.

Паливно-енергетичний комплекс України (реферат)

Язык:
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
242 3789
Скачать документ

Реферат

на тему:

Паливно-енергетичний комплекс України

Структура, місце і роль у господарському комплексі. До
паливно-енергетичного комплексу належать паливна промисловість
(видобування й переробка палива) та електроенергетика (виробництво і
передача електроенергії). На ньому базується все національне
господарство України, оскільки він забезпечує енергією всі галузі
виробничої й соціальної сфер. Загальна частка галузей ПЕК у вартості
промислового виробництва України у 2004 р. становила 16,3 % і тут було
зайнято 18,6 % всіх працівників.

Паливна промисловість складається з галузей другого порядку – нафтової,
газової, вугільної, торфової, сланцевої. Електроенергетику можна
поділити на галузі за типами електростанцій, на яких виробляється
електроенергія, а саме: гідро-, атомну, тепло електроенергетику.

Щоб з’ясувати значення кожної з галузей, необхідно встановити обсяги
видобутку різних видів палива та виробництва електроенергії на різних
типах електростанцій і їхнє використання у господарстві. Співвідношення
між цими величинами називають паливно-енергетичним балансом. Для України
в 2004 р. енергетичний баланс мав такий вигляд: із 182,1 млрд. кВт год
електроенергії 47,8% вироблено атомними електростанціями, 45,7 % –
тепловими електростанціям, 6,5 % – гідроелектростанціями.

Паливний баланс характеризується співвідношенням видобутку і
використання різних видів палива. Однак обсяги видобутку одних видів
палива визначаються у т (вугілля, торф, нафта, сланці), а інші у – м3
(газ). До того ж виділяють вони і різну кількість енергії. Тому види
палива порівнюють в умовних одиницях. Одна умовна одиниця палива
відповідає теплоті, що виділяється при згорянні 1 кг вугілля і становить
7000 кал. Для перерахунку використовують відповідні коефіцієнти.

У структурі видобутку палива в Україні майже 72 % припадає на вугілля,
22 % – на газ, а решта – на нафту та інші види палива. Однак споживає
господарство палива втричі більше, завозячи його з інших країн
(передусім нафту та природний газ). Основними його споживачами є чорна
металургія (понад 30%), електроенергетика (18%), житлово-комунальне
господарство (10%), транспорт (8%).

Зараз вугілля і нафта мають дуже високу собівартість (затрати на
виробництво одиниці продукції, виражені в грошах), через великі глибини
видобування, застаріле устаткування тощо. Для забезпечення власних
потреб Україна повинна імпортувати значну кількість нафти і природного
газу, а також кам’яного вугілля. У 2004 році економіка України спожила
63 млн. т вугілля, 71,3 млрд. м3 природного газу та 13,3 млн. т нафти та
рідкого палива.

Електроенергетика в Україні почала розвиватися в кінці XIX ст., коли
перша електростанція загального користування почала працювати 1880р. у
Києві. На початку XX ст. виробляли струм невеликі теплові
електростанції. Великі ТЕС і ГЕС почали ставати до ладу у 20-30-х рр. XX
ст. та після Другої світової війни. У 1990 р. в Україні було вироблено
298,5 млрд. кВт год електроенергії, що майже у 25 разів більше, ніж у
1940 р. До 2000 р. річний обсяг виробництва електроенергії невпинно
скорочувався до 171,4 млрд. кВт год., а у 2004 р. зріс до 182 млрд. кВт
год.

З 70-х рр. XX ст. почала зменшуватися частка електроенергії, виробленої
на теплових електростанціях, внаслідок введення в експлуатацію п’яти АЕС
(сьогодні працює чотири). Останнім часом на фоні загального зменшення
обсягів виробництва електроенергії частка АЕС збільшилась через певну
стабільність у роботі впродовж 90-х рр. XX ст.

Отже, паливно-енергетичний комплекс України почав формуватися давно,
зазнав значних змін за період свого існування і зараз базується, в
основному, на власному вугіллі та виробництві електроенергії.

Вугільна промисловість. Райони добування і використання вугілля.
Проблеми і перспективи подальшого розвитку. Основою для розвитку
паливної промисловості України є вугілля. Його видобувають у Донбасі з
кінця XVIII ст. В 2004р. з 80,3 млн. т видобутого вугілля близько 2,5
млн. т становило буре вугілля.

В Україні видобувають два види вугілля: кам’яне і буре. Вони мають
різну теплотворну здатність. Для бурого вугілля вона настільки низька,
що затрати на його транспортування роблять одиницю отриманого тепла
вдвічі дорожчою, ніж з такої ж кількості антрациту, і втричі, ніж з
такої ж кількості нафти. Видобувають вугілля двома способами: відкритим
(кар’єрним) і закритим (шахтним). Тому основними підприємствами галузі є
шахти, кар’єри, а також збагачувальні та брикетні фабрики. На
збагачувальних фабриках вугілля очищують від домішок, а на брикетних
вугільний порошок пресують у брикети. Вугілля є єдиним паливним
ресурсом, яким Україна себе забезпечує повністю.

Основна вугільна база країни – це Донецький басейн, в якому
видобувається 90% вугілля. Площа басейну 150 тис. км2. Найбільші поклади
коксівного вугілля найвищої якості залягають у Донецькій та
Дніпропетровській областях (поблизу Павлограда, Єнакієвого, Горлівки,
Макіївки, Донецька, Красноармійська), а антрацитів – в Луганській
області (Антрацит, Алчевськ, Лутугино). У Донбасі знаходиться найглибша
в Україні шахта – “Глибока” – 1405 м. Складні умови видобутку (велика
глибина – до 1400 м, тонкі пласти) зумовлюють досить високу собівартість
видобутого вугілля. Через загазованість пластів зростає небезпека
вибухів, шахти працюють на застарілому обладнанні, більшість із них
невдовзі буде закрита. Однак запаси вугілля тут є ще дуже великі,
підготовлено десятки ділянок, де можуть бути відкриті нові,
високопродуктивні шахти. Завдяки реконструкції (заміні старого
устаткування на нове, ефективніше), розробці нових шахт, в тому числі в
Західному Донбасі, вугільний басейн і надалі залишиться одним із
найбільших у світі за видобутком антрацитів і коксівного вугілля.

Вугілля Львівсько-Волинського басейну використовується для поліпшення
паливного балансу західних областей України. Собівартість видобутку його
нижча від Донецького, через меншу глибину (300-500 м) й більшу товщину
пластів (до 1,5 м). Площа басейну – близько 10 тис. км2. В останні роки
тут видобувають близько 7 млн. т вугілля щорічно. Якість його невисока,
а тому воно використовується як енергетичне паливо, є цінною хімічною
сировиною. На сьогоднішній день перспективи для розвитку мають 2 з 15
діючих шахт. Основними центрами вуглевидобутку є Нововолинськ і
Червоноград.

Дніпровський буровугільний басейн, розташовується переважно на
Правобережжі, в межах Житомирської, Вінницької, Київської,
Кіровоградської, Черкаської, Запорізької та Дніпропетровської областей.
Найбільшими центрами вуглевидобутку тут є Олександрія (Кіровоградська
область), Ватутіно (Черкаська область), Коростишів (Житомирська
область). Видобуток здійснюється, в основному, відкритим способом,
оскільки глибина залягання пластів невелика (40-60 м). Через низьку
теплотвірну здатність буре вугілля спалюється, переважно, на місці.
Завдяки брикетуванню, вугілля можна перевозити на незначні відстані.

Нафтова і газова промисловість. Основні райони нафто- і газовидобутку.
Перспективи розвитку нафтової і газової промисловості.

Нафтову промисловість можна поділити на: нафтодобувну й нафтопереробну.
Адже нафта, на відміну від вугілля, в натуральному вигляді не
спалюється, її переробляють на нафтоперегінних заводах на гас, бензин,
дизельне пальне, а також мастильні машинні масла, вазелін, гудрон і т.
ін. Відходи нафтопереробки використовуються як котельне паливо (мазут),
а також як сировина для хімічної промисловості.

Видобуток нафти вимагає менших затрат, ніж видобуток вугілля. Особливо
це стосується фонтанного способу видобутку, який можливий тільки на
нових родовищах.

З 90-х років XIX ст. почалася промислова розробка нафтових родовищ
Передкарпаття. На початку XX ст. відкриті газові родовища у цьому ж
районі, а у 1929 р. прокладений перший магістральний газопровід Дашава –
Львів.

Свердловини в Україні забезпечують нафтою 8 % її потреб (в 2004 р.
видобуто 4 млн. т). Нафтопереробка в Україні тяжіє до місць видобутку
сировини. Найдавнішим районом видобутку є Передкарпаття. Серед нині
діючих найбільшими у цьому районі є Долинське, Бориславське,
Старосамбірське, Надвірнянське, Дрогобицьке, Битків-Бабчинське,
Залужанське родовища. Переробка видобутої нафти здійснюється на
Надвірнянському (“Нафтохімік Прикарпаття”), Львівському (НПЗ “Галичина”)
та Дрогобицькому нафтопереробних заводах. Основний район видобутку нафти
в країні – Дніпровсько-Донецький, в якому видобувається до 75 %
вітчизняних енергоносіїв. Тут же розташовуються найбільші українські
родовища нафти (Анастасіївське) та газу (Шебелинське). Нафта цієї
провінції характеризується високою якістю та значною кількістю
супутнього газу. Великими родовищами є Охтирське, Дружелюбівське,
Кегичівське, Єфремівське, Західнохрестищенське, Тимофіївське,
Качанівське, Прилуцьке, Миргородське, Диканське, Решетняківське та ін.
Нафта цих родовищ характеризується високою якістю і значною кількістю
попутного газу, що сприяє розвитку місцевих газопроводів для газифікації
міст і сіл. Нафтопереробка здійснюється на двох підприємствах регіону –
Кременчуцькому та Лисичанському (один з найбільших в Європі, потужність
16 млн. т) нафтопереробних заводах.

Перспективним районом розвитку власної нафтопереробної промисловості є
Причорноморський, що відповідає однойменній нафтогазоносній провінції.
Хоч промислове значення має лише кілька родовищ, але вихід до моря
(транспортний чинник) і багатий шельф (сировинний чинник) дозволяють
говорити про перспективність розвитку галузі в регіоні. Найбільші
родовища – Стрілківське, Штормове, Джанкойське, Голіцинське, Керченське.
Переробка здійснюється на Херсонському нафтопереробному заводі.

Загальна потужність вітчизняних нафотопереробних підприємств складає
понад 60 млн. т, але основна частка їх завантаження пов’язана з
поступленням на територію України імпортної нафти. Сьогодні
розробляється програма альтернативного імпорту – крім нафтопроводів з
Росії, нафту транспортують танкерами до Одеси, де створено великий
термінал для її зберігання.

Основними завданнями нафтодобувної промисловості є модернізація
процесів видобутку, щоб повніше добути нафту з родовищ, в тому числі з
великих глибин (5-10 тис. м), де її запаси найбільші, а також почати
розробку запасів нафти з шельфу Чорного моря

Проблеми галузі полягають у тому, що переробляти нафту у нашій країні
надто неефективно, тобто отримують лише близько 45 % бензину (у світі –
до 90 %). Виробництво бензину на нафтопереробних підприємствах України
становило у 2004 році 4,7 млн. т. Решта цінної сировини переробляється
на дизельне паливо, мастильні матеріали, а також спалюється у вигляді
мазуту на ТЕС (7,2 млн. т у 2002 році). Необхідно обмежувати власне
споживання нафти, замінивши її іншим паливом та хімічними продуктами,
які можна виробляти з вугілля, торфу, горючих сланців.

Особливістю газової промисловості є те, що видобуток палива тісно
пов’язаний із його транспортуванням.

Україна забезпечує свої потреби власним газом не більше, ніж на 1/4, а
решта газу імпортує з Росії, Туркменистану, Узбекистану. Основний район
газовидобутку – Дніпровсько-Донецький, якому належить близько 93 %
усього газу, що видобувається в країні. Найбільше – Шебелинківське, в
якому сконцентровано до 75 % вітчизняних запасів газу. 20 родовищ
Причорномор’я, які зосереджені в північній частині Криму, забезпечують
тільки потреби Кримської Автономної республіки. Загальні запаси газу тут
складають 14,3 млрд. м3. У Передкарпатті газові родовища практично
вичерпані, їх використовують тепер як газосховища.

Основні проблеми галузі полягають у потребі модернізації процесу
газовидобутку, освоєння нових родовищ, обмеження неефективного
використання цього “голубого” палива. Забезпечення потреб України
повинно здійснюватися за рахунок участі вітчизняних робітників і
спеціалістів у розробці газових родовищ у Росії, Казахстані;
обслуговування магістральних трубопроводів, що постачають газ у Європу з
Росії.

Торф, як і буре вугілля, через низьку теплотвірну здатність має
значення лише як місцеве паливо. Близько 70 % видобутку торфу припадає
на Полісся. Основними споживачами торфу є невеликі ТЕС, житлові будинки.
Торф використовується також як органічне добриво та сировина для
хімічної промисловості.

Отже, основним видом палива, яким Україна може забезпечити свої
потреби, є вугілля. Нафту й газ наша країна змушена імпортувати.
Важливою проблемою для всіх галузей паливної промисловості є
впровадження найновіших технологій видобутку і переробки палива.

Електроенергетика, її структура, розвиток і розміщення основних типів
електростанцій. Екологічні проблеми розвитку паливно-енергетичного
комплексу. Теплові електростанції спалюють паливо, нагрівають воду,
перетворюючи її на пару, яка подається під тиском на газові турбіни. Як
паливо використовується низькосортне вугілля, торф, мазут, природний
газ.

Теплові електростанції (ТЕС) поділяються на: конденсаційні та
теплоелектроцентралі (ТЕЦ). На перших відпрацьована водяна пара
конденсується і вода надходить у котел. Такі станції виробляють тільки
електроенергію, якою забезпечують великий район країни. Тому їх інколи
називають ДРЕС (державна районна електростанція). ТЕЦ виробляють
одночасно електричну і теплову енергію (гарячу воду або пару), яку
спрямовують трубами для обігрівання житлових будинків, підприємств.
Радіус дії ТЕЦ становить до 35 км.

ДРЕС, як правило, мають значну потужність і розміщуються у районах
видобутку палива, поблизу річок, що дають воду для охолодження. Це
економічно вигідно, оскільки перевозити паливо у декілька разів дорожче,
ніж передавати електроенергію. Великі теплові електростанції побудовані
на Донбасі – Луганська, Слов’янська, Старобешівська, Вуглегірська
(найпотужніша – близько 4 млн. кВт); у Придніпров’ї – Придніпровська,
Криворізька, Запорізька; у західних областях – Добротвірська,
Бурштинська, а також поблизу Харкова (Зміївська), Києва (Трипільська),
Вінниці (Ладижинська).

Поблизу великих міст, промислових підприємств будують ТЕЦ, які
забезпечують електроенергію та тепло. Найбільші серед них побудовані у
Києві, Одесі, Харкові.

Проблеми теплових електростанцій пов’язані з тим, що вони є великими
забруднювачами атмосфери. При спалюванні низькосортного вугілля з
домішками сірки, утворюється сірчистий газ, який, сполучаючись з водяною
парою в повітрі, спричиняє кислотні дощі. Вугілля, до того ж, не
повністю згоряє, що зумовлено використанням застарілих технологій
спалювання палива. Економічно невигідним і таким, що негативно
позначається на довкіллі, є спалювання мазуту. Тому важливим для ТЕС є
їхня модернізація, налагодження очистки викидів у атмосферу, а також
використання у господарстві золи і шлаку, які нагромаджуються на цих
ТЕС. В 2002 р. на ТЕС було вироблено понад 82 млрд. кВт год.
електроенергії.

Позитивною стороною АЕС є невеликі обсяги палива, які вона споживає
(декілька вагонів за рік), а також те, що Україна багата на ядерне
паливо (уранові руди). У нашій державі в даний час діє чотири АЕС –
Рівненська, Південноукраїнська, Хмельницька і Запорізька (найпотужніша –
4 мли кВт). У 1986 р. на Чорнобильській АЕС стався вибух реактора, що
вважається найбільшою техногенною катастрофою на планеті. У зв’язку з
небезпекою експлуатації Чорнобильська АЕС закрита у грудні 2000 року. У
80-ті роки XX ст. планувалося спорудження Харківської, Чигиринської,
Кримської, Одеської АЕС.

Частка атомної енергетики в паливному балансі країни щорічно зростає і
вже наближається до 50%. В 2004 р. на АЕС було вироблено 87 млрд.
кВт-год електроенергії.

Проблеми галузі полягають у тому, що в Україні необхідно перейти на
використання ядерних реакторів з високим ступенем надійності,
пристосованих до роботи на низькозбагаченому урані.

Важливо налагодити роботу підприємств, які завершуватимуть переробку
уранових руд у готове паливо для АЕС. Поки що воно імпортується з Росії,
куди надходить руда з українських родовищ. Невирішеними залишаються
поховання і утилізація відходів АЕС. Вони зберігають радіоактивність
впродовж сотень років, а тому потребують спеціальних сховищ, які
поглинають радіацію. У нашій країні таких сховищ поки що немає.

ГЕС дають найдешевшу енергію. Однак в Україні вони переважно споруджені
на рівнинних річках і водосховища затоплюють великі площі, тому втрати
від затоплення родючих земель і поселень значно перевищують вартість
виробленої енергії. Україна зараз використовує лише 20% свого
гідроресурсного потенціалу. Щорічно також різко зменшується частка ГЕС в
енергетичному балансі країни (в 2004р. – 6,5 %). Більшість ГЕС
споруджено на Дніпрі – Київська, Канівська, Кременчуцька,
Дніпродзержинська та Каховська ГЕС, які разом, щоправда, мають меншу
потужність, ніж Бурштинська ДРЕС. Дніпрогес-2 (поблизу Запоріжжя) є
найпотужнішою (0,8 млн. кВт) з усього каскаду.

До великих ГЕС можна віднести також Дністровську і Теребле-Ріцьку. Всі
гідроелектростанції використовуються, в основному, як пікові, тобто
включаються у роботу в період найбільшого споживання енергії. Щоб краще
використати гідроенергію, поблизу ГЕС будують І’АЕС (гідроакумуляційні
електростанції). Суть цього комплексу полягає в тому, що в період малих
навантажень на енергосистему, електроенергія ГЕС затрачається на роботу
насосів, що перекачують воду на певну висоту у спеціальне водосховище.
Під час найбільших (пікових) навантажень вода випускається і крутить
додаткові турбіни ГАЕС.

Гідроенергетика України в 2004р. дала 11,9 млрд. кВт год.
електроенергії.

У перспективі повинно зрости число ГАЕС, а також невеликих ГЕС на
середніх і малих річках. Це дасть можливість повніше використати наявні
гідроресурси. Мало використовується енергія Сонця, вітру, надр Землі.
Сонячна електростанція діє тільки в Криму, а вітрові – у Криму та на
Львівщині. Потужність їх поки що незначна.

Електроенергія передається лініями електропередач (ЛЕП). Електростанції
України об’єднані в одну енергетичну систему. Її формування завершилося
на початку 90-х років, коли вона охопила всю територію держави.

Створено надпотужну ЛЕП Донбас – Вінниця – Бурштин – Альбертірша
(Угорщина). Друга така лінія ЛЕП з’єднує Хмельницьку та Чорнобильську
АЕС, простягається до польського міста Жешува (Рюшева). По них Україна
передає закордон частину виробленої електроенергії.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020