміттєзбірники;
виконано всі електромонтажні роботи, що потребують в подальшому
зашпарування штраб і отворів;
закінчено монтаж і опресовку системи опалення, монтаж і промивання
водогону і каналізації;
закінчено настилання чорних (під паркет) дощаних підлог та кладку печей
місцевого опалення;
опоряджено, залежно від технічних вимог, шви між блоками або панелями з
фасадного боку будівлі і в місцях з’єднань збірних залізобетонних
конструктивних елементів;
законопачено теплоізоляційним матеріалом і заповнено розчином простір
між віконними (дверними) блоками і стіною;
встановлено підвіконники;
влаштовано гідроізоляційні шари (у разі потреби) і стяжки під підлоги.
Якість штукатурки залежить від якості розчину, способу опорядження
штукатурного шару, а також від виду і якості поверхні, що підлягає
штукатуренню. Щоб штукатурний шар міцно тримався на поверхні, вона має
бути шорсткою. Конструкції, що штукатурять, повинні бути стійкими, міцно
закріпленими, збудованими в межах дозволених відхилень по вертикалі і
горизонталі. Якщо конструкція вібруватиме, нанесений на неї шар
штукатурки буде тріскатись і відшаровуватись, а в разі відхилень
конструкції від вертикалі або горизонталі потрібно буде наносити на неї
потовщений шар розчину та виконувати додаткові роботи щодо підготовки
поверхонь: вирубувати виступи, набивати сітку або цвяхи, обмотуючи їх
дротом, тощо.
За технічними умовами без спеціальної (додаткової) підготовки
штукатурять:
якщо відхилення поверхні і кутів конструкції від вертикалі не більше 10
мм на поверх — при кладці з цегли і дрібних блоків або при виготовленні
конструкції з деревини: не більше 20 мм — при кладці з буту, бутобетону
та бетону;
відхилення перекриття від горизонталі не більше 2 мм на 1 м довжини і не
більше 10 мм на одне приміщення.
На поверхнях не повинні залишатися незакладені великі отвори, щілини та
борозни.
Дерев’яні стелі та перегородки обшивають дошками завширшки не більше 10
см. Широкі дошки повинні бути розколоті та закріплені цвяхами так, щоб
залишились поздовжні щілини.
Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їхньої
усадки. Дерев’яні стіни з колод чи брусків, а також саманні штукатурять
лише після повної усадки, бажано через декілька місяців після
спорудження.
ПІДГОТОВКА ПОВЕРХОНЬ ДО ШТУКАТУРЕННЯ
Щоб штукатурний розчин міцно приставав до поверхні, вона повинна бути
шорсткою, чистою, без пилу і масних плям. Природної шорсткості поверхні
недостатньо для міцного зчеплення її з розчином, тому на ній під час
підготовки до штукатурення створюють штучну шорсткість.
Підготовка цегляних та бетонних поверхонь. Цегляні поверхні стін,
виконані у пустошовку, перед штукатуренням обмітають від пилу і змочують
водою. Цегляні поверхні з швами, заповненими розчином, а також бетонні
поверхні насікають троянкою, зубилом, насікальним молотком тощо,
утворюючи на них похилі борозни 3—5 мм завглибшки на відстані 50—80 мм
одна від одної (рис. 1). Виконуючи цю операцію, треба працювати в
захисних окулярах і рукавицях, користуючись справним інструментом.
Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за
допомогою стиснутого повітря, що подається в приміщення по шлангах від
компресорної установки, і рясно змочують водою, аби під час штукатурення
вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і
промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або з шлангів,
підключених до водопровідної мережі.
Кам’яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи
з твердого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилом. Якщо
поверхня забруднена на значній площі, її очищають піском за допомогою
піскоструминних апаратів. Штукатурити починають через 1—2 год після
змочування поверхні водою.
У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні та дверні укоси,
галтелі, карнизи) чи на стиках дерев’яної і кам’яної поверхонь набивають
металеву сітку з розміром отворів від 10*10 до 30×30 мм (рис. 2, а) або
цвяхи, на які намотують дріт. Якщо в деяких місцях на плоских
горизонтальних поверхнях товщина штукатурного шару буде більше 2 см, а
на вертикальних — більше 3 см, їх також обтягують сіткою або роблять
плетіння з дроту.
Рис. 1. Кам’яна поверхня, підготовлена (насічена) до штукатурення
Рис. 2. Металева сітка, прибита до поверхні:
а —на стику дерев’яної і кам’яної поверхонь; б — при закритті каналів: 1
— цегляна поверхня; 2 — сітка; 3 — дерев’яна поверхня; 4 – дранка
Сітку прибивають до поверхні цвяхами, які забивають безпосередньо в
поверхню, у шви кам’яної кладки або в заздалегідь закладені дерев’яні
пробки. Щоб сітка щільно не прилягала до поверхні і під час штукатурення
у простір між нею і конструкцією западав розчин, під неї підкладають
дерев’яні реєчки, дріт, вербові лозини завтовшки до 5 мм. Щоб сітка
міцно трималася, цвях забивають до половини його довжини, лишок
загинають, притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику
дерев’яної і кам’яної поверхонь має бути не менше 10 см. Канали, в яких
прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення
чи водопроводу перед штукатуренням також затягують сіткою (рис. 27, б).
У цьому випадку сітка повинна бути на 10—15 см ширшою ніж ширина каналу.
Канали в конструкціях з бетону закладають плитами.
Плетіння по цвяхах виконують з дроту діаметром 0,8 — 1,2 мм. Якщо дріт
погано гнеться, то його відпалюють. На поверхню, яку потрібно армувати,
набивають рядами цвяхи на відстані 10 см один від одного. Аби іржа з
дроту і цвяхів не проходила на поверхню штукатурки, цвяхи забивають так,
щоб їхні головки після штукатурення були нижче зовнішньої поверхні
штукатурного шару не менш як на 15 мм. По забитих цвяхах натягують дріт,
обмотуючи його один або два рази навколо цвяха.
Сталеві балки перекриття, що будуть виступати з його площини, перед
встановленням їх на місце і штукатуренням обмотують сіткою чи дротом
(рис. 3). Відстань між витками дроту має бути не більше 5 см.
Рис. 3. Сталеві балки, підготовлені до штукатурення
Сталеві балки (рис. 4, а, б), нижня площина яких буде співпадати з
нижньою площиною перекриття, підготовлюють таким чином. З арматурного
дроту діаметром 4—5 мм заготовлюють хомути 2, які навішують на нижню
полицю балки на відстані 10—15 см один від одного. Під хомути закладають
тимчасові прокладки — два поздовжні прути 3 з того ж дроту. Щоб хомут
міцно тримався на балці, кінці його ударами молотка притискують зверху
до полиці. Після цього між арматурним каркасом і нижньою площиною полиці
балки утвориться простір, в який під час штукатурення буде заходити
розчин. Це сприятиме кращому зчепленню розчину з металевим каркасом.
Потім з-під хомутів виймають поздовжні прути і хомути переплітають
м’яким дротом 5 або прив’язують до них сітку.
Підготовити балки до штукатурення можна після повного влаштування
перекриття. У цьому випадку арматурний каркас приварюють до нижньої
площини балки.
Одним із різновидів армованих конструкцій, що підлягають штукатуренню, є
підвісна стеля. її влаштовують у вигляді суцільної сітки, яку розміщують
на певній відстані від залізобетонного перекриття (рис. 5) і
обштукатурюють. Сітку натягують по попередньо змонтованому з арматурної
сталі каркасу.
Рис. 4. Підготовка сталевих балок перекриття до штукатурення:
а — хомут, зачеплений за балку: б — арматурний каркас, створений на
балці; І — сталева балка; 2 — хомут: З – тимчасові прокладки з дроту; 4
— залізобетонна частина перекриття; 5 – Дріт
Каркас складається з двох частин: несучої і розподільної. Несуча частина
каркаса складається з гачків 2, закріплених у перекритті 1 і поздовжніх
арматурних прутів 3, закладених у загиби гачків. Для встановлення
несучої частини каркасу у перекритті висвердлюють або вибивають
шлямбуром відповідні отвори, вставляють в них гачки, закріплюють їх
металевими клинками і ці місця в перекритті замазують цементним
розчином. Потім укладають поздовжні прути. Якщо підвісна стеля була
передбачена проектом, то залізобетонне перекриття влаштовують так, щоб
кінці арматури виступали з його площини. До цієї арматури приварюють
поздовжні прути каркаса.
Розподільна частина каркаса складається з поперечних арматурних прутів
5, які прив’язуються м’яким дротом або приварюються до несучого каркаса.
Кінці прутів закріплюють в стіні так само, як закріплювали гачки. Потім
до цих прутів прив’язують арматурну сітку 4, з розмірами отворів 10×10
мм, на яку будуть наносити штукатурний розчин.
Сітчастоармовані конструкції можна застосовувати також для влаштування
перегородок, карнизів, пасків тощо.
Підготовка дерев’яних поверхонь. Для кращого зчеплення дерев’яної
поверхні з штукатурним шаром її оббивають дранкою, очеретом чи вербовою
лозою. До початку роботи з дранкою її сортують за розміром та якістю. З
кривої і тонкої дранки підбивають перший шар — простильний, а з прямої
—т другий (вихідний). Простильний шар роблять з кривої дранки тому, що
між такою дранкою і поверхнею будуть утворюватись більші проміжки, ніж
при використанні прямої дранки, а це значить, що під час штукатурення в
них буде потрапляти розчин, що сприятиме кращому утриманню штукатурного
шару на поверхні. Дранку прибивають хрест-навхрест (рис. 6, а) під кутом
45° відносно підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не
порушувала штукатурний шар при жолобленні у разі намокання, в місцях
стиків між кінцями дранок слід залишати проміжок 2—3 мм завширшки.
Відстань між окремими дранками повинна бути: для горизонтальних
поверхонь — не більше 45 мм, для вертикальних — не більше 55 мм.
Прибивають дранку штукатурними цвяхами 30 – 40 мм завдовжки. Цвяхи
забивають через одне-два перехрещення дранок. Між поверхнею і двома
шарами дранки утворюється простір, в який запливає рідкий розчин і міцно
зчеплюється з ними.
Рис. 5. Арматурний каркас підвісної стелі:
1 — залізобетонне перекриття; 2 — гачок; 3 — поздовжні арматурні прути;
4 — арматурна сітка; 5 — поперечні арматурні прути
Рис. 6. Підготовка дерев’яних поверхонь до штукатурення:
а — поверхня, підбита дранкою; 6 — поверхня, підбита очеретом
Щоб збільшити продуктивність праці при значних обсягах робіт, поверхню
оббивають не окремими дранками, а готовими щитами. Щити плетуть або
збивають цвяхами на спеціальних столах-верстаках. Стіл у місцях перетину
дранок повинен мати отвори, щоб цвяхи, якими збивають щити, не входили в
кришку стола. Збиваючи щит, цвяхи забивають так, щоб їхні кінці виходили
знизу дранки на 4—5 мм. Коли оббивають стіни, готові щити прикладають до
них так, щоб дранки були під кутом 45° до підлоги і забивають цвяхи, що
є в щиті.
Для тепло- і звукоізоляції поверхні оббивають повстю, рогожею або
картоном, а для гідроізоляції — толем або руберойдом. До прибивання
дранки вибраний матеріал закріплюють на поверхні цвяхами, які загинають.
При цьому тонкий матеріал (толь, картон) з’єднують внапусток, а товсті
(повсть) — впритул. Підбиваючи повсть, необхідно стежити за тим, щоб між
окремими кусками її не було значних щілин. По закріпленому ізоляційному
матеріалу прибивають дранку або сітку як звичайно.
Очерет або вербову лозу прибивають до поверхні поштучно чи у вигляді
готових матів. Окремі очеретини прикріплюють до поверхні дротом або
дранкою (рис. 6, б). Щоб закріпити очерет дранкою, спочатку на поверхні
наживляють дві дранки, відстань між якими має бути трохи меншою за
довжину очерету. Під дранки закладають в один шар очерет і прибивають їх
по всій довжині. Після цього укладений шар очерету закріплюють більшою
кількістю дранок, прибиваючи їх паралельно до перших двох на відстані 10
см одна від одної. Для закріплення очерету замість дранки можна
застосовувати м’який дріт, прибиваючи його Г-подібними цвяхами або
загинаючи звичайні.
Література.
Штукатурні і облицювальні роботи: Підруч. для учнів проф.-техн. навч.
закладів освіти.— К.: Техніка, 1997.— 304 а: іл,-\Бібліогр.: с 296.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
