Реферат
з курсу „Розміщення продуктивних сил та регіональна економіка”
Передумови розвитку туризму в Україні.
Вступ
У багатьох державах світу туризм розвивається як система, яка надає всі
можливості для ознайомлення з історією, культурою, звичаями, духовними і
релігійними цінностями даної країни і її народу, і дає прибуток в
скарбницю. Не кажучи вже про те, що “годує” ця система дуже багато
фізичних і юридичних осіб, так чи інакше пов’язаних з наданням
туристичних послуг. Крім значної статті прибутку туризм є ще і одним з
могутніх чинників посилення престижу країни, зростання її значення в
очах світової спільноти і пересічних громадян.
В наші дні туризм з’являється одною з важливіших галузей економіці
розвитих країн, які спеціалізуються як на прийомі, так і на відправці
туристів. У таких країнах, які спеціалізуються більш на прийомі
туристів, ефекти від туризму визначені значно менш яскраво. В Україні
туристичний бізнес розвивається з переважною орієнтацією на виїзд.
Переважну більшість діючих у нас туристичних фірм вважають за краще
займатися напрямом своїх співвітчизників за рубіж, і лише невелика їх
частина працює на залучення гостей в Україну – тобто все робиться так,
що капітал від тур. бізнесу попливе за рубіж. Яка ж картина міжнародного
ринку тур. послуг зараз, як він в перспективі змінюється? В умовах, що
створилися, ці питання представляються актуальними. Так, наприклад,
досить легко можна знайти, інформацію, що у 2004 році в Україну в’їхало
4,2 млн. чол., виїхало – 8,2 млн. чол.., а внутрішній туризм становив
6,4 млн. чол. тощо. але такі дані самі по собі нічого не говорять, адже
ми знаємо, що все пізнається у порівнянні. На мій погляд, пересічному
громадянинові досить важко розібратися з такою безліччю статистичних
даних. Так, з ними можна ознайомитися, але, закривши газету чи журнал,
одразу і забути. Найважливіше, на мою думку, відсутнє або подане досить
коротко та не широко розповсюджене. Це має бути повний огляд всієї
галузі туризму України з поглибленою інформацією, статистичними
відомостями, аналітичними висновками та критичними зауваженнями.
Основним завданням держави в особі органів та на рівні суб’єктів на
сьогодні є створення умов для підприємницької діяльності. Всім відомо,
що туризм – це одна з більш прибутних економічних сфер, що розвиваються
динамічно, в якої вкладені кошти миттєво окупаються.
Види туризму
Туризм складне та багатопланове поняття, тому досить складно виділити
форми та види туризму в їх чистому виді, тому немає у світі єдиної
класифікації, а ті що існують, мають декілька розрізнень, але в цілому
між собою узгоджені.
Тобто, туризм можна класифікувати по різним критеріям.
За ціллю поїздки.
Цей критерій має важливе значення, тому що ціль поїздки більш всього
впливають на формування тура та організацію обслуговування. Турист, що
мандрує, може ставити перед собою декілька цілей, але тільки одна буде
домінуючій. Тому за ціллю відрізняють наступні види:
культурно-розважальний чи освітній – поїздки з ціллю ознайомлення з
природними, історико-культурними пам’ятками, музеями, театрами,
соціальним устроєм, життям і традиціями, освітні цілі можуть
узгоджуватися з ціллю відпочинку;
діловий – виконання службових або професіональних завдань, такі поїздки
розглядаються, як одна з важливих складових частин сучасного
туристичного обміну, вони не залежать від сезонних факторів, до них
належать також поїздки делегацій чи окремих осіб для участі в
міжнародних переговорах, національних та міжнародних ярмарок, за своїм
характером вони наближаються до освітніх, але спеціальна програма огляду
різних підприємств й об’єктів відокремлюють такі поїздки до окремого
виду;
етнічний – відвідування рідних, місця народження свого чи батьків,
знайомство з батьківщиною предків;
релігійний (паломництво) – один з самих старих видів туризму, є рух
людей до святих місць з ціллю відвідування храмів, монастирей у дні
релігійних свят, появлення паломництва пов’язано з формуванням основних
релігійних теч;
спортивний – поїздки для участі у різноманітних спортивних змаганнях,
може бути активним (безпосередня участь у змаганнях) чи пасивним
(поїздка в якості болільника);
рекреаційний – перерозподіл людей у вільний час за ціллю відпочинку,
необхідного для встановлення фізичних чи душевних сил людини, для
багатьох країн цей вид туризму є найбільш поширений та масовий;
учбовий – поїздки з ціллю отримання чи поглиблення своїх знань, найбільш
поширені – вивчання мов;
екзотичний – пов’язаний з бажанням побачити, познати та почути
незвичайне, це можуть бути кліматичні умови, незвичайна флора чи фауна,
кухня різних народів, архітектура, національні звичаї та ін.;
екологічний – туризм в екологічно чисті райони, де туристам нічого не
загрожує з точки зору здорового образа життя.
За способом руху.
Це може бути похідний туризм, якій в нашої країні складає такі основні
види:
пішохідний;
лижний;
водний;
гірський;
велосипедний;
спелеологічний;
автомобільний та мотоциклетний.
Використання транспортних засобів.
Цей туризм передбачає переміщування людей з одного місця у друге як
усередині країни, також за її кордонами. Мандрування з використанням
стандартних видів транспорту: повітряних (літак), водних (пасажирські
лінії, пороми, круїзи), сухопутних (залізниця, автобуси, приватні авто)
чи з використанням екзотичних видів транспорту (канатної дорозі,
фунікулеру, повітряного кола, дельтаплану).
За строком поїздки.
Мандрування по країні, як і за її кордонами, може триватися від 24 годин
до 6 місяців (за українським законодавством) чи 1 року (за міжнародним).
Тривалість поїздки – важливий статистичний фактор для визначання межі,
після якої мандрівництво не можна вважати туристичним. Можуть бути
довгострокові, короткострокові та тури вихідного дня.
Сезонність.
Активний туристичний сезон, характеризується багатим потоком туристів. В
Україні від розподіляється на 2 основних періоду, двосезонний:
літній (з кінця травня по середину вересня);
зимовий (з середини грудня по кінець лютого).
Інший час є міжсезоння (або полусезон). В Україні це осінь і весна, коли
кількість туристів значно зменшується. Існує також поняття несезон чи
мертвий сезон, коли туристів немає зовсім, коли робота в туристичної
галузі нерентабельна.
За рівнем організації.
Приватний тур – незалежне мандрування одного чи декількох осіб, яке
носить персональний характер, як правило за більшими цінами.
Груповий тур – поїздка декількох осіб (згідно закону України „Про
туризм” не менш десяти) за єдиним маршрутом на однакових умовах, ціни,
як правило, менші за порівнянням з приватними турами за наявністю
групових знижок.
За характером – організований (за програмою, розробленою фірмою раніш)
та самодіяльний чи альтернативний (організатор є сам турист).
За демографічним і соціальним составом учасників поїздки.
У залежності від місця проживання туриста (житель міста чи селянин), від
соціального становища у суспільстві (дитячий, шкільний, молодіжний,
сімейний, професійний). Роль має сьогодні вік мандрівника.
За напрямком туристичних потоків.
В’їздний – мандрівництво осіб по країні, що постійно мешкають в інших
країнах.
Виїзний – мандрівництво осіб, що постійно мешкають в Україні, в іншу
країну.
Внутрішній – мандрівництво осіб в країні, де вони мешкають.
За принципом сплати.
Комерційний – це стандартний варіант, коли туристична фірма реалізує
свій тур продукт покупцю та отримує прибуток.
Соціальний – мандрівництва, які субсидуються державою з коштів на
соціальні потреби, при цьому окремим категоріям туристів передбачаються
кошти певного соціального характеру.
Інтенсив-туризм – уявляє з себе заохочену поїздку за рахунок
підприємства для своїх робітників за досягнення у праці.
Класифікація в туризмі має важне значення для його практиці. Вона
позволяє рішати проблеми його територіальної організації, планувати
розвиток матеріальної бази, виявляти попит та формувати ринок туризму,
виробляти і реалізовувати туристичний продукт.
Структура і розміщення природно-заповідного фонду України
Україна належить до країн з високою інтенсивністю використання
природних ресурсів, що обумовлені їхнім багатством і приступністю разом
із постійно зростаючою потребою населення в рекреації. Важливу роль у
розвитку туристичної й рекреаційної діяльності грають об’єкти
природно-заповідного фонду – місця організації масового відпочинку й
екскурсій. Згідно Закону України „Про природно-заповідний фонд України”
(ст. 3), до природно-заповідного фонду України належать:
природні території та об’єкти – природні заповідники, біосферні
заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки,
заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища;
штучно створені об’єкти – ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва.
Заказники, пам’ятки природи, ботанічні сади, дендрологічні парки,
зоологічні парки та парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва залежно
від їх екологічної і наукової, історико-культурної цінності можуть бути
загальнодержавного або місцевого значення. Залежно від походження, інших
особливостей природних комплексів та об’єктів, що оголошуються
заказниками чи пам’ятками природи, мети і необхідного режиму охорони
заказники поділяються на:
ландшафтні, лісові, ботанічні, загальнозоологічні, орнітологічні,
ентомологічні, іхтіологічні, гідрологічні, загальногеологічні,
палеонтологічні та карстово-спелеологічні;
пам’ятки природи поділяються на:
комплексні, ботанічні, зоологічні, гідрологічні та геологічні.
В Україні створено 11 національних природних парків, 4 біосферних
заповідники, 16 природних заповідників, численні дендропарки, пам’ятники
садово-паркового мистецтва. Найбільш відомими є Асканія-Нова (Херсонська
область, кінець ХІХ в.), Шацький національний природний парк (Волинська
область), дендрологічні парки – “Софієвка” (Черкаська область),
“Олександрія” (Київська область), Тростянецький дендропарк (Чернігівська
область), а також пам’ятники природи – Скелі Довбуша на
Івано-Франковщині і Львівщині, Кам’яні Могили в Донецькій і Запорізькій
областях, Великий каньйон у Криму.
Асканія-Нова
Асканія-Нова – всесвітньо відомий заповідник, єдиний у Європі куточок
типчако-ковильного степу, який ніколи не стосувався плуг. Тут створений
зоопарк, де зібрані звірі і птахи майже з усіх країн світу. Дикі тварини
утримуються на волі або в напівневолі. Велику частину території займає
мальовничий ботанічний парк із численними штучними озерами і ставками, у
якому виростають дерева і чагарники всіх кліматичних зон землі.
Унікальний острівець природи на землі древньої Таврії!
Історія першого в Україні заповідника – Асканії-Нова починається з
останньої чверті XIX століття, коли тут у 1898 році Фрідріх Едуардович
Фальц-Фейн заклав заповідну ділянку площею 520 десятин. У 1919 році був
організований Народний заповідник, реорганізований у 1921 році в
Державний степовий заповідник України.
У 1956 році Асканія-Нова одержала статус Українського науково-дослідного
інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова.
Якщо Ви любите птахів і тварин, запах полів і квітів, відвідаєте
заповідник, Вас очікують там незабутні хвилини злиття з природою.
Карпатський біосферний заповідник
Заснований у 1968 р. Загальна площа складає 57880 га. Заповідник
складається з 6 окремих масивів: Угольско-Широколужанського,
Кузивського, Мармаровського, Свидовецького, Чорногорського і “Доліни
нарцисів” (біля г. Хуст), а також 2 ботанічних заказників державного
значення – “Чорна гора” і “Юлівська гора”. На території заповідника
знаходяться най великі вершини в Україні, серед яких г. Говерла
(2061 м).
Це один із найбільших наукових і еколого-освітніх центрів Карпатського
регіону. Отут працює єдиний в Україні Музей екології гір і історії
природокористування Карпат.
Карадагський природний заповідник
Гірський масив Кара-Даг (Чорна гора) знаходиться в південно-східній
частині Кримського півострова. Це древній вулкан, що діяв близько 150
млн. років тому, незвичайної краси пам’ятник природи, мабуть, одне з
найгарніших місць на планеті.
Дане унікальне геологічне утворення з рідким рослинним і тваринним
світом більш 20-ти років тому оголошене Державним природним
заповідником. Площа його невелика – всього 8,7 кв. км, включаючи
прилягаючу акваторію Чорного моря. Висота Святої гори, що вінчає
центральний масив – 576 м. Береговий хребет Кара-Дага обривається до
моря надзвичайного виду скелями і стрімчаками, між якими знаходяться
затишні, дивні по красі бухточки Сердолікова, Розбійницька, Прикордонна
й інші.
У вигадливих накопиченнях природних статуй вгадуються кам’яні істукани,
замки зі шпилями, вежі фортець і інших фантастичних споруджень,
істукани, і навіть царствені особи. Побачать туристи і знамениті Золоті
або Карадагські ворота, знайомі по фотографіях і картинам.
Усі ці фантастичні витвори природи, що утворилися в результаті
вивітрювання гірських порід можна побачити, якщо зробити тур у
Карадагський державний заповідник НАН України. Учені Карадагської
біостанції, вони ж екскурсоводи, проводять екскурсії по так називаній
Еколого-пізнавальній стежці.
У програму туру входить і відвідування чудового дельфінарію, у якому
“артисти”-дельфіни і морські котики не перестають дивувати глядачем
своєю майстерністю.
Якщо буде можливість, зробите морську прогулянку уздовж Кара-Дага – Ви
не пошкодуєте! З моря Кара-Даг з його суворою величчю ще більш
грандіозний і прекрасний. Повз вас пропливуть кам’яні статуї величних
замків, Сфінкса, Лева, скелі Слон, Маяк, царствені особи Карагача. І,
звичайно, знайомі багатьом по фотографіях і картинам Карадагські ворота
– своєрідна візитка Кара-Дага.
Екскурсії до Кара-Дагу й у дельфінарій організують багато турфірм.
Національний природний парк “Подільські Товтри”
Найбільший природний парк у Європі заснований у 1996 р., охоплює площу
261316 га
До складу парку ввійшло 15 заказників загальнодержавного значення (у
тому числі гіпсова печера “Атлантида” і каньйон річки Смотрич), а також
25 заповідних урочищ – в основному геологічних пам’ятників.
Серед історико-культурних пам’ятників на території парку розміщений
комплекс Національного заповідника “Кам’янець”, Бакотського печерного
монастиря, ряд пам’ятників садово-паркового мистецтва.
По території парку проходять численні туристичні маршрути.
Шацький національний природний парк
Неповторність ландшафтів південно-західної частини Волинського Полісся,
їх біорізноманітність стала основною причиною створення парку в грудні
1983 р. на площі 32830 га. На його території знаходиться 22 прісноводні
озера, найбільші серед них – Свитязь, Полумецьке, Піскове. Поверхня
парку плоска, рівнинна з незначним схилом до півночі. Зустрічаються
соснові, вільхові і березові ліси. Багато боліт, найбільшим є “Князь
Багон”, що виконує велику екологічну роль. Район Шацьких озер – одна із
зупинок для відпочинку перелітних водоплавних і болотних птахів. На
берегах озер розташовані бази відпочинку, спортивні й дитячі табори,
санаторії.
Великий каньйон Криму
Найбільший каньйон України, одне з природних чудес півострова,
ландшафтний пам’ятник. Він знаходиться в глибині північного схилу
Ай-Петринського масиву, у п’ятьох кілометрах від села Соколиного
Бахчисарайського району.
У гірському Криму каньйонів, або глибоких ущелин можна нарахувати більш
десятка. Однак жодне з них не може йти в порівняння з Великим каньйоном.
Це унікальне природне утворення вражає своєю суворою величчю. Уявіть
собі: висота стрімких стін каньйону досягає 300-320 метрів, тоді, як
ширина його в дна часом звужується до З-5 метрів! Ніж далі в глиб
Великого каньйону (довжина його близько 3 км), тим суворіше краса
тіснини, але разом з тим і важче шлях.
По вузькому днищу каньйону протікає гірська річка Аузун-Узень. На її
шляху кілька десятків безіменних водоспадів. Найвражаючі з них – у
нижній частині каньйону.
У водоспадів у ложі дна утворилося чимало “купалень” – своєрідних
водяних казанів, “висвердлених” брилами, що обертаються водою, і
валунами. Є серед них і “Ванна молодості” (приблизно в напівкілометрі
нагору по каньйоні). Деякі туристи запевняють, що якщо викупатися в ній,
то знайдеш другу молодість і красу. Хочете переконатися – спробуйте.
Вода в “ванні” чистого, прозорого, блакитного кольору, от тільки
температура навіть у жаркі дні всього 9-11° С.
Тут у “Ванни молодості”, звичайно, закінчуються планові екскурсії.
Створення інфраструктури туристичної індустрії для забезпечення потреб
внутрішнього та міжнародного туризму
Туристичну індустрію можна розглянути як сукупність готелів чи інших
засобів розміщення, засобів транспорту, об’єктів громадського
харчування, об’єктів і засобів розваги, об’єктів освітнього, ділового,
оздоровчого, спортивного та іншого значення, організацій, які здійснюють
туристичну діяльність, організацій, які представляють послуги
гідів-перекладачів. В силу ряду причин індустрія туризму, що
розглядається в якості галузі, рідко удостоюється такої уваги зі сторони
суспільства, яке відповідало б її ролі в економічній діяльності. Одна з
головних причин – відсутність правильно організованого статистичного
обліку туристичної діяльності, коли економічні показники туризму
«розчиняються» у даних других галузях народного господарства.
Чому ж Україна досі не змогла перетворити туризм в прибуткову галузь? За
10 років незалежності в державних діячів ще не сформувалось розуміння
про роль туризму в національній економіці. Для того, щоб ця галузь
приносила прибутки, необхідно щоденно та предметно цим займатися,
прогнозувати туристичні тенденції, вчасно реагувати на ринкову
кон’юнктуру, вивчати передовий досвід інших ведучих країн світу.
Необхідно змінити законодавчу та податкову бази відповідно до світових
стандартів. Такої ставки готельних зборів, як в Україні (20%), немає
ніде в світі. Тому ціни на готельні послуги в нашій державі не
відповідають якості послуг, які надаються. Існування досить великої
кількості формальностей під час перетину кордону України також не сприяє
розвитку туристичного бізнесу та відлякує потенційних туристів. Цій
сфері економіки сьогодні, як повітря, необхідні державні дотації та
інвестиції. В той же час обсяги іноземних інвестицій в готельне
господарство найнижчі порівняно з іншими галузями економіки (8,7 млн.
дол.).
Враховуючи міжнародний досвід для формування сучасного туристичного
середовища на фоні інтер’єру місцевості слід провести такі організаційні
заходи для розвитку цивілізованого національного туризму:
Створити при залізничних вокзалах, аеропортах інформаційні центри з
туризму та курортів для надання відомостей про вільні місця в готелях,
туркомплексах тощо, про вартість проживання, транспортні та екскурсійні
послуги та ін.;
Розмістити покажчики на вулицях, дорогах, станціях метро та ін. На двох
мовах – національній та англійській (як це прийнято у багатьох країнах
світу);
Створити шоу-парки з атракціонами, дискотеками, спортмайданчиками тощо;
Провести ремонт доріг, будівництво підземних гаражів та нових автострад,
поліпшити систему водопостачання і каналізації;
Покращити забезпечення електроенергією міст, їх освітлення;
Озеленити навколишні території об’єктів туріндустрії та ін.
Але здається, процес пішов, і розвиток туризму сьогодні в Україні
починає приймати особливе значення. Прийнято Закон України “Про туризм”,
створена нова структура – Державна туристична адміністрація України.
Президент України видав Указ про основні напрямки розвитку туризму до
2010 року.
Аналіз мотиваційної структури подорожей показав, що розподіл
туристів-громадян України, які виїжджали за кордон, за цілями
відвідування такий: дозвілля, відпочинку – 51,2%, службові та ділові
поїздки, бізнес-тури – 34,0%, лікування – 1,3%, спеціалізований туризм –
0,7%, інші – 11,4%. На частку організованих туристичних подорожей в
групах припадає тільки 34,5%, тоді як частка туристів-індивідуалів –
65,5%.
По регіонах України спостерігається нерівномірність у розвитку виїзного
туризму. Найбільша кількість туристів виїжджає за кордон із
Закарпатської області (26,8% загальної кількості виїжджаючих з країни),
Волинської (16,6%), Львівської (13,4%), м. Києва (11,8%), Одеської
(5,7%), Чернівецької (4,2%), АРК (3,8%), а найменша – з Житомирської
(0,1%), Київської (0,05%), Черкаської (0,02%).
В минулому році Україну відвідало 12,5 млн туристів. Можна було прийняти
втроє більш, якби були відповідні умови для їх прийому та
обслуговування. Про це заявив голова державної туристичної адміністрації
України В. Цибух. На Україні ще недостатньо баз відпочинку високого
класу. Цьому Цибух відмітив необхідність активізації роботи з
українськими та іноземними інвесторами в цілях будови високоякісних
готелів, ресторанів, поліпшення якості сфери послуг.
На прес-конференції до Всесвітнього дню туризму і Дню туризму в Україні
перший заступник голови Державної туристичної адміністрації України А.
Матвієнко відмітив, що Україну в першому півріччі 2004 року вже
відвідало біля 6 млн іноземних туристів, що на 26% (1,2 млн) більш, ніж
за перше півріччя у минулому році, з них 496,2 тис за службовими
справами, 785,2 тис як організовані туристи і 4 млн 687 тис чоловік –
приватні поїздки. Крім того, Матвієнко повідомив, що вперше в’їзний
потік організованих туристів перебільшив їх виїзний – 785 тис проти 575
тис, 37%. Одною з негаданих тенденцій в цьому сезоні з’явилося те, що
немало туристів мандрують з метою відвідати різноманітні заходи –
фестивалі культур, музичні фестивалі, конкурси і концерти.
Таким чином, все вищевикладене приводить нас до наступних висновків.
Можна допустити чотири направлення дій на підвищення розвитку
туристичної діяльності в Україні, і ці дії активно відбуваються в
державі:
розвиток транспортних інфраструктур і телекомунікацій;
модернізація/реорганізація туристичних підприємств;
переорієнтація частини приємних потужностей на інші цілі;
конверсія зон, які занадто спеціалізовані на туризмі.
Вихід України на міжнародну арену як самостійної держави створює
сприятливі умови для розвитку туризму. У свою чергу туристична
діяльність – являється однією з найважливіших галузей економіки та
невід’ємною ланкою в розвитку міжнародного співробітництва та інтеграції
в світову економіку для будь-якої держави. В Україні прийнято Державну
програму розвитку туризму на період до 2010р., яка передбачає розвиток
туристичного потенціалу України та створення сучасного високоефективного
і конкурентноздатного туристичного комплексу, що забезпечує широкі
можливості для задоволення потреб українських і іноземних громадян в
туристичних послугах.
Згідно проведених досліджень в Україні основна частина рекреаційних
ресурсів зосереджена в Карпатському та Чорноморсько-Азовському регіоні,
відповідно до аналізу вітчизняних та зарубіжних експертів вищі оцінки
щодо перспектив розвитку туризму отримав Карпатський регіон, який
включає Закарпатську, Івано-Франківську, Львівську та Чернівецьку
області, загальною площею 56,6 тис. кв. км. Даний регіон має в своєму
розпорядженні для розвитку туризму всі умови у всіх їх різноманітності,
включаючи природні та історико-культурні визначні пам’ятки світового
масштабу. Історико-культурний та природно-ресурсний потенціал
Карпатського регіону в поєднанні з вигідним географічним положенням в
центрі Європи є вагомою передумовою розвитку туристичної інфраструктури.
Основні задачі, які необхідно вирішити для досягнення мети, полягають в
наступному:
створення сучасного ринку різноманітних туристичних послуг на основі
здорової конкуренції;
створення корпоративних зв’язків між туристичними компаніями
Карпатського регіону і організаціями туристичної інфраструктури;
формування ефективної нормативно-правової бази розвитку туризму;
створення сприятливих умов для міжнародного в’їзного і виїзного туризму;
істотне нарощування мережі туристичних об’єктів і інфраструктури;
підтримка малого підприємництва у туристичній сфері;
розвиток міжнародної співпраці у галузі туризму;
економічне стимулювання розвитку матеріальної бази, туристичної
інфраструктури через залучення позабюджетних джерел, зокрема іноземних
інвестицій для реконструкції і нового будівництва туристичних об’єктів;
вдосконалення системи інформаційного забезпечення туристичної індустрії,
створення крайової інформаційно-довідкової системи туризму, проведення
активної рекламної діяльності, тощо;
вдосконалення системи підготовки, перепідготовки і підвищення
кваліфікації туристичних кадрів;
проведення необхідних наукових досліджень у сфері туризму.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2004 р. N 612
затверджена програма розбудови туристичної інфраструктури за напрямками
національної мережі міжнародних транспортних коридорів та основних
транспортних магістралей у 2004-2010 роках. Метою Програми є розбудова
туристичної інфраструктури, що дасть змогу забезпечити комфортність,
ритмічність та безпеку при пересуванні за напрямками національної мережі
міжнародних транспортних коридорів та основних транспортних магістралей,
зростання туристичної привабливості держави, стимулювати розвиток усіх
видів туризму та ефективне використання туристичного і рекреаційного
потенціалу.
Розвиток туризму в Південному регіоні України
Дійсно, на Україні існують три регіону, які в певний мірі можуть
задовольняти попит на рекреаційні послуги та туризм: Крим, Карпати і
чорноморське узбережжя південного регіону. Враховуючи елітний характер і
невелику територію першого з названих регіонів, специфічну орієнтацію
Карпат, що виходить з їх природного і географічного положення, і
зростаючий попит на туристичні і рекреаційні послуги, українське
узбережжя Чорного моря представляють вигідні переваги.
Українське узбережжя Чорного моря, не враховуючи Крим, (Одещина,
Миколаївщина та Херсонщина) займає площу у 86400 км2 (14,3% території
України), де очікують 5,26 млн жителів (10,1% населення). Існує
відповідна кількість об’єктивних і суб’єктивних факторів, що позволяють
розглянути українське узбережжя Чорного моря, як цілісну одиницю:
схоже економіко-географічне положення трьох цих областей визначає
можливості інтеграції усередині регіональної соціально-економічної
одиниці;
одноманітність природних та кліматичних умов має першочергове значення
для раціональної організації діяльності, яка напрямку залежить від цих
умов (агропромислове виробництво, організація відпочинку, туризм);
схожість демографічних, екологічних і соціальних проблем, як по
сутності, так і по ступеню вирішення;
наявність в цих трьох областях можливостей для чинення рекреаційних і
туристичних послуг світового рівня, якщо лічити їх приємні природні
умови;
самобутнє і багате культурно-історичне досягнення, яке представлене на
всій території регіону, також як інтелектуальний потенціал, що в
наступний час мало використовується і який необхідно мобілізувати для
того, щоб допомогти регіону досягнути міжнародних стандартів в галузі
розвитку та інновацій
Перелічені елементи позволяють говорити про те, що регіон вчиняє з себе
реальну цілісну екосистему. А це, в свою чергу, створює додаткові
можливості для його розвитку. Одна з них пов’язана з розвитком на півдні
України туристичного сектору, який може задовольнити попит як
регіонального, так і національного і міжнародного рівня.
Таблиця 1. Природні ресурси українського узбережжя Чорного моря:
структура і состав. (Потенціал ресурсів в % до підсумку)
Територіальні адміністратив-ні центри Мінеральні ресурси Водні ресурси
Сільсько-госпо-дарські ресурси Лісні ресурси Животині ресурси
Рекреацій-ні ресурси
Одеська область 1,82 11,12 1,30 0,48 71,78 13,50
Миколаївська область 2,83 23,23 0,45 0,98 66,67 5,86
Херсонська область 1,62 22,74 1,01 1,18 67,05 6,40
Автономна республіка Крим 10,01 19,28 1,01 0,28 39,02 29,63
Україна 28,26 13,08 4,17 0,47 44,38 9,64
Цей аналіз географічних, природних, історичних і економічних
характеристик українського узбережжя Чорного моря показує, що в
сучасному контексті побудови української державності та її інтеграції до
міжнародної спілки існують можливості реального розвитку цього регіону.
Саме пошуки повинні надати базу для визначення стратегії й тактиці
зваженого альянсу регіональних, національних і міжнародних інтересів
України на підставі використання природних, матеріальних, технічних,
трудових, інтелектуальних і культурних ресурсів. Саме ця оптимізація
дозволить поліпшити соціально-економічну ситуацію регіону. Вважаючи, що
українське узбережжя Чорного моря – це, з однієї сторони, морські двері
України до мирової співдружності, а з іншої – унікальна екосистема
„земля-вода” на півдні України, при розробці програми благоустрою цієї
території необхідно максимально врахувати її геополітичні переваги, не
проти користі перевагам екологічним. Одним з більш значимих пріоритетів
у розвитку українського узбережжя Чорного моря є приведення до справи
його рекреаційного потенціалу і, як слідство, розвиток туристичного
сектору.
Українське узбережжя Чорного моря уявляє собою значний потенціал для
розвитку різноманітних видів туризму. Специфіка узбережжя створює дуже
приємні умови для перебування, в подробиці, у відношенні його
транспортної наявності не має рівних у можливостях для розвитку
міжнародного морського туризму для жителів України, Росії,
Середземномор’я, Середнього Сходу та інших регіонів світу. Цей регіон
може стати полігоном для розташування центрів й інфраструктури, які
обслуговують міжнародну торгівлю, що стимулює розвиток ділового туризму.
Розрахунки показують, що максимальні можливості прийому туристів у
регіоні складають 1,5 млн чол./рік, плюс 5 млн випадкових туристів
(тільки на уік-енд). Тобто, і при рівні в 2 рази нижче цих цифр
потенціал для розвитку туризму в регіоні дуже великий
Туристичний потенціал Миколаївській області засновується на мішаному
кліматі „степ-море”, а також на існуванні мінеральних і грязевих джерел.
Херсонська область в субрегіональному розподілу характеризується
кліматичними і курортними ресурсами, заснованими на використанні
узбережжя, мілководних бухт, гарячих та грязевих джерел.
Одеська область, яка має спільні кордони з Молдовою, Румунією,
Болгарією і Туреччиною, займає територію Північно-західного
Причорномор’я від устя ріки Дунай до Тілігульського лиману (морське
узбережжя по області 300 км). Загальна площа 5,5% території України.
Головна особливість – приморське та прикордонне положення, широкий вихід
до Азовсько-Чорноморського басейну, Дунаю, Дністру, Дніпру. За це водні
шляхи дозволяють розширити економічні зв’язки з Центральною і Східною
Європою. Особливість природно-ресурсного потенціалу області складає в
наявності великого і різноманітного рекреаційного і курортного
потенціалів: приємного клімату, моря, лікувальних грязей і рапи лиманів,
піщаних пляжів, мінеральних вод, історико-культурних цінностей. Єдиний
характер природного потенціалу регіону, з точки зору його значення для
сфери організації відпочинку і туризму, засновується на виключних
характеристиках, представленими узбережжям Одеської області. Це
узбережжя включає до себе елементи, дуже сприятливі для розвитку
оздоровчого туризму: лікувальна морська вода, природні пляжі, гарячі
джерела, специфічні кліматичні умови (клімат „степ-море”). Природними
ресурсами, які використовуються у лікувальній сфері, є глина і
мінеральні води (представлені як кількісно, так і якісно). За своїм
туристично-рекреаціїним потенціалом Одеська область займає одне з
провідних місць в Україні. В регіоні налічується майже 800 туристичних
та курортно-оздоровчих установ і закладів, які приймають і обслуговують
туристів та відпочиваючих. Зокрема, це 50 санаторно-курортних установ,
47 дитячих оздоровчих закладів, 570 туристичних баз та баз відпочинку,
понад 100 готельних господарств, де можна одночасно розташувати понад
104 тисячі осіб. На території області розташовані 92 природно-заповідні
зони, у тому числі державного значення – Дунайський біосферний
заповідник, Дунайські і Дністровські плавні, ландшафтний парк
„Тілігульський”, ботанічний сад Одеського Національного університету
ім.. І.І. Мечникова, 19 парків-пам’ятників садово-паркового мистецтва і
т.д.
Українське узбережжя Чорного моря, не враховуючи Крим, навіть в
нестабільних соціально-економічних умовах приносить 17% доходів від
туристичного сектора країни. Однак, це не гарантує, що в умовах
організації й інтенсифікації економічних процесів в цьому напрямку (як
то наявність швидких і значних інвестицій, здійснення державою
протекціоністських заходів, підвищення рівня незалежності економічних
агентів у сфері туризму та відпочинку, підвищення ступеню відкритості
економіці, майже для іноземного капіталу і т.д.), досягнення позитивних
соціальних ті економічних результатів. Необхідні добре продумані
стратегічні рішення, а також міри практичного і тактичного характеру.
Отже для цього можливості розвитку сфери туризму та відпочинку повинні
бути вивчені у більш широкому контексті регіональних економічних
політик. Саме ці орієнтири, які існують у проекті урядової програми
економічного і соціального розвитку українського узбережжя Чорного моря.
Висновки
Отже, проаналізувавши ситуацію в туристичній галузі України, можна
виокремити її головні проблеми та спробувати знайти альтернативний шлях
виходу з кризи. Звичайно, незалежно від рівня фахової підготовки, на
сьогоднішній день є декілька речей, очевидних, мабуть, кожному
громадянинові України. Найважливіше з них – аби досягти успіху слід
докласти загальних зусиль до розв’язання проблеми. Це мають бути не
лише викладені на папері думки законодавців з приводу того, якою б вони
хотіли бачити галузь туризму у майбутньому, а конкретні вчинки з їх
боку. І починати слід не тільки з економічних та законодавчих нюансів.
Так, на сьогодні можна говорити про деяке покращення загальної ситуації.
Так, спостерігається певна зацікавленість іноземних інвесторів.
Розпочато реконструкцію ряду готелів; почала свою діяльність з розвитку
туристичної галузі міжнародна організація TACIS; британський фонд
“Ноу-хау”; декілька мільйонів доларів вкладено в розвиток туризму
Одещини.
Регулювання туристської діяльності повинне поєднувати в собі
саморегулювання, засноване на законах вільного ринку, і державне
регулювання в особливо важливих питаннях і, зокрема, що стосуються
законотворчості. Проте дуже жорстке державне регулювання і велика
кількість законів можуть привести до підвищення цін, обмеження
асортименту, зниження інновацій і конкуренції у галузі міжнародного
туризму.
Туроператори повинні вибирати найоптимальніший метод ціноутворення,
орієнтуючись на національній туристичний ринок, споживачів, ресурси, які
є в розпорядженні. Країна має ставити собі за мету зайняти вигідне
положення на міжнародному ринку туристичних послуг, так як це гарантує
постійні надходження в бюджет, зміцнення вже існуючих міжнародних
зв’язків і встановлення нових.
Збільшення оплачуваної відпустки, зростання особистого доходу,
підвищення рівня освіти, прагнення до пізнання іншої культури – важливі
чинники, що впливають на розвиток світового туристського ринку.
не дивлячись на політичну і економічну кризу, в туристському секторі
наголошується зростання показників туристської діяльності;
спостерігається велика конкуренція серед регіонів в залученні туристів;
відбувається активне просування капіталів окремих туристських компаній
на іноземні ринки;
відбувається концентрація товарів і виробництва послуг в туризмі;
в туризмі активно використовується комп’ютерна техніка. У зв’язку з цим
можна намітити основні риси розвитку туризму в майбутнє XXI століття:
подальше зростання показників міжнародної туристської діяльності;
постійний вплив економічної і політичної ситуації в світі на туризм;
визначальними чинниками туризму стануть соціодемографічні зміни,
електронна інформація і комунікаційні системи;
поляризація діяльності туристських операторів, зайнятих як глобальним,
так і середнім і малим бізнесом.
Туристична галузь, хоч і дуже повільними кроками, починає збільшувати
свої показники. Але не можна зупинятися на досягнутому. Саме від того,
яким шляхом піде зараз розвиток галузі, залежить все її майбутнє зокрема
та майбутнє економіки, а, отже, і життя України в цілому.
с
PAGE
PAGE 16
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
