РЕФЕРАТ
на тему:
Соціологічна думка середніх віків
ПЛАН
Вступ
1. Соціальні знання епохи середньовіччя
2. Соціологічні погляди Августина Блаженного
Список використаної літератури
Вступ
Відомо, що соціологія як наука виникла в першій половині XIX ст. Однак
люди ніколи не чекали на її появу. Вони ще значно раніше спостерігали та
аналізували реальні факти соціального буття, творили ідеї, без яких
взагалі не могли б жити, вдавалися до спроб концептуалізації соціального
досвіду і побудови раціонально обгрунтованої теорії суспільства. Отже, є
всі підстави розпочинати вивчення історії соціологічної думки не з її
зрілих, пізніх етапів, а з протосоціологічних витоків. Без
протосоціології історія соціологічного знання буде неповною, а
хронологічні рамки її генезису істотно обмеженими. Важливе місце в даний
період займає соціологічна думка середніх віків.
1. Соціальні знання епохи середньовіччя
Кожна епоха створює свої цінності, в яких уособлюються матеріальні та
духовні потреби, Інтереси, ідеали, норми, світосприйняття. Іншими
словами, кожне суспільство має свої соціальні парадигми — уявлення,
^зразки І цінності, згідно з якими суспільство організовує и оцінює
діяльність, її спрямованість та результати.
Соціальні парадигми рабовласницького суспільства відбивали залежність
людини від природи і держави-поліса, що в світогляді виступало як фатум,
доля, жорсткий детермінізм. Проте земне життя, підпорядковуючись вищій
необхідності, було все ж автономним, і тому людина з її потребами
перебувала в центрі поліса, права, мистецтва і науки. Вона діяла і
творила в тій мірі, в якій не виступала проти долі, проти загального.
Останнє — причина всіх сюжетів грецької трагедії.
На відміну від Греції з її єдиним етносом, традиціями і культурою, в
Римській імперії змішувалися різні культури, народи, вірування,
світогляди. Християнство не випадково виникає на території Римської
імперії, хоча прийшло до Риму ззовні — з Іудеї. Імператорське
єдиновладдя витіснило на задній план численний пантеон римських Богів.
Монотеїстичне християнство цілком відповідало цій вимозі з точки зору як
монархічного устрою, так і загальноімперських інтересів.
Проблеми вибору свободи політичної дії імператорів, воєначальників на
прикладах земного життя, політичних дій та їх результатів у реальному
житті також не узгоджувались із старими детерміністськими уявленнями.
Вибір між язичницькими віруваннями та християнством також відбувався на
користь останнього, оскільки християнство поставило проблему релігійної
свободи — свободи вибору віри, пов’язавши її з актуальною для
рабовласницької системи відносин проблемою соціальної свободи в її
широкому значенні як проблему рівності всіх людей перед Богом і між
собою, як створених за образом Божим.
Все це породило на етапі старої і нової ери нову соціальну парадигму, що
включала в себе кілька нових принципів:
1. У світоглядному плані космологічний фаталізм змінюється
християнським провіденціалізмом.
2. У соціально-історичному та політичному аспектах відбувається
переорієнтація світогляду з демосу, поліса як суб’єкта на особистість як
творчу силу в системі політичних відносин.
3. Поєднання християнського провіденціалізму із земним суб’єктивізмом
уособилося в новому вченні про свободу індивідуального вибору і
особистої відповідальності за нього перед найвищим неземним суддею.
Сукупність цих нових уявлень про світ істотно вплинула на процес
переростання рабовласницьких відносин у феодальні, бо в своїй основі він
визначався не стільки економічними, скільки ідеологічними чинниками —
християнством, яке з 325 р. стало державною релігією ще рабовласницької
Римської імперії.
Торжество християнства означало занепад античної культури, переривання
розвитку науки, техніки, досягнуті античністю. Нова релігія стає
панівним елементом духовного життя суспільства і підпорядковує своєму
контролю всі клітини суспільної організації.
Рабовласницька імперія трансформувалася у феодальну. В процесі цієї
еволюції під впливом церкви відбувається переорієнтація всього життя
суспільства на релігійні ідеали та цінності, що позначилося передусім на
розвитку духовної культури і пізнанні, основу яких становили язичницькі
уявлення про світ і людину. Пізнання, мистецтво, спосіб життя у своїх
орієнтаціях відриваються від землі і переносяться на небо. Наука стає
зайвою або ж виступає прислужницею нової, впевненої в своїй правоті
ідеології.
З V ст. настає епоха середньовіччя, в якій виділяють три періоди: раннє
середньовіччя (V-XI ст.), період розвинутого феодалізму (XI-XV ст.),
пізнє середньовіччя (кінець XV — середина XVII ст.).
Раннє середньовіччя, представлене таким мислителем, як Аврелій Августин,
прозваний Блаженним (354-430 pp.), характеризується спробою створити в
християнській літературі загальнолюдську концепцію філософії історії, що
спирається на принцип розвитку людства на релігійних засадах.
2. Соціологічні погляди Августина Блаженного
В основу вчення Августина про розвиток історії людства покладене
релігійне розуміння історії, так званий провіденціалізм, який розглядає
історію як прояв волі Божої, згідно з якою здійснюється заздалегідь
передбачена Божественна програма спасіння людини і світу.
Августин Блаженний першим у середньовіччі зробив спробу описати
всесвітню історію як єдиний, закономірний поступовий процес, певною
мірою навіть об’єктивний. На підставі біблійської оповіді про створення
людини Богом і рівність людей між собою як богостворених істот Августин
розглядає історію людства як єдину і цілісну.
Концепцію всесвітнього історичного розвитку людства Августин виклав у
своїй фундаментальній праці “Про град божий” (буквально “Про державу
Божу” чи “Про божественне суспільство”).
Головні етапи розвитку суспільства Августин уподібнює віковим періодам
людського життя. Таких періодів (еонів), що водночас символізують і
шість днів утворення Богом світу, шість: 1) малечість, дитинячість
людства — від Адама і Єви до потопу; 2) дитинство — від потопу до
Авраама; 3) отроцтво — від Авраама до Давида; 4) юність — від Давида до
Вавилонського потопу, коли вавилонський цар Навуходоносор захопив
Ієрусалим і переселив усіх іудеян, крім бідноти, до Вавилону в 597 р. до
н.е.; 5) зрілість — від вавилонського потопу до різдва Ісуса Христа; 6)
старість — від пришестя Ісуса Христа, виникнення християнства до
Страшного суду, який не можна передбачити.
За Августином в історії діють два начала: суспільство земне та
суспільство небесне. Одні люди живуть за людськими стандартами, другі —
згідно з божественними. Августин символічно називає ці два типи людей
двома державами, двома суспільствами людських істот, одному з яких
наперед визначено царствувати у вічності з Богом, другому — піддаватися
довічній карі разом з дияволом. Земний град “створений любов’ю до самих
себе, доведений до презирства до Бога, небесний — любов’ю до Бога,
доведений до презирства до себе”. Для “земного града” притаманне
прагнення до влади, яка охоплює всіх, тоді як представників “града
небесного” охоплює почуття взаємного служіння поставлених до влади і
підлеглих, взаємної любові.
Значний внесок у розвиток пізнання людини, суспільства, гуманістичної
просвіти, науки та культури зробили представники середньовічного
ренесансного гуманізму Аліг’єрі Данте (1265-1321 pp.), Франческо
Петрарка (1304-1374 pp.), Леонардо Бруні (справжнє ім’я Арєтіно)
(1370-1444 pp.), Валла Лоренцо (1407-1457 pp.) та ін.
Список використаної літератури
Захарченко М.В., Погорілий O.I. Історія соціології від античності до
початку XX століття. — К.: 1993.
Соціологія: Курс лекцій (під ред.В.М.Пічі) — Львів: 1996.
Соціологія: Матеріали до лекційного курсу (Піча В., Семашко О., Черниш
Н.) – К.: 1996.
Соціологія: Конспект лекцій для студентів гуманітарних вузів. – К.:
1992.
PAGE
PAGE 6
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
