СОЦІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ
СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО ПЛАНУВАННЯ МІСТА
(ДО ПОСТАНОВКИ ПРОБЛЕМИ)
В даний час в Україні відбуваються багатогранні зміни, що охоплюють усі
сфери життєдіяльності нашого суспільства. При цьому цілеспрямовані
реформи, наприклад, в економічній, політичній, законодавчій, виробничій
та інших сферах можуть викликати цілком небажані наслідки в сфері
соціальній. Для запобігання цього або для коректування реальної, вже
сформованої, соціально-економічної ситуації, необхідно визначити способи
регулювання процесу реформ, а також з’ясувати, чи можливе планування
соціальних наслідків нинішніх реформ взагалі?
Рішення цих питань знаходиться в компетенції органів управління як
загальнодержавного, так і місцевого, регіонального рівня. Отже, за
допомогою управління й повинно здійснюватися регулювання і взаємодія між
втіленням реформ у будь-якій сфері і соціумом. З огляду на те, що метою
реформ є підвищення добробуту, поліпшення якості життя населення і
країни в цілому, варто проаналізувати, як вони (реформи) відбилися на
добробуті основної маси населення, чи досягли бажаного результату, які
викликали соціальні наслідки, як змінилося соціальне середовище взагалі?
Особливо важливо визначити, яку роль у вирішенні зазначених проблем
видіграють органи управління.
Оскільки зараз дві третини населення України живуть у містах [1], а
також через те, що в міському середовищі найбільш повно подана вся
палітра соціальних проблем і протиріч, представляється доцільним вибрати
об’єктом нашого дослідження сучасне місто. Місто виступає не тільки як
просторове середовище, що існує безвідносно до населення, але як умови
життєдіяльності, які сформовані під впливом суб’єктів міського
середовища і які одночасно впливають на городян.
Відомо, що з початку свого виникнення місто концентрувало керівні
суспільні функції і було показником досягнутого суспільством рівня [2].
Історично склалося так, що розвиток виробництва призвів до концентрації
робочої сили в містах. Саме розвиток промисловості визначає рівень
урбанізації країни або окремих її регіонів. У 70-ті рр. ХХ ст. проблема
урбанізації найбільш гостро встала перед вітчизняними соціологами.
Справа в тому, що в період індустріалізації СРСР міста мали тільки плани
просторового розміщення об’єктів, а населення розглядалося лише як
трудові ресурси, не враховувався цілий ряд специфічних “міських” потреб
[3]. Як правило, не приймалися до уваги деякі наслідки економічного
районування та розміщення виробництва.
Ця проблематика в 70-ті роки пробудила інтерес до соціального планування
і викликала до життя численні емпіричні дослідження у виробничих
колективах. Планування, як таке, завжди було відмінною рисою
соціалістичних виробничих колективів. Воно охоплювало всі сторони
виробничо-технічної, фінансово-господарської і культурно-виховної
діяльності підприємств. Однак нерідко при складанні планів економічного
розвитку обмежувалися лише питаннями господарської діяльності
підприємств. Значно менша увага приділялася таким аспектам
життєдіяльності підприємств і міста, як подолання соціально-економічних
відмінностей, поліпшення умов праці, задоволення матеріальних і духовних
потреб населення і т.д. В другій половині 70-х – 80-х рр. була зроблена
спроба узгодити між собою як економічні, так і соціальні аспекти
виробничої діяльності підприємств і організацій у планах
соціально-економічного розвитку.
Спроби вирішити проблеми соціального планування на окремих підприємствах
в наступному дали поштовх для соціологічних досліджень, що створювали
передумови для складання планів соціально-економічного розвитку міст.
Вже у 80-ті роки фіксувалося посилення значимості соціокультурних і
екологічних факторів, зростання ролі людських факторів в процесі
формування міського середовища. Відносно стабільно і безконфліктно цей
процес розвивався до початку перебудови.
Трансформація неринкової економіки в ринкову принесла із собою суттєві
витрати, у тому числі і соціальні, – скорочення промислового
виробництва, високий відсоток інфляції, підвищення рівня безробіття,
зубожіння основної маси населення. Багато хто не може дозволити собі те,
що забезпечує нормальне існування в суспільстві ринкового типу: якісну
платну освіту, особливо при одержанні престижних професій, поліпшене
платне медичне обслуговування; не витримує конкуренції на ринку праці
тощо. У містах це проявилося найбільш різко, суттєво змінивши
стратифікацію міського населення. Процес формування умов життєдіяльності
городян зараз протікає стихійно і, найчастіше, нововведення в рамках
міського середовища негативно відбиваються на повсякденному житті
населення.
Однак, і в ринкових умовах процес цей піддається регулюванню і повинний
направлятися в потрібне русло за допомогою соціального управління.
Останнє припускає вплив на людей через цілеспрямоване регулювання
соціально-економічних умов їхнього життя і діяльності.
Одним із важелів соціального регулювання міського середовища є плани
соціально-економічного розвитку міст, що приймаються і в даний час. Так,
Рішенням Одеської міської ради прийнятий “План соціально-економічного і
культурного розвитку м. Одеси на 2001 рік”. Цей документ розроблявся
відповідно до законів України “Про місцеве самоврядування в Україні” і
“Про державне прогнозування та розробку програм економічного і
соціального розвитку в Україні”, Програми діяльності Кабінету Міністрів
України, основних положеннь концепції Програми сталого розвитку м. Одеси
до 2005 року, директивних документів виконавчого комітету Одеської
міської ради. План соціально-економічного і культурного розвитку м.Одеси
на 2001 рік має стратегічну спрямованість і регламентує діяльність
місцевих органів влади і управління по основних напрямках розвитку
міської інфраструктури.
План соціально-економічного розвитку складається з 3 основних розділів і
7 доповнень по основних галузях міського господарства. У першому розділі
підведені підсумки соціально-економічного розвитку м. Одеси за 2000 рік
і охарактеризовані основні проблеми розвитку міської економіки і
соціальної сфери.
В другому і третьому розділах Плану зазначені основні цілі та пріоритети
соціально-економічного і культурного розвитку м.Одеси на 2001 рік і
заходи щодо їхнього перетворення в життя. Основні показники розвитку
міста розроблені з урахуванням пропозицій управлінь, підприємств,
організацій, науковців, райадміністрацій, постійних комісій міської
ради, політичних партій, виходячи із загальної оцінки
соціально-економічної ситуації, наявних матеріально-технічних ресурсів і
фінансових можливостей. Пріоритетними напрямками соціально-економічного
і культурного розвитку народно-господарського комплексу м. Одеси є:
– структурна перебудова економіки міста, що буде спрямована на:
а) підсилення соціальної орієнтації економіки, освоєння випуску нових
товарів широкого вжитку;
б) підвищення конкурентоспроможності виробництва, збільшення експортного
потенціалу;
в) подальше проведення реструктуризації і перепрофілювання неефективних
підприємств;
г) всебічне заохочення вітчизняного товаровиробника;
д) упорядкування і реалізація ефективних структур і програм;
– створення сприятливих умов для розвитку і діяльності підприємництва,
особливо малого бізнесу у виробничій сфері;
– підтримка підприємств, що забезпечують життєдіяльність міста, надійну
і стабільну роботу комунального господарства і пасажирського транспорту
міста;
– створення відповідних умов для нормального функціонування установ
охорони здоров’я, освіти, культури й інших організацій
соціально-культурної сфери;
– соціальний захист малозабезпечених верств населення;
– реалізація муніципального замовлення та інших міських програм,
застосування механізму соціального замовлення;
– збереження самобутності міста, охорона та відродження пам’ятників
історії і культури, розвиток курортно-рекреаційного господарства і
туризму;
– створення нових робочих місць, працевлаштування молоді;
– розширення і поглиблення зовнішніх зв’язків, надання їм
конструктивізму і конкретності, збільшення обсягу залучення вітчизняних
та іноземних інвестицій.
Як бачимо, коло охоплених питань досить широке. Однак значна трудність
при складанні настільки об’ємного за змістом стратегічного документа, як
план соціально-економічного розвитку такого великого міста як Одеса,
була обумовлена усе ж нестачею інформації про існуючі міські проблеми,
відсутністю прогнозування соціальних наслідків реформ і нововведень.
Соціальне прогнозування, що передує складанню плану
соціально-економічного розвитку міста, веде до підвищення рівня
об’єктивності плану. Найбільш ефективним є соціальне прогнозування,
здійснене на підставі даних моніторингових досліджень. Доречним також
буде застосування умовної екстраполяції в майбутнє тенденцій, що
спостерігаються, закономірності розвитку яких у міському середовищі
досить добре відомі в минулому і теперішньому. Результатом цього є
знаходження проблем, що назрівають, або навіть невідомих раніш міських
проблем, та включення в плани соціально-економічного розвитку заходів
щодо їхнього вирішення.
Тепер, коли дефіцит бюджетних коштів не дозволяє проводити постійний
моніторинг міського середовища, інформаційні резерви для складання плану
соціально-економічного розвитку міста все ж існують. До цього резерву
варто віднести матеріали досліджень, що проводяться університетами,
науково-дослідними інститутами, соціологічними центрами й асоціаціями. У
зв’язку з цим зазначимо хоча б основні напрямки, по яких здійснювалися
соціологічні дослідження на Півдні України в 2000 році[4]:
– із соціально-політичної та соціально-економічної тематики: в зв’язку
із загальноукраїнським референдумом, а також регулярне опитування
експертів (Одеський інформаційно – дослідницький центр “Пульс”,
Миколаївський дослідницький Центр “Новаль – Експерт”);
– із проблем охорони здоров’я: аналіз статистичних даних (відділ
соціально – економічного розвитку Приморських регіонів Інституту проблем
ринку та економіко-екологічних досліджень, м. Одеса), оцінка населенням
стану охорони здоров’я (Одеський інформаційно – дослідницький центр
“Пульс”); – із питань реформування житлово-комунального господарства:
оцінка населенням житлово-комунального обслуговування (Одеський
інформаційно – дослідницький центр “Пульс”), відношення населення до
нових форм організації житлового господарства (кондомініумам) – кафедра
філософії і соціології Херсонського технічного Університету;
– із проблем молоді: моніторингове дослідження ціннісних орієнтацій
випускників загальноосвітніх шкіл (декілька досліджень проведено
кафедрою соціології Інституту соціальних наук Одеського Національного
Університету;
– із проблем регіональної еліти (інформаційний відділ Одеської філії
Академії управління при Президенті України);
– на базі кваліметричної моделі для моніторингу соціально – економічних
процесів здійснено порівняння соціально – економічного розвитку трьох
областей (Одеської, Миколаївської, Херсонської) Півдня України (перша
редакція) – відділ соціально-економічного розвитку Приморських регіонів
Інституту проблем ринку й економіко-екологічних досліджень).
Це лише деякі напрямки соціологічних досліджень, що проводилися за
останній час на півдні України. Як бачимо, інформаційна база, що не
вимагає додаткових матеріальних витрат, уже є в наявності й обсяг
напрацьованого матеріалу дуже великий. Однак при складанні плану
соціально-економічного розвитку міста ці матеріали практично не були
використані. Отже, необхідними умовами формування сприятливого міського
середовища є постійна координація зусиль з боку науковців і органів
управління; використання вже існуючої інформації і, по можливості,
фінансування нових досліджень.
ЛІТЕРАТУРА: 1. Прибиткова I. “Урбанiзацiя в Украiнi на порозi XXI
столiття” / Соцiологiя: теорiя, методи, маркетинг.– 1999.– № 3. 2.
Сванидзе А.А. “Проблемы изучения городской истории”. Всеобщая история:
дискуссии, новые подходы. М., 1989. 3. Борщевский М.В., Успенский С.В.,
Шкаратан О.И. “Город. Методологические проблемы комплексного социального
и экономического планирования”. М., 1975. 4. Попова І.М. “Звіт про
роботу Південно-Українського відділення Соціологічної асоціації України
в 2000 році”. Рукопис. Одеса, 2001.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
