Реферат на тему:
Міжнародна товарна торгівля України
У соціалістичному минулому Україна підтримувала зовнішньоекономічні
зв’язки з 123 країнами світу. З огляду на командно-адміністративну
економіку та монополію держави на зовнішньоекономічну діяльність основні
рішення щодо розвитку міжнародної торгівлі України приймалися у Москві.
1400 підприємств України, що брали участь у зовнішньоекономічній
діяльності, керувалися вказівками, що спускалися їм згори.
Стисло зупинимося на нинішньому стані міжнародної торгівлі України.
Після здобуття Україною незалежності її інтеграція у світову економіку
виявилася, як і слід було очікувати, болісною. Економіка України
включилася у міжнародну торговельну гонку з позицій аутсайдера. На
відміну від постсоціалістичних країн Центральної та Східної Європи
Україна, як і раніше, залишається експортером передусім сировини та
напівфабрикатів. В експорті України переважає
металопродукція. Друге місце посідає мінеральна та хімічна продукція.
Продукти машинобудування на початку третього тисячоліття становили
близько 12 %.
Світова фінансова криза 1997-1999 pp. загострила ситуацію, помітно
зменшився попит на основні товари українського експорту, передусім на
металургійну продукцію.
До 1999 р. зовнішньоторговельний оборот України постійно зменшувався.
Водночас погіршувалася структура як експорту, так і імпорту. Експорт
продукції низки галузей став збитковим. Найважливіші галузі
промисловості занадто енергоємні, тому більша частка валютних надходжень
спрямовується не на технічне переоснащення виробничих потужностей, а на
оплату імпортованих енергоносіїв.
Обсяги експорту в розрахунку на душу населення в Україні на зламі
тисячоліть були втричі меншими, ніж у Польщі, та вдесятеро -ніж в
Угорщині. Можливості екстенсивного розширення експорту в Україні вже
вичерпано, отже, існує гостра потреба в якісних змінах, що передбачає
такі заходи:
• підвищення ефективності експортних операцій;
• відновлення позицій на традиційних ринках і завоювання нових;
• удосконалення державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;
• збільшення частки кінцевої продукції в загальному обсязі експорту.
За роки незалежності істотно змінилася географічна спрямованість
українського експорту. Порівняно з 1992 р. частка країн СНД в експорті
наприкінці XX століття зменшилася майже вдвічі. Основні імпортери
українських товарів серед країн далекого зарубіжжя — це Китай,
Туреччина, Німеччина та Італія.
Оскільки частка постачань енергоносіїв з Росії в Україну досягла майже
50 %, то зберігається економічна залежність України від північного
сусіда. Скорочення експорту до країн СНД (передусім, у Росію) не було
компенсоване завоюванням нових ринків.
Серед основних негативних чинників, що впливають на стан зовнішньої
торгівлі України, слід зазначити такі:
• низька конкурентоспроможність товарів і послуг (ціни на окремі види
української продукції на 30-70 % перевищують ціни аналогічної продукції
на міжнародних ринках);
• неефективне управління підприємствами;
• відсутність за кордоном збутової інфраструктури;
• нерозвиненість основних засад ринкової економіки;
• недосконалість методів державного регулювання економіки загалом і
зовнішньоекономічної діяльності зокрема;
• слабка інфраструктура підтримки експорту;
• загострення міжнародної економічної конкуренції;
• протекціонізм з боку іноземних держав.
Характерною ознакою торгівлі України є висока питома вага бартерних
угод. Щоправда, останніми роками з’явилася тенденція до зменшення їх
кількості. Найбільші обсяги постачань на бартерній основі припадають на
Росію, Білорусь, США, Німеччину і Туркменістан. В експорті за бартерними
угодами переважають чорні метали і вироби з них, руди, концентрати,
цукор, кондитерські вироби, транспортні засоби, механічне машинне
устаткування, органічні хімічні речовини. Бартер у сфері імпорту
поширюється на паливно-мінеральні ресурси (у тому числі нафту),
електричні й механічні машини, устаткування, каучук, гумові вироби тощо.
Слід також звернути увагу на те, що Україна належить до групи 10
найбільших у світі країн — експортерів зброї.
Позитивним результатом у сфері міжнародної торгівлі України можна
вважати набуття досвіду регулювання зовнішньоекономічної діяльності (у
тому числі законодавчого). Прийнято, зокрема, Єдиний митний тариф,
Антидемпінговий кодекс, Митний кодекс України. Національна
нормативно-правова база приводиться у відповідність з міжнародним
правом. Лібералізується режим регулювання зовнішньоекономічної
діяльності, поступово знижуються тарифи, спрощуються процедури митного
контролю.
У 2000 р. з’явилася позитивна динаміка показників зовнішньої торгівлі
України, що тривала і в наступному році, — зовнішньоторговельний оборот
товарів і послуг збільшився на 9,7 % і становив близько 37 млрд дол.
Обсяги експорту товарів і послуг зросли на 10,2 % і становили близько 20
млрд дол., обсяги імпорту відповідно на 9 % і становили близько 17 млрд
дол. Сальдо торговельного балансу виявилося позитивним.
Поліпшилася товарна структура українського експорту, частка продукції
металообробної та машинобудівної галузей промисловості у загальній
структурі експорту товарів у 2001 р. досягла 14,2 %, а продукції АПК —
10,8 %. Металургійний комплекс продовжує забезпечувати третину
загального обсягу експорту товарів.
У 2001 р. обсяг експорту товарів до Росії становив 22,9 % від загального
обсягу експорту, а імпорту — 37,4 %.
Потенційні переваги України для розвитку міжнародної торгівлі такі:
• запаси мінерально-сировинних ресурсів (Україна володіє 5 % світових
запасів мінеральної сировини);
• сприятливі кліматичні умови і родючі землі;
• наявність інфраструктури для надання послуг (зокрема з міжнародного
транзиту нафти та газу);
• великий потенціал високотехнічних галузей промисловості.
На думку фахівців, слід вжити таких заходів для поліпшення зовнішньої
торгівлі України:
• підвищити рівень і якість продукції чорної металургії та важкого
машинобудування;
• розвивати конкурентоспроможні виробництва аграрно-промислового
комплексу;
• розвивати експорт ракетної й авіаційної техніки;
• розвивати і модернізувати транспортну інфраструктуру;
• залучати іноземний капітал для прискорення модернізації;
• створювати нові галузі та виробництва (рідкісноземельні метали,
комп’ютери, мікроелектроніка тощо);
• розвинути міжнародний туризм до світового рівня;
• створити маркетингові та сервісні мережі на міжнародних ринках;
• збільшити закупівлі за кордоном новітніх технологій для створення
нових конкурентоспроможних національних виробництв;
• активно впроваджувати міжнародні стандарти і процедури сертифікації;
• використовувати політичні та дипломатичні важелі впливу для
забезпечення участі України у великих міжнародних коопераційних
проектах;
• належним чином забезпечити інформатизацію зовнішньоекономічної
діяльності;
• удосконалити фінансові механізми регулювання експорту. Насамкінець
слід нагадати читачеві, що в Україні публікуються
два статистичні довідники “Україна в цифрах” і “Статистичний щорічник”,
в яких вміщено таблиці з даними щодо зовнішньоекономічної діяльності, у
тому числі і міжнародної торгівлі України.
Список використаної та рекомендованої літератури
Авдокушин Е. Международные экономические отношения. -М., 1996.
Ананьев М. А. “Невидимый экспорт” и международные отношения. — М.:
Междунар. отношения, 1971.
Аникин А. В. Юность науки. Жизнь и идеи мыслителей-экономистов до
Маркса. — Изд. 2-е, доп. и перераб. — Политиздат, 1975.
Большой энциклопедический словарь / Гл. ред. А. М. Прохоров. — М.:БСЭ,
1998.
Борисов К. Г. Международный туризм и право. — М.: НИМП, 1999.
Буглай В., Ливещев Н. Международные экономические отношения. — М., 1996.
Бураковсъкий І. Теорія міжнародної торгівлі. – – К.: Основи, 2000.
Герчикова И. Н. Международное коммерческое дело. Практикум. — М.: ЮНИТИ,
1999.
Грис Т., Леусский А., Лозовская Е. Мировая экономика / Под общ. ред. Л.
С. Тарасовича. — СПб.: ПИТЕР, 2001.
Гуляев В. Г. Туристические перевозки (документы, правила, формуляры,
технология). — М.: Финансы и статистика, 1998.
Дахно І. І. Міжнародне економічне право. — К.: МАУП, 2000.
Дахно І. І. Міжнародне приватне право. — К.: МАУП, 2001.
Дахно І. І., Бовтрук Ю. А. Міжнародна економіка. – – К.: МАУП, 2002.
Дахно I. I. Право інтелектуальної власності. — К.: Либідь, 2002.
Додонов В. Н., Панов В. П., Румянцев О. Г. Международное право.
Словарь-справочник. — М.: ИНФРА-М, 1997.
Економічний словник-довідник. — К.: Femina, 1995.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter