Жанр танка в ліриці Ісікава Такубоку
Для письменника не було заборонених тем, він сміливо вводив у свої танка
і факти реального життя, і свої почуття, і враження
28 жовтня 1885 року у сім’ї священика Ісікава Іттея народився син, якого
назвали Хадзіме (“перший”). За деякими японськими джерелами, днем
народження Такубоку вважається 20 лютого 1886 року – дата реєстрації
його народження. Ісікава – прізвище поета, Такубоку – літературний
псевдонім. Псевдонім у Японії замінює разом і прізвище, і ім’я, але
досить часто згідно з традицією перед псевдонімом ставиться ще й
прізвище.
Такубоку був першим і єдиним хлопчиком у родині. Його сім’я жила на
північному сході острова Хонсю, в префектурі Івате, у селищі Сібутамі,
де батько майбутнього поета служив настоятелем у буддійському храмі.
Саме із Сібутамі пов’язані перші дитячі враження Хадзіме. Це селище
Хадзіме назве своєю батьківщиною (хоча народився він у сусідньому селі –
Тамаяма). Хлопчика любили й балували у сім’ї. У п’ять з половиною років
Хадзіме висловив бажання вчитися в школі, і батько не заперечував. Хоча
Хадзіме й не досяг шкільного віку, був досить хворобливим і слабким
хлопчиком, він навчався блискуче. Крім природних талантів, він
відрізнявся винахідливістю, гостротою думки, швидкістю реакції, тому
чотирирічну школу майбутній поет закінчив із відзнакою. Вчителі та
односільчани називали його “дитиною із Божою іскрою”.
Наступні три класи початкової школи Хадзіме закінчив у столиці
префектури – місті Моріока, де він жив у будинку свого дядька. У квітні
1898 року Хадзіме успішно склав іспити до гімназії префектури. Батьки
надзвичайно пишалися своїм сином і покладали на нього великі надії,
оскільки стати гімназистом щастило зовсім не кожному сільському
хлопцеві, це був рідкий успіх для того часу.
І в гімназії Хадзіме продовжував дивувати вчителів та однолітків своїми
здібностями, пам’яттю, судженнями. Одного разу старшокласник Кіндаїті
Кьоске (у майбутньому – видатний філолог) дав почитати йому журнал
“Ранкова зірка”, який видавало “Товариство нової поезії”. Ісікава
Хадзіме й раніше цікавився літературою, але після знайомства з ідеями
Йосано Теккано та новинками романтичної поезії на все життя захопився
лірикою. Завдяки Хадзіме у популярних тоді рукописних шкільних часописах
стали все частіше з’являтися переписані ним від руки статті й вірші з
“Ранкової зірки”, а також перші п’ятивірші й сінтайсі самого Хадзіме. На
жаль, захоплення поезією завадило опануванню Хадзіме інших наук, він
став часто пропускати заняття, мав далеко не кращі оцінки. До того ж
юний поет палко закохався. Його серце та уяву заполонила дівчина, що
жила по сусідству, – Хоріаї Сецуко. У майбутньому він одружиться з нею.
Романтичні мрії та нестримне бажання стати обов’язково поетом були,
напевне, причиною невдачі на чергових іспитах у гімназії, і Хадзіме
полишає навчальний заклад, хоча йому лишалося лише півроку до закінчення
освіти. Втім, сімнадцятирічний поет був сповнений надій на майбутнє.
Один із його віршів надрукували у “Ранковій зірці”, і це надихало його
на подальшу творчість. Ось які рядки вважають початком поетичного шляху
Такубоку:
Полишивши пісні,
Политі кров’ю,
На згадку світу,
Йду мертвими полями.
Як голосно стогне осінь!
Упевнений у собі та своїй щасливій зірці, Хадзіме у жовтні 1901 року їде
в Токіо.
Талант Ісікава, справді, був помічений. Схвальні відгуки відомих поетів
надзвичайно вплинули на юнака. Йому здавалося, що перед ним відчиняються
двері у велику літературу. Познайомившись із подружжям Йосано, Хадзіме
здобув можливість регулярно друкувати свої вірші у “Ранковій зірці”.
Проте необхідних для життя прибутків улюблена поетична справа не давала.
Для Ісікава настали важкі дні: напівголодне існування, втрата житла за
несплату боргів, тривалі хвороби. Дізнавшись про негаразди Хадзіме, його
батько приїхав до Токіо і забрав сина у рідне село. Перебуваючи у
Сібутамі й відновлюючи здоров’я, що похитнулося, Такубоку наполегливо
займається самоосвітою, багато читає, а головне – багато пише. Ще в
Токіо Йосано Теккан порадив йому писати довгі вірші – сінтайсі. П’ять
сінтайсі, опубліковані на сторінках “Ранкової зірки” у грудні 1903 року,
вперше були підписані псевдонімом Такубоку (буквально “клюйдерево”), що
також запропонував Йосано Теккан.
1904 рік став роком стрімкого злету популярності Такубоку. Його вірші
друкуються майже у кожному номері “Ранкової зірки”, а його ім’я стало
широко відомим у літературних колах Японії. Натхненний, сповнений нових
планів і надій, Такубоку знову вирушає до Токіо.
Через кілька місяців після повернення поета до “Східної столиці”, у
травні 1905 року, побачив світ його перший поетичний збірник –
“Жадання”. Вірші, що увійшли до книги, написані в дусі мрійливого
романтизму. І хоча вони не відзначалися оригінальністю ні в тематиці, в
якій переважали мотиви туги й самотності, ні в мові, переобтяженій
архаїзмами й декоративними засобами, написані вони були все ж таки
натхненно й щиро, від усього серця. У віршах поета відбивається велике
бажання осмислити навколишній світ, знайти своє місце в ньому. Такубоку
чутливо сприймає природу, намагається осягнути тлінне й вічне, визначити
призначення мистецтва. Наприклад, у вірші “Зозуля” він пише:
Ах, в бесконечной вечности лишь миг,
Короткий миг в ночи перед зарей
Звучал кукушки перелетный крик
И скрылся в даль падучею звездой.
Что из того? Из глубины лесов
Ты мне, печальному, далекий друг,
Послала свой звенящий смелый зов,
И я, душой воспрянув, понял вдруг:
И жизнь и песнь бессмертны на земле!
Вовек за ними смерти не поспеть.
Как ты, я буду в предрассветной мгле
Навстречу бесконечной жизни петь.
Як бачимо, поезія і життя у сприйнятті Такубоку невід’ємні одне від
одного. Для нього без життя немає поезії, бо тільки життя дає поезії
реальну основу, а поезія – ще один засіб жити й одухотворювати життя,
долати смерть. Життєстверджуючий пафос стане однією з головних ознак
лірики митця.
У збірці “Жадання” привертає увагу прекрасна ода “Пам’яті адмірала
Макарова”, у якій поет славить ім’я “доблесного ворога” у передчутті
“зорі незгасного життя”, що колись освітить шлях усьому людству. Твір,
написаний під час російсько-японської війни, свідчить про мужню
громадянську позицію Такубоку, котрий виявив неабияку сміливість,
оспівуючи російського героя. Закликаючи вшанувати пам’ять адмірала
Макарова, поет утверджує думку про необхідність подолання ворожнечі й
встановлення миру на землі:
Ви, духи злоби, до землі схиліться!
І друзі, й вороги, відкиньте геть мечі!
Через деякий час після написання оди “Пам’яті адмірала Макарова”
Такубоку прочитав у журналі “Дзідай Сітьо” англійський переклад
знаменитого антивоєнного памфлету Льва Толстого “Схаменіться!”. Цей твір
справив велике враження на поета, і він став ще більш активно виступати
проти війни. “Вражений, я широко розкритими очима дивився на сяючі, наче
зорі, відверті, полум’яні, сміливі слова”, – писав митець у статті
“Памфлет Толстого” (1911).
У червні 1905 року Такубоку отримав із дому нерадісну звістку: батько,
щоб морально підтримати сина, продав кріптомерії (вічнозелені хвойні
дерева), що належали храму, за це його обурені прихожани відсторонили
від посади настоятеля. Сім’я втратила засоби для існування. Токубоку
знову довелося полишити Токіо. Ситуація була надзвичайно складною: вже
був призначений день весілля із Хоріаї Сецуко, його першим коханням, а
тут на його руках фактично опинилася вся сім’я: батьки й сестри. Він був
єдиною надією для своєї родини. Доля молодого поета різко змінилася,
настали важкі часи й для всієї сім’ї Ісікава. Незважаючи на всі спроби,
Такубоку до самої смерті так і не зміг подолати злидні.
Ісікава Такубоку повернувся у рідне селище Сібутамі і став учителювати в
місцевій школі. Мізерного заробітку – вісім ієн на місяць – не вистачало
на сім’ю з п’яти осіб, і тому з надією на великий гонорар Такубоку
пізніми вечорами пише роман про життя сільських учителів. Але
опублікувати свій перший твір у прозі йому не вдалося. До того ж робота
у школі принесла нові проблеми. Директорові школи не сподобалося, що
молодий учитель збирав у себе вдома учнів і довірливо, як старший брат,
вів із ними бесіди про французьку революцію, про революційні події в
Росії, виконував для них на скрипці мелодії, що надихали на боротьбу.
“Мене вважали бунтівником, а я був будівничим душ”, – напише пізніше
Такубоку, згадуючи про ті часи. Врешті-решт Такубоку звільнили з посади
вчителя. Перед тим як піти зі школи, у квітні 1907 року Хадзіме
організував страйк учнів, що викликав неабиякий переполох у селі.
А матеріальний стан сім’ї ставав дедалі гіршим. До того ж у молодих
Ісікава народилася дочка. Батько Хадзіме, щоб позбавити родину зайвого
рота, пішов з дому, не маючи ніяких шансів вижити у далеких мандрах.
Незабаром батька знайшли й повернули додому, але для Такубоку ця подія
стала великим потрясінням. Він зрозумів, що ніхто, крім нього самого,
ніхто не зможе дати рідним матеріальний достаток, але розбагатіти
літературною працею було неможливо. Він мусив шукати інші засоби для
існування.
“Наче камінням гнаний”, Такубоку вирушив на острів Хоккайдо: він був
менш заселений у порівнянні з іншими місцями, і там було більше
можливостей знайти пристойну роботу. Узявши з собою молодшу сестру, 4
травня 1907 року він перетнув Сангарську протоку. Спочатку поет оселився
у місті Хакодате. Члени місцевого товариства поетів допомогли Хадзіме
влаштуватися вчителем початкової школи. Згодом з’явилися й інші джерела
заробітку: його запросили завідувати редакцією місцевого поетичного
журналу, пізніше знайшлася робота і у газетному видавництві. Життя
потроху налагоджувалося. На початку липня 1907 року Такубоку викликав до
себе дружину й дочку, а через місяць – матір.
Втім доля не була прихильною до Ісікава. В ніч на 25 серпня трапилося
нещастя: величезна пожежа знищила дві третини міста Хакодате, де жив
Такубоку з членами своєї родини. Згоріло все: і школа, і редакція, і
видавництво, де він працював. Ця пожежа зруйнувала й усі надії поета на
краще майбутнє.
Покинувши Хакодате, Такубоку переїжджає у Саппоро, де прожив усього два
тижні, оскільки робота коректора в газетному видавництві не давала
більш-менш пристойного заробітку. Про творче задоволення від роботи не
могло бути й мови. Недовго затримався Хадзіме і в місті Отару.
Влаштувавшись у редакцію нещодавно відкритої газети, він незабаром був
змушений звільнитися через постійні суперечки з начальством. Врешті-решт
Такубоку переїжджає до Кусіро, місто на півночі острова Хоккайдо.
Я на останній станції зійшов.
Від снігу видно…
В містечко глухе
Йду я
Тихими кроками.
У Кусіро Хадзіме посів посаду головного редактора місцевої газети. І
хоча майже в кожному номері з’являються його матеріали, писання статей
для провінційної газети, надзвичайно пригнічувало Хадзіме. Та й загальна
атмосфера на Хоккайдо не влаштовувала його. Сюди приїздили люди, які не
могли прогодувати себе на давно обжитих островах Японії, але замість
бажаного достатку вони зустрічали тут нові біди.
Невесело
На вулицях Отару.
Ні, ніколи не співали ці люди!
Які грубі
Голоси в них!
Так писав про переселенців Ісікава Такубоку. Важкі долі доводили
багатьох до останньої межі. Люди опускалися, спивалися, покінчували
життя самогубством. Трударі бідували, а нечисленна інтелігенція мріяла
про революційні зрушення.
Хадзіме мріє про Токіо. Там, на його думку, вирує справжнє життя, є
простір для творчості. “У пошуках хліба насущного я забирався далі на
північ, – згадував митець, – але й там до моїх вух долинув голос
молодого руху, який захопив і громадську думку, і літературу. Пересит
поезією порожніх мрій і деякий життєвий досвід, що його я здобув,
допомогли мені сприйняти дух цього нового руху”. Новий рух, про який
писав поет, – це натуралізм, нове явище у японській літературі. До того
часу романтизм як напрям вичерпав себе. Митці все більше починають
звертатися до проблем реального життя, зображують дійсність у всій її
складності й суперечливості. Популярності набувають твори
натуралістичного та реалістичного спрямування. У японську літературу
приходить талановите покоління письменників, що утверджували нове
демократичне мистецтво: Нагаї Кафу, Сімадзакі Тосон, Кунікіда Доппо та
ін. Ісікава Такубоку у статті “Гілка на столі” радісно вітав появу нових
тенденцій у літературі: “Натуралізм народився, щоб змінити літературу,
величезною вадою якої є виключна увага тільки до формальної
майстерності”. У сінтайсі, що писав поет під час мандрів по Хоккайдо,
теж з’являються реалістичні мотиви, які стануть провідними в останній
період творчості митця, коли він переїхав до Токіо.
Наприкінці квітня 1908 року, перевізши сім’ю з Отару до Хакодате і
залишивши її під опіку свого приятеля Міядзакі Ікуу, Хадзіме знову
прибув до столиці.
Кіндаїті Кьоске, товариш Такубоку юнацьких років, дав притулок бідному
поетові. Кіндаїті Кьоске був студентом Токійського університету і ввів
Хадзіме у коло талановитої молоді, що мріяла про розвиток рідної
культури. Такубоку багато працює. Майже не виходячи зі своєї маленької
кімнати у дешевому готелі, він за півтора місяці написав п’ять нових
повістей, але видавці не взяли їх до друку, і всі надії на отримання
гонорарів були марними. Борги зростали, допомагати сім’ї було нічим,
віра у власний талант похитнулася… У Такубоку з’являються думки про
самогубство. Однак його геній витримав і це випробування.
Багато розмірковуючи безсонними ночами про своє мистецьке призначення,
Такубоку знову звернувся до поезії. І з його зболілої душі полилися
вірші, що були не схожі на його ранню лірику. Вони були простими,
щирими, невигаданими роздумами про своє життя, про дитинство і прикрощі
долі, про своїх сучасників і Японію, яку поет любив понад усе. За дві
доби Такубоку написав понад п’ятсот танка. Його приятель Кіндаїті
Кьоске, котрий став першим читачем нової поезії Такубоку, був у
захопленні від віршів друга, він порадив не припиняти творчості й
віднести написане до редакції. За кілька днів деякі з п’ятивіршів
Такубоку були надруковані.
У душі поета відбувся перелом. Він тепер остаточно зрозумів, що людям
потрібні вірші, але такі, що могли б стати духовною їжею у повсякденному
житті людства. Невипадково одну зі своїх статей він назвав: “Вірші,
котрі можна їсти” (1908). У ній він писав: “Треба писати вірші, міцно
стоячи обома ногами на землі, ось про що я хочу сказати. Треба писати
вірші, маючи відчуття нерозривного зв’язку зі справжнім життям. Треба
писати вірші, від яких ішов би не аромат вишуканих трав, а запах нашої
повсякденної їжі. Треба писати вірші, в яких ми відчуваємо потребу.
Можливо, це означає спустити поезію з установлених позицій на якісь
нижчі, але мені здається, що поезію, від наявності чи відсутності якої в
нашому житті нічого не змінюється, треба перетворити на предмет першої
необхідності. Це єдина змога утвердити право поезії на існування”.
Такубоку став провідником реалізму у японській літературі, він розкривав
почуття простих людей, розповідав про долю бідних і знедолених.
Повсякденне життя стало основним предметом його поезії. Але про що б не
писав Такубоку, він завжди шукав смисл у всьому, що бачив довкола. Його
лірика сповнена глибоких роздумів про існування людини у світі і ідеями
перетворення реальності. Його ліричний герой живе так, як усі, але він
завжди прагне кращого. Це світло високого ідеалу надає поезії Такубоку
життєствержуючого пафосу.
З липня 1908 року вірші поета постійно з’являються у різних періодичних
виданнях Японії. 1910 року вийшла його збірка “Жменя піску”, а 1912 року
(посмертно) – збірка “Сумні іграшки”. Саме ці книги зробили письменника
найулюбленішими поетом Японії й принесли йому заслужену славу.
Значний вплив на світогляд Такубоку справили соціалістичні ідеї. Він
разом з іншими прогресивними діячами культури шукав реальні засоби
перетворення життя. “Нині епоха вивчення соціалізму вже минула, настала
епоха вивчення способів утілення його в життя. Цей рух не є лише
визволення нещасних робітників від капіталістів. Ідеалом цього руху
треба зробити визволення всіх людей від страждань, які походять з
безглуздості життя”, – таке завдання висував митець перед своїми
сучасниками.
В останні, токійські роки життя письменник багато працював. У цей час
написано кілька повістей, десятки літературно-критичних і публіцистичних
статей, сотні віршів. Завдяки зростанню його популярності матеріальний
стан Такубоку покращився, він навіть зміг викликати до себе в Токіо
матір і дружину з дітьми, трохи згодом приїхав і батько. Але здоров’я
поета значно похитнулося. Через напівголодне існування попередніх років
у сім’ї з’явився туберкульоз. Спочатку помирає маленький син, який
народився у жовтні 1910 року. Потім померла мати Хадзіме. Ці втрати
наблизили смерть і самого Такубоку. Він помер 13 квітня 1912 року. Друга
донька Такубоку народилася через два місяці після його смерті, а через
рік вона стала круглою сиротою – у травні 1913 року померла Сецуко,
вірна дружина поета.
Доля подарувала Такубоку лише 26 років життя. Він назавжди лишився у
пам’яті японського народу юнаком. Але скільки випробувань випало на його
плечі! “Він жив і дихав разом зі своїм народом, вдихаючи повітря
мандрів, біди й недолі”, – писав про митця Кіндаїті Кьоске. Але смерть і
прикрощі долі не владні над поезією Такубоку, котрий вивів японську
літературу на новий рівень, збагативши її темами реального життя і
справжніми переживаннями.
Питання і завдання для учнів
Схарактеризуйте соціальне становище Японії на межі XIX-XX століть.
Як розвивалася література того часу?
Які напрямки були провідними в той період?
Яке значення мало подолання “самоізоляції” Японії для розвитку культури?
Розкажіть про віхи життя Ісікава Такубоку.
З яким напрямом пов’язана його рання діяльність як поета?
У якому журналі з’явилися його перші вірші?
Які теми й мотиви з’явилися у ліриці Такубоку пізнього, токійського,
періоду? З яким напрямом вони пов’язані?
Назвіть основні збірки поета.
Як ви розумієте назву однієї зі статей митця: “Вірші, котрі можна їсти”?
Які естетичні погляди на поезію втілюються у даній праці?
Чим приваблює вас поезія Такубоку?
Збірка “Жменя піску” (1910)
Відомо, що старовинна класична поезія Японії створила особливі форми
мистецтва ліричної мініатюри: танка і хоку. П’ятивірші й тривірші –
національна творчість японців, принципи якої складалися протягом
століть. Танка і хоку не знають рими, але звуки в них все одно немовби
перегукуються й “співають” завдяки тому, що в японській мові після
кожного приголосного звука обов’язкового йде голосний, тому у японській
мові практично немає закритих складів. Це створює милозвучність звучання
танка і хоку. Народившись із народної пісні й перейшовши в літературу,
ці древні жанри японської поезії не втратили своєї музичної основи,
вражаючи читачів гармонійністю побудови.
Узявши за основу жанр класичної ліричної поезії – танка, Такубоку надав
йому зовсім нового змісту, що яскраво засвідчила його збірка “Жменя
піску”. Письменник не обмежується лише темами природи й самоспоглядання.
Об’єктом зображення митця став увесь навколишній світ. На сторінках
збірки проходять спогади поета про його нелегке дитинство, роки
навчання, блукання по країні. Ліричний герой Такубоку – це сам поет, син
свого народу, який добре знає усі його біди. Кожний вірш Такубоку являє
собою закінчену думку, але всі разом вони складають досить строкату
картину не тільки життя митця, а й усієї Японії. Отже, реалістичність і
демократизм – характерні ознаки збірки.
У своїх танка поет вихоплює із усього розмаїття життя найголовніше – те,
що його найбільше хвилює, що дає привід для роздумів і переживань.
Нерідко п’ятивірші будуються таким чином, що в центрі постає якась одна
виразна деталь чи образ, що набувають узагальненого значення. Наприклад:
У Східному морі,
на острівці,
на прибережнім білім піску
я, не втираючи сліз,
бавлюся з крабеням.
Крабеня – частинка природи – навіює роздуми про життя поета. Так само,
як він грається із цією маленькою морською істотою, доля грається з ним
самим. Художній простір у цьому творі окреслений лише кількома виразними
штрихами: море, білий пісок, острів. Нічого зайвого, нічого такого, що
відволікало б увагу читача від основного – почуття, що відтворюється у
даному вірші. Основний настрій цього танка сумний. Ліричний герой
відчуває якусь неясну тривогу, печаль, відчуженість (невипадково він
сам-один на острові). Його сльози – знак трагізму людської долі, що
вповні пізнав поет.
Танка Такубоку дуже важко інтерпретувати, тому що кожний вірш навіює
безліч роздумів і асоціацій. Кожен сприймає їх по-своєму. Асоціативність
– ще одна риса творчості митця, він прагне викликати живий відгук у
серці читача.
Основними мотивами збірки “Жменя піску” є мотиви туги, самотності,
трагедії людського існування. Ліричний герой не приховує своїх сліз, він
часто плаче чи то від згадки про своїх рідних, чи то від прикрощів долі,
чи то від нездійсненних мрій, чи то від почуттів, що крають серце.
Послинив грудку глини, розім’яв
і виліпив обличчя матері –
таке, коли вона заплаче.
О, скільки туги
в цім “портреті”!
Вірші Такубоку – це своєрідний ліричний портрет поета, що чутливо
сприймає світ і все, що відбувається в ньому. У своїх танка митець
майстерно “виліплює” характерні образи своєї епохи: місто, де губиться
людина; будинок, який полишили люди у пошуках кращої долі; вулиці, якими
“блукають смуток і печаль”, та інші.
Та осінь в Сап поро
дала мені
печаль-журбу,
яку несу я
і донині.
Усі ці досить печальні образи сучасного йому світу Такубоку несе у
своєму серці. Але попри трагізм світосприйняття поет не втрачає жаги до
життя. Він любить природу, вміє палко кохати, цінує кожну мить земного
існування. Тому у збірці “Жменя піску” можна знайти й інші образи: гори,
море, сакуру, червоні квіти тощо. Вони нагадують про вічну гармонію, яку
вміє побачити поет, про високі почуття, що не згасають у його серці.
Чимало віршів даної книги пройняті світлою ідеєю любові. Такубоку пише
про кохання до своєї дружини, про любов до матері і до батьківщини. Хоча
його душа зазнала багато втрат, вона здатна до духовного відродження, і
джерелом цього відродження є почуття любові до всього живого, до
близьких і рідних, до вітчизни.
Великі червоні квіти
на її кімоно –
і досі перед очима стоять.
Кохання в шість років.
Природне і людське буття органічно поєднані у збірці “Жменя піску”.
Через образи природи поет розповідає про свій душевний стан. Природа –
його співрозмовник, його щирий друг і мудрий порадник. Він живе з нею
одним життям, тому, розповідаючи про зміни у природі, він цілком
природно переходить до характеристики власних переживань. Осінь, дощ,
падолист, хмари, вода, вітер стали традиційними образами у ліриці
Такубоку. Поет надає перевагу образам руху, тому що вони здатні показати
зміни, що відбуваються у його душі, плин його почуттів.
Осені прихід – це… як вода!
Умиєшся – і всі твої думки
новими стануть.
Кожний п’ятивірш Такубоку має два плани: зовнішній (об’єктивний), у
якому зображуються образи, факти або явища реального життя, і внутрішній
(суб’єктивний), у якому приховуються почуття й переживання ліричного
героя. Співвіднесення зовнішнього й внутрішнього – чи не найскладніше
завдання при читанні танка поета. Зображення об’єктивного світу, як
правило, підпорядковано завданню вираження його суб’єктивного відчуття.
Вірші Такубоку відзначаються глибоким психологізмом, вони відтворюють
всю гаму людських почуттів, до того ж в одному вірші може передаватися
не одне, а кілька почуттів. Візьмемо, наприклад, такі рядки:
Неначе танцює дракон –
злітає в небо пустельне
і в ньому зникає дим.
Дивився б на цей танок,
аж поки мого життя!
У цьому творі втілюються і велика туга самотності (невипадково “небо
пустельне”), і відчуття тлінності, швидкоплинності кожної миті, і
водночас велика жага життя, усвідомлення повноти кожного дня.
Танка Такубоку нерідко будуються як живописні замальовки. Кількома
виразними штрихами поет створює невеличку картину, живий “знімок”
реальності. Але п’ятивірші митця стали цікавими ще для його сучасників
не тільки завдяки своїй живописній манері, а передусім глибокій
філософській насиченості. У віршах Такубоку порушуються питання життя і
смерті, природного і людського буття, кохання і смислу існування.
Поет-філософ став голосом своєї епохи, він у поетичній формі втілив ті
проблеми, що хвилювали все його покоління.
П’ятивірші Такубоку – книга його власного життя. Вони звучать то як
спогади, то як короткі “репортажі”, то як миттєві враження або почуття.
Так чи інакше, його вірші, за словами літературознавця В. Логунова,
“згустки реальності”. Намагаючись проникнути у саму сутність складних
станів власної душі, поет одночасно осмислював і глибокі тріщини,
суперечності навколишнього світу з надією знайти засоби для відновлення
втраченої гармонії. “Є особливі миттєвості, – писав митець, – вони не
повторюються двічі. Я з любов’ю згадую про ці миттєвості. Мені не
хочеться, щоб вони минули даремно. Для того, щоб висловити їх, найбільше
підходять короткі за формою пісні, які можна складати досить швидко… Я
пишу пісні, тому що люблю життя”.
Назва збірки “Жменя піску” є досить промовистою. Більшість своїх танка
Такубоку написав на острові Хоккайдо, де любив ходити по піщаних дюнах.
Колись його кохана сказала йому, як швидко сиплеться жменя піску з руки,
і з того часу його не полишало відчуття швидкоплинності буття. Жменя
піску – це символ безнадійного, безцільного “осипання” днів, часів,
життя. Символ швидких втрат, нездійсненних мрій. Символ горя,
стражденної душі.
О мертвого піску печаль!
Варто лиш
стиснути в руці –
Уже й зашурхотів
між пальцями додолу.
***
Сльоза, упавши на пісок,
всотала в себе
тисячу піщинок.
Яка вона важка,
ця намистина – моя сльоза!
***
З обличчя сліз
не стала утирати –
піску лиш
показала жменю…
Не можу я її забути!
Однак водночас образ жмені піску має й інше значення. Це символ того
прихованого смислу, що немовби щезає і який намагається втримати поет
зусиллями свого серця. Можна також сказати, що жменя піску -ще й символ
тих неповторних миттєвостей, з яких складається людське життя.
Вранішній вітерець
задув у трамвай
вербовий листочок.
Я поклав його на долоню
і розглядаю…
Людина – піщинка у всесвіті, але все, що вона переживає, що відчуває, на
думку Такубоку, надзвичайно важливо. Думою про людину пройнятий кожний
рядок збірки “Жменя піску”.
Завдання для учнів
Визначте основні мотиви збірки Такубоку “Жменя піску”. Чим, на вашу
думку, вони обумовлені?
Які факти біографії поета знайшли відображення на сторінках книги “Жменя
піску”?
Знайдіть танка, в яких з’являється образ піску. Який зміст має цей образ
у кожному з віршів? Доведіть, що цей образ-символ є багатозначним.
Знайдіть приклади танка, в яких зображуються стани природи. Які почуття
й настрої поета вони допомагають відтворити?
Знайдіть приклади танка, в яких поет пише про свою печаль. Що викликає в
нього сумні настрої?
Які філософські проблеми порушує Такубоку? Доведіть це рядками його
віршів.
Питання для аналізу віршів Такубоку зі збірки “Жменя піску”
1
Разів сто ієрогліф “велике”
я написав на піску
і, геть відкинувши
думку про смерть,
вернувся додому.
Які зміни у внутрішньому стані ліричного героя показані в цьому вірші?
Яке значення мав для нього ієрогліф “велике”?
Чому ліричний герой відкинув думку про смерть?
На які філософські роздуми наштовхує вас цей вірш?
2
І, тільки уявивши,
ніби серце
затягнуте
у глибоченну яму, –
я, стомлений, заснув.
Усно опишіть стан ліричного героя.
Який промовистий образ допомагає відтворити почуття поета?
Чи можна пояснити, що викликало печаль ліричного героя?
3
Раптом захотілося –
чого б це? –
поїздом поїхати.
От з поїзда зійшов –
а йти нема куди.
Яке значення має образ поїзда у цьому танка?
Які почуття відтворюються у даному вірші?
Що свідчить про трагедію ліричного героя?
4
Хоч де б я був –
За селом Сібутамі
тужитиму.
Пам’ятатиму гори!
Пам’ятатиму річку!
Що означало село Сібутамі в житті поета?
Які почуття він висловлює у вірші?
Яке значення мають тут образи природи?
Визначте основну ідею твору.
5
А власне кажучи,
чому я тут?!
Отак здивуюсь інколи
і розглядаю в задумі
свою кімнату.
Яка філософська проблема порушується у даному вірші?
Схарактеризуйте образ ліричного героя у цьому творі.
6
Де місце знайти таке,
в якому безжурно
ніч перебув би?
Згадаю свій дім –
серце холоне.
Що зумовлює внутрішній неспокій ліричного героя?
Чому при згадці про свій дім у нього “серце холоне”?
Спробуйте визначити ідеал поета.
Збірка “Сумні іграшки” (1912)
Поет Ісікава Такубоку називав свої танка “сумними іграшками”, тому що
вони втілювали весь сум митця з приводу його власної долі й усього
людського існування. Але найбільш трагічними стали вірші з однойменної
збірки “Сумні іграшки”, написаної в останній період життя письменника,
коли він важко хворів і підбивав підсумки свого шляху.
Книга створена у формі ліричного монологу, що складається з окремих
фрагментів, які передають внутрішнє напруження у душі поета. Це розмова
митця із самим собою про відчуте і пережите ним. “Сумними іграшками”
митця стали його спогади, враження, почуття. Осінь – основний фон
роздумів письменника – не тільки пора року, а й сумна пора у його душі.
Як глибоко зітхну –
лунає
в грудях звук,
сумніший
за осінній вітер!
Поет осмислює своє життя, намагаючись знайти в ньому певний смисл. Для
чого він жив? Задля чого писав? Що зробив у житті? Ці питання є досить
непростими для митця. Його сім’я, як дізнається читач зі змісту книги,
бідує. Дружина й дочка живуть у злиднях. А поет, який повинен був стати
їм опорою, тяжко хворий. Думка про смерть не полишає його. У своїх
танка поет немовби прощається не тільки зі своєю родиною, а й з усім
світом.
І знов сьогодні
біль у грудях.
Коли вже помирати –
поїду в рідний край
і там помру.
Напередодні смерті кожний день, кожна мить життя сприймається
надзвичайно гостро. Тому у віршах Такубоку цієї збірки чимало виразних
деталей, що набувають символічного значення. Погляд поета зупиняється на
квітах, що нагадують йому про повноту і водночас про швидкоплинність
буття, на небі, що стає символом високого недосяжного ідеалу, на дитячих
іграшках, що втілюють думку про сімейний затишок і щастя. Навіть
звичайні зміни станів природи – ранок, дощ, вечір тощо – викликають у
письменника цілий вир почуттів. Його душа, як ніколи, стала чутливою і
вразливою. Він може заплакати навіть через незначну подію, але за цими
сльозами приховується глибокий біль стомленої людини.
Трамвай, на який
в дорозі мав пересісти,
уже пішов.
Я мало не заплакав!
А тут іще й дощ почався…
Читаючи рядки цього вірша, уявляєш собі самотню постать поета, що
залишився на трамвайній зупинці. Ллє дощ, а по його щоках течуть
нестримні сльози, змішуючись із краплями дощу. Чому він плаче?.. Чи
тільки тому що не встиг пересісти в інший трамвай? Чи тому, що не
справдилися його надії та сподівання? Чи від вічної самотності?.. На ці
питання немає однозначної відповіді, але рядки Такубоку зворушують до
глибини душі, бо в них знайшла відбиток психологічна драма людини
початку XX століття.
Образ ліричного героя збірки “Сумні іграшки” постає надзвичайно
трагічним. Він весь час сумує, тужить за нездійсненними ідеалами. Його
мрії та надії на краще життя не збулися. Однак не можна сказати, що це
слабка духом особистість. Ліричний герой Такубоку відзначається
особливою піднесеністю й натхненністю. У ньому є внутрішня сила. Він
знає, що реальне життя жорстоке до людини, але він не відмовляється від
нього, цінує кожну його хвилину. І в цьому непростому житті він
відкриває вічні істини. Наснагу йому дає любов до батьківщини, природи,
дружини, батька, дочки.
Було таке почуття,
нібито я повертаюсь
на дорогу батьківщину,
коли, довгий час не їздивши,
знову на поїзд сів.
Особливу роль у збірці відіграє образ дитини – дочки Такубоку, якій він,
захоплений ідеями російських демократів, дав ім’я Соня. Вона втілює не
тільки думку про безмежну любов поета, відраду його серця, а й про
майбутнє. Попри драматизм буття Такубоку вірив у краще майбутнє і для
своєї дочки, і для всієї Японії. Тому образ дитини у книзі “Сумні
іграшки” будується за контрастом до всього художнього світу збірки. Соня
неначе освітлює сумний і безрадісний простір, де доживає свої останні
дні поет. Образ дитини розширює поняття часу, надаючи певний зміст
усьому земному існуванню. Поет помирає, проте залишається його дочка, у
майбутнє якої Такубоку вірить всією душею, тому темряву невідворотної
смерті у збірці долає світлий промінь надії.
Стиль танка Такубоку відзначається простотою, невимушеністю, задля якої
поет нерідко порушував усталену форму. Друг митця поет Вакаяма Бокусуй
писав: “Іноді здається, що він, забувшись, розмовляє сам із собою,
неначе переводить дихання”. Такубоку часто зменшував або збільшував
кількість складів у рядках всупереч нормі. Він сміливо вживає слова
розмовного стилю, надаючи своїй поезії характер щирої розмови. Однак
новаторство Такубоку полягає не тільки у формальних нововведеннях, а
передусім у демократизації змісту танка. Якщо раніше поети
використовували жанр танка тільки для оспівування краси природи й
кохання, то Такубоку наповнив його усіма проявами життя. Він змусив
звучати цю поетичну форму то піднесено, то хвилююче, то викривально, то
трагічно. Для письменника не було заборонених тем, він сміливо вводив у
свої танка і факти реального життя, і свої почуття, і враження. І в
цьому він набагато випередив свій час, поклавши початок новій ері у
японській літературі, де традиція відтепер поєдналася із сучасністю.
Завдання для учнів
Що визначає трагізм збірки “Сумні іграшки”?
Поясніть назву книги.
Схарактеризуйте образ ліричного героя збірки.
Яку роль відіграє образ дитини у збірці?
Які думки освітлюють останні дні поета?
У чому полягає поетичне новаторство митця у жанрі танка?
Питання для аналізу віршів зі збірки “Сумні іграшки”
1
Попросив постелити
мені на веранді.
Довга ж була розлука
у нас із тобою,
вечірнє небо!
Як ви розумієте цей вірш?
Що символізує небо у цьому творі?
Які почуття ліричного героя розкриваються у вірші?
2
Дочка побігла на вулицю
й досі не повертається.
А я дістав
її паровозик
і по підлозі катаю.
Як ви гадаєте, які думки викликав у поета дитячий паровозик?
Усно опишіть внутрішній стан ліричного героя цього вірша.
3
Затужив за горами раптом
і зійшов на вершину сьогодні.
Шукаю той камінь –
та де ж він? –
торік я на ньому сидів.
Визначте філософський зміст вірша. Які проблеми в ньому порушуються?
Як ви гадаєте, що насправді шукає ліричний герой твору?
Розкрийте символічне значення образу гір.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
