Реферат на тему:
Рівні соціальної діагностики
ПЛАН
1. Класифікація рівнів соціального діагнозу.
2. Соціальний діагноз на загальнодержавному рівні.
3. Специфіка соціального діагнозу на регіональному рівні та у закладах
соціального обслуговування населення.
1. Класифікація рівнів соціального діагнозу.
Рівні соціальної діагностики можна виділити, виходячи із завдань, які
вирішуються, а також – із організаційно-управлінської структури держави.
Загальносоціальний рівень соціальної діагностики передбачає дослідження
стану всього суспільства або його основних соціально-демографічних груп.
Цим займаються як державні, так і недержавні, незалежні науково-дослідні
заклади академічної і прикладної спрямованості: інститути, фонди,
наукові центри. Окрім того, так звана відомча науково-дослідна система –
соціальні підрозділи, аналітичні служби при апараті Президента,
відповідних міністерствах. Їх завдання – збір, обробка, аналіз становища
соціальної сфери з метою відслідкування соціально-економічної політики
держави і внесення коректив. Інструментарій таких досліджень в основному
соціологічний, економічний, демографічний.
На регіональному (територіальному) рівні організації соціальної
діагностики використовуються результати загальносоціального рівня. Окрім
того, організовуються дослідження на місцях. Подібний аналіз є
необхідним на регіональному рівні не тільки тому, що потрібно знати стан
і динаміку процесів соціального середовища, але й для практичних
організаційних заходів. Наприклад, адресна соціальна допомога
малозабезпеченим шарам населення заснована на конкретних соціальних
показниках: вартості життя, середньої заробітної плати.
Відмінності характеру і насиченості територіальних соціальних досліджень
можуть бути пояснені різними причинами.
Соціальне самопочуття населення регіону не є соціальною проблемою.
Наявність або відсутність у регіоні наукових або навчальних закладів, що
мають кадри кваліфікованих соціологів, соціальних психологів,
економістів, демографів, статистів значною мірою впливає на розвиток
прикладних соціальних досліджень.
Важливим є і суб’єктивний фактор в організації таких робіт: наскільки
окремі особи зацікавлені в достовірності інформації.
Іноді можливе суміщення методів і завдань двох рівнів.
Соціальна діагностика в закладах соціального обслуговування населення
має найбільш тісну взаємодію з клієнтами, найбільш всестороннє
дослідження соціального функціонування на локальному й індивідуальному
рівні.
2.Соціальний діагноз на загальнодержавному рівні.
На сучасному етапі розвитку українського суспільства запроваджувані в
останні роки реформи в усіх сферах суспільного життя не призвели до
позитивних змін, які б мали сталий, системний характер, не забезпечили
глибинних змін у соціальній структурі суспільства та у суспільній
свідомості. Руйнація попередньої системи соціального забезпечення в ході
реформування економіки не отримала адекватного заміщення.
Об’єктивний діагноз соціального стану українського суспільства свідчить
про те, що основні соціальні ризики – бідність, майнова диференціація
населення, відчуженість значної кількості громадян від суспільного
життя, звуження їх доступу до освіти, медицини і культури – досягли
масштабів, які можуть становити реальну загрозу національній безпеці
держави. Практично за всіма найважливішими соціальними показниками
світового цивілізаційного розвитку Україна продовжує перебувати на
небезпечній межі.
Процес соціальної діагностики включає декілька ступенів:
– з’ясування стану досліджуваної проблеми;
– вивчення кожного з аспектів даної проблеми, з’ясування більш приватної
причини виниклого явища;
– розробка конкретних програм усунення виявлених недоліків.
3. Специфіка соціального діагнозу на регіональному рівні та у закладах
соціального обслуговування населення.
Регіон – частина країни, що являє собою цілісну соціально-економічну
систему, володіє спільністю економічного, політичного і духовного життя,
спільним історичним минулим, культурною і соціальною своєрідністю.
Іншими словами, регіон – це простір, на якому відбувається соціалізація
людини, формування, збереження і трансляція норм способу життя,
збереження і розвиток природних і культурних багатств.
У широкому значенні соціальна діагностика базується на даних соціальної
статистики. Вплив регіональних умов на соціалізацію людини має різний
характер і визначається специфікою і своєрідністю:
природно-географічні;
соціально-географічні;
соціально-економічні;
соціально-демографічні;
етнічні;
історичні й культурологічні відмінності.
Об’єктивні характеристики регіону і створені в ньому умови можна
розглядати і як посилення відносно напрямленої соціалізації, що суттєво
залежить від соціально-економічної політики місцевої влади. Вплив на
відносно напрямлену соціалізацію в масштабах регіону припускає, що
законодавча і виконавча гілки влади, як мінімум, цілевпрямовано
вирішують декілька завдань.
1. Здійснюють аналіз актуального стану справ у регіоні, а також
довгострокової і середньострокової соціокультурної і
господарсько-економічної перспектив регіону, основних видів існуючої і
перспективної виробничої діяльності, інвестиційних проектів; оцінку
динаміки ринку праці і сфери споживання послуг різного характеру.
2. Аналізують стан справ у галузях і секторах життєдіяльності регіону,
які впливають на соціалізацію, сфери охорони здоров’я, охорони прав,
соціального захисту, культури населення, на основі чого розробляють
програми їх розвитку у взаємодії один з одним.
3. Проводять діагностику систем управління в регіоні та застосовують
міри з їх удосконалення.
Вплив регіону на відносно соціально контролюючу соціалізацію – виховання
– здійснюється в руслі тієї політики, яку проводить у цій сфері
регіональна влада. Регіональна політика у сфері виховання включає в
себе, з одного боку, адаптацію, відповідно до принципу
культуровідповідності державної політики в цій сфері до умов регіону. З
іншого боку, вона передбачає розробку нормативних документів, виділення
ресурсів, притягнення різних державних і громадських організацій,
підтримку виховних ініціатив, що в сукупності повинно створити необхідні
умови для розвитку і духовно-ціннісної орієнтації підростаючих поколінь
у відповідності з інтересами людини і запитами регіональної спільноти.
Це потребує вирішення ряду завдань:
вивчення ситуації в регіоні;
фіксація виховних ресурсів у регіоні;
розроблення комплексних міжвідомчих програм;
корекція змісту, форм, методів виховання;
пошук способів стимулювання виховної роботи;
пошук шляхів формування попиту на послуги з соціалізації людини;
розроблення заходів із забезпечення безпеки і благополуччя підростаючого
покоління регіону;
розроблення заходів з підготовки і перепідготовки кадрів для виховних
організацій різних типів;
При соціальній діагностиці регіонального рівня використовують результати
всеукраїнських досліджень, застосовуючи на відповідній території. Крім
того, організовуються дослідження на місцях. Такий аналіз необхідний не
тільки для того, щоб аналізувати стан і динаміку процесів соціального
функціонування в тому чи іншому регіоні і на її основі рекомендувати
різні зміни. Але й для практичних організаційних заходів. Адресна
соціальна допомога неблагополучним шарам населення базується на
конкретних показниках вартості життя, прожиткового мінімуму, середньої
заробітної плати, середньої пенсії, які значно відрізняються на різних
територіях.
Спеціалістами в галузі соціальних технологій розроблені наступні умови
соціального дослідження, яке проводиться на регіональному рівні:
– об’єкт дослідження має мати ознаки соціальної системи;
– повинні бути виділені елементи системи об’єкта соціального
дослідження, особливості його структури і функціонування;
– забезпечення можливості формалізації процесів, що реально
відбуваються, і представлення їх у виді певних операцій, процедур,
показників;
– повинна бути забезпечена можливість відтворення і повторюваності
операцій, процедур чи показників у нових умовах.
У кожній конкретній ситуації соціальному педагогу потрібно розробити:
– соціально-діагностичну ціль (до чого прагнути, чого добиватися);
– умови її реалізації;
– особливості та можливості об’єкта;
– особливості місця реалізації;
– можливості за часом для реалізації мети;
– можливі форми реалізації;
– особливості суб’єкта соціально-педагогічної діяльності, його
можливості.
На цій основі підбирається або одна з наявних технологій, або
моделюється нова, спеціальна технологія для даного випадку.
3. Особливості соціального діагнозу на регіональному рівні.
У своїй книзі “Соціальні діагнози” (1917 рік) Мері Річмонд детально
представила свій метод роботи – соціальний діагноз, який передбачає
оцінку як особистості клієнта, так і його соціального становища.
Соціальна допомога розглядається нею як комбінація заходів, результатом
яких є зміни як самого клієнта, так і соціального оточення.
Соціальні заходи вона поділила:
1) опосередкований метод лікування;
2) безпосередній метод лікування.
У даний час до методів соціального діагнозу (соціальної діагностики)
відносять (по І.Г.Вайнишеву):
– зондажно-інформаційне обстеження: збір відомостей про інфраструктуру,
чисельність, склад і динаміку місцевого населення;
– соціально-історичне дослідження: вивчення історії населення і освоєння
даної території, зміни складу місцевого населення, дослідження його
занять і традицій;
– інформаційно-цільовий аналіз різних документів, статей з місцевої і
центральної преси, матеріалів електорнних засобів інформації, листів і
скарг громадян;
– соціальне картографування: аналіз соціально-просторового розподілу і
динаміки народжуваності й смертності населення, залежність якості життя
від різних природних і соціальних факторів.
Для соціально-педагогічного закладу соціальним замовленням виступає його
основне призначення. На виконання його замовлення країна (держава)
виділяє матеріальну допомогу і здійснює контроль за станом його
виконання.
Для соціального педагога замовленням соціального закладу є його посадові
(функціональні) обов’язки. У професійних обов’язках відбиваються основні
цілі, завдання і зміст професійної діяльності. Слід зазначити, що
реалізація соціального замовлення здійснюється не просто спеціалістом, а
людиною, наділеною індивідуальністю, своєрідністю сприйняття і розуміння
явищ навколишнього життя і своєї ролі в ній, набутим життєвим досвідом і
досвідом професійної діяльності. Саме цим зумовлений суб’єктивізм в
розумінні явищ і виконанні соціального замовлення.
Література:
Шакурова М.В. Методика и технология работы социального педагога:
Учеб.пособие для студ.высш.пед.учеб.заведений.- М.: Издательский центр
“Академия”, 2002.- 272с.
Методика соціальної діагностики взаємостосунків в суспільстві / Теорія і
методика соціальної роботи. — М., 1994.
Скуратівський В.А., Палій О.М. Основи соціальної політики: Навч.посіб. –
К.: МАУП, 2002. – 200с.
Технології соціально-педагогічної роботи: Навчальний посібник / За заг.
ред. проф. А.Й.Капської.- К., 2000.- 372с.
Професійна діяльність соціального працівника: зміст і організація. — М.,
1993.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
