Реферат на тему:
Міжнародний ринок робочої сили
Функціонування міжнародного ринку робочої сили нерозривно пов’язане з
міграцією населення, тому вивчення цього ринку розпочнемо саме з неї.
Міграція (від лат. migratio — переселення) означає переміщення у часі і
просторі населення, тварин, капіталу тощо.
Міграція населення — це переміщення людей усередині країни або з однієї
країни до іншої, пов’язане зі зміною їх місця проживання. Міграція
робочої сили — складова міграції населення.
Міжнародне переміщення населення складається з еміграційних та
імміграційних потоків. Еміграція — виїзд громадян зі своєї країни в іншу
на постійне або тривале проживання, імміграція — в’їзд чужоземців у
країну перебування на тривале або постійне проживання. Обсягом чистої
міграції є різниця між еміграцією та імміграцією. Сума цих потоків
становить обсяг валової міграції.
Рееміграція означає повернення емігрантів до своєї країни.
Існують такі форми міжнародної, або зовнішньої, міграції:
• трудова;
• сімейна;
• рекреаційна;
• туристична та інші.
Міжнародний ринок праці існує саме у формі трудової міграції, за
відсутності якої не було б і міжнародного ринку робочої сили. У ролі
товару на цьому ринку виступає робоча сила, яка переміщується через
міждержавні кордони. До такого переселення спонукають різні чинники, але
загалом цей процес можна описати українським прислів’ям: “Риба шукає де
глибше, а людина — де краще”.
В “Oxford Paperback Encyclopedia” (1998 р., с. 783) наведено таке
тлумачення праці: “Фактор виробництва, який допомагає виготовляти товари
і послуги завдяки застосуванню фізичних та інтелектуальних зусиль
людини. Іншими основними факторами є капітал і земля. У ширшому значенні
праця є роботою як оплачуваною, так і неоплачуваною. Праця має багато
різних типів застосування як фізичних (manual), так і нефізичних
(non-manual), з різними рівнями майстерності (skill), продуктивності
(productivity) і витрат (cost) у різних секторах промисловості. Поділ
праці є основою створення сучасної економіки, особливо процесу
індустріалізації”.
Складові робочої сили такі:
Працездатне населення — це особи працездатного віку, які можуть
працювати відповідно до своїх фізичних та інтелектуальних здібностей.
Непрацездатне населення, до якого належать особи, що повністю або
частково втратили працездатність.
Економічно активне населення — особи, які беруть участь у виробництві
товарів і послуг.
Економічно неактивне населення — особи, які незалежно від віку не
зараховуються до категорії економічно активного населення, зокрема такі
групи:
• домогосподарки;
• учні та студенти стаціонарних форм навчання;
• пенсіонери за віком та інвалідністю;
• рантьє (особи, які живуть на відсотки від наданого в кредит капіталу
або за рахунок доходів від цінних паперів);
• особи, які одержують матеріальну допомогу від громадських організацій
або приватних осіб;
• особи, які виконують безоплатні суспільні роботи;
• особи, які добровільно і безоплатно надають послуги;
• особи працездатного віку, які потенційно можуть працювати, але не
шукають роботу з огляду на об’єктивні або суб’єктивні чинники. Зайняті —
особи, які мають роботу і працюють протягом встановленої кількості часу.
Частково зайняті — особи, які не повністю зайняті внаслідок вимушеного
скорочення робочого часу.
Безробітні — особи, які на певну дату не мають роботи, але готові до неї
негайно приступити.
Міграцію класифікують за різними ознаками.
За територіальною поширеністю робочої сили вирізняють такі види
міграції:
• внутрішню — переміщення населення у межах однієї країни;
• зовнішню — переміщення населення за межі своїх країн;
• інтеграційну — переміщення населення у межах країн, що належать до
міжнародних інтеграційних угруповань.
За часом здійснення міжнародної міграції робочої сили виокремлюють такі
її види:
• остаточну — виїзд населення до інших країн на постійне проживання;
• тимчасову — виїзд населення до інших країн на певний період часу з
подальшим поверненням до країни еміграції;
• сезонну — виїзд працівників до інших країн на визначений термін
протягом певного періоду року, наприклад, для виконання
сільськогосподарських робіт;
• маятникову — постійне проживання працівників у певній країні та
постійне або тимчасове працевлаштування в іншій. Цей вид міграції
поширений у прикордонних районах ряду країн світу. Міжнародна міграція
робочої сили за організаційними засадами
поділяється на такі види:
• добровільну — переміщення населення за власним бажанням;
• організовану — переміщення населення внаслідок запровадження в окремій
країні та світовій спільноті певних механізмів (наприклад, організований
набір працівників у межах країни або програми міжнародної міграції
робочої сили);
• самодіяльну — нелегальне переміщення робочої сили за межі своєї
країни;
• примусову — виселення громадян зі своєї країни згідно з рішеннями
судових, адміністративних та інших органів.
У міжнародній міграції робочої сили беруть участь такі категорії
працездатного населення:
• робітники;
• фахівці (експерти);
• представники творчих професій.
За якісним складом вирізняють:
• міграцію робочої сили низької кваліфікації;
• міграцію робочої сили високої кваліфікації;
• міграцію вчених та інших представників інтелектуальної еліти. Згідно з
класифікацією ООН постійними працівниками-мігрантами
вважаються особи, які прибувають до країни в’їзду з метою пошуку
оплачуваної роботи протягом терміну, що не перевищує одного року.
Транзитною професійною міграцією є міграція робочої сили, передусім
управлінців і висококваліфікованих робітників, яка супроводжує прямі
інвестиції в економіку зарубіжних країн, тобто відбувається за
принципом: “Куди гроші — туди й працівники”.
Наведемо статистичні дані про обсяг імміграції загалом, а також в
окремих регіонах (табл. 4).
Список використаної та рекомендованої літератури
Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.
Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.
Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.
Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.
Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.
Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.
Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.
Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.
Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.
Киреев А. П. Международная экономика: Учеб. пособие для вузов: В 2 ч. —
М.: Междунар. отношения, 2000.
Корнійчук Л. Я., Татаренко Н. О., Поручник А. М. Історія економічних
вчень. — К., 1999.
Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид.,
стереотип. — К.: МАУП, 2002.
Международные экономические отношения / Под ред. В. Рыбал-кина. — М.,
1997.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
