Науковий реферат
Державна система стандартизації України.
1.1. Загальні відомості про стандартизацію.
Весь історичний розвиток людства супроводжується принципами
стандартизації. Необхідність спільного співіснування в суспільстві
привело до узгодження норм поведінки, обрядів, традицій, появи мови,
одиниць вимірювання та ін.
Жодне суспільство не може існувати без технічного законодавства та
нормативних документів, які регламентують правила, процеси, методи
виготовлення та контролю продукції, а також гарантують безпеку життя,
здоров’я і людей та навколишнього середовища. Стандартизація якраз і є
тією діяльністю, яка виконує ці функції.
Розрізняють стандартизацію фактичну і стандартизацію офіційну.
Фактична стандартизація виникла у далекій давнині. Писемність, система
числення, грошові одиниці, одиниці міри і ваги, літочислення,
землеволодіння, архітектурні стилі, різні гіпотези і теорії, громадські
й карні кодекси, кодекси законів про працю, міжнародні звичаї й
конвенції, взагалі всі закони і моральні норми, правила співжиття і
багато іншого- все це прояви фактичної стандартизації. Вона розвивалася
поступово, її успіхи сприяли культурному, науково-технічному і
економічному прогресу на всіх рівнях цивілізації, причому для
стандартизації вища мета ніколи не була дуже високою.
Характерна особливість стандартизації полягає в тому, що сфера дії,
галузі застосування і рівень її розвитку практично необмежені. Немає
сфери діяльності людини, де б не була потрібна стандартизація. Вона
зачіпає інтереси людей всіх професій і віку.
Офіційна стандартизація, завжди завершується випуском стандартів,
еталонів або інших нормативно-технічних документів, що мають цілком
визначну форму, систему індексації, порядок затвердження і
характеристики, ступінь зобов’язання, терміни дії та ін.
Стандартизація в техніці є своєрідним відображенням об’єктивних законів
еволюції технічних засобів і матеріалів. Вона не є вольовим актом, який
нав’язується технічному прогреcу ззовні, а випливає як неминучий
наслідок відбору засобів, методів і матеріалів, що забезпечують високу
якість продукції на даному рівні розвитку науки і техніки. З роками
з’являються нові методи виробництва і матеріали, що веде до заміни
старих стандартів новими. В цьому безперервному процесі головна мета її
полягає в тому, щоб на будь-якому етапі економічного розвитку
суспільства створювати якісні вироби при масовому їх виготовленні.
Таким чином, об’єктивні закони розвитку техніки і промисловості неминуче
ведуть до стандартизації, яка є запорукою найвищої якості продукції, що
може бути досягнута на даному історичному етапі. Завдяки стандартизації
суспільство має
можливість свідомо керувати своєю економічною і технічною політикою,
домагаючись випуску виробів високої якості.
В умовах науково-технічного прогресу стандартизація є унікальною сферою
суспільної діяльності. Вона синтезує в собі наукові, технічні,
господарські, економічні, юридичні, естетичні і політичні аспекти. В
усіх промислово розвинених країнах підвищення рівня виробництва,
покращення якості продукції і ріст життєвого рівня населення тісно
пов’язані з широким використанням стандартизації.
1.2. Основні терміни та їх визначення з стандартизації.
Стандартизація –діяльність, що полягає у встановленні положень для
загального і багаторазового застосування щодо наявних чи можливих
завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній
сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції,
процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар”єрів у
торгівлі і сприянню науково-технічному співробітництву.
Міжнародна стандартизація – стандартизація, що проводиться на
міжнародному рівні та участь у якій відкрита для відповідних органів
усіх країн.
Регіональна стандартизація – стандартизація, що проводиться на
відповідному регіональному рівні та участь у якій відкрита для
відповідних органів країн повного географічного та економічного
простору.
Національна стандартизація –стандартизація, що проводиться на рівні
однієї країни.
Орган стандартизації –орган, що займається стандартизацією, визнаний на
національному, регіональному чи міжнародному рівні, основними функціями
якого є розроблення, схвалення чи затвердження стандартів.
Об”єкт стандартизації – предмет (продукція, процес, послуга), який
підлягає стандартизації і для якого розробляються ті чи інші вимоги,
характеристики, параметри, правила та ін. Стандартизація може
стосуватись об”акта взагалі, або його окремих складових. Причому
названий термін однаково стосується будь-якого обладнання, матеріалу,
компонента або системи, а також правила, процедури, функції, методу чи
діяльності.
Нормативний документ (НД)-документ, який установлює правила, загальні
принципи чи характеристики різних видів діяльності або їх результатів.
Цей термін охоплює такі поняття як “стандарт”, “кодекс усталеної
практики” та “технічні умови”.
Консенсус – загальна згода, яка характеризується відсутністю серйозних
заперечень по суттєвих питаннях у більшості заінтересованих сторін та
досягається в результаті процедури, спрямованої на врахування думки всіх
сторін та зближення розбіжних точок зору.
Стандарт –документ, що встановлює для загального і багаторазового
застосування правила, загальні принципи або характеристики, які
стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального
ступеня впорядкованості у повній галузі, розроблений у встановленому
порядку на основі консенсусу.
Міжнародний та регіональний стандарти –стандарти, прийняті відповідно
міжнародним та регіональним органом стандартизації.
Національні стандарти –державні стандарти України, прийняті центральним
органом виконавчої влади у сфері стандартизації та доступні для широкого
кола користувачів.
Кодекс усталеної практики (звід правил) – документ, що містить практичні
правила чи процедури проектування, виготовлення, монтажу, технічного
обслуговування, експлуатації обладнання, конструкцій чи виробів. Кодекс
усталеної практики може бути стандартом, частиною стандарту або окремим
документом.
Технічні умови – документ, що встановлює технічні вимоги, яким повинні
відповідати продукція, процеси чи послуги. Технічні умови можуть бути
стандартом, частиною стандарту або окремим документом.
Технічний регламент –нормативно–правовий акт, прийнятий органом
державної влади, що встановлює технічні вимоги до продукції, процесів чи
послуг безпосередньо або через посилання на стандарти чи відтворює їх
зміст.
Технічна документація на продукцію -сукупність документів, яка
необхідна і достатня для безпосереднього використання на кожній стадії
життєвого циклу продукції. До неї належить конструкторська, технічна та
проектна документація. Технічну документацію поділяють на вихідну,
робочу та інформаційну.
Конструкторська документація- сукупність конструкторських документів,
які залежно від їх призначення містять дані, що потрібні для розробки,
виготовлення, контролю, приймання, постачання, експлуатації та ремонту
виробу. Порядок розробки, оформлення та передачі конструкторської
документації в різні інстанції встановлено комплексом стандартів Єдиної
системи конструкторської документації.
Технологічна документація- сукупність технологічних документів, які
визначають технологічний процес. Порядок розробки, оформлення та
обертання технологічної документації на вироби базується на
конструкторській документації, обумовленій комплексом стандартів. Єдиної
системи технологічної документації (ЄСТД).
Технологічність продукції -властивість продукції, що характеризує її
якість, та пристосування до виробництва у потрібному обсязі. Показниками
технологічності продукції можуть бути, наприклад, енергоємність,
матеріалоємність, тривалість виробничого циклу, собівартість,
трудомісткість.
Науково-технічна документація- сукупність конкретних технічних вимог
(правил), законодавчих положень про захист життя і здоров’я людини,
охорону навколишнього середовища, забезпечення прав споживача, а також
встановлення порядку нагляду за виконанням цих вимог. Останні повинні
враховувати соціально-економічні умови та досягнутий рівень
науково-технічного розвитку виробництва.
Безпека –відсутність неприпустимого ризику, пов’язаного з можливістю
завдання будь-якої шкоди.
Сумісність –придатність продукції, процесів, послуг до спільного
використання, що не викликає небажаних взаємодій, за заданих умов для
виконання встановлених вимог.
Взаємозамінність –придатність одного виробу, процесу, послуги для
використання замість іншого виробу, процесу, послуги з метою виконання
тих же вимог.
Уніфікація –вибір оптимальної кількості різновидів продукції, процесів,
послуг, значень їх параметрів та розмірів.
Охорона навколишнього природнього середовища –комплекс міжнародних,
державних, регіональних заходів (адміністративних, господарських,
політичних та громадських) щодо підримування параметрів функціонування
природних систем (фізичних, хімічних і біологічних) в межах, що
забезпечують здоров’я та добробут людини.
1.3. Організація роботи зі стандартизації в Україні.
Правові та організаційні засади стандартизації в Україні встановлює
Закон України “Про стандартизацію”, прийнятий Верховною Радою і
підписаний Президентом України 17 травня 2001 року.
Закон регулює відносини, пов”язані з діяльністю у сфері стандартизації
та застосуванням її результатів, і поширюється на суб”єкти
господарювання незалежно від форми власності та видів діяльності, органи
державної влади, а також на відповідні громадські організації.
1.3.1. Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації організовує,
координує та провадить діяльність щодо розроблення, схвалення,
прийняття, перегляду, зміни, розповсюдження національних стандартів
відповідно до цього Закону і як національний орган стандартизації
представляє Україну в міжнародних та регіональних організаціях із
стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації виконує такі
основні функції:
забезпечує реалізацію державної політики у сфері стандартизації;
вживає заходів щодо гармонізації розроблюваних національних стандартів
з відповідними міжнародними (регіональними) стандартами;
бере участь у розробленні і узгодженні технічних регламентів та інших
нормативно-правових актів з питань стандартизації;
встановлює правила розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та втрати чинності національних стандартів, їх позначення, класифікації
за видами та іншими ознаками, кодування та реєстрації;
вживає заходів щодо виконання зобов”язань, зумовлених участю в
міжнародних (регіональних) організація стандарттзації;
співпрацює у сфері стандартизації з відповідними органами інших держав;
формує програму робіт із стандартизації та координує її реалізацію;
приймає рішення щодо створення та припинення діяльності технічних
комітетів стандартизації, визначає їх повноваження та порядок створення;
організовує створення і ведення національного фонду нормативних
документів та національного центру міжнародної інформаційної мережі
ISONET WTO;
організовує надання інформаційних послуг з питань стандартизації.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації може
виконувати інші функції та повноваження згідно із законами України.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації вносить
подання до Кабінету Міністрів України щодо делегування повноважень
стосовно організації розроблення, схвалення, прийняття, перегляду та
зміни національних стандартів у галузі будівництва та промисловості
будівельних матеріалів центральному органу виконавчої влади в цій сфері
діяльності.
1.3.2. Рада стандартизації.
Рада стандартизації (далі – Рада) є колегіальним
консультативно-дорадчим органом при Кабінеті Міністрів України.
Пересональний склад Ради та положення про неї затверджує Кабінет
Міністрів України.
Основною метою діяльності Ради є налагодження взаємодії між
виробниками, споживачами продукції та органами державної влади,
узгодження інтересів у сфері стандартизації, сприяння розвитку
стандартизації.
Рада формується на паритетних засадах із представників органів
виконавчої влади, центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації, суб”єктів господарювання, Національної академії наук
України, галузевих академій наук та відповідних громадських організації.
Діяльність Ради грунтується на засадах відкритості та гласності.
Основою функцію Ради є вивчення, аналіз та розроблення пропозицій щодо
вдосконалення діяльності у сфері стандартизації стосовно:
створення технічних комітетів стандартизації та визначення напрямів їх
діяльності;
прийняття міжнародного, регіонального чи іншого стандарту як
національного стандарту;
проведення експертиз проектів технічних регламентів та інших
нормативних документів з питань технічного регулювання;
програм робіт із стандартизації.
Рада має право:
одержувати від органів виконавчої влади інформацію і матеріали з
питань, що належать до її компетенції;
залучати в разі потреби у встановленому порядку до роботи в Раді
спеціалістів органів виконавчої влади, науково-дослідних установ та
організацій;
вносити пропозиції до відповідних органів виконавчої влади та органів
місцевого самоврядування з питань, що належать до її відання.
1.3.3. Технічні комітети стандартизації.
Ценральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації створює
технічні комітети, на які покладаються функції з розроблення, розгляду
та погодження міжнародних (регіональних) та національних стандартів.
Технічні комітети стандартизації формуються з урахуванням принципу
представництва всіх заінтересованих сторін. До роботи в технічних
комітетах стандартизації залучаються на добровільних засадах
уповноважені представники органів виконавчої влади, органів місцевого
самоврядування, суб”єктів господарювання та їх об”єднань,
науково-технічних та інженерних товариств (спілок), товариств (спілок)
споживачів, відповідних громадських організацій, провідні науковці і
фахівці.
Організаційне забезпечення діяльності технічних комітетів здійснюють їх
секретаріати.
Положення про технічні комітети затверджує центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації.
Технічні комітети стандартизації не можуть мати на меті одержання
прибутку від своєї діяльності.
1.3.4. Інші суб”єкти, що займаються стандартизацією.
Центральні органи виконавчої влади, Верховна Рада Автономної Республіки
Крим та Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві органи
виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, суб”єкти
господарювання та їх об”єднання, відповідні громадські організації мають
право у відповідних сферах діяльності та в межах повноважень,
установлених законом, з урахуванням своїх господарських та професійних
інтересів організовувати і виконувати роботи із стандартизації, зокрема:
розробляти, схвалювати, приймати, переглядати, змінювати стандарти
відповідного рівня та припиняти їх дію, встановлювати правила їх
розроблення, позначення та застосування;
подавати до центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації
щодо створення технічних комітетів стандартизації та розроблення
національних стандартів чи прийняття як національних стандартів
міжнародних (регіональних) чи власних стандартів;
представляти Україну у відповідних міжнародних та регіональних
спеціалізованих організаціях із стандартизації, виконувати зобов”язання,
які передбачені відповідними положеннями цих організацій;
створювати і вести інформаційні фонди нормативно-правових актів та
нормативних документів для забезпечення своєї діяльності та
інформаційного обміну;
видавати і розповсюджувати власні стандарти, документи спеціалізованих
міжнародних, регіональних організацій із стандартизації, членами яких
вони є чи з якими співпрацюють на підставі положень цих організацій або
організацій або відповідних договорів, а також делегувати ці
повноваження іншим юридичним особам;
інформувати центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації
про роботи із стандартизації за своїми напрямами.
Заінтересовані особи мають право брати участь у сфері стандартизації,
розглядати проекти розроблюваних національних стандартів та надавати
розробникам відповідні пропозиції та зауваження до них.
Міністерство оборони України, враховуючи особливості сфери оборони,
визначає порядок застосування стандартів для забезпечення потреб оборони
України відповідно до покладених на нього функцій.
1.3.5. Мета та основні принципи державної політики у сфері
стандартизації.
Метою стандартизації в Україні є забезпечення безпеки для життя та
здоров”я людини, тварин, рослин, а також майна та охорони довкілля,
створення умов для раціонального використання всіх видів національних
ресурсів та відповідності об”єктів стандартизації своєму призначенню,
сприяння усуненню технічних бар”єрів у торгівлі.
Державна політика у сфері стандартизації базується на таких принципах:
забезпечення участі фізичних і юридичних осіб в розробленні стандартів
та вільного вибору ними видів стандартів при виробництві чи постачанні
продукції, якщо інше не передбачено законодавством;
відкритості та прозорості процедур розроблення і прийняття стандартів з
урахуванням інтересів усіх заінтересованих сторін, підвищення
конкурентоспроможності продукції вітчизняних виробників;
доступності стандартів та інформації щодо них для користувачів;
відповідності стандартів законодавству;
адаптації до сучасних досягнень науки і техніки з урахуванням стану
національної економіки;
пріорететності прямого впровадження в Україні міжнародних та
регіональних стандартів;
дотримання міжнародних та європейських правил і процедур
стандартизації;
участі у міжнародній (регіональній) стандартизації.
1.3.6. Об”єкти стандартизації.
Об”єктами державної стандартизації є:
а) об’єкти організаційно-методичні та загальнотехнічні, в тому числі
-організація проведення робіт із стандартизації;
-термінологічні системи різних галузей знань та діяльності;
-класифікація і кодування техніко-економічної та соціальної інформації;
-системи та методи забезпечення якості та контролю якості (вимірювань,
аналізу), методи випробувань;
-метрологічне забезпечення (метрологічні норми, правила, вимоги,
організація робіт);
-вимоги техніки безпеки, гігієни праці, ергономіки, технічної естетики;
-системи технічної та іншої документації загального використання, єдина
технічна мова;
-системи величин та одиниць;
-типорозмірні ряди і типові конструкції виробів загально-машинобудівного
застосування (підшипники, елементи кріплення, інструменти, деталі тощо);
-інформаційні технології, включаючи програмні та технічні засоби
інформаційних систем загального призначення;
-достовірні довідкові дані про властивості речовин та матеріалів;
б) продукція міжгалузевого призначення та широкого вжитку;
в) складові елементи народногосподарських об’єктів державного значення,
в т. ч. банківсько-фінансова система, транспорт, зв’язок, енергосистема,
охорона навколишнього середовища, вимоги до вживаних природних ресурсів,
оборона тощо;
г) об’єкти державних соціальних економічних та жержавних
науково-технічних програм.
1.4. Стандарти та їх застосування
1.4.1. Порядок розроблення і прийнятя, перевірки, внесення змін та
перегляду стандартів.
Залежно від рівня суб”єкта стандартизації, який приймає чи схвалює
стандарти, розрізняють:
національні стандарти, кодекси усталеної практики та класифікатори,
прийняті чи схвалені центральним органом виконавчої влади у сфері
стандартизації, видані ним каталоги та реєстри загальнодержавного
застосування;
стандарти, кодекси усталеної практики та технічні умови, прийняті чи
схвалені іншими суб”ктами, що займаються стандартизацією.
Стандарти повинні відповідати потребам ринку, сприяти розвитку вільної
торгівлі, підвищенню конкурентноспроможності вітчизняної продукції та
бути викладені таким чином, щоб їх неможливо було використовувати з
метою введення в оману споживачів продукції, якої стосується стандарт,
чи надавати перевагу виробнику продукції або продукції залежно від місця
її виготовлення.
Об”єкт стандартизації може бути об”єктом інтелектуальної чи промислової
власності, якщо розробник стандарту в установленому законодавством
порядку отримав дозвіл у власника прав на цей об”єкт.
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації з урахуванням
суспільної потреби у стандартах, державних пріоритетів, пропозицій
технічних комітетів стандартизації та інших суб”єктів стандартизації
щороку формує програму робіт із стандарртизації (далі – програма), яка
включає перелік національних стандартів, прийнятих до розроблення.
Програма публікується один раз на шість місяців в офіційному виданні
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації та
розміщується в інформаційних мережах.
Національні стандарти розробляються технічними комітетами
стандартизації, а в разі їх відсутності – іншими суб”єктами
стандартизації, що мають для цього відповідний науково-технічний
потенціал.
Правила та порядок розроблення, схвалення, прийняття, перегляду, зміни
та припинення дії національних стандартів, які встановлюються
центральним органом виконавчої влади у сфері стандартизації, повинні
передбачати:
критерії врахування чи відхилення пропозицій щодо розроблення
національних стандартів;
критерії визначення розробників національних стандартів;
визначення пріоритетів щодо застосування міжнародних (регіональних)
стандартів;
механізм апеляції;
інформування заінтересованих сторін про стан робіт у сфері національної
стандартизації. Строк розгляду проекту національного стандарту та
подання відгуків не може бути меншим, ніж 60 днів від дня його
опублікування;
ознайомлення за рівних умов з проектами національних стандартів усіх
заінтересованих сторін.
Під час схвалення або прийняття національного стандарту центральний
орган виконавчої влади у сфері стандартизації визначає дату надання
стандарту чинності з урахуванням часу на виконання підготовчих заходів
щодо його впровадження.
Перелік національних стандартів, схвалення та прийнятих протягом
місяця, публікується наступного місяця в офіційному виданні центрального
органу виконавчої влади у сфері стандартизації.
Міжнародні (регіональні) стандарти запроваджуються як національні
стандарти за умови їх прийняття центральним органом виконавчої влади у
сфері стандартизації.
Прийняття міжнародного (регіонального) стандарту – це опублікування
національного стандарту, що грунтується на відповідному міжнародному
(регіональному) стандарті, чи підтвердження того, що міжнародний
(регіональний) стандарт має той самий статус, що і національний
стандарт, із зазначенням будь-яких відхилень від міжнародного
(регіонального) стандарту..
Перевірку чинних національних стандартів на відповідність
законодавству, інтересам держави, потребам споживачів, рівню розвитку
науки і техніки, вимогам міжнародних (регіональних) стандартів
здійснюють відповідні технічні комітети або інші суб”єкти стандартизації
відповідно до цього Закону. Стандарти на продукцію перевіряються не
рідше одного разу на п”ять років. За результатами перевірки відповідні
технічні комітети або інші суб”єкти стандартизації подають пропозиції
про перегляд, зміни чи скасування стандартів до центрального органу
виконавчої влади у сфері стандартизації.
Перегляд, в результаті якого розробляються новий національний стандарт
або вносяться зміни до чинного стандарту, здійснюється у порядку,
встановленому для розроблення стандартів.
Припинення дії національного стандарту здійснює центральний орган
виконавчої влади у сфері стандартизації у разі припинення випуску
продукції, регламентованої цим стандартом, а також у разі розроблення,
схвалення або прийняття замість нього іншого стандарту за поданням
відповідного технічного комітету стандартизації або іншого суб”акта
стандартизації відповідно до цього Закону.
Інформація про зміни, текст змін національних стандартів публікується в
офіційному виданні центрального органу виконавчої влади у сфері
стандартизації не пізніше, ніж за 90 днів до терміну надання їм
чинності.
1.4.2. Порядок застосування стандартів
Стандарти застосовуються на добровільних засадах, якщо інше не
встановлено законодавством.
Стандарти застосовуються безпосередньо чи шляхом посилання на них в
інших документах.
Застосування стандартів чи їх окремих положень стає обов”язковим:
для всіх суб”єктів господарювання, якщо це передбачено в технічних
регламентах чи інших нормативно-правових актах;
для учасників угоди (контракту) щодо розроблення, виготовлення чи
постачання продукції, якщо в ній (ньому) є посилання на певні стандарти;
для виробника чи постачальника продукції, якщо він склав декларацію про
відповідність продукції певним стандартам чи застосував позначення цих
стандартів у її маркуванні;
для виробника чи постачальника, якщо його продукція сертифікована щодо
дотримання вимог стандартів.
Міжнародні (регіональні) стандарти та стандарти інших країн, якщо їх
вимоги не суперечать законодавству України, можуть бути застосовані в
Україні в установленому порядку шляхом посилання на них у національних
та інших стандартах.
Стандарти, застосовані під час виготовлення продукції, повинні
зберігатися у виробника протягом 10 років після випуску останнього
виробу даного виду продукції.
1.4.3. Застосування стандартів у технічних регламентах та інших
нормативно-правових актах.
Технічні регламенти та інші нормативно-правові акти встановлюють
обов”язкові вимоги щодо:
захисту життя, здоров”я та майна людини;
захисту тварин, рослин;
охорони довкілля;
безпеки продукції, процесів чи послуг;
запобігання введенню в оману стосовно призначення та безпеки продукції;
усунення загрози для національної безпеки.
У разі посилання на стандарти в технічних регламентах, інших
нормативно-правових актах зазначається, чи є дотримання певних
стандартів єдиним або тільки одним із шляхів виконання вимог цих
документів. Виробник чи постачальник має довести, що продукція,
вироблена без застосування цих стандартів, відповідає вимогам
відповідних технічних регламентів або інших нормативно-правових актів.
У разі виникнення об”єктивних перешкод для застосування певних
обов”язкових вимог національного стандарту виробник чи постачальник
продукції зобов”язаний повідомити про це центральний орган виконавчої
влади у сфері стандартизації. Одночасно виробник може звернутися до
центрального органу виконавчої влади у сфері стандартизації з
пропозиціями щодо скасування, позачергового перегляду та внесення
відповідних змін до цього стандарту, або з обгрунтованим клопотанням про
надання дозволу на тимчасовий випуск продукції з відхиленнями від
зазначених обов”язкових вимог. Центральний орган виконавчої влади у
сфері стандартизації вивчає обгрунтованість звернення виробника,
проводить у разі потреби необхідні експертизи і за наявності підстав
після погодження із відповідним центральним органом виконавчої влади, що
здійснює контроль за дотриманням відповідних вимог національного
стандарту, може надати такий дозвіл і встановити обмеження терміну його
дії.
У разі виготовлення продукції на експорт, якщо угодою (контрактом)
визначено інші вимоги, ніж ті, що встановлені технічними регламентами
або іншими нормативно-правовими актами України, дозволячється
застосовувати норми угоди (контракту), якщо вони не суперечать
законодавству України в частині вимог до процесу виготовлення продукції,
її зберігання та транспортування на території України.
Державний нагляд за дотриманням вимог технічних регламнтів або інших
нормативно-правових актів здійснюється в порядку, встановленому
законодавством.
Особи, винні в порушенні законодавства у сфері стандартизації, несуть
відповідальність згідно з законами України.
1.4.4. Знак відповідності національним стандартам
Центральний орган виконавчої влади у сфері стандартизації має право
встановлювати знак відповідності продукції національним стандартом.
Національний знак відповідності продукції національним стандартам
–знак, який засвідчує відповідність позначеної ним продукції всім
вимогам стандартів, які поширюються на цю продукцію.
Опис та правила застосування національного знака відповідності
продукції національним стандартам встановлюються центральним органом
виконавчої влади у сфері стандартизації.
Відповідність продукції національним стандартам добровільно
підтверджується у порядку, встановленому центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.
1.4.5. Види стандартів
Відповідно до специфіки об’єкта стандартизації, складу та змісту вимог,
встановлених до нього, для різних категорій нормативних документів з
стандартизації розробляють стандарти таких видів:
— основоположні;
— на продукцію, послуги;
— на процеси;
методів контролю (випробувань, вимірювань, аналізу).
Основоположні стандарти встановлюють організаційно-методичні та
загальнотехнічні вимоги для визначеної галузі стандартизації, а також
терміни та визначення, загальнотехнічні вимоги та правила, норми, що
забезпечують впорядкованість, сумісність, взаємозв’язок та
взаємопогодженість різних видів технічної та виробничої діяльності під
час розроблення, виготовлення, транспортування та утилізації продукції,
охорону навколишнього природного середовища.
Стандарти на терміни та визначеная всіх категорій, крім державних, до їх
затвердження підлягають погодженню з центральним органом виконавчої
влади у сфері стандартизації.
Стандарти на продукцію, послуги встановлюють вимоги до груп однорідної
або конкретної продукції, послуги, які забезпечують її відповідність
своєму призначенню.
Стандарти на процеси встановлюють основні вимоги до послідовності та
методів (засобів, режимів, норм) виконання різних робіт (операцій) у
процесах, що використовуються у різних видах діяльності та які
забезпечують відповідність процесу його призначенню.
Стандарти на методи контролю (випробувань, вимірювань, аналізу)
встановлюють послідовність робіт, операцій, способи (правила, режими,
норми) і технічні засоби їх виконання для різних видів та об’єктів
контролю продукції, процесів, послуг.
1.4.6. Позначення стандартів і нормативних документів.
. Державні стандарти України позначають згідно з ДСТУ 1.5-93.Наприклад:
ДСТУ 2681-94 Метрологія. Терміни та визначення.
Позначення державного стандарту України складається з індексу (ДСТУ),
реєстраційного номера, присвоєного йому при затвердженні, і
відокремлених тире двох останніх цифр року затвердження. У позначенні
державного стандарту, що входить до комплексу стандартів, в його
реєстраційному номері перші цифри з крапкою визначають комплекс
стандарту. Якщо стандарт використовується тільки в атомній енергетиці,
додається літера А, яку проставляють після двох останніх цифр року його
затвердження. Позначення державного стандарту, що оформлений на підставі
застосування автентичного тексту міжнародного або регіонального
стандарту і не вміщує додаткові вимоги, складається з індексу (ДСТУ),
позначення відповідно до міжнародного або регіонального стандарту без
зазначення року його прийняття і відокремлених тире двох останніх цифр
року затвердження державного стандарту. Наприклад, міжнародний стандарт
ISО 9591:1992 повинен позначатися ДСТУ ІS0 9591-93.
1.5. Системи стандартів
Загальнотехнічні та організаційно-методичні стандарти, як правило,
об’єднують в комплекси (системи) стандартів для нормативного
забезпечення рішень технічних і соціально-економічних задач в певній
галузі діяльності. Зараз діє понад 40 таких міждержавних систем, які
забезпечують організацію виробництва високоякісної продукції.
Найважливіші з них розглянуті нижче.
1.5.1. Державна система стандартизації
В Україні розроблено перші п’ять стандартів державної системи
стандартизації. Стандарти державної системи стандартизації позначаються
перед номером стандарту цифрою 1.
До державної системи стандартизаціїт України входять:
ДСТУ 1.0-93. Основні положення; ДСТУ 1.2.-93 Порядок розроблення
державних стандартів; ДСТУ 1.3-93 Порядок розроблення, побудови, викладу
та оформлення технічних умов; ДСТУ 1.4-93 Стандарти підприємства.
Основні положення; ДСТУ 1.5-93 Загальні вимоги до побудови викладання,
оформлення та змісту стандартів.
1.5.2. Єдина система конструкторскої документації (ЄСКД)
Ця система постійно діючих технічних і організаційних вимог, що
забезпечують взаємний обмін конструкторською документацією без її
переоформлення між країнами СНД, галузями промисловості і окремими
підприємствами, розширення уніфікації продукції при конструкторській
розробці, спрощення форми документів і скорочення їх номенклатури, а
також єдність графічних зображень; механізовану і автоматизовану
розробку документів і, найголовніше, готовність промисловості до
організації виробництва будь-якого виробу на якому завгодно підприємтсві
в найкоротший термін.
Стандарти системи ЄСКД позначаються перед номером стандарту цифрою 2.
1.5.3. Єдина система технологічної документації
Ця система встановлює обов’язковий порядок розробки, оформлення і
збереження всіх видів технологічної документації на машино- і
приладобудівних підприємствах країни для виготовлення, транспортування,
встановлення і ремонту виробів цих підприємств. На основі технологічної
документації здійснюють планування, підготовку і організацію
виробництва, встановлюють зв’язки між відділами і цехами підприємства, а
також між виконавцями (конструктором, технологом, майстром, робітником).
Єдині правила розробки, оформлення і збереження технологічної
документації дозволяють використовувати прогресивні способи машинної її
обробки і полегшують передачу документації на інші підприємства.
Стандарти ЄСТД позначаються перед номером стандарту цифрою 3.
1.5.4. Державна система забезпечення єдності вимірювань (ДСВ).
Комплекс НД регламентують загальні правила і норми метрологіного
забезпечення стосовно одиниць фізичних величин та їх еталонів,
метрологічної тeрмінології.
Ця система відіграє в наш час особливу роль. B cучасній промисловості
затрати праці на виконання вимірювань складають пересічно близько 10%
загальних затрат праці на всіх стадіях створення і експлуатації
продукції, а в окремих галузях промисловості досягають 50-60%
(електронна, радіотехнічна та інші). Ефективність цих затрат
визначається достовірністю і відтворюваністю вимірювань, які можуть бути
досягнуті лише в умовах добре організованого метрологічного забезпечення
господарства країни.
Стандарти ДСВ позначаються перед номером стандарту цифрою 8.
1.5.5. Система стандартів безпеки праці (ССБП)
Ця система стандартів встановлює єдині правила і норми, що стосуються
безпеки людини в процесі праці. Введення системи в дію повинно
забезпечувати значне зниження виробничого травматизму і професійних
захворювань.
Стандарти ССБП позначаються перед номером стандарту цифрою 12.
1.5.6. Єдина система технологічної підготовки виробництва. (ЄСТВ).
Це комплекс міждержавних стандартів і галузевих систем технологічної
підготовки виробництва, ЄСТПВ забезпечує умови для скорочення термінів
підготовки виробництва, освоєння і випуску продукції заданої якості,
забезпечення високої гнучкості виробничої структури і значної економії
трудових, матеріальних і фінансових ресурсів.
Одним з найважливіших принципів, покладених в основу ЄСТПВ, є типізація
технологічних процесів виготовлення уніфікованих об”єктів виробництва і
засобів технологічного оснащення на основі їх класифікацій і групування
за подібними конструктивно-технологічними ознаками, що створює основу
для підвищення рівня типових технологічних процесів.
Впровадження цього принципу дає можливість в кілька разів скоротити
строки підготовки виробництва нових виробів і обсяг розроблюваної
технологічної документації.
Типові технологічні процеси базуються на використанні стандартних
вихідних заготовок, стандартних методів обробки деталей стандартних
засобів технологічного оснащення, прогресивних форм організації
виробництва. Вони розробляються на основі нових технологічних рішень.
Стандарти ЄСТПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 14.
1.5.7. Система розробки і постановки продукції на виробництво (СРПВ).
Це система правил, що визначають порядок проведення робіт щодо
створення, виробництва і використання продукції, встановлених
відповідними стандартами.
Основне призначення СРПВ полягає у встановленні організаційно-технічних
принципів і порядку проведення робіт для створення продукції високої
якості, запобігання постановки на виробництво застарілої, неефективної і
невідпрацьованої продукції, скорочення термінів розробки і освоєння та
своєчасному оновленню продукції.
Стандарти СРПВ регламентують:
-порядок проведення науково-дослідних і
експериментально-конструкторських та технологічних робіт, патентних
досліджень, що включають дослідження технічного рівня і тенденцій
розвитку техніки;
вимоги до продукції, яку належить розробити і впровадити , порядок
запровадження, контролю і підтримання цих вимог на всіх стадіях
життєвого циклу продукції та зняття її з виробництва;
порядок постановки продукції на виробництво (в тому числі раніше
впровадженої на інших підприємствах продукції і продукції, що
виготовляється за ліцензіями зарубіжних фірм), здійснення авторського
нагляду при впровадженні і виробництві продукції;
вимоги до зразків-еталонів товарів, правила їх узгодження і затвердженя;
порядок зняття застарілої продукції з виробництва з урахуванням
інтересів споживачів і заміна такої продукції сучаснішою.
Стандарти системи СРПВ позначаються перед номером стандарту цифрою 15.
1.6. Роль уніфікації в промисловому виробництві.
Уніфікація як метод стандартизації полягає в раціональному скороченні
кількості типів і параметричних (типорозмірних) рядів продукції
однакового чи близького цільового (функціонального) призначення,
встановленням оптимальних конструкторсько-технологічних рішень.
Уніфікація продукції раціонально зменшує кількість різновидів,
супроводжується типізацією шляхом комбінування (поєднання) найвдаліших
конструкторсько-технологічних рішень, що мають місце в сукупності
уніфікованих виробів.
В залежності від сфери проведення робіт з уніфікації розрізняють
міжгалузеву уніфікацію, що проводиться в рамках одного підприємства
(об’єднання).
В промисловості існують такі види уніфікації продукції:
Модифікаційна -між базовою моделлю виробу і конструктивними
модифікаціями, які виконані на основі базової моделі;
внутрітипова (розмірно-конструктивна)- між однотипними виробами, що
мають різні параметри;
міжтипова- елементи продукції, що відрізняються конструкцією, але схожі
за основними параметрами;
загальна- схожа за призначенням продукція, що не має
конструктивно-технологічної подоби.
Уніфікація може бути повною і неповною. При повній уніфікації
здійснюється уніфікація всіх елементів запроектованого або існуючого
виробу, при неповній -тільки частини елементів.
Повна уніфікація передбачає уніфікацію форми, розмірів та матеріалів.
Якщо повна уніфікація неможлива, -проводять неповну, наприклад,
уніфікують форму деталі, але не уніфікують розміри і матеріали деталі, а
також складальні одиниці (вузли), якщо вони виконують близькі за
характером функції.
Уніфікацію проводять при конструюванні виробів та їх виготовленні.
Найбільш ефективною є уніфікація при конструюванні нових виробів,
оскільки в цьому випадку вона може бути комплексною: уніфікують вироби,
технологічні процеси та технологічну документацію. В процесі виробництва
можна проводити лише неповну уніфікацію, оскільки навіть незначна зміна
конструкції тягне за собою зміну оснащення і технології.
В більшості країн набула поширення внутрітипова уніфікація, що
проводиться на основі конструкторсько-уніфікованого ряду.
В конструкторсько-уніфікованому ряді виділяють базовий виріб (базову
модель), що має максимальне конструктивне і технологічне наступництво, і
модифікації- вироби (моделі), створені на основі базового. Важливо, щоби
в основу конструктивно-уніфікованого ряду був покладений базовий вирібз
високими якісними характеристиками і з можливостями подальшого
вдосконалення. Тоді весь конструктивно-уніфікований ряд становитиме
собою вироби високої якості. Створення конструктивно-уніфікованих рядів
сприяє прискореному оновленню виробів.
Рівень уніфікації деталей і вузлів як окремого виробу, так і всього
уніфікованого ряду моделей характеризується коефіцієнтами уніфікації,
наступництва конструктивних елементів в конструктивно-уніфікованому ряді
та повторності деталей в одному виробі. Варто відмітити, що можливості
уніфікації в промисловому виробництві використовується ще недостатньо.
1.7. Нормоконтроль технічної документації (стандартизаційний контроль).
Технічні документи (конструкторські і технологічні) повинні відповідати
ряду вимог; найважливішими з них є:
вимоги до конструкції, що визначають її раціональність, взаємозв’язок
елементів, вірність вибору матеріалів, характер оздоблення тощо;
вимоги до технологій, що визначають можливість використання для
виготовлення виробів найбільш прогресивних і економічних технологічних
процесів та устаткування;
вимоги до оформлення, що визначають чіткість та наочність зображення на
кресленні всіх відомостей, необхідних для виготовлення деталі чи виробу.
Щоб розроблювана в процесі проектування технічна документація
задовільняла перерахованим вище вимогам, необхідниим є постійний, добре
організований контороль, як конструкторський і технологічний, так і
нормативний (нормоконтроль).
Мета нормоконтролю—повне дотримання в технічних документах вимог чинних
стандартів, широке використання у виробах при проектуванні стандартних і
уніфікованих елементів.
Здійснення нормоконтролю є обов’язковим для всіх організацій і
підприємств, що виконують проектно-конструкторські роботи, незалежно від
їх відомчої підпорядкованості.
Нормоконтролю підлягає така конструкторська документація: текстові
документи (пояснювальна записка, інструкції, технічний опис і умови,
тощо), креслення та інша конструкторська документація.
При нормоконтролі технологічної документації перевіряють: карти
технологічних процесів, додержання технологічних нормативів,
технологічні креслення, карти розкрою матеріалів, розрахунки з
нормування матеріалів тощо.
Нормоконтроль- один із завершальних етапів створення технічної
документації, значення якого з розвитком стандартизації постійно
зростає. Як один iз засобів впровадження і додержання стандартів,
нормоконтроль дисциплінує конструктора і технолога, привчає їх до
суворого виконання встановлених правил розробки і оформлення технічної
документації.
Нормоконтроль на підприємстві може бути як централізованим, так і
децентралізованим: це залежить від масштабів підприємства і загальної
схеми організації робіт з стандартизації. При централізованому
нормоконтролі відділ стандартизації має в своєму складі групу
нормоконтролю або відповідального за контроль, що підпорядковані
керівнику відділу.
При децентралізованому нормоконтролі він здійснюється в різних
підрозділах підприємства.
Права і обов’язки працівників нормоконтролю визначаються відповідним
положенням і наказом по підприємству. Нормоконтролер повинен бути
спеціалістом високої кваліфікації, бездоганно знати своє виробництво,
регулярно слідкувати за виданням нових стандартів всіх категорій та
інших обов”язкових нормативних документів.
Вказівки нормоконтролера вважаються обов’язковими для виконання,
суперечки між ним і виконавцем вирішує керівник відділу (бюро, групи)
стандартизації підприємства. Його рішення може бути відмінено тільки
головним інженером підприємства або директором.
Технічна документація, яка не має підпису нормоконтролера, не
приймається до подальшої роботи.
1.8.1. Порядок впровадження стандартів.
Впровадження стандарту повинно бути закінчене до дати набуття ним
чинності. Стандарт вважається впровадженим на підприємстві
(організації), якщо встановлені ним вимоги додержуються у відповідності
з його сферою дії і забезпечується стабільність якості виготовлення
продукції.
За погодженням з основним споживачем (замовником), допускається
дострокове введення стандарту в дію.
Впровадження стандарту здійснюється відповідно до плану основних
організаційно-технічних заходів. Залежно від виду стандарту цей план
передбачає:
— перегляд, внесення змін або відміну чинних і розробку нових
нормативно-технічннх документів, що пов’язані зі змістом впроваджуваного
стандарту;
— розробку нової технічної документації і внесення змін в чинну
документацію;
— забезпечення підприємств необхідною сировиною, матеріалами,
напівфабрикатами і комплектуючими засобами, а також устаткуванням,
приладами, інструментами, необхідними для випуску нової продукщї;
— зміну технологічних процесів, режимів роботи, автоматизацію і
механізацію виробничих процесів, підвищення точності виготовлення
продукції;
— реконструкцію, розширення, будівництво нових виробничих потужностей і
організацію спеціалізованих виробництв;
— підвищення кваліфікації, підготовку кадрів і інші заходи, необхідні
для впровадження стандарту.
Завершення робіт з впровадження стандарту оформляється актом, який
затверджує керівник (заступник) підприємства (організації). В роботі
комісії беруть участь представники підприємства, яке впроваджує
стандарт, і представник основного споживача.
1.8.2. Державний нагляд за «провадженням і додержанням стандартів»
Державний нагляд за «провадженням і додержанням стандартів» проводиться
згідно Законом України “Про стандартизацію”.
Державний нагляд – це діяльність спеціально уповноважених органів
державної виконавчої влади щодо контролю- за додержанням суб’єктами
підприємницької діяль
ності (підприємцями) стандартів, норм і правил при виробництві та
випуску продукції (виконанні робіт, наданні послуг) для забезпечення
інтересів суспільства і споживачів, її належної якості, безпечної для
життя, здоров’я, майна людей і навколишнього середовища.
Державний нагляд здійснює Держстандарт України, його територіальні
органи, а також інші спеціально уповноважені на те органи. Державний
нагляд здійснюється за планами органів державного нагляду або за
зверненням громадян.
Об’єктами державного нагляду є:
продукція виробничо-технічного призначення, товари народного споживання,
продукція тваринництва та рослинництва, продукти харчування, в тому
числі продукція, що пройшла сертифікацію,— на відповідність стандартам
нормам і правилам,
продукція імпортна— на відповідність чинним в Україні стандартам, нормам
і правилам стосовно безпеки життя, здоров’я й майна людей і
навколишнього середовища;
продукція експортна — на відповідність стандартам, нормам, правилам або
окремим вимогам, що обумовлені договором (контрактом);
атестовані виробництва — на відповідність установленим вимогам щодо
сертифікації продукції.
дотримання стандартів, норм і правил при розробці, виробництві, випуску,
зберіганні, транспортуванні, використанні, експлуатації, реалізації та
утилізації продукції, стадії реалізації товарів у сфері торгівлі,
випуску і реалізації продукції на підприємствах громадського харчування
та надання послуг громадянам як споживачам методом проведення
періодичних або перевірок через вибірковий або суцільний контроль;
дотримання стабільності якості сертифікованої продукції і правил
проведення її випробувань.
Державний нагляд на конкретному підприємстві починається з того, що:
— вивчаються акти і пропозиції за результатами попередньої перевірки;
—перевіряється забезпеченість підприємства необхідною технічною
документацією (стандарти, креслення, карти технологічного процесу);
— ознайомлюються з методами і засобами контролю технологічного процесу і
перевіряють їх відповідність чинним стандартам;
— аналізуються рекламації на продукцію, яка перевіряється;
— перевіряється наявність служби стандартизації, її дієздатність і
укомплектованість.
Контроль якості продукції і її відповідність вимогам стандартів
проводять у такому порядку:
— відбираються контрольні проби з числа тих виробів, що були прийняті
відділом технічного контролю;
— проводять випробування відібраних виробів за всіма показниками у
відповідності з чинними стандартами;
— в цехах перевіряється додержання режимів технологічних процесів, стан
засобів вимірювання, робота відділу технічного контролю;
— перевіряється додержання стандартів на матеріали і комплектуючі
напівфабрикати, одержані від суміжників.
При контролі строку впровадження стандарту перевіряється:
— наявність наказу міністерства чи відомства, а також наказу на
підприємстві про впровадження стандарту;
— наявність плану організаційно-технічних заходів,необхідних для
впровадження стандарту і його виконання;
— забезпеченість підприємства необхідною сировиною, устаткуванням,
оснащенням, інструментом, технічною документацією для впровадження
стандарту в дію;
— з яких показників стандарту при впровадженні допущені відхилення;
— якщо стандарт не впроваджується, то які є на це причини.
3а. результатами контролю складається акт з висновками і пропозиціями.
При порушенні вимог стандартів органи держнагляду:
— дають вказівку, направлену на усунення виявлених недоліків;
— забороняють відвантаження недоброякісної продукції;
— в необхідних випадках ставлять питання про притягнення до
адміністративної і судової відповідальності осіб, винних у випуску
недоброякісної продукції.
Поряд з проведенням державного нагляду проводиться і відомчий нагляд за
впровадженням і додержанням стандартів, норм, правил. Завдання його
аналогічні до завдань державного нагляду.
1.8.3. Техніко-економічна ефективність стандартизації.
Стандартизація є невід’ємною часткою робіт при створенні нової техніки і
характеризується високою економічною ефективністю.
Економічна ефективність є наслідком економії грошових, матеріальних,
людських та інших ресурсів, яка відбувається за рахунок впровадження
нових або оновлених НТД і визначається тим, що стандартизація дозволяє:
– привести показники якості продукції у відповідність з досягненнями
науки і техніки;
– комплексно ув’язати властивості сировини, матеріалів, напівфабрикатів
і готової продукції;
скоротити терміни, трудомісткість розробки і освоєння виробництва нових
видів продукції;
впорядкувати системи документації;
підвищити рівень спеціалізації виробництва;
здійснити нагляд за впровадженням і додержанням стандартів в народному
господарстві.
Економічна ефективність стандартизації може бути визначена в масштабі
всього народного господарства, галузі виробництва або окремого
підприємства. Для цього виконують спеціальні економічні розрахунки, які
проводяться відповідно до існуючих нормативних документів.
Eкономічний ефект від стандартизації складає виражену в грошових чи
натуральних показниках економію живої і матеріалізованої праці в
суспільному виробництві внаслідок впровадження стандарту з урахуванням
необхідних затрат. Визначається він на основі тих же принципів, що і
економічний ефект науково-технічного прогресу, складовою частиною якого
є стандартизація.
Виконання робіт з стандартизацій забезпечує:
-скорочення циклів проектування, підготування виробництва, виготовлення
і ремонту виробів — економія часу;
-зменшення затрат праці, матеріали ,енергії — економія ресурсів;
-зменшення затрат на проектування, собівартсті виготовлення, затрат на
ремонти — економія коштів.
Методологічна оцінка економічної ефективності стандартизації (ЕЕС)
базується на таких постулатах:
-ЕЕС трактується як єдиний комплексний результат економічних,
організаційних та технічних заходів;
-величина ЕЕ визначається з врахуванням масштабів впровадження заходів
зі стандартизації;
-величина ЕЕ визначається на протязі всього періоду дії стандарту;
-ступінь ефективності визначається шляхом співставлення всіх затрат на
розробку і впровадження стандартів з величиною ефекту від його
застосування.
Величину ЕЕ від впровадження стандарту можна подати у вигляді формули:
(=(пр+(в+(ек
де (пр –економічна ефективність стандартизації на стадії проектування;
(в –економічна ефективність стандартизації при виготовленні;
(ек –економічна ефективність стандартизації при експлуатації.
Економічна ефективність на кожній стадії є сумою ефектів від змін
виробничих фондів і ефекту від економії на щорічних поточних витрат.
Ефективність змін виробничих фондів визначається з врахуванням
рентабельності:
(в. ф. =(Пв. ф. – ПІв.ф.) Кр ,
Пв.ф. –виробничі фонди до стандартизації;
ПІв.ф. – виробничі фонди після стандартизації;
Кр. –коефіцієнт рентабельності виробничого фонду.
Економія поточних витрат виражається у зниженні собівартості продукції.
(п.в. =(С-СІ ) n,
де С –поточні витрати на одиницю продукції до стандартизації;
СІ –поточні витрати на одиницю продукції після стандартизації
n –кількість одиниць продукції.
Якщо врахувати ще те, що економічна ефективність рахується протягом
всього періоду дії стандартів то величина економічної ефективності
стандартизації виражається формулою:
і –число підприємств, охоплених стандартизацією;
n –період дій стандартизації в роках.
З іншого боку роботи з стандартизації вимагають затрат: затрати на
розробку стандартів і його впровадження
В=Вр +Вв ,
де Вр –затрати на розробку стандартів;
Вв –затрати на впровадження стандартів.
Ступінь ефективності стандартизації тоді оцінюється відношення економій
до затрат, що виражається коефіцієнтом:
К=(/в.
Проведення робіт зі стандартизації, особливо розробка і впровадження
державних стандартів, має економічні, технічні і соціальні наслідки для
всього народного господарства, причому вони можуть бути в різних сферах
дуже суперечливі. Якщо впровадження стандарту створює економічний ефект
у виробництві і експлуатації стандартизованої продукції, то впровадження
його завжди доцільне. Але дуже часто випуск стандартизованої продукції
вищої якості вимагає від промисловості великих затрат, що підвищує
собівартість її виготовлення. В той самий час в експлуатації така
продукція дуже вигідна, бо має підвищені споживчі властивості. В цьому
випадку необхідно встановити, наскільки результати перевищують сумарні
затрати, і зробити висновки про доцільність впровадження стандартів не з
вузьковідомчих позицій, а з позицій народного господарства загалом.
При проведенні робіт зі стандартизації критерії економічної
ефективності повинні бути основними, бо визначають напрямок цих робіт і
рівень показників, що закладаються в стандарти. Тому визначення величини
економічного ефекту повинно проводитися, починаючи з початкової стадії,
і супроводжувати весь процес розробки стандарту для вибору і
встановлення оптимального рівня стандартизованих показників.
Вже при розробці планів і програм стандартизації за укрупненими
показниками визначається величина очікуваного економічного ефекту, який
уточнюється при складанні технічного завдання на розробку кожного
конкретного стандарту. В процесі роботи над створенням стандарту
проведення техніко-економічних розрахунків має на меті вибір
оптимального варіанту вирішення завдань стандартизації.
Розроблений стандарт подається на розгляд і затвердження з уточненим
техніко-економічним розрахунком ефективності, який потрібен для
прийняття рішення про його затвердження і впровадження в народне
господарство на основі значення очікуваного економічного ефекту. Після
впровадження стандарту на підставі цих даних про фактичні результати,
отримані в сфері проектування, виробництва і експлуатації об’єктів
стандартизації, може бути розраховане значення фактичного економічного
ефекту, необхідне для аналізу змін економічних показників внаслідок
проведення робіт з стандартизації.
Проте порядок, що встановлює необхідність проведення
техніко-економічних розрахунків, допускає і винятки. З урахуванням
різноманітності об’єктів стандартизації не завжди є можливим і доцільним
визначити економічну ефективність. Це стосується:
-стандартів, в яких техніко-економічні показники залишились незмінними
порівняно з базовими;
-стандартів, що встановлюють підвищені норми для органолептичних
властивостей продукції;
-загальнотехнічних і організаційно-методичних стандартів, направлених на
встановлення порядку проведення робіт (інструкції, положення, правила і
норми виробничо-технічного призначення, документація у сфері управління
виробництвом, техніко-економічна інформація); стандартів на терміни,
визначення, класифікацію, позначення. Для вказаних стандартів даються
якісні характеристики їх доцільності і затрати на їх розробку і
впровадження.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
