Детективні новели Едгара По
Народження великої американської прози та весь її розвиток невіддільні
від новели, джерела якої криються у фольклорі
Вашингтон Ірвінг (1783-1859 ), Натанієль Готорн (1804-1864),
використовуючи його золоті розсипи, створили новелу, для якої
характерними стали як психологічна складність, так і багатоплановість
конфлікту. Едгар По, на думку літературознавців, розробив першу в
Америці теорію новели, за якою вона мала підпорядковуватись одному
головному ефектові, що задуманий автором і впливає на побудову всієї
розповіді. Новела, як і теорема, має бути точною. Знаменитий Марк Твен
був блискучим майстром новел, зокрема “Знаменита жаба-стрибунка з
Калавераса” та “Людина, яка спокусила Гедліберг”.
Існує чимало висловлювань з приводу “національного американського
жанру”. Одне з них належить прозаїку, американському письменнику
Бернарду Маламуду: “Новела – це вміння показати на кількох сторінках
складність життя. Наданий авторові час украй обмежений, і за цей час
треба створити враження, що ти глибоко знаєш предмет, про який треба
розповісти… Новела – це необхідність сказати багато за короткий час”.
Новела як найдинамічніший жанр найкраще передавала характер
перенасиченої готовими сюжетами дійсності. Водночас американська новела
була і найдемократичнішим жанром: вона зверталася до всіх, замінивши
газету для людей, розділених сотнями кілометрів прерій. Від новели
чекали розповіді про те, що трапилося насправді, про якусь дивну подію,
що сталася десь і з кимось, подію настільки вірогідну, щоб читачі змогли
її упізнати та порівняти з власним життям. Сконцентрованість змісту, як
відомо, споріднює новелу з драмою, лірична і філософська насиченість –
із віршем. Новела не може взяти на себе завдання епічної розповіді. Але
по-своєму вона розповідає про дійсність не менше, ніж роман. Прагнення
відобразити складність життя, скоротити відстань між життєвим матеріалом
і його художнім втіленням, пильна увага до буденного, гостре відчуття
динаміки життя, його різких суперечностей, особлива цікавість до
яскравих характерів, непересічних людей – характерні риси американської
літератури, які сформувалися і найвиразніше виявилися в американській
новелі.
Тема “Едгар По” важлива в курсі зарубіжної літератури. І не тільки тому,
що американський письменник є основоположником детективного жанру в
світовій літературі. Едгар Аллан По – “перша літературна слава Америки”.
Цю важливу думку необхідно донести до учнів, а зробити це краще у такий
спосіб: довести, що Едгар По – видатний новеліст ХІХ століття. Урок
розпочинаємо вивченням біографії письменника та оглядом його творчого
шляху. У роботі спираємось на той матеріал, ті знання, які відомі
семикласникам переважно зі самостійного читання.
Оптимальною формою організації навчального матеріалу на таких уроках
може стати лекція вчителя з елементами бесіди, метою якої є введення
семикласників у художній світ Едгара По, ознайомлення їх із розвитком
творчості видатного американського письменника.
Безпосередньо перед уроками пропонуємо учням прочитати твори Е. По.
Готуючись до лекції, добираємо матеріал для вступного слова, яке має
створити емоційний настрій сприйняття художніх творів письменника.
От, наприклад, як можна розпочати перший урок з цієї теми (вступне слова
вчителя).
“Щодо мене, то я не зійду з цієї дороги ні за які коштовності. Я буду
літератором – хай, навіть, самим звичайним – усе життя. Ніщо не змусить
мене полишити надії, що кличуть мене вперед і варті усього
каліфорнійського золота. До речі, про золото і спокуси, що підстерігають
“бідолах-письменників”: тобі ніколи не спадало на думку, що нічого з
того, чим дорожить людина, котра присвятила себе літературі, – особливо
поет – не можна купити ні за які гроші Любов, слава, інтелект, відчуття
власної сили, чарівне почуття прекрасного, вільний простір небес, вправи
для тіла і розуму, які дають фізичне та моральне здоров’я, – от, власне,
й усе, що потрібно поетові”.
Пропонуємо учням план розповіді про життєвий шлях письменника і ставимо
перед ними запитання, що має наскрізний характер: який творчий шлях
здійснює По-художник?
План лекції може бути таким:
Біографія письменника.
Психологічні новели “Падіння дому Ашерів”, “Маятник і провалля”.
Розвиток детективного жанру.
Висловлювання митців про Едгара По
“Е. По – це нова література…”
(Е. і Ж. Гонкури)
“Одна з визначальних його особливостей – сила уяви”.
(Ф. Достоєвський)
“Золотий жук” – найкраща новела”
(Жуль Верн)
Едгар Аллан По – видатний новеліст і романтичний поет, письменник
різнобічного літературного обдарування. Все, що він створив за коротке
життя, а це збірки віршів та велика кількість оповідань – багатющий
спадок для американської та європейської літератур. Класична формула
Гете – аби зрозуміти поета, потрібно побувати у нього на батьківщині –
не зовсім підходить до творчості Е. По, бо відкрили світові талант
письменника французи Шарль Бодлер (1821 – 1867), Поль Валері (1871 –
1945) і Артюр Рембо (1854 – 1891). Втім, ще дуже довго побутувала
легенда, що Е. По – великий, але не американський письменник. Френсіс
Брет Гарт, зокрема, вважав його “неперевершеним автором новели” і
водночас підкреслював, що Едгар По – “…не… блискучий майстер. Його
оповідання чудові, прекрасно збудовані – і мертві”. Зрештою, Вільям
Фолкнер стверджував, що Е. По “належав до групи американських
письменників, які здебільшого залишилися європейцями”.
“Про вітчизну мою і сім’ю розповісти мені майже нічого”, – так
розпочинається одна із ранніх новел “Рукопис, знайдений у пляшці”.
Пропонуємо ще один із варіантів початку уроку
Вступне слово вчителя. Доля великих поетів завжди овіяна легендами.
Серед легенд, пов’язаних із історією життя Е. По, є декілька, які
вигадав він сам. Оскільки письменник захоплювався життям Дж. Байрона, то
дуже хотів, щоб сучасники бачили і в ньому романтичного поета. Він,
напевне, не мав надії стати поряд з Дж. Байроном, але підсвідомо прагнув
наблизитися до нього. І тому Е. По вигадував себе і власну біографію.
Головними авторами легенд, до речі, були недруги Е. По, а переважна
більшість нападок була спрямована не проти віршів, новел, журнальних
статей, а проти нього. Так, Руфус Грізволд, баптистський священик,
укладач різних антологій і літературний душоприказник Едгара По, в руках
якого по смерті письменника опинився його архів, знищив одні документи,
вигадав інші та підробив треті.
Основне ядро в прозаїчній спадщині Е. По становить новелістика. Саме в
ній він досяг вершин художнього вдосконалення. Щодо новелістики Е. По
загалом доречними є слова Бернарда Шоу стосовно “Легейї”: “Вона
незрівнянна і недосяжна. Про неї немає чого сказати. Ми, інші, знімаємо
капелюха і пропускаємо пана По вперед”.
Досягнення Е. По в галузі американської романтичної прози, за
визначенням літературознавця Ю. В. Ковальова, зведені до наступних трьох
моментів:
Продовжуючи експерименти, розпочаті В. Ірвінгом, Н. Готорном та іншими
сучасниками, Е. По довершив справу формування нового жанру, надав йому
тих рис, які ми сьогодні вважаємо суттєвими при визначенні американської
романтичної новели.
2. Не задовольняючись практичними досягненнями й усвідомлюючи
необхідність теоретичного осмислення свого (і чужого) досвіду, Е. По
створив теорію жанру, яку в загальних рисах виклав у трьох статтях про
Н. Готорна, опублікованих у 40-і роки ХІХ століття. Пізніше ці статті
регулярно передруковувались у всіх американських антологіях з естетики і
теорії літератури.
Важливим внеском Е. По у розвиток американської і світової новелістики є
практична розробка деяких її жанрових підвидів. Письменника
небезпідставно називають родоначальником логічного (детективного)
оповідання, науково-фантастичної і психологічної новели. Літературними
спадкоємцями і продовжувачами Е. По вважають А. Конан-Дойля, Агату
Крісті, Жуля Верна, Герберта Уеллса, С. Крейна, А. Бірса, Р. Л.
Стівенсона, Генрі Джеймса та багатьох інших. Зрештою, усі вони, за
винятком Джеймса, визнавали цю спорідненість.
” ¬
®
” ®
еро. Тільки ні на хвилину не випускати з уваги розв’язку, ми зможемо
надати сюжетові необхідну послідовність або причинність і змусити події
і особливо інтонації у будь-якому оповідання сприяти розвиткові
замислу”. Саме тому для Е. По новела стала провідним прозаїчним жанром.
Двічі впродовж чотирьох років письменник брав участь у конкурсах на
краще оповідання, започаткованих “з метою сприяння розвитку національної
літератури і заохочення молодих талантів”. Перший з них, оголошений
“Філадельфійським суботнім кур’єром” у 1831 році, був для нього
невдалим. З п’яти оповідань, які він надіслав до редакції журналу, жодне
не одержало премії, хоча всі вони були надруковані після проведення
конкурсу.
Через деякий час балтиморський “Суботній гість” оголосив конкурс на
кращий вірш і краще оповідання, повідомивши про те, що членами журі
запрошені Д. П. Кеннеді, Д. Латроб і Д. Мідлер. Едгар По взяв участь у
цьому конкурсі і як поет, і як прозаїк. Він віддав до журі вірш
“Колізей” та шість оповідань, які не взяв раніше “Новоанглійський
журнал”. Цього разу Е. По святкував перемогу, бо нарешті отримав
нагороду за оповідання “Рукопис, знайдений у пляшці”. Приймаючи рішення,
члени комісії відзначили: “Ми прочитали всі шість оповідань із
надзвичайним інтересом… наш вибір упав на “Рукопис, знайдений у
пляшці” радше через оригінальність замислу і розміри оповідання, аніж
через його переваги над іншими творами, надісланими автором”8.
Результати конкурсу мали для Е. По величезне значення. З одного боку,
він набув визнання як прозаїк, з іншого – налагодив важливі зв’язки в
літературному світі, серед яких – знайомство з Кеннеді, що стало
початком багаторічної дружби.
Методика викладання літератури, зокрема світової, спираючись на
досягнення літературознавства, надає змогу поглибити й узагальнити
сприймання художніх творів залежно від рівня літературного розвитку
учнів.
Детективні оповідання, романи й повісті належать до найпопулярніших
жанрів ХХ століття.
Слово “детектив” прийшло до нас із англійської мови і перекладається як
шукати, розкривати, виявляти. В основі детективної історії завжди є
якась таємниця, пов’язана зі злочином, котру й слід розкрити. Саме вона
визначає конфлікт, слугує стрижнем сюжету та немов рухає всю дію. Дата
народження детективного жанру відома – квітень 1841 року. У цей день в
одному з американських журналів уперше з’явилася новела Едгара По
“Вбивство на вулиці Морг”. Пізніше були створені ще дві: “Таємниця Марі
Роже” (1842) та “Викрадений лист” (1844). Так письменник започаткував
новий жанр у літературі, визначив його особливості та заклав основи
прийомів побудови детективної літератури.
Термін “детективна історія” вперше використала популярна письменниця,
землячка Едгара По, Енн Кетрін Грін (1844 – 1935). У французькій
літературі (друга половина ХІХ ст.) частіше вживався термін
“поліцейський роман”, а в англійській – “кримінальна історія”.
На початку розділу про творчість Е. По ми вже згадували про його заслуги
у цьому жанрі. Дослідники детективного жанру, визначаючи внесок Габоріо
та Конан-Дойля, не надають йому права носити почесне звання
першовідкривачів. Сам творець Шерлока Холмса мав таку думку: “Едгар По,
котрий посіяв, з властивою йому невимушеністю, зерна, з яких проросли
сучасні літературні форми, був батьком детективного оповідання, окреслив
його рамки настільки повно, що я не бачу, як послідовники можуть знайти
нову територію, яку вони насмілилися б назвати своєю… Письменники
змушені йти вузькою стежинкою, постійно зважаючи на Едгара По, який
пройшов попереду”.
Слава Едгара По у детективному жанрі підкріплюється усього декількома, а
точніше чотирма новелами: “Вбивство на вулиці Морг” (1841), “Таємниця
Марі Роже” (1842), “Золотий жук” (1843) і “Викрадений лист” (1844). Три
з них розкривають злочини, четверта розповідає про дешифрування
старовинного рукопису, в якому йдеться про місцезнаходження скарбу,
схованого піратами.
Неможливо пояснити, чому Е. По переніс події у Париж, а героєм зробив
француза Ж. О. Дюпена.
Едгар По називав свої новели про Дюпена і Леграна “логічними” (в той час
термін “детективні оповідання” ще не існував). Герой новел – людина
освічена, мисляча, схильна до спостереження й аналізу. Він розгадує
таємницю. Оповідач будує невірні припущення, які слугують тлом для
проникливості інтелекту та логіки героя.
Спробуємо довести на уроці, що детективні новели Е. По – гімн інтелекту.
Звертаємо увагу на відсутність зовнішньої дії. Сюжетна структура має два
рівні – поверхневий (вчинки Дюпена) та глибинний (робота його думки).
Поверхневий рівень
“Вбивство на вулиці Морг”
Ж. О. Дюпен читає газети, з яких дізнається про подвійне вбивство;
знайомиться зі свідченнями свідків, відвідує місце злочину; вміщує
оголошення в газеті та розмовляє з матросом, який має орангутанга.
“Викрадений лист”
Розмовляє з префектом Г., від якого дізнається про обставини викрадення
листа; оглядає будинок міністра, вдруге зустрічається з префектом з
метою одержання нагороди за вручення знайденого листа.
“Таємниця Марі Роже”
Дюпен зустрічається з префектом Г., вивчає матеріали, які зібрала
поліція, читає газети і повідомляє префекту ключ до розгадування цієї
таємниці.
Глибинний рівень
Дюпен не просто читає газетні повідомлення та матеріали слідства,
оглядає місця злочину. Він аналізує, співставляє, бере під сумнів
різноманітні деталі та припущення. Величезна ерудиція, могутня здатність
до логічних роздумів руйнують помилкові висновки, а на їх місці він
будує свою концепцію, яка має розв’язок мотивів злочину.
З’ясовуємо, з якою метою Е. По розповідає про інтелектуальну діяльність
Дюпена і разом з учнями робимо висновок: Едгар По не просто говорить про
інтелектуальну діяльність Дюпена, а й розкриває процес мислення,
можливості розуму людини, багатство її внутрішнього світу.
Сам Е. По називав свої оповідання “раціонаціями”. Це рідкісне,
маловживане слово означає, за тлумачним словником Уебстера, “процес
мислення”, “використання дедукції, індукції та комбінація обох у спробі
знайти рішення”, “логічне або систематичне мислення”. Та яке б з цих
значень не брав до уваги Е. По, як свідчить Ю. В. Ковальов, безумовно,
предметом його раціонацій є діяльність інтелекту.
“Золотий жук”, за словами Ж. Верна, “найкраща новела”, вона є
підтвердженням справедливості висновків, здобутих “аналітичним” шляхом.
Особливе значення Е. По надавав початку новели, який має одразу захопити
читача. “Багато років тому я був заприятелював з таким собі містером
Вільямом Леграном. Він походив з давнього гугенотського роду і був
колись маєтний. Але ціла низка знегод довела його мало не до жебрацтва,
і щоб уникнути принижень, неминучих при втраті багатства, він вибрався з
Нью-Орлеана, міста своїх предків, і оселився на Салівеновому острові
поблизу Чарльстона у штаті Південна Кароліна”.
Далі автор описує “цей дуже незвичайний острів”, де проживає Легран зі
слугою Джупітером, і до якого ми разом з оповідачем завітаємо в гості.
Клапоть брудного паперу, на якому Легран малює жука, стане початком
захоплюючої історії.
Важко, відзначають учні, назвати цю новелу детективною в звичайному
розумінні слова. Але й автор, і його герой Легран, і оповідач, і ми
“розкриваємо” таємницю “золотого жука”, в основі якої все ж таки лежить
злочин – людські скелети були знайдені в ямі зі скарбами Кіда. Окрім
того, разом з Леграном розгадуємо криптограму (до речі, й сам Е. По
полюбляв усілякі головоломки та криптограми). У новелі перед нами
постають живі, іноді навіть комічні та зворушливі характери Леграна,
його слуги Джупітера та оповідача.
Бесіду за новелою “Золотий жук” можна провести за допомогою таких
запитань:
Де відбуваються події, описані в новелі “Золотий жук”?
Які основні епізоди можна виокремити у творі? Як вони пов’язані між
собою?
Розкажіть про “єпископів заїзд” і про те, як Леграну вдалося розкрити
таємницю капітана Кіда.
Чи схожа новела “Золотий жук” на сучасні детективні твори?
Що об’єднує “логічні” новели Е. По?
Як ви розумієте слова Бернарда Шоу: “В Америці є тільки два справжніх
письменники – Е. По та М. Твен”? Спробуйте довести це.
Підсумовуючи урок, присвячений детективним новелам американського
письменника, зазначимо, що заслуга Е. По як засновника детективної
літератури полягає в тому, що він першим усвідомив можливість
використання кримінальних розслідувань в оповіданні, в центрі якого
знаходився б герой-детектив. Про злочин і злочинців писали ще до Е. По.
Шлях у літературу їм проклав Франсуа Відок (1779-1857) – один із відомих
нишпорок першої половини ХІХ століття. Все його життя нагадує сюжет
пригодницького роману: бродяга, злодій, каторжанин, таємний агент. Свого
часу він очолював паризьку поліцію, приватне бюро розслідувань. Можливо,
на основі мемуарів Відока й були створені новели Е. По.
Проте Е. По заклав підґрунтя цього жанру, який особливо інтенсивно
розвивався у ХХ столітті. Він сформував і розробив серію художніх
прийомів, які застосовуються письменниками-фантастами у наші дні. Деякі
принципи, розроблені Е. По, були канонізовані у творчості перших
класиків наукової фантастики – Жуля Верна і Герберта Уеллса.
Вивчення творчості Е. По – етап не тільки в літературному розвитку, а й
у моральному вихованні учнів, які переконуються, що процес розуміння
новел автора – в їх складному психологізмі, в таємниці стилю та
світобаченні письменника.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
