.

Опоряджувальні роботи в особливих кліматичних умовах (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
1 2783
Скачать документ

Реферат

на тему:

ОПОРЯДЖУВАЛЬНІ РОБОТИ В ОСОБЛИВИХ КЛІМАТИЧНИХ УМОВАХ

План

1. Підготовка будівель до виконання опоряджувальних робіт взимку

2. Виконання внутрішніх опоряджувальних робіт взимку

3. Виконання зовнішніх опоряджувальних робіт взимку

4. Виконання опоряджувальних робіт в умовах високої температури повітря

1. Підготовка будівель до виконання опоряджувальних робіт взимку

Технологія виконання штукатурних робіт взимку повинна бути спрямована на
створення таких умов, за яких штукатурний шар заморожуватиметься після
того, як найменша кількість води хімічно зв’яжеться з в’яжучим
матеріалом, а вільної води у порах залишиться якнайменше.

Для виконання опоряджувальних робіт у зимовий період треба ставити
жорсткі вимоги до поверхонь, фарбувальних сумішей та інших матеріалів, а
також створювати потрібні температурні умови в приміщеннях. Фарбові
плівки нормально тверднуть лише при плюсових температурах. При мінусових
температурах фарбувати поверхні можна тільки неводними сумішами.

Внутрішні штукатурні, малярні, облицьовувальні та мозаїчні роботи
виконують при температурі повітря в приміщеннях не нижче ніж 10 °С і
вологості його не вище ніж 60 %. Фарбувати внутрішні поверхні можна при
температурі їх на висоті 0,5 м від підлоги не нижче ніж 10 °С. Поверхні,
що підлягають опорядженню, мають бути сухі (вологість не більш як 8 %),
без плівки льоду та інею.

До початку опоряджувальних робіт вставляють віконні рами, навішують
двері; прорізи та інші отвори у стінах закривають, утеплюють горища
тощо. Якщо немає можливості включити систему центрального опалення, то
приміщення обігрівають електричними печами та калориферними установками,
що нагнітають тепле повітря. Застосовуючи тимчасові обігрівальні
установки, слід додержуватись правил протипожежної безпеки.
Використовувати прилади для штучного сушіння поверхонь потрібно і тоді,
коли працює система центрального опалення. У цьому разі прилади
невисокої теплопродуктивності застосовують для сушіння окремих місць
штукатурки (у кутах, біля плінтусів тощо). Це сприяє підвищенню
продуктивності праці, поліпшенню якості опоряджувальних робіт і
скороченню строків їх виконання.

Рис. 1. Універсальний повітронагрівний УСВ-200:

1 — відцентровий вентилятор, 2 — патрубок для відведення нагрітого
повітря, 3 — пальник: 4 — циліндри, 5 — система труб; 6 — корпус; 7 —
екран; 8 — вентилятор для нагнітання повітря, 9 — санчата

Для штучного обігрівання приміщень і сушіння штукатурки найкраще
застосовувати спеціальні повітронагрівальні установки (калорифери), що
серійно випускає промисловість. Кожна установка розрахована на певну
теплопродуктивність, що дає змогу використовувати її залежно від умов
виробництва. Повітронагрівальні установки бувають електричні і такі, що
працюють на твердому, рідкому або газовому паливі.

Універсальний повітронагрівний УСВ-200 (рис. 1) складається з корпусу,
універсального пальника, двох вентиляторів і паливної апаратури.
Усередині корпусу 6 розміщений теплообмінник, що зварений з металевих
циліндрів 4 і системи труб 5. Конструкція теплообмінника дає змогу
подавати у приміщення чисте нагріте повітря без домішків продуктів
згоряння палива, оскільки шляхи проходження газів і повітря не
перетинаються. Під час роботи повітронагрівника до пальника 3 подається
рідке паливо або газ і повітря, що нагнітається відцентровим
вентилятором 1. Продукти, що утворюються після згоряння палива,
проходять по газових каналах теплообмінника, нагрівають його стінки і
виходять зовні. Водночас за допомогою другого вентилятора 8 по
повітряних каналах труб проходить повітря, яке нагрівається об стінки
теплообмінника і через патрубок 2 по трубопроводу подається у
приміщення.

Увесь агрегат змонтовано на санчатах. Його встановлюють зовні будинку
біля входу у сходову клітку. Нагріте повітря подають у секцію через
вікно другого поверху Повітронагрівник УСВ-200 застосовують для
обігрівання секції 9—12-поверхових житлових або промислових будівель
об’ємом 4 — 5 тис. м3. Теплопродуктивність його становить (8—8,4) • 105
кДж/год; маса — 625 кг; витрата палива: рідкого (гас, солярове масло) —
22—24 кг/год, газу природного — 25—28 м3/год.

Рис. 2. Пересувний електрона лорифер:

1 — колесо, 2 — патрубок; 3 — корпус, 4 — вентилятор; 5 — ручка, 6 —
ніжка; 7 — електрокабель

Для обігрівання будівель меншої етажності застосовують повітронагрівники
УСВ-30, УСВ-100, теплопродуктивність яких становить 1,25-105—4,6-105
кДж/год. За принципом дії вони схожі з повітронагрівником УСВ-200.

Пересувний електрокалорифер (рис. 2) застосовують для обігрівання
приміщень і сушіння окремих вологих місць на стінах і стелях під час
виконання опоряджувальних робіт. Він складається з металевого корпусу,
нагрівального пристрою (електроспіралі), вентилятора і ручки. Вся
установка спирається на два колеса і ніжку. Всередині корпусу 3
електрокалорифера розміщено три нагрівальних елементи, виготовлених з
ніхромового дроту, загальною потужністю 7,5 кВт.

Під час роботи калорифера нагрівальні елементи нагріваються і нагрівають
повітря, що проходить крізь них. Повітря нагнітається вентилятором 4,
встановленим з одного боку корпусу калорифера. Якщо нагріте повітря
потрібно подати на певну ділянку -поверхні, то до патрубка 2 приєднують
повітропровід, виготовлений з листової сталі.

Для сушіння поверхні в окремих місцях (особливо у кутах приміщення)
застосовують пересувні обігрівачі або лампові випромінювачі.

Пересувний обігрівач ОП-2 (рис. 3) складається з стояка, пальника
інфрачервоного випромінювання, візка і балона з рідким газом. Кількість
газу, що надходить до пальника, регулюють за допомогою редуктора 3. Під
час роботи обігрівач встановлюють у потрібному місці, повертають пальник
так, щоб теплові промені були направлені на вологе місце поверхні, і
включають його.

Рис. 3 Пересувний обігрівач ОП-2

1 — візок, 2 — балон, 3 — редуктор, 4 — пальник, 5 — шланг, 6 — стояк

Рис. 4 Ламповий випромінювач

1 — лампи, 2 —вимикач, 3— стояк, 4 — опора

Ламповий випромінювач (софіт) складається з опори і стояка, на якому
розміщені лампи інфрачервоного випромінювання (рис. 198). Включають його
за допомогою вимикача.

2. Виконання внутрішніх опоряджувальних робіт взимку

Штукатурні розчини мають бути теплими настільки, щоб у момент укладання
температура їх була не нижче ніж 10…15 °С. Аби штукатурний розчин мав
таку температуру, до початку його приготування воду підігрівають до
температури 70…80 °С, а у разі потреби підігрівають і заповнювачі до
35…40 °С. Техніка штукатурення в зимовий період така сама, як і під
час роботи влітку.

Малярні суміші для роботи у зимовий період приготовляють в опалювальному
приміщенні. Крім того, вони повинні бути підігріті і в момент нанесення
на поверхню мати температуру не нижче: водні ґрунтувальні суміші — + 5
°С; водні фарбувальні суміші — + 8°C і неводні суміші — + 10 °С.

Для отримання сумішей потрібної температури водні суміші розводять на
підігрітій воді, а олійні — на підігрітій оліфі. Готові до використання
олійні фарби підігрівають у посудині, яка має подвійне дно, з гарячою
водою. Підігріваючи малярні суміші, слід додержуватись правил
протипожежної безпеки.

Фарбують поверхні після того, як вони зовсім висохнуть. На поверхні
штукатурки не повинно бути вологих плям, а на віконних рамах, дверях і
металевих поверхнях — конденсованої води. Температура в приміщенні має
бути не нижче ніж 10 °С, а вологість повітря — не більше ніж 60%. Після
фарбування ця сама температура повинна зберігатися не менш як 12 діб.
Якщо за цей час в окремих місцях фарбова плівка не висохне, то її
висушують штучно, щоб запобігти гниттю клейової фарбувальної суміші. Для
цього застосовують переносні електричні калорифери, рефлектори або
плитки.

Фарбувати віконні рами найкраще в окремому опалювальному приміщенні.
Спочатку фарбують рами зовнішні, а потім внутрішні. Вийняті рами
тримають в опалювальному приміщенні 3—4 доби, після чого їх фарбують,
висушують і навішують.

Товщина фарбової плівки впливає на строк її висихання. Тонша плівка
висихає значно швидше, ніж товста. Тому наносити фарбувальні суміші
краще механізованим способом за допомогою фарбопультів або
фарборозпилювачів. Техніка фарбування в зимовий період така сама, як і
під час роботи влітку.

Вимоги до поверхонь, які треба обклеювати шпалерами, такі самі, як і до
тих, що збираються фарбувати. Клейстер при низькій температурі втрачає
свої клейові властивості, тому в момент промазування шпалер температура
його повинна бути не нижче ніж 10 °С.

Лінкруст, що зберігається на холодних складах, слід занести у тепле
приміщення і витримати в ньому не менше доби. Розкочувати рулони
лінкрусту можна при температурі у приміщенні не нижче ніж 5 °С.

Техніка виконання шпалерних робіт в зимовий період і застосовувані
клейові суміші такі самі, як і під час роботи влітку.

Після опорядження приміщень шпалерами до здавання об’єкта в експлуатацію
повинна зберігатись температура не нижче ніж 10 °С.

3. Виконання зовнішніх опоряджувальних робіт взимку

При мінусових температурах зовнішні поверхні можна фарбувати тільки
неводними сумішами: олійними, лаковими або емалевими. Фарбувати фасади
будинків і тимчасових будівель вапняними або іншими водними сумішами
можна тільки в осінньо-зимовий період при середньодобовій температурі
повітря не нижче ніж 5 °С. Цю роботу виконують з 11 до 14 год, коли
температура повітря піднімається до 6…7 °С. Підготовлена до фарбування
поверхня повинна бути сухою, а фарбувальна суміш у момент нанесення мати
температуру не нижче ніж 8 °С.

Фарбувати неводними сумішами можна при температурі до —20 °С. Висихання
олійної фарбової плівки при низьких температурах уповільнюється і триває
дві-три доби. Якщо в цей період температура повітря значно зміниться, то
на пофарбованій поверхні почне конденсуватись волога, яка пошкодить
фарбову плівку. Тому фарбувати зовнішні поверхні в цьому разі можна
тільки в суху погоду. Поверхні повинні бути сухими, без інею і льоду.
Для фарбування беруть підігріту суміш температурою не нижче ніж 15 °С.
В’язкість фарбувальних сумішей має бути нижчою, ніж сумішей, які
застосовують у літній період. Для цього їх розводять скипидаром або
уайт-спіритом, добавляючи сикатив (не більш як 8%), щоб прискорити
висихання.

Добрі наслідки дає фарбування поверхонь перхлорвініловими і
полівінілхлоридними фарбами, плівка яких завдяки випаровуванню летких
розчинників висихає за 2—3 год. Наносять ці фарби фарборозпилювачами або
валиками.

До початку роботи фарби марок ХВ і ЦПХВ витримують протягом доби у
теплому приміщенні або підігрівають у спеціальному термосі з
електропідігрівом води. Для зменшення в’язкості фарбу розводять
сольвентом, ксилолом або 50%-м перхлорвініловим лаком до в’язкості фарби
за віскозиметром ВЗ-4: для роботи при температурі до — 10 °С —32—40 с, а
при температурі —10…—20 °С— 25—35 с. Щоб підвищити якість фарбової
плівки, у фарбу додають певну кількість пластифікатора (дибутилфталату).
Фарбувати фасади перхлорвініловими і полівінілхлоридними фарбами можна
лише при температурі повітря не нижче ніж 4 °С.

4. Виконання опоряджувальних робіт в умовах високої температури повітря

Особливі умови праці характерні для кліматичних районів з високою
температурою повітря (середньодобова температура понад 25 °С) і
відносною вологістю менш як 50 %. При високих температурах повітря
спостерігають швидке випаровування води із водних фарбових плівок,
нерівномірність їх висихання, скорочення процесів тужавіння в’яжучих
матеріалів. Усі ці фактори негативно впливають на якість водних
фарбувань, тому роботу всередині приміщень виконують при закритих
вікнах, а якщо в рамах немає скла, то їх затягують прозорою полімерною
плівкою. При цьому погіршуються умови праці малярів, які змушені
працювати у закритих приміщеннях з високими температурою повітря і
відносною вологістю.

Під час роботи з олійними і емалевими фарбами, коли інтенсивно
випаровуються леткі розчинники, рекомендується працювати у респіраторах
або створювати природну вентиляцію, відкриваючи вікна або двері. Слід
також пам’ятати про протипожежні заходи і виконувати всі правила
протипожежної безпеки.

Фарбувати фасади у спеку, коли діють прямі промені сонця, особливо
смолянолеткими фарбами, заборонено. Фарбувати їх можна лише вапняними
або силікатними фарбами у другій половині дня, коли спаде спека. Перед
фарбуванням вапняними сумішами всю поверхню рясно змочують водою, а у
суміш додають кухонну сіль. Наносити водні фарбувальні суміші слід
механізованим способом, оскільки при цьому підготовлена поверхня не
встигне висохнути.

Список використаної літератури

Белогуров В. П., Чмырь В. Д. Справочник молодого маляра.— М.- Высш. шк.,
1984.— 176 с.

Белоусов Е. Д. Технология малярных робот.— М.: Высш. шк., 1980,— 240 с

Лебедев А. М. Справочник молодого штукатура.— М.: Высш. шк., 1984.— 155
с.

Мещанинов А. В. Отделочные роботы в монолитном домостроении — Л.:
Стройиздат, 1989.— 273 с.

Шепелев А М Штукатурные работы.—М.-. Высш. шк., 1983.— 143 с.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020