Література українська (шпаргалка)

TOC \o «1-3» \n \h \z \u HYPERLINK \l «_Toc138160390» 0.Поняття
худ літ-ри. Давня літ-ра

HYPERLINK \l «_Toc138160391» 1. Ораторсько-повчальна проза та шкільна
драматургія як основа ораторського мистецтва.

HYPERLINK \l «_Toc138160392» 2.Сковорода як предтеча нової літ-ри

HYPERLINK \l «_Toc138160393» 3.Ознаки нової літературної доби в укр.
поезії першої пол. (((

HYPERLINK \l «_Toc138160394» 4.Роль Котляревського

HYPERLINK \l «_Toc138160395» 5.Шевченко – основоположник укр. літ-ри

HYPERLINK \l «_Toc138160396» 6.Роль Квітки — Основяненко в становл
літ

HYPERLINK \l «_Toc138160397» 7. Ознаки мовно-літ доби другої половини
XІX (Франко, Українка)

HYPERLINK \l «_Toc138160398» 8. Ознаки прози другої половини XIX

HYPERLINK \l «_Toc138160399» 9. Корифеї укр. театру

HYPERLINK \l «_Toc138160400» 10.Здобутки укр. поезії 1ої пол. ХХст

HYPERLINK \l «_Toc138160401» 11.Роль худ стилю у формуванні інтел
потенціалу

HYPERLINK \l «_Toc138160402» 12.Здобутки укр. прози кінХІХ-почХХ

HYPERLINK \l «_Toc138160403» 13. Класична укр. літ-ра, як основа
розвитку укр. літ-ри (Котляр., Шевченко)

HYPERLINK \l «_Toc138160404» 14.Жанрова різноманітність прози та
драматургії 20-30 рр. ХХ ст

HYPERLINK \l «_Toc138160405» 15.Укр поезія першої пол. ХХ ст.
(Малишко, Сосюра, Рильський)

HYPERLINK \l «_Toc138160406» 16. Поезія шістдесятників

HYPERLINK \l «_Toc138160407» 17.Поезія укр. зарубіжжя ( Теліга,
Ольжич)

HYPERLINK \l «_Toc138160408» 18. Проза першої половини ХХ ст.
(Яновський, Довженко)

HYPERLINK \l «_Toc138160409» 19. Проза 2 пол. ХХ ст

HYPERLINK \l «_Toc138160410» 20. Проза 2 пол ХХ ст. (загальна хар-ка)

HYPERLINK \l «_Toc138160411» 21.Становлення нової укр. драматургії
(Котляревський, Квітка-Основяненко)

HYPERLINK \l «_Toc138160412» 22. Драма початку ХХ ст.

HYPERLINK \l «_Toc138160413» 23. Роль письменників класиків у
формуванні літ мови

HYPERLINK \l «_Toc138160414» 24.Основні риси сучасної укр. літ-ри

HYPERLINK \l «_Toc138160415» 25.Проблематика сучасної укр. прози

0.Поняття худ літ-ри. Давня літ-ра.

Літ-ра – це 1)сукупність писаних і друкованих творів того чи іншого
народу, епохи або людства. 2)літ-ра художня – різновид мистецтва,
мистецтво слова, що відображає суспільне життя в художніх образах.
3)сукупність творів писемності для вивчення якогось предмета або
питання.

Худ. літ-ра вивчає дійсність у худ образах, формує відповідно до того чи
іншого часу відповідний естетичний ідеал, тобто певний взірець
досконалості, найвищу мету прагнень. Худ літ-ра як одна з форм суп
свідомості відіграє значну роль у становленні особистості, виконуючи
такі функції: естетичну, пізнавальну, інформаційну та інші функції.

Мова худ літ-ри є важливою складовою творення нац свідомості, нац мовної
моделі світу. Тож талановитий письменник є не лише носієм літ мови, а й
активним її творцем.

Укр. Літ-ра (-(V((( ст. (давня укр. літ-ра) – початковий і найтриваліший
період розвитку нашого письменства, його фундамент, на якому пізніше
розвинеться укр. літ-ра- невідємна частина всесвітньої. Відлік літ часу
починається з (ст., оскільки найстаріший рукопис Остромирового євангелія
датований 1056-1057 рр. Більшість літературознавців вважають, що літ
пам’яткі як зразки висловлювання певної думки, а й оформлені за певними
канонами твори, з’являються з (ст.

Давня літ-ра після хрещення Русі була перекладною переважно на перших
етапах її розвитку, пізніше постає оригінальна літ-ра. Її джерелами
вважають усну народну словесність, слов’янську міфологію, засвоєний
візантійсько-болгарський літ-ний досвід. Перекладна літ-ра існувала у 2х
виявах. Це була перш за все релігійна літ-ра, яка включала твори різного
характеру, зокрема: переклади окремих части н Біблії, неповні євангелія,
призначені для читання під час богослужіння, апокрифи.

Оригінальна літ-ра цього часу, особливо (( ст., відома лише частково,
але в ній було багато блискучих зразків словесності. Це змушує деяких
дослідників припускати, що християнство в давні часи мало літ-ну
традицію ще перед Володимиром. Оригін. давньорус. літ-ра представлена
такими жанрами, як літописання, «повчання», ораторсько-моралізаторська
проза, агіографічні твори, життєписи святих.

1. Ораторсько-повчальна проза та шкільна драматургія як основа
ораторського мистецтва.

Ораторська література і риторика як наука зароджується у давній період
розвитку нашої літератури. Видатними ораторами були Іларіон, Кирило
Туровський. Основи риторики виклав Й.Галятовський і розвинув у своїх
працях Ф.Прокопович. Митрополит Іларіон – він використовував афоризм і
будував проповідь на антитезі, часто вдавався до інверсованої мови.
Синтаксис доповіді складний, мало простих речень.

Кирило Туровський продовжує традиції Іларіона і пропонує свої доповіді
на протиставлення. В “Ключі розуміння” Галятовський зазначав:
“використовуй зрозумілу уяву, добирай живі приклади ілюстрацій, пиши і
говори щоб тебе розуміли інші, використовуй факти, будь освіченим
всебічно.”

Ф.Прокопович – видатний український оратор 18 ст., удосконалює риторику
Галятовського, навчає як мусить триматись проповідник під час промови,
говорити про те, що досвідчений промовець повинен вміти збуджувати різні
почуття на основі фраз. М.Ломоносов розробляє рекомендації щодо розвитку
особистості красномовця: це ерудиція, наслідування майстрів, вправні
знання інших наук.

2.Сковорода як предтеча нової літ-ри

Уся творчість Ск. є віддзеркаленням його філос поглядів. Оригінальні
філос ідеї Ск виявились і в системі його педагогічних поглядів, заякими
головне завдання вчителя -розпізнати природні здібності дитини. У ліриці
Ск – представник класичного бароко. Його лірика –це лірика внутрішнього
світу людини ,що роздумує над вічним питанням буття. Основні тематичні
розділи поезії Ск –пейзажна, філософська, сатирична, духовна,
історико-політична лірика. Новаторським є розширення системи худ
засобів: символізація, метафоризація ліричних і ліро-епічних творів.
Різножанровість поезій, її тематичне багатство й особливості поетичної
мови становлять визначальні риси спадщини митця.

Мову творчості Ск часто називають філософією слова, та йсам він вважав
слово і матеріальним, і невловимим, і вічним. У його творах легко знати
риси традиційної церковнослов’янської книжності, що поєднується з
народнопісенними метафорами, епітетами, народними прислів’ями як
елементами мовної палітри творів. Немало по-філософськи ємних висловів
Ск збагатили скарбницю укр афористики.

3.Ознаки нової літературної доби в укр. поезії першої пол. (((

Цей період у розвитку укр.поезіїї хар-ть такі риси: 1)співіснування і
літ процесі традицій класицизму, романтизму і частково реалізму.
2)популярність бурлескно-травестійної манери письма. 3)тенденція до
вживання живої народнорозмовної мови.

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його
«Енеїда» — найвидатнішим досягненням укр. поезії тго періоду і
початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у
нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового
прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того
часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої
народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній
тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з
давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку
укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ.
Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню
нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша
друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є
зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала
знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

Романтизм став тією течією, що найбільш повно виявила свої особливості в
укр. поезії даного періоду і повністю вкладалась в європ. контекст. Для
авторів цього напрямку характерне оригінальне переосмислення традиційних
тем і оновлення тематики поезії. У центрі їхньої уваги історичне минуле
України, фольклор, сильна особистість у виняткових обставинах,
фантастика, божевілля, містифікація смерті. Ця течія сприяла виникненню
в укр. тогочасній літ-ри нових жанрів: ліро-епічної поеми, балади,
елегії, літ пісні, романсу, віршованої казки. Характерним для тогочасної
поезії було літ обігрування мотивів чеських, румунських, грецьких
народних пісень (грецька пісня Костомарова). У літ критиці існує поділ
укр. романтиків на школи: 1)Харківська(Петренко, Боровиковський)
2)Київська (Шевченко, Куліш) 3)Західно-Укр (Шашкевич, Вагилевич)

4.Роль Котляревського

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його
«Енеїда» — найвидатнішим досягненням укр. поезії тго періоду і
початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у
нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового
прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того
часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої
народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній
тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з
давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку
укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ.
Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню
нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша
друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є
зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала
знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

5.Шевченко – основоположник укр. літ-ри

Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і
оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у
поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп
істор контекст. Своєрідною є форма шевченк вірша, поет відмовляється від
традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з
народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими,
внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу.
Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми
«вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне
вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів
Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову,
звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь
одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного
розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні»
проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш –
основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні
паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою
афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».

6.Роль Квітки — Основяненко в становл літ

К-О – зачинатель нової укр. прози, культурно-громад діяч, перу якого
належать 80 творів. Його прозу хар-ть такі новаторські риси: прості і
цільні сюжети творів, деталізована оповідь, оригінальність авторського
стилю, що виявляється в оповіді від першої особи, виклад зрозумілою
мовою навіть складних філос понять, повчально-моралізаторський характер
прози, що базується на христ ідеях. К-О розвиває нові прозові жанри:
фейлетони, гумористичні оповідання («Купований розум», «Підбрехач»),
гумористичні сентиментальні повісті(«Маруся», «Щира любов»), сатиричний
родинний роман хроніка («Пан Халявський»). У К-О виявилась ознака
двомовності у написанні творів. Отже творчість К-О засвідчила оновлення
жанрово-стильової системи укр. прози, утвердження в ній ідеалів
гуманності, моральності людини з народу.

7. Ознаки мовно-літ доби другої половини XІX (Франко, Українка)

Провідною темою цієї поезії є громадянська, основними мотивами – соц і
нац безправ’я, безвихідь пригнобленого становища людини, активна праця
на ниві народ. освіти з готовністю постраждати за народну справу. Поезія
цього періоду ознаменувала важливий поступальний рух в укр. мистецькому
слові, гармонійно поєднавши такі важливі для поезії компоненти, як нове
і традиційне, раціональне і емоційне. Основне гасло цієї поезії –
«гуманізм, демократизм, свобода чоловіка і народності»(І.Франко).

Насамперед, оновлення стосувалося тематичних меж тогочасної поезії, у
яких співіснували традиційні теми села й історичного минулого з новими
темами життя інтелігенції та життя заробітчан. Після періоду романтизму
саме у цей час активно розробляються нові жанрові форми: вірш-медитація,
вірш-молитва, вірш-цикл, елегії, пісні, балади, поеми тематичних
різновидах (соц-побутова, філософська, історична).

І. Франко належить до митців реформаторів, в основі творчого світогляду
яких лежить багатовікова спадщина народу. Глибина самоусвідомлення й
усвідомлення взаємозв’язку між природою талюдиною, поезією та владою,
вічним і сьогоденним – ось домінанти поезії Каменяра.Творчіпошуки ІФ
сприяли оновленню традиційних жанрів укр. поезії, зокрема поеми:
соц-побутових, філософської, історичної.

У поезії ЛУ найвиразніше виявилося всі нові риси поетичної доби.
Майстерність розробляння ЛУ нових тем виводить її поезію на європейський
рівень, особливо завдяки оригінальному осмисленню нац теми в своєрідній
інтерпретації, світових образів та сюжетів. Новаторським є нерозривне
поєднання інтимного з громадським у поезіях «Contra spem spero», «
Товаришці на спомин ». Поєднанням елементів лірики і драми у поезії ЛУ
привело до виникнення особливого жанрового різновиду в укрліт –
драматичної поеми. Поступовий мистецький пошук досконалих худ форм
сприяв оновленню поетесою вже відомих жанрових форм: сонета, рондо,
білого вірша, вірша-імпровізації.

8. Ознаки прози другої половини XIX

На цей час укр. літ стає актуальною проблема не лише оновлення змісту
творів, але і перспектив розвитку всіх літ жанрів, зокрема прози.
Бурлексно-реалістична і романтична течії кінця 60р.революціонуютьдо
реалізму, за яким правда є найвищим естетичним законом. Укр. реалізм 2ої
ХІХ розвивався в межах європейського літ процесу. Тематика прозових
творів включає 1. традиційні теми-селянську, історичного минулого;
2.новітеми- життя та гром діяльність інтелігенції, антиклерикальна тема,
активна позиція жінки в суп., тем нац освіти, тема еміграції.

Визначальною рисою цього періоду розвитку прози було не тільки
розширення тематики творів, а й якісне оновлення жанрової системи:
оповідання відзначає авторська розповідна манера, ускладнення
композицій, використання внутрішніх монологів; повість еволюціонує від
описовості до поглибленого психологізму, виконуючи своєрідну
пропагандистку функцію; роман стає найпопулярнішим жанром.

Отже, утверджуючи реалістичну манеру письма укр. прозаїки розробляли
єдину шкалу естетичних цінностей, збагачували укр. літ, прагнучи
забезпечити їй належне місце в світовому літ-мистецькому процесі.

9. Корифеї укр. театру

Як тонкий і глибокий знавець сцени М. Кропивницький дбав про яскраву
сценічність, видовищність вистави, свідомо іноді поступаючись такою
рисою, як психологізм, бо вважав, що «масовому слухачеві треба густі
краски, грубі риси ,мораль, щоб в ніс йому била…» Якісно оновлювалась
тематика українського театру, цьому перш за все сприяла творчість його
фундаторів – М. Кропивницький, М. Старицький, І. Карпенко-Карий. Нова
театральна система базувалася на романтичній побутовій тематиці,
видовищності, театральних ефектах, оминаючи шарш і вульгаризми.
Одночасно з традиційною темою села, історичного минулого України, в
драматургії утверджується нова тема – життя інтелігенції. Прикметною
ознакою драматургії корифеїв є розгалужена жанрова система. Оновлюються
традиційні в Україні жанри, в основі яких лежить соціальний конфлікт, а
саме: віршована історична драма(трагедія)(«Маруся Богуславка», «Богдан
Хмельницький» Старицького, «Бондарівна» Карпенка-Карого), водевіль
(«Помирились» Кропивницького), мелодрама («безталанна» Карпенка-Карого).
Заслугою корифеїв української драматургії є розвиток таких жанрів, як
соціально-психологічна драма («Наймичка» Карпенка-Карого, «Не судилося»
Старицького ), сатирична комедія («За 2 зайцями» Старицького, «Крути та
не перекручуй», «Сто тисяч», «Хазяїн» Карпенка-Карого), фарс («По
ревізії» Кропивницького).

10.Здобутки укр. поезії 1ої пол. ХХст

Укр. модерн, як ніяке інше літ – мистецьке явище перебуває в контексті
європейського, провісниками якого в укр. поезії вважають ІФ та ЛУ. Метою
європейської модерної літ була нова поезія, що створювалася з викор
«небачених» образів та «алхімії» слова.

Особливості модерну в укр поезії виявилися в запереченні реалізму в
ствердженні суб’єктивізму реалістичної творчості, переході із сфери
розуміння в сферу відчуттів, постійному шуканні нових форм, мовному
експерименті, розмаїті літ мистецьких течій, угрупувань, співіснуванні
полярно протилежних течій.

Укр. поезію цього періоду характеризує розмаїття жанрово-стильових
тенденцій, розроблення тенденцій віршових форм. В укр. поезії найбільш
потужно виявили себе символісти, неокласики, футуристи, експресіоністи.

11.Роль худ стилю у формуванні інтел потенціалу

Художній стиль реалізується в таких жанрах: трагедія, комедія, драма,
роман, повість, оповідання, поема, вірш, байка тощо. Різнобічний вплив
на почуття, думки за допомогою художнії образів, формування ідейних
переконань, моральних якостей та естетичних смаків. Застосовується у
мистецтві слова, творчій діяльності, літературі, різних видах мистецтва,
культури, освіти.

Худ. стиль виходить за межі не тільки інших стилів, а й літ мови, бо
він включає в себе ( з певною метою) й позалітературні мовні засоби-
діалектизми, жаргонізми тощо.

Однак достоїнства художнього мовлення визначаються не тільки незвичайною
широтою охоплення засобів загальнонародної мови. Художнє мовлення – це
ще й зразкове мовлення.

Худ. стиль поєднує в собі окремі ознаки інших стилів. Основним
завданням худ. стилю є творення за допомогою мовних засобів художніх
образів.При цьому широко використовуються всі можливі
експресивно-емоційні засоби мови, її лексичне, фонетичне багатство, вся
різноманітність фонетичних форм і конструкцій.

Щодо форми мовлення худ. стиль є досить своєрідним. Основна його форма
– писемна, однак і в усному мовленні широко використовуються його
елементи. У текстах цього стилю використовуються синоніми, антоніми,
омоніми, пароніми, слова в переносному значенні.

12.Здобутки укр. прози кінХІХ-почХХ

Основною ознакою доби стає синтез старої традиції з новою манерою
письма. Митці зберегли реалістичне худ мислення, при цьому перебуваючи у
модерністській світоглядній системі. Прозаїків модерністів
(Коцюбинський, Стефаник, Яцків) цікавлять перш за все враження, найтонші
відчуття, переживання, сприйняття подій персонажем. Українська проза
була відзначена високим ступенем інтелектуалізації, що виявилося у
внутрішній драматургії, самоаналізі героя, звернення до засобів інших
видів мистецтв, популярності форми суцільного не виголошеного монологу.
Мова прозових творів синтезує 2 осн риси: експресивність і високу
інтелектуальність, хоча традиційною залишається селянська тема прозаїки
намагаються вийти за межі суто натуралістичного зображення села.
Актуальними стають нові теми: життя інших націй і народностей(«Асан і
Зейнеп» Алчевська), тема фатуму (М.Коцюбинський «Цвіт
яблуні»).Укрпрозаїки активно послуговуються зразками як фабульної прози
так і безфабульної (ескіз, етюд, аквареля, мініатюра). В цей час можна
виділити декілька течій: покуцька (Хоткевич), «симфонічна» словесність
(Коцюбинський), «жіноча» проза (Леся Українка, О.Кобилянська).

13. Класична укр. літ-ра, як основа розвитку укр. літ-ри (Котляр.,
Шевченко)

Котляревський (К) є одним із фундаторів нової укр. літ-ри, а його
«Енеїда» — найвидатнішим досягненням укр. поезії тго періоду і
початкомнац відродження українців. Новаторство К виявилося перш за все у
нац забарвленні етнографічного матеріалу, можливості двопланового
прочитання поеми. К вдалося не просто відтворити життя українців того
часу, а й передати дух народу завдяки використанню живої
народнорозмовної мови, а саме київсько-полтавського діалекту. У мовній
тканині твору вдало поєднуються багата народна фразеологія, лексика з
давніми традиціями укр. віршування. «Енеїда» К є новим етапом розвитку
укр. силабо-тонічного віршування. Отже «Енеїда» є новим, самобутнім літ.
Явищем, що було суголосним новій історичний добі, сприяло пробудженню
нац свідомості в освічених верствах укр. громадянства. Це перша
друкована книга, написана живою мовою, перша високохудожня поема. К є
зачинателем нової укр. літ-ри новою мовою – живою народною, що стала
знаменною сторінкою в історії укр. літ-ри.

t

  d

?

@

B

B

D

F

p

r

t

v

x

°

?

?

TH a a 4

6

8

:

`

b

d

f

h

 

c

¤

¦

ae

i

i

?

o

o

j?

j;

Тематика і проблематика поезії Ш наскрізь національна. Новаторською і
оригінальною є історіософія Ш, що поєднувала особистісне і народне у
поглядах на минуле Укр., яку поет обов’язково включав у загальноєвроп
істор контекст. Своєрідною є форма шевченк вірша, поет відмовляється від
традицій наслідування рос вірша, пов’язуючи авторську віршову ритміку з
народним розміром, оригінальним є використання неповної, неточної рими,
внутрішньої рими, що дає змогу уникнути одноманітності викладу.
Романтизм виявився у використанні жанру байронічної поеми (поеми
«вільної форми»), де до вірша приєднується проза і наявне формальне
вираження авторських почувань і думок («Катерина», «Гайдамаки»).З творів
Кобзаря світ довідується про основні дух цінності нашого народу: мову,
звичаї, побут, культуру. Ш синтезує мистецький досвід минулих поколінь
одночасно творячи новий рівень культурного, філософського, духовного
розвитку українців як нації, з геніально простотою розв’язуючи «вічні»
проблеми свободи, добра і зла, справедливості, сили слова. Ш –
основоположник нової укр. літ мови. Мова його творів багата на поетичні
паралелізми, антитези та інші худ засоби; відзначена високою
афористичністю, відсутністю вульгаризмів, «просторічної мови».

14.Жанрова різноманітність прози та драматургії 20-30 рр. ХХ ст.

Основна проблема прози – це людина і революція, і кожен автор намагався
розв’язати її у соц і нац контекстах, змальовуючи: протистояння
ідеального і реального, моральне відродження людини під впливом
революційної ідеології, національно-культурне відродження України.
Особливостями є експресивність, елементи імпресіонізму,
орнаментальність, філософічність романтика духовного аристократизму.
Популярності набувають жанри нарису, фейлетону, з’являється детективна,
пригодницька, біографічна повість.У прозі 20х років помітно виділяється
жанр роману з внутрішньо-жанровими модифікаціями:
проблемно-психологічний, історичний, сатиричний, науково-фантастичний і
пригодницький, соціально-побутовий.У 30ті роки проблематика роману через
соціологізацію літератури звузилася до «колгоспної» і «виробничої» тем.
Безперечно, великий вплив на тогочасну прозу мала культурно-літературна
ситуація в країні, що виявлялася у безперервному формуванні й активній
діяльності мистецьких угруповань(ВАПЛІТЕ, «Гарт»), які репрезентували
увесь ідейний і жанрово-стильовий спектр укр. прози того часу.

Прикметною рисою драм. цього часу стає поєднання апокаліпсису сучасності
з надією на перемогу колективних форм буття (що переможе: одвічне чи
колективне?). Цей період в укр. драмі позначений розвитком професійної і
аматорської драм-ї; розвитком укр. театру у 2х напрямах:
«психологічному», та «експериментальному». Так званий театр дії, що
розрахований на активну позицію глядача, орієнтований на світовий театр
(«Березіль» Л.Курбаса).

15.Укр поезія першої пол. ХХ ст. (Малишко, Сосюра, Рильський)

Цей період в укр. поезії досить складний і суперечливий. З одного боку,
він представлений так званою радянською поезією з творами,що відповідали
запитам доби, здругог-творами, що являють собою шедеври патріотичної,
інтимної, пейзажної, філософської лірики (В.Сосюра, А.Малишко, М.Бажан,
М.Рильський)

У цей період укр. поезія в Україні являла собою далеко не оптимістичну
картину і в плані змісту, і в плані форми (естетична вихолощеність,
моральна розгубленість, відмова митців старшого покоління від творчого
пошуку).Велика Вітчизняна війна «покликала» дожиття теми, пов’язані перш
за все з героїзмом народу, захистом Батьківщини, а пізніше – відбудовою
країни (Сосюра, Малишко, Рильський)

Поява нових тем пов’язана насамперед із героїзмом народу у ВВВ. Це –тема
війни, захисту, Батьківщини, а пізніше – відбудови.

Для поетичних творів цього часу характерним був документалізм у
зображенні. Автори часто зверталися до образів з фольклору,
використовували народнопоетичні худ засоби. Найбільш популярними жанрами
поезії тієї доби були слово-проповідь, вірш-пісня, вірш-лист.

16. Поезія шістдесятників

У світовій літ-рі та літ-рі укр. у цей час відбувається поворот до
естетичного критерію творчості як основного. Чергова криза суп
свідомості породжує нові оригінальні ідіостильові осмислення традиційних
глобальних тем: гуманізація життя в усіх аспектах, національної
гідності, свідомості, самореалізації людини у праці і творчості, війни і
миру, екологічної небезпеки людства.

До шістдесятників відносять Ліну Костенко, М. Вінграновського, І.
Калинця, В. Стуса, І. Драча, Д. Павличка, В. Симоненка.

Соц. пафос поезії, її гуманістичний характер не були новаторськими
досягненнями шістдесятників, адже ці риси є наскрізними у світовій
поезії. Новаторство полягало в тому, що доля окремої людини
розгортається у планетарному масштабі, досягаючи рівня світових драм і
шекспірівських трагедій. Пошуки спиралися на традиції й укр., і світової
культури. Автори при цьому намагалися надати нової сили вічним образам і
сюжетам. Прикметною ознакою цієї поезії стає авторська присутність у
творах.

17.Поезія укр. зарубіжжя ( Теліга, Ольжич)

Емма Андієвська – поет, прозаїк, художник українського зарубіжжя, що
належить до Нью-Йоркської групи.

Лексикон віршів поетеси – це чепурна, вишукана, екзотична система. Зміст
і звукопис поезії Андієвської творять єдиний оригінальний вимір
читацького сприймання.

Отже твори Е. Андієвської як неординарна складова творчості митців
Нью-Йоркської групи засвідчують якісний розвиток української поезії.

Ця поетеса доводить право кожного митця “ писати авторським
індивідуальним стилем, плекаючи слово ”( Мар’яна Накула).

Отже, українське поетичне мистецтво завжди проектувалося на реалії
українців. Герої кожного талановитого поета своєрідні і неповторні, а
сам він завжди перебуває під впливом народної творчості. Українська
поезія, позначена постійним шуканням індивідуального в контексті
європейського мистецького процесу, творенням нової мовної реальності та
генетичним зв’язком авторів різних поколінь, є, безперечно, вартісною
складовою в системі національної духовності.

Олег Ольжич ( Олег Кандиба )

Поет і перекладач поступився в ньому політику й борцеві за національне
визволення. Поезія лірична, гостро актуальна, намагається проникнути в
суть людського єства. Тематика поезії – від античності, праісторії
людства до сьогодення. Осн проблема — творення нового національного
світогляду. Автор різностильовий – від неокласичної манери до
динамічної, експресивної.

Його поезія – талановитий синтез громадського пафосу, героїчного
національного духу з високою культурою вірша

18. Проза першої половини ХХ ст. (Яновський, Довженко)

Юрій Яновський – один з представників романтичної течії в укр. Прозі
20-30 рр. У прозі він утверджується як новеліст. Яновський прагне
поєднати реальний і ідеальний часи, надати творам особистісного
звучання. У центрі уваги – дії персонажів в умовах соц катаклізмів.У
романі “Вершники” – розгляд започатков революцією розпад людського роду,
помітна тенденденція автора до фетишизації класової боротьби.

Проза 20х-30х років була плідною на новаторські пошукию Новий вид
мистецтва-кінематограф — істотно впливає на творчість укр. письм 20-30
рр.(Довженко, Бажан, Епік) Синтезом двох мистецтв – кіно і літератури –
стає новий жанр кіноповісті. У цей час відбувається становлення Довженка
як самобутнього кінорежисера, засновника укр. поетичного кіно. Ч.Чаплін
сказав, що Довженко великий митець, мислитель і поет. 20-30 рр
ознаменувалися для нього кінотворами :”Вася — реформатор”,”Ягідка
кохання”,”Звенигора”. Пізніше з’являються фільми “Щорс”, ”Аероград” на
яких позначилася “запрограмованість” письменника ідеалами соц доби. У
цей період Довж. остаточно утверджує жанр фейлетону, гумористичного
оповідання й усмішки. Риси, які хар-ть жанр усмішок – це особливий
ліризм, доброзичливе ставлення до людини, любов до природи.

19. Проза 2 пол. ХХ ст.

Українська проза 2 пол. ХХ ст. вражає розмаїттям тематики,
проблематики, багатством жанрових форм. Однією з популярних, але вже не
домінантною залишається тема села (М. Стельмах, А. Дімаров)

Цей великий період в українській прозі характеризують творчі злети і
періоди відносного творчого спаду. Хрущовська відлига зумовила, хоч і
короткочасне, оновлення тематики і стильової прозової палітри. Якщо
брати за основу не часовий, а мистецький принцип, до шістдесятників
зараховують не тільки Г. Тютюнника, В. Шевчука, В. Дрозда, а й П.
Загребельного, Ю. Мушкетика.Спільною для цих авторів є тема місця і ролі
людини у соціальному і моральному світі.

Тютюнник — Один з найяскравіших прозаїків-шістдесятників, який ще з
початку 60х років звернувся до моральних і духовних почуттів як основи
повноцінного життя. Його перша книга «Зав’язь» (1966) засвідчила
особливу ліризацію малої прози. У новелах і повістях Тютюнника («Дивак»,
«Перед грозою», «Смерть кавалера») змальовано долю й відтворено
психологію повоєнного покоління, зокрема дітей. Визначальними рисами
його стилю стали простота розповіді, задушевний ліризм як настроєва
домінанта, пластичні малюнки природи, внутрішній монолог.. Особливістю
новел Тютюнника була нестандартна композиція, яка вибудовувала сюжет
навколо однієї події, допомагаючи з’ясувати людську суть, життєву
позицію («Три зозулі з поклоном», «М’який», «Бовкун» ). Одним з перших
прозаїк звертається до проблеми руйнації принципів гуманізму
споживацьким ставленням до праці, природи, світу. Зрікаючись милосердя,
співчуття, взаєморозуміння, людина саморуйнується («Оддавали Катрю»).
Отже, естетичне й етичне кредо Г. Тютюнника полягає в утвердженні
цінності життя кожної людини як найвищої цінності буття людського
суспільства. Йому вдалося не просто показати людину, а й поріднити її з
читачем, зацікавити його гіркою і щасливою долею героя. Українська проза
пройшла складний, суперечливий, своєрідний шлях розвитку. Українські
прозаїки протягом усієї історії жанру намагалися підтримувати українське
художнє слово на найвищому мистецькому рівні, цим самим роблячи свій
внесок у збереження моральний заповідей нації. Творча інтерпретація
спадщини і новаторство – ось дві основи, два напрямки розвитку
української прози, об’єднувальною ідеєю якої завжди була духовність.

20. Проза 2 пол ХХ ст. (загальна хар-ка)

Українська проза 2 пол. ХХ ст. вражає розмаїттям тематики,
проблематики, багатством жанрових форм. Однією з популярних, але вже не
домінантною залишається тема села (М. Стельмах, А. Дімаров)

Цей великий період в українській прозі характеризують творчі злети і
періоди відносного творчого спаду. Хрущовська відлига зумовила, хоч і
короткочасне, оновлення тематики і стильової прозової палітри. Якщо
брати за основу не часовий, а мистецький принцип, до шістдесятників
зараховують не тільки Г. Тютюнника, В. Шевчука, В. Дрозда, а й П.
Загребельного, Ю. Мушкетика.Спільною для цих авторів є тема місця і ролі
людини у соціальному і моральному світі.

Збагачуються і урізноманітнюються мовновиражальні засоби, де водночас з
ліро-епічністю Стельмаха, реалістичністю Тютюнника заперечуються
стандарти соцреалізму, утверджується іронічність, сарказм, гротеск.

21.Становлення нової укр. драматургії (Котляревський,
Квітка-Основяненко)

Художня система нової української драматургії формувалась на
«перехресті» традицій драми XVII ст., зокрема шкільної драми в усіх її
жанрових різновидах, і народної вертепної драми. Нова драматургія
виявляла «прихильність» до «різноманітності» персонажів: на сцені
показували сучасне й минуле життя селян та представників різних верств
суспільства. У цей час драматурги намагалися відійти від традицій
бурлеску, створювалися перші мандрівні українські трупи згодом
відкривалися театри у Харкові (1789), у Києві та Одесі (1803), Полтаві
(1810). Характерною ознакою театрального життя цього часу стали
любительські (аматорські) вистави; домашні, часто кріпацькі, театри, що
виникали в тих місцях, де не було постійних театрів. У репертуарі
тогочасного театру панують твори переважно російських авторів, так звані
комічні опери О. Аблесімова, М. Хераскова та ін. До нас дійшли назви
двох українських п’єс, які ставилися на різних сценах аж до 1840 р., —
«Українка, або Волшебний замок» та «Олена, або Розбійники на Україні».

І. Котляревського вважають зачинателем нової української драматургії, бо
Котляревському належить провідна роль у створенні драми нового типу. У
драматичних творах письменника звучить нова мова — жива народнорозмовна,
колоритна, образна. Він змальовує нових героїв з народу, що являють
собою типові національні характери українського селянина, дрібного
міщанина. І. Котляревський використовує народну пісню як засіб
характеристики персонажів (напр., у «Наталці Полтавці» їх використано
більше двадцяти).

І. Котляревський по-новому «озвучував» тогочасну «комічну оперу»-,
перетворивши її на етнографічно-побутову мелодраму з гострим
соціально-побутовим, психологічним конфліктом, органічно поєднавши в ній
ліричну й гумористичну тональності. На відміну від російських комічних
опер цього часу, твір І. Котляревського новаторський і з погляду
композиційної майстерності: природне розгортання дії з поступовим
загостренням конфлікту сприяють виявленню характерів дійових осіб у
життєво достовірних ситуаціях. Новаторським став і водевіль «Москаль —
чарівник»(1819).

22. Драма початку ХХ ст.

Нова (модернова) драма — це драма почувань, передчуттів, докорів
сумління, драма неспокою. Епоха модерну в українській драматургії
представлена останніми п’єсами корифеїв українського професійного
театру, міфопоетичними поемами Лесі Українки,
експериментально-психологічною драматургією В. Винниченка,
символістичними етюдами Олександра Олеся.

Повний розвиток драми нового типу і виведення її на європейський рівень
пов’язаний з ім’ям Лесі Українки. Новаторські риси її драматичної
творчості виявляються у новому підході до зображуваної дійсності —
новоромантичному, де герой — не виняткова особистість, а звичайна, хоча
й непересічна людина, яка починає усвідомлювати свої права. Леся
Українка чи не першою робить спробу осмислити людську суть, художню
реальність як міф (у цьому вона не мала попередників не тільки в
українській, а й світовій літературі), намагається розв’язати «вічні»
проблеми любові, свободи або несвободи, людини й надлюдини, зради,
творчої особистості, її духовного зростання, самовдосконалення («Лісова
пісня»), національної свободи.

Леся Українка реалізує свідомо поставлену мету — вивести українську
літературу з обмеженого кола провінційних, «хатніх» тем на обрії
загальнолюдські, світові. Досконалу вишукану мову її творів збагатили
нові художні засоби — диспут, дотепний діалог, пересипаний блискучими
думками, афоризмами, народними піснями, легендами і повір’ями.

Показовою з цього погляду є драматична творчість Олександра Олеся, що
створив «драматичні етюди» — твори-пророцтва, зокрема етюд «По дорозі в
казку», де автори намагається осмислити роль героя-лідера у суспільстві.

Володимир Винниченко залишив значну драматичну спадщину (понад 20
творів), яка стала помітним явищем європейської драми. Його новаторство
виявилося у створенні експериментально-психологічної драми, у якій
виражені ідеї, популярні на той час у суспільстві. Драматург намагався
осмислити життя різних верств українського суспільства того часу,
зокрема, мистецької богеми, інтелігенції; робив спробу «поставити»
психологічний експеримент, спрямований проти дегуманізації суспільства
внаслідок переважання ідеї над натурою, принципу над людиною.

Отже, нова модернова драма в українській літературі народжується з двох
стихій: традиційної класичної української драми у її довершеності, що
представлена «театром корифеїв», та новаторської світової драми.
Модернова українська драма виходить на новий ідейно-художній рівень, що
зумовлює творчі пошуки нової художньої форми.

23. Роль письменників класиків у формуванні літ мови

Початком нової укр. літ. мови вважається 1798 рік, коли вийшли друком 3
перші частини «Енеїди» Котляревського – зачинателя нової укр. літ мови.
Він увів до літ-ри багату, колоритну, мелодійну, співучу укр. народну
мову.

Основоположником сучасної укр. літ мови став Тарас Шевченко, який
відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари,
відшліфував орфоепічні і граматичні норми, поєднав її різнотипні
стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину, чітку
мовно-стилістичну систему. Укр. мова стала придатною для вираження
найскладніших думок і найтонших почуттів. Шевченко вивів укр. мову на
рівень високорозвинених європ мов, відкрив перед нею необмежені
перспективи подальшого розвитку.

24.Основні риси сучасної укр. літ-ри

Сучасна укр. літ-ра побудована на фундаменті вікових традицій і водночас
цеяісно новий продукт сучасного глобалізованого інформаційного світу.
Основною ознакою сучасної літ-ри є її транснаціональнийхар-тер,що
виявляється у спробі письменників розв’язати глобальні вселюдські
проблеми. Сучасні укр. письм. намагаються подолати «провінційність»,
«окремість» нашої літ-ри, тому оцінки худ. творів укр. митців слова
часто неоднозначні, іноді діаметрально протилежні. Отож виділяють літ-ру
елітну, маргінальну (тобто призначену для вузького читацького кола). На
противагу такій літ-рі визначають масову, актуальну літ-ру

Початком нової укр. літ. мови вважається 1798 рік, коли вийшли друком 3
перші частини «Енеїди» Котляревського – зачинателя нової укр. літ мови.
Він увів до літ-ри багату, колоритну, мелодійну, співучу укр. народну
мову.

Основоположником сучасної укр. літ мови став Тарас Шевченко, який
відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари,
відшліфував орфоепічні і граматичні норми, поєднав її різнотипні
стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину, чітку
мовно-стилістичну систему. Укр. мова стала придатною для вираження
найскладніших думок і найтонших почуттів. Шевченко вивів укр. мову на
рівень високорозвинених європ мов, відкрив перед нею необмежені
перспективи подальшого розвитку.

25.Проблематика сучасної укр. прози

У сучасній прозі співіснують різні тенденції розвитку без чітко
визначеної жанрової диференціації, її жанрово-тематичні пріоритети
різноманітні. Це і детективна, і фантастична, і містична, й історична, і
філософська проза, що представлена есеями, оповіданнями, новелами,
повістями, романами. Для визначення загального стилю української прози
останніх років найкращим є термін «полістилістика», коли кожен окремий
авторський художній текст являє собою поєднання різностильових
елементів.

Вона — це або вишукана, надінтелектуальна, або це свідоме використання
суржику, зниженої лексики тощо. Однією з рис сучасної прози є її
двомовність (російськомовна література українських авторів). Ця традиція
сягає ренесансної доби з ідеалом «людини трьох мов», проте сьогодні
помітним стає прагнення російськомовних українських авторів писати
українською мовою.

У віковому зрізі українська проза представлена творчістю митців різних
поколінь. Проза класиків української літератури різно-тематична і
різноформатна. Письменники, з одного боку, дотримуються традицій у
виборі тем, з другого — намагаються осмислити реалії сучасного їм буття.

Прозаїки молодшого покоління перебувають у невтомному творчому пошуку,
їхня проза досить умовна щодо жанрового поділу. Український детектив
увібрав елементи філософського роману, гостросюжетного бойовика,
авантюрного (готичного) роману, поволі перетворюючись на справжню
серйозну літературу.

Українські автори намагаються зламати усталені уявлення читача про світ,
філософськи осмислюючи за¬кони світобудови, долю цивілізації, цілком
вписуючись цим у за¬гальноєвропейський контекст, представлений творами
Дж. Толкієна, Дж. Кроулі, Дж. Оруела, С. Лема.

Сучасні українські автори намагаються бути в одній жанрово-тематичній
площині зі світовою прозою, знайти спільну мову зі «світовим» читачем..

Сучасна українська проза представлена такими видатними діячами, як А.
Валентинов, О. Забужко, М. Гримич, Н. Шахрай, М. Матіос, Ю. Андрухович,
О. Ульяненко, В. Медвідь, Є. Пєшковський, Ю. Винничук, Ю. Іздрик.

Мова сучасної української прози різновимірна: це і висока, патетична,
поетизована, і низька (аж до нецензурної), і суржик, і навіть російська.
Свідоме використання таких мовних елементів свідчить про спроби авторів
звільнити літературну мову від будь-яких обов’язків і протистояти
цензурі. Письменники творять романи як своєрідну філософсько-мовну
структуру, коли саме завдяки мові розкривається зміст.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *