Реферат на тему:
Республіка Крим
Історія розвитку державності в Криму
В багатьох аспектах Крим можна розглядати як унікальне для України
явище. По-перше, це найбільший в Україні півострів, що має площу понад
27 тис. кв. км і простягається з півночі на південь на 207 км, зі сходу
на захід на 324 км.
По-друге, півострів Крим має вельми цікаву й бурхливу історію.
Територіально він входить до складу України з 1954 року, коли спільним
рішенням органів законодавчої влади Москви і Києва він переданий зі
складу РРФСР до складу Української РСР. Однак життя народів Криму та
України тісно перепліталося ще за часів античності. На початку ІІ
тисячоліття київський князь Володимир, як відомо, прийняв хрещення в
Херсонесі, і саме звідси пішло українськими містами та селами
християнство! Тісні контакти між Кримом і Україною існували за часів
Середньовіччя, в добу Запорозької січі, в останні віки минулого
тисячоліття. Зносини з Кримом підтримували практично всі правителі
України від князів Київської Русі до Богдана Хмельницького, Мазепи,
Скоропадського, Михайла Грушевського. У всі віки політичне, економічне,
релігійне, духовне, мистецьке життя Криму і України тісно перепліталися.
За свою історію Крим знав багато різноманітних державницьких утворень.
Саме тут знаходились описані античними авторами грецькі міста-держави
Херсонес, Пантикапей та інші, саме тут існувала держава скіфів із
столицею в Неаполі Скіфському (на околиці нинішнього Сімферополя).
Історія Криму пережила також державу готів, князівство Феодоро,
правління давньоіталійських держав (зокрема на всьому південному
узбережжі є рештки генуезьких колоній), згодом Крим був окремим улусом
Золотої Орди.
Але в одних і тих же державних утвореннях разом з Україною Крим
перебуває з 1783 року, коли після низки російсько-турецьких воєн, що
тривали загалом понад 200 років, маніфестом цариці Катерини ІІ півострів
було приєднано до Російської імперії. В результаті цього акту
припинилось існування монархічної держави кримських татар – Кримського
ханства зі столицею в Бахчисараї, що існувало понад 400 років, та
утворено Таврійську губернію, для якої практично в центрі Криму,
неподалік від кримськотатарського містечка Ак-Медсжит (“Біла мечеть”), і
було тоді збудовано адміністративний центр Сімферополь (місто-збирач,
місто користі, на гербі якого й утвердилася відтоді бджола). До складу
цієї губернії ввійшли також значні райони північного Причорномор’я
(нинішніх Херсонської та Запорізької областей, Краснодарського краю
Росії). З 1784 року неподалік від селища Ак-Яр (“Білий стрімчак”)
розпочалося будівництво міста Севастополя та військового порту в
надзвичайно зручній для кораблів гавані Ахтіарської (нині
Севастопольської) бухти, що відіграло в подальшій історії Криму
визначальну роль. Згодом, уже в ХХ ст., війська Чорноморського флоту –
сотні надводних кораблів та підводних човнів – були дислоковані
практично в усьому Криму – від Керчі на сході через Феодосію, Балаклаву,
Севастополь, Євпаторію, Донузлав до Чорноморського на північному заході.
А на суші, в кримському степу, було розміщено морську винищувальну та
бомбардувальну авіацію далекої дії, сухопутні частини, полігони, склади.
Усі війська, розташовані в Криму, були здатні нести та використовувати
ядерну зброю, яка зберігалася тут же в спеціальних сховищах.
Після 1917 року більшовицька влада, занесена в Крим через Севастополь на
багнетах чорноморських моряків, зуміла ліквідувати кілька спроб
відродження державницьких утворень: було розстріляно уряд Республіки
Таврида, відійшов у небуття уряд Соломона Крима (саме таке прізвище
носив один із діячів), за допомогою зброї були ліквідовані
кримськотатарська Директорія та правління Білої армії. Було потоплено
Чорноморський флот, аби не дістався Україні. Після від’їзду з півострова
військ Врангеля восени 1920 року внаслідок червоного терору в Криму було
знищено рештки противників більшовиків практично всіх політичних
напрямків – від монархістів до автономістів, і декретом Леніна від 18
жовтня 1921 року була утворена Кримська АРСР у складі РРФСР. Вона
проіснувала до 1944 року. Після тотальної депортації з Криму місцевих
німців, що ще залишилися (вперше вони були депортовані на схід у 1941
році, після початку війни), кримських татар, вірмен, греків та болгар,
які були огульно звинувачені в потуранні фашистам у часи окупації, а
також представників інших народностей та верств (іранців, ромів, осіб
без громадянства, повій тощо), регіон отримав статус Кримської області в
складі РРФСР.
З розпадом СРСР у 1991 році рішенням Верховної Ради України, ухваленим
після проведення в Криму першого в СРСР за всю його історію референдуму
(20 січня 1991 року), на півострові була відновлена Кримська Автономна
Радянська Соціалістична Республіка. Кримська обласна рада була
перетворена на Верховну Раду КАРСР шляхом введення до її складу
депутатів від Севастополя. У лютому-березні 1994 року було обрано
президента Кримської АРСР, яким став Юрій Мєшков. З того часу загалом
русофільські органи кримської влади стали проводити політику ізоляції
Криму від України та виступати за фактичне приєднання його до Росії
шляхом введення “рубльової зони”, російської символіки; до Криму навіть
було запрошено уряд із Москви на чолі з російським поетом Євгеном
Сабуровим. Кримське автономне державницьке утворення стало носити назву
Республіка Крим. Згодом на настійну вимогу Києва назву було змінено –
півострів став автономною (з маленької літери!) Республікою Крим. Для
запобігання новим спробам порушення цілісності кордонів України МВС
Криму, СБУ в Криму, управління Міністерства юстиції були перетворені на
відповідні головні управління в складі центральних відомств України, які
лише частково (в місцевих питаннях) підпорядковувалися кримським органам
влади.
У 1995 році рішенням Верховної Ради України кримську конституцію, посаду
Президента, а також 40 законів, які найбільше суперечили Конституції
України, було скасовано. Парламент Криму втратив право приймати закони
взагалі. Уряд Криму було виведено з підпорядкування Верховної Ради
автономії і підпорядковано безпосередньо Кабінету міністрів України.
Севастополь (як і Київ) було виділено в окремий
територіально-адміні-стративний регіон та підпорядковано безпосередньо
центральним органам влади держави. Республіка стала носити нинішню назву
– Автономна (з великої літери) Республіка Крим, що, однак, не стало
підставою для запровадження в Україні федеративного устрою, оскільки, як
зазначено в законах, автономія входить до складу України як унітарної
держави та користується певними правами на економічну самостійність. У
1998 році було прийнято останню конституцію АРК – уже п’ятий варіант за
роки незалежності України. Відтак АРК має свою Верховну Раду із 100
депутатів від Криму (без Севастополя), яка є не законодавчим органом, а
складовою представницької влади, Раду міністрів, що формується ВР АРК та
Кабінетом міністрів України і підпорядковується їм. Глава уряду
призначається парламентом АРК за погодженням з Президентом, керівники
ряду правоохоронних організацій, телерадіокомпанії “Крим” тощо
призначаються спільно центром і автономією за погодженням. Апеляційний
суд та інші судові органи діють у Криму на загальних засадах. Глави
міських та районних державних адміністрацій призначаються Президентом
України, голови районних рад та міські голови обираються територіальними
громадами. Отак було покінчено з офіційним державним сепаратизмом в
Криму, хоча певні прояви його ще спостерігаються на побутовому рівні
серед русофільськи налаштованого населення автономії.
Демографічна історія Криму
За історичними даними, за ранніх часів Кримського ханства на півострові
проживало загалом від 4 до 5 млн. жителів. Практично постійні війни, а
особливо такі жорстокі й людиновбивчі, як російсько-турецькі періоду
ХVІІІ-ХІХ ст., примушували населення Криму емігрувати за його межі. У
нинішній Туреччині, за даними журналу “Емель”, проживає десь 5-6 млн.
кримських тюрків. Виїздили цілі колонії людей також у Румунію,
Німеччину, на Балкани, в країни Америки, в Англію, Австралію.
Мобілізація чоловічого населення Криму на фронти Другої світової війни,
загибель мирних жителів під час війни, а потім депортація в 1944 році з
півострова понад 200 тис. осіб різних національностей фактично
обезлюдили Крим. Міста стали напівпустими, тисячі сіл опустіли повністю.
Була достоту зруйнована інфраструктура суспільства та економіка
півострова. Наприклад, було фактично втрачено вміння добувати з глибин
півострова воду для зрошення полів і насаджень. Багато населених пунктів
узагалі зникли з карти Криму. Приміром, на Керченському півострові
існували поряд два села – Мама Руська і Мама Татарська. У першому люди
хоч і залишились, але воно занепало економічно, тож нині тут стоять лише
окремі будинки. А от від другого, поголовно виселеного, вже не лишилося
нічого, тільки кілька фундаментів. А від сотень сіл не зосталось і того.
Люди дивуються: ідеш степом – ростуть поодинокі старезні фруктові
дерева, б’ють з-під землі якісь “дикі” джерела води. Звідки вони тут?
Усе просто: це рештки колись розкішних садів та колодязів у селах, які
давно спустіли і від яких нема навіть і сліду. За деякими даними, на
середину 1944 року в Криму (без Севастополя) жило менше 500 тис. жителів
– тобто протягом буремних 200 років Крим збезлюднів більш ніж у 10
разів. Неспроможність залишкового та нового населення Криму справитися з
економічною ситуацією, а також із розвитком регіону і стало причиною
того, що з Москви управляти Кримом стало практично неможливо, а відтак
для покращення управління процесами відродження півострова його було
передано Україні, економіка якої і географічно, і генетично пов’язана з
ним.
Етнічна хронологія Кримського півострова така. Перші люди з’явилися на
його території близько 250 тис. років тому. В різні історичні епохи на
півострові проживали різні народи і племена. У XV-VІІ ст. до н. е. в
південно-східній частині Криму жили кіммерійці. У І тисячолітті до н. е.
в гірській південній частині його проживали племена таврів, що займалися
землеробством і скотарством. До XІІІ ст. півострів у письмових джерелах
іменувався Таврикою за назвою цього племені. У VІІ ст. до н. е. сюди
прийшли іраномовні племена скіфів – землеробів і скотарів. Відомо їм
було також ювелірне мистецтво і гончарна справа. Вони створено Скіфське
царство, столицею якого став Неаполь Скіфський (ІІІ ст. до н. е. – ІІІ
ст. н. е.). З VІ ст. до н. е. починається грецька колонізація
півострова, створюються Боспорська держава і Херсонеська республіка. У І
ст. до н. е. на півдні й у південно-західній частині Криму з’являються
італійці. ІІІ ст. н. е. позначене приходом у Крим готів. У ІV ст. до
Криму вторгаються тюркомовні кочові племена гуннів. Наступними
прибульцями стали хазари, що прийшли з Нижньої Волги і Північного
Кавказу в VІІІ ст. У VІІІ-І ст. до н.е. у степовій частині Криму
виникають поселення булгар (тюркомовні племена). Наприкінці ІX ст. тут
з’являються тюркомовні кочові племена печенігів. А в середині XІ ст. на
півострів вторгаються також тюркомовні племена половців (кипчаків). До
корінних тюркомовних народів Криму відносяться й нечисленні караїми
(караї) і кримчаки, поява яких у Криму датується VІІІ-І ст., та кримські
татари, що сформувалися тут як нація.
У XІІІ ст. поселенці з Київської Русі проживали в багатьох містах Криму.
Так, у Херсонесі був руський квартал і руський прихід, а руські церкви
існували в Кафі (Феодосії) ще в XІ ст., про що свідчить статут міста.
Однак це було не настільки численне населення, як тюркомовне. У середині
XІІІ ст. Крим захоплює Золота Орда, і він стає її улусом (провінцією).
Саме в ці часи півострів й отримує нову назву (замість Таврики) –
К’ирим. У першій третині XV ст. з розпадом Золотої Орди тут було
утворено Кримське ханство. Однак після завоювання в 1475 р. частини
півострова турками воно стало васалом Туреччини. З тюркомовних племен і
народів, які в різні часи населяли півострів (гунни, протоболгари,
хазари, турки, печеніги, половці, племена Золотої Орди), сформувався
кримськотатарський народ.
СРСР, як відомо, проводив активну демографічну політику. Після Другої
світової війни до Криму за так званим оргнабором переселялася робоча
сила переважно з Росії, згодом почасти з України. В 1969 році було здано
в експлуатацію першу чергу Північнокримського зрошувального каналу, який
відродив кримський степ. Завдяки цьому загальні обсяги виробництва
продукції сільськогосподарського виробництва – як рослинництва, так і
тваринництва – в останні десятиліття ХХ віку було подвоєно.
За даними перепису 2001 року, населення Криму становить 2 млн. 33,7 тис.
осіб. Густота його дорівнює 78 особам на кв. км.
Нині в Криму проживають 937,6 тис. чоловіків, що становить 46,1%
населення, та 1096,1 тис. жінок, або 53,9%. Ці дані свідчать про
зростання серед населення Криму диспропорції за статтю: якщо в 1989 році
на 1000 чоловіків припадало 1149 жінок, то в 2001 році – вже 1169. Однак
співвідношення між чоловіками і жінками репродуктивного віку більш
сприятливе: кількість жінок у розрахунку на 1000 чоловіків тут становить
1054, що перебуває в межах соціальної норми.
Демографічна ситуація характеризується також зменшенням частки дітей у
загальній чисельності населення з одночасним і значним збільшенням
частки людей у віці старше працездатного, що засвідчує процес старіння
населення. Перебувають у сімейному стані 944,3 тис. кримчан.
У демографічному складі населення Криму за останні роки відбулися зміни.
Зменшення чисельності населення спостерігається в більшості міст окрім
Сімферополя, Красноперекопська, Судака, де його кількість залишилася
практично незмінною, а збільшення його – в більшості районів за винятком
Джанкойського, Ленінського, Чорноморського, що пояснюється припливом
репатріантів. Нині в містах Криму живе 1274,3 тис. чол., або 62,7%, в
сільських місцевостях – 759,4 тис. чол., або 37,3%. У порівнянні з 1989
роком чисельність міського населення зменшилася на 65 тис. чол.,
сільського – збільшилася на 35 тис. чол., що пояснюється поселенням
репатріантів переважно в селах.
За роки після перепису 1989 року кількість міст у Криму зросла на 2, і
тепер на півострові 16 міст, серед них 5 – міста з понад 50-тисячним
населенням.
За даними перепису 2001 року, на території Криму проживають представники
понад 125 національностей та народностей. У національному складі
населення Криму переважають росіяни, чисельність яких становить 1180,4
тис. чол., або 58,5% від загалу. За період після перепису 1989 року їх
чисельність зменшилась на 11,6%, а їх питома вага серед жителів Криму,
що зазначили свою національність, – на 7,1%. Друге місце за чисельністю
посідають українці (492,2 тис. чол., або 24,4%), загальна чисельність
яких теж скоротилась у порівнянні з переписом 1989 року (на 9,6%), а
питома вага в загальній чисельності населення зменшилася на 2,3%. На
третьому місці – кримські татари: їх число в порівнянні з попереднім
переписом виросло в 6,4 разу і становить 243,4 тис. чол., а питома вага
в структурі населення зросла на 10,2% і сягає 12,1%.
Мовна ситуація в Криму, за даними перепису 2001 року, така: українську
мову вважають рідною 10,1% населення АРК, російську – 77,0%,
кримськотатарську – 11,4%.
Для того щоб зрозуміти Крим, не варто прикладати до нього стандартні
мірки, бо всі шаблони, які справедливі в інших регіонах, тут зазвичай не
працюють. І справді, яким має бути характер регіону, якщо в Криму живуть
трохи більше 2 млн. людей, а приїздять відпочивати та лікуватися щороку
вже понад 5 млн., а були часи, коли приїздили й від 8 до 10 млн.
відпочиваючих з усього світу?
Політична структура регіону
Визначальну роль у новітній політичній історії Криму відіграло
скасування кримського закону “Про об’єднання громадян”, який давав право
створювати регіональні, суто кримські партії, та рішення про те, що
партії в Україні можуть мати виключно загальнодержавний статус. Це
ліквідувало політичну базу для кримського сепаратизму та можливість
політичного об’єднання за ознаками клановості. Цим рішенням політика і
криміналітет були відокремлені одне від одного. До цього в І половині
90-х років у Криму була заснована Християнсько-ліберальна партія Криму,
яку називають “партією розстріляних”, оскільки практично всіх її
“вождів” було розстріляно в бандитських розборках. Партія припинила своє
існування, оскільки не змогла обрати чергового лідера, якого було б
неминуче розстріляно через якийсь час. Канули в Лету Партія економічного
відродження Криму, яку пов’язують з комерційно-політичним кланом
“Сейлем”, і Кримська партія, створена, як вважають, кланом “Башмаків”.
Нині в Криму діють лише осередки загальноукраїнських партій, однак і з
цього правила є винятки. Не надто чисельна партія “Союз”, неформальним
лідером якої є народний депутат Лев Миримський, хоч і зареєстрована в
Мінюсті України і має осередки в регіонах країни, однак є, по суті,
кримською за побудовою, кримоцентричною за політикою та русофільською за
характером. Партія виступає за відновлення Союзу, утвердження російської
мови в статусі державної тощо. Фактично її друкованим органом є газета
“Крымское время”, формально заснована одним із благодійних фондів під
патронатом Льва Миримського.
Загалом у Криму зареєстровано понад 70 осередків загальноукраїнських
політичних партій. Найвпливовішими політичними силами в автономії є блок
НДП, Партії регіонів, “Трудової України”, Аграрної партії, Партії
промисловців та підприємців України, які на базі так званої “команди
Куніцина” створили в парламенті АРК, що складається із 100 депутатів,
коаліційну більшість у 70-80 голосів. Вони посідають чільні посади у ВР
Криму (спікер Борис Дейч і його перший заступник Василь Кисельов є
членами Партії регіонів) та в уряді (глава уряду Сергій Куніцин – лідер
кримської організації НДП). Загальна чисельність НДП в Криму
наближається до 20 тис., Партії регіонів – до 10 тис., “Трудової
України” – до 5 тис. Проте найчисельнішим партійним осередком у Криму є
СДПУ(о), кількість членів якої сягає 20 тис., хоча представництво
есдеків у владі значно скромніше – партія має 5 депутатів у Верховній
Раді Криму, понад 100 депутатів у радах різних рівнів, її члени
посідають крісла мерів кількох міст.
Комуністична партія в Криму незважаючи на популізм та імпозантність її
лідера Леоніда Грача на виборах 2002 року зазнала фіаско через його
махінації та фальсифікацію документів, що стало підставою для скасування
судом його реєстрації як кандидата. Партія нині втрачає вплив та
чисельність. Останні вибори засвідчили, що її електорат не перевищує
10-15%, а окремі лідери нездатні самотужки перемагати в мажоритарних
округах, оскільки намагаються спиратися на ностальгію старішого
електорату за минулими часами, незнання виборцями історії та
традиціоналізм. З огляду на це комуністи виступають за введення
пропорційної системи виборів не тільки на загальнодержавному рівні, але
й у регіонах, де є лише представницька влада. Політичні амбіції Леоніда
Грача і його претензії на пост Президента України вважають
безпідставними.
Об’єднання “Наша Україна” має в Криму сталу, хоч і не надто широку
підтримку, в першу чергу завдяки прихильності української громади та
кримських татар. Її представники працюють в органах виконавчої влади,
комерційних структурах, громадських організаціях. Інші політичні
утворення – “Яблуко”, БЮТ, КУН, структури колишніх Рухів (Українська
народна партія, НРУ) та інші розвинуті на кримському грунті слабко. Хоч
подеколи вони мають розгалужені структури, пресу, кошти, однак
залишаються нечисленними і визначального впливу на політичні процеси не
справляють.
Вибори до Верховної та інших рад Криму здійснюються за мажоритарною
системою.
Найвідомішим депутатом місцевих рад Криму став лікар-гінеколог із
Євпаторії Дьєдонне Селло, виходець із Центрально-Африканської
Республіки, який 18-річним юнаком переїхав до СРСР, закінчив Кримський
медичний інститут і, одружившись з українкою, залишився практикувати в
Криму, захистив дисертацію. Це перший в історії Криму випадок обрання
депутатом ради людини іншої раси. Д. Селло працює в міській лікарні і
викладає акушерство та гінекологію в місцевому медичному училищі.
Незважаючи на колір шкіри він має великий авторитет серед євпаторійців,
а надто жінок. На виборах він здобув більше половини голосів виборців
округу (як вважають, переважно жіноцтва) і з великим відривом переміг
усіх конкурентів. Його мета – “поліпшити роботу медичних закладів
Євпаторії, домогтися того, щоб місто-курорт мало привабливий вигляд, а
на міських ринках продавали лише екологічно чисті продукти”.
Серед найбільш впливових політичних сил Криму – меджліс
кримськотатарського народу, за яким стоїть понад 280-тисячний
кримськотатарський народ, понад 200 тис. представників якого вже
повернулися до Криму, а ще 50-80 тис., за різними підрахунками, чекають
на повернення в місцях депортації, переважно в Узбекистані, причому
понад 9 тис. із них уже прийняли громадянство України.
Меджліс фактично добився обрання до ВР України двох депутатів – Мустафи
Джемілєва та Рефата Чубарова. 7 депутатів з числа кримських татар обрані
до ВР Криму, кримські татари становлять 14% складу місцевих рад, від 2%
до 8% – органів виконавчої влади. Політичні пріоритети
кримськотатарського народу – повне повернення народу до Криму,
відновлення рівноправної та гарантованої участі в політичному,
економічному, культурному житті півострова, відродження
національно-територіальної автономії в Криму та вільного функціонування
кримськотатарської культури, оскільки існуючу територіальну автономію
кримські татари, як і деякі інші політичні сили Криму, вважають
політичним нонсенсом і російською культурно-територіальною автономією за
своїм характером. Політичним партнером меджлісу є Мусульманська партія
України. Політичний рух кримських татар останнім часом став більш
однорідним – народ віддає перевагу структурам меджлісу, тоді як партія
“Міллет”, НДКТ та інші утворення поступово втрачають свій вплив.
Політична структура Криму нині формується паралельно з політичною
структуризацією України. Одні партії міцніють, інші – об’єднуються,
деякі – занепадають водночас із такими ж процесами на загальнодержавному
рівні. Отже, політична реформа в Криму набуває дедалі більше
загальнодержавних ознак. Однак вона буде й надалі зберігати певні
особливості, які полягатимуть у тім, що автономія набуватиме
національного українського та кримськотатарського змісту і втрачатиме
проросійське забарвлення. Формування автономних політичних структур,
притаманних лише Криму, – Верховної Ради та уряду АРК, – висуватиме на
перший план вимоги щодо економічної самостійності, врахування
національних особливостей, зростання ролі українського та
кримськотатарського чинників.
Проблемним політичним питанням найближчих років буде питання про
характер кримської автономії. Національний рух кримських татар, що має
значну силу, традиції і підстави для боротьби, найближчим часом, як
вважають аналітики, перегляне свої пріоритети та поставить на меті не
так повернення народу на батьківщину (оскільки ця мета вже практично
досягнута), як зміну характеру кримської автономії з російської за своєю
суттю на кримськотатарську національно-територіальну, що має стати
основою процесу входження кримських татар в органи влади, відродження
культури, освіти, забезпечення народу земельними ділянками тощо.
Оцінка стану економічного розвитку
Кримський регіон переживає непрості часи. Після того як у 2001 році
завдяки приватизації та використанню резервів було досягнуто загального
росту економіки АРК в обсязі 7-8%, у 2002 році темпи її розвитку стали
вповільнюватися. За 2002 рік обсяг вироб-ництва промислової продукції в
оптових цінах склав 2505,4 млн. грн., що в порівнянних оптових цінах на
6,5% нижче рівня 2001 року. Приріст обсягів виробництва в порівнянні з
2001 роком у видобувній сфері галузей промисловості склав +14,5%. В
обробній групі галузей було допущене зниження обсягів виробництва на
8,6% у порівнянні з 2001 роком. Складним залишається стан справ у
машинобудуванні (-1,1%), харчовій промисловості (-11,7%), хімії і
нафтохімії (-13,5%). Серед великих бюджетоутворюючих підприємств
республіки не вдалося поліпшити ситуацію в НВАТ “Массандра” (-29,8%),
ДАК “Титан” (-25,8%), ВАТ “Керченський металургійний комбінат” (-24,0%),
ВАТ “Союз-Віктан” (-15,5%), ВАТ “Суднобудівний завод “Затока” (-8,6%),
ВАТ “Сімферопольський склотарний завод” (-3,8%), ВАТ
“Сімферопольсільмаш” (-1,3%); щоправда, дещо вповільнилися темпи падіння
обсягів виробництва у ВАТ “Суднобудівна компанія “Море” (-76,0%). У той
же час зріс обсяг виробництва у ВАТ “Фіолент”, “Фірма “СЕЛМА”,
“Пивобезалкогольний комбінат “Крим”, “Кримпродмаш”, “Пневматика”,
“Сімферопольська макаронна фабрика”, “Новатор”, ЗАТ “Євпаторійський
міськмолзавод”, ВАТ “Шкірвзуття”, “Кримський содовий завод”,
“Сімферопольська бавовняна ткацька фабрика”, а також на Феодосійському
судномеханічному заводі, Феодосійському казенному оптичному заводі,
Керченському судноремонтному заводі тощо.
На базі 220 реформованих колективних сільгосппідприємств було створено
611 нових агроформувань. Здійснено передачу понад 1,1 млн. гектарів
землі у власність громадян. Право на земельну частку (пай) у Криму
одержали 214,7 тис. громадян. У республіці оформлено 62874 (33%)
державних актів на право приватної власності на землю. Розширюється
інфраструктура аграрного ринку. На півострові діють 3 акредитовані
біржі, 13 агроторгових домів, 4 аукціони з продажу худоби і птахів, 23
оптово-продовольчих ринки, 28 оптово-плодоовочевих ринків, 2 кредитних
союзи.
Спостерігається значна активізація інвестиційної діяльності підприємств
республіки. У 2002 році обсяг інвестицій в основний капітал за рахунок
усіх джерел фінансування зріс у порівнянні з попереднім роком на 20% і
склав 1500,0 млн. грн.
За програмою облаштування і соціально-культурного розвитку депортованих
громадян з початку 2002 року профінансовано за рахунок коштів Державного
бюджету України і бюджету Автономної Республіки Крим 30,4 млн. грн., у
т. ч. на капітальне будівництво – 22,1 млн. грн., на соціально-культурні
заходи – 8,3 млн. грн. З бюджету Автономної Республіки Крим виділено
10,8 млн. грн., із них на капітальне будівництво – 7,3 млн. грн., на
соціально-культурні заходи – 3,5 млн. грн. Введено в експлуатацію 12,9
тис. кв. м житла, 38,7 км ліній електропередач, 61,07 км водопроводу,
27,3 км газопроводу тощо.
На курортах Криму відпочили та пролікувалися близько 5 млн. осіб. Обсяг
реалізації всіх видів послуг курортно-рекреаційного комплексу зріс у
порівнянні з 2001 роком на 4,9% і склав 703,8 млн. грн. Із 646
санаторно-курортних та туристичних установ у 2002 році працювали 562, що
на 18 більше, ніж попереднього року. Заповнюваність здравниць склала
51,2%, що на 6,1% вище, ніж у 2001 році. Ріст податкових надходжень
сягнув 102,0%.
За 2002 рік фіксований ринок праці склав 105,8 тис. чоловік, що вище
показника 2001 року на 17,2%. На 1 січня 2003 року число безробітних,
зареєстрованих у службі зайнятості, становило 42,1 тис. чоловік, що на
51,4% більше показника минулого року. Число незайнятих громадян, які
претендують на одне вільне робоче місце, зросло з 11 до 14 чоловік.
Рівень безробіття на 1 січня 2003 року склав 3,5% (на 1 січня 2002 року
було зафіксовано 2,3%). Разом із тим у галузях економіки було створено
2,9 тис. нових робочих місць, відкрито 515 додаткових робочих місць за
рахунок дотацій роботодавцям. Одержання одноразової допомоги по
безробіттю дозволило розпочати підприємницьку діяльність 886 особам.
??$??~?мської економіки, як операції з нерухомістю (надходження зросли в
4,9 разу, або до 9,8 млн. доларів), транспортні підприємства (зростання
в 1,6 разу – до 9,1 млн. дол.), будівельні організації (в 4,1 разу, або
до 6 млн. дол.), сільгосппідприємства (в 3,5 разу, або до 3,3 млн.
дол.), промисловість (на 9,4%, або до 2,8 млн. дол.). В інші галузі було
спрямовано 3,5 млн. доларів США. Усього на початок нинішнього року Крим
одержав прямих інвестицій на суму 194,8 млн. доларів США. Частка
автономії в загальному обсязі іноземних інвестицій України складає 3,8%.
У 2002 році зовнішньоторговельний оборот послуг Автономної Республіки
Крим у порівнянні з 2001 роком збільшився на 47,3% – до 118,7 млн.
доларів США.
Обсяг зовнішньоторговельного обороту товарів і послуг за 2002 рік склав
431,5 млн. дол. США. За цього спостерігалося скорочення імпорту
зовнішньоторговельного обороту товарів і послуг з 131,0 млн. дол. США в
2001 році до 120,8 млн. дол. у 2002 році.
За даними Кримського управління статистики, на частку експорту припадає
93,6% усього зовнішньоторговельного обороту послуг ($111,2 млн.), тоді
як імпорту – лише 6,4% ($7,5 млн.).
Торік 267 підприємств Криму вели зовнішню торгівлю послугами з
партнерами із 132 країн світу. Найбільш тісне співробітництво в
експортних операціях здійснювалося з Росією (оборот в експортних
операціях – $45 млн., або 40,5% всього обсягу експорту послуг), Кіпром
($9 млн., або 8,1%), Віргінськими (Британськими) островами ($7,6 млн.,
або 6,8%), Туреччиною ($5,9 млн., або 5,3%); в імпортних операціях – з
Росією ($2,2 млн., або 28,9% загального обсягу імпорту послуг), США
($1,2 млн., або 15,7%), Швецією ($1 млн., або 13,2%), Туреччиною ($0,9
млн., або 11,5%), Іспанією ($0,7 млн., або 9,3%).
З прийняттям Закону України “Про спеціальний режим інвестиційної
діяльності на територіях пріоритетного розвитку і СЕЗ “Порт “Крим” на
території Автономної Республіки Крим” значно покращився інвестиційний
клімат. У рамках спеціального режиму інвестиційної діяльності було
затверджено 46 інвестиційних проектів на загальну суму 244,2 млн. дол.
США. Обсяг фактично залучених інвестицій станом на 1 січня 2003 року
склав 65,0 млн. дол. США, з яких 36,3 млн. дол. становили іноземні
інвестиції.
Станом на 1 січня 2003 року сума пільг, отриманих суб’єктами ТПР, склала
52,7 млн. грн., у бюджети всіх рівнів від реалізації інвестиційних
проектів надійшло 57,5 млн. грн. Таким чином, сума надходжень у бюджет
перевищила суму наданих пільг на 4,8 млн. грн. На 1 січня 2003 року
обсяг реалізації продукції суб’єктів ТПР сягнув 585,1 млн. грн.
Реалізація інвестиційних проектів у рамках спеціального режиму
інвестиційної діяльності на ТПР республіки дозволила на 1 січня 2003
року створити 1808 і зберегти 11797 робочих місць.
За даними управління статистики, в 2002 році обсяг послуг транспортного
комплексу Криму за межами України в порівнянні з 2001 роком збільшився в
1,5 разу – до $92,2 млн. (77,6% всього обороту послуг Криму). Близько
35% усього зовнішньоторговельного обороту послуг транспорту припадало на
Російську Федерацію. Обсяг послуг, пов’язаних із фінансовою діяльністю,
зріс у 2,8 разу (до $0,5 млн.). Обсяг послуг готелів і ресторанів зріс у
2,4 разу (до $5,5 млн.). Обсяг послуг, пов’язаних із торгівлею
транспортними засобами, розширився в 1,9 разу (до $0,2 млн.), з
будівництвом – у 1,8 разу (до $1,2 млн.).
Серед міст і районів Криму найбільш активну зовнішньоекономічну
діяльність у сфері послуг здійснювали підприємства й організації центру
АРК та найбільших портових міст: Феодосії – $38,7 млн. (32,6% усього
зовнішньоторговельного обороту послуг Криму), Керчі – $34,5 млн. (29%),
Сімферополя – $21,9 млн. (18,4%), Ялти – $9,4 млн. (7,9%), Євпаторії –
$5,6 млн. (4,7%).
Верховна Рада АРК затвердила регіональну програму розвитку малого
підприємництва на 2003-2004 роки. Її мета – створення сприятливого
підприємницького середовища, залучення суб’єктів малого підприємництва
до розвитку внутрішнього ринку, використання місцевих ресурсів для
стимулювання розвитку національних ремесел, розширення зайнятості
депортованих і сільського населення. Зокрема планується створити артілі
майстрів народних художніх промислів у Сімферополі та Сімферопольському
районі, Євпаторії, Бахчисараї, Старому Криму, Феодосії. Фахівців із
народних ремесел і промислів буде готувати кафедра образотворчого і
декоративно-прикладного мистецтва Кримського державного
інженерно-педагогічного університету. При цьому вищому навчальному
закладі передбачається відкрити і платні курси з підготовки майстрів
національних ремесел. Планується відкрити сувенірні крамниці для
реалізації сувенірної продукції майстрів народних промислів Криму,
створити віртуальний магазин на сайті Союзу сприяння розвитку сільського
зеленого туризму. Для розвитку підприємництва в АПК програма передбачає
створення в 2003 році 79 закупівельних пунктів сільгосппродукції, а в
2004 році – 53-х. У результаті здійснення цих заходів очікується
збільшити число малих підприємств до 12 тис., а чисельність зайнятих на
них – до 82,7 тис. чоловік, питому вага надходжень у бюджети всіх рівнів
від малого бізнесу довести до 22%, кількість приватних підприємців – до
85 тис. чоловік, питому вагу продукції малих підприємств у виробництві
Криму – до 14,2%, а також створити 2380 нових робочих місць. Сьогодні в
малому бізнесі Криму працюють приблизно 11 тис. малих підприємств, 1,9
тис. фермерських господарств, близько 73 тис. приватних підприємців.
Загалом по республіці на 10 тис. населення припадає 54 малих
підприємства. Питома вага малих підприємств Криму в загальній їх
кількості по Україні складає 4,7%, що перевищує аналогічний показник
Миколаївської області на 1,6%, Одеської – на 0,1%, Херсонської – на
2,2%. У 2002 році малі підприємства Криму збільшили в порівнянні з 2001
роком виробництво продукції на 35% – до 950 млн. грн.
Оцінка соціальної сфери регіону
Основні напрямки соціально-економічного розвитку Автономної Республіки
Крим у 2003 році, розроблені парламентом і урядом, мають забезпечити
грошові доходи населення в прогнозований період в обсязі 4339,8 млн.
грн., що на 7,1% більше, ніж у 2002 році. Середньомісячна заробітна
плата працівників, зайнятих у галузях економіки, складе 412 грн., що
вище рівня 2002 року на 14,4%. Формування трудових ресурсів і
чисельності працездатного населення в 2003 році буде характеризуватися
тенденцією до зростання за рахунок припливу демографічної хвилі людей,
що вступають у працездатний вік. За прогнозною оцінкою, чисельність
населення працездатного віку в 2003 році в порівнянні з очікуваними
показниками 2002 року збільшиться на 1 тисячу чоловік і складе 1220 тис.
осіб. Для розв’язання проблем зайнятості розроблені проекти
республіканської і регіональної програм. Реалізація їх дозволить ввести
в дію 4,1 тис. робочих місць, виплатити одноразову річну допомогу 1025
людям для організації власної справи, створити 732 робочі місця за
рахунок дотацій роботодавцям, працевлаштувати на вільні і новостворені
робочі місця 33,1 тис. чоловік, забезпечити тимчасову зайнятість за
рахунок організації громадських робіт близько 8,0 тис. чоловік, за
рахунок сезонних робіт – 4,6 тис. чоловік, надати можливість одержати
нову професію чи підвищити кваліфікацію 7,2 тис. чоловік. У 2003 році
чисельність працівників, зайнятих у всіх сферах економічної діяльності,
складе 779 тис. чоловік, у тому числі в галузях економіки – 596 тис.
чоловік. Чисельність зареєстрованих безробітних становитиме 45 тис.
чоловік. Рівень безробіття знизиться до 3,36% у порівнянні з попереднім
роком (3,5%).
У Криму вже нині спостерігається ріст зарплати. Так, у лютому 2003 року
середня заробітна плата одного штатного працівника, за даними управління
статистики, збільшилась у порівнянні з аналогічним періодом минулого
року на 20% – до 362,03 грн. У лютому зарплата в розрахунку на
чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості склала 395,42
грн. Середня заробітна плата працівників освіти склала 293,27 грн.,
охорони здоров’я і соціальної допомоги – 263,13 грн., що відповідно на
19% і на 27,3% нижче середнього рівня у республіці. Найнижчу зарплату в
лютому отримували штатні працівники сільського, мисливського та лісового
господарства (188,71 грн.), найвищу – працівники фінансової сфери
(703,65 грн.). Кожному працівникові фінансової сфери за одну оплачену
годину було нараховано в середньому по 4,61 грн., що майже в 2 рази
більше, ніж у середньому по республіці. У промисловості оплата праці
одного штатного працівника склала 445,55 грн., в еквіваленті повної
зайнятості – 496,19 грн. Найвищою є зарплата на підприємствах з
видобутку енергетичних матеріалів (1239,38 грн.), найнижчою – на
підприємствах текстильної промисловості і пошиття одягу (180,70 грн.). У
порівнянні із січнем 2003 року рівень оплати праці штатних працівників
зменшився на 1,1%. На більшості кримських підприємств зарплата знизилася
на 0,2-7,2%. Зросла заробітна плата в працівників державного управління
(на 11,5%), рибного господарства (на 9,3%), освіти (на 3,4%), у
працівників, що надають колективні, суспільні та особисті послуги (на
0,5%).
У січні 2003 року середня заробітна плата одного штатного працівника в
порівнянні з січнем 2002 року збільшилася на 23,7% – до 366,05 грн.
Кримські ЗМІ: традиції та особливості
Що представляє собою сьогодні система кримської преси, інформаційний
простір Криму загалом? Характерною особливістю ЗМІ Криму є їх російська
мова. Українською мовою реально виходять лише 1 газета в Сімферополі
(“Кримська світлиця”) та дві-три газети в Севастополі (“Дзвін
Севастополя”, “Думка”, “Флот України”). Є кілька кримськотатарськомовних
видань, зокрема “Къырым”, є видання, які публікуються паралельно
російською і вірменською мовами, а також івритом, новогрецькою,
англійською (переважно туристичні), турецькою, німецькою, болгарською
тощо. Далі подано кілька таблиць, складених за даними Кримського
республіканського комітету з інформаційної політики, які характеризують
ринок кримських мас-медіа в 2002 році.
Ситуація в телерадіопросторі Криму характеризується наявністю великої
кількості FM-станцій, збереглась і трансляційна мережа державного
проводового радіо. У будинках кримчан сьогодні ще нараховується понад
100 тис. гучномовців. Новинка останнього часу – в березні 2003 року
“Новий канал” придбав власний канал трансляції в Криму, а ТРК “Жиса”
ретранслює ТРК “Україна” з Донецька в обсязі приблизно 20 годин на добу.
Власні телепрограми виробляють переважно ДТРК “Крим”, ТРК
“Чорноморська”. ТРК ІТВ “Жиса” власного телепродукту виготовляє мало –
не більше 1-2 годин на добу.
Новація останніх років – поширення Інтернету. За неофіційними даними,
оскільки офіційної статистики й досі немає, в Криму налічується
приблизно від 40 до 100 тис. користувачів мережі Інтернет, тобто 3-5%
населення. Глобальний зв’язок забезпечують близько 15 провайдерів.
Найвідоміші з них “Cris”, “Вебком”, “Крелком”, “Укртелеком”, “Орбіта”,
“Систрейс”, “Simfi.net”, багато з них мають сітки безпроводового
супутникового зв’язку. Оскільки українське законодавство ще не вимагає
реєстрації інтернет-сайтів, то Кримський комітет з інформаційної
політики розробляє положення про добровільну реєстрацію сайтів, власники
яких цього бажають, з наданням їм статусу ЗМІ. Таким чином, за
попередніми підрахунками комітету, в Криму вже існують приблизно 120-150
стабільних сайтів. Найвідоміші з них – портал уряду, сайти Верховної
Ради, банків, міністерств, газет тощо. Кількість сайтів постійно
змінюється, багато з них відкрито в мережах Києва, Росії, тому вести їх
облік вельми складно. Під час виборів спостерігався сплеск відкриття
сайтів, але практично всі нововідкриті сайти закрилися після завершення
виборів.
Оцінка розвитку третього сектора та становлення принципів громадянського
суспільства в регіоні
Абсолютна більшість НДО в Криму виникла після 1991 року, що пов’язано з
процесом демократизації пострадянського суспільства. Вони забезпечують
вільне встановлення соціальних зв’язків, реалізацію можливості вираження
громадянами властивих їм різноманітних інтересів, стають способами
задоволення громадянами своїх соціальних потреб. Адже чим більше
громадських організацій, тим вище рівень організованості громадян і тим
якісніше підвалини громадянського суспільства. Цьому процесові
притаманні дві особливості. З одного боку, зростання численності НДО
пов’язане з активізацією процесу стратифікації суспільства, зі змінами
його соціальної структури та з дедалі сильнішим прагненням громадян
реалізувати себе і свій творчий потенціал у різноманітних формах
суспільної діяльності. Відтак НДО розглядаються багатьма їх учасниками
насамперед як своєрідні канали, здатні забезпечити громадянам соціальне
просування. З іншого боку, очевидними вадами є слабкість, низька
активність, нечисельність і швидкий розпад конкретних НДО. Причини цього
– відсутність докорінної перебудови суспільства на демократичних
принципах. У нових умовах іще зберігаються традиційні для радянської
доби методи і стилі соціального управління.
Незважаючи на значний ріст кількості недержавних громадських
організацій, що пояснюється активним сприянням цьому міжнародних фондів
та організацій, проблема якості їх діяльності залишається до
сьогоднішнього дня дуже гострою. Реально діючих недержавних громадських
організацій значно менше, ніж зареєстрованих. Такі висновки
підтверджуються аналізом реакції кримських НДО на листи й анкети з
пропозицією щодо співпраці з Ресурсним центром Криму і Регіональним
ресурсним агентством “Крим-перспектива”: відповіді було отримано лише на
38 із 103 надісланих листів і анкет.
За статистичними даними ГУ Мінюсту в Криму, загалом на півострові
функціонує близько 1500 НДО різного плану (за винятком професійних
об’єднань, садово-городніх, гаражних і житлових кооперативів і т. п.), з
них близько 400 у Сімферополі, близько 150 – в Севастополі і стільки ж у
Ялті, понад 110 – у Феодосії, понад 60 – у Євпаторії, близько 50 – в
Керчі, близько 30 – в Судаку, 25 – у Сімферопольському районі, від 5 до
30 – в інших районах Криму.
Серед національних (етнічних) організацій традиційно активними є такі
НДО, як Асоціація національних громад Криму, Російська громада Криму,
товариство “Просвіта”, “Кримськотатарська ініціатива”, вірменська,
болгарська, грецька, єврейська, караїмська, корейська національні
організації, Асоціація кримськотатарських працівників освіти “Мааріфчі”,
Кримськотатарський молодіжний центр, об’єднання “Евляд”, фонд
“Відродження Криму”, інформаційно-просвітницький центр “Боразан”,
організація медичних працівників “Екім”. Поряд із ними значно
активізували свою діяльність Центр підтримки етнічної преси,
кримськотатарський “Пен-клуб”, таврійський центр елліністики “Ельпіда”,
товариство “Яшл’ик”, Ліга кримськотатарських жінок, фонд “Темель”,
керченський комітет Товариства Данте Алігієрі, Асоціація італійців
Криму, жіноче єврейське об’єднання “Аріель”, Кримське
культурно-просвітницьке товариство чехів “Влтава”, Кримськотатарський
фонд культури, Керченський союз козаків, Кримське козаче військо,
Севастопольська міська організація “Союз українок” тощо.
Як і раніше, плідно працюють дві організації німців: товариство
“Відергебурт” та Земляцтво депортованих німців Криму. Така ж ситуація
характерна для російських організацій. Поряд з уже згаданими працюють
Конгрес російських громад у Криму, Російське товариство Криму,
Товариство російської культури.
Характерною рисою діяльності національних організацій є їх орієнтація на
інтереси етнічної групи. Лише близько 30% НДО зазначають, що вони мають
зв’язки з подібними організаціями інших національностей, а близько 20% –
контакти з Асоціацією національних товариств і громад Криму. Як правило,
зв’язки між національними організаціями є доволі обмеженими: чітко
простежується орієнтація на співробітництво кримськотатарських
організацій з українськими. За цього інші національні організації є ще
більш відокремленими, в тому числі в рамках Асоціації національних
товариств і громад Криму. Особливий статус зберігають російські
національні організації.
На початку 2003 року в Сімферополі зареєстроване перше в Криму ромське
культосвітнє товариство, мета якого – відродження і збереження традиції
та звичаїв ромського народу. Голова товариства Лариса Пєшковська
стверджує, що товариство є “кримською ланкою Ромського форуму України”,
який закликає ромів згуртуватися і змінити “не зовсім сприятливу думку
про себе”. У планах організації – створення культурного етнографічного
ромського центру, дитячих художніх колективів, організація лекцій про
історичну минувшину та культурну спадщину ромського народу, проведення
зустрічей з його видатними представниками та інші заходи. Нині
товариство активно працює над створенням фольклорного колективу.
Серед жіночих організацій вирізняються своєю активною діяльністю
правозахисна організація “Співдружність-97”, клуб ділових жінок “Римма”,
бізнес-клуб “Феміна”, організація “Жіноча перспектива”. Слід зазначити,
що тоді як асоціація “Ділові жінки Криму” практично згорнула свою
діяльність у загальнокримському масштабі, виникають інші форми жіночих
об’єднань. Серед них найбільш помітні – Міжнаціональний союз жінок
Криму, Координаційна рада жіночих об’єднань Криму. Слід також згадати
такі жіночі організації, як Рада жінок Київського району Сімферополя,
жіночий форум “Єдність” (Сімферополь), Рада багатодітних матерів,
організація “Шипка”, Кримська республіканська організація всеукраїнської
асоціації жінок “Славія”, Центр жінок-інвалідів “Берегиня”,
Севастопольське товариство багатодітних матерів.
Серед молодіжних організацій виділяються ті, чия діяльність має чітко
виражену соціальну спрямованість. До їх числа відносяться створений за
підтримки ПРІК ООН Молодіжний інформаційний ресурсний центр “Мир-центр”,
Рада молодих учених Таврійського національного університету ім. В.
Вернадського та молодіжний політичний клуб при кафедрі політології і
соціології того ж закладу, Союз молодих учених Криму, Тактичний
інформаційний центр “Гольфстрім” (смт. Першотравневе), Громадська рада
дитячих і молодіжних організацій (Джанкой), Асоціація молодіжних і
дитячих організацій Феодосії, Феодосійське відділення Ліберального
молодіжного об’єднання, Громадська рада молоді Первомайського району.
Серед організацій культурно-творчого напрямку найактивнішими є Кримське
республіканське відділення товариства “Україна-Туреччина”, організації
“Співдружність” (Джанкой), “Злагода” (смт. Червоногвардійське) і
“Співдружність” (Євпаторія), об’єднання “Бієнале Крим”, Центр
етносоціальних досліджень, центр “Освіта”, Центр гуманітарних
досліджень, асоціація “Культура і світ”, Центр міжнародних зв’язків
“Таврика” (Керч), товариство “Коло друзів “Гайдельберг-Сімферополь”,
Еколого-культурний центр, Товариство користувачів Інтернету,
Севастопольське культосвітнє товариство “Херсонес”, Союз сприяння
розвитку сільського зеленого туризму в Криму. Організації цього
спрямування приділяють значну увагу роботі з дітьми і молоддю, розвитку
дитячої творчості. Це стосується таких НДО, як “Співдружність”
(Джанкой), “Культура і світ”, Еколого-культурний центр. Наприкінці 2000
року об’єднання “Бієнале Крим” (керівник Енвер Ізетов) підготувало
виставку “Бієнале дитячого малюнка”, яка відкрилася 19 січня 2001 року,
привернувши увагу широкої громадськості, засобів масової інформації і
фахівців. Варто відзначити велику роботу з розвитку соціальної
активності й утвердження громадянської позиції Центру етносоціальних
досліджень (ЦЕСД). У 2000 році ЦЕСД провів у рамках Програми розвитку й
інтеграції Криму ООН низку семінарів з лідерами НДО та керівниками
місцевих органів влади в 10 регіонах Криму, в роботі яких узяли участь
представники 190 кримських НДО.
Рівень активності благодійних організацій і фондів є незначним. Досить
сказати, що не більше 10% з-поміж 108 зареєстрованих благодійних фондів
ведуть соціально значущу діяльність, сприяючи формуванню громадянського
суспільства. Проте моніторинг Ресурсного центру “Крим-перспектива”
дозволяє високо оцінити роботу таких громадських структур, як Кримський
дитячий фонд, благодійних фондів “Мелевше” (“Лелека”), “Захист
багатодітних родин” (Феодосія), “Ковчег”. Наприклад, в активі
благодійного фонду “Лелека” (с. Українка Сімферопольського району,
керівник Е. Мустафаєва) – створення багатонаціонального дитячого центру,
лінгвістичного методичного кабінету в сільській школі, проведення
заходів для людей похилого віку, акції “Різдво для всіх”, організація
семінарів із нетрадиційних освітніх методів.
Організації громадської ініціативи не тільки сприяють активізації
суспільства, але й подають необхідну організаційно-методичну допомогу
окремим громадянам та іншим громадським організаціям. Діяльність НДО
громадської ініціативи безпосередньо спрямована на створення і
забезпечення умов для реалізації громадянами соціальних ініціатив, що
підвищує темпи і якість формування громадянського суспільства.
Характерними прикладами роботи в цій сфері суспільного життя є
діяльність регіонального ресурсного агентства “Крим-перспектива” і
Таврійської групи медіації (Сімферополь). Серед організацій, що плідно
працюють у цьому напрямку, також варто згадати громадську організацію
“Толерантність” (Сімферополь), Кримську групу медіації, асоціацію
“Екологія і світ”.
Організаціями з подання соціальної допомоги і захисту є Кримська
республіканська асоціація “Пам’ять Чорнобиля”, Республіканський союз
громадських організацій, Асоціація громад багатодітних родин Криму,
“Ялтинський союз багатодітних сімей у пам’ять царської родини”,
товариство “Милосердя”, товариство багатодітних родин “Дружба”,
Сімферопольський міський громадсько-правовий центр, Фонд охорони
материнства і дитинства (Євпаторія) та ін.
За географією діяльності кримські НДО розподіляються приблизно так:
тільки в своєму місті, районі працюють 48,7%; охоплюють інші регіони
України (хоча за статутом діяльність НДО обмежується територією
визначеного міста чи району) – 23,1%, Крим – 17,9%, СНД та країни
Причорномор’я – 2,6%; мають міжнародні зв’язки – 7,7%.
12,8% НДО не фіксують членство в організації. Стільки ж громадських
організацій мають колективне членство. За даними дослідження Ресурсного
агентства “Крим-перспек-тива”, за кількістю членів кримські НДО
розподіляються приблизно так: до 10 членів мають 5,1% організацій, до 50
– 5,1%, від 50 до 100 – 30,7%, 100-200 – 10,3%, від 300 до 400 – 10,3%,
400 – 2,6%, 500 – 5,1%, 1000 – 2,6%, 5000 – 2,6%. Джерела діяльності
громадських організацій Криму: використання людського ресурсу – 76,9%,
спонсорська підтримка – 59%, членські внески – 28,2%, благодійні
пожертвування приватних осіб і організацій – 7,7%, допомога партнерів –
5,1%, підтримка райдержадміністрацій і районних Рад – 5,1%, надання
платних послуг населенню – 2,6%.
У середовищі НДО свою взаємодію з державними органами позитивно оцінюють
20,5%; зазначають, що хотілося б поліпшення, – 28,2%; вважають
недостатньою – 38,5%; стверджують, що вона практично відсутня, – 12,8%.
46,1% кримських НДО ведуть плановий прийом громадян, встановлюючи дні і
години прийому та призначаючи відповідальних за його проведення. За
цього 38,5% громадських організацій зустрічі з громадянами проводять
епізодично, спонтанно, і зазвичай тут ідеться про членів своєї
організації чи “ідейно близьких” людей. 15,4% організацій прийому
громадян не ведуть узагалі.
Стан забезпечення прав національних меншин і народів
Сьогодні в Криму проживають представники понад 125 націй і народностей.
Власні національно-культурні товариства, етнічні організації і навіть
партії утворили близько 20 з них. Більшість цих організацій входять до
Асоціації національно-культурних товариств Криму. Забезпечення прав
меншин значно покращилося після останніх виборів, коли зазнали фіаско
представники Компартії, які протягом 1998-2002 років проводили в Криму
інтернаціоналістську, вважай безнаціональну, політику. Крім того, вони
практично ігнорували потреби таких народів, як кримські татари, німці,
українці, віддаючи перевагу росіянам і домагаючись надання російській
мові статусу державної. Вони боролися проти переведення шкіл на
українську та інші національні мови навчання й відкриття
неросійськомовних газет. Це позначалося навіть на економічній політиці –
парламент віддавав перевагу російському капіталу та російським
інвесторам, ставлячи заслони на шляху турецьких інвестицій. Сьогодні
ситуація вирівнюється, що має стати поштовхом до більш оптимального
розвитку Криму в майбутньому.
Загальні висновки і перспективи розвитку регіону
Слід вважати, що перспективи Криму – в створенні
національно-територіальної кримськотатарської автономії в складі
України. Це перетворення може тривати десятки років, адже, скоріше за
все, на одномоментну реформу автономії українська влада не зважиться.
Отож тут відбуватимуться поступальні зміни протягом десятиліть –
поступово відроджуватимуться національні культури, розширятиметься сфера
використання української та кримськотатарської мов, державними в Криму
будуть визнані всі три поширені тут мови (українська, кримськотатарська
та російська), буде зростати участь кримських татар, українців та
представників інших народностей в органах влади тощо, що практично
сформує в Криму оптимальну форму автономної державності, здатної
задовольняти потреби всіх верств населення. Це зумовить прискорення
розвитку економіки, усталення більш тісних економічних зв’язків з усіма
країнами-сусідами, запровадження нових технологій, розвиток нових
галузей, що будуть обслуговувати курорти і туризм, які стануть
провідними галузями економіки та життя і потреби яких визначатимуть і
політику, й усі інші відносини в автономії.
У майбутній історії Криму можна прогнозувати кілька ризикованих
періодів.
Перший із них пов’язаний із запровадженням у країні пропорційної системи
виборів до органів влади. Якщо вона буде поширена на місцеві органи
влади, в тому числі й на Верховну Раду АРК, то за використання
російських коштів і пропагандистських технологій може бути знову обрано
парламент, значною мірою залежний від впливу комуністичних та
проросійських структур, через що вповільниться як гуманітарний, так і
економічний розвиток регіону, бо на півострові відновляться відомі
політичні баталії.
Другий етап розпочнеться 2017 року, коли закінчуватиметься строк
перебування в Севастополі російського Чорноморського флоту. Від того,
яким чином буде вирішуватися це питання, залежить подальший розвиток і
Севастополя, й усього Криму, й усього півдня України. По-перше, ЧФ має
нині значну інфраструктуру – багато кілометрів причальних стінок і
глибоководних причалів у Севастопольському, Феодосійському та інших
портах, аеродроми в степовій частині півострова, склади, – за яку РФ
практично нічого не платить. Вивільнення її дало б змогу включити ці
об’єкти в економічний обіг та отримувати прибутки. У будь-якому разі
перебіг подій прямуватиме до звуження сфери діяльності Чорноморського
флоту та розширення економічного використання його інфраструктури.
Демілітаризація Керченського півострова дасть змогу з часом побудувати
тут транспортний перехід через Керченську протоку (найефективнішим та
найекологічнішим був би підземний, як під Ла-Маншем), що відкриє шлях у
Європу каспійській нафті та іншим вантажам.
Практично через 5-10 років стане на ноги приватизований аграрний сектор,
який повністю забезпечить курорт високоякісними продуктами, що підуть і
на експорт. Кримський курорт і сфера туризму перестануть бути сезонними,
стануть поєднувати відпочинок, пізнавальну діяльність та
кліматолікування в різних регіонах, що підніме рівень обслуговування.
Завдяки цьому Крим на рівних конкуруватиме з курортами не лише Болгарії
та Балкан, але й Туреччини, Греції, Франції, Італії, Іспанії. У горах
Криму буде відкрито гірськолижний курорт, і приблизно половина туристів
відвідуватимуть Крим не в літній сезон (червень-серпень), а в інші пори
року від вересня до травня.
Але для цього слід зберігати мир, міжнаціональну злагоду, уникати
форс-мажорних подій, якими для Криму можуть бути гіпотетично вірогідне
ускладнення відносин з Росією чи Туреччиною, поширення війни з Іраку на
північ, посилення військової присутності Росії в Середземномор’ї,
поширення сфери міжнародного тероризму на Крим, претензії на відновлення
єдиної держави в масштабах колишнього СРСР тощо.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
