Реферат на тему:
Фарбування та лакування деревини.
Емаль ПХВО – 4 і ПХВО – 29 складається з прехлорвінілового й алкідного
полімерів . розчинених у летких органічних розчинниках з добавленням до
розчину пігментів , затертих на пластифікаторах.Витрати емалі ПХВО – 4
не більш , як 700 г/м.кв., а емалі ПХВО – 29 – 600 г/м.кв. Емалі ПХВО
часто застосовують як вогнезахисні фарби.
Алкйдно-сечовинні емалі складаються з пігментів , розтертих у розчинах
сечо -формальдегідного , менаміно – формальдегідного й алкідного
полімерів. Такі емалі широко застосовуються для лицьового1′ покриття
кухонних , медичних і ресторанних меблів.
Емалі МЧ- 13 промисловість випускає різного кольору. Для них беруть
кислотостійкі пігменти. Ці емалі тверднуть під впливом кислотного
затверджувача.Покривність залежно від кольору – ЗО – 180 г/м.кв. Емалі
можна наносити розпиленням , обливанням і зануренням.
Емаль МС – 226 – алкідно – стирольна, нею фарбують вироби призначені для
закритих приміщень. Ці емалі дають блискучу й водостійку плівку.
Поліефірмалеінатна емаль ПЗ – 22Б – це перетерті білі пігменти в
поліефірмалеінатному лаці. Перед використанням до неї добавляють
прискорювач та ініціатор і розбавляють до робочої в”язкості ацетоном. Цю
емаль випускають тільки білого кольору.
Промисловість випускає всі емалі готовими до використання
Промисловість випускає емалі в герметично закупореній тарі в невеликому
розвісі, звичайно в банках з білої жерсті. Емалі треба зберігати в тарі
заводу виготовлювача.
Олійні фарби.
Олійні фарби – це природні або штучні пігменти затерті на фарботерних
машинах з висихаючими оліями, з оліфами або їх замінниками, іноді з
добавленням наповнювача , а також сикативів і розчинників. На
виробництві олійні фарби часто називають тертими, непрозорими, а також
покривними, бо вони повністю закривають природній колір і текстуру
оброблювальної поверхні. Промисловість випускає олійні фарби у
виглядігустотертих паст, які перед використанням розбавляють оліфами або
її замінником до робочої” в”язкості, а також рідкотертими, готовими до
використання баз додаткового розрідження.
Олійні фарби утворюють стійкі, міцні, водо й атмосферостійкі покриття
високої адгезії, що висихають звичайно за добу. Покриття з олійних фарб
міцніші від плівок, що їх утворюють чисті олії й лаки.
Олійні фарби широко застосовують для покриття столярно-будівельних
матеріалів.
Олійні фарби зберігають звичайно у бочках , емальованих всередині (
олиті розчином клею ). Невелику кількість фарби упаковують у банки з
білої жерсті або листової сталі. Фарби у відкритих бочках треба заливати
водою.
Лакофарбові матеріали на підготовлену поверхню наносять вручну
пензлями, а механізовано – розпиленням, налийом , зануренням та на
вальцових верстатах. Ручні інструменти для нанесення фарб.
Для ручного нанесення фарб на поверхню деревини застосовують пензлі:
ручники круглі або плоскі – застосовуютьдля нанесення фарби і
розрівнювання іі по опоряджуваній поверхні. Ці пензлі роблять із щитини.
З робочого кінця щетину обрізають рівно або трохи опукло.
Флейц – плоский пензель з борсукового волосу. Застосовується для
розрівнювання шару фарби на поверхні і загладжування слідів від ручника.
Для фарбування вузьких місць, застосовують маленькі флейци, або так
звані шепірки.
Фільонкові тонкі пензлі з щетини застосовують для проведення фарбами
тонких ліній на поверхні. Пальчикові шепірки складаються з кількох
маленьких пензлів. Вони застосовуються для фарбування поверхні під дуб.
Розхльостка – плоский пензель використовується для вирівнювання шару
фарби.
Трафаретні пензлі виготовлені із щетини. Вони тоц-кі з рівним обрізом
робочого боку. Основне призначення їх – набивання малюнків і цифр по
трафарету.
Торцівки використовують для нанесення шару фарби під магрень (шкіру ).
Виготовляють їх із твердої хребтової щетини, що закріплена в творах
дерев”яної колодки з ручкою і рівнимобрізом щетини з робочого боку.
Фарбування поверхні пензлями.
Ручний спосіб застосовують рідко, бо він малопродуктивний. Вручну можна
наносити: спиртові лаки, деякі нітроцелюлозні лаки , політури та
полірувальні і розрівнювальні рідини їх теж наносять пензлями або
тампонами.
Ручний тампон являє собою шматок вати або шерстд, загорнутий в марлю,
мінталь або бязь. Щоб тампони не засизхали їх’зберігають у закритих
коробках.
Нанесення лакофарбових матеріалів розпиленням.
Розпиленням можна наносити всі види лакофарбових матеріалів на будь-які
поверхні: горизонтальні, вертикальні, профільні. Продуктивність праці
при розпиленні підвищується в 4-6 разів порівніно з ручним способом.
Розпилення рідин здійснюється різними методами: стисненим повітрям,
перегрітою парою, механічним способом, електростатичним,
електромеханічним.
Основною частиною розпилювача є форсунка, яка має два сопла:
матеріальне, з якого витікає розпилена рідина, і повітряне з якого
виходить стиснуте повітря. Найбільш поширені форсунки в яких матеріальне
сопло охоплюється кільцевим соплом для стиснутого повітря.
Розпилення виконують розпилювачами’ різних конструкцій. Лак для
розпилювача можна подавати з балона розміщеного у верхній
частині
пістолета, вище від максимального підняття під час роботи, самопливом
або під тиском з локонагнітального бачка. Лак можна наносити
пістолетами-розпилювачами як холодному так і підігрітому до температури
70…75 С стані. Підігріті лаки мають більший сухий залишок , краще
лягають на поверхню і не утворюють потьоків на вертикальних площинах.
Підігрівають як у спеціальних установках , де теплоносієм можуть бути
електричний струм, пара або гаряча вода. Розпиленням вироби покривають
лаком у сеціальних кабінах.
Безповітряне розпилювання застосовується значно рідше, хоч воно дає
змогу наносити лакофарбові матеріали підвищеної в”язкості. При
безповітряному розпиленні можна застосовувати як і холодний так і
гарячий лаки.
Нанесення способом наливу.
Нанесення лаку наливом на щитові деталі найбільш поширений спосіб
завдяки високій продуктивності й економічності. Наливом лак можна
наносити на плщини і кромки будь-яких деталей, застосовуючи при цьому
лаконаливні машини різних конструкцій , з однією , двома і трьома
розливними головками. Кращими є головки щілинного типу, подача лаку в
яких регулюється шириною щілини, а також типу зливної греблі, де витрати
лаку регулюються при подачі лаку в розливну головку. На головці є
спеціальні напрямні дротини , що забезпечують розтягування лакової
завіси по ширині. Закривається головка відкидною кришкою.
Нанесення фарб способом занурення .
Спосіб занурення досить поширений для опорядження брускових деталей, ще
він продуктивний , економічний і його легко механізувати . Важливою
умовою для цього способу є сама форма деталі. Деталь має бути простої
обтічної форми, без закутин і гнізд в яких могли б заміщуватися
лакофарбові матеріали. Якість покриття залежить від швидкості занурення
і витягування деталейз ванни, в”язкості і температури лакофарбового
маттеріалу. При надто швидкому зануренні на опоряджувальній поверхні
утворюються бульбашки, і це псує зовнішній вигляд деталі. При швидкому
витягуванні деталі із ванни ( особливо густих лакофарбових матеріалів )
утворюються потьоки , плівка нерівномірна ( внизу завжди товстіша, що є
основним недоліком цього способу ). Висушені покриття облагоджують
розрівнювальною рідиною.
Нанесення лакофарбових матеріалів вальцовими
верстатами.
Лакофарбові матеріали наносять на поверхню вальцями , які одночасно і
подають деталь. Будова і принцип роботи вальцьових верстатів аналоічні
клейовим вальцям.
Імітаційне опорядження
Забарвлення деревини прозорими барвниками. Забарвлення — це нанесення на
поверхню деревини барвників, які не закривають текстури, а навпаки,
підсилюють її. Воно може бути поверхневим і глибоким,- в деталях і на”
корені.
Поверхневе забарвлення найбільш поширене. Розчин відповідного барвника
наносять на поверхню деталей тампоном, губкою і найкраще
пістолетом-розпилювачем (останній спосіб називають сухим забарвленням).
Для забарвлення застосовують анілінові й гумінові барвники або їх
суміші, розчинені у чистій м’якій воді, бажано в емальованій або
лудженій посудині. Воду зм’якшують невеликою кількістю питної соди або
нашатирного спирту і підігрівають до температури 35…40 °С.
При ручному нанесенні барвник набирають на пензель, губку або тампон і
рівномірно водять ними по горизонтальній поверхні деревини. Якщо
поверхня розміщена вертикально, то барвник наносять знизу вгору, щоб не
утворювались патьоки. Через 3—5 хв після забарвлення поверхню протирають
добре віджатою ганчіркою або губкою для зняття лишків барвника і
рівномірного забарвлення поверхні.
Краще наносити барвник на поверхню деревини розпиленням за допомогою
пістолета-розпилювача, який водять рівномірно на відстані 250— 300 мм
від забарвлюваної поверхні. Раціональним є спосіб забарвлення брускових
деталей або виробів (ніжок, стільців) зануренням їх у ванну з
відповідним барвником.
Забарвлювати деревину можна і за допомогою водних розчинів хімікатів —
солей, кислот і дубильних речовин. Внаслідок дії хімікатів на деревину
або їх взаємодії поверхня деревини забарвлюється у відповідний колір.
Забарвлення деревини хімікатами називають протравним, а самі хімікати
—протравами.
Забарвлену поверхню висушують і шліфують протертою дрібнозернистою
шкуркою № 6—3, без особливого натискування на краї і ребра деталей. Якщо
ворс невеликий, то шліфування можна здійснювати товстим сукном або
-повстю, бо при поверхневому забарвленні барвник проникає на глибину до
0,5 мм.
Глибоке забарвлення застосовують в тих випадках,
коли деревину треба забарвити на всю її товщину. Для цього її вимочують
кілька діб у розчині барвника. Таким способом можна забарвлювати тільки
тонкі листи шпону.
Більш поширеним є глибоке забарвлення заготовок в автоклаві.
Таким способом можна імітувати березові заготовки під горіх, червоне
дерево і сірий клен. Для кращого проникнення барвника в деревину
заготовки спочатку пропарюють під тиском 1,5—0,2 МПа протягом ЗО—45 хв,
а потім витримують у вакуумі — це сприяє видаленню основної маси повітря
з клітин. Після цього конденсат випускають, а автоклав заповнюють
розчином
барвника під тиском 1 МПа для заготовок і 6 МПа для шпону. Просочування
триває 50 — 60 хв при температурі 80…90 °С. Після цього знімають тиск,
барвник випускають, а заготовки вивантажують, просушують і передають для
дальшої обробки.
Глибоке забарвлення масивних деталей в автоклаві місткістю 1 м триває до
4 год, шпону — до 2,5 год.
Глибоке забарвлення деревини можна здійснювати і на дереві під час його
росту, тобто на корені. Дерево забарвлюють через корені, стовбур і
гілки. Найраціональпіше через стовбур, бо барвники найкраще проникають у
вертикальному напрямі. Для цього у прикореневій частині дерева,
призначеного для забарвлення, знімають кільце кори. В цьому місці
висвердлюють отвори, в які по шлангах, з наконечниками стікає барвцик.
Таким способом краще забарвлюється деревина без’я*црових порід (берези,
бука, осики, вільхи), а в ядрових породах (дуб, сосна, ясен)
забарвлюється тільки заболонна частина.
Найширше застосовують забарвлення на корені деревини бука, яка багата на
дубильні речовини, що взаємодіють з розчинами солей металів.
Поверхневе і глибоке забарвлення може бути прямим і протравним,
позитивним і негативним.
Забарвлення одночасно з лакуванням кольоровими лаками значно скорочує
технологічний процес опорядження, але воно не тільки вуалює текстуру, а
й знижує декоративні властивості деревини. Тому його рекомендують
застосовувати для деталей, до опорядження яких не ставлять високих
вимог.
Для забарвлення деревини різних порід, а також для імітації деревини
барвниками застосовують різні за складом розчини, їх готують 10 %-мй, а
потім розбавляють до потрібної концентрації. Потрібну кількість барвника
розмішують у м’якій воді і нагрівають до кипіння, потім охолоджують і
фільтрують.
Щоб мати барвники різних відтінків, слід приготовити окремо розчини
різних барвників, а потім змішувати їх, добираючи потрібний колір і
відтінок. Якщо при приготуванні розчинів змінювати співвідношення
барвних речовин, то з цих складників можна дістати різні відтінки. Проте
забарвлена деревина дуже чутлива до дії кислот і лугів, і це може
призвести до непоправного браку. Наприклад, карбамідний клей із
затверднювачем хлористим амонієм цілком змінює колір барвника на
поверхні деревини.
Імітація текстури деревини способом аерографії. Імітація деревини
прозорими барвниками не відтворює текстури деревини, а тільки підсилює
її колір. Для відтворення цілком нової текстури на поверхні деревини.або
підсилення Л’ї застосовують імітацію деревини способом аерографії. Для
аерографії застосовують спеціальний ністолет-розпилювач — аерограф (рис.
1). Рисунок текстури відтворюється розпиленням розчину барвника або
фарби за допомогою струмини стиснутого повітря під тиском 0,15—0,2 МПа
через сопло малого діаметра (0,4—1,2 мм). Залежно від відстані від
імітованої поверхні до аерографа ним можна наносити тонкі лінії і широкі
розпливчасті смуги. Швидкість руху аерографа під час роботи — 10—20
м/хв. Способом аерографії можна відтворювати будь-який рисунок, проте
найкраще імітується рисунок деревини, що має стрічкову текстуру
(червоного дерева, горіха, палісандра): Відтворювати аерографом складну
текстуру (карельської берези та ін.) майже неможливо.
Імітація деревини аерографією може бути непрозорою і напівпрозорою.
При непрозорій імітації натуральна текстура деревини цілком закривається
фоновим грунтом такого кольору, який -‘має імітована цінна порода
деревини. При нанесенні фону аерограф тримають на відстані 150—200 мм,
швидкість руху його 15—20 м/хв. Для нанесення рисунка текстури аерограф
сповільнено рухають на відстані 10—15 мм від поверхні деревини. Для
непрозорої імітації користуються емалевими фарбами та казеїномасляною
темперою.
При напівпрозорій імітації фоном є натуральний колір і текстура
імітованої деревини (тут важливий правильний добір деревини і
барвників). Текстуру наносять по негрунтованій поверхні в напрямку
волокон природного рисунка.
Додатковий рисунок наносять так, щоб натуральна текстуру його не
перебивала, а навпаки, доповнювала і збагачувала. Для цього потрібно не
тільки уміння, а й художній смак виконавця. Тому в процесі виконання
імітації треба мати перед очима зразки імітованої _ породи деревини.
Матеріалами для напівпрозорої імітації є водні розчини барвників
(найчастіше анілінових). Цей спосіб досить ефективний, але вимагає
врахування натуральної текстури деревини.
Оскільки імітація аерографією не створює на поверхні деревини захисного
шару, то після імітації і висушування на поверхню наносять
плівкоутворювальні матеріали.
Імітація текстури деревини способом друкування. Друкування — це
відтворення рисунка текстури на поверхні деревини, паперу.
Щоб зберегти чіткість текстури, поверхню друкувального циліндра також
зачищають ракелем або промивають за допомогою спеціального пристрою.
Залежно”‘ від призначення друкувалЬні верстати можуть бути з
горизонтальним і вертикальним розміщенням циліндрів для друкування
текстури.
Верстати такого типу можуть бути встановлені в поточну лінію опорядження
і синхронно працювати з такими високопродуктивними верстатами, як
лаконаливні машини, шліфувальні та полірувальні верстати прохідного
типу.
Імітація деревини текстурним папером, тканиною та «синтетичним шпоном».
Імітацію цінної породи деревини способом друкування а допомогою
спеціальних машин значно легше відтворювати па папері, ніж безпосередньо
на деревині. Тому останнім часом широко застосовують імітацію деревини
під цінні породи за допомогою текстурного паперу, на якому можна
відтворити текстуру найрізноманітніших цінних порід деревини.
Текстурний папір може надходити на виробництво в рулонах або у вигляді
форматок різної величини, призначених для відповідних деталей меблів.
Кращим є текстурний напір щільністю 80 г/м , просочений розчином
каніфолі, що запобігає його розшаровуванню.
Відповідно до розмірів щитів, що обклеюються, рулонний папір нарізають
на форматки з незначними припусками (10—15 мм на один бік). Наклеюють
текстурний папір на щити за допомогою 15 %-го розчину глютниового клею
вручну, проте раціональнішим є наклеювання паперу за допомогою
пневматичних пресів із застосуванням полівішлацетатиої емульсії. Основа
щитів для наклеювання текстурного паперу має бути рівною і гладенькою.
Для цього деревностружкові плити оклеюють березовим шпоном або грунтують
спеціальними ґрунтовками, що служать підстилкою для текстурного паперу.
Імітація текстури деревини текстурною тканиною здійснюється аналогічно,
тільки тканину приклеюють способом накочування на спеціальному
вальцьовому верстаті. Щит з накладеною текстурною тканиною ставлять на
стіл, який разом з щитом Здійснює зворотньо-поступальний рух, і тканина
накочується валиком під тиском 0,25—0,4 МПа.
Недоліком імітації текстурним папером і тканиною є те, що крізь папір і
тканину може просочуватись клей; крім того, при нанесенні рідких
лакофарбових матеріалів значна кількість їх вбирається папером чи
тканиною. Цих недоліків можна уникнути, якщо для імітації застосовувати
синтетичний шпон.
Синтетичний шпон — це декоративний папір з нанесеним рисунком текстури
деревини, просочений синтетичними смолами і висушений до вологості 4—6
%.
Приклеювання синтетичного шпону аналогічне облицюванню шпоном із
Рис. 1. Аерограф з установкою для стисненого повітря:
1 —ребристий металевим кожух,
що закриває лопаті,
2 — електродвигун,
3 — повітрозбірник,
4 — шланг для подачі стисненого
повітря,
5 — аерограф з чашкою Рис. 2. Схема друку пального
верстата:
1 — деталь,
2 — подавальний валик,
3 — ванна з друкувального настою,
4 — живильний палець,
5 — ракель для очистки циліндра,
6 — текстурний циліндр,
7—ракель для очистки друку-вальпого циліндра,
8 — друкувальний циліндр
тканини або плівки відбитками безпосередньо з друкувальпої форми.
Друкування широко застосовується для імітації поверхні деревини як в
нашій країні, так і за кордоном. Зараз відомо вже багато верстатів для
друкування текстури на щитах, панелях, деталях меблів і навіть на
зібраних корпусах виробів (ящики радіоприймачів і телевізорів). Всі ці
верстати дуже подібні за будовою і навіть за принципом дії.
Широко застосовуються друкувальні верстати, які складаються з двох
циліндрів: текстурного і друкувального (рис. 2).
На поверхні текстурного циліндра (метал або шкіра) фотохімічним способом
або гравіруванням. нанесено рисунок текстури цінної породи деревини.
Поверхня друкувального циліндра облицьована еластичним поліуретаном, а
притискного подавального валика — гумою. Всі пристрої на станині
верстата приводяться в дію електродвигуном.
За допомогою живильного валика фарба з ванночки наноситься на текстурний
циліндр. Фарба, що не потрапила в пори текстури, які є на циліндрах,
зчищається з його поверхні ракелем. З текстурного циліндра рисунок
текстури передається на друкувальний циліндр, а з нього — на поверхню
щита.
Для друкування текстури на довгих щитах (бічні стінки і дверцята шафи та
ін.) діаметр текс^турного циліндра має бути не менш як 533 мм, що
відповідає довжині кола 1675 мм.
При формуванні пакета температура прокладок не має перевищувати
45 °С, щоб синтетичний клей передчасно нз тужавів. Приклеюють
синтетичний шпон за допомогою однопро-міжкових пресів. Режим
приклеювання синтетичного шпону:
Тривалість видержки сформованого пакета до
пересування, хв 1-5
Температура плит преса, °С 95-160
Тиск, МПа 0,35 – 0,5
Тривалість пресування при температурі 95… 110 °С, хв 1-6
Тривалість пресування при температурі 160 °С, хв 0,5-1
Після пресування плити опоряджують нітроцелюлозними або поліефірними
лаками. Оскільки синтетичний шпон просочений синтетичними смолами, що
робить ного досить щільним, то витрати лаку зменшуються вдвоє порівняно
з опорядженням поверхні, облицьованої шпоном із деревини.
Опорядження деревини плівковими матеріалами. Для створення декоративної
плівки на поверхні деревини можна застосовувати спеціальні плівкові
матеріали на основі термореактивних або термопластичних смол. Такі
плівки надходять в рулонах і пачках або безпосередньо виготовляються на
підприємствах.
Опорядження листовими і плівковими матеріалами плоских деталей
здійснюють в пресах. Для цього па поверхню деталі ставлять вирізану
відповідних розмірів плівку, а зверху металеву поліровану прокладку,
змазану спеціальними розчинами або олеїновою кислотою, щоб пе допустити
прилипання плівки до прокладки. Зібраний пакет розміщують між гарячими
плитами (120 … 150 °С) гідравлічного преса підтиском 1,5—2,5 МПа. Під
дією тиску і температури гарячих плит плівка плавиться і проникає в
деревину, заповнюючи її нерівності (пори). Внаслідок цього відбувається
зчіплювання (адгезії) плівки з деревиною. Гладкість поверхні плівки
залежить від гладкості металевої прокладки, бо розплавлена плівка
заповнює не тільки пори деревини, а й нерівності, що є на прокладні.
Застосовуючи гладенькі поліровані прокладки, за один прийом пресування
можна дістати покриття з полірованою поверхнею, що не потребує
облагороджування. Для оноря Іження плівковими матеріалами профільних
деталей застосовують автоклави.
Ламінування плитових матеріалів. Деревностружкові і дерев-новолокнисті
плити облицьовують папером, просоченим у смолах, внаслідок чого
утворюється поверхня, подібна до декоративного-, пагтерово-шаруватого
пластику — ламінату, яка не потребує облагороджування.
Суть ламінування полягає в тому, що на підготовлену поверхню
деревностружкових плит ставлять просочений смолою папір і сформований
пакет вміщують між металевими полірованими прокладками. Пресувати
пакети можна в багатопроміжкових, а краще в однопроміжкових пресах при
порівняно підвищеному тиску (2,5—3 МПа) і температурі (140… 145 °С).
Технологічний процес ламінування плит складається з таких операцій:
друкування на спеціальному папері рисунка, який імітує цінну деревину
абс інший матеріал; просочування паперу в спеціальних смолах;
висушування паперу до відповідного ступеня затвердіння смоли; формування
пакетів длз пресування; гаряче пресування в пресах; охолодженням в
пресах під тиском: кондиціювання облицьованих плит.
Таблиця 1, Режими пресування облицьовувального матеріалу при тривалості
пресування 15 xв
Показник Облицьовувальний матеріал
Деревностружко ві плити Деревноволок нисті плити Фанера
Температура плит преса, С Тиск пресування, МПа 135…145 1,5-2 135…145
4-5 135…145 2,5-3
При ламінуванні плит використовують два виді паперу — по-кришиш, ііа
якому нанесено текстуру або інший декоративний рисунок, і напір-основу
для підстилки під декоративний шар.
При ламінуванні для просочування паперу застосовують фенольні і
меламінові смоли. Просочування паперу смолами з одночасним висушуванням
їх здійснюють в одному агрегаті — просочу вально-сушильних установках.
Формування пакетів залежить від призначення ламінованих плит і може
здійснюватись за різними схемами. Однак найефективнішою для деталей
меблів є схема: декоративний папір — папір-підстилка -деревностружкова
плита — папір-підстилка — декоративний папір.
Сформований пакет ставлять між металевими полірованими прокладками і
завантажують у прес. У пресі під дією тиску і високої температури смола
плавиться, заповнює нори між волокнами в папері і приклеюється до плити.
Для того щоб прокладки не прилипали до лицьової поверхні плит, їх час
від часу змазують сцеціальним розчином.
Тривалість завантаження пакетів і змикання плит преса не має
перевищувати 1,5 хв. За цей час піднімається до потрібного показника
тиск. Режими пресування подані в табл. 10.
За 1—2 хв до зняття тиску припиняють подачу пари в плити преса і подають
воду для охолоджування. При ламінуванні деревноструж-кових плит і фанери
без охолоджування плит преса покриття менш блискуче. Для досягнення
матового покриття замість полірованих застосовують шліфовані прокладки.
По закінченні циклу пресування ламіновані плити складають на рівне місце
в стопу і витримують 5—б діб.
Ламінування плит і фанери можна здійснювати і в процесі
виготовлення їх. Це значно скорочує трудозатраты і звільняє устаткування
(гідравлічні преси), потрібне для ламінування готових плит.
Імітація плитових матеріалів ламінуванням значно поліпшує технологію
опорядження і сприяє економії опоряджувальних матеріалів.
Опорядження деревини декоративними пластиками. Декоративні листові
пластики мають захисну опоряджувальну плівку, і процес опорядження’
полягає тільки в тому, щоб склеїти ними поверхню деревини. Щоб не
пошкодити при цьому декоративної захисної плівки, приклеюють декоративні
пластики при низькому тиску (0,15 МПа) і без нагрівання. Застосовувані
клеї повинні мати добру адгезію як до деревини, так і до пластика.
Такими клеями є сечовинні, епоксидні смоли та полівіиіляцетатна емульсія
(ПВА).
У меблевої промисловості декоративні пластики найширше застосовуються
при виготовленні кухонних меблів. Меблі, покриті декоративним пластиком,
значно кращі і’ гігієнічщші, ніж опоряджені фарбами.
Для спорядження столярно -будівельних виробів застосовують
легкозаймисті, вибухонебезпечні і токсичні розчинники, тому
опоряджувальні дільниці і цехи мають відповідати будівельним,
протипожежним і санітарним нормам. Згідно з цими нормами опоряджувальні
цехи розміщуються в приміщеннях ізольованих від інших виробничих цехів,
службових і побутових приміщень. В одноповерхових будинках їх розміщують
біля зовнішніх стін, а в багатоповерхових – на верхніх поверхах.
Опоряджувальні дільниці у складі столярних цехів обов’язково відділяють
„ від виробничих дільниць інших’* категорій (щодо пожежонебезпечності)
протипожежними ? стінами, тамбурами-шлюзами, коридорами або сходовими
клітками. Всі несучі і захисти і конструкції мають бути вогнетривкими,
перважно із збірного залізобетону. В прорізах внутрішніх стін або в
стінах, що ведуть безпосередньо на сходові клітки, мають бути • захистні
протипожежні двері або ворота з вогнетривких матеріалів.
Бажано всі технологічні процеси опорядження максимально механізувати,
щоб деталь якомога менше перебувала у відкритому приміщенні цеху.
Покривати деталі і вироби методой розпилення і сушити їх треба у
спеціальних камерах і сушарках , які не допускають виділення у робоче
приміщення вибухонебезпечних і токсичних парів понад граничні допустимі
концентрації.
В опоряджувальних цехах має бути загальна і лицева вентиляція. Місцева
вентиляція блокується з технологічним устаткуванням , щоб при
відключенні вентиляції воно відразу ж відключилося б.
Для опоряджування столярно-будівельних виробів1’треба застосовувати
матеріали, що випускаються лакофарбовою промисловістю і мають паспорт
або сертифікат, які підтверджують можливість застосування їх.
Використані обтиральні матеріали в опоряджувальних цехах слід збирати в
спеціальних маталевих ящиках, які щільно закриваються кришками.
Випорожнювати ящики треба не рідше ніж один раз у зміну. Використані
відходи знищують.
До опоряджувальних робіт з лаками, емалями і розчинниками не можна
допускати підлітків до 18 років. Всі хто працює в опоряджувальних цехах
перодично проходять медичний огляд. В опоряджувальних цехах треба набір
засобів і медикаментів для знешкодження і нейтралізації дії шкідливих
речовин. В цехах де застосовують розріджувачі й розчинники в яких є
бензол, в „разі ‘витрати їх за зміну понад ІООкг. Треба обладнати
централізований склад, з якого вони подаватимуться в цехи механізоаним
способом по герметично закритих і надійно заземлених трубопроводах ,
оснащених пристроями які дають змогу перекрити окремі дільниці і лінії
при нестримності або аварій в системаі.
Для зберігання опоряджувальних матеріалів на одну робочу зміну в цеху
треба передбачити спеціальне приміщення – комірку
Робочою зоною вважається простір висотою до двох метрів над рівнем
підлоги або майданчика де розташоване місце постійного або тимчасового
перебування робітників. В разі недотримування норм гранично допустимих
концентрації можуть виникати професійні захворювання. Щоб уникнути
токсичної дії пари, треба в усіх цехах створити санітарнр-гігієнічні
умови
Для того щоб запобігти професійним ‘захворюванням на дерматит і екзему
треба:
перед початком роботи змастити руки вазеліном з ланоліном; потім потерти
їх насухо;
користуватись спеціальними захисними пастами , які після закінчення
роботи змивають з рук водою ;
уникати миття рук в розчинниках і розріджувачах лакофарбових матеріалів;
~ після миття витирати руки досуха, особливо між пальцями ;
– на процесах , що супроводяться сильним забрудненням рук (ручне
забарвлення, грунтування, парозаповнення, полірування),
користуватися гумовими рукавичками.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
