.

Cоціологічне дослідження (проект): ефективність роботи львівських правоохоронних органів (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
395 10984
Скачать документ

Реферат на тему:

Соціологія – наука про суспільство, предмет і об’єкт соціології, функції
соціології.

Зміст:

1. Соціологія — наука про суспільство

1.1. Поняття соціології в структурі соціальних знань

1.2. Соціологія — система знань

1.3. Структура соціології

2. Предмет і об’єкт соціології. Функції соціології

2.1. Соціологія — наука про соціальні відносини суспільства

2.2. Соціологічні дослідження — інструмент пізнання соціальної
реальності

2.3. Методи соціального пізнання

2.4. Закони і категорії соціології

2.5. Функції соціології

2.6. Соціологія в системі соціальних наук

Література

1. Соціологія — наука про суспільство

1.1. Поняття соціології в структурі соціальних знань

Кожна з галузей науки має предмет, розкриваний в сутності, системі
теорій, законів, категорій, принципів і т.п. й виконує особливі функції
по відношенню до практики, досліджує певну сферу суспільних відносин, ті
або інші явища, процеси, загалом все суспільство. Існує певна
взаємозалежність між предметом, змістом й функціями науки. Якщо,
абстрагуючись від інших наук і від тих, що розуміються в широкому
значенні потреб практики, то не можна не встановити функції окремої
науки. Саме потреби практики висувають на кожному етапі існування
суспільства нові вимоги до гуманітарного знання в цілому та окремим його
галузям. Але сучасне суспільство — не механічне з’єднання різних
механізмів управління, владних інститутів і структур, соціальних сфер
політики, економіки, а щось ціле. Виникає потреба саме у галузі знань,
яка вивчає суспільство у всіх його аспектах. Такою наукою й є соціологія
— наука про суспільство.

Що ж і як вивчає соціологія? Соціологія (фр. sociologie, латин. Societas
— суспільство і грець. — Logos — наука, вчення) — наука про суспільство,
окремі соціальні інститути (держава, право, мораль і т. п.), процесах і
громадських соціальних спільнотах людей. Вперше поняття «соціологія»
введено в науковий оборот ще в середині XIX в. основоположником
позитивізму, французьким вченим Огюстом Контом. Спочатку соціологія
позначала суспільствознавство, але з часом предмет соціології
безперервно мінявся й уточнювався, супроводжуючись поступовим
відділенням соціології від філософії. Річ у тому, що до середини XIX в.
потреби соціального розвитку і внутрішня логіка еволюції науки про
суспільство вимагали нових підходів, формування типу соціальних явищ. І
у відповідь на потреби формування громадського суспільства виникає
соціологія. Адже йшов процес становлення суспільства, що затверджувало
тріумф прав і свобод людини, духовну, економічну незалежність й
автономність, громадянина замість звичного нормативного порядку
феодально-абсолютистського ладу суспільства з його найжорстокішою
тотальною регламентацією суспільно-політичного, економічного і духовного
життя людей. Розширення меж свобод і прав людини, суттєве збільшення
можливостей вибору будили інтерес людини до знання основ життя
соціальної спільності людей, соціальних процесів і явищ з метою
раціонального, ефективного використовування придбаних прав й свобод. Але
навіть вільна конкуренція в економіці, політиці, духовній сфері звели в
пряму залежність результативність діяльності підприємців — від уміння й
застосовування знань про конкретні соціальні механізми, настрою та
очікування людей тощо. І галуззю знань, що допомагає глибше і
конкретніше пізнати суспільство, основу соціальної взаємодії людей з
метою раціонального використовування свободи самоорганізації стала
соціологія.

Адже соціологія вивчала суспільство, соціальні відносини і соціальні
спільності, їх діяльність, а філософія хоча і вивчає особу і соціальні
спільності як об’єкти та суб’єкти діяльності, але робить це на високому
рівні узагальнення — на рівні розкриття їх єства, а не в розгортанні
єства насправді, виявленні життя у всьому її суперечливому існуванні як
це робить соціологія. Поступово, у міру накопичення соціальних знань,
відбувалося зростання теоретичних соціологічних концепцій, кожна з яких
обґрунтовувала певний аспект соціальних відносин. Використовуючи всілякі
методи наукового пізнання, соціологія осмислює суспільство, суспільне
життя не як загальну абстрактність, а як реальність, намагаючись з
достатньою повнотою уловити й виразити в тезах, теоріях її
різноманітність та внутрішню неоднорідність. Соціологія як певний тип
знань про суспільство виходячи з надр соціальної філософії, переймає
філософську культуру, визнаючи особливе значення теоретичного
узагальнення, цілісного концептуального осмислення соціальних явищ.
Разом з тим, соціологія прагне подолання тієї обмеженості, яку знаходить
філософія при аналізі реальних соціальних проблем. Усередині соціології
складаються течії: позитивізм — що зводив соціальне до природного,
антипозитивізм — наполягав на специфіці соціального.

Аналіз закордонних джерел показує, що частіше всього соціологія
визначається як наука про різні соціальні спільності, соціальні групи,
їх поведінку, стосунках між ними й усередині них. Одні американські
соціологи визначають соціологію як науку про суспільство, соціальні
групи і соціальну поведінку. Інші вважають, що соціологія вивчає не
ізольованих індивідів, а людей в спільнотах або в соціальних умовах.
Мета такого вивчення — зрозуміти та пояснити причини соціальної
поведінки або взаємодії соціальних спільнот і груп та їх результати. На
думку англійського соціолога Ентоні Гидденса: «соціологія пропонує
виразну й надзвичайно яскраву перспективу розуміння людської поведінки.
Вивчаючи соціологію, ми піднімаємося над нашою власною інтерпретацією
світу, щоб глянути на соціальні впливи, що формують наше життя. При
цьому соціологія не відкидає й не применшує значення індивідуального
досвіду.»; соціологія вивчає стосунки між людьми, що складаються в
процесі їх діяльності. Так, у соціології є мета: дати відповіді саме на
життєві питання людей. Адже в сучасних умовах багато людей переживають
почуття страху. Вони бояться можливості ядерної війни, перспективи
безробіття, крихкості людських відносин. І що робить їх страх особливо
жахливим — це те, що вони нічого про це не знають. Соціологія і ставить
за мету: допомогти людям розібратися самим в складних проблемах життя.
Адже соціологія — це розуміння суспільства. Люди, що створюють
суспільство, в якому живуть, поза сумнівом, мають нагоду змінити його,
перетворити, але раніше пізнавши. І тут-то на допомогу приходить наука —
соціологія.

Сучасна соціологія — це безліч течій та наукових шкіл, які по-різному
пояснюють її предмет і роль, по-різному відповідають і на питання що
таке соціологія. Існують різні визначення соціології як науки про
суспільство. «Короткий словник по соціології» дає визначення соціології
як науки про закони становлення, функціонування, розвитку суспільства,
соціальних відносин і соціальних спільнот. «Соціологічний словник»
визначає соціологію як науку про закони розвитку та функціонування
соціальних спільнот і соціальних процесів, про соціальні відносини як
механізмі взаємозв’язку і взаємодії між суспільством та людьми, між
спільнотами, між спільнотами й особою. В книзі «Введення в соціологію»
наголошується, що соціологія — це наука, в центрі уваги якої знаходяться
соціальні спільності, їх генезис, взаємодія і тенденція розвитку. Кожне
з визначень має раціональне зерно. Більшість вчених схильна вважати, що
предметом соціології є суспільство або певні суспільні явища. Проте, тут
можна заперечити. Суспільні явища вивчаються не тільки соціологією, але
й низкою інших наук — теорією права, політичною економією, історією,
психологією, філософією тощо. Соціологія, в протилежність спеціальним
наукам, вивчає не ті або інші соціальні явища, окремі спеціальні сторони
або низки суспільних явищ, а вивчає самі загальні родові їх властивості,
які не вивчаються жодній з них. Політекономія вивчає тільки господарську
діяльність суспільства. Правові галузі знань досліджують тільки право.
Теорія мистецтва — тільки мистецтво і т.п. Жодна з наук не вивчає ті
загальні властивості, які є в господарських, правових, художніх і
релігійних явищах і т.п. А з огляду на те, що вони є приватними видами
суспільної діяльності, то у всіх повинні бути загальні родові риси і в
житті повинні виявлятися загальні всім соціальним явищам закономірності.
Ось ці найбільш загальні властивості й закономірності, властиві всім
соціальним явищам і що не вивчаються жодною соціальною наукою, і є
найближчий об’єкт соціології.

Отже, соціологія — це наука про родові властивості та основні
закономірності суспільних явищ. Соціологія не просто вибирає емпіричний
досвід, тобто тілесне сприйняття єдиним засобом достовірного пізнання,
суспільних змін, але й теоретично узагальнює його. З появою соціології
відкрилися нові можливості проникнення у внутрішній світ особи,
розуміння її життєвої мети, інтересів, потреб. Проте соціологія вивчає
не людину взагалі, а її конкретну світобудову — соціальне середовище,
спільності, в які він включений, спосіб життя, соціальні зв’язки,
соціальні дії. Не зменшуючи значення чималих галузей
суспільствознавства, все ж у соціології унікальна здатність бачити мир
як цілісну систему. При чому система розглядається соціологією не тільки
як функціонуюча та що розвивається, але і як перебуваючи в стані
глибокої кризи. Сучасна соціологія і намагається вивчити причини кризи і
знайти шляхи виходу з кризи суспільства. Основні проблеми сучасної
соціології — виживання людства та оновлення цивілізації, підняття її на
більш вищий ступінь розвитку. Вирішення проблем соціологія шукає не
тільки на глобальному рівні, але й на рівні соціальних спільнот,
конкретних соціальних інститутів та об’єднань, соціальної поведінки
окремої особи. Соціологія — наука багаторівнева, що представляє єдність
абстрактних та конкретних форм, макро- і мікро-теоретичних підходів,
теоретичного та емпіричного знання.

Що ж представляють макро- і мікрорівні соціології? Макросоціологічний
рівень означає орієнтацію на аналіз соціальних структур, спільнот,
великих соціальних груп, шарів, систем і процесів що в них відбуваються.
Соціальна спільність, виступаюча об’єктом макросоціологічного аналізу, —
це цивілізація і найкрупніші її утворення. Макросоціологічний підхід не
вимагає детального розгляду конкретних проблем і ситуацій, а націлений
на їх комплексний обхват. Макросоціологічний підхід до явищ пов’язаний з
суспільними світовими системами та їх взаємодією, з різними типами
культур, з соціальними інститутами й суспільними структурами, з
глобальними процесами. Макросоціологічний підхід до явищ цікавиться
суспільством як цілісним соціальним організмом. На відміну від макро-
мікросоціологія аналізує соціальні процеси в окремих сферах суспільного
життя й соціальних спільнотах. Мікросоціологія звернена до соціальної
поведінки, міжособистісному спілкуванню, мотивації дій, стимулам
групових, суспільних вчинків тощо.

Соціологія — наука про становлення, розвиток і функціонування соціальних
спільнот, про соціальні процеси й соціальні стосунки між спільностями,
між спільностями й особою, наука про суспільство та суспільні взаємини.

1.2. Соціологія — система знань

Відомо, що система — це сукупність елементів, що створюють цілісність.
Наявність певної структури — стійких зв’язків між елементами — одна з
найважливіших властивостей системи. Стійкість зв’язку забезпечує
цілісність і тотожність системи, зберігаються її основні властивості при
внутрішніх та зовнішніх змінах. Якщо ж наука — система знань, то її
елементи, перш за все, різні теорії, а структура — зв’язок між ними.
Визначити соціологію як систему знань — значить дати конкретне уявлення
про об’єкт, що вивчається, у вигляді органічно зв’язаних між собою
теорій: теорії особи, теорії малих груп, шарів (сім’ї, трудових
колективів тощо.), теорії суспільства як соціальної системи й теорії
світової спільноти. Послідовність теорій відображає об’єктивні зв’язки
та відносини між соціальними спільностями як об’єктами й суб’єктами
соціальної діяльності. Адже будь-яка мала група, соціальний шар,
соціальна спільність має свою специфіку, володіє категоріями,
інтеграційними, тобто об’єднувальними властивостями, але її не можна
зрозуміти, абстрагуючись від осіб, з яких вони складаються. Але разом з
тим існує й «зворотний рух»: уявлення про особу при аналізі малих
соціальних груп, шарів, соціальних спільнот, коли уявлення про особу
стає багатше й конкретніше тому що особа тут ставиться в нові зв’язки та
відносини.

Сходження від абстрактного до конкретного відбувається не тільки в
результаті переходу від однієї теорії до іншої, але й у межах кожної з
них. Основними напрямами процесу переходу від однієї теорії до іншої в
соціології особи є, по-перше, послідовне розкриття різних властивостей
(потреб, інтересів, цінностей соціальних установок тощо.) особи, які
завершуються системним визначенням особи як об’єкта та суб’єкта;
по-друге, здійснення переходу від аналізу особи до розкриття її
діяльності, способу життя, їх умов, засобів та результатів; по-третє,
аналіз міжособових відносин, що складаються в процесі її діяльності,
поведінки й спілкування, глибокого пізнання особи; по-четверте,
з’ясування соціальних норм та відхилень в діяльності особи, її поведінки
у відносинах, визначення типу особи.

В сучасній соціології долається протиставлення об’єкту та суб’єкта,
теорії й практики, пізнавального та ціннісного ставлення до світу. Пошук
істини соціологією зв’язується з розкриттям можливостей перетворень
об’єктів відповідно до гуманістичних цінностей. Сучасна соціологія
розглядає осіб, різних спільності й соціальні системи не тільки як
об’єкти, але і як суб’єкти діяльності. Тут в системі соціологічних знань
важливе місце займає осьова проблематика, інтереси, цінності, соціальні
установки — все те, що визначає мотивацію поведінки і діяльності людей.
Процедура аналізу діяльності особи, спільності людей здійснюється в
науці в такій же ролі, що й обряд в релігії або карно-процесуальному
кодексі в доказі вини. Якщо не дотримана процедура висновок не може
вважатися легітимним (законним), тобто науковим. Звичайно ж, зміст
соціології має в основі суб’єктивно-об’єктивний характер. Ігнорування
такої обставини робить неможливим виклад її як системи знань. Соціологія
— не проста сукупність теорій, а єдність теорій особи й теорії спільнот,
теорій про суспільство, про суспільні відносини тощо.

1.3. Структура соціології

Структура будь-якої науки завжди обумовлена тими задачами, які вона.
ставить й тими функціями, які вона виконує в суспільстві. Соціологія не
виключення. Її структура обумовлена, по-перше, тим, що соціологія
вирішує наукові проблеми, пов’язані з формуванням знання про соціальну
дійсність, описом, поясненням та розумінням процесів соціального
розвитку, розробкою соціологічних концепцій, методології й методів,
прийомів соціологічного дослідження, аналізу. Теорії та концепції,
розроблені у сфері формування знань про соціальну дійсність, й утворюють
теоретичну, фундаментальну соціологію. По-друге, соціологія вивчає
проблеми, пов’язані з перетворенням соціальної дійсності, аналізом
шляхів та засобів планомірної, цілеспрямованої дії на соціальні процеси.
Отже, теоретична та прикладна соціологія розрізняються не по об’єкту й
методу дослідження, а по тій меті, яку вони ставлять, чи вирішують
наукові або практичні проблеми.

Соціологічні знання — єдність теорії та практики. Теоретичні дослідження
пояснюють соціальну реальність на рівні загальних та специфічних
тенденцій її функціонування та розвитку. Орієнтують на виявлення
механізмів дій законів, форм їх прояву. Емпіричні соціологічні
дослідження пов’язані з конкретною розгорненою інформацією щодо тих або
інших явищ і процесів, спираються на відміну від теоретичних досліджень,
що проводяться за допомогою загальнонаукових методів, на статистичний
аналіз, методи конкретних соціологічних досліджень (опити, соціологічні
спостереження, вивчення бюджету часу і т.п.). Між теоретичним й
емпіричним знанням немає абсолютної грані.

Теоретичні знання — знання універсальні, емпіричні, що фіксують факти.
Теоретичні знання спираються на емпіричне, не істотне переважання
емпіричних компонентів дослідження над теоретичними компонентами не є
показник високого рівня розвитку науки. Законом розвитку науки завжди
залишається переважання знання теоретичного над знанням емпіричним.
Теоретичні знання визначають врешті-решт, прогрес будь-якої науки, а,
отже, й соціології.

Емпіричні дослідження підрозділяються на фундаментальні та прикладні.

Фундаментальні соціологічні дослідження ставлять мету розвитку та
вдосконалення наукових уявлень про предмет, що вивчається.

Прикладні дослідження присвячуються вирішенню якої-небудь конкретної
соціологічної проблеми.

На основі теоретичного і емпіричного вивчення різних соціальних систем
соціологія може давати цінні практичні рекомендації та обґрунтовані
прогнози. Теоретична та прикладна соціологія, базуючись на конкретних
соціологічних дослідженнях, не протистоять одна інший, а складають
єдність, взаємне збагачення.

Теоретична соціологія — сукупність багатоманітних концепцій,
розробляючих аспекти соціального розвитку суспільства та даючи їм
інтерпретацію. Єдиною концепцією, об’єднуючою специфіку протікання
соціальних процесів і закономірностей розвитку суспільства визнавався
марксизм, а саме — історичний матеріалізм. Ось чому теоретичну
соціологію неодноразово прямо ототожнювали із історичним матеріалізмом.
Насправді ж людство виробило величезну кількість теорій та концепцій,
об’єднуючих закономірності й специфіку розвитку людської цивілізації.
Вже в середині XX століття широко розповсюджуються концепції соціальної
стратифікації, індустріального суспільства, конвергенції тощо. Звичайно
ж, теоретична соціологія — це безліч можливих течій, шкіл, напрямків зі
своїх методологічних позицій пояснюючи специфіку розвитку суспільства.
Що до марксизму, то він є одним із напрямків, що в главу кута ставлять
пріоритет економічних чинників у розвитку суспільства. Спеціальні ж
соціологічні теорії — це окремі сфери соціологічного знання, які мають
предметом дослідження відносно самостійні, специфічні підсистеми
суспільного цілого і соціальних процесів. Вивчаючи ті чи інші основні
закономірності розвитку суспільства теоретична соціологія може і не
формулювати те, яким чином в тих чи інших умовах розвиваються різні
соціальні спільності, соціальні інститути та соціальні процеси. Саме,
тому в структурі соціології величезне значення має її середній рівень,
тобто відносно самостійні теоретичні підсистеми. Відносно самостійні
теоретичні підсистеми покликані, по-перше, встановити об’єктивні
взаємозв’язки наочної сфери (праця, сім’я, соціальні групи тощо.) з
цілісністю суспільної системи; по-друге, виявити специфічні для наочної
сфери внутрішні взаємозв’язки та закономірності. Соціальні соціологічні
теорії дають відповіді на актуальні проблеми сучасності.

В сучасному світі існує велика різноманітність спеціальних соціологічних
теорій. Ідея їх розробки і сам термін належать американському соціологу
Роберту Мертону. Але виникли теорії значно раніше. Вони висловлені в
працях класиків соціології Жозефа Артюра де Гобіно, Макса Вебера, Еміля
Дюркгейма та ін. Розвиток спеціальних соціологічних теорій в XX столітті
пов’язаний з іменами найбільших соціологів Карла Маннхейма, Теодора
Візенгрунда (Адорно), Толкотта Парсонса, Пола Лазарсфельда, Раймона
Арона та ін. Спеціальні соціологічні теорії система галузей знань
соціології, які вивчають особливі форми й сфери соціального буття і
соціальну реалізацію форм суспільної свідомості, їх загальні, а особливо
специфічні закономірності функціонування та розвитку. На відміну від
соціологічної теорії, основна функція якої полягає в розгляді соціальних
процесів та явищ, форм і видів суспільного буття і суспільної свідомості
на рівні суспільства, спеціальні соціологічні теорії розглядають їх на
рівні конкретних соціальних інститутів та систем. Кожна соціологічна
теорія розглядає ту чи іншу сферу, соціальну спільність або соціальний
процес як відносно самостійну систему з її загальними та специфічними
зв’язками, характеристиками, умовами походження, функціонування та
розвитку. Певна спеціальна соціологічна теорія розглядає який-небудь
соціальний об’єкт як особливий соціальний інститут функціонуючої
соціальної системи в загальній системі соціальних відносин. Так, праця
розглядається як складний соціальний процес в межах соціології праці.
Моральна система будь-якого суспільства вивчається соціологією моралі.
Особливості освітньої системи вивчаються соціологією освіти. Управління
як соціальна система вивчається соціологією управління і т.д.

В сучасній соціології виділяється декілька груп соціально-психологічних
теорій. По-перше, спеціальні соціологічні теорії, вивчаючі основні форми
й види людської діяльності (соціологія дозвілля, праці, побуту тощо.).
По-друге, спеціальні теорії, що виникли на стику соціології і
гуманітарних наук. Це — соціологія права, економічна соціологія,
соціологія політики, соціологія культури, соціологія релігії і т.п.
По-третє, теорії, що характеризують соціальну структуру суспільства, її
елементи і взаємодія між ними. Це соціологічні теорії класів та
соціальних груп, соціологія міста та села тощо. По-четверте, спеціальні
соціологічні теорії, які вивчають діяльність соціальних інститутів. Це
соціологія управління, організації, соціологія сім’ї, соціологія освіти,
науки і т.д. По-п’яте, теорії відхилення поведінки й аномальні явища і
т.п.

Звичайно, же, головною задачею будь-якої спеціальної соціологічної
теорії — вивчення та пояснення соціальних явищ та функцій соціальної
системи. Спеціальні соціологічні теорії — самостійне соціологічне
пізнання через специфіку предмету дослідження і відношення до вивчаючого
об’єкту.

2. Предмет і об’єкт соціології. Функції соціології

Що ж представляє об’єкт і предмет наукового пізнання соціології? Чи
співпадають об’єкт і предмет соціології? Ні, не співпадають. Об’єкт
будь-якої науки є те, на що направлений процес дослідження, а сфера
предмету — ті сторони, зв’язки й відношення, що складають об’єкт
вивчення. Об’єкт соціології, як і інших суспільних наук — соціальна
реальність, а тому соціологія — наука про суспільство. Але ще
недостатньо для визначення предмету соціології. Це лише визначення
об’єкту дослідження, який часто співпадає з об’єктом інших суспільних
наук (історія, етнографія, право, філософія та ін.). Соціологія наука
про цілісність суспільних відносин, про суспільство як цілісний
організм; про соціальну систему.

Природно, об’єктом соціології є певна сфера дійсності, що володіє
відносною завершеністю і цілісністю. Адже, відомо, різними об’єктами
наук виступають природа і суспільства, які відповідно й вивчаються
природними та соціально-гуманітарними галузями знань. Кожний з об’єктів
теж «розчленовується» науками на окремі частини, фрагменти, які стають
їх предметами. Питання про співвідношення об’єкту і предмету соціології
як науки полягає в тому, як розуміти суспільство, процес його
функціонування та розвитку як об’єкта гуманітарного знання. Адже широко
поширений погляд на суспільство як на певну суспільно-економічну
систему, певний ступінь розвитку людської цивілізації. Річ у тому, що
основна вада в розумінні суспільства полягає в тому, що суспільство
представляється у вигляді базису та надбудови, сукупність економічної,
соціальної, політичної й духовної сфер. Але тут випадають з поля зору
теорії про суспільство і, перш за все, найважливіший, головний об’єкт —
людина, її потреби, інтереси, ціннісні орієнтації. Тим часом, історія є
не що інше як діяльність людини здійснюючої свою мету. Зведення її до
взаємодії базису та надбудови, змагання різних соціально-економічних
систем, ступенів розвитку цивілізації прирікає на абстрактне,
одновимірне бачення суспільства, на безальтернативний погляд на його
розвиток. Тут і таяться витоки економічного визнання ігнорування особи і
загальнолюдських цінностей, заперечення миру культури. Тут і важливо
визначати суспільство як сукупність соціальних спільнот, шарів, груп,
індивідів, а саму історію як діяльність людей, переслідуючих певну мету.
Люди ставлять несхожі цілі і керуються ними в своєму житті. Саме мета є
специфічна межа діяльності людини. Ціле-образна діяльність включає
безліч різних, органічно зв’язаних між собою елементів. Свідома
діяльність через внутрішній зміст має і суперечливий та динамічний
характер. Це виявляється, перш за все в тому, що люди, отримавши певний
результат коректують на його основі свою подальшу діяльність з тим, щоб
досягнуте максимально співпало з бажанням. Відбувається, хоча й украй
суперечливо, історичний процес раціоналізації діяльності людей. Ідея
раціональності знайшла обгрунтовування та розвиток в працях багатьох
мислителів, які зв’язували перехід до високого ступеня розвитку
суспільства з вирішенням суперечності між стихійністю й свідомістю.

Звичайно ж, в кінці кожного етапу суспільного розвитку отриманий
результат відрізняється від початкових передумов, перетворюється на нові
умови, засоби, які дозволяють ставити іншу, більш високу мету.
Реалізація високої мети направлена на задоволення зростаючих потреб
людини. Здійснюється поступовий історичний процес. Якщо ж історія є
діяльність, переслідуючих свою мету людей, а суспільство складається з
різних соціальних спільнот людей, шарів та груп, індивідів, то украй
важливим стає аналіз стосунків між ними та усередині них. Особливу
актуальність набуває розкриття життєдіяльності особи, соціальних
спільнот, груп, шарів та індивідів в суспільному житті в їх цілісності.
Діяльність особи, соціальної спільноти, груп в суспільному житті і є
предмет дослідження соціології. І в сучасних умовах, коли посилюються
процеси соціальної, політичної та господарської діяльності й
концентрації, зростає багатоваріантність розвитку особи й соціальних
систем, проблема раціональної діяльності стає актуальною.

2.1. Соціологія — наука про соціальні відносини суспільства

Звичайно ж, об’єктом соціологічного пізнання є суспільство. Але не
просто суспільство, а та сфера соціальної дійсності, на яку направлено
процес пізнання: соціальні інститути, соціальні спільності, шари та
групи, соціальні процеси, соціальні стосунки і т.п. Об’єкт соціального
дослідження містить соціальне протиріччя, проблему, яка підлягає
науковому аналізу. Об’єктом можуть стати будь-які сторони соціальної
реальності, але лише після того, як вони включені в процес
соціологічного пізнання, осмислені та виділені. Проте, соціальний об’єкт
володіє безліччю якісних та кількісних характеристик і може вивчатися
різними суспільними науками. Соціальні спільності вивчаються філософією,
політекономією, психологією, політологією, історією. Соціолог виділяє в
соціальному об’єкті ті властивості й взаємини, які необхідні для
пізнання явищ суспільного життя, дослідження становлення, функціонування
і розвитку соціальних систем. З огляду на те, що соціальна система може
виявлятися на різних рівнях соціальної дійсності, то при розробці однієї
і тієї ж проблеми можливо звернення до різних соціальних об’єктів.

На відміну від об’єкту науки, її предмет — це суттєві властивості та
взаємини об’єкту дослідження, пізнання яких необхідне для вирішення
теоретичної і практичної проблематики. Предмет дослідження припускає
об’єкт, але не співпадає з ним. Предмет соціологічного дослідження
обумовлюється властивостями об’єкту і характером проблем, що стоять
перед соціологом, рівнем наукових знань і засобів пізнання, якими він
володіє. Треба сказати, що один і той же соціальний об’єкт може
вивчатися з метою вирішення різних наукових проблем, а предмет
дослідження позначує грані, в межах яких об’єкт вивчається в конкретному
дослідженні. Згідно традиції, що склалася, при визначенні предмету
соціологічного пізнання, виділяються ключові, ті або інші соціальні
явища. Зазвичай до них відносять людську взаємодію, соціальні стосунки,
соціальні спільності, соціальні процеси тощо.

Природно, суспільство об’єктивно складається з різних соціальних
спільнот, це іманентна тобто властива межа будь-якого людського
об’єднання, обумовлена багатьма загальними, специфічними чинниками. Між
соціальними спільнотами, усередині них, а також між спільнотами й
окремою особою не тільки можуть, але й реально виникають багатоманітні
відносини. Будь-які відносини, що обумовлюють те або інше соціальне
явище, підпорядковують діям визначених закономірностей або тенденцій.
Ось ці закономірності й тенденції соціальних взаємин і складають
основний предмет вивчення соціології. Різні дослідники визначають
предмет соціології по-різному. Ці відмінності зв’язані, насамперед, з
тим, що акцент робиться на різних сторонах життя соціальних спільнот і
особи: діяльності, поведінці і відносинах. В соціології існують різні
напрями, які визначаються неоднаковими підходами до досліджень
соціального життя суспільства.

2.2. Соціологічні дослідження — інструмент пізнання соціальної
реальності

Позитивістська соціологія, заснована Огюстом Контом, розглядає пізнання
соціальної суспільство по аналогії з природою, використовуючи методи
точних природних наук. Розуміюча соціологія, яку заснували Макс Вебер і
Георг Зіммель, аналізує, перш за все, значущі смислові елементи
соціального життя суспільства, роблячи акцент на розумінні змін, рухів.

На різних етапах історичного розвитку людства та в різних соціологічних
школах акцент ставився на соціальних спільнотах та різних сторонах їх
діяльності. Так вже склалося, що в Європі соціологічна думка зосередила
увагу на аналізі макроструктур, тобто на вивченні суспільства в цілому.
Американська ж соціологія завжди більше тяжіла до досліджень мікросвіту
— малих соціальних груп, соціальних шарів, спільнот. Характеризуючи
соціологію як систему знань важливо враховувати, що між класичною
соціологією і сучасною соціологією існує певна відмінність. Класична
соціологія прагнула збагнення навколишнього світу як би з боку. Задача
її полягала в тому, щоб описати об’єкт, розкрити єство, не розглядаючи
діяльності суб’єкта. Сучасна соціологія намагається подолати
протиставлення об’єкту і суб’єкта, теорії та практики, пізнавального і
ціннісного ставлення до світу. Перехід від теоретичного до емпіричного
дослідження в соціології здійснюється за допомогою операціоналізації
теоретичних понять. Унаслідок формуються певні гіпотези, виявляються ті
властивості й відносини об’єкту, які підлягають опису й класифікації.
Але треба враховувати, що предмет соціологічного дослідження звичайно
має досить складну структуру. Ставлення людини до праці як до загального
предмету дослідження включає суб’єктивні й об’єктивні показники
ставлення до праці, мотиви і ціннісні орієнтації, характеризуючі окремі
типи ставлення до праці та ін. Але не тільки наявність об’єкту та
предмету соціологічного дослідження визначає існування соціології як
науки. Для пізнання соціальної реальності потрібна певна система,
сукупність прийомів, процедур та операцій, за допомогою яких
здійснюється соціологічне дослідження. Систематизований спосіб
досягнення теоретичного або практичного результату вирішення проблем для
отримання нової інформації, усвідомлення специфіки предметної сфери, що
вивчається, та закон про функціонування її об’єктів і називається
методом в соціології.

2.3. Методи соціального пізнання

Метод в соціології — це спосіб побудови і обґрунтовування соціологічного
знання, сукупність прийомів, процедур та операцій емпіричного та
теоретичного пізнання соціальної реальності. Метод в соціології залежить
не тільки від дослідження соціологією проблеми і побудованої теорії, але
й від загальної методологічної орієнтації. Метод включає певні правила,
що забезпечують надійність та достовірність знання. Методи соціального
пізнання можна розділити на загальні та конкретно-наукові. Загальними
методами соціології є матеріалістична діалектика. Суть загальних методів
соціології в тому, що економічний базис суспільства признається
первинним, а політична надбудова — вторинної. При вивченні соціальних
процесів застосовуються такі принципи матеріалістичної діалектики:
об’єктивність, історизм і системний підхід

Принцип об’єктивності означає вивчення об’єктивних закономірностей,
якими визначаються процеси соціального розвитку. Кожне явище
розглядається як багатогранне й суперечливе. Вивчається вся система
фактів — позитивних та негативних. Об’єктивність соціологічних знань
припускає, що процес їх дослідження відповідає об’єктивній реальності та
незалежним від людини й людства законам пізнання. Об’єктивність наукових
висновків базується на їх довідності, науковості аргументування.

Принцип історизму в соціології припускає вивчення соціальних проблем,
інститутів, процесів у виникненні, становленні й розвитку, збагнення
специфіки відповідних історичних ситуацій, розуміння загальних тенденцій
розвитку і своєрідності конкретних обставин. Історизм тісно зв’язаний з
розумінням протиріч як рушійних сил зміни сформованих взаємин, які
розкриваються у взаємодії потреб та інтересів відповідних соціальних
спільнот. Історизм дає можливість витягнути уроки з минулого досвіду і,
тим самим, розробити обґрунтування сучасної політики. Використовуючи
принцип історизму, соціологія має нагоду досліджувати внутрішню динаміку
соціальних явищ й процесів, визначити рівень та напрям розвитку і
пояснити ті їх особливості, які обумовлені їх історичним зв’язком із
іншими явищами та процесами.

Системний підхід — спосіб наукового пізнання та практичної діяльності,
при якому (тобто системному підході) окремі частини якого-небудь явища
розглядаються в нерозривній єдності із цілим. Системний підхід
сформувався шляхом конкретизації принципів матеріалістичної діалектики
при вивченні складних об’єктів та отримав розповсюдження в соціології в
другій половині XX в. Основним поняттям системного підходу виступає
система, яка позначає певний матеріальний або ідеальний об’єкт, що
розглядається як складне цілісне утворення. У зв’язку з тим, що одна й
та ж система може розглядатися з різних точок зору, системний підхід
припускає виділення певного системо-створюючого параметра, тобто
властивості, що зумовлюють пошук сукупності елементів системи, мережу
зв’язків та відносин між ними, її структуру. З причини того, що будь-яка
система знаходиться в певному середовищі, то системний підхід повинен
враховувати її зв’язки і відносини із оточенням. Звідси відбувається
друга вимога системного підходу — враховувати, що кожна система виступає
підсистемою іншою, більшої системи, і, навпаки, виділяти в ній менші
підсистеми, які в іншому випадку можуть розглядатися як системи.
Системний підхід в соціології обов’язково припускає з’ясування принципів
ієрархії елементів соціальної системи, форм передачі інформації між
ними, способів їх впливу один на одного. При вивченні суспільної
свідомості, громадської думки. різних соціальних спільнот — класів,
шарів, потреб та вимог різних соціальних шарів тощо — використовуються
методи аналізу документів, опиту, у тому числі анкетування,
спостереження і т.п. При дослідженні міжособових стосунків усередині
малих груп, шарів, ставлення особи до тих або інших суспільних явищ,
життєвих і ціннісних орієнтацій та установок особи використовуються
методи соціометрії, соціальної психології і т.п. методи статистики,
факторного, латентно- структурного, коректувального аналізу,
використовування математики і т.п.

2.4. Закони і категорії соціології

Основою вивчення соціальних взаємин, тобто зведення індивідуального до
соціального, може служити вивчення структури соціальних зв’язків та
фактів, включених у зв’язки, їх типи і т.п. В суспільстві є нескінченна
безліч різних соціальних систем. Значна частина таких зв’язків носить
випадковий та тимчасовий характер. Особливість соціології як науки
полягає в тому, що соціальні зв’язки й відносини вивчаються на рівні
соціальних законів та закономірностей.

Соціальні закони — більш менш повне віддзеркалення явищ, притаманних
навколишньому світу. Що ж таке соціальний закон? Соціальний закон — це
вираз істотного, загального й необхідного зв’язку соціальних явищ і
процесів, перш за все, зв’язків соціальної діяльності людей або їх
власних соціальних дій. Соціальні закони складаються в різних сферах
діяльності людини і, перш за все, у сфері матеріальної діяльності і
здійснюється за допомогою діяльності людей. Існують загальні і
специфічні закони в соціології. Загальні закони соціології — предмет
вивчення філософії. Специфічні закони соціології вивчаються саме
соціологією й складових її методологічну основу. Але тут треба
зауважити, що ставлення соціологів до соціальних закономірностей та
законів дещо змінилося. Якщо раніше дослідники вважали, що соціологія —
наука про закони розвитку і функціонування суспільства, а соціальний
закон — це незалежний від суб’єкта зв’язок, що повторюється характер
якого визначає зміст і напрям соціального розвитку на будь-якому рівні
соціальної організації, формування, то тепер соціологи схильні вважати,
що законів історії, законів природи не існує. Те, що називалося раніше
законами, насправді лише опис вірогідних тенденцій розвитку. Загальний
соціальний закон в колишньому розумінні є загальним, повторюваним й
односпрямованим та додає суспільству сховану містичну сутність. Колишні
уявлення соціології про те, що суспільство розвивається на основі раз й
назавжди встановлених законів, не витримали перевірки.

Передбачення ще не означає пророцтво. Якщо спостерігаємо щось, що
виявляється як історична тенденція або напрям, то не можемо знати чи
виявиться воно завтра, у майбутньому. Безумовно, в суспільстві існують
найсильніші детермінанти, що визначають життя суспільства: влада,
ідеологія, економіка. Але жодна з них не може бути названа ведучою або
вирішальною тенденцією розвитку. Лише у взаємодії вони формують
тенденцію еволюції людства. Об’єктивність соціального закону в тому, що
нові покоління застають готові відносини зв’язку, тенденції, що склалися
без їх участі. Об’єктивність соціального закону — це ряд сукупних дій
мільйонів людей. Але коли говорять, що закони суспільства виявляються
через діяльність людей — це помилка. Виникає уявлення, що є закон,
якийсь істотний зв’язок, який має самостійне буття і виявляється в
діяльності людей. Але вся річ у тому, що це єство не виявляється — вона
і є діяльність. Ось вона то і не залежить від індивіда, тому що є
результат діяльності мас, що перехрещується. Соціальний закон
реалізується й втілюється в життя не взагалі, а в конкретній формі — у
діяльності людей. А кожна окрема людина — здійснює свою діяльність у
конкретних умовах суспільства, в умовах конкретної соціально-політичної
або виробничої діяльності, у системі яких він займає певний виробничий
та соціальний стан.

В соціології виділяють п’ять категорій соціальних законів:

закони, що констатують співіснування соціальних явищ. Відповідно до
таких законів, якщо є явище А, то повинне бути й явище Б. Так,
індустріалізація й урбанізація суспільства визначають скорочення
зайнятих у сільському господарстві населення.

закони, що встановлюють тенденції розвитку. Вони обумовлюють зміну
структури соціального об’єкту, перехід від одного порядку взаємин до
іншого. Зміна характеру продуктивних сил вимагає зміни відносин
виробництва.

закони, що встановлюють зв’язок між соціальними явищами. Закони
функціональні. Вони виражають зв’язок між основними елементами
соціального об’єкту, що визначає характер його функціонування.

закони, що фіксують причинний зв’язок між соціальними явищами.
Найважливішою й необхідною умовою соціальної інтеграції виступає
раціональне поєднання суспільних та особистих інтересів.

закони, що затверджують можливість або вірогідність зв’язку між
соціальними явищами. Рівень шлюборозлучних процесів в різних країнах
підвищується і коливається разом із економічними циклами.

Будь-який соціальний закон або тенденція виявляється на практиці не
взагалі, а в конкретній формі — в діяльності окремої людини. Людина
здійснює свою діяльність в конкретних умовах суспільства. Соціологія
досліджує відносини соціальних спільнот, шарів, осіб, що дозволяє не
тільки виявити форми прояву соціальних тенденцій в різних сферах
суспільства, дисфункціональні елементи в соціальному механізмі, але й
усувати їх.

2.5. Функції соціології

Соціологія як самостійна галузь знань реалізує всі властиві суспільній
науці функції: теоретико-пізнавальну, критичну, описову, прогностичну,
перетворювальну, інформаційну, світоглядну. Взагалі функції гуманітарних
наук прийнято поділяти на дві групи: гносеологічні, тобто пізнавальні й
власне соціальні. Гносеологічні функції соціології виявляються в
якнайповнішому та конкретному пізнанні тих чи інших сторін соціального
життя. Соціальні функції розкривають шляхи й способи їх оптимізації.
Існують і діють функції тільки у взаємозв’язку та взаємодії.

Основна з гносеологічних функцій соціології — теоретико-пізнавальна,
критична. Йдеться про оцінку світу, що пізнається, із позицій інтересів
особи. Використовуючи критичну функцію, соціологія диференційовано
підходить до дійсності. З одного боку соціологія показує, що можна і
потрібно зберегти, зміцнити, розвинути — адже не все треба міняти
перебудовувати і т.п. З іншого боку вона виявляє те, що дійсно вимагає
радикальних перетворень. Теоретико-пізнавальна, критична функція,
природно, полягає в тому, що соціологія накопичує знання, систематизує
їх, прагне скласти якнайповнішу картину соціальних взаємин та процесів в
сучасному світі. До теоретико-пізнавальної функції соціології
відносяться об’єктивні знання про основні соціальні проблеми розвитку
сучасного суспільства. Що ж стосується прикладної соціології, то вона
покликана забезпечити надійну інформацію про різні процеси, що
відбуваються в різних соціальних сферах суспільства, а саме, про зміну
соціальної структури, сім’ї, національних взаємин і т.п. Очевидно, що
без конкретних знань про процеси, що відбуваються всередині окремих
соціальних спільнот або об’єднань людей, забезпечити ефективне соціальне
управління неможливо. Ступінь системності і конкретності знань
соціології визначає ефективність реалізації її соціальної функції.

Описова функція соціології — це систематизація, опис досліджень у
вигляді аналітичних записок, різного роду наукових звітів, статей, книг
і т.п. В них є спроби відтворити ідеальну картину соціального об’єкту,
його дію, взаємозв’язки тощо. При дослідженні соціального об’єкту
потрібна висока етична чистота і порядність вченого, тому що на основі
даних, фактів та документів робляться практичні висновки й приймаються
управлінські рішення. Ці матеріали виявляються точкою відліку, джерелом
порівняння для майбутніх поколінь людства. Соціологія не тільки пізнає
світ, вона дозволяє людині внести в нього свої корективи. Однак людина
повинна завжди пам’ятати, що перетворення суспільства — не самоціль. І
перетворення потрібні лише тоді, коли відповідають потребам та цінностям
людей, ведуть до поліпшення добробуту й суспільства й людей. Як би ні
була добре отримана соціологами соціальна інформація, вона автоматично
не перетворюється на рішення, рекомендації, прогнози. Пізнавальна
функція соціології знаходить продовження в прогнозах та перетворювальної
функції соціології.

Прогностична функція соціології — це видача соціальних прогнозів.
Звичайно соціологічні дослідження завершуються утворенням
короткострокового або довгострокового прогнозу об’єкту, що вивчається.
Короткостроковий прогноз спирається на розкриту тенденцію розвитку
соціального явища, а також на зафіксовану закономірність у відкритті
чинника, який вирішуючи впливає на прогнозований об’єкт. Відкриття
такого чинника — складний вид наукового дослідження. Відкриття такого
чинника — складний вид наукового дослідження. Тому в соціологічній
практиці частіш за все використовуються короткострокові прогнози. В
сучасних умовах розвитку України, коли науковому обґрунтовуванню
соціальних проблем надається велике значення, соціальний прогноз займає
важливе місце в дослідженнях про розвиток соціального об’єкту. Коли ж
соціолог вивчає реальну проблему і прагне виявити оптимальні шляхи її
рішення, природно, рухомий бажанням показати перспективу і кінцевий
результат, який за нею стоїть. Отже, так чи інакше прогнозується хід
розвитку соціального процесу.

Суть перетворювальної функції соціології в тому, що висновки,
рекомендації, пропозиції соціолога, його оцінка стану соціального
суб’єкта служить підставою для вироблення і ухвалення певних рішень. Вже
всім ясно, що при реалізації крупних інженерних проектів потрібне не
тільки техніко-економічне, але і соціально-економічне обґрунтовування.
Ось тут і згадують про процеси. Але соціологія лише наука, її функція —
розробка практичних рекомендацій. Що ж до їх упровадження реалізації —
це прерогатива органів управління, конкретних керівників. Саме так і
пояснюється та обставина, що багато вельми цінних й корисних
рекомендацій, розроблених соціологами по перетворенню сучасного
суспільства, так і не знайшли на практиці реалізації. Більш того,
нерідко органи управління поступають всупереч рекомендаціям вчених, що
приводить до важких наслідків в розвитку суспільства. Ширше і глибше
розкрити основні напрями оновлення суспільства і дає можливість
виявлення відхилень від загально-цивілізаційного розвитку. Суть
реформування в Україні, а точніше, трансформація суспільства полягає в
створенні умов і можливостей для свідомої, цілеспрямованої діяльності
особи й соціальних спільнот. Проблема полягає в подоланні відчуження
людини від раціональної діяльності, в оптимізації і якісному підвищенні
її ефективності. Задача соціології — теоретично забезпечити успішне
протікання процесу реформації і демократизації суспільного життя в
Україні. Процес трансформації суспільства в Україні йде від одного
якісного стану до іншого якраз у зв’язку зі свідомим перетворенням цілі
в результат, а результатів в передумови, умови і засоби розгортання
свідомої діяльності, демократизація суспільства. Ігнорування
соціологічних рекомендацій пояснюється не стільки недостатньою
кваліфікацією соціологічних кадрів (хоча й це має місце, оскільки
професійна підготовка їх в країні почата лише кілька років тому),
скільки несформованої у більшості управлінських кадрів потреби в
соціологічному обґрунтовуванні управлінських рішень.

Інформаційна функція соціології представляє збір, систематизації й
накопичення інформації, отриманої у результаті досліджень. Соціологічна
інформація — самий оперативний вид соціальної інформації. В крупних
соціологічних центрах вона концентрується в пам’яті ЕОМ. Її можуть
використовувати соціологи, керівники об’єктів, де проводилися
дослідження. В установленому порядку інформацію одержують державні і
інші управлінські та господарські установи.

Світоглядна функція соціології витікає з того, що об’єктивно, бере
участь в соціально-політичному житті суспільства і своїми дослідженнями
сприяє прогресу суспільства. Світоглядна функція соціології виражається
у використовуванні дійсно коректних вивірених кількісних даних, фактів,
які тільки і здатні в чому-небудь переконати сучасну людину. Адже, що
таке ідеологія? Це один з рівнів суспільної свідомості, система ідей, що
виражає інтереси, світогляд якого-небудь соціального шару, соціальної
спільності. Історія свідчить, що в більшості соціальних революцій,
реформ і реконструкцій, трансформацій саме соціологічні концепції того
або іншого роду виступали ведучими в суспільному розвитку. Соціологічні
погляди Джона Локка у праці «Міркування про славну революцію 1688 року»
зіграли важливу роль в революції 1688 р. при встановленні
ліберально-демократичного режиму в Англії, також праці Франсуа Вольтера,
Жан Жака Руссо та інших енциклопедистів зіграли перетворюючу роль у
Франції і т.п. Тривалий період ідеологія марксизму виступала провідним
інтелектуальним напрямом в Росії. Расистська ідеологія стала основою
нацистського путчу і третього рейху в Німеччині.

Отже, основні функції соціології визначають не тільки задачі, але і
місце соціології в системі суспільних наук.

2.6. Соціологія в системі соціальних наук

Який же місце соціології в системі суспільних наук? Як співвідноситься
соціологія з іншими, спорідненими їй науками? Місце соціології в системі
суспільних і гуманітарних наук визначається перш за все, тим, що
соціологія є наука про суспільство, а, отже включає загальну
соціологічну теорію, яка може служити теорією і методологією всіх інших
суспільних і гуманітарних наук. Методика і техніка вивчення людини та її
діяльності, методи соціального вимірювання, що розробляються
соціологією, використовуються всіма іншими гуманітарними науками. Крім
того, в сучасних умовах склалася система досліджень, що проводяться на
стику соціології і інших галузей знань. Їх прийнято називати
соціальними. Соціологія як система знань не може розвиватися і
виконувати свої функції не взаємодіючи з іншими науками. По відношенню
до спеціальних суспільних наук соціологія знаходиться в такому
положенні, в якому загальна біологія знаходиться по відношенню до
спеціальних біологічних галузей знань: зоології, ботаніці та ін. Як
загальна біологія служить основою для ботаніки та інших галузей знання
про природу, так і соціологія служить фундаментом для спеціальних
суспільних наук.

Серед суспільних наук, які мають справу з світом людей, соціологія
виконує виробляючу функцію. Якщо історія концентрує увагу на вивченні
соціальних явищ виступаючих унікальними й неповторними в часі та
просторі (наприклад, Росія унікальна по національному складі країна,
Велика Вітчизняна війна — відрізняється від інших воєн змістом та метою
і т.п. і т.д.), то соціологія вивчає властивості всього суспільства які
повторюються в часі та просторі, тобто стають загальними для всіх
соціокультурних явищ — для всіх воєн, всіх націй, всіх релігій, всіх
революцій тощо. Не дивлячись на цю відмінність, зв’язок соціології з
історією найбільш тісний і необхідний. Й історія й соціологія мають
об’єктом вивчення суспільство. Історія як і соціологія стикається з
двома основними проблемами, по-перше, із наявністю певних соціальних
закономірностей, та по-друге, із існуванням індивідуальних, неповторних
явищ та процесів, які роблять вплив на зиґзаґи в розвитку суспільства.
Заперечення спадкоємності та історичного досвіду обертається великими
бідами для людства. Виявити еволюцію суб’єктно-об’єктивних зв’язків,
відносин, норм і цінностей можна лише сумісними зусиллями історії й
соціології.

Основна форма діяльності суспільства — це матеріальне виробництво і
економічна діяльність. Зміни в засобах виробництва зміна ролі і місця
людини у виробничому процесі — все це робить величезний вплив на
еволюцію соціальної діяльності людей. Саме тому-то соціологія не може не
взаємодіяти з політичною економією. Сама ж трудова діяльність людини
міняється з урахуванням розвитку самої людини як соціальної істоти. А це
досліджує вже соціологія. Тісно зв’язана соціологія із психологією.
Соціологія вивчає цивільне суспільство, політологія — політичне життя
суспільства, політичні відносини. Взаємодія двох наук — соціологія і
політології породило нову галузь науки — політичну соціологію. Зв’язок
соціології і політології визначається, по-перше, тим, що виявити
закономірності політичного життя можна, тільки враховуючи особливості
суспільства в цілому як соціальної системи, по-друге, суспільство не
можна зрозуміти і змінити без того впливу, який надають на нього
політичні структури та різні політичні режими.

Соціологія тісно пов’язана з філософією. В основі зв’язку — початкова
цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи
філософії лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних
відносин, соціальних зв’язків, соціальних дій і т.п. Філософія вивчає
такі поняття як матерія і свідомість, соціологія — соціальну структуру,
соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства і т.п.
Якщо філософія вивчає природу людини, особи, то соціологія — особу як
соціальний тип. Якщо ж філософія вивчає соціальні взаємини в їх ключовій
суті, то соціологія — соціальні взаємодії і соціальні взаємозв’язки.
Звичайно ж соціологія здійснює задачу, непосильну загальній філософії —
безпосередньо переробляє конкретні дані суспільного життя. Найважливішим
завданням в розробці сучасної філософської думки виступає
обґрунтовування моделі формується інформаційно-технологічної
цивілізації, що надає величезний вплив на стан навколишнього природного
і космічного середовища, знаходження шляхів рішення глобальних проблем
людства, осмислення глибоких інтеграційних процесів в світовому
суспільстві, розуміння необхідності нових підходів до рішення сучасних
етнічних процесів. Принципово нове рішення в сучасній філософії і
соціології одержує і проблема людини, її ціннісно-смислової орієнтації в
сучасному світі. Наповнюється новим теоретичним змістом принцип
антропоцентризму, в рамках якого для філософії та соціології стають
можливим, стосовно історичних певних просторово-часових меж, грати
субстанціональну роль. Проте перехід людства на якісно новий виток
розвитку соціально, духовно, культурно — це в сучасних умовах поки лише
реальна можливість виходу з кризи, але поки що не дійсний стан. Людство
повинне усвідомити тривожну ситуацію через сучасні форми філософського
мислення, духовної культури в цілому оволодіти наукою розумного
управління і регулювання соціальними процесами в сучасному світі.

Література

Дюркгейм Э., О разделении общественного труда. Метод социологии. М.
1990.

Зборовский Г. Е., Орлов Г. Г. Введение в социологию. Урал. ун-т, 1992.

Осипов Г. В., Социология. М., 1990.

Основы социологии. Под общей редакцией А. Эфендиева, М., 1993.

Краткий словарь по социологии. М., 1989.

Сорокин П. А., Человек, цивилизация, общество. М., 1992.

Ядов В. А., Размышления о предмете социологии. Социс, 1990.

Гидденс Э. Социология / Пер. с англ.; науч. ред. В.А. Ядов; общ. ред.
Л.С. Гурьевой, Л.Н. Посилевича. — М.: Эдиториал УРСС, 1999. — 703 с.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020