.

Соціологія і релігія. Сатанізм та інші деструктивні секти, їх характеристика (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
929 10615
Скачать документ

РЕФЕРАТ

на тему:

Соціологія і релігія. Сатанізм та інші деструктивні секти, їх
характеристика

ПЛАН

Вступ

1. Соціологія та релігія

2. Деструктивні релігійні об’єднання в Україні, їх місце в релігійних і
соціальних конфліктах

3. Сатанізм, історія його виникнення, основні погляди

та особливості розвитку в Україні

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Релігія в сучасному світі відіграє роль невід’ємного та активного
компоненту більшості соціально-політичних подій, тому майже всі
соціально-політичні загострення та конфлікти на своєму ґрунті мають
різні віросповідання та витікаючі з них релігійні непорозуміння. Адже
переважна більшість населення земної кулі – віруючі, і тому не
рахуватися з релігією, а тим більше з релігійним фанатизмом, у його
різних модифікаціях і трансформаціях просто неможливо. Для з’ясування
місця і переборення цього явища необхідний систематизований, комплексний
підхід до його вивчення, який враховував би зовнішні фактори
мікрооточення, внутрішні сyб’єктивні настанови віруючого.

Поруч з традиційними релігійними течіями існують деструктивні релігійні
обєднання, які формують класичних релігійних фанатиків. За своєю суттю
релігійний фанатизм — явище, яке завжди носить соціальний характер.
Людина не може бути фанатичною тоді, коли вона поставлена перед богом,
вона робиться фанатиком тоді, коли вона поставлена перед людьми. Фанатик
завжди потребує ворога, завжди повинен засуджувати, страчувати.
Ортодоксальні догматичні форми створені не по відношенню до бога, а по
відношенню до інших людей.

У чинному законодавстві достатньо норм для захисту від деструктивного
впливу будь-яких, не тільки релігійних організацій. Зокрема – це ст. 6
Закону Про свободу совісті та релігійні організації та ст. 181
Кримінального кодексу . Крім того, можливості обмеження реалізації права
на релігійну свободу зазначені в ратифікованих Україною міжнародних
документах, у Конституції України та у законі Про свободу совісті та
релігійні організації . Ці умови – охорона громадського порядку,
здоров’я і моральності населення або захист прав та свобод інших людей –
і так достатньо широко сформульовані, і, згідно з загальними принципами
правостосування не можуть бути додатково розширеними.

1. Соціологія та релігія

Соціологія релігії є частиною соціології, однією із соціологічних
дисциплін, які використовують вироблені соціологією поняття і методи для
аналізу окремих соціальних феноменів, таких, як сім’я, політика, освіта
і т.д.

Соціолог має справу з релігією як соціальним феноменом, тобто він вивчає
релігію як доступне спостереженню, емпіричними методам дослідження
соціальне поводження людини (індивідів і груп): як утворяться і
функціонують і релігійні групи й інститути, завдяки чому вони
зберігаються або перестають існувати, які відносини між релігійними
групами, чому між ними виникають конфлікти, що лежить в основі
ритуальних дій і т.д.

Проблема полягає в тому, щоб виявити мотивацію людських дій. При цьому
не обов’язково вірування впливають на поводження: індивід може стати
членом релігійної групи і не знаючи тих вірувань, яких вона
притримується.

Релігійні інститути, установи, організації можуть впливати на поведінку
крім вірувань і навіть йти врозріз з ними, стимулюючи по тим чи іншим
причинам дії, які суперечать офіційному вченню. Але це зовсім не
скасовує того факту, що соціальна дія є дією осмисленою, тобто в її
основі лежать визначені соціальні регулятори – норми, цінності,
вірування, чекання і переваги індивідів і груп.

Таким чином, релігія як предмет соціологічного аналізу є сукупність
структур і процесів, зв’язаних з функціонуванням суспільства на різних
рівнях, система регулятори соціальних зв’язків, зразків поведінки і т.д.
– система структур і відносин із приводу релігійного феномена, на ньому
саме «зав’язаних». Тому одна з головних проблем соціології релігії –
проблема визначення того, що відноситься до поняття «релігія».

Соціологія релігії відноситься до числа соціологічних теорій середнього
рівня. Вона добуває емпіричні дані, що характеризують релігію як одну із
соціальних підсистем, і, узагальнюючи ці дані, розробляє її теоретичну
модель у рамках загально-соціологічної теорії.

Будучи частиною соціології, соціологія релігії використовує вироблені
нею поняття і методи, без яких неможливе пізнання соціальної реальності
як цілісної системи (група, роль, влада, культура і т.д.) і усередині її
– окремих соціальних феноменів (родина, клас, економіка і т.д.)
Застосування соціологічного інструментарію і соціологічних методів у
вивченні релігії виявилося виправданим і ефективної насамперед для
пояснення цієї соціальної підсистеми. Однак особливість релігії як
однієї із соціальних підсистем виразилася в тім факті, що на основі
аналізу релігійного феномена виявилося можливим виявити багато
загальсоціологічних параметрів, визначити підходи і розробити
найважливіші моделі, обґрунтувати зміну парадигм соціального пізнання.

Соціологія релігії – одна з багатьох наук, яка займається вивченням
релігійного феномена в різних його аспектах. Не тільки соціологи, але й
історики, філологи, психологи, у принципі – усі вчені, що мають справу
з людиною і його культурою, так чи інакше у своїх дослідженнях
торкаються релігії. Однак, до релігієзнавства відносяться лише ті
науки, предмет яких складає саме релігія і тільки релігія. До їх числа
поряд із соціологією відносяться психологія релігії, історія релігії,
що представляють собою самостійні наукові дисципліни.

2. Деструктивні релігійні об’єднання в Україні,

їх місце в релігійних і соціальних конфліктах

Деструктивний культ – це релігійна або містична організація, дiяльнiсть
якої супроводжується підривом громадського порядку, здоров’я і
моральності населення та іншими антиконституційними виявами, що
порушують права і свободи громадян.

Деструкцiя (лат. desructio) порушення чи руйнацiя нормальної структури
чогось. Деструктивні культи наносять державі шкоду тим, що їх члени
часто зрікаються громадського життя і трудової діяльності або чинять
протизаконні дії, знаходячись під впливом їх керівників. У значної
частини адептів деструктивних культів спостерігаються порушення
фізичного та психічного стану. Більшість деструктивних культів є
тоталітарними. Тоталiтарний культ – це релігійна або містична
організація, яка характеризується необмеженою владою духовних лідерів,
жорсткою дисципліною, сильним впливом на психіку адептiв, релiгiйним
фанатизмом та екстремізмом, переслiдуванням людей, якi покинули цей
культ.

Конкретним прикладом деструктивної, або навіть терористичної діяльності
нових релігійних рухів у сучасному світі, є секта „Верховна істина”. Її
засновник і гуру Шоко Асагара 1995 року наказав членам своєї секти
розпилити бойовий газ (зарин) у токійському метро, внаслідок чого було
отруєно кілька тисяч осіб, дванадцятеро з яких померло. Донині сотні
людей, отруєних цією сектою, потерпають на симптоми, схожі на ураження
мозку. Вождь секти „Верховна істина”, бажаючи досягти цілковитого
послуху підданих, примушував їх уживати наркотики (LSD), замикав в
ізольованих приміщеннях і піддавав прополіскуванню мізків. Ш. Асагара,
якого пізніше судили в японському суді, на запитання про свою релігійну
доктрину відповів, що він єдиний, хто врятує людство від близької
неминучої загибелі. Бажаючи мати певність, що його пророцтва
справдяться, він сам готував кінець світу. Щонайсильніші суспільні
побоювання має породжувати те, що після нападу на токійське метро
японська поліція виявила: у власності секти були фабрика зброї
(карабінів) і хімічна фабрика, у якій вироблялися зарин та LSD.

Іншим прикладом деструктивного впливу сект у суспільстві є сатаністи,
які спирають свою діяльність на так званій сатанинській біблії, що є
протилежністю Святого Письма. Вони ображають релігійні почуття віруючих,
висміюють їхні цінності, пародіюючи структури Церкви і профануючи Службу
Божу. Щодо церковного вчення, проголошуваних у ньому тез і дотримуваних
обрядів, сатанізм є цілковитою антитезою, антивірою, антикультом,
антиорганізацією. Це сила деструктивна, небезпечна, бо акцептує зло, в
програму своєї діяльності вписала насильство і жорстокість, пропагує
псевдоцінності, нігілістичні ідеї та стиль життя. Сатанізм особливо
небезпечний для дітей і юнацтва, бо він ніби йде назустріч їхнім
психічним і фізичним потребам: свободи, емансипації, переживання
захвату, таємничості, ритуальності, неконвенційності. Ідеологію
сатанізму скеровано проти будь-якої релігії – теїстичної чи деїстичної.
Вона є великою соціальною проблемою, оскільки виступає проти соціальної
гармонії, порядку, організації, проти істини, добра, краси.

Прикладом українського деструктивного об’єднання в Україні є “Біле
братство”, про діяльність якого, у свій час багато говорили засоби ЗМІ,
де пересічні члени секти зазнавали також психологічних маніпуляцій,
вживали, не знаючи про це, їжу з психотропними препаратами, повністю
віддаючись у руки засновників братства.

Для того, щоби протиставитися сектам, доконечним є усвідомлення
відмінностей, представлених у цій статті, між новими релігійними рухами
(групами), з одного боку, та Церквою і релігійними групами, що
функціонують у її складі – з іншого. Неодмінним є також усвідомлення
особою тих психологічних і соціальних наслідків, які несе для неї
належність до релігійної групи, і які – до нової релігійної групи
(секти).

Діяльність деструктивних неокультів завдає шкоди державі та суспільству
в цілому. Окремі представники неокультів відкрито виступають проти
наявних у суспільстві моральних засад, вважаючи, що тільки норми, котрі
діють у цих угрупованнях, мають право на існування. У деяких випадках це
призводить до провокування порушень громадського порядку та масових
заворушень. Деякі представники неокультів, займаючись підпільним
виробництвом різноманітної продукції, незаконною фінансовою діяльністю,
завдають, таким чином, економічної шкоди державі. Негативним наслідком
перебування людей у лавах деяких новітніх релігійних угрупованнях є
суттєве погіршення їх психічного стану.

Таким чином, ступінь загрози національній безпеці України від
протиправних проявів діяльності неокультів, що становлять небезпеку для
держави, суспiльства та окремих громадян виявляється у таких напрямах:

1. Використання релігійного фактора як знаряддя втручання у внутрішні та
зовнішні справи України, проникнення в органи законодавчої, виконавчої і
місцевої влади та засоби масової інформації.

2. Поширення деструктивних ідеологій, що становлять загрозу духовності
українського народу та суперечать загальнолюдським нормам.

3. Можлива поява окремого войовничого релігійного об’єднання, дiяльнiсть
якого може призвести до загибелi людей, масових заворушень та
терористичних актів.

4. Провокування та загострення конфліктів на релігійному й національному
ґрунті.

5. Поширення впливу неокультiв, дiяльнiсть яких супроводжується пiдривом
громадського порядку, ушкодженням здоров’я й моральностi населення.
Використання спецiальних хiмiчних препаратів і апаратури, котрі надають
можливості маніпулювати вольовою сферою людини. Загрози, переслiдування,
а в деяких випадках i фiзичний тиск на тих, хто вирiшив залишити
громаду.

6. Використання релiгiйних органiзацiй кримiнальними структурами.
Можливе вiдмивання через них “брудних” грошей, отриманих злочинним
шляхом, чи, навпаки, використання пожертв і, навiть, самих вiруючих для
протиправної діяльності. У цьому зв’язку створює небезпеку поширення
наркоманiї.

Переважна більшість неокультів є або релiгiйними об’єднаннями, що
звiльняються вiд сплати податкiв з грошей, якi надходять вiд
пожертвувань, або громадськими організаціями, які не сплачують податків
з членських внесків. З’являється можливiсть вести “бiзнес”, завдяки
якому шахраї намагаються заробляти великi грошi, вводячи в оману людей.
Нерідко представники релігійних та громадських організацій, зокрема
неокультів, під прикриттям статутної господарської займаються незаконною
комерційною діяльністю та не сплачують податків отриманих від її
проведення, а також під виглядом гуманітарної допомоги ввозять
комерційні товари.

3. Сатанізм, історія його виникнення, основні погляди

та особливості розвитку в Україні

Сатанізм — світогляд і офіційно практикуюча релігія, філософія якої була
сформульована в 1960-і Антоном Шандором Лавеєм, автором «Сатанинської
біблії» і засновником Церкви Сатани. Сатанізм як «новий тип релігії»
являє собою сучасний рух, що нараховує кілька тисяч послідовників по
усьому світі.

Сатана в сатанізмі сприймається як позитивний символ світогляду — символ
волі, саморозвитку й егоїзму (так званого розумного егоїзму). Згідно
Лавею, «Сатана — це символ, нічого більше. Сатана символізує нашу любов
до все земного і заперечення блідого марного образа Ісуса на хресті».

Сучасний сатанізм як філософія і заснована на ньому релігія була
сформульована у США в 1960-і роки Антоном Шандором Лавеєм, який зібрав
навколо себе самих різних людей і присвятив життя творчості і вивченню
особливостей людської поведінки. Джерела його лежать у 1950-х, коли
Лавей заснував співтовариство, назване ним Орденом Трапезоіда, яке
об’єднало людей, що досліджували окультизм і практикували сукупність
магії (як психодрами) і гедоністичної егоїстичної філософії Лавея. Сам
Лавей визнавав, що на формування його світогляду вплинули твори Фрідріха
Ніцше, Рагнара Рудобородого, Ніколо Макіавелли, Айн Ренда, Джека
Лондона, біографії таких відомих особистостей, як Василь Захарофф, граф
Каліостро і Григорій Распутін.

Пізніше, нагромадивши досить матеріалу і досвіду, Антон Лавей прийшов до
висновку, що для того, щоб домогтися деяких змін у світі, просто ще
однієї філософії недостатньо, необхідно офіційне визнання нестандартного
світогляду як релігії, названої ним сатанізмом.

У 1966 році Лавей засновує Церкву Сатани, а три роки пізніше, у 1969,
публікує «Сатанинську біблію», у якій описуються основи сатанинського
світогляду.

Незабаром сатанізм здобуває офіційний статус і заноситься до реєстру
визнаних збройними силами США релігій (у зв’язку із запитом на
сатанинського похорон морського офіцера — члена Церкви Сатани),
проводяться перші сатанинські водохрещення, весілля і похорони, які
викликали інтерес преси. Восени 2004 року Британські збройні сили
офіційно реєструють першого сатаніста, тим самим привселюдно визнаючи
статус сатанізму як однієї з практикуючих релігій у світі.

Церква Сатани (англ. Church of Satan) — найстарша і найбільш велика
сатанинська організація, чисельність якої приблизно складає кілька тисяч
чоловік по усьому світі. Точна кількість людей, що складаються в даній
організації, невідомо, оскільки вона не надає зведень про свій склад і
не вимагає публічного оголошення про факт свого членства. Штаб-квартира
Церкви Сатани в даний момент розташовується в Нью-Йорку, а посаду
верховного жреця займає магістр Пітер Гілмор.

Принципи сатанізму можна узагальнити в такий спосіб:

· потакання інстинктам замість помірності;

· повноцінне існування замість духовних мріянь;

· прагнення до пізнання замість самообману;

· віддання заслуженого навколишнім за їх заслуги замість любові до
невдячного;

· помста замість підставляння щоки;

· відповідальність за свої дії і їх наслідки;

· цільний розгляд людини без заперечення її тваринної складової.

Сучасний реальний сатанізм в Україні сконцентрований в підпільних
групах. Їхній культ — це суміш запозиченої з різних джерел інформації
про містичні обряди, окультних текстів та відповідної атрибутики культу.
Частина цих груп базує своє вчення на книгах засновника сучасного
західного сатанізму Е.Ла Вея “Чорна біблія” та “Книга сатанинських
ритуалів”, перекладених російською мовою. Між групами сатаністів існує
інформаційний зв’язок, також налагоджено обмін інформацією з західними
сатаністськими сектами та російськими “колегами”. В Інтернеті вільно
можна знайти сайти сатаністських структур та переклади книг Е.Ла Вея.
Сатанізм є деструктивною молодіжною субкультурою, чітко прив’язаною до
напівкримінального середовища, через практику вживання тяжких
наркотиків, сексуальних оргій та ритуальних вбивств.

Протягом 1993–1995 рр. значного поширення набули трешери, прихильники
“спід хеві метал-року”. Вище зазначалося, що трешери виникли як різновид
металістів, однак з часом розширили свою базу за рахунок прихильників
безлічі різновидів “хеві-метал”. Трешери від початку свого існування
контактували з різного роду напіврелігійними містичними культами, в
першу чергу — з сатаністами. Трешери поділяються на кілька течій.
Зокрема, виділяють музичну субкультуру “треш”, яка лише опосередковано
стикається з сатанізмом, та треш-сатаністів. Власне, в Україні протягом
означеного періоду поширення набули представники саме другого напрямку.
Трешери репрезентували те ж покоління, що і “нова хвиля” гіппі та
толкієністів, однак, на відміну від них, нові трешери прийшли в
субкультуру не в пошуках “визначеної конкретності”, міфічного існування,
а у знак протесту проти панівної культури та суспільства. А що може бути
радикальнішим, ніж сатанізм? Трешери вирізняються яскраво підкресленою
“сатанинською” атрибутикою, традиційними для перших металістів
“хаєрами”, шкірянками, ланцюгами і т. ін. Необхідно окреслити також роль
сатанізму в молодіжному андеґраунді. Сам по собі сатанізм розділяється
на суто релігійно-містичну течію та “гру в сатанізм”. Більшість
треш-сатаністських тусовок є “грою в сатанізм”. Як засвідчує практика
спілкування з такими групами, їхнє знання про культ обмежується
поверховою поінформованістю про окультизм, містичні ритуали (запозичені
з містичних фільмів по типу “Омен”) і т. ін. Але існують і адепти
реального сатаністського культу. Так, в Києві, Львові, Донецьку та інших
містах прокотилася ціла хвиля вандалізму на кладовищах. Неодноразово
органи правопорядку затримували представників сатаністських груп.
Сатанізм як релігійно-містична течія зародився на території СРСР ще в
1970-х рр. у середовищі, наближеному до тогочасного андеґраунду.

Серед перших громад сатаністів можна згадати громаду “Чорний ангел”,
створену в 1974–1975 рр. (частина Міжнародної асоціації люциферистів
кельтсько-східного обряду). В Україні сатанізм розвинувся разом з
“перебудовою” та послабленням тоталітарного режиму. В цей час серед
молоді стали модними різного роду псевдомістичні культи, в тому числі і
сатанізм. Розквіт сатанізму збігається з поширенням руху трешерів серед
“металічної” тусовки.

Висновок

Отже, чисельність релігійних конфесій, їх різноманітність відповідають
розмаїттю умов, у яких вони формувалися, особливостям історичного шляху
і характеру окремих народів. Це стає причиною багатьох непорозумінь,
суперечок між різними церковними організаціями, а іноді й ворожнечі на
релігійному грунті. Проте саме життя дає приклади того, як запобігти
релігійним конфліктам і розколу церков. Це так званий екуменічний рух у
християнському світі. Екуменічним був названий рух кінця ХІХ – початку
XX ст. за діалог, співробітництво і зближення христианських
віросповідань, повязаних з пошуками єдності у дусі, вірі та любові.

Сьогодні вплив релігії на свідомість мас у світі є істотним, і з цим
феноменом не можуть не рахуватися державні і політичні діячі будь-якої
країни. Більше того, за релігійною ознакою створюються і діють
громадські об’єднання і партії, складовою програмою яких є релігійні
ідеї або вчення. В умовах соціального і науково-технічного прогресу
релігії намагаються пристосуватися до сучасності переглядаючи і
уточнюючи свої політичні доктрини.

У демократичних державах, де конфесійна політика ґрунтується на
Загальній декларації прав людини, а закон гарантує свободу совісті,
забороняється розпалювати ворожнечу, ненависть у зв’язку з релігійними
віруваннями. Законодавство України, як деяких інших держав, передбачає
можливість припинення діяльності релігійних організацій у разі поєднання
обрядової чи проповідницької діяльності з посяганнями на життя,
здоров’я, свободу, гідність особи; систематичного порушення релігійною
організацією встановленого чинним законодавством порядку проведення
публічних релігійних заходів, спонукання громадян до невиконання своїх
конституційних обов’язків або дій які супроводжуються грубими
порушеннями громадського порядку і посяганням на права і майно
державних, громадських чи релігійних організацій.

Список використаної літератури

Академічне релігієзнавство: Підручник. За ред. А.Колодного – К: Світ
Знань, 2000. – 862 с.

Бондаренко В.Д., Єленський В.Є., Журавський В.С. Релігійне життя в
Україні: стан, проблеми, шляхи оптимізації. – К.: Логос, 2001. – 50 с.

Вайг Б. Ставлення держави до сект та “нових релігій” // Національна
безпека і оборона. – 2000. – № 10. – С. 73-76.

Голотін С.І., Кальниш Ю.Г., Колосков В.В., Петрик В.М., Штоквиш О.А.
Соціально-правове регулювання діяльності релігійних організацій:
Навчальний посібник. – К.: Вид-во НА СБ України, 2001. – 78 с.

Єленський В. Новітні рухи – зони занепокоєння // Людина і світ. – 2000.
– № 9. – С. 2-10.

Здіорук С.І. Етноконфесійна ситуація в Україні та міжцерковні конфлікти:
Препр. / НІСД. – К.: НІСД, 1993. – 59 с.

Парахонський Б.О., Сьомін С.В. Нетрадиційні релігійні культи як питання
національної безпеки України // Стратегічна панорама. – 2000. – № 1-2. –
С. 200-212.

Петрик В.М., Ліхтенштейн Є.В., Сьомін С.В. та ін. Новітні та
нетрадиційні релігії, містичні рухи у суспільно-політичній сфері
України: Монографія / За заг. ред. З.І.Тимошенко. – К.: Вид-во Європ.
ун-ту, 2002. – 331 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020