Реферат на тему:
Технічна естетика. Предмет, завдання та зміст курсу
Розвиток технічної естетики. Технічна естетика – наукова дисципліна,
яка вивчає закономірності формування та розвитку гармонійного середовища
(предметного), предметних умов діяльності людини у всіх сферах життя.
Виникла та розвинулася на стику таких наук, як: соціології, соціальної
психології, фізіології людини, ергономіки, економіки, технології
виробництва тощо.
Вирішує такі завдання: розробка принципів організації та формоутворення
оптимального і гармонійного предметного середовища у відповідності з
вимогами та потребами всіх людей і з врахуванням вимог ергономіки й
технології виробництва; створення методики художнього конструювання
виробів та їх комплексів, які відповідають всім вимогам технічної
естетики, соціальній корисливості, функціонального та ергономічного
вдосконалення.
Ще у 19 ст. прогресивні люди надавали великого значення встановленню
зв’язку між мистецтвом та ремеслом. Тобто між виробництвом утилітарних
виробів та мистецтвом.
1825 р. – С.Г. Строганов (відомий археолог) відкрив художню школу, яка в
1860 році набула статусу училища. Бурхливого розвитку набуває художня
промисловість у 1919 році: створюються художні майстерні, а пізніше й
інститути. Особливо бурхливого розвитку технічна естетика і дизайн
набули в післявоєнні 50-ті роки, коли з’явилась тенденція до
взаємозв’язку матеріально-предметної сторони виробництва з опорою на
окремі рекомендації технічної естетики.
На Заході в середині 19 ст. англ. архітектор У. Моріс відроджує старі
ремесла. Він вважав, що вироби людської праці повинні бути красивими.
У Німеччині зародження технічної естетики відбувалось на початку 20 ст.
створенням шкіл “Баухауз”.
Напрямок технічної естетики в країнах розвинутого капіталізму особливо
в США має назву стайлінг (стилізм).
Промислове мистецтво, дизайн, технічна естетика, художнє конструювання.
Промислове мистецтво, дизайн, художнє конструювання, технічна естетика
появилися порівняно недавно.
Промислове мистецтво – специфічна форма людської діяльності, мета якої
полягає в естетичній організації людиною предметного середовища, в
естетичному перетворенні знарядь праці та предметів, якими користується
вона.
У сферу промислового мистецтва входять: засоби транспорту, знаряддя
праці, інструменти і обладнання, предмети побуту.
Дизайн (англ. design – задум, проект) – творча діяльність, метою якого є
формування гармонійного предметного середовища, яке найбільш повно
задовільняє матеріальні та духовні потреби людини. Ця мета досягається
визначенням формальних якостей предметів, створених засобами
виробництва. До цих якостей відносяться: зовнішній вигляд предмета,
структурні зв’язки.
Терміни промислове виробництво і дизайн у певній мірі рівнозначні і є
повноправними.
Термін технічна естетика виник у 50-х роках за пропозицією Петра Тучни
(Чехія). Технічна естетика – теорія дизайну. Дизайн та технічна естетика
повинні формувати гармонійне предметне середовище й сприяти ефективності
виробництва, тобто служити тісним зв’язком трудової діяльності і
естетики.
Художнє конструювання – детальна розробка деталей або частин приміщення.
Розробка проекту називається проектуванням.
Художнє конструювання – новий (термін) творчий метод проектування
виробів промислового виробництва, впровадження якого повинно забезпечити
високу якість продукту.
Закономірності розвитку техніки. Чотири її особливості. Термін техніка
походить від грецького techne і означає технічне мистецтво.
В історичному розвитку зміст слова техніка змінювався залежно від зміни
засобів (способів) виробництва.
Рабовласницький період – індивідуальна майстерність.
Середньовіковий період – технологія, прийом, рецепт (ковальська
техніка).
В сучасних умовах – засоби праці, за допомогою яких людина діє на
предмети, матеріальні умови, необхідні для ведення виробництва.
Чотири особливості техніки:
– обумовленість техніки економічними законами розвитку загального
устрою, які визначаються способом виробництва. Прикладом можуть служити
винаходи які не одержали практичного застосування на визначеному
історичному проміжку часу (парашут, вертоліт Леонардо да Вінчі, двигун
Ползунова).
– полягає в тому, що народжуючись у визначеній суспільній формації,
обумовлюючись її економічними законами, техніка при зміні одного
суспільного ладу іншим зберігається і починає служити новому класу.
– техніка завжди розвивається в повній відповідності із законами
природи. Якщо до недавнього часу вдосконалення в техніці відбувалося
безсвідомо, лише пізніше підтверджуючись науковими знаннями, то в даний
час конструювання та інженерний розрахунок любого механізму виходить із
самих передових науково-технічних відкриттів (наприклад, політ космічних
кораблів).
– виражається в стрибкоподібному характері її розвитку. Ця
закономірність здійснюється революційними перетвореннями, наприклад:
відкриття вогню, електрики, автоматика, кібернетика, атомна енергетика.
Необхідно передбачити цей стрибок і визначити, як скоро повинна
наступити зміна в техніці. Художник, конструктор, дизайнер повинні
відмовитися від старої конструкції, як тільки вона почне старіти, а не
тоді коли вже стрибок відбувся і став ймовірним фактом.
Зміст і форма в техніці. Історичний процес формоутворення в техніці
притерпів складну еволюцію. Розвиток станків (форми) машин завжди був
пов’язаний із стилевим напрямком архітектури відповідно епохи.
Зміст – це сукупність елементів і процесів які утворюють суть, зміст
даного предмета або явища їх значення і призначення.
Форма – здійснює організацію змісту і є способом побудови і взаємодії
елементів і процесів (між собою і середовищем).
Зміст і форма нероздільні. Сприйняття автомобіля ззовні дозволяє бачити
його форму. А якщо автомобіль розрізаний, то видимим стає не його зміст,
а знову ж таки форма (внутрішня). Тому внутрішня форма може бути
структурою автомобіля. Аналогічно структурі і зміст. Для автомобіля
внутрішня – транспортировка. Вона визначає зовнішній зміст – призначення
предмета. Відповідно прослідковується органічний взаємозв’язок всіх
компонентів системи зовнішня форма – внутрішня форма – зовнішній зміст –
внутрішній зміст.
Рекомендована література:
Антонович Є. А., Василишин Я. В., Шпільчак В. А. Російсько-український
словник-довідник з інженерної графіки, дизайну та архітектури: Навч.
посібник. – Львів: Світ, 2001. – 240 с.
Волкотруб И. Т. Основы художественного конструирования. – К.: Вища
школа, 1988. – 191 с.
Зинченко В. П., Мунипов В. М. Основы эргономики. – М.: Изд-во Моск.
ун-та, 1979. – 344 с.
Макарова М. Н. Перспектива. Учебное пособие для студ. пед инст. по худ.
граф. спец. – М.: Просвещение, 1989. – 191 с.
Нестеренко О. И. Краткая энциклопедия дизайна. – М.: Молодая гвардия,
1994. – 315 с.
Лазарев Е. Н. Дизайн машин. – Л.: Машиностроение, 1988. – 256 с.
Лазарев Е. Н. Бионика и художественное конструирование. – Л.: ЛДНТП,
1971. – 32 с.
Ратнічин В. М. Перспектива. – К.: Вища школа, 1977. – 135 с.
Сапего И. Г. Предмет и форма. – М.: Советский художник, 1984. – 304 с.
Сомов Ю. С. Композиция в технике. – М.: Машиностроение, 1977. – 272 с.
Федоровский Р. Ф. Техническая эстетика и эффективность использования
техники. – М.: Знание, 1974. – 245 с.
Шпара П. Е., Шпара И. П. Техническая эстетика и основы художественного
конструирования. – Киев, 1989. – 247 с.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
