Реферат
з соціології
на тему:
“Глобалізаційні процеси в сучасномі світі”
План
Вступ.
Глобалізація і глобалізаційні процеси.
Країни у глобалізаційних процесах.
Рейтинг України в процесі глобалізація.
Висновок.
1. Ми живемо в епоху колосальних змін. Становлення глобальної
господарської системи, що руйнує кордони національних господарств,
пов’язаних міцними торго-вельними, фінансовими, політичними, соціальними
і культурними відносинами, – найбільш значущий процес, який визначив
обличчя світу на межі ХХ-ХХІ століть. Механізм глобалізації є об’єктом
грунтовних досліджень, дискусій та суперечок серед економістів і
політиків.
Інтеграція і глобалізація – найчастіше обговорювані теми як у політичних
колах, так і серед фахівців-вчених і громадськості. Процеси глобалізації
істотно впливають на зміст і темпи формування нових типів відносин у
сучасному суспільстві і фахівців нового покоління. Від людини ХХІ
століття потрібні особлива мобільність і здатність адаптуватися до
жорстких умов життя, змін структури і змісту професій, культурного
середовища. Показником глобальної мобільності людини, імовірно, буде
універсальне утворення і здатність мобілізуватися й учитися протягом
усього життя. У новому тисячолітті міжнародне співробітництво переходить
в еру глобалізації розвитку, що відкриває для людства не тільки нові,
раніше небачені можливості розвитку і якісного росту, але і нові
загрози, проблеми і глобальні конфлікти. Тому сьогодні вже немає
сумніву, що перед людством об’єктивною стала глобальна проблематика,
порядок денний ХХІ століття і невідкладні проблеми глобальної
організації світоустрою і прийнятного для всіх держав глобального
управління.
Глобальні зміни, разом з іншими об’єктивними факторами, сприяють пошуку
ефективних шляхів зменшення несприятливих наслідків, надійних методів
прогнозування можливих змін з метою виживання і подальшого процвітання
держав. Завданням сучасного суспільства в умовах глобалізації є
перетворення його потреб у корисні можливості для людини і нації.
У зв’язку з тим, що знання й інтелект стали новою формулою власності для
створення і нагромадження багатства, глобалізація економіки обумовила
перехід до «економіки знань» чи інформаційно-інтелектуальної економіки.
Збільшення ролі і місця інтелектуальної і гуманітарної глобальної
інтеграції вступає в протиріччя з глобальною теорією трансатлантичного
економізму. В останній третині ХХ століття виникла і перейшла в ХХІ
століття ідеологія глобалізма як небачений по своїй «потужності»
всесвітній ідеологічний проект. Сила даного проекту полягає в тому, що
його локомотивом, рушійною силою є величезний економічний потенціал США,
країн великої сімки і розвинених держав світу. Це рукотворний проект, не
стихійне природне явище – а справа людських інтересів. В основі
економічної глобалізації знаходиться інтеграція світової економіки і її
особливий синергетичний ефект. У цьому зв’язку перед нами тільки один
вибір – усі люди світу повинні впливати на цей процес.
2. До речі, про термін “глобалізація”. Вперше цей термін був введений
американським економістом Т. Левіттом у статті, яку він опублікував у
1983 р., для означення феномену злиття ринків окремої продукції. Свій
подальший розвиток поняття глобалізації дістало завдяки книзі
консультанта Гарвардської школи бізнесу японця К. Оме “Мир без границ”
(1990 р.). У ній автор стверджував, що тенденції розвитку світової
економіки неминуче ведуть до того, що транснаціональні
фінансово-промислові групи все більш рішуче витісняють зі світового
ринку національні корпорації. Цей процес неминуче призведе до
інтернаціоналізації і глобалізації всієї системи світової економіки та
її ринків. Інакше кажучи, світ опиниться на порозі нового етапу свого
цивілізаційного розвитку
Серед наукових категорій, якими оперують сучасні дослідники в галузі
соціально-економічних і політичних процесів, на перше місце стрімко
виходить поняття “глобалізація”.
Глобалізації і глобалізаційним процесам присвячено десятки монографій,
тисячі наукових та публіцистичних статей. Проте саме у цьому випадку
слід зазначити, що “кількість” ще не переросла в “якість”.
Не лише у широкому загалі, а й серед науковців набуває популярності
дихотомічне, аж ніяк не наукове твердження “за” чи “проти”… За
результатами останніх опитувань громадськості значно більше тих, хто
“проти”. Зокрема помітно набирає сили тенденція до критичного сприйняття
глобалізації внаслідок явного розмивання суверенітету національної
держави. Окрім того, так звані “антиглобалісти” наголошують на
негативних наслідках домінування у світовому масштабі ТНК
(транснаціональних корпорацій) та єдиної на сьогодні “наддержави”, а
також на численних недоліках, що супроводжують цей процес: різке
зростання безробіття, посилення соціальної напруги, тенденція до
популяризації світового співтовариства і маргіналізації на планетарному
рівні, тероризм, “кримінальна глобалізація” тощо.
Такі обставини, на наш погляд, є найголовнішим “каменем спотикання”
сучасної глобалістики. Звичайно однополюсна глобалізація
“по-американськи” у деяких прошарках населення багатьох країн світу
викликає природний опір – “антиглобалізацію”. Проте глобалізація не може
обмежуватися лише негативними проявами та конкретними, чітко
спланованими акціями глобалізаційних “лідерів” і “аутсайдерів”. Адже
стрижневим компонентом цього явища є об’єктивне підгрунтя – перш за все
детермінантний процес всеохоплюючих економічних зв’язків і відповідні
соціально-політичні процеси.
Глобалізація є порівняно новою і найвищою стадією розвитку давно
відомого процесу інтернаціоналізації (транснаціоналізації) численних
аспектів суспільного життя. Вона відображає об’єктивний процес
активізації взаємопроникнення та взаємозалежності сучасних
соціально-економічних і суспільно-політичних процесів у світовому
масштабі, які не лише долають національні бар’єри, а й поєднують на
перший погляд несхожі й різновекторні явища.
Термін “глобалізація” епізодично застосовувався впродовж багатьох
десятиліть, проте лише на початку
80-х рр. він став фігурувати як базовий елемент різних концептуальних
побудов. Серед багатьох визначень дефініцій цього явища найбільш вдалим,
на нашу думку, є злиття трьох в одне: глобалізація – це “вища на даний
момент фаза інтернаціоналізації (інтеграції) економіки і політики, а в
зародковому стані – і культури” (В.Пефтієв, В.Черновська) яка
першочергово проявляється в процесах гомогенізації і суверенізації
(К.Ейк) а також “у зростаючій взаємозалежності різних суспільств”
(Г.Ділігенський).
Наведені ознаки ілюструють досягнення глобалістики як окремої галузі
наукових знань. Проте вони не позбавлені деяких недоліків, зокрема не
містять конкретних указівок щодо перспектив національних політичних
інститутів і не називають функцій національної держави.
Саме відповідь на ці питання має стати ключем до розуміння сутності
глобалізації.
Національні політичні інститути знаходяться в епіцентрі глобалізаційних
процесів. Тривалий час вважалося, що національна держава є неодмінною
основою політичної організації людства. Проте події останніх десятиріч
віддали цей постулат під великий сумнів. Глобальні масштаби
взаємозв’язків та взаємозалежностей не лише прискорюють еволюційний
розвиток національних політичних інститутів, але надають їм нових
якостей, як консолідуючих, так і руйнівних. Останніх, виходячи з
принципів і реального втілення політики глобалізації, більше.
Породжуваний нею “турбокапіталізм”, за визначенням американського
вченого Ед.Луттвака, підриває спроможність держави здійснювати
притаманні їй функції. У побудованій дослідниками “п’ятиповерховій
піраміді владних відносин”, що формується під тиском глобалізаційних
процесів, лише один “поверх” відведено національній державі, яка одну
частину власних функцій передає наверх (міждержавним і міжнародним
об’єднанням), іншу – вниз (територіальним та муні-ципальним органам).
Національні політичні інститути підпадають під “магнітне поле” двох
основних різновекторних, але (що важливо) не взаємовиключних, не
“антагоністичних” тенденцій: гомогенізації та суверенізації.
Відомо, що гомогенізація, тяжіючи до однородності й уніфікації у
світовому масштабі, сприяє розмиванню політичного суверенітету народу і
національної держави (досить часто багатонаціональної, але, як правило,
з переважанням титульної нації) “зверху”. До речі, саме ця обставина є
головним об’єктом критики “антиглобалістів”. Наприклад, за песимістичним
висновком певною мірою тенденційного російського дослідника О.Панаріна,
у політичному відношенні епоха глобалізації є новим феодалізмом. Вона
нищить демократію (в її прямому значенні) політичного суверенітету
народу, який вибирає і контролює свою владу, підмінюючи її владою
міжнародних нотаблів.
З іншого боку, під тиском глобалізації набирають сили процеси
суверенізації, які, за справедливим визначенням американського
дослідника К.Ейка, першочергово харак-теризуються тенденцією руйнування
до рівня складових мовних, національних, релігійних чи етнічних
компонентів. Отже, суверенізація вказує на посилення ролі окремих
суб’єктів влади в межах одного державного організму і тяжіє до його
розпорошення “знизу”. Реалізація цієї ідеї повним обсягом була б
катастрофічною для людства. Якщо світ роздробиться на 3 тисячі
суверенних держав (за кількістю етносів), то, як вірно визначено
російським дослідником Е.Алаєвим, з майбутнім можна розпрощатися. До
такої перспективи підштовхували б не лише конфлікти на національному
грунті, а й відсутність загального керування суспільними процесами
світового значення.
Але процес поступового розмивання державно-політичних бар’єрів, які за
недавніх часів ізолювали народи, можна розглядати під іншим кутом.
Гомогенізацію та суверенізацію не слід ототожнювати зі ще одним
процесом, що супроводжує явище глобалізації, зростанням взаємозалежності
суспільних організмів. Пригадаємо, що саме цей фактор є одним з ключових
у тлумаченні поняття “глобалізація”. У такому випадку має йтися про
глобальне розповсюдження загальнолюдських правил співіснування, про
тісне міждержавне співробітництво, про взірець і досвід. Причому згідно
з параметрами глобалізації (як всеохопного явища) слід запозичувати
досвід не лише західної, а й східної цивілізацій.
У середовищі дослідників дискутується закономірне питання, чи не
відійдуть національні політичні інститути в ХХІ столітті у небуття,
розчинившись в національних владних органах? Сукупний аналіз багатьох
тенденцій, що супроводжують глобалізаційні процеси, не дозволяє дати
стверджувальну відповідь на це питання. Так під тиском глобалізації
національна держава зазнає серйозного випробування, а слабка держава
може навіть втратити надкритичну частку суверенітету, перетворившись на
своєрідну “квазідержаву”. Проте, на думку фахівців, така перспектива
може загрожувати лише тим державним організаціям, які перебувають у
перманентному кризовому стані. Адже глобалізація стимулює не лише
руйнівні процеси, а й такі, що спонукають політиків до опрацювання
нових, більш ефективних механізмів глобалізації в американському
варіанті має стати об’єднана Європа. Та й США є в першу чергу
національною державою, а вже на цій основі – державою “над”…
Під тиском глобалізації додаткового навантаження зазнають так звані
“перехідні” суспільства, до яких належить і Україна. Адже вони певною
мірою знаходяться на роздоріжжі політичного процесу, і проблеми, що
супроводжують глобалізацію, додаються до численних проблем державної
важливості.
У такому випадку надзвичайно актуальним має стати питання усвідомлення
політиками того місця, яке має посісти за нових умов національна
держава. Глобалізаційні процеси як об’єктивне і надзвичайно потужне
явище пробиватимуть собі шлях і без їхнього схвалення чи заперечення,
але національні політичні лідери мають чимало засобів для того, щоб
скорегувати розвиток цього явища з урахуванням особливостей власної
країни і використати його для підвищення добробуту народу.
Є всі підстави для твердження, що і на перспективу національні держави
залишаться основним ланцюгом згаданої піраміди влади. За ними залишаться
функції головного носія народного суверенітету, загальні функції щодо
захисту країни і представлення її інтересів у міжнародних відносинах,
встановлення системи правових норм і забезпечення правопорядку,
законодавчого врегулювання економічних і соціальних відносин, розвитку
соціокультурної сфери, опрацювання і реалізації національної стратегії
тощо. До речі, саме від зрілості і компетенції національних політичних
інститутів залежить характер процесів гомогенізації та суверенізації.
Окрім того, слід пригадати, що в руслі принципів глобалізації реальною
альтернативою національним політичним інститутам має стати лише
наднаціональний “п’ятий поверх” зазначеної моделі. На сьогодні поки що
єдиною інституцією такого роду є ООН. Але згідно з власними принципами
ця інституція покликана стимулювати і консолідувати розвиток
національних політичних організмів, а не навпаки. За деякими критеріями,
прообразом цієї моделі може вважатися Євросоюз, якому притаманні майже
всі ознаки держави: обраний населенням і наділений правом приймати
закони Європарламент, виконавчий орган – Рада міністрів ЄС, яка
підзвітна Європарламенту і виконує функції уряду, спільні
фінансово-економічні інститути (валюта, центробанк, митний і візовий
кордон) тощо. Однак через чітко дотримуваний принцип територіального
обмеження і певного відособлення від “іншого світу” цей орган слід
вважати моделлю регіональної, а не світової інтеграції.
3. На окрему увагу заслуговує та роль, яку відіграє в глобалізаційних
процесах США. На сьогодні вона є безумовним світовим лідером і,
очевидно, якнайповніше розкриває сутність сучасного стану глобалізації.
Адже саме від неї залежить спрямованість більшості акцій планетарного
масштабу. Вона користується і більшістю тих переваг, які надає
глобалізація. На неї (почасти, справедливо) скеровується і вістря
антиглобалізаційної критики. Проте, це лише одна сторона проблеми. Адже
історичний досвід вказує на обов’язкову множинність реальних суб’єктів
політики й альтернативність світового політичного процесу, на
короткочасність відвертої домінації (за результатами аналізу
авторитетного дослідника І.Валлерстайна, спроможність держави-гегемона
безперешкодно нав’язувати свою волю іншим великим державам обмежуються
25-50 роками.). Ця думка, до речі, знаходить підтвердження у сучасній
практиці. Так виникають і поступово набирають сили інші глобалізаційні
центри. У даному випадку на першочергову увагу заслуговує КНР, яка в
абсолютних вимірах ще знаходиться далеко позаду від світового лідера,
але за темпами прогресу і масивом зростання ВВП (у середньому майже на
10% за рік) є потенційним лідером. Якщо пролонгувати цю тенденцію, то
через 20 років, за прогнозом спеціалістів, ВНП КНР становитиме 20
трильйонів доларів, тоді як США – лише 13,5 трильйонів. “Великий Китай
здатний кинути виклик Заходу”, – до такої думки схиляється все більше
дослідників. На перспективу гідною альтернативою глобалізації
“по-американськи” має стати об’єднана Європа.
Сукупність вищенаведених фактів та логічних конструкцій дозволяє дійти
деяких узагальнюючих висновків за проблематикою статті. Явний вплив
глобалізаційних процесів на національні політичні інститути підтверджує
попереднє висловлення про сутність глобалізації як складного і
різнопланового явища. Під тиском глобалізаційних процесів національна
держава зазнає різновекторних впливів, і не лише однозначно руйнівних.
Хоча, звичайно, останні переважають. Руйнація загрожує, за нашим
визначенням, як структурно-функціональним аспектам національної
державності (гомогенізація і суверенізація), так і її системним основам
(атака на демократію). Та водночас глобалізація спричиняє посилення
взаємозалежності та взаємозв’язків між національними політичними
інститутами в усьому світі, до швидкого розповсюдження ефективних
моделей державного володарювання. Звучить парадоксально, але за нових
умов роль національної держави має зростати. Адже вона передає між- та
наддержавним інституціям лише деякі елементи власних функцій і має
виявити більшу ефективність у здійсненні всіх традиційно існуючих
функцій, у проведенні водночас чіткої і динамічної власної політики.
Нові умови примножують завдання, котрі стоять перед сучасними
політиками.
4. Україна тримає 42-е місце за рівнем глобалізації
Україна тримає 42-е місце за рівнем глобалізації. Росія зайняла 44-е.
Такого висновку дійшли автори щорічного «Рейтингу Глобалізації»
(Globalization Index), який щорічно публікує журнал Foreign Policy.
Враховуються чотири основних параметри: економічна інтеграція,
персональні, технологія – число користувачів Інтернет, участь у
міжнародній політиці. Найбільш глобалізованою країною знову стала
Ірландія. На другому місці – Сінгапур, на третьому – Швейцарія
5. Я прийшов до висновку, що глобалізація – складне і багатофакторне
явище, що має відмінні риси з погляду впливу на механізми
самоорганізації сучасного суспільства. Не можна сприймати глобалізацію
одномірно і лінійно, розглядаючи її як процес прогресуючої
інтернаціоналізації громадського життя. Тому політичні задачі в процесі
управління необхідно пов’язувати з технологічними складовими системи
захисту національного суверенітету, посиленням факторів соціальної
консолідації суспільства в Україні. Головна проблема полягає в тому, щоб
органічно з’єднати задачі європейської інтеграції з утвердженням моделі
соціально орієнтованого й одночасно структурно-інноваційного розвитку
української економіки.
Шлях для практичного втілення цієї ідеї – це шлях гуманізації соціальних
процесів і послідовної зміни людської самосвідомості в даному напрямку.
Успішність інтеграції України в європейський і світовий економічний
простір, здатність нашої держави реалізувати свій потенціал в умовах
розгортання процесів глобалізації залежить від правильності вибору
відповідної стратегії розвитку, що повинна базуватися на нових
інноваційно-інтелектуальних підходах. Така стратегія повинна бути
розроблена як для держави в цілому, так і для окремих регіонів країни,
бути основою побудови і розвитку їхніх раціональних взаємин.
Чи здатна Україна використовувати наданий їй історично найбільш
реальний шанс і зайняти гідне місце в новому світі, покаже час і
здатність національної еліти, кожного з нас адекватно реагувати на
складні і суперечливі виклики сучасної історії. Основа майбутнього
повинна бути в сьогоденні. Не може бути справедливої і процвітаючої
Європи без України і Східної Європи, що є такою ж повноправною частиною
Європи.
Я прийшов до висновку, що на сучасному етапі внутрішніх і зовнішніх
трансформаційних процесів значну роль у потенціалі суспільства грає
утворення, що повинне бути найбільш чуттєвим до змін, які відбуваються,
осмислювати інтереси, використовувати їх у навчальному процесі і на цій
основі впливати на виховну роботу, втілювати в систему духовного
світогляду особистості, її культуру і моральні цінності.
Використана література :
1. Каталог ГЛОБАЛІЗМ І ГЛОБАЛІСТИКА:
ПРОБЛЕМИ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА
І НАДНАЦІОНАЛЬНИХ КОРПОРАЦІЙ
складений працівниками відділу масової роботи ХДНБ ім. В.Г.Короленка.
2. інтернет сайт – HYPERLINK “http://www.radioera.com.ua” \o “Перейти
на головну сторiнку” www.radioera.com.ua
3. Фундаментальне дослідження Станіслава Соколенка “Глобальные рынки ХХI
столетия.
Перспективы Украины” (– К.: Логос, 1998. – 565 с.)
4. Конференція з проблем глобалізації у Донецькому інституті
управління.
5. журнал Foreign Policy.
«Рейтингу Глобалізації» (Globalization Index).
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
