Дипломна робота
Штукатурні роботи
I. Вступ.
1) Значення будівництва та будівельної індустрії для розвитку народного
господарства країни
Будівництвом називається процес зведення будівель і споруд різного
призначення. Будівництво тісно пов’язане з промисловістю, сільським
господарством, наукою і невиробничою сферою. Наприклад, машинобудування
постачає будівництву основні засоби механізації, тобто оснащує
будівельну галузь технікою. Промисловість будівельних матеріалів
забезпечує будівництво цеглою, бетоном, розчином, збірними
залізобетонними конструкціями, опоряджувальними та іншими матеріалами,
необхідними для споруджання будівель.
Зв’язок будівництва з іншими галузями промисловості підтверджують такі
цифри. Будівництво споживає 15 % усієї промислової продукції, у тому
числі 90 % будівельних матеріалів, 50 % продукції лісової та
деревообробної промисловості тощо. Приблизно 70 галузей промисловості
постачають ресурси, необхідні для будівництва. Своєю чергою, будівництво
забезпечує розвиток промисловості. Так, перш ніж розпочати видобувати
вугілля, виплавляти метал, будувати кораблі чи виробляти електроенергію,
необхідно побудувати шахту, домну, корабельну верф, електростанцію.
Для сільського господарства будівельники споруджують тваринницькі
приміщення: корівники, свинарники, пташники, заводи з перероблення
сільськогосподарської продукції, сховища для насіння, овочів і
мінеральних добрив, елеватори тощо.
Розвиток науки неможливий без спорудження нових будівель, дослідних,
обчислювальних та інформаційних центрів, наукових лабораторій,
конструкторських бюро та інших об’єктів. Досягнення науки і техніки
впливають на розвиток будівництва. Наука створює нові високопродуктивні
будівельні машини та механізми, автоматичні лінії, нові ефективні
будівельні матеріали, розробляє нові технології і форми організації
праці будівельників.
Значним є внесок будівництва в невиробничу сферу. Житлові будинки, нові
мікрорайони із школами, і дитячими закладами, лікарнями, підприємствами
торгівлі, культурно-побутовими центрами — все це робота будівельників.
Таким чином, будівництво відіграє значну роль у житті суспільства. Воно
є матеріальним підґрунтям безперервного розвитку виробництва, вирішення
житлових проблем, підвищення матеріального і культурного рівня народу.
Нові завдання , які стоять перед будівельним комплексом, вимагають
проведення адекватних організаційних і структурних змін. Відбувається
формування виробничо-фінансових структур нового типу на умовах
консолідації промислових потужностей та інвестиційних можливостей.
Сьогодні можна назвати вже не одну структуру, яка успішно працює за
таким принципом не лише в Україні, а й активно освоює зарубіжний ринок.
Цьому сприяють міжнародні угоди, які за дорученням уряду укладаються
Держбудом з відповідними міністерствами інших країн.
Перспективи подальшого розвитку будівельної галузі – в подальшому
розвитку економіки нашої держави. Будівельна індустрія як ніхто інший
відчуває її поступове і стабільне зростання: будівельна галузь почала
отримувати замовлення, які з кожним роком зростають в середньому на
20-25 відсотків. Якщо кілька років тому певні будівельні новинки можна
було побачити в Києві, то сьогодні вони є в багатьох інших містах,
головне тепер – підтримати їх, вивести галузь на рівень сучасних вимог.
Житлове будівництво є основою розвитку галузі України на нинішньому
етапі. Хоча дедалі частіше надходять замовлення на реконструкцію
металургійних комбінатів, спорудження хімічних об’єктів…, галузь нині
тримається в основному на житловому будівництві. Це дає будівельній
індустрії можливість заробляти кошти, інвестувати їх в оновлення
матеріально-технічної бази і, головне, працювати, не втрачати
кваліфікацію. Щоб у всеозброєнні зустріти піднесення промислового
будівництва, яке вже розпочалося в Україні.
Будівельний комплекс України – складне виробничо-територіальне
утворення, структура якого формується під впливом багатьох факторів,
найважливішим з яких є інвестиційна політика.
Сучасна структура будівельного комплексу України складається під впливом
інвестиційних процесів, а також науково-технічного прогресу,
соціологізації та екологізації виробництва. Провідною його ланкою є
будівельна індустрія, яку в останній час визначають такі основні
особливості: скорочення обсягів виконаних підрядних робіт, зниження
рівня продуктивності праці та розвиток у будівництві нових
організаційно-управлінських структур.
Різке скорочення обсягів виконаних будівельно-монтажних робіт зумовлено
значним зменшенням інвестицій як у нове будівництво так і у об’єкти, що
вже будуються, навіть у пускові. Другий фактор – гострий дефіцит
будівельних матеріалів, зокрема таких важливих як цегла, цемент,
будівельне скло, дерев’яні конструкції. Побічний наслідок кризи у
будівельній індустрії – зменшення чисельності робітників, зайнятих у
будівництві (з 1378 тис. чол. у 1980р. до 1104 тис. чол. у 1991р.)
Зниження рівня продуктивності праці у будівництві (на 1.3% тільки за
1990р.) зумовлене порушенням господарських зв’язків у капітальному
будівництві та промисловості будівельних матеріалів, невиконанням
договірних зобов’язань по постачанню будівельним об’єктам палива,
обладнання, будівельних матеріалів та конструкцій, а також рядом
суб’єктивних факторів.
Незважаючи на інтенсивний розвиток нових організаційних форм
будівництва, домінуюча роль зберігається за державною системою
організації будівельної індустрії, яка забезпечує відносно стабільне
управління, матеріально-технічне постачання та, що важливо, замовлення
на будівельну продукцію (державними будівельно-монтажними організаціями
у 1991р. було виконано 79,1% загального обсягу підрядних робіт, які на
82,8% фінансувалися за рахунок державних капіталовкладень).
Беручи до уваги, що однією з основних причин відставання галузі є
нестача засобів на її технічне переозброєння, то одним з шляхів
активізації інвестиційного інтересу до неї вважається розвиток мережі
акціонерних підприємств по виробництву нерудних будівельних матеріалів,
будівельної цегли, керамічної плитки, сантехніки …
Для розвитку народного господарства України одним з найважливіших видів
виробничого будівництва є реконструкція та технічне переозброєння діючих
підприємств. Регіони з максимальним рівнем територіальної концентрації
цього виду будівельно-монтажних робіт співпадають з розміщенням основних
виробничих, насамперед, промислових баз країни.
Крім того, індустріально розвинутим областям України властива підвищена
питома вага реконструкції та технічного переозброєння підприємств у
відтворюваній структурі капітальних вкладень.
Обсяги соціально-культурного виробництва у областях України, хоча й
мають значні територіальні відмінності за абсолютними масштабами, але у
перерахунку на душу населення відносно однорідні. Виняток становлять
лише Київська область разом з Києвом (великим обсягом соціального
будівництва тут відзначається місто Київ) та специфічний рекреаційний
регіон – Автономна Республіка Крим, де рівень територіальної
концентрації цього виду будівництва досить високі. За схожим характером,
але більш континуально розміщено житлове будівництво, яке накладається
на досить густу мережу населених пунктів.
На географію природоохоронного будівництва значний вплив має характер
екологічної ситуації в Україні. Масштаби та структура цього будівництва
в областях України зумовлені перш за все місцевими особливостями
забруднення оточуючого середовища та використання природних ресурсів,
тому вони досить різноманітні. Зокрема у найбільш економічно
неблагополучних регіонах України головними напрямами природоохоронного
будівництва є: у Дніпропетровській області – охорона надр і раціональне
використання мінеральних ресурсів (63.2% всього обсягу цього виду робіт
у Україні) та охорона атмосферного повітря (45.7%), в Криму – охорона
земель (20.3%). Загальна частка капітальних вкладень на охорону природи
регіонів перевищує 55%.
Сучасний будівельний комплекс України відзначається досить складною
динамікою свого розвитку. Зміни в його структурі та народногосподарських
функціях відбивають складні процеси, що відбуваються у суспільстві.
Труднощі ж носять тимчасовий характер, гарантією чому є потужний
виробничий потенціал комплексу.
За статистичними даними за січень-жовтень 2007 року підприємствами
країни виконано будівельних робіт на суму 40.2 млрд. грн., що на 14,0%
більше проти відповідного періоду попереднього року.
Зростання обсягів будівельних робіт відбулося за всіма основними видами
будівельної діяльності. Будівництво будівель та споруд, частка яких у
загальному обсязі становить 85,6%,зросло на 14,0%. Обсяги робіт з
установлення інженерного устаткування будівель та споруд збільшились на
19,5%, з підготовки будівельних ділянок – на 6,2%, і завершення
будівництва – на 20,1%.
Капітальне будівництво є однією з найвагоміших галузей народного
господарства, від якої залежить ефективність функціонування всієї
системи господарювання в країні. Від розвитку будівництва залежить також
вихід економіки держави з кризового стану та виведення її на світовий
рівень.
Сьогодні в Україні будівництво перебуває в занепаді: основні фонди
зношені майже на 60%, в середньому ці фонди на одну третину в тричі
менші ніж в Росії, в четверо, ніж у Литві. Порівняно із
західноєвропейськими країнами матеріальна база України стосовно житла в
3-5 разів менша. Сьогодні на ринку будівельних робіт працює близько 7000
будівельних організацій, в яких зайнято 764000 працівників, 46%
будівельних організацій об’єднані в корпорації та концерни, інші
працюють на ринку самостійно. Біля 86% підрядних організацій мають
недержавну форму власності.
Значне скорочення обсягу бюджетних капіталовкладень на початку 90-х
років призвело до кризи у будівельному комплексі. В зв’язку з
скороченням обсягів робіт виникла гостра конкуренція на підрядному
ринку, і це змусило будівельників шукати нові форми і методи
господарювання. Назріла необхідність корінних змін у будівельному
комплексі, його реконструкції.
Державні будівельні організації шляхом приватизації перетворились на
акціонерні товариства. Поряд з ними з’явились нові будівельні
організації, які засновані на колективній та приватній власності. Ринок
поповнився новими видами будівельних матеріалів, які потребують
впровадження нових технологій.
2) Тенденції розвитку опоряджувальних робіт
Будівництво — галузь матеріального виробництва, в якій зайняті робітники
багатьох професій: монтажники, муляри, теслярі, слюсарі-сантехніки,
електрозварювальники, штукатури, плиточники, маляри тощо. Опоряджувальні
роботи виконують у будинках, збудованих зі штучного чи природного каменю
(цегли, керамічного або бетонного каменю, черепашника тощо), з великих
панелей, бетонних чи керамічних блоків. Після опорядження будівлі
набувають завершеного вигляду, в них створюються необхідні
санітарно-гігієнічні та естетичні умови для життя і праці людей. Види
опоряджувальних робіт представлені на рис. 1.
Рис. 1
У загальному обсязі будівництва опоряджувальні роботи займають значну
частину (25—30 %). Тому зниження їхньої вартості та трудомісткості має
важливе значення для інтенсифікації будівництва. Великопанельне і
великоблокове будівництво зменшує обсяг опоряджувальних робіт
безпосередньо на будівельному майданчику. Значну частину цих робіт
виконують на заводах, застосовуючи механізацію і досягаючи значного
зниження трудомісткості опоряджувальних операцій.
Для успішного виконання завдань кожен будівельник, зайнятий на
опоряджувальних роботах, має добре опанувати технологію їх виконання,
будову і роботу машин і механізмів, які застосовуються, передові методи
організації праці.
В Україні вже намітилися тенденції до заміни традиційних штукатурних
розчинів, мокрих способів штукатурення більш прогресивними матеріалами і
технологіями. Йдеться про сухі модифіковані будівельні суміші, високо
декоративні покриття, полімермінеральні і синтетичні штукатурки, а також
сухі способи опорядження поверхонь,наприклад,застосування гіпсокартонних
комплектних систем, високу ефективність яких засвідчує світовий та
європейський досвід.
Сухі модифіковані опоряджувальні суміші мають стабільні властивості
й, отже, їх застосування сприяє поліпшенню якості будівельних робіт і
підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат на транспортування і
зберігання, зменшенню втрат матеріалів під час виконання робіт. Жоден
матеріал не досяг такого ступеня технологічності, виразності й простоти,
як високодекоративні опоряджувальні покриття, полімермінеральні та
синтетичні штукатурки.
На жаль, нині в Україні більшим попитом користуються іноземні
високодекоративні штукатурки, зокрема, так звані «венеціанські
штукатурки». Це декоративне покриття, яке імітує мармур або інші гірські
породи різних малюнків, хроматичних ефектів і художніх композицій. Вони
мають позитивні робочі характеристики, високу стійкість до різних
впливів, забезпечують високі адгезійні властивості й швидке висихання.
Вітчизняні будівельні організації, серед яких холдингова компанія
«Київміськбуд» та її будівельні трести, для опорядження житлових і
громадських будинків визнають за краще застосовувати синтетичні
штукатурки на зразок «Байраміксу».
Сьогодні у будівництві застосовують комплектні гіпсові системи, які
мають безмежні можливості дизайну, високі протипожежні та
звукоізоляційні властивості, різне функціональне призначення, як
опоряджувальне, так і декоративно-конструктивне.
Крім розроблення комплектних систем сухої штукатурки німецька фірма
Knauf («Кнауф»), ураховуючи традиційну тенденцію в будівництві багатьох
країн щодо застосування мокрих технологічних процесів, розробила й
впровадила в будівельну практику нові комплектні штукатурні системи,
прогресивні будівельні технології, інструменти й машини для реалізації
цих технологій, а також технічну документацію. До складу комплектних
систем належать різноманітні штукатурні сухі суміші, з яких можна легко
та швидко приготувати економічні та високоякісні ґрунтувальні й
штукатурні розчинові суміші потрібної консистенції й зручного укладання.
Будівництво значно зменшує обсяг опоряджувальних робіт, особливо на
будівельному майданчику. Значну частину цих робіт в даний час виконують
на заводах, де виготовляють вже готові великі опоряджені будівельні
конструкції. Деякі опоряджувальні процеси важко піддаються механізації
чи автоматизації на будівельному майданчику. Тому їх слід доручити
спеціалізованим заводам.
Тривають роботи, пов’язані із запровадженням механізації та
автоматизації виробництва матеріалів і виробів з переходом до цехів і
заводів-автоматів. Застосовуючи на заводах механізацію і автоматизацію,
можна досягти значного зниження трудомісткості опоряджувальних операцій.
Опоряджувальні роботи (штукатурні, облицювальні, малярні) виконують
після закінчення всіх загальнобудівельних, санітарно-технічних та
електромонтажних робіт. Після опорядження будинку приміщення набувають
закінченого вигляду, створюються потрібні санітарно-гігієнічні та
естетичні умови для життя, праці та відпочинку людей.
Підвищення якості роботи залежить від робітника, його ставлення до
обов’язків та праці всієї бригади. Багато будівельних бригад працюють з
гарантійними паспортами або за системою бездефектної роботи.
На даний час на будівництві працюють десятки тисяч малярів. Власне вони
і завершують будівельний процес і підготовляють будинки до експлуатації.
Малярні фарбування захищають будівельні конструкції від руйнівної дії
атмосферних впливів, збільшують їхню довговічність. Опоряджені кімнати,
приміщення стають більш привабливими та красивими. Тому всі
малярі-працівники повинні знати добре технологію виробництва
опоряджувальних робіт, будову та роботу малярних машин і механізмів,
новітні методи організації праці.
Законодавство України з питань забезпечення санітарного та
епідеміологічного благополуччя населення вимагає створення підзаконних
актів у сфері попереджувального та поточного санітарного нагляду за
проектуванням, будівництвом, реконструкцією і експлуатацією житлових
будинків і комплексів, які відповідали б сучасним науковим уявленням про
ступінь ризику в житловому середовищі.
Необхідність збереження енергії та захисту помешкання від шуму викликала
широке впровадження нових опоряджувальних конструкцій.
В Україні відсутні нормативно-технічні документи з проектування,
будівництва та експлуатації житлових будинків, які б відповідали
сучасним вимогам. Санітарна служба країни змушена користуватись
застарілими документами. В них відсутня інформація з радіоактивності
будівельних матеріалів, неіонізуючого випромінювання, радону і побічних
продуктів його розпаду, ультрафіолетового випромінювання, зараження
грибками опоряджувальних поверхонь і будівельних конструкцій.
Використання новітніх технологічних, технічних, конструкційних,
проектних рішень у житловому будівництві потребує більш тісної співпраці
органів санепідемслужби України і Держбуду України, гнучкості у
вирішенні складних питань при внесенні змін в існуючі нормативні
документи й створенні нової нормативної бази. Необхідність гармонізації
законодавства з Європейським Союзом вимагає корекції вимог до житлового
будівництва з огляду на міжнародні рекомендації в цій галузі знань.
II. Підготовка поверхонь під обштукатурювання
Без спеціальної (додаткової) підготовки штукатурять поверхні у таких
випадках:
якщо відхилення поверхні та кутів конструкції від вертикалі становить не
більше ніж 10 мм на поверх – при укладанні з цегли і дрібних блоків або
у разі виготовлення конструкції з деревини; не більше ніж 20 мм – при
укладанні з буту, бутобетону та бетону;
якщо відхилення перекриття від горизонталі не перевищує 2 мм на 1 м
довжини і 10мм на одне приміщення.
На поверхнях не повинно залишатися незакладених великих отворів, щілин
та борозен.
Дерев’яні стелі та перегородки обшивають дошками завширшки не більше ніж
10см. Широкі дошки мають бути розколоті та закріплені цвяхами так, щоб
залишились повздовжні щілини.
Штукатурити всі вертикальні конструкції будівлі можна лише після їхньої
усадки. Дерев’яні стіни з колод чи брусків, а також саманні штукатурять
лише після повної усадки, бажано через кілька місяців після спорудження
(90 – 100 діб).
До початку штукатурних робіт у будинку потрібно закінчити такі роботи:
улаштування всіх видів основ під «чисті» підлоги;
улаштування перегородок із законопачуванням щілин по периметру;
улаштування віконних та двірних блоків із законопачуванням щілин між
коробками і стінами;
улаштування вбудованих шаф і підвіконників, обштукатурення ніш, стін за
приладами опалення і борозен під приховану проводку опалення,
обштукатурення поверхні за трубами і ніш електрощитків;
установлення вентиляційних коробів, прочищення вентиляційних каналів;
установлення шаф для електроосвітлювальних і низьковольтних приладів;
закріплення перегородок до несівних конструкцій із заповненням розчином
і затиранням місць прилягання;
основні санітарно – технічні роботи (монтаж і випробування систем
центрального опалення, водопроводу, каналізації і газопроводу);
перевірка у стінах вентиляційних каналів і газоходів;
прокладання прихованої електропроводки для силових освітлювальних і
слабких струмів;
закріплювання гачків для підвішування світильників;
установлення огорож, сходів, балконів;
установлення стояків електрообладнання (електроосвітлення,
телефонізації, телебачення);
установлення стояків сміттєзбірників; очищення приміщень від
будівельного сміття; влаштування тимчасових сміттєзбірників для
видалення сміття з поверхів;
Якість штукатурки залежить від якості розчину, способу опорядження
штукатурного шару, а також від виду і якості поверхні, що підлягає
обштукатурюванню. Щоб штукатурний шар міцно тримався на поверхні, вона
має бути шорсткою. Конструкції, які штукатурять, повинні бути стійкими,
міцно закріпленими, збудованими в межах дозволених відхилень по
вертикалі й горизонталі. Якщо конструкція вібруватиме, то нанесений на
неї шар штукатурки тріскатиметься і відшаровуватиметься, а в разі
відхилень конструкції від вертикалі або горизонталі потрібно буде
наносити на неї потовщений шар розчину та виконувати додаткові роботи
щодо підготовки поверхонь, зокрема, вирубувати виступи, набивати сітку
або цвяхи, обмотуючи їх дротом.
Щоб забезпечити добре зчеплення розчину з поверхнею, її відповідним
способом підготовляють, тобто надають їй шорсткості, очищують від пилу,
бруду та інших забруднень.
Обштукатурюють різні поверхні: кам’яні, цегляні, бетонні, шлакобетонні,
дерев’яні, глинобитні, саманні…; всі вони вимагають різної підготовки.
Трудомісткість підготовки поверхні залежить від степеня твердості
останньої. Краще всіх обробляються гіпсові, шлакобетонні, цегляні
поверхні, погано піддаються обробці бетонні.
II. 1) Підготовка цегляної поверхні під обштукатурювання
Цегляні поверхні стін, виконані впустошовку, перед штукатуренням
обмітають від пилу і змочують водою. Цегляні поверхні зі швами,
заповненими розчином, а також бетонні поверхні насікають троянкою,
зубилом, насічним молотком тощо, утворюючи на них похилі борозни 3…5
мм завглибшки на
відстані
50…80 м одна від одної (рис. 2). Виконуючи цю операцію, треба
працювати в захисних окулярах і рукавицях, користуватись справним
інструментом.
Рис. 2. Кам’яна поверхня,
підготовлена (насічена)
до штукатурення
Після насікання поверхню очищають від пилу віниками, щітками або за
допомогою стисненого повітря, що подається в приміщення по шлангах від
компресорної установки, рясно змочують водою, аби під час штукатурення
вода з розчину не так швидко всмоктувалась у поверхню. Змочують і
промивають поверхню водою, набризкуючи її щітками або зі шлангів,
приєднаних до водопровідної мережі. Якщо шви цегляної кладки заповнені
розчином повністю, то їх вибирають на глибину не менш як 10 мм.
Одним з найважливіших чинників, що визначає якість штукатурки, є міцне
зчеплення її з поверхнею, на яку вона накидається. За недостатнього
зчеплення штукатурка відшаровується від поверхні, а потім відпадає.
Щоб забезпечити добре зчеплення розчину з поверхнею, її підготовляють,
тобто надають їй шорсткості, очищають від пилу, напливів розчину смоли
(ці матеріали послаблюють міцність зчеплення штукатурного розчину).
До підготовки поверхонь перевірте вертикальність і горизонтальність
конструкцій. Допустимі відхилення кутів мурування від вертикалі на один
поверх цегляних стін не повинні перевищувати 10 мм, на усю висоту
будинку — 30 мм.
Нерівності на вертикальних поверхнях, призначених під обштукатурювання,
допускаються для стін з цегли до 10 мм. Відхилення рядів мурування за
горизонталлю на 10 м довжини стіни допускаються до 20 мм.
Якщо в процесі перевірки з’ясується, що відхилення перевищують норми,
дефекти усувають.
Розглянемо підготовку цегляних стін, мурованих різними способами.
Підготовка цегляних стін, мурованих впустошовку (шви розчином не
заповнені)
Особливість поверхні: незаповнені шви цегляного мурування створюють
добру шорсткість поверхні, отже, забезпечують добре зчеплення
штукатурного шару.
Підготовка складається з кількох етапів.
Очищення поверхонь від бруду, напливів розчину. Виконуйте цю операцію за
допомогою металевої щітки, скребачки (скарпеля).
Видалення пилу, рясне змочування поверхні водою. Виконуйте цю операцію
рогожними щітками, окамелком.
Підготовка цегляної поверхні, мурованої з підрізанням (шви заповнені
розчином)
Особливість поверхні: поверхня гладка і не забезпечує доброго зчеплення
з розчином.
Підготовка складається з кількох етапів.
Розчищення швів цегляного мурування на глибину близько 15 мм. Виконуйте
цю операцію за допомогою штукатурного молотка, зубила, троянки,
зубчатки, кулачка. Удари по зубилу, троянці, зубчатці завдавайте
кулачком.
Очищення поверхні від пилу і бруду.
Змочування поверхні водою. За великих обсягів робіт поверхню можна
змочувати водою зі шлангів.
Для міцнішого зчеплення цеглу в кількох місцях насікають. Насічки мають
бути завглибшки 3—5 мм, відстань між ними — 5—7 мм.
Правила техніки безпеки
Розчищення швів цегляного мурування за допомогою молотка і зубила,
виконуйте в захисних окулярах з небиткими скельцями й у рукавичках.
Перевірте, щоб ручки інструментів були надійно закріплені та не мали
вибоїв і відколів.
Довжина ручки ударного інструменту має бути не менше ніж 150 мм.
Під час очищення поверхонь від бруду і пилу працюйте в респіраторі чи
масці.
При ударі молотком з вузьким обушком по зубилу, троянці, зубчатці можна
схибити і вдарити по руці, тому використовуйте кулачки.
II. 2). Підготовка бетонних, шлакобетонних, гіпсобетонних поверхонь під
обштукатурювання
Стіни із бутового каменю підготовлюють у такий спосіб. Шви кладки, якщо
вони заповнені розчином, вибирають на глибину не менш як 15 мм, поверхні
кладки очищають сталевими щітками. Щоб не витрачати час на вибирання
розчину зі швів під час кладки, рекомендується мулярам залишати шви 15
мм завглибшки. Ще краще у шви кладки через кожні 100… 150 мм вставляти
шматки дроту, за допомогою яких роблять дротяне плетіння для утримання
штукатурного шару.
Шлакобетонні поверхні погано зчіплюються зі штукатуркою. Щоб поліпшити
зчеплення при формуванні шлакобетонних каменів або набиванні
шлакобетоном стін, з обох боків по опалубці кріплять арматурний дріт.
При звільненні шлакобетону від опалубки прикріплений арматурний дріт
виймають і на поверхні залишаються борозни, в які попадає розчин під час
обштукатурення. Якщо стіни не підготовлені таким чином, то їх очищають
сталевою щіткою, насікають сокирою або зубилом і по насічених поверхнях
просвердлюють отвори завглибшки до 20 мм, діаметром 10…12 мм. їх
розташовують на відстані 50…70 мм один від одного у шаховому порядку.
Так само підготовлюють і бетонні поверхні.
Гіпсові або гіпсобетонні перегородки очищають сталевими щітками від пилу
і шматків гіпсу, які слабко тримаються. Потім поверхню промивають водою,
набризкуючи її щітками або зі шлангів, приєднаних до водопровідної
мережі.
Кам’яні поверхні очищають від різних плям металевими щітками, а напливи
з твердого розчину та камені, що виступають, зрубують зубилом. Якщо
поверхня забруднена на великій площі, то її очищають піском за допомогою
піскоструминних апаратів (рис. 5.2), які працюють у такий спосіб. Сухий
просіяний пісок середньої крупності (1…3 мм) засипають у циліндр 2
через завантажувальний бункер 1. Вологий пісок застосовувати не можна,
оскільки при цьому утворюються пробки, які закорковують шланги або
патрубок 4. Під тиском стисненого повітря пісок із конічної частини
циліндра подається в патрубок 4, а звідти у гумовий шланг, на кінці
якого влаштовано сопло з двома трубками. До однієї із них підведено
шланг для подачі піску, до іншої — стисненого повітря від компресора.
Пісок підхоплюється струменем стисненого повітря і з силою виштовхується
на поверхню. Струмінь піску, спрямований під кутом до поверхні,
вдаряється об неї і очищує пил, бруд, фарбу, смолу, а також надає
поверхні шорсткості. Під час роботи штукатур повинен одягати тканинний
чохол, респіратор і окуляри. Процес очищення поверхні за допомогою
піскоструминного апарата показано на рис. 3.
Для очищення поверхні від напливів і виступів застосовують також ручні
пневматичні та електричні інструменти, наприклад, електрошліфувальну
машину і відбійний молоток
Рис. 3. Піскоструминний апарат:
1 — бункер; 2 — циліндр; З -конічна частина; 4 — патрубок
Рис. 4. Очищення поверхні піскоструминним апаратом:
1 — компресор; 2 — кран; З — камера змішування піску з повітрям; 4 —
корпус апарату; 5 — гумовий шланг для подачі піску; 6 — сопло
До початку підготовки поверхонь, мурованих з бетону, шлакобетону,
гіпсобетону відповідно до технологічних умов перевірте вертикальність і
горизонтальність конструкцій.
Допустимі відхилення від горизонталі на 1 м довжини — до 5 мм, а на всю
висоту будинку — не більше ніж 15 мм.
Підготовка поверхонь складається з трьох етапів.
Очищення поверхні сталевими щітками, скарпелями від напливу розчину і
бруду.
Виконання насічок завглибшки 3—5 мм на відстані 50—70 мм одна від одної,
на 1 м2 поверхні не менше 300 насічок (рис. 5). Насічуйте поверхню
троянкою, молотком, зубилом.
3. Додатково в шлакобетонних чи бетонних поверхнях можна висвердлити
отвори — гнізда завглибшки до 20 мм, діаметром 10—12 мм у шаховому
порядку на відстані 50—70 мм один від одного (рис. 6)
Рис. 5. Похила насічка поверхні. Рис.6. Додаткове оброблення бетонних
(шлакобетонних) поверхонь.
Бетонні поверхні дуже важко піддаються обробці. Тому використовуйте для
насічення засоби малої механізації: електричні чи пневматичні відбійні
молотки (рис. 7). Для підвищення продуктивності праці у відбійний
молоток вставляють зубчатку або троянку.
4. Усунення з поверхонь олійних та мастильних плям, смол, фарби. Навіть
рештки цих матеріалів на штукатурці через певний час спричинюють появу
плям. 2 % розчин соляної кислоти добре знежирює поверхню; розчинники і
скипидар добре усувають смоли, фарбу і також знежирюють поверхню.
Знежирення виконують щітками, наче трохи розтираючи поверхню, а потім
добре промивають поверхню водою.
Рис. 7. Відбійний молоток:
1 — ручка ; 2 — вмикач;3 — зубчатка; 4 — корпус; 5 — електропровід
Техніка безпеки
Працюючи з кислотою, використовуйте 1—2 % розчин. Під час розведення
кислоту вливайте у воду, а не навпаки.
Пляшки з кислотою зберігайте в плетених кошиках. На кожній має бути
бірка з назвою кислоти та її концентрації.
При роботі з кислотою, розчинниками використовуйте гумові рукавички.
Працюйте з електрифікованим інструментом з потрібною напругою 220,127В
тільки в діелектричних рукавичках, чоботах чи стоячи на гумовому килимі.
Вмикайте електроінструмент у мережу тільки штепсельною півмуфтою або
вилкою.
Забороняється натягувати і перегинати провід електроінструмента, тримати
електроінструмент за провід.
II. 3. Підготовка дерев’яних поверхонь під обштукатурювання.
Для того щоб штукатурний шар міцно тримався на дерев’яній поверхні, її
оббивають дранкою (рис. 8). До початку роботи з дранкою її сортують за
розміром та якістю. З кривої і тонкої дранки підбивають перший шар —
підстильний, а з прямої — другий (вихідний). Підстильний шар роблять з
кривої дранки, оскільки між такою дранкою і поверхнею утворюватимуться
більші проміжки, ніж у разі використання прямої дранки, а отже, під час
штукатурення в них потраплятиме розчин, що сприятиме кращому утриманню
штукатурного шару на поверхні. Дранку прибивають хрест-навхрест під
кутом 45° до підлоги чи стіни (при підбиванні стель). Щоб дранка не
порушувала штукатурний шар при жолобленні у разі намокання, в місцях
стиків між кінцями дранок слід залишати проміжок 2…З мм завширшки.
Рис. 8. Підготовка дерев’яних поверхонь:
а, б – набита дранка; в – дранка із розчином; г – набивання дранки;
д – тримання цвяхів;
1– підстильна дранка; 2 – вихідна дранка; 3 – зазор між дранкою і
поверхнею;
4 – штукатурка
Відстань між окремими дранками має бути: для горизонтальних поверхонь —
не більше ніж 45 мм, для вертикальних не більш як 55 мм. Прибивають
дранку штукатурними цвяхами 30…40 мм завдовжки. Цвяхи забивають через
одне-два перехрещення дранок. Між поверхнею і двома шарами дранки
утворюється простір, в який запливає рідкий розчин і міцно зчіплюється з
ними.
Для підвищення продуктивність праці при значних обсягах робіт поверхню
оббивають не окремими дранками, а готовими щитами, які виготовляють у
майстернях на спеціальних столах-верстаках. Стіл у місцях перетину
дранок повинен мати отвори, щоб цвяхи, якими збивають щити, не входили в
кришку стола. Збиваючи щит, цвяхи забивають так, щоб їхні кінці виходили
знизу дранки на 4…5 мм. Коли оббивають стіни, готові щити прикладають
до них так, щоб дранки були під кутом 45° до підлоги, і забивають цвяхи,
які є в щиті.
Для створення тепло- і звукоізоляції перед тим як прибити щити або
окремі дранки до поверхні її оббивають повстю, рогожею або картоном, а
для влаштування гідроізоляції — толем або руберойдом. Вибраний матеріал
закріплюють на поверхні цвяхами, які загинають. При цьому тонкий
матеріал (толь, картон) з’єднують унапусток, а товсті (повсть) —
упритул. При підбиванні товстого матеріалу потрібно стежити за тим, щоб
між окремими його кусками не було великих щілин. Поверх закріпленого
ізоляційного матеріалу прибивають дранку або сітку як завжди.
Поверхні дерев’яних конструкцій мають погане зчеплення з розчином, тому
перед обштукатурюванням вживають заходів щодо забезпечення міцності
штукатурного шару — на поверхню набивають штучну чи щитову дрань.
Штучна дрань — тонкі дерев’яні планки завдовжки 1000—2500 мм.
Залежно від способу виготовлення така дрань поділяється на скіпальну і
пиляну.
У таблиці 1 подано характеристику драні за розміром.
Таблиця 1
Вид драні Розмір (мм)
ширина товщина
Скіпальна
а) рядова
б) відбірна
в) шпонова
Пиляна 12-30 15-25 14-30
25-40 2-5 3-4 2-5
5-7
Пиляна дрань значно уступає за міцністю, тому що в неї перепиляні річні
кільця. На будівництво дрань надходить у пучках по 50-100 штук.
Дранкування — дуже трудоємна робота, тому штучну дрань застосовують для
дранкування невеликих площ обштукатурюваних поверхонь. Якщо обсяг робіт
виміряється сотнями квадратних метрів, застосовують дранкові щити,
виготовлені централізовано на спеціальних верстатах-шаблонах.
Розміри щитів становлять : 300×700 мм, 2000×600 мм, 1500×500 мм.
Технологія підготовки дерев’яних поверхонь складається з кількох етапів.
Дошки завширшки понад 100 мм надколюють і надколи заклинцьовують, щоб
утворилися щілини завширшки 5—12 мм. Такі надколини усувають внутрішнє
напруження дощок і забезпечують вільне переміщення деревини за її
зволоження й висихання. Якщо цього не зробити, дошки пожолобляться.
Відсортовують дрань на нижні ряди, що називаються простеленими і верхні
— вихідні. Вимоги до драні: відсутність гнильності, цвілі; вихідна дрань
має бути товстою (не більше ніж 5 мм), завширшки 15—20 мм.
Відсортовану дрань розкладають окремими пучками.
Рис. 9. Підготовка дерев’яних поверхонь:
а) розташування драні; б) утворення зазору між дранню і поверхнею; в)
зчеплення розчину з дранню; 1 — простелена дрань; 2 — вихідна дрань; 3 —
зазор між вихідною дранню і поверхнею; 4 — штукатурка.
3. Починаючи з низу стіни, дранкують (простелена дрань) під кутом 45° до
підлоги, дотримуючись відстані між дранками не більше ніж 45 мм.
Для простеленої драні можна використовувати криву і вузьку дрань, але
завтовшки не менше ніж 3 мм (тонша дрань не забезпечує достатнього
зчеплення розчину з поверхнею).
Під час дранкування краї драні насаджуються на два цвяхи, забиваючи їх
злегка, щоб вони могли тільки утримувати дрань.
4. Набивши 1—2 ряди простеленої драні на стінах і повністю на стелі,
починають вихідне дранкування: під кутом 45° до підлоги, а кут між
окремими дранками — 90°. Окрему дранку притискають до поверхні лівою
рукою, якою тримають також цвяхи. Приставляючи цвях до краю дранки,
завдають по ньому легкий удар молотком. Потім забирають руку і завдають
сильніший удар, щоб цвях забити повністю. Забивають цвях швидко — з двох
ударів. Один з цвяхів прибивають під прямим кутом, другий — під кутом
45° в бік краю драні (рис. 16).
У стінах через дві простелені драні в третю, на стелі — через одну
вбивають проміжні цвяхи (рис. 9).
Рис. 8. Дранкування стіни Рис. 9. Організація робіт за дранкування:
шт.—1; шт.—2 — місце перебування штукатурів; 1 — ящик з інструментом; 2
— пучки штучної драні
5. Краї нарощуваних дранок з’єднують не впритул, а з зазорами 2—3 мм.
З’єднання без зазорів при намоканні призводить до жолоблення країв драні
та здутість, що спричинює розрив штукатурки.
За дранкування стежать за тим, щоб розмір утворених ромбів становив
45×45 мм.
Зазор між дранню і обштукатурюваною поверхнею забезпечує зачеплення
розчину за дрань (рис. 7).
Процес підготовки дерев’яних поверхонь потребує специфічної організації
робочого місця.
За дранкування внизу стіни запас драні кладуть на підлогу чи ставлять
біля стіни. Коли дранкують вище чи на рівні грудей, пучок дранок
ставлять на підставку. Використовують будівельні цвяхи завдовжки 30—40
мм з круглою головкою. На рисунку 9 показано організацію робіт за
дранкування. Стрілками показано напрямок руху штукатурів.
II. 4. Набивання металевої сітки за підготовки поверхонь під
обштукатурювання.
За підготовки поверхонь під обштукатурювання широко використовують
металеві сітки, які за видом переплетення поділяються на ткані, плетені
та саржеві. Найчастіше використовують плетені сітки.
Плетена сітка за кріплення її до поверхні прилягає до неї не всією
площиною, утворюючи тим самим необхідну шорсткість. Металева сітка має
отвори не більше ніж 40 мм. Таку сітку використовують замість драні для
підготовки дерев’яних поверхонь під обштукатурювання по
гідроізоляційному шару.
Сітку з розміром отворів 1—2 мм використовують:
• за підготовки: поверхонь з різних матеріалів, наприклад, дерев’яної й
цегляної (рис. 10 а);
• якщо товщина штукатурного шару на горизонтальних поверхнях перевищує 2
см, а на вертикальних — 3 см;
• за обштукатурювання сталевих балок; сітку в такому разі або
приварюють, або прив’язують (рис.11);
• за улаштування сітчасто-армованих конструкцій;
• під час закриття каналів, борозен (рис. 10 б).
Рис. 10. Металева сітка, прибита до поверхні: а) на стик дерев’яної і
кам’яної поверхонь; б) за закриття каналів; 1 — цегляна поверхня; 2 —
сітка; 3 — дерев’яна поверхня; 4 — дранка.
Рис. 11. Сталеві балки, підготовлені до обштукатурювання
Для виконання цього виду робіт нам потрібні:
металева сітка № 0,63-5м квадратних; молоток 1 шт.; елементи гострозубці
1шт. металевого каркасу — 1 ком. дріт перерізом 0,8-1,2мм. ножиці — 1
шт.; інвентарні риштування 1шт.; 15м; метр — 1 шт.;
Місця сполучень поверхонь з різних матеріалів оббивають із заходом
40—45 мм на обидва боки стику.
Технологія набивання металевої сітки складається з кількох етапів.
1. Нову сітку перед набиванням підготовляють: зшкрібають запобіжне
мастило штукатурною лопаткою, промивають в розчиннику чи гасі та
просушують.
Щоб запобігти корозії, стару сітку покривають цементним молоком, фарбою
або лаком.
2. Сітку нарізають на шматки потрібного розміру, плетену сітку
розплітають. Для цього один гачок дроту розгинають, захоплюють його
обценьками і витягують.
За закриття стиків ширина сітки має бути не менше ніж 10 см, за закриття
борозен, каналів ширина сітки має на 15 см перевищувати їхню ширину.
Під сітку підкладають дерев’яні рейки, простелену дрань завтовшки не
менше ніж 3 мм на відстані 40—50 мм одна від одної у будь-якому
напрямку. Це допоможе утворити міцний штукатурний шар завтовшки 20—25
мм.
З одного кінця сітку прибивають цвяхами завдовжки 50— 70 мм, потім туго
натягують і прибивають з другого кінця.
Сітку закріплюють по центру, розташовуючи цвяхи за периметром чи в
шаховому порядку, на відстані 100 мм один від одного.
Цвяхи забивають на три чверті їхньої довжини, решту загинають, щільно
притискаючи сітку до поверхні.
У місцях, де планується товстий шар штукатурки (понад 25 мм) і за
невеликого обсягу роботи, можна використовувати замість металевої сітки
обплетення з м’якого дроту. Цвяхи забивають рядами по периметру чи в
шаховому порядку на відстані 10 см один від одного, потім на них
натягують дріт діаметром 0,8—1,2 мм, обмотавши його навколо цвяха один
чи два рази. Цвяхи мають бути вдвічі довше за товщину штукатурної
накиді. Забивати цвяхи в поверхню необхідно так, щоб їхні головки були
заховані в штукатурку на глибину 15—20 мм. Це захистить штукатурку від
появи на ній іржі.
II. 5. Будова сітчасто – армованих конструкцій під обштукатурювання
Сітчасто-армовані конструкції застосовують за улаштування:
а) підвісних стель;
б) тонких залізобетонних перегородок;
в) карнизів, поясків, цоколів.
Загальним конструктивним елементом всіх сітчасто-армованих конструкцій є
каркас, що поділяється на несівний і розподільний. Несівний каркас
утримує масу обштукатуреної конструкції (стелі, перегородки, карниза), а
розподільний тільки підтримує сітку каркаса, щоб вона не провисала
(рис.12).
Рис.12 Сітчасто-армована конструкція
1- несівний каркас; 2 –розподільний каркас; 3 – сітка
За улаштування підвісної стелі кінці несівного каркаса зігніть у вигляді
гачків і покладіть на них розподільну арматуру, прив’язуючи її кількома
витками м’якого дроту.
З метою додати міцності каркасу кінці розподільної арматури закріпіть у
стінах.
Улаштувавши каркас, приступайте до нарізання сітки на полотна. Для цього
використайте ножиці. Полотна кріпіть до каркасу. Спочатку прив’яжіть
дротом один кінець полотна, добре натягніть і прив’яжіть другий кінець.
Виконуйте проміжне кріплення сітки до каркаса. Вузли кріплення
розташовуйте в шаховому порядку на відстані 100-150 мм один від одного.
Прикріпивши перше полотно, приступайте до кріплення наступного. Стежте
за тим, щоб сітка не провисала, тому що це призведе до збільшення
товщини штукатурної накиді всієї обштукатурюваної поверхні.
За улаштування сітчасто-армованих перегородок арматуру несівного каркаса
закріпіть між підлогою і стелею (ставте стояки), розподільного — між
стінами (рис. 13). Улаштувавши каркас, туго натягніть сітку і закріпіть
її до стояків і горизонтальних напрямних дротів.
Рис. 13 Сітчасто – армовані перегородки: Рис. 14 Сітчасто – армований
карниз:
1 – несівний каркас; 1 – несівний каркас;
2 – розподільний каркас; 2 – розподільний каркас;
3 – сітка 3 – сітка
На вібрувальну сітку розчин накидати важко, оскільки він від коливань
відвалюється, тому вузли кріплення виконуйте частіше — на відстані 8—10
мм за вертикаллю (на стояках), 10—15 мм на горизонтальних напрямних.
Відстань між окремими ланками несівного і розподільного елементів
каркасу вказуються в кресленнях або визначаються технічним персоналом
будівництва.
За улаштування карнизів (рис. 14) армованою сіткою спочатку несівний
каркас вигніть за формою карнизу, влаштуйте під нього отвори, і за
допомогою клинів каркас закріпіть в отвори.
До підготовленого таким чином несівного каркаса прикріпіть розподільний
каркас. Нарізавши сітку, туго натягніть її, прив’яжіть до каркаса.
II. 6. Підготовка стиків і каналів
При висиханні штукатурки на поверхнях, які стикаються і виконані з
різних матеріалів, наприклад, бетону і дерева, утворюються тріщини.
Відбивається це тому, що штукатурка нанесена на різнорідні матеріали,
які висихають в різні строки. Щоб уникнути появи тріщин, стики затягують
сіткою з гніздами 10 х 10 до 30 х 30 мм. Сітку нарізують ножицями на
смужки різної ширини, але так, щоб вони заходили по обидві сторони стику
не менше ніж 40 – 50 мм. Розрізуючи сітку, руки треба тримати вище її
країв, щоб уберегти їх від пошкоджень. Плетену сітку розплітають, для
чого один крючок дроту розгинають, захоплюють кліщами і витягають.
Плетену сітку можна розрізати тільки по ширині.
Сітку рекомендується прибивати до поверхні драні. Кріплять сітку
товстими і короткими покрівельними цвяхами. Цвяхи забивають на 20-30мм
від країв сітки на віддалі 200 – 250мм один від одного.
Труби опалення, електропроводку, вентиляцію ставлять в борознах і
каналах. Після монтажних робіт борозни і канали закривають гіпсовими або
бетонними плитами чи затягують смужками сітки, які на 100 – 150мм ширші
борозни або каналу. Сітку натягують по каналу чи борозні і прибивають по
краях цвяхами в шви укладки.
В бетонних поверхнях канали і борозни рекомендується закривати плитами.
Плити нарізують по розміру, установлюють на гіпсовому тісті
(приморожують і обштукатурюють).
У місцях потовщеного штукатурного шару (віконні та дверні укоси,
галтелі, карнизи) чи на стиках дерев’яної і кам’яної поверхонь набивають
металеву сітку з розміром отворів від 10 х 10 до 30 х 30 мм або цвяхи,
на які намотують дріт. На плоских горизонтальних поверхнях, де товщина
штукатурного шару буде більше ніж 2 см, а на вертикальних — понад 3 см,
також улаштовують сітку, яку прибивають цвяхами безпосередньо до
поверхні, у шви кам’яної кладки, або в заздалегідь закладені дерев’яні
пробки. Для того, щоб сітка щільно не прилягала до поверхні, тобто між
нею і конструкцією утворився простір, в який під час штукатурення
западатиме розчин, під сітку підкладають дерев’яні реєчки до 5 мм
завтовшки. Цвяхи забивають до половини його довжини, залишок загинають,
притискуючи ним сітку. Ширина сітки для оббивання стику дерев’яної і
кам’яної поверхонь має бути не менше ніж 10 см. Канали, в яких
прокладені електричні або телефонні кабелі, стояки центрального опалення
чи водопроводу перед штукатуренням також затягують сіткою. У цьому разі
сітка має бути на 10…15см ширшою, ніж ширина каналу. Канали в
конструкціях з бетону закладають плитами.
Рис. 15. Металева сітка, прибита до поверхні:
а — на стику дерев’яної і кам’яної поверхонь; б — при закритті каналів;
1 — цегляна поверхня; 2 — сітка; 3 — дерев’яна поверхня; 4 — дранка
Плетіння по цвяхах виконують з дроту діаметром 0,8… 1,2 мм. Якщо дріт
погано гнеться, то його відпалюють. На поверхню, яку потрібно армувати,
набивають рядами цвяхи на відстані 10 см один від одного. Для
запобігання ржавленню поверхні штукатурки від дроту і цвяхів цвяхи
забивають так, щоб їхні головки після штукатурення були нижче від
зовнішньої поверхні штукатурного шару не менш як на 15 мм. По забитих
цвяхах натягують дріт, обмотуючи його один або два рази навколо цвяха.
II. 7. Провішування поверхонь
в
Поверхні будинків (стіни, стелі) майже завжди мають деякі відхилення по
вертикалі і горизонталі. Тому перед виконанням високоякісної штукатурки
для визначення конкретних відхилень від вертикалі або горизонталі
поверхні її провішують. Потім за встановленими відхиленнями визначають
мінімальну товщину штукатурного шару.
Провішування поверхонь — відповідальна робота, яка потребує від
штукатура акуратності й точності виконання. Неправильне провішування
може збільшити товщину штукатурного шару, а це призведе до збільшення
вартості штукатурних робіт, перевитрати матеріалів і зниження
продуктивності праці штукатура
Рис. 16. Інструменти для провішування поверхонь:
а — ватерпас; б — рівень з рейкою; в — водяний рівень; г — висок;
д — контрольна рейка з виском
Провішують спочатку стелю (за потреби), а потім стіни. Для провішування
поверхонь використовують водяний рівень, ватерпас, рівень з рейкою,
висок, контрольну рейку з виском (рис.16 б).
Стелю провішують за допомогою водяного рівня або ватерпаса
(рис. 16 в).Розглянемо провішування за допомогою ватерпаса. Спочатку на
стелі відбивають натертим об крейду чи інший пігмент шнуром лінії на
відстані 1,2… 1,5 м одна від одної, вздовж яких встановлюватимуться
марки або маяки. Це роблять так. Два штукатури беруть натертий пігментом
шнур і натягують по всій довжині стелі, потім відтягують шнур пальцем
униз, одночасно різко відпускають. Паралельно стінам на відстані 20…30
см від них відбивають крайні лінії. Потім в одному з кутів стелі на
такій самій відстані від стін забивають цвях 1 так, щоб він виступав над
поверхнею на товщину майбутнього підготовчого шару штукатурки. Далі,
користуючись ватерпасом, по периметру стелі на лініях маяків забивають
цвяхи таким чином, щоб їхні головки були в одній горизонтальній площині.
Якщо головка останнього цвяха 10 забитого на відбитій лінії, не
збігатиметься з рівнем першого, то провішування треба починати спочатку,
але рухаючись у протилежному напрямку. Потім з протилежних кутів стелі
по діагоналях натягують шнури так, щоб вони дотикались до головок
цвяхів, і перевіряють, чи немає в площині стелі горбиків, які не
закриються шаром штукатурки. Невеликі горбики зрубують, а якщо їх
зрубати неможливо, то забиті цвяхи витягують настільки, щоб шар
штукатурки міг закрити виступну частину поверхні.
Після цього натягують шнур між цвяхами 2 і 5 та 3 і 7 на вибраній до
початку провішування відстані один від одного і забивають проміжні цвяхи
11 і 12. Головки цих цвяхів мають торкатися натягнутого шнура.
Рис. 17. Провішування стелі за допомогою ватерпаса
Для провішування стелі можна також користуватися водяним рівнем (рис.17)
що є міцною гумовою трубкою потрібної довжини, в кінці якої вставлені
скляні трубочки з нанесеними на них поділками. Якщо в трубку налити воду
і з’єднати разом трубочки, то вода в них буде точно на одному рівні
(поділках). При провішуванні стелі положення головки цвяха фіксують
відносно рівня води в скляній трубці водяного рівня.
Рис.18. Схема провішування стелі Рис. 19. Провішування стелі за
допомогою водяного рівня
Провішування стелі водяним рівнем значно прискорює цей процес.
Користуючись рівнем, спочатку фіксують положення чотирьох цвяхів,
розміщених у кутах стелі (рис. 18, цвяхи 1, 4, 6, 9). Потім, натягуючи
шнур між цвяхами 1 і 6 та 4 і 9, перевіряють, чи правильно взято
майбутню товщину штукатурного шару. Якщо так, то натягують шнур і по
лініях маяків забивають інші цвяхи.
Стіни провішують за допомогою виска, рейки з виском, або рейки з рівнем
(рис. 18).
Висок (рис. 19 г) складається з виска (вантажу) і шнура. Діаметр виска
становить не більше ніж 2 см, маса — не менш як 200 г. Шнур беруть
міцний, тонкий, м’який, не менше ніж 20 м завдовжки. За допомогою виска
стіни провішують так (рис. 20). Спочатку на поверхні натертим об крейду
шнуром відбивають вертикальні лінії, вздовж яких установлюватимуться
маяки. Крайні лінії мають бути на відстані 20…30 см від відповідного
кута, а всі інші — на відстані 1,2… 1,5 м одна від одної. На крайній
лівій лінії, у верхній її частині, на відстані 20…30 см від стелі
забивають цвях 1 так, щоб він виступав над поверхнею на товщину
майбутнього підготовчого шару штукатурки.
Рис. 20. Схема провішування стіни
Рис. 21. Провішування стіни за допомогою виска
В бетонну поверхню цвяхи забивають у попередньо забиті дерев’яні чіпки.
Приклавши до цього цвяха шнурок виска, його опускають вниз і на відстані
20…30 см від підлоги забивають цвях 2. Головка цього цвяха має
торкатися шнура виска. На крайній правій лінії, на такій самій відстані
від стелі на товщину підготовчого шару штукатурки забивають цвях 3. З
нього також опускають висок і в нижньому куті стіни забивають цвях 4.
Після цього по діагоналі стіни між цвяхами 1 і 4 та 2 і 3 натягують
шнури і перевіряють, чи покриє майбутній шар штукатурки всі виступи, що
є на стіні. Якщо ні, то товщину штукатурного шару збільшують, для чого
забиті цвяхи витягують на потрібну відстань.
Коли поверхня провішена правильно, на ній забивають потрібну кількість
проміжних цвяхів. Для цього натягують шнур між 1 і 2 та З і 4 цвяхами і
забивають цвяхи 5 і 6. Потім, натягуючи шнур між цвяхами, забитими на
одній горизонталі, забивають потрібну кількість цвяхів на лініях
майбутніх маяків (див. рис 21, цвяхи 7, 8, 9, 10, 11, 12). Головки всіх
проміжних цвяхів мають торкатися натягнутого шнура.
При провішуванні стін за допомогою рейки з виском, або рейки з рівнем
спочатку на бокових вертикальних лініях поступово забивають по три або й
більше цвяхів (див. рис. 21, цвяхи 1, 2, 3, 6 і 4). Після цього
провішуванням визначають товщину майбутнього штукатурного шару і
забивають решту цвяхів так, як було зазначено вище.
II. 8. Улаштування марок і маяків
Під час провішування поверхонь встановлюють розчинові марки. Виконують
їх із гіпсу або з того розчину, яким штукатуритимуть поверхню. Для цього
навколо цвяха наносять із розчину ліпки діаметром 8… 10 см. Товщина
ліпка має бути на 3…5мм більшою за частину цвяха, що виступає. Коли
розчин затужавіє, ліпку надають форму зрізаної піраміди в основі з
розміром зрізу 4 х 4 см врівень із головкою цвяха. Верхня частина марки
має бути паралельною поверхні (рис. 22).
Рис. 22. Послідовність виконання марки з розчину
Продуктивнішим способом при провішуванні поверхні є встановлення замість
цвяхів інвентарних металевих марок(рис. 22, а).Вони не потребують
попереднього обмазування розчином, а можуть безпосередньо
застосовуватись для влаштування маяків.
Маяки — це розчинові смуги або дерев’яні чи металеві рейки, розміщені на
поверхні на відстані 1,2… 1,5 м одна від одної, які є напрямними для
пересування правила або малки під час розрівнювання розчину. Інвентарні
маяки встановлюють на поверхні також при механізованому нанесенні
розчину за допомогою форсунок, щоб було видно, якої товщини шар розчину
набризкувати.
Маяки з розчинів (рис. 23) улаштовують після встановлення марок. Їх, як
і марки, можна робити з гіпсу або розчину, яким штукатурять поверхню.
Проте гіпсові маяки мають недоліки. Після виконання штукатурки їх
обов’язково потрібно вирубати, а місця, де вони були, залаштувати
розчином для того, щоб після затвердіння штукатурки на межі між маяком і
штукатурним шаром унаслідок нерівномірної усадки розчинів не виникли
щілини. Тому частіше і марки, і маяки виконують із того самого розчину,
яким штукатурять поверхню.
Маяки з розчину виконують двома способами — за допомогою дерев’яної
рейки і способом натирання. В першому випадку для влаштування маяка на
ряд марок, розміщених по його лінії, прикладають рейку перерізом 30 х 40
або 40 х 40 мм і притискують її спеціальними Г-подібними затискачами,
які вбивають у шви цегляної кладки або «приморожують» гіпсовим розчином.
Під рейку накидають розчин і зрівнюють його вздовж неї так, щоб
майбутній маяк у перерізі нагадував правильну трапецію. Коли розчин
затужавіє, рейки знімають, цвяхи або інвентарні марки витягують, а
отвори, що утворились у маяках, закидають розчином, після чого
заповнюють розчином також усі зовнішні порожнини в маяках остаточно їх
затирають.
При другому способі по лінії маяка між марками кельмою накидають смугу
розчину, товщина якої має бути більшою за товщину марки. Після цього до
марок притискують правило і, пересуваючи його вздовж нанесеної смуги
розчину, натирають маяк. При цьому потрібно стежити за тим, щоб розчин
не покривав верхню площину марки, що може призвести до збільшення
товщини штукатурного шару.
Більш продуктивним є застосування інвентарних дерев’яних або металевих
маяків. Як дерев’яний маяк можна взяти пряму рейку перерізом 30 х 40 або
40 х 40 мм. Довжина рейки має бути на 20…30 см меншою від висоти
приміщення або ширини стелі. Дерев’яні маяки при багаторазовому
використанні під дією вологи деформуються, тому їх краще заміняти
металевими. Для виготовлення металевих маяків застосовують кутикову
сталь або краще дюраль розміром 25 х 25 чи 30 х 30 мм.
Інвентарні маяки закріплюють на поверхні за допомогою маякоутримувачів
(рис. 24), які фактично замінюють марки. Будова маякоутримувача дає
змогу змінювати положення маяка відносно поверхні під час її
провішування так, щоб нижня площина його була від неї на відстані
товщини підготовчого шару штукатурки. При цьому горизонтальність або
вертикальність маяка перевіряють відповідними пристроями.
Рис. 24. Інвентарні маякоутримувачі:
а — для дерев’яного маяка; б — для металевого маяка; в — положення
дерев’яного маяка на поверхні; 1 — скоба; 2– гвинти; 3 — штир; 4 —
металевий маяк; 5 — шар штукатурки; 6 — дерев’яний маяк
III. Фарбування поверхонь олійними фарбувальними сумішами
Найширше застосування у практиці малярних робіт знаходять олійні фарби,
які промисловість випускає або у вигляді густотертих фарб, які на будові
доводять до малярної в’язкості, або у вигляді фарб, готових до вживання,
які перед використанням треба лише добре перемішати, щоб не було осадку.
Олійними фарбувальними сумішами покривають:
внутрішні і зовнішні обштукатурені, дерев’яні і металеві поверхні.
Олійна фарбова плівка міцна, водо – і атмосферостійка. Вона захищає
дерев’яні поверхні від гниття, металеві — від корозії, а обштукатурені —
від незначних механічних пошкоджень та атмосферних впливів.
Олійні пофарбування поділяються на: глянцеві і матові.
Глянцеві (блискучі) пофарбування застосовують у всіх видах
опоряджувальних робіт. Матові суміші використовують для високоякісних
декоративних опоряджень поверхні.
Склад глянцевої олійної фарбувальної суміші
Густотерта олійна фарба 1 кг
Оліфа 300—600 г
Спосіб приготування. До густотертої олійної фарби, перемішуючи її,
добавляють оліфу до робочої в’язкості. Суміш для механізованого
нанесення повинна бути рідшою, тому в неї добавляють 50—150 г леткого
розчинника.
Вартість фарбувальних робіт зменшується (до 20 %), якщо застосовувати як
розчинник олійних фарб емульсію ВО замість оліфи. Таку емульсію
виготовляють з оліфи-оксолі (60—70%) і лужної води (30—40%), яка
утворюється після гашення і відстоювання вапна.
Склад олійно-емульсійної фарбувальної суміші
Густотерта олійна фарба 1 кг
Емульсія типу ВО 400—600 г
Спосіб приготування: Фарбувальну суміш на емульсії приготовляють так
само, як і на оліфі.
У табл. 2 подано рецептуру кольорових олійних фарбувальних сумішей.
Таблиця 2. Кольорові олійні фарбувальні суміші, % до об’єму
(за рецептурою Державної комунальної будівельної корпорації
«Київміськбуд»)
Колір фарбувальної суміші Оліфа-оксоль Фарби густотерті
білила
слонова кістка блакитна бежева сіра зелена фісташкова вохра сурик
залізний захисна
Слонова кістка 30 — 70 — — — — — — — —
Світло-бежевий 25 35 — — 40 — — — — — —
Бежевий 25 25 — — 50 — — — — — —
Червоно-коричневий 30 20 — — — — — — 35 15 —
Світло-фісташковий 20 20 — — — — — 60 — — —
Фісташковий 20 15 — — — — — 65 — — —
Салатовий 25 60 — — — — 15 — — — — —
Захисний 25 20 — — — — — — — — — 55
Зелений 22 30 — — — — 48 — — — —
Світло-сірий 20 20 — — — 60 — — — — —
Сірий 20 — — — — 80 — — — — —
Світло-блакитний 22 30 — 48 — — — — — — —
Блакитний 22 20 — 58 — — — — — — —
Для високоякісного декоративного фарбування використовують матові
суміші, які не дають блиску на поверхні.
Матові фарбування можуть мати різний ступінь матовості, яка утворюється
внаслідок добавляння до суміші певної кількості розчинників, воску або
емульсій. Матовість збільшується із зменшенням у суміші кількості оліфи
і збільшенням розчинника.
Склад матової олійної фарбувальної суміші
Білило цинкове:
густотерте 1 кг
сухе 500 г
Скипидар 500 г
Віск 100 г
Сикатив 25 г
Оліфа натуральна 25 г
Кольорові пігменти До заданого кольору
Спосіб приготування. У металевій посудині на слабкому вогні обережно
розтоплюють віск. У знятий з вогню віск, перемішуючи, повільно вливають
200—250 г скипидару. Сухе білило перетирають на фарботерці з оліфою і
рештою скипидару.
У густотерте білило вливають розчин воску в скипидарі, добавляють
перетерте на скипидарі сухе білило та окремо розведені кольорові
пігменти і добавляють сикатив. Усю суміш старанно перемішують. При
введенні в суміш кольорових пігментів кількість сухого білила відповідно
зменшують.
Склад безвоскової матової олійної фарбувальної суміші
Білило цинкове густотерте 1 кг
Оліфа 100 г
Скипидар 150—200 г
Сикатив 30 г
Пігменти До заданого
кольору
Спосіб приготування. У білило добавляють оліфу, скипидар і сикатив.
Частину скипидару залишають для розведення сухих пігментів. Після
перемішування суміші до неї добавляють затерті на скипидарі пігменти до
утворення заданого кольору.
Олійні фарби поділяють на фарби для зовнішніх і внутрішніх робіт таких
марок: МА, розведених на рослинній, ГФ- гліфталевій, ПФ – пентафталевій,
і КС – ксифталевій оліфах. При необхідності фарби розбавляють
уайт-спіритом, якого, проте, можна вводити не більше 5 відсотків.
Для виготовлення фарби марки МА – 11 використовують лляну або конопляну
натуральну оліфу, для фарби марки МА – 15 – оліфи ущільнені, що містять
не більше 30 відсотків розчинника на висихаючи і напіввисихаючих маслах,
змішаних з тунговою олією. Для цинкового білила при виготовленні
густотертих паст можна використовувати сирі рослинні масла, які потім
розбавляють оліфою.
При виготовленні фарб для зовнішніх робіт наповнювачами можуть бути
тальк, барит або слюда, а у фарбах для внутрішніх робіт – барит і
крейда.
В’язкість титанового, цинкового і літопонного білил,а також кольорових
фарб має бути в межах 80 – 140 сек. за віскозиметром ВЗ-4 при
температурі 20С?, а вохри, мумії і сурика – в межах 100 – 160 сек.
Усі фарби повинні повністю висихати за 24 год. «Від пилу» має висихати
за 10 годин літопонне білило, за 14 год. – вохра і за 12 год. – решта
фарб.
ГОСТом не передбачена готова до вживання олійна фарба – сурик свинцевий.
Ця фарба має хороші антикорозійні властивості, застосовується для
огрунтування зовнішніх і внутрішніх відповідних металевих конструкцій в
будинках і спорудах I-II класів. Для фарбування сурик свинцевий тертий
не застосовується, оскільки пігмент змінює колір під впливом атмосферних
факторів.
На будові олійні фарби випробовують на висихання. Для цього фарбу
розводять натуральною оліфою до робочої в’язкості і наносять на скло.
Хороша фарба повинна давати на склі цілком висохлу плівку через 24 год.,
лише терта сажа і блакить малярна висихають через 30 год.
Фарби на оліфах з рослинних масел слід застосовувати для внутрішнього і
зовнішнього фарбування по металу, дереву, і просохлій штукатурці в
будинках і спорудах I-II класів, а в будівлях III класу – для фарбування
сталевих покрівель, вікон, дверей, панелей та обладнання санітарних
вузлів.
Олійні фарби повинні бути світлостійкими та стійкими до впливу
експлуатаційного середовища, повинні давати рівну, гладку і міцну
плівку.
Олійні фарбувальні суміші наносять на обштукатурені поверхні стін і
стель механізованим способом фарборозпилювачами і лише при незначних
обсягах робіт — валиками, щітками-ручниками або плоскими щітками.
До початку роботи щітку-ручник перев’язують шпагатом на 2/3 довжини
волосіні. Під час роботи щітку занурюють у фарбу до половини волосіні,
віджимаючи надлишок фарби об край посудини. Наносять фарбу на поверхню
стін вертикальними мазками на відстані 5—7 см один від одного. Коли на
щітці залишиться мало фарби, мазки розрівнюють горизонтальними рухами
щітки до утворення тонкої плівки рівномірної товщини. Остаточно
розтушовують фарбу на стіні рухами щітки згори донизу, а на стелі –
вздовж напрямку світла(рис. 25)
Рис. 25. Послідовність нанесення і розтушування олійної фарби на
поверхні.
Олійна фарбова плівка має бути тонкою, бо вона висихає нерівномірно:
спочатку верхній шар, потім нижній. У разі великої товщини плівки таке
нерівномірне висихання призводить до утворення зморщок на пофарбованій
поверхні.
Фарбувати дерев’яні поверхні олійними сумішами можна тільки після
повного висихання деревини. Здебільшого внутрішні поверхні вікон і
дверей фарбують білилами. Щоб надати фарбовій плівці білого кольору, на
кожний кілограм білил добавляють 5—7 г ультрамарину або малярної лазурі.
Фарбу наносять круглими або плоскими ручниками, розтушовуючи її вздовж
волокон деревини. Фарбувати починають з верхньої частини віконної рами,
фарбуючи спочатку горизонтальні бруски, а потім вертикальні. Щоб не
бруднити скла, при фарбуванні вікон застосовують спеціальні щитки з
фанери, бляхи або пластмаси (рис. 26).
Рис. 26. Фарбування вікна із застосуванням захисного щитка
Так само фарбують фільончасті двері, наносячи фарбу спочатку на
горизонтальні бруски обв’язки, а потім на вертикальні. Після цього
фарбують фільонки дверей, розтушовуючи на них фарбу вздовж волокон
деревини.
Щитові безфільончасті двері фарбують валиками так само, як і інші плоскі
поверхні. Бокові і верхні торці дверного полотна фарбують ручниками.
Фарбувати двері можна фарборозпилювачами невеликої продуктивності,
пневматичними і звичайними валиками(рис. 27).
Рис. 27 Фарбування щитових дверей
Дерев’яні підлоги фарбують сумішами, приготовленими лише на натуральних
або напівнатуральних оліфах, а також сумішами приготовленими з
густотертої червонуватої вохри або з суміші вохри та залізного сурику,
які створюють міцні і стійкі до витирання плівки. Фарбувальну суміш
наносять фарборозпилювачем, валиком або щіткою. Працюючи щіткою, суміш
спочатку наносять впоперек дощок, а остаточно розтушовують уздовж дощок.
Для фарбування підлог можна застосовувати механізований валик (рис. 28).
Рис. 28. Механізований валик для фарбування підлог
1 – поролоновий валик; 2 – розподільник; 3 – матеріальний бачок; 4 –
важіль вмикання; 5 — ручка
Він складається з матеріального бачка, розподільника, двох поролонових
валиків і ручки.
При закритому крані крізь спеціальний отвір бачок місткістю до 5 л
заповнюють фарбою. Якщо натиснути на важіль 4, то відкриється кран і
фарбувальна суміш самопливом через розподільник 2 буде надходити
спочатку на верхній валик, а потім на робочий поролоновий валик 1. Під
час роботи механізований валик пересувають уздовж підлоги
поступально-зворотними рухами по прямих паралельних лініях.
Застосування механізованого валика підвищує продуктивність праці і
зменшує витрати фарби.
Металеві поверхні (радіатори опалення, труби, огорожі балконів і
сходових маршів тощо) після очищення від іржі та відповідної підготовки
фарбують ручниками, валиками або спеціально виготовленими пристроями.
Розтушовують фарби на металевих поверхнях вздовж окремих елементів
виробів або конструкцій. Металева поверхня не вбирає в себе фарбувальну
суміш, тому для фарбування її застосовують більш в’язку фарбувальну
суміш , набираючи її на щітку в невеликій кількості і добре
розтушовуючи. Металеві поверхні не вбирають фарбувальної суміші, тому
під час фарбування часто виникають такі дефекти, як потьоки фарби,
краплини, які довго не висихають, тощо.
У разі високоякісного фарбування олійну плівку флейцюють спеціальними
щітками – флейцами (флейцюють «сухою» щіткою, не набираючи на неї
фарбу).
Для фарбування елементів балконних і сходових огорож, виготовлених із
штабової або квадратної сталі, застосовують спарений валик (рис. 29).
Рис. 29. Спарений валик:
1 – ручка; 2 – скоба; 3 – колінчаста вісь. 4 – поролонові валики
Він складається з двох поролонових валиків, що вільно обертаються на
колінчастих осях, насаджених на одну ручку 1. Одна вісь 3 нерухомо
закріплена в ручці, а друга — вільно обертається в отворі скоби 2, що
дає змогу розсунути валики на товщину конструкції, яка фарбується. Осі
з’єднані між собою вигнутою . пружною металевою пластинкою, при
натисканні на яку великим пальцем валики розходяться. Під час роботи
валики, вмочивши їх у фарбу і віджавши її надлишок, прокочують по сітці,
розміщеній над бачком. Натиснувши на металеву пластинку, валики
розводять, закладають у деталь, що фарбується, і, відпустивши палець,
прокочують уздовж неї.
Для фарбування радіаторів опалення зручніше користуватись поролоновим
валиком невеликого розміру, шарнірною або фігурними щітками (рис. 30).
Рис. 30. Інструменти для фарбування радіаторів:
а — поролоновий валик; б — шарнірна щітка, в — фігурні щітки
Розмір валика дає змогу фарбувати як зовнішню поверхню радіатора, так і
внутрішню. Працюючи фігурною щіткою, її змочують фарбою, заводять між
секціями радіатора і, повернувши на 90°, фарбують його внутрішні
поверхні. Зовнішню поверхню можна фарбувати цією самою щіткою або
ручником.
Для фарбування тильного (закритого) боку труб застосовують спеціальний
пристрій (рис. 31).
Рис. 31. Пристрій для фарбування тильного боку труб
Він складається з ручки і сталевого вигнутого полотна, до внутрішньої
поверхні якого приклеєно кусок штучного або натурального хутра. Змочивши
хутро фарбувальною сумішшю, пристрій пересувають уздовж труби. Передню
відкриту частину труби фарбують ручником.
Більш продуктивним є пристрій, за допомогою якого трубу фарбують
водночас з усіх боків (рис. 32).
Рис. 32. Пристрій для фарбування труб:
1 — рухома обойма; 2 — нерухома обойма; 3 — труба, 4 — затискний гвинт;
5 — шток; 6 — ручка
Він складається з рухомої і нерухомої обойм, затискного гвинта, штока і
ручки.
Усередині рухомої обойми 1 розміщена шкурка натурального або штучного
хутра, з’єднана із штоком 5. Щоб змочити її фарбувальною сумішшю,
натискують на шток і вмочують у суміш. При зворотному русі штока шкурка
знову заходить у середину обойми. Потім трубу 3 заводять у пристрій,
який має затискний гвинт 4 та ручку 6, і пересувають його вздовж труби,
фарбуючи її. При фарбуванні пристрій слід злегка повертати навколо осі
труби.
На фарбування за один раз 1 м2 підготовленої поверхні витрачають 80—100
г олійної суміші.
При виконанні малярних робіт необхідно працювати на справних
риштуваннях, помостах, драбинах і інших пристроях, виконуючи всі правила
техніки безпеки при роботі на висоті, а також виконувати вимоги при
виготовленні і встановленні цих пристроїв.
Ручний інструмент, яким працює маляр має бути справним. Дерев’яні ручки
інструменту повинні виготовлятись із твердої деревини (бук, граб,
береза), вологість якої допускається не більше 12%. Вони повинні бути
добре оброблені, пошліфовані і міцно з’єднані з інструментом.
До початку малярних робіт у приміщення з відкритою електропроводкою
потрібно вимикати струм.
Малярні суміші треба готувати в спеціально виділених для цього
приміщеннях, обладнаних вентиляцією.
Підігріваючи оліфу, каніфоль або віск, слід стежити за тим, щоб вони не
розбризкувались і не загорялись. Заповнювати посудину оліфою більше ніж
на 3/4 її об’єму, доводячи температуру оліфи до точки її кипіння,
додавати розчинники в посудину, не знімаючи її з вогню, заборонено.
Користуватись для фарбування внутрішніх поверхонь свинцевими білилами
або фарбами, що виготовлені на їх основі, а також застосовувати бензол і
етилірований бензин для розведення фарб заборонено.
Після роботи і перед їжею обов’язково треба добре вимити руки.
При фарбуванні внутрішніх поверхонь олійними фарбами треба забезпечити
штучну або природні вентиляцію приміщення, але без протягів.
При пневматичних засобах фарбування поверхонь, а також при роботі з
мастиками, клеями і лакофарбовими матеріалами, в яких містяться токсичні
леткі речовини, робітники повинні бути забезпечені респіраторами
відповідного типу і захисними матеріалами.
Випалювати стару олійну плівку паяльними лампами всередині приміщень
можна лише при надійній вентиляції.
Фарбуючи покрівлю, треба прив’язуватися запобіжним поясом до стійкої та
міцної частини будинку. У разі крутого схилу покрівлю фарбують з
драбини, закріпленої за гребінь даху.
Електрифікований інструмент має бути заземлений. До початку роботи з цим
інструментом потрібно привести в порядок одяг, сховати під головний убір
волосся, взути гумові чоботи, надіти гумові рукавиці, а також перевірити
ізоляцію проводів та справність інструмента.
У разі роботи з фарбувальним агрегатом забороняється: вмикати агрегат,
не перевіривши наявність і подачу мастила, справність манометра та
запобіжних клапанів; залишати без нагляду або доручати нагляд за
агрегатом іншій особі.
IV. ІНСТРУМЕНТИ
2. Інструменти для малярних робіт
На даному етапі розвитку будівельного виробництва для виконання різних
підготовчих операцій і фарбування поверхонь опоряджувальники широко
застосовують різні машини і механізми. Проте деякі підготовчі операції
(розрізування щілин, підмазування їх і таке ін.), підготовка та
фарбування невеликих ділянок поверхні, дрібних деталей тощо виконуються
вручну.
Наводимо коротку характеристику інструментів, що застосовуються для
виконання цих робіт.
Сталевий шпатель (ГОСТ 10778—64) (рис. З, а) застосовують для знімання
старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти
і останнього шару суцільної шпаклівки на оштукатурені, дерев’яні та
металеві поверхні. Він може бути з дерев’яною або металевою ручкою.
Виготовляють шпатель із пружкої листової сталі. Ширина робочого леза
шпателя: 45, 100, 130 або 180 мм.
Дерев’яний шпатель (рис. З, б) призначений для нанесення першого шару
суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню. Його можна
використовувати для нанесення вапняногіпсового розчину безпіскової
накривки. Для підвищення продуктивності праці найкраще користуватись
шпателем шириною 150—200 мм. Після закінчення роботи набряклий від води
шпатель чим-небудь придавлюють, щоб він не покоробився після висихання.
Шпатель з гумовим наконечником (рис. 4, а) застосовують для
розрівнювання шару шпаклівки, нанесеного маховою щіткою або
фарборозпилювачем. Цим шпателем можна наносити шпаклівку на різні
поверхні. Робочу частину шпателя (лезо) виготовляють з еластичної гуми,
яку затискають двома металевими пластинками. Для підвищення
продуктивності праці застосовують більший за розмірами шпатель шириною
200—250 мм.
Для нанесення шпаклівки на невеликі профільні частини поверхонь (віконні
рами, плінтуси, двері тощо) користуються гумовими пластинками різних
розмірів (залежно від ширини профільної поверхні або спеціальними
шпателями з гумовими профільованими наконечниками (рис. 4, б). Такий
шпатель виготовляють з еластичної гуми за профілем деталей, що
застосовуються на даному будівельному об’єкті.
Гумовий півтерок (рис. 5) призначений для нанесення і розрівнювання
першого шару суцільної шпаклівки, а також без піскової накривки.
Порівняно з металевим або дерев’яним шпателем застосування гумового
півтерка підвищує продуктивність праці в 1,5—2 рази.
Рис. 3. Шпателі:
а — сталевий; б — дерев’яний.
Рис. 4. Шпателі з гумовими наконечниками:
а — звичайний; б — профільований.
Рис.3. Гумовий півтерок. Рис. 6. Ніж металевий.
Ніж металевий (рис. 6) з дерев’яною ручкою призначений для розрізання
щілин на обштукатуреній поверхні.
Скребачки металеві (рис. 7) різної форми використовують для знімання
старих клейових і олійних плівок.
Щітку сталеву (рис. 8) застосовують для знімання іржі та окалини з
металевої поверхні. Виготовляють її з сталевого дроту.
Рис. 7. Скребачки металеві.
Рис. 9. Пристрій для згладження поверхні.
Пристрій для згладження поверхні (рис. 9) застосовують для чищення і
згладження обштукатурених поверхонь від бризок розчину і зернин піску.
Для згладження використовують природний камінь (твердий пісковик), кусок
деревини або білої силікатної цегли, з яких виготовляють бруски у
вигляді паралелепіпедів. Для зручності в роботі брусок затискають в
обойму пристрою.
Сталева гладилка (рис. 10) призначена для нанесення та згладжування шару
безпіскової накривки. Гладилку виготовляють з інструментальної сталі
товщиною 1 —1,5 мм.
Для чищення, перетирання і розрівнювання підмазаних обштукатурених
поверхонь застосовують дерев’яну терку.
Щітка рогожна (рис. 11, а) призначена для змочування поверхні водою,
розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на
поверхні. Рогожну щітку до початку роботи треба міцно перев’язати, щоб
скоротити робочу довжину її волокон, і насадити на дерев’яний держак.
Вручну фарбують поверхні щітками, виготовленими з кінського волосу або
м’якої свинячої щетини. Вони бувають різних форм і розмірів. Розмір
щітки вибирають залежно від поверхні, яку фарбують.
Махова щітка типу КМ (ГОСТ 10597—70) (рис. 11, б) забезпечує високу
продуктивність праці при фарбуванні великих площ. Махові щітки
виготовляють з волосіні діаметром 60, 65 або 70 мм. Для фарбування стелі
та верхніх ділянок стін з підлоги махову щітку насаджують на дерев’яний
держак довжиною 80—100 см.
Щітки-ручники типу КР (ГОСТ 10597—70) (рис. 11, в) застосовують для
фарбування невеликих ділянок поверхонь водними або олійними сумішами. Їх
виготовляють різних діаметрів, діаметр волосіні 26, 30, 35, 40, 45, 50,
54 мм. Для зручності в роботі волосінь ручника слід перев’язувати
шпагатом.
а — рогожна; б— махова; в — ручник
Ручники, в яких волосінь прикріплена до дерев’яної ручки клеєм,
розмокають під час роботи з водними сумішами або при зберіганні їх у
воді після фарбування олійними сумішами. Тому до початку роботи новим
ручником рекомендується розсунути волосінь, залити всередину трохи
олійного лаку і дати їй висохнути. Шар олійного лаку не пустить води
всередину дерев’яної обойми і захистить щітку від розмокання клею та
випадання волосіні.
Щітка-макловиця (ГОСТ 10597—70) (рис. 12, а, б) застосовується для
грунтування і фарбування поверхонь водними малярними сумішами на великих
площах. Макловиці випускають двох видів: круглу — типу КМА-1 і типу
КМА-2. їх робочу частину виготовляють з кінського волосу довжиною 10—12
см. По периметру робочі частини щітки до кінського волосу добавляють
щетину, щоб щітка стала пружнішою і волосінь не заламувалась під час
роботи. При фарбуванні макловицею значно підвищується продуктивність
праці маляра порівняно з роботою іншими щітками.
” ’ ” – oe u ’ – oe ?? j?+ ???? j6I *7. Потім короткий кінець шпагату протягують через першу петлю, а довгий через другу і зав'язують їх на ручці під обоймою 8 — щітка готова до роботи. Рис. 12. Щітки-макловиці: а - кругла типу КМА-1; б - типу КМА-2. Рис. 13. Перев'язування щітки шпагатом. Замість шпагату щітку можна перев'язати ганчіркою. З цією метою із бавовняної тканини відрізують стрічку, ширина якої дорівнює подвійній довжині волосіні щітки. Після цього обмотують щітку тканиною і перев'язують її шпагатом на потрібній віддалі від обойми. Потім верхню частину тканини відгортають до суміщення її з другою частиною і на ручці перев’язують їх шпагатами. Щоб подовжити строк придатності щіток, після роботи водними сумішами їх слід промити в чистій воді, витерти і висушити. а б Рис. 14. Тимчасове зберігання щіток у відрі з водою: а - неправильне; б - правильне. Рис. 15. Використання затискачів для зберігання щіток у воді: 1 - відро; 2 - щітка; 3 - затискач Щітки, в яких волосінь посаджена на клею в дерев’яну ручку, при тривалих перервах у роботі всихають. Тому перед роботою їх слід намочувати у воді. Після роботи олійними сумішами щітку треба промити в розчиннику:скипидарі, бензині або гасі. Але часте миття щіток у розчиннику погіршує якість волосіні; тому при коротких перервах у роботі їх зберігають у воді. При цьому не рекомендується опускати щітки на дно посудини з водою, бо волосінь згинатиметься рис 14 а). Її треба підв'язувати в посудині так, щоб була змочена тільки волосінь (рис 14, б). Для підв'язування щіток, замість шпагату, можна користуватись спеціальними затискачами (рис. 15). Тоді щітки розміщують уздовж стінок посудини. МАШИНИ ТА МЕХАНІЗМИ ДЛЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ Застосування машин і механізмів сприяє підвищенню продуктивності праці, зниженню витрат фарбувальних сумішей і поліпшенню якості малярних робіт. Всі апарати для механізованого фарбування працюють за принципом розпилювання фарбувальної суміші до найдрібніших частинок. Фарбувальні апарати й агрегати бувають з гідродинамічним (кінетичним) та пневматичним (повітряним) розпиленням фарби. В апаратах з гідродинамічним розпиленням фарбувальна суміш під тиском подається до розпилювального пристрою-форсунки (рис. 16). До робочої камери форсунки фарбувальна суміш надходить вузьким каналом, який розташований по дотичній до її внутрішньої циліндричної поверхні. Рис. 16. Схема роботи форсунки відцентрового типу Під дією відцентрової сили фарбувальна суміш, пройшовши вихідний отвір форсунки, роздрібнюється на дуже малі часточки й, вилітаючи, утворює конусоподібний факел. У деяких форсунках фарба завихрюється від спеціального гвинтоподібного осердя, яке знаходиться всередині форсунки (рис. 17). Фарбувальна суміш, потрапляючи в циліндричну камеру форсунки з торця, проходить по каналу між внутрішньою поверхнею камери та гвинтоподібним осердям, набуває обертового руху й, вилітаючи з форсунки, розпилюється. Фарбопульти можна використовувати для фарбування поверхонь лише водними фарбувальними сумішами як менш в'язкими. Рис. 17. Схема роботи форсунки з гвинтоподібним осердям За принципом пневматичного розпилювання фарби працюють фарбувальні агрегати, якими можна розпилювати водні й неводні фарбувальні суміші і навіть шпаклівки. Фарба під тиском надходить у фарборозпилювач і по внутрішньому каналу потрапляє в сопло. На виході з сопла суміш підхоплює струмінь стиснутого повітря, яке проходить у просторі між соплом і внутрішньою поверхнею розпилювальної головки, й, вилітаючи, розпилює» (рис. 18). Рис. 18. Схема розпилювання фарби фарборозпилювачем: а — при круглому отворі; б — при повітряному стисненні струменя Апарати й агрегати з гідродинамічним розпилюванням фарби До апаратів з гідродинамічним розпилюванням фарби належать ручні й електронні фарбопульти, фарбувально-шпаклювальні агрегати з гвинтовим насосом та фарбувальні агрегати високого тиску марок 2600Н і 7000Н. Ручний фарбопульт СО-20В (рис. 10) складається з балона, основи, насоса, всмоктувального шланга з фільтром, нагнітального шланга та вудки з форсункою (табл. 3). Таблиця 3. Технічна характеристика ручних фарбопультів Показники СО-20В СО-133 Продуктивність, м2/год (для СО-133 — л/хв) Робочий тиск, МПа Місткість балона, л Габаритні розміри, мм: довжина ширина висота Маса, кг 225 0,4-0,6 2-3 290 130 650 5 1,4-2 0,4-0,6 460 300 1050 9 Балон фарбопульта місткістю 3 л служить для зберігання фарбувальної суміші під тиском. Суміш нагнітають у балон плунжерним насосом, розміщеним всередині балона. У металевій основі знаходяться два кульові клапани — всмоктувальний і нагнітальний. Під час руху плунжера вгору в міжклапанному просторі створюється розрідження. У цей момент нагнітальний клапан під тиском повітря, а надалі й фарби, яка знаходиться в балоні, закривається, а всмоктувальний — відкривається і фарба надходить у міжклапанний простір та порожнину насоса. Під час руху плунжера донизу всмоктувальний клапан під тиском фарби закривається, а нагнітальний відкривається, і фарба надходить у балон і далі шлангом у вудку до форсунки. Фарбувальну суміш наносять на поверхню вудкою, на кінці якої прикріплена форсунка. Вудка являє собою металеву трубку, в нижній частині якої розміщений кран для вмикання фарбового струменя. З балоном вудку з'єднує нагнітальний шланг діаметром 12,5 мм. ПРИСТРОЇ ДЛЯ ВИКОНАННЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ НА ВИСОТІ Внутрішні малярні роботи на висоті до 4 м виконують з козлів, драбин-стрем'янок та інвентарних столиків, зовнішні і внутрішні роботи на висоті понад 4 м виконують з колисок, пересувних вишок або риштувань. Малярні роботи з риштувань виконують тільки в тих випадках, коли вони були встановлені для штукатурних або інших видів робіт. Ставити риштування лише для малярних робіт невигідно. Дерев'яні козли виготовляють висотою 90-120 см (залежно від висоти приміщення) із соснових дощок. Рис. 19. Пересувні інвентарні столики: а — різновисотний; б — двовисотний. Рис. 20. Драбини-стрем'янки: а — дерев'яна; б — металева. Козли застосовують при невеликих обсягах малярних робіт. Замість козлів зручніше користуватись пересувними металевими столиками. Пересувні інвентарні столики (рис. 19, а, б) виготовляють з труб або кутикової сталі. У кожній конструкції столика передбачено піднімання настилу за рахунок висувних стояків, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють за допомогою штирів або спеціальних затискних гвинтів на потрібній висоті (від 1—1,2 до 1,7—2,5 м). Настилом служить інвентарний дерев'яний щит розміром від 60X120 до 80X160 см. Для влаштування помосту одночасно встановлюють кілька столиків на певній віддалі один від одного і прольоти між ними перекривають інвентарними щитами. Драбини-стрем'янки (рис. 20 а, б) виготовляють з деревини або газових труб діаметром 12,5 мм. Дерев'яна стрем’янка складається з двох драбин, з'єднаних у верхній частині спеціальним металевим шарніром, який фіксує її положення при максимальному розсуванні і застерігає від самовільного розсування. У відсутності шарніра робоче положення драбини-стрем'янки фіксується за допомогою двох металевих гачків довжиною 70—100 см. Висота драбини-стрем'янки 2—2,8 м. Для роботи у низьких приміщеннях краще застосовувати металеві стрем'янки, обладнані фіксуючим пристроєм і робочим настилом. У неробочому стані стрем'янки легко складаються. Укладаючи на них інвентарні щити або дошки, можна робити легкі риштування. Для дрібних ремонтних робіт користуються приставними драбинами різної довжини. Щоб запобігти ковзанню драбини під час роботи, її кінці обмотують ганчірками або прибивають гумові пластинки. Колиски (рис. 18) застосовують при фарбуванні фасадів будинків. Піднімають їх канатом або тросом 3 за допомогою ручної лебідки 6, яку встановлюють на землі біля будинку. Трос пересувається по блоках 2, підвішених до двох балок . Балки закріплюють на даху або горищному перекритті. Каркас колиски виготовляють із труб або кутикової сталі. Настил та бортова дошка — дерев’яні. Більш зручними є самопід’ємні колиски, обладнані електролебідками. Підіймальний механізм такої колиски обладнують на чотириколісній каретці (площадці), що дає змогу пересувати його уздовж будинку. Він складається з електродвигуна, вмикаючого пристрою і спареного редуктора, по обидва боки якого на осях розміщені намотувальні барабани. Підіймальний механізм з'єднують з люлькою тросами. Залежно від конструкції і ваги його встановлюють на землі біля будинку або на плоских дахах. Зручною в експлуатації є механізована колиска ЛС-80-250. Вона призначена для підіймання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 80 м. Робоча площадка колиски довжиною 4 м витримує навантаження 250 кг. Підіймальний механізм колиски обладнано електроприводом. Для зручності транспортування колиска і все обладнання її змонтовані на двовісному автопричепі. До початку роботи колиску випробовують на статичне навантаження, яке повинно бути вдвоє більшим за розрахункове, а після цього на динамічне навантаження шляхом рівномірного піднімання і опускання її з вантажем, що перевищує робоче навантаження на 10%. Лебідки повинні бути міцно закріплені і довантажені подвійним вантажем проти вантажопідйомності колиски. Для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах і фарбування ринв застосовують індивідуальну колиску (рис. 19), яка повинна мати спинку і опору для ніг. Висувні вишки (рис. 21) використовують при фарбуванні фасадів невисоких будинків на 3—4 поверхи. Вишку монтують на рамі з 2—3 висувних секцій, які входять одна в одну. Для виготовлення вишок використовують сталеві труби або кутикову сталь. Вишка пересувається на колесах. Підіймають секції за допомогою ручної або електричної лебідки, встановленої в нижній частині вишки. Зверху вишка має огороджену поручнями площадку розміром 1,3x2,7 м з дерев'яним настилом. Інвентарні риштування бувають дерев'яні, трубчасті, струнні (підвісні) та ін. Рис. 21. Висувна вишка. Трубчасті безболтові риштування конструкції «Промбудпроекту» (рис. 22) застосовують для штукатурення фасадів, коли висота будинків до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечин, поруччя та дерев'яного настилу. Рис. 22. Трубчасті безболтові риштування конструкції «Промбудпроекту»: 1 — опора; 2 — прогін; 3 — дерев'яний настил; 4 — поруччя; 5 — поперечина. До кінців прогонів і поперечин приварено гачки, а вздовж опор на віддалі 2 м один від одного — спеціальні патрубки. Під час монтажу риштувань гачок прогону вставляють у патрубок опори. Опори встановлюють вздовж стіни на віддалі 2 м одна від одної. Башмаки опор спираються на дерев'яні підкладки, покладені під кожну пару опор. Риштування прикріплюють до стін гачками, що встановлюються в петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні. Ширина риштування 2 м. На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити. Настили риштувань обгороджують інвентарними поруччями висотою не менше 1 м, у нижній частині яких закріплюють бортову дошку. Окремі яруси риштувань сполучають сходами. Підвісні (струнні) риштування (рис. 23) підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок, які закріплюють під дахом. Струни риштувань складаються з окремих ланок довжиною 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поруччя та бортову дошку. Віддаль між струнами вздовж стіни 2,5—4 м. Ширина настилу 2—2,5 м. Щоб риштування не розгойдувались, їх у деяких місцях прикріплюють до стіни спеціальними жорсткими стяжками. Працюючи з драбин-стрем’янок, риштувань, колисок та інших пристроїв, слід точно додержуватись правил техніки безпеки Рис. 23. Підвісні (струнні) риштування: 1 — консоль; 2 — поруччя; 3 — бортова дошка; 4 — дерев'яний настил; 5 — струни; 6 — шарніри. IV. Інструменти 1. Інструменти та матеріали для опоряджувальних робіт. Інструменти для нанесення і розрівнювання розчину. Для підготовки поверхонь під штукатурення, нанесення та розрівнювання штукатурного розчину використовують відповідні ручні та механізовані інструменти. Штукатурний молоток (рис. 1, а) застосовують для прибивання дранки, дерев'яних рейок до поверхні і насікання кам'яних поверхонь та як ударний інструмент для інших операцій. Молоток з одного боку має бойок, а з другого - проріз для витягування цвяхів. Маса молотка 500-600 г. Для насікання кам'яних поверхонь користуються спеціальним насікальним молотком (рис. 1,б), маса якого близько 1 кг. Бучарда (рис. 21, в) застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях при підготовці їх під штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки ("під бучарду"). Бучарда металева, маса її 1,2-1,5 кг. На торцевих боках зроблена насічка у вигляді маленьких зубців пірамідальної форми. Кількість зубців різна (16 і 32), що дає змогу під час обробки декоративної штукатурки одержати різну фактуру поверхні. Рис. 1. Інструменти для підготовки поверхонь під штукатурення: а - молоток штукатурний; б - молоток насікальний; в - бучарда; г - троянка; д- скарпель Рис. 2. Інструменти для нанесення будівельних розчинів на поверхню: а - алюмінієвий сокіл; 6 - штукатурна лопатка (кельма); в - ківш Троянкою (рис. 1, г) розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Робоче лезо троянки зубчате. Замість троянки з цією ж метою використовують скарпель (рис. 1, д) або звичайне зубило. Для механізованого насікання поверхні застосовують електричні або пневматичні молотки та перфоратори. Штукатурний розчин на поверхню вручну наносять соколом, штукатурною лопаткою або ковшем. Сокіл (рис. 2, а) використовують для підтримання невеликої кількості розчину на певній відстані від поверхні під час штукатурення. Соколом можна також наносити (намазувати) розчин на поверхню і ущільнювати його. Виготовляють цей інструмент з алюмінієвого листа чи пластику. Оптимальні розміри 400x400 чи 400x450 мм. Верхня робоча поверхня сокола має бути рівною, без щілин і пошкоджень. Штукатурна лопатка або кельма (рис. 2, б) призначена для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Лопаткою можна при потребі також наносити розчин на невеликі ділянки поверхні. Виготовляють лопатку серцеподібної форми з листової сталі завтовшки до 1 мм. До неї прикріплено дерев'яну ручку завдовжки 125 мм. Ківш (рис. 2, в) використовують для накидання з ящика на поверхню здебільшого рідких розчинів. Його застосування значно підвищує продуктивність праці, оскільки за один рух ковшем, залежно від його місткості, можна накинути на поверхню 0,8-1,5 л розчину. Для розрівнювання, ущільнення і оброблення штукатурного шару застосовують напівтерки, малку, правило і терки. Напівтерки (рис. 3, а, б) призначені для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою, ковшем або механізованим способом. Рис. 3. Інструменти для розрівнювання й оброблення нанесеного на поверхню штукатурного шару: а - напівтерки дерев'яні; б - напівтерка алюмінієва; в - малка; г – правило Виготовляють їх з просоченої гарячою оліфою деревини (сосни, ялини) або алюмінію. Дерев'яні напівтерки залежно від довжини бувають малі (35 см), середні (80 см) і великі (120 см). Малою напівтеркою можна розрівнювати штукатурний шар у кутах приміщення або на невеликих важкодоступних ділянках поверхні; середньою - розчин на рівній поверхні; великою - фаскою на зовнішніх кутах конструкцій. Звичайні алюмінієві напівтерки, а також з робочим полотном з пінопласту, яке приклеєне до основи водостійкою фарбою або синтетичною смолою, здебільшого застосовують для згладжування і натирання накривного (лицьового) шару штукатурки. Під час нанесення високоякісної штукатурки, штукатурний шар розрівнюють малкою (рис. 3, в), яку пересувають уздовж спеціальних рейок (маяків). Довжина робочої кромки малки має відповідати відстані між маяками. Правилом (рис. 3, г) завдовжки 1,2-2 м розрівнюють штукатурний шар. Виготовляють його з дерева або з дерев'яної рейки, підбитої з одного боку алюмінієвим полотном. Вивірене двометрове правило називається контрольним і застосовується для перевірки рівності опоряджених поверхонь. Остаточно штукатурний шар обробляють (затирають) дерев'яною, гумовою або повстяною теркою, а також гладилкою. Дерев'яні або алюмінієві кутові напівтерки (рис. 4, а, б) використовують для опорядження кутів. Напівтерку для опорядження внутрішнього кута називають лузговою, зовнішнього - вусиковою. Для зручності в роботі їх роблять з двома ручками. котках (рис. 26, б). Рис. 6. Шаблон для витягування карниза: а - загальний вид (1 - профільна дошка,оббита покрівельним залізом; 2 - підкоси; З - полозки; 4 - полоз); б - деталь виконання скосу на профільній дошці 40-45° Рис. 7. Дерев'яний кутовий шаблон: а - загальний вид (1 - профільна дошка; 2 - підкоси; 3 - полозки); б - деталь профільної дошки (1 - профільна дошка з покрівельного заліза; 2 - дерев'яні профільні дошки) Поряд з традиційними інструментами для штукатурних робіт існують спеціальні інструменти і пристрої, за допомогою яких наносять і обробляють декоративні опоряджувальні шари штукатурки. Різні за розмірами лопатки (кельми)(рис. 8 а) застосовують для нанесення декоративного розчину на поверхню і його опорядження . Відрізачкою (рис. 8 б) прорізують і очищують прорізані русти в декоративному шарі. Шкребками (рис. 8 г) створюють шорсткість на підготовленому шарі під декоративний шар. Русторізки і розшивки застосовують для прорізування рустів у пластичному шарі штукатурки. Найпростішу русторізку подано на рис. 29, а. Вона складається з дерев'яного бруска, на одному з кінців якого закріплено вигнуту металеву пластинку. Для виконання увігнутих рустів використовують розшивку (рис. 29, б), яку під час роботи пересувають вздовж металевої лінійки з прорізом посередині (рис. 29, г). Довжина лінійки 1 м. З цією ж метою застосовують розшивку із змінними лезами (рис. 29, в), що дає змогу виконувати русти різної ширини і профілю. Змінне робоче лезо цієї розшивки закріплюється на держаку спеціальним гвинтом. Металеві циклі (рис. 9, а), шкребок-циклю (рис. 9, б), цвяхову щітку (рис. 9, в) використовують для циклювання (подряпування) опоряджувального шару. Шкребок-цикля складається з дерев'яної основи розміром 120x180 мм, на нижній площині якої рядами закріплені металеві зубці, а зверху - ручка. Штамповками (рис.10) виконують поглиблені рисунки в пластичному шарі декоративної штукатурки. Рис. 9. Шкребок для виконання створення борозен у пластичному шарі розшивка зі змінними лезами Рис8. Інструменти і пристрої для виконання рустів: а - русторізка; б - розшивка; в - розшивка зі змінними лезами; г-лінійка Рис. 9. Пристрої для циклювання опоряджувального шару декоративної штукатурки: а - циклі; б - шкребок-цикля; в - цвяхова щітка Рис. 10. Інструменти для опорядження штукатурки борознами і штрихами: а- гофрований шаблон з листового металу; б- валик-шаблон з дерева; в- валик-шаблон, обтягнутий сіткою Рис. 11. Інструменти для подряпування штукатурки сграфіто: а - шкребок сталевий; б - ложка; в - долото пряме; г - долото косе; д - долото списоподібне; є - зубчатка і сікач; є - стека; ж - петлі різні За допомогою шаблонів, а також валиків-шаблонів з дерева та сіток (рис. 10) опоряджують поверхні штукатурки борознами і штрихами. Спеціальними інструментами - шкребками (рис. 11) - оброблюють штукатурні шари сграфіто. Пристрої для виконання штукатурних робіт на висоті Штукатурні роботи на висоті до 4 м виконують з помосту, а у разі невеликого обсягу ремонтних робіт - з пересувних інвентарних столиків; ремонтні і реставраційні роботи - з колисок або пересувних вишок; зовнішні і внутрішні роботи - з риштовання. Поміст роблять з інвентарних столиків, котрі встановлюють вздовж однієї із стін приміщення на відстані 1,5-2 м один від одного і перекривають спеціально виготовленими щитами або окремими дошками. Тимчасовий поміст можна зробити з дощок, які укладають на дерев'яні козла. Настелені дошки прибивають до козел цвяхами. Пересувні інвентарні столики конструктивно схожі, але їх призначення і застосування різні. Виробляють їх з металевих труб або кутикової сталі. Пересувний різновисотний столик (рис. 12, а) складається з чотиристоякового опорного каркаса, драбини і дерев'яного настилу. Конструкція столика передбачає можливість піднімання настилу завдяки висувним стоякам, які переміщують уздовж нерухомих стояків і закріплюють штирями або спеціальними затискними гвинтами на потрібній висоті (від 0,7 до 1,7-2,5 м). За настил використовують інвентарний дерев'яний щит розміром від 60x120 до 80x160 см. Якщо настил столика необхідно підняти на висоту більшу за 1,1 м, його з одного боку обгороджують захисним поручнем. Двовисотний столик (рис. 12, б) складається з опорного каркаса, драбини, захисних засобів (поручнів), настилу і полиці для розміщення пристроїв та інструментів. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м. Конструкція його дає змогу фіксувати положення настилу на двох рівнях - 0,7 і 0,9 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 22 кг. Універсальний столик (рис. 12, в) складається з чотиристоякового прямого опорного каркаса, різновисотного опорного каркаса, драбини, настилу і полиці. Столик призначений для виконання опоряджувальних робіт в приміщеннях заввишки 2,5-2,7 м, а також на сходових клітках. Конструкція його дає можливість фіксувати положення настилу в двох рівнях. Працюючи у звичайному приміщенні, настил можна встановити на висоті 0,7 або 0,9 м. Для роботи на сходовій клітці до столика приєднують різновисотний опорний каркас, обладнаний підкосами. При такому положенні столика настил можна встановити на висоті 0,75 або 0,95 м. Розмір робочої площадки столика - 60x100 см, маса - 24 кг. Колиски за принципом переміщення бувають самопідйомні, обладнані електролебідками, та такі, які піднімають за допомогою лебідок, встановлених на землі. Самопідйомні колиски різних марок ЛОС-100-120, ЛС-80-250, ЛЗ-30-250, ЛП-1 ЇМ, ТП-11 тощо відрізняються одна від одної габаритами та вантажопідйомністю. Самопідйомна колиска ТП-11 (рис. 35, а) найбільш зручна в експлуатації. Вона призначена для піднімання двох робітників і 100 кг вантажу на висоту до 100 м. Робоча площадка колиски розміром 0,97x4,4 м витримує навантаження до 300 кг. Колиска складається з металевого каркаса 1 з поручнем і, двох електролебідок 2, суцільнометалевого настилу 4 із захисним бортом 5 заввишки 15 см. Піднімають колиску за допомогою двох сталевих тросів, які перекидаються через блоки, розміщені на кінцях консольних балок, що закріплюються на даху або горищному перекритті. Після включення лебідок в електромережу троси починають намотуватися на барабани лебідок і піднімають колиску. При переключенні лебідки на зворотній рух троси розмотуються і колиска опускається. Одномісну самопідйомну колиску ЛОС-100-120 (рис. 35, б) застосовують для виконання дрібних ремонтних робіт на фасадах будинків. Вона складається з металевого каркаса 1 із поручнем і, електролебідки 2, суцільного металевого настилу 4 з захисним бортом 5. Колиска призначена для піднімання одного робітника і 20 кг вантажу на висоту до 100 м. Піднімається вона за допомогою одного троса. Пересувні вишки бувають самопідйомні та збірно-розбірні, їх використовують при опорядженні фасадів будівель висотою до чотирьох поверхів і для робіт в приміщеннях з високо розміщеною стелею. Пересувна самопідйомна вишка ВО-10,6-12 (рис.13, а) складається з Двох колон 2, візка 1 та робочої платформи 3. Платформа за допомогою лебідки з електроприводом пересувається вздовж колон, як по напрямних, з відмітки 1,25 до 10,6 м і може зупинятись на різній висоті в цих межах. Розмір робочої площадки платформи - 2x4 м. Переміщення платформи здійснюється з пульта управління, що міститься на ній. Якщо електроенергії немає, то платформа пересувається за допомогою ручного привода лебідки, обладнаного поряд з електричним. Вишка спирається на чотири колеса з гумовими ободами. На нове місце роботи в межах одного будинку вишку пересувають вручну, попередньо опустивши платформу на нижню відмітку 1,25 м. Максимально допустиме навантаження на платформу 500 кг. Рис. 13. Колиски: а - самопідйомна; б - одномісна самопідйомна ЛОС-100-120 (/ - каркас; 2 - електролебідки; З - поручень; 4 ~ настил; 5 - захисний борт) Пересувна збірно-розбірна вишка (рис. 13, б) дає змогу виконувати роботи на висоті до 6 м. Вона складається з металевого збірного каркаса б, що спирається на чотири колеса, драбини 7, захисного поручня 4 та дерев'яного настилу 5. На робочому місці вишку збирають з окремих секцій, нарощуючи їх до потрібної висоти. Розмір робочої площадки вишки - 2x2 м, максимально допустиме навантаження - 200 кг. У межах приміщення або вздовж фасаду будинку вишку пересувають вручну. Риштовання - тимчасові допоміжні пристрої, використовувані для створення на потрібній висоті умов для проведення будівельних робіт. Залежно від способу піднімання і пересування риштовання бувають висячі, драбинні, виставні, пересувні, збірно-розбірні, встановлювальні. їх виготовляють з металу і деревини. Під час виконання опоряджувальних робіт використовують інвентарні риштовання. Трубчасті безболтовіриштовання (рис. 14) застосовують для штукатурення фасадів будинків заввишки до 40 м. Вони складаються з опор, прогонів, поперечок, поручнів та дерев'яного настилу. До кінців прогонів і поперечок приварено гачки, а вздовж опор на відстані 2 м один від одного - спеціальні патрубки (втулки). Під час монтажу риштовань гачки прогонів 2 і поперечок 5 вставляють у відповідні патрубки опор 1. Опори встановлюють уздовж стіни на відстані 2 м одна від одної. Ширина риштовань 1,65 м. Нижні кінці опор вставляються у спеціальні башмаки, які спираються на дерев'яні підкладки, підмощені під кожну пару опор. Риштовання прикріплюють до стін гачками, які закладають у петлі анкерних болтів, заздалегідь закріплених у стіні. На прогони укладають інвентарні дерев'яні щити настилу 3. Настили риштовань обгороджують інвентарним поручнем 4 заввишки не менше 1 м, у нижній частині якого закріплюють бортову дошку заввишки 15 см. Окремі яруси риштовань поєднують сходами. Підвісні {струнні)риштовання (рис. 15) підвішують до металевих або дерев'яних консольних балок 7, які закріплюють під дахом. Струни риштовань 5 складаються з окремих ланок завдовжки 4 м кожна. До струн приварені спеціальні гачки, в які закладають прогони настилу, поручні 2 та бортову дошку 3. Відстань між струнами вздовж стіни становить 2,5-4 м, ширина настилу 2 м. Щоб риштовання не розгойдувались, їх у відповідних місцях прикріплюють до стіни жорсткими стяжками. Рис. 14. Трубчасті безболтові риштовання: 1 - опора; 2 - прогін; 5 - дерев'яний настил; 4 - поручень; 5 - поперечка Рис. 15. Підвісні (струнні) риштовання: 1-консольна балка; 2-поручень; 5-бортова дошка; 4-дерев'яний настил; 5 - струни; 6 - шарніри V. Інструкційно-технологічна карта V.1. Інструменти для підготовки поверхонь під обштукатурювання Молоток штукатурний типу МШТ Зубило: l-100, 125, 160,200,250 мм; а- 10, 16,20, 25мм Сокіл дерев'яний Сокіл металевий: 300x300;350x350; 400x400 мм Кельма штукатурна типу КШ: а- 150, 160 мм Ківш штукатурний типу КШ: l-280, 300, 320 мм; місткість 0,6; 0,8; 1,0 л Півтерок дерев'яний: l-350, 800, 1200 мм; 6-50, 100, 120 мм Терка галтельна .2. ІНСТРУМЕНТИ ДЛЯ МАЛЯРНИХ РОБІТ Під час виконання малярних робіт вручну застосовують різний інструмент і пристрої. Інструмент має бути завжди справним і використовувати його слід тільки за призначенням. Після закінчення роботи необхідно очистити його від розчину і фарби, витерти насухо ганчіркою і покласти у шухляду. Шпатель сталевий з ручкою: дерев'яною (ЩД): l -45, 75, 95 мм, l -200, 210,220 мм; металевою (ШМ): l -45, 75, 95 мм; l -200, 210, 220 мм; Запобіжний щиток Те саме, під час пофарбування плінтусів СЛОВНИЧОК ПРОФЕСІЇ БУДІВЕЛЬНОГО ПРОФІЛЮ А Аерографія — спосіб оздоблення поверхні, при якому рисунок виконують нанесенням фарби фарборозпилювачем крізь отвори в трафареті. Акмиграм — спеціальний акустичний матеріал, виготовлений із мінеральної вати на крохмальному в'яжучому матеріалі. Акордна оплата — грошове винагородження, при якому відповідно до норми складають калькуляцію на весь комплекс робіт, які повинна виконати бригада (фарбування секцій, всього будинку, поверху тощо). Акустичні матеріали Антаблемент — верхня частина споруди, що лежить на колонах, складається з трьох частин: архітрава, фризи і карнизу. Арматура монтажна — арматура, що застосовується для з'єднань окремих стержнів та інших елементів у арматурний каркас, а також виводиться за межі площин конструкції для її транспортування. Арматура розподільна — арматура, що служить для рівномірного розподілу навантажень між робочими елементами та забезпечує їхню спільну роботу. Арматурні роботи — роботи, пов'язані з виготовленням і встановленням арматури. Армована цегляна конструкція — кладка, посилена стальною прутковою арматурою, яку укладають на розчині у шви між цеглою. Архітектура — мистецтво зводити будинки і споруди, забудовувати території комплексами будівель. Б Багаторядна перев'язка — кладка, що складається з окремих стінок товщиною в пів цеглини /120мм /, складених з ложків і перев'язаних через кілька рядів по висоті поперечним рядом. Балкон — огороджена площадка, винесена за межі зовнішніх стін. Бетонні роботи — роботи, пов'язані з влаштуванням бетонних і залізобетонних конструкцій. Біжучка — вузька кольорова смужка 5-30 мм у вигляді стрічкового орнаменту. Борозна — подовжений отвір у муруванні. Борозни кладки — подовження у стіні для розміщення трубопроводів, електрокабеля тощо. Бронзування — покриття поверхонь металевими порошками (алюмінієвим, бронзовим), розведеним на водному або неводному в'яжучому матеріалі. Бучарда — інструмент для штукатурних робіт, що застосовується для створення шорсткості на кам'яних поверхнях під час підготовки їх під час штукатурення, а також для обробки шару затверділої декоративної штукатурки. Будівельний габарит — граничне окреслення об'єкта» яке визначає можливість безпечного наближення до нього при переміщенні монтажних чи транспортних засобів або конструкцій, що монтуються при їх підніманні. Будівельний майданчик територія, на якій розташовано споруджуваний будинок, підсобні приміщення, під'їзні дороги, а також місце для складання різних будівельних матеріалів. Будівельно-монтажні креслення — креслення, за якими на будівельному майданчику монтують і зводять будівлі та споруди. Будівельний процес — сукупність операцій, виконання яких дає закінчену продукцію у вигляді конструктивного елемента або його частини. Будівлі — наземні споруди з приміщеннями, призначеними для виробничої діяльності, проживання та суспільних потреб людини. Будівлі без каркасні великопанельні — будівлі, що зводяться з трьома несучими поздовжніми стінами, із поперечними несучими стінами. Будівлі блочні — будівлі, наземна частина яких складається з об'ємних блоків, що встановлюють і підганяють дуже щільно один до одного. Будівлі блочно-панельні — будівлі, що споруджуються з об'ємних блоків, які встановлюються нещільно, а з розривом. Будівлі каркасні — будівлі, в яких основними несучими вертикальними елементами є стіни. Будівництво — одна з галузей матеріального виробництва, від розвитку якої залежить розвиток інших галузей виробництв, а також матеріальний добробут людей. Бункер з щелепним затвором — інвентар, що вміщує до 2мЗ, призначений для прийняття і подачі розчину на робоче місце Бутовий камінь — великі шматки каменю неправильної форми, отримані вибуховим методом чи виверженням гірських порід. В Важкоспалимі матеріали — волокниста суха штукатурка /фібронт, повсть/, змочена у глині, котра горить або тліє тільки при наявності вогню. Верста — цегла чи камені і ряду кладки, що утворюють поверхню конструкцій. Винос — розмір, який показує, наскільки карниз буде виступати із площини стіни. Висок — інструмент, що використовується для перевірки вертикальності стін, простінків, стовпів і кутів кладки, тобто для провішування кладки. Висота — відстань від рівня підлоги даного поверху до рівня підлоги поверху, розташованого вище. Висота підйому — технологічно необхідна висота вертикального переміщення монтажних елементів. Відрізочка — інструмент, що має форму подібну до штукатурної лопатки і застосовується для ремонту тяг та обробки їх у кутах. Вікна — прорізи у зовнішніх стінах, призначені для освітлення приміщень природним світлом. Вітраж — прозора картин або орнаментальний рисунок, виконаний з кусків кольорового скла (мозаїки) або розписування на склі керамічною фарбою з наступним обпаленням у спеціальних печах. Внутрішня верста — ряди цегли, з яких складається внутрішній бік мурування. Водовбирання — властивість матеріалів вбирати та утримувати в своїх порах вологу. Вологість — величина, яка вказує скільки води на даний момент знаходиться в матеріалі по відношенню до його сухої маси. Вологовіддача — властивість матеріалу губити воду, яка знаходиться у його порах. Вприсик — спосіб укладання цегли на пластичних заповненнях швів розчином по лицю стіни, тобто в пусто шовку. Впритиск — спосіб укладання цегли, що застосовується при укладанні стін на твердому розчині (для укладання ложкових і поперечинових верст). Вступний інструктаж — короткочасне навчання (не менше 10 годин), яке повинна організовувати адміністрація будівельної організації для всіх категорій працівників, яких приймають на роботу, не залежно від їхньої освіти, стажу, посади. Гігроскопічність - властивість матеріалу поглинати водяну пару з повітря. Гідратне вапно — дрібний білий порошок, отриманий у заводських умовах гасінням грудкового вапна з наступним відсіюванням часток, що перегасилися. Гірські піски — піски яружні, піски, що утворюються в результаті вивітрювання гірських порід і наступного переносу продуктів вивітрювання вітром і льодовиками. Гладилка із зубчастими кромками — інструмент, який застосовують для розрівнювання мастики, нанесеної на поверхню під лінолеумні і плиткові покриття. Глибина подавання — визначається відстанню переміщення монтованої конструкції в горизонтальній площині по відношенню до вибраних осей та проектного розташування. Гніздо — квадратний отвір у муруванні. Горішнє перекриття — конструкція, яка відокремлює тепле приміщення від холодного горища, яке повинно мати шар теплоізоляційного матеріалу. Горіння — хімічний процес взаємодії спалимого матеріалу з киснем повітря, внаслідок чого виділяється велика кількість теплоти. Господарський спосіб робіт — виконання силами і засобами певного підприємства або організації, які будують для себе. Госпрозрахунок — метод планового керування будівельним виробництвом, при якому видатки на будівництво перекриваються за рахунок власних ресурсів будівельної організації. Гравій — крупний заповнювач / каміння марки М20 - М50 /, що має гладкі округлі частки. Грунт — другий шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить 4-5мм, а на дерев'яних 5-7мм; виконується густим і пісним розчином. Гумовий півтерок — інструмент для малярних робіт, призначений для нанесення і розрівнювання першого шару суцільної шпаклівки, а також без піскової накривки. Д Дах — частина будівлі, яка виконує її несучі й огороджувальні функції. Дерев'яна терка — інструмент для малярних робіт, який застосовують для чищення, перетирання і розрівнювання підмазаних обштукатурених поверхонь. Дерев'яний рубанок — інструмент, що застосовують для відрізування кромок двох суміжних полотнищ лінолеуму. Довговічність — здатність будівлі зберігати основні свої властивості у процесі експлуатації. Доставка комбінована — доставка, що передбачає поєднання перелічених схем доставки конструкцій на будівельний майданчик. Доставка конструкцій маятникова — дальність перевезення, більше ніж на 10км без відчеплення тягачів. До ставкова конструкція напівчовникова — доставка, що передбачає відчеплення - зчеплення тягачів тільки у зоні монтажу. Доставка конструкцій човникова — дальність перевезення до 10км з відчепленням тягачів. Е Емалева фарба — фарбувальна суміш, яку утворюють пігменти, попередньо затерті на оліфі або розчиннику і розведені лаком. Емульгатор — речовина, яку додають до суміші, щоб приготувати стійку емульсію. Емульсія — суміш рідин, які не змішуються одна з одною. Еркер — напівкруглий чи багатогранний виступ у стіні, який обладнаний вікнами і проходить через кілька поверхів. Ефективна цегла — цегла з пустотами та збільшеною шпаристістю, застосування якої дозволяє зменшити товщину стін і витрати матеріалів. З Забутка — ряди цегли між зовнішньо, і внутрішньою верстами. Заглушини — ділянки, що підлягають штукатуренню між подвійними вікнами, закріплених в окремих коробках. Заповнювач дрібний — кам'яні сипучі матеріали, розмір зерен яких 0,16 - 5мм, наприклад пісок. Заповнювач крупний — кам'яні сипучі матеріали розміром 50-70мм / щебінь або гравій /. Заповнювач для бетонів і розчинів — природні або штучні кам'яні сипучі матеріали, що складаються з окремих зерен. Захват, що сам затягується — інвентар у вигляді прямокутної рами щелепних підйомних затискувачів, застосовується для розвантажування пакунків силікатної цегли без піддонів з автотранспорту і подачі їх до місця мурування. Захисні конструкції — перегородки, двері, вікна, - тобто частини будівлі, які ніяких навантажень, крім власної маси не несуть і призначені для поділу будівлі на окремі приміщення та захисту їх від навколишнього середовища. Звуковбирні матеріали — матеріали, що практично не відбивають звуки, а поглинають звукову енергію /ніздрюваті бетони, мінеральовані плити, цементний фіброліт, гіпсові перфоровані листи/ Звукоізоляційні матеріали — матеріали, що знижують проникнення звука через будівельні конструкції /пружні пористі прокладки в конструкціях перекриттів і стін /. Звукопровідність — акустична властивість матеріалу, пов'язана із взаємодією матеріалу і звуку. Злив — нижній зовнішній укіс, призначений для відведення дощової води від віконного блока. Змішувальні машини — змішувачі-машини, призначені для перемішування пастоподібних сумішей /шпаклівок, віконних замазок, фарбувальних паст тощо/ або різних ґрунтувальних чи фарбувальних сумішей. Зовнішня верста — ряди цегли, що утворюють поверхню. Зубчастий шпатель — інструмент, який застосовують для нанесення і розрівнювання мастики на невеликій ділянці поверхні, а також накладання її під краї лінолеуму після обрізування кромок. Інтер'єр — вид приміщення в будинку після його опорядження, тобто естетика і кольорова гама фарбування і оздоблення, розміщення в ньому обладнання, меблів, картин квітів тощо. К Кам'яна кладка — конструкція, що складається з каменів, укладених на будівельному розчині в певному порядку. Кам'яне мурування — конструкція, що складається з каменів, покладених на будівельному розчині у визначеному порядку. Кам'яні роботи — звичайне зведення кам'яних конструкцій /стін, опор, колон тощо/ зі штучних каменів і блоків. Канелюріс — опорядження стовбура колони поздовжніми декоративними жолобами. Капітель — декоративне оздоблення колони, яке виглядає як кошик, заповнений рядами листя, розміщеним один над одним. Карниз — верхня частина стіни, виконана у вигляді звису, що призначена для відводу води від площини стіни. Кельма — лопатка зі сталевого тонколистового полотна із зігнутою ручкою, яку застосовують для розрівнювання розчину, заповнення вертикальних швів і підрізання надлишків розчину при цегляній кладці. Кипілка — див. негашене вапно. Кладка бутова і бетонна — кладка, що має значну теплопровідність і пов'язана з великими затратами ручної праці, застосовується в незначних обсягах. Кладка з бетонного каменю — кладка, що застосовується для зведення фундаментів стін підвалів та інших підземних конструкцій і для тих наземних частин будівель та споруд, де необхідна висока міцність і морозостійкість. Кладка з керамічного порожнистого каменю — кладка, що використовується для зведення зовнішніх стін опалювальних будівель. Кладка з крупних бетонних силікатних або цегляних блоків — кладка, що виконується для зведення підземних і наземних конструкцій будівель і споруд, дає змогу значно скоротити трудові витрати. Кладка з силікатного каменю — кладка, що використовується для зведення внутрішніх і зовнішніх стін, кладка теплопровідна, міцна, довговічна. Кладка дрібно блочна — кладка, що виконується із пустотних керамічних каменів, має високі теплотехнічні властивості та застосовується головним чином на зовнішніх стінах будинків, які опалюються. Кладка колодязна — кладка, що складається з двох поздовжніх стінок, товщиною у пів цеглини кожна, розташованих одна від одної на відстані 140 - 340мм і з'єднаних між собою через 650 - 1200мм поперечними стінками товщиною в пів цеглини. Кладка суцільна — кладка, що виконується із одного або декількох рядів цегли при зведенні несучих чи захисних конструкцій. Конструктивні елементи — фундаменти, стіни, окремі опори накидання на поверхню рідких розчинів. Кладка з теплоізоляційними плитами — кладка, що має товщину 1; 1,5; 2 цеглини, при якій стіну із внутрішньої сторони утеплюють піносилікатними, гіпсопилочними та ін. теплоізоляційними матеріалами. Кладка цегляна — кладка із звичайної глиняної цегли пластичного пресування завдяки хорошій опірності впливу вологи, високій міцності, морозостійкості, застосовується при зведенні стін, стовпів будівель, споруд підпірних стінок, димових труб та інших наземних конструкцій. Кладка цегляна полегшена — кладка, при якій викладають дві паралельні стіни, між якими укладають теплоізоляційний матеріал /засипним або у вигляді плит/. Клин — інструмент для мурування у вигляді круглого стрижня завдовжки 500мм, діаметром 40мм, яким забивають у шов мурування при його розбиранні. Колона — несуча конструкція будівлі, що складається з цоколя бази, стовбура і капітелі. Кольори ахроматичні — кольори, що становлять групу кольорів, які відрізняються один від одного тільки світловою /білий, чорний і всі проміжні між ними сірі кольори/. Кольори змішані — кольори, які отримують змішуванням інших кольорів /всі крім червоного, синього, жовтого/. Кольори теплі — жовті або червоні кольори, які нагадують колір вогню, сонця, розчиненого металу. Кольори холодні — синьо - зелені кольори, які нагадують колір води, трави, льоду. Конструктивні елементи — фундаменти, стіни, окремі опори накидання на поверхню рідких розчинів. Ківш-лопатка — інструмент, що застосовується для подавання Координатні осі — лінії, які визначають розташування основі розстилання розчину на стіні. Косинець — інструмент, що використовується для перевірки правильності кутів, що закладаються. Косоури — дерев'яні, залізобетонні або металеві балки на які спираються східці. Крейдодерки — інструмент, призначений для подрібнення сухої, мокрої і замерзлої кускової крейди, а також застосовуються для приготування крейдяної пасти, шпаклівок, якщо замість води подавати водно - клейову емульсію. Кремнійорганічна емалева фарба — суміш з пігментів і наповнювачів, затертих на кремнійорганічному лакові з добавкою розчинників. Креслення будівельних робіт — креслення, за якими на заводах будівельної індустрії виготовляють окремі частини будівель та споруд Крок — відстань між координатними осями за переважаючим в плані напрямком, що ділять будинок на планувальні елементи. Кручений причальний шнур — пристрій каменяра, що має товщину 1,5 - Змм, призначений для дотримання горизонтальності мурування. Л Лаки — суміш, яку використовують для захисного декоративного покриття дерев'яних поверхонь, які раніше були пофарбовані або споряджені оздобами, виконаними неводними сумішами Легкоукладальність розчину — здатність укладатися на основу тонким шаром із заповненням усіх його нерівностей. Лінкруст — цупкий рулонний матеріал з пластмасовим покриттям. Лінійні роботи — роботи, пов'язані з виготовленням архітектурних деталей і встановлення їх на місці. Лоджія — площадка, що врізається в середину об'єму будівлі, створюючи западаюче відкрите приміщення. Ложок — бічна довга грань цегли. Ложковий ряд — ряд цеглин, зведених до поверхні стінки довгою боковою гранню. Лом — інструмент для мурування у вигляді круглого стрижня завдовжки 2000 - 1500 мм діаметром 25 - ЗО мм, один кінець якого має плоске загострення, другий - пікоподібний; використовується для розбирання мурування. М Магма — розплавлена маса переважно силікатного складу, яка утворилася в глибині земної кори. Магматичні породи — породи, які сформувалися в результаті охолодження магми /граніти, сієніти, габро, лабрадорити тощо. Марші сходові — ряд східців між двома площадками. Матеріали гідравлічні в'яжучі — матеріали, спроможні тверднути і зберігати свою міцність як у повітряному середовищі, так і У воді. Матеріали мінеральні в'яжучі — порошкоподібні речовини, які при змішуванні з водою утворюють пластичну масу, що легко формується і поступово твердіє до каменеподібного стану. Матеріали повітряні в'яжучі — матеріали що мають здатність твердіти і зберігати свою міцність лише у не повітряному середовищі. Матування — декоративне опорядження скла за допомогою механічної обробки його абразивними матеріалами або фарбуванням з наступним торцюванням. Маяк — тоненька рейка, попередньо закріплена на поверхні або зроблена із розчину смуги, товщина якої відповідає товщині майбутнього підготовчого шару штукатурки. Металевий ніж — інструмент для малярних робіт, призначений для розрізування щілин на обштукатуреній поверхні. Міжповерхові перекриття — конструкції, які відокремлюють приміщення з майже однаковою температурою та вологістю повітря. Міцність — здатність мурування сприймати навантаження від конструктивних елементів, що розташовані вище. Мінеральна вата — теплоізоляційний матеріал, що складається з тонких склоподібних волокон, які отримують з розплавлених гірський порід або металургійних шлаків. Модуль — умовна одиниця у будівництві та архітектурі /як правило розмір одного з елементів споруди/, яка використовується для координації розмірів частини споруди і всього комплексу, гармонійного співвіднесення розмірів цілого і його частин. Молоток електровідбійний ручний — інструмент, що складається з електродвигуна, корпус якого має рукоятку з вимикачем на внутрішньому боці. Молоток-кайло — інструмент виробника кам'яних конструкцій, який застосовують для рубання, тесання цегли, керамічного каменю. Молоток-кирочка — інструмент, що використовується при тесанні і розколюванні цегли. Молоток-кулачок — інструмент, необхідний для роботи зі скарпелем і шлямбуром. Молоточок пневматинний — інструмент, який працює за допомогою стисненого повітря, що надходить до нього по шлангу від компресора. Монтаж будівельних конструкцій — комплексно-механізований процес складання будинків, споруд або їх частин із раніше виготовлених елементів чи вузлів. Монтажна маса — суміш загальної маси елементів, які необхідно підняти, перемістити та встановити у проектному положенні і монтажного пристосування, що встановлюється на монтажні елементи і піднімається разом з ними. Н Забризкування — один з найпростіших видів оздоблення поверхні, при якому на поверхню наносять різну за кольором фарбувальну суміш у вигляді дрібних бризок, від чого поверхня набуває плямистого кольорового забарвлення. Наведення та орієнтування — комплекс операцій, які сприяють наближенню монтованої конструкції до проектного положення. Накривка — третій шар штукатурки, поверхня якого не перевищує 2 мм; виконується рідким розчином з великим вмістом в'яжучого матеріалу і дрібно - зернистим наповнювачем. Напівприсик — спосіб кладки цегли в забутку. Напуск — місце кладки, в якому черговий її ряд укладається не в площині, раніше укладеної цегли, а з виступом на лицьову поверхню. Небезпека шкідлива — систематична робота у несприятливих умовах /забруднення повітря радіоактивними та іншими речовинами перевищує допустимі норми, при високій температурі та вологості. Неводна суміш — суміш, у якій в'яжучим матеріалом є висихаючи масло оліфи або смоли, розведені у розчинниках. Негашене вапно /кипілка/ — дрібні пористі шматки розміром 5-10 см, що отримуються випалом вапняку. Неповномірні цеглини — частина цегли, довжина якої кратна чверті довжини цілої. Неспалимі матеріали — природні і штучні кам'яні матеріали, сталь, бетон, які при високих температурах не займаються і не тліють. Несучі конструкції — частини будівлі, які крім власної маси здатні сприймати й інші тимчасові та постійні навантаження. Ніші — поглиблення у кладці стіни, кратні половині цеглини. Норма виробітку — кількість готової продукції, яку повинен виробити робітник відповідної кваліфікації за одиницю часу / 1 годину /. Норма часу — кількість робочого часу, який надається робітникові певної кваліфікації для виконання одиниці продукції / 1 м2 облицювання, 1 м2 фарбування. О Оббризк — перший шар штукатурки, товщина якого на кам'яних поверхнях становить 3-5 мм, а на дерев'яних 5 - 9мм, що накидається рідким розчином. Об'ємно-планувальні елементи — поверх, сходова клітка, веранда, горище, мансарда тощо. Облицювання — оздоблення плитками, листами, щитами та профільними деталями, які прикріплюють до оброблюваних поверхонь на розчині, клеї або насухо різними елементами кріплення. Обріз кладки — конструктивний архітектурний елемент, що роблять з відступом від лицьової поверхні наступного ряду кладки і розміщують при переході від цоколя до стіни і в ряді інших випадків. Опалубка — форма, призначена для виготовлення бетонної або залізобетонної конструкції на будівельному майданчику. Опалубка інвентарна — опалубка, що складається із комплекту уніфікованих елементів, що дозволяють компонувати опалубкові форми для різнотипних конструкцій. Опалубка арматурна — опалубка, що встановлюється за рахунком на зусилля, що виконують у залізобетоні від навантаження. Операція — організаційно неподільна і технологічно однорідна робота, що не дає закінченої продукції, але необхідна для її одержання /наприклад, розкладання цегли на стіні/. Опоряджувальні роботи — роботи, що надають будинку або споруді закінченого вигляду. Органогенні породи — породи, що утворюються внаслідок відкладання відмерлих організмів /вапняки, крейда тощо/. Оснащення — комплекс операцій по обладнанню конструкцій, що монтуються різними пристроями, необхідними для створення зручних, надійних і безпечних умов виконання робіт. Основа — грунт, який може без додаткового зміцнення сприймати масу будівлі з усіма навантаженнями на неї. Основні кольори — хроматичні кольори, які не можна одержати змішуванням інших, їх всього три: червоний, жовтий, синій. Охорона природи — система заходів, спрямованих на підтримку раціональної взаємодії між діяльністю людини і навколишнім середовищем, яка б забезпечувала зберігання і відтворення природних багатств, раціональне їх використання. П Парапет — прямокутне завершення стіни на 0,7 - 1 м, що виступає над дахом. Первинний інструктаж — інструктаж, що проводять безпосередньо на робочому місці працюючих, показуючи безпечні прийоми і методи праці. Перекриття — плоскі горизонтальні конструкції, які поділяють простір будівлі по вертикалі на поверхи. Перегородки — елемент будівлі, що служить для розмежування внутрішнього простору будівлі в межах одного поверху на окремі приміщення. Переносні світильники — світильники, що мають вигляд розсувної рами з телескопічним стояком з плафонами і призначені для освітлення робочого місця у темний час доби. Півтерки — інструмент, призначений для розрівнювання й ущільнення штукатурного шару, нанесеного на поверхню штукатурною лопаткою або механізованим способом. Підвальне перекриття — конструкція, що відокремлює приміщення підвалу від першого поверху для захисту житлових, службових та інших приміщень від вологи. Підйом та переміщення конструкцій — головна монтажна операція, яка полягає у переміщенні всіх або окремих точок конструкції в просторі. Підрядний спосіб робіт — виконання будівельно - монтажних робіт спеціальними будівельними організаціями. Підхоплювач-футляр — інвентар, що складається з двох півфутлярів Г - подібної форми, які закріплені на захватних важільцях і призначений для розвантаження одразу двох пакунків цегли з автомобіля і подачі їх на робоче місце. «Під шотландку» — опорядження, при якому кольорові смуги виконують трафаретами з щілинними прорізами, через які наносять фарбувальні суміші різних кольорів послідовно одну за одною. Пілястри — частини кладки стіни, які виступають із загальної площини у вигляді прямокутних стовпів, що викладаються в перев'язку з кладкою стіни. Піноскло /ніздрювате скло — теплоізоляційний матеріал для промислових конструкцій будинку, який отримують зі скляного бою з додаванням газоутворювачів / крейди, вугілля /. План даху — вид будівлі зверху. Подряпки — інструмент для створення додаткової шорсткості на підготовчому шарі під декоративну штукатурку. Поздовжній переріз будівлі — розріз, за якого вертикальна січна площина перпендикулярна поздовжнім стінам будівлі. Покрівля — верхнє покриття даху. Поліспаст — важко підйомний пристрій, що складається з блоків, з'єднаних між собою канатами, призначений для підйому вантажів до 100т і є частиною підйомних машин або пристроїв, призначених для переміщення вказаних вантажів. Поперечний розріз будівлі — розріз, коли вертикальна січна площина паралельна стінам будівлі. Поперечниковий ряд — ряд цегли, зведеної до поверхні стіни короткою гранню. Пори — комірки в матеріалі, заповнені парою або водою. Породи металоморфінні - мармур, кварцити, гнейси, глинисті сланці. Породи осадові — породи, що утворюються через зруйнування гірських порід та хімічної чи біологічної переробки природної мінеральної сировини. Порожнини — простір, заповнений повітрям між частками матеріалів. Портландцемент — гідравлічний в'яжучий матеріал, отриманий подрібненням портландцементного клінкеру і невеликої кількості гіпсу. Порядовки — пристосування з кутиків, труб або рейок довжиною до 3 - 3,5 м з поділками, що відповідає товщині горизонтальних рядів кладки і призначене для закріплення причального шнура, дотримання горизонтальності і вертикальності рядів стін, що зводяться. Посадка /установлення/ — стан, що завершує наведення та орієнтування для забезпечення проектного положення монтованої конструкції. Постеместний бут /плитняк/ — бут, який отримують виламуванням з шаруватих порід. Постіль — назва великої грані цегли. Почасова оплата праці — грошове винагородження за виконувану роботу, яке визначається за тарифною ставкою, що відповідає розряду робітника або з затвердженою місячною ставкою незалежно від виконаних робітником обсягів робіт. Пояски — конструктивний архітектурний елемент, що утворюється шляхом напуску декількох рядів кладки. Правило — призначений для розрівнювання штукатурного шару і перевірки його на рівність Прийом — робочий рух, що виконується послідовно. Природний пісок — пухка суміш зерен завбільшки 0,16 - 5 мм, складається із зерен кварцу, польових шпатів, слюди тощо. Природні ресурси — будь-які об'єкти природи, які використовуються людиною у виробничих та інших цілях / атмосферне повітря, сонячна і космічна радіація, корисні копалини тощо /. Причальні скоби — пристрій П - подібної форми , який використовують для підвищення продуктивності праці, якості мурування. Прогін — відстань між координатними у напрямку, який відповідає довжині основної несучої конструкції і перекриття або покриття. Проект — перша стадія проектування, сукупність документації, креслень, призначених для розгляду й оцінки архітектурно - планувальних і конструктивних рішень. Проміжні ланки — пристрій у вигляді прямокутного корпуса або зварної рами, що використовують для фіксування натягнутого шнура у вертикальних і горизонтальних площинах. Простінок — кладка, розташована між двома сусідніми прорізами. Простінок кутовий — ділянка між прорізом і кутом будівлі. Процеси монтажні — підйом, наведення та закріплення конструкцій у проектному положенні. Процеси супутні — процеси, що передбачають фарбування конструкцій, антикорозійну обробку, бетонування тощо. Процеси такелажні — процеси, пов'язані з підготовкою конструкцій до підйому. Пушонка — див. гідратне вапно. Р Рваний бут — бут, отриманий вибуховим методом з осад них або вивержених гірських порід. Рентабельність — основний показник продуктивності, який вимірюється сумою одержаного прибутку та рівнем рентабельності. Рівень — інструмент, що застосовується для перевірки горизонтальності кладки у формі бруска довжиною до 50 см із закріпленими на ньому двома скляними трубками, вигнутими по кривій великого радіусу з повітряною бульбашкою. Рівень рентабельності — показник, який визначається як відношення суми одержаного прибутку від здачі об'єкта та суми витрат, що були здійснені для будівництва одного об'єкта, помножених на 100 відсотків. Роботи облицювальні — роботи, що відносяться до оздоблювальних Роботи опоряджувальні — роботи, що включають об штукатурення, облицювання, фарбування, обклеювання шпалерами приміщення. Роботи пальові — забивання або занурення у грунт паль, улаштування пальових фундаментів. Робоча документація — друга стадія проектування, яка складається на основі затвердженого проекту та кошторису. Робоче місце — місце, що включає робочу зону розміщення будівельних матеріалів та вільну зону для пересування. Рогожна шітка — інструмент для малярних робіт, призначений для змочування поверхні водою, розмивання старої клейової плівки і нанесення водних ґрунтовок на поверхню. Розрахунок сходів — визначення кількості сходинок у марші та ширини сходової площадки. Розстропування — операція, пов'язана із звільненням конструкції від гака крана після встановлення конструкції. Розчин пластичний — розчин, який легко розрівнюється на поверхні штукатурним інструментом, не утворюючи щілин. Розчинові лопата — інструмент для кам'яних робіт, що складається із полотна з листової сталі завтовшки 1,6 мм і призначений для подачі і розрівнювання розчину, для перемішування його в ящику. Розшивка — інструмент виробника кам'яних конструкцій для оброблення й ущільнення швів мурування. Руставки — інструмент для виконання рустів у пластичному шарі вапняно-піскової штукатурки. Рухливість розчину — здатність розчину розтікатися під дією власної маси. С Сандрик — горизонтальний виступ з площі стіни, який улаштовують над окремим прорізами або входом у будівлю. Синтетичні шпалери — синтетичний рулонний матеріал, виготовлений на основі полівінілхлоридної смоли. Система перев'язування — порядок укладання цегли /каменів/ відповідно до правил розрізки мурування. Скарпель — інструмент, що має вигляд сталевого стрижня завдовжки 400-500мм з плескатим загостреним кінцем. Склади — приміщення, призначені для концентрації і тимчасового зберігання будівельних конструкцій і матеріалів з метою ритмічного забезпечення будівельних організацій відповідно до проекту виконання робіт. Скляна вата — теплоізоляційний матеріал, що утворюється з розплаву сировини / кварцевого піску, крейди, соди тощо. Скребачки металеві — інструмент для малярних робіт, яким знімають старі клейові і олійні плівки. Собівартість — основний показник роботи будівельної організації, який визначається витратами у грошовій формі на виконання будівельних робіт. Спалимі матеріали — деревина, картон, лаки, фарба, розчинники, що займаються від вогню і продовжують горіти або тліти навіть після усунення джерела вогню. Споруди житлові постійні — земляні споруди, призначені для експлуатації протягом тривалого часу / дамба, канал, штучна водойма /. Споруди житлові тимчасові — земляні споруди, що влаштовують для виконання наступних будівельно - монтажних робіт / траншеї, котловани, канали/. Сталева гладилка — інструмент, призначений для згладжування накривного шару штукатурки, нанесення та згладжування без піщаної накривки, а також для залізнення поверхонь. Стандарти — нормативна документація, яка забезпечує уніфікацію проектної документації, спрощення графічних зображень, що зменшує трудомісткість їхнього виконання. Стилобат — ряд колон, що спирається на суцільну плиту. Стійкість — здатність мурування зберігати свій стиль за умови горизонтальних або вертикальних навантажень. Стіни — вертикальні конструкції будівлі. Стіни гладенькі — суцільні стіни без будь - яких ускладнень. Стіни капітальні — головна конструктивна частина будинку, що складає його несучий кістяк. Стіни прості — стіни з різними ступенями складності: напуски, пояси, обрізи уступи, пілястри. Стілові камені та блоки — штучні вироби, які отримують із шпаристих вапняків, вулканічних туфів, інших порід щільністю 900 - 929 кг/м3. Стовпчастий фундамент — фундамент, зведений на стовпах під окремі опори. Столярні роботи — роботи, пов'язані з чистою обробкою деревини / стругання, фугування / і з'єднання окремих деталей на клею. Стрічкові фундаменти — фундамент суцільної протяжності під стінами будівлі. Стропальні роботи — роботи, що пов'язані з обслуговуванням підйомно - транспортних машин і механізмів. Стропи — пристрої для підвішування вантажів до гаків, скоб, траверс, що мають вигляд канатів, замкнутих у кільце чи у вигляді петлі. Сходи — міжповерхові сполучення, що складаються з східців та площадок. Такелаж — сукупність елементів оснащення, призначених для підтримання, підйому та опускання, а також для наведення їх та орієнтування. Такелажні роботи — роботи, пов'язані з переміщенням конструкцій. Твердість — здатність матеріалів чинити опір проникненню в них інших матеріалів. Терка дерев'яна — інструмент, який використовують для затирання накривного штукатурного шару на плоских поверхнях. Типізація — відбір кращих з технічної й економічної точки зору рішень окремих конструкцій і цілих будинків призначених для багаторазового використання у будівництві. Тичковий ряд — цеглини, покладені короткою гранню. Товщина кладки — ширина кладки стін. Торцювання — вид оздоблення поверхні за допомогою рівномірних ударів щітки по світлоносному фарбованому шару, при якому оброблювана поверхня набуває шорсткої матової фактури. Травматизм — раптове пошкодження організму людини, внаслідок чого робітник може тимчасово або назавжди стати непрацездатним. Транспарантний розпис — розпис, виконаний на склі або прозорих пластмасових плівках. Тригліф — декоративна плита, на "якій зроблені вертикальні жолобки. Трирядна система кладки — кладка, яка допускає збіг зовнішніх вертикальних шарів у трьох рядах кладки по висоті. Трирядна система перев'язування — система, що утворюється за допомогою чергування трьох ложкових рядів і одного тичкового. Троянка — інструмент для штукатурних робіт, яким за допомогою молотка розчищають та поглиблюють шви у цегляній кладці, а також насікають бетонні і цегляні поверхні для збільшення їхньої шорсткості. Тупування — оздоблення раніше пофарбованої поверхні за допомогою жмутка з паперу у вигляді своєрідного рисунку. Тяга — архітектурні деталі, що виконуються по шаблонах, протягуючи їх по напрямних рейках / виконання карнизів, наличників, плінтусів тощо /. У Укос — елемент віконного або дверного прорізу, який підлягає штукатуренню. Установка розчинова — інвентар об'ємом до 2мЗ, призначений для приймання, підігріву, перемішування і дозованої видачі товарного розчину у спеціальну тару. Уступ кладки — ті місця, де лицьова площина однієї частини стіни виступає в той чи інший бік від лицьової поверхні другої частини. Ф Фактурне опорядження — оздоблення поверхні, при якому наносять шар шпаклівки / мастики / і відразу обробляють його різними інструментами і пристроями, створюючи на поверхні рельєфний рисунок у вигляді борозен, жилок, штрихів тощо. Фарботерки — малярний інструмент, призначений для перетирання різних малярних сумішей: шпатлівок, пасти, клейових і олійних фарб, що були попередньо розмішані в змішувачах або вручну. Фасади — види будівель спереду, ззаду, справа, зліва, що дають уявлення про зовнішній вигляд будівлі його загальну форму і розміри. Фенолфталеїн — безбарвна рідина, яка червоніє під дією лугів і використовується для визначення вологості штукатурки в 1% розчині. Фіброліт — органічний теплоізоляційний матеріал, який отримують з цементу і тирси, випускають у вигляді плит. Фільонка — вузька кольорова або візерунчаста смуга завширшки 5 - 30мм. Фонарі — спеціальні надбудови на поверхні покрівлі, призначені для природного освітлення і вентиляції даху. Формопласт — еластична пластична маса жовтувато-коричневого кольору, яку здебільшого використовують на заводах. Фундамент — підземна частина будинку, що передає навантаження від капітальних стін на грунт. X Хомут — служить для прийняття навантажень, що виникають у балках, опорах та для створення каркаса із стержнів. Хроматичні кольори — кольори сонячного спектру, які мають такі властивості: світлоту, кольоровий тон, насиченість кольору тощо. Цегла — досить міцний, довговічний, вогнетривкий матеріал із високими технологічними властивостями. Цемент білий — цемент, що отримують з білих каолінових і чистих вапняків або крейди з мінімальним вмістом окислів заліза, марганцю, хрому. Цемент глиноземистий — високоміцний цемент, що швидко твердне. Цемент пластифікований — цемент, що отримують, додаючи до клінкеру гідрофобні поверхово - активні речовини /наприклад( сульфімно - спиртову барду. Цоколь — продовження цементу, який піднімається над рівнем землі та на який опираються балки підлоги поверху. Ч Чверть — уступ у прорізі, що становить 1/4 довжини цегли, звідки походить його назва. ш Шаблон — контрольно - вимірювальний інструмент у вигляді металевого трикутника, призначений для розмітки і перевірки прямих прутів кам'яних стін. Шкідливі фактори біологічні — дії бактерій, вірусів, спирохетів, грибків і продуктів їхньої життєдіяльності, мікроорганізми. Шкідливі фактори фізичні — підвищена запиленість і загазованість повітря робочої зони. Шлакопортландцемент — цемент, що отримують шляхом спільного подрібнення доменного гранульованого шлаку. Шлямбур — відрізок сталевої труби завдовжки 350 - 500мм зубцями на робочому кінці, використовують для приймання отворів діаметром 23-35мм . Шнур-причалка — інструмент у вигляді крученого шнура товщиною 3 мм, який натягують при кладці верст між порядовками чи маяками. Шпористість — ступінь заповнення об'єму матеріалів порами. Шпатель дерев'яний — інструмент, призначений для нанесення шару суцільної шпаклівки на обштукатурену поверхню або для нанесення вапняно-гіпсового розчину безгіпсової накривки. Шпатель з гумовим лезом — інструмент для малярних робіт, який застосовують для нанесення шпаклівки на різні поверхні і розрівнювання її після нанесення маховою щіткою або механізованим способом. Штангель сталевий — інструмент для малярних робіт, призначений для знімання старих клейових плівок, розрізання щілин, нанесення підмазувальної пасти і останнього шару суцільної шпаклівки на обштукатурені, дерев'яні та металеві поверхні. Штамповки — інструмент для виконання поглиблених рисунків у пластичному шарі декоративної штукатурки. Штраби — один з елементів кладки, що робиться в місцях тимчасового розриву кладки. Штукатурення — процес нанесення на поверхню штукатурного розчину. Штукатурка — опоряджуваний шар на поверхні різних конструкцій, який призначено для вирівнювання, поверхонь або для надання їм певної форми та фактури. Штукатурка монолітна — штукатурка, яка виконується шляхом нанесення на поверхню штукатурного розчину. Штукатурка високоякісна «маячна»—- штукатурка, що застосовується у будівлях І класу: театрах, клубах, музеях і складається з трьох шарів завтовшки не більше 20мм. Штукатурка проста «під сокіл» — штукатурка, що складається з двох шарів оббризку і застосовується для штукатурення у підвалах, складах, тимчасових будівлях, а також підсобних приміщеннях будівель. Штукатурка поліпшена «під правило» — штукатурка, що складається з трьох шарів: оббризку, грунту та накривки і застосовується у житлових і приморських будівлях /дошкільні дитячі заклади, школи / масової забудови. Штукатурка суха — штукатурка для облицювання поверхонь без застосування розчину. Штукатурна лопатка /кельма/ — інструмент для штукатурних робіт, призначений для накидання розчину з сокола або ящика на поверхню. Штукатурні піски — суміш, яку стримують подрібненням щільних гірських порід / базальту, мармуру, діабазу / або шпаристих гірських порід / пемзу, туф /, або виготовляють спеціально. Щ Щебінь — крупний заповнювач для бетонів і розчинів який складається із шорсткуватих часток неправильної форми. Щітка рогожна або махова — інструмент для штукатурних робіт, який призначений для змочування поверхні водою перед штукатуренням. VI. Список використаної літератури Белогуров В. П., Чмырь В. Д. Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк., 1984.— 176 с. Белоусов Е. Д.Технология малярных робот.— М.:Высш. шк., 1980,— 240 с Бруква В.В., Михальчук В.М. Технологія декоративно-штукатурних і ліпних робіт. К. : Техніка, 2004р., с51. Газета «Урядовий кур’єр», 07.08.2004р. N148, с5 31.08.2004р., N162,с12 04.11.2004р., N210, с6 23.11.2007р., N220, с5 Добровольский Г. Н. Малярные растворы.— К : Будівельник, 1988— 128 с. Добровольський Г.М. Малярно-альфрейні роботи. – К.:Будівельник,1972 – 31с.;148с. Добровольський Г.М. Малярні та альфрейні роботи. – К. Техніка, Довідник,1998 -- 56с,123с. Журнал «Шкільна бібліотека»,Київ, видавництво «Київська правда», N 3,2008р., с.65. Іванов В.П. Матеріалознавство для малярів,К.; Будівельник,1971р.с130. Український географічний журнал; N3; 1993р.; Інститут географії А.Н.України,с18. Лебедев А. М. Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155 с. Мещанинов А. В. Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.: Стройиздат, 1989.— 273 с. Мовчан Ф.Ф. Справочник молодого маляра. – М.:Высшая школа,1968. — 174,187,202 Остапченко Т.Є. Технологія опоряджувальних робіт. – К. : Вища освіта , 2003р.; с3-4,94,103. Оборудование, оснастка и средства малой механизации для отделочных работ: Справочник строителя.— Л.: Стройиздат, 1989.— 240 с. Суржаненко А.Е.,Шепелев А.М.Малярные и штукатурные роботи. М.:Высшая школа,1968 – 8,43 с. Шепелев А. М. Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с. Арк. Дата Підпис № докум. Арк. Змн.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
