.

Легка промисловість України (курсова)

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
1720 7692
Скачать документ

КУРСОВА РОБОТА

З РПС

на тему: „Легка промисловість України”

ЗМІСТ

TOC \o “1-1” \h \z \u HYPERLINK \l “_Toc89774716” вступ PAGEREF
_Toc89774716 \h 3

HYPERLINK \l “_Toc89774717” 1. Розміщення підприємств легкої
промисловості по території України PAGEREF _Toc89774717 \h 5

HYPERLINK \l “_Toc89774718” 2. Проблеми текстильної промисловості
України. PAGEREF _Toc89774718 \h 10

HYPERLINK \l “_Toc89774719” 3. Аналіз проблем PAGEREF _Toc89774719
\h 12

HYPERLINK \l “_Toc89774720” 4. Пропозиції що до розв’язання проблем.
PAGEREF _Toc89774720 \h 16

HYPERLINK \l “_Toc89774721” 5. Обґрунтування пропозицій та вибір
альтернативних шляхів розвитку галузі. PAGEREF _Toc89774721 \h 19

HYPERLINK \l “_Toc89774722” 6. Здійснення пропозицій урядовими та
неурядовими організаціями. PAGEREF _Toc89774722 \h 22

HYPERLINK \l “_Toc89774723” 7. Необхідні умови та ресурси. PAGEREF
_Toc89774723 \h 25

HYPERLINK \l “_Toc89774724” Висновок PAGEREF _Toc89774724 \h 28

HYPERLINK \l “_Toc89774725” використана література PAGEREF
_Toc89774725 \h 31

HYPERLINK “http://www.eboom.com/free/”  

вступ

До галузі легкої промисловості України належать двадцять підгалузей.
Проте виробництво товарів не задовольняє потреб населення України. Перед
легкою промисловістю України стоїть нелегка задача збільшити випуск
товарів і обсяг послуг за рахунок поліпшення використання виробничих
потужностей, зниження матеріаломісткості продукції, економічного
витрачання всіх видів ресурсів, будівництва нових підприємств і їх
філіалів у містах і селищах, які мають відповідні трудові ресурси.

Однією з галузей, на якій зупинимося докладніше в даній роботі, є одна з
субіндустрій легкої промисловості – текстильна промисловість і
виробництво одягу.

Ринок текстильної продукції та одягу за часів СРСР завжди відрізнявся
стабільністю попиту. Продукція, яка випускалась фабриками України не
довго затримувалася на полицях в магазинах, і, здебільшого, якісні
товари були дефіцитними. Однак, після розпаду СРСР ситуація змінилася:
купівельна спроможність населення – різко впала. Так, за 10 років
переходу до ринкової економіки валовий внутрішній продукт України
скоротився майже на 60%, якщо прийняти 1991 рік за базовий; обсяги
промислової продукції – на 48,9%, сільського господарства – на 51,5%.
Реальна заробітна плата зменшилася у 3,8, а реальні виплати з пенсій – у
4 рази.

І хоча в 2000 році найбільший ріст було зафіксовано саме в легкій
промисловості – 39%, що в 6 разів вище ніж рівень 1999 року, а
виробництво костюмів підвищилось на 29%, пальт – на 26% ( Цей приріст
було досягнено за рахунок збільшнення в-ва тканин на 33,7%, трикотажних
виробів – на 86%, костюмів – на 28,6%, пальто на – 25,5%, брюк – на 62%,
суконь – на 42%. Експорт збільшився на 50% від 1999 року і нараховував
близько 55 млн. доларів) – але, все ж, ще залишаються нерозв’язаними
багато проблем української текстильної промисловості.

За часів СРСР більш як 50% текстильної індустрії колишнього СРСР
знаходилося на Україні. Сьогодні легка промисловість в Україні не має
жодного шансу стати лідером в виробництві текстильної продукції. А тому,
поряд з багатьма внутрішніми проблемами галузі перед Україною постає
запитання: «А чи варто бути номером один у світовому виробництві одягу?»

Мета даної роботи полягає в пошуку обгрунтованої відповіді на це
запитання, дослідженні цієї проблеми: дослідженні можливих варіантів її
вирішення, а також пошуку альтернативних шляхів розвитку української
текстильної промисловості.

1. Розміщення підприємств легкої промисловості по території України

Розміщення легкої промисловості вигідоно поєднується з розміщенням
важкої промисловості, оскільки у виробництві предметів споживання
зайняті здебільшого жінки, а у важкій промисловості – чоловіки. При
розміщенні галузей враховується забезаеченість трудовими ресурсами,
народногосподарські функції і територіальні особливості окремих
економічних регіонів України. При будівництві нових підприємств, крім
капітальних витрат, слід обов’язково врахувати витрати на соціальну
інфраструктуру.

Легка промисловість тісно пов’язана із сільським господарством на
стадіях первинної обробки сировини та з машинобудуванням та хімічною
промисловістю, які постачають їй устаткування, барвники тощо.

У розміщені хімічної промисловості відбулися зміни, зумовлені фактичною
ліквідацією розриву між сировинними районами і районами виробництва.
Вовняне, бавовняне, шовкове, трикотажне виробництво орієнтується на
сировину і споживача; взуттєве і швейне – на споживача, лляне – на
сировину.

Хімічна промисловість України має можливість вже використовувати власні
потужності для виробництва синтетичної шкіри, клею, підошов, хімічних
ниток і волокон, капролактаму, необхідного для виробництва хімічних
ниток і пряжі. Слід організувати виробництво поліуретанових композицій
для взуттєвої галузі, які досі імпортували.

Текстильна промисловість України почала розвиватись ще до Першої
світової війни, проте більшість підприємств були невеликими. Деяке
пожвавлення її розвитку почалося у радянський період, коли старі
підприємства було реконструйовано і збудовано нові у Киві, Полтаві,
Одесі, Житомирі, а згодом великі бавовняні комбінати у Херсоні і
Тернополі, камвольно–сумвольний – у Чернігові, Дарницький ( Київ )
шовковий комбінат, Житомирський і Рівневський льонокомбінати,
бавовонопрядильні фабрики у Києві та Львові. Реконструйовано і збільшено
потужності чернігівського текстильного комбінату, Донецької (
Хмельницька обл. ) і Богуславської ( Київська обл. ) сукнових фабрик.

Бавовоняна промисловість для виробництва тканини є першрю серед голузей
текстильної промисловості. На неї припадає 50,1% всіх тканин, що
виробляються. Для неї характерне віддалення від сировинної бази і навіть
споживачів. Бавовняна промисловімть у своїй структурі має прядильне,
ткатське, крутильно–ниткове і фарбувальне виробництво. Бавовна є
основною сировиною для деяких видів тканин з домішками синтетичних і
штучних волокон.

Основні бавовняні підприємсива розміщені у Херсоні і Тернополі
(бавовняні комбінати), Донецьку (бавовонопрядильний комбінат),
Нововолинську ( бавовняна фабрика ) , Полтаві ( прядильна фобрика),
Києві (ватноткатська), Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї,
Коростишеві та Родомишлі ( ткацькі фабрики ), Нікополі (ниткова
фобрика).

Вовняна промисловість – одна з найстаріших підгалузей текстильної
промисловасть. Вона виробляє 7% усіх тканин України, первинно обробляє
вовну, виготовляє пряжу, тканини та вироби з неї. Чисте вовняне
виробнитство майже не збереглося. Як домішки використовують хімічні й
синтетичні волокна, бавовну. Сучасні фабрики діють у Харкові, Одесі,
Сумах, Дунаївцях ( Хмельницька обл.), Бонуславі, Кременчузі, Донецьку,
Лубнах, у Луганську – тонкосуконна фабрика, Чернігові –
камвольно-суконний комбінат і Кривому Розі – вовнопрядильна фабрика.

У Києві, Богуславі, Черкасах і ряді міст Чернівецької і Закарпатської
областей зосереджено виробництво килимів і килимових виробів з вовни й
синтетичних волокон.

Шовкова промисловість пов’язана з виробництвом хімічних волокон, які
майже повністю витіснили природній шовк-сирець. Вона виробляє 20,5% усіх
тканин України. Шовкова промисловість зосереджена у Києві, де виробляють
карпадишен і крепжоржет з натурального шовку; у Києві і Черкасах
випускають тканини зі штуіного і синтетичного волокон, у Луганську –
маланжеві шовкові тканини. Спеціалізовані фабрики Києва і Лисичанська
виготовляють шовкові тканини технічного призначення.

Лляна промисловість розвинулася в Україні за радянський період. Вона
випускає 7,3% тканини на Рівненському і Житомирському льонокомбінатах.
Частину льоноволокна вивозять за межі країни.

Конопляно-джутова промисловість, крім привізного джуту і власної
сировини ( волокна конопель ) , використовує коротке волокно льону,
бавовняну пряжу, хімічні волокна. Майже всю продуецію цієї галузі
випускають Одеська джутова фабрика і Харківський канатний завод,
повністю задовольняючи потреби України. Частину продукції експортують.

Трикотажною промисловістю України вироблено в 1995 р. 27 млн шт.
трикотажних виробів. За 1985 – 1995 рр. виробництво зменшилось в 12
разів. Вона має значну власну сировинну базу. Найбільші трикотажні
підприємства розташовані у Києві, Харкові, Львові, Одесі, Житомирі,
Миколаєві, Сімферополі, Чернівцях, Донецьку, Івано-Франківську,
Дніпропетровську, Луганську, Хмельницькому, Прилуках ( Чернігівська обл
). У Харкові, Житомирі, Чернівцях, Львові, Червонограді ( Львівська обл)
прицюють панчішні фабрики.

Швейна промисловість розміщена у районах споживання, здебільшого у
великих населених пунктах, оскільки перевезти тканини і нитки для неї
економічніше, ніж готові вироби. У швейній промисловості створено
виробничі об’єдниння і фірми, серед них такі відомі, як київське
виробниче об’єдниння швейної промисловості “Україна”, львівська фірма
“Маяк”, Харківська швейна фабрика ім. Ю. Д. Синякова та ін. Швейна
промисловість до недавна на 90% задовольняла попит населення України на
готовий одяг, білизну та іншу продукцію.

Шкіряно-взуттєва промисловість після текстильної є найважливішою
підгалуззю легкої промисловості. Основна сировина для неї – природня
шкіра свійських, диких і морських тварин. Проте широке використання
нових синтетичних матеріалів ( штучної шкіри, гуми ), парусини, вовни (
для валяного взуття ), тканини суттєво збагатило й доповнило сировинну
базу взуттєвого виробництва. Крім того, із шкіри виготовляють одяг,
шорно–сідельні та галантерейні вироби, деталі для текстильних та інших
машин. На розміщення шкіряного виробництва і центри м’ясної
промисловості, а також традційні способи й види вичинки шкіри.

У взуттєвому виробництві велику роль відіграють процеси механізації та
машинобудування для шкіряно–взуттєвого виробництва. Підприєвства
шкіряно–взуттєвої промисловості виробляють жорсткі і м’які шкіряні
товари, взуття з натуральної і штучної шкіри.

Шкіряна промисловість – стара галузь виробництва в Україні. Шкіряні
підприємства розміщені у Харкові, Києві, Львові, Василькові ( Київська
обл.), Бердичеві, Миколаєві. Штучну шкіру виготовляють у Києві,
Тернополі, Запоріжжі, Луцьку, шкірозамінники в Одесі.

Сучасна взуттєва промисловість України перетворена на велику
механізовану галузь. Старі взуттєві фабрики у Києві, Харкові,
Дніпропетровську, Миколаєві, Херсоні реконструйовано; у Луганську,
Києві, Львові, Одесі, Василькові, Запоріжжі й Мукачеві збудовано нові
великі підприємства. Всьогов в Україні діє 16 шкіряних і 33 взуттєвих
виробничих обєднання і підприємства. Найбільші шкіряні виробничі
обєднання – у Бердичеві (“Світанок”), Івано-Франківську, Києві; взуттєві
виробничі обєднання – у Луганську, Львові (“ Прогрес”), Харкові, Кривому
Розі, Хмельницьку.

Для шкіряно-взуттєвої промисловості важливо удосконалювати діючу і
створювати нову, високоефективну технологію шкіряновзуттєвого і
дубильноекстрактового виробництва; освоювати матеріали з поліпшеними
технологічними та експлуатаційними властивостям; механізувати та
автоматизувати виробничі процеси.

Хутрова підгалузь переробляє хутрову, овечу сировину й штучне хутро і
виготовляє з них хутрові та шубні вироби. В минулому вона мала
здебільшого кустарний і сезонний характер. Тепер в Україні збудовані і
працюють хутрові підприємства у Харкові, Балті (Одеська область),
Краснограді ( Харківська обл. ), Тисмениці (Івано-Франківська обл.),
Львові,Одесі, Жмеринці.

В Україні основний хутровий промисловий звір – лисиця, яка поширена на
всій території. Особливо цінне хутро куниці, видри, норки. Заготовляють
шкіри ховрахів, хом’яків і водяних щурів, які є шкідниками сільського
господарства. Крім того хутрові підприєвства переробляють шкіри
сріблясто-чорної лисиці, кролика.

У підгалузях освоєно технологію облагодження овечих шкір, внаслідок чого
паліпшились якість і зовнішній вигляд виробів та їх асортимент. У
хутровій підгалузі суттєве значення має також трикотажне штучне хутро,
що імітує натуральне хутро норки, куниці, єнота, ондатри, ягнят
каракульської породи, овець тощо. В Україні штучне хутро виготовляють
Дарницький шовковий комбінат, Київське виробниче трикотажне об’єднання,
фабрики у Жовтих Водах ( Дніпропетровська обл. ) і Ясині ( Закарпатська
обл. ). Нині підприємства підгалузі випускають вироби масового вжитку,
удосконалюються технології обробки хутрової сировини із нових стійких
баранців, впроваджуються автоматизовані системи управління виробництвом.

Виробництво галантерейних виробів зосетеджено у Києві, Харкові, Львові,
майже у всіх обласних центрів та інших містах України. Галантерейні
підприємства, крім легкої промисловості, належать до різних галузей
промисловості. Їх продукція дуже розмаїта – господарські сумки,
портфелі, валізи, косинки, стрічки, шарфи, краватки, металеві вироби
тощо. Останніми роками мережа малих підприємств, що виробляють
галантерейні вироби, значно розширилась[1].

2. Проблеми текстильної промисловості України.

На початок 1991 року на Україні нараховувалося близько 160 фабрик які
були зайняті у виробництві тканин та суконь. Але лише 30% доходу цієї
галузі надходило до українського бюджету. За радянських часів продукція
підприємств легкої промисловості входила до “групи Б” – саме тому цей
сектор не отримував значних інвестицій та вважався не таким важливим як
галузі, які входили до групи “А”.1

Проблеми, які існують зараз в промисловості України можна умовно
розподілити на три групи:

Проблеми, які були породжені промисловими структурами, які Україна
отримала в спадок від СРСР:

Проблема міжгалузевого обміну,

Оптової дистриб’юції товарів,

Сировинна проблема (зокрема, проблема давальницької сировини),

Проблема відносно великих виробничих витрат.

Спаду виробництва протягом 1991-1999

Проблеми економіки перехідного періоду: Це проблеми, пов’язані з
недосконалістю українського законодавства:

Проблема захисту українського виробника,

Недосконале оподаткування підприємств.

Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу до
ринкової економіки

Проблема великих масштабів тіньового сектору виробництва, імпорту
продукції,

Великий сегмент споживачів з низькими доходами (70% від усього
населення),

Нестача кваліфікованих управлінців

Серед усіх інших проблем галузі, є такі, які не залежать потужностей
підприємств виробляти якісну продукцію. Не залежать від бажання чи то
можливостей підприємства її реалізовувати. Мова йде про рівень доходів
населення.

Адже, незважаючи на економічне зростання, в 2000 році реальна заробітна
платня впала ще на 0,9% від попереднього, 1999 року. Зважаючи на цю
обставину, а також на те, що приблизно 70-75% українців вважають себе
бідними – текстильній промисловості доводиться брати до уваги і
перешкоди до свого успішного розвитку, які мають такий характер[2].

3. Аналіз проблем

I. Багато проблем, з якими зараз стикається українська промисловість
породжені промисловими структурами, які Україна отримала в спадок від
СРСР, серед них:

Неможливість здійснення міжгалузевого обміну.

Підприємства текстильної промисловості спеціалізувалися на виконанні
обмеженої кількості технологічних та виробничих операцій і залежали від
великої кількості суміжних виробництв-постачальників необхідних
комплектуючих. Так, рівень міжгалузевого обміну дорівнював 70-80%
продукту який було вироблено.

Після 1991 року більшість підприємств були відірвані від їх звичних
торгівельних партнерів. (До цього часу Росія та Білорусь постачали на
українські підприємства сировину: тканини, шерстяні тканини, в’язані та
нев’язані тканини).

Сировинна проблема тісно пов’язана з проблемою втрачених взаємозв’язків
між галузями та країнами:

Хоча Південна Україна і була головним виробником бавовни для всього
СРСР, але після 1956 року, коли поля бавовни були “перепрофільовані” в
кукурудзяні – місцеве виробництво бавовни було знищено. А це означає, що
зараз Україна не може похвалитися розвиненою суб-індустрією, яка б
постачала сировину для українських виробників одягу.

Головним постачальником бавовни для України був Узбекистан , Україна
імпортувала приблизно 180,000 тон на рік. Бавовна ж, як і хімічні нитки-
сировинні компоненти необхідні для в-ва одягу – майже не виробляється
Україною.

Тому зараз текстильні виробництва зіткнулися з Проблемою відносно
великих виробничих витрат.

Проблема виробництва продукції з використанням давальницької сировини.

Більш як 90% текстильної продукції України виробляється з давальницької
сировини. На українських фабриках, відсутні оборотні засоби, щоб почати
виробництво конкурентної продукції, погано налагоджена система збуту.
Компанія “давалець” завантажує виробничі потужності фабрик, які в своїй
більшості – стоять, а платить вона українському виробнику – частиною
продукції, яку було вироблено, таким чином українське виробництво має
кошти, для того, щоб платити заробітну платню своїм працівникам, а
іноземна компанія отримує прибутки, реалізовуючи цю продукцію на ринках
Західної Європи.

(В 2000 році з неї було виготовлено більш як 90% швейних та 70%
трикотажних виробів). Так, більшість фірм – такі фірми як “Дана”,
“Желань” ( власник єдиної на Україні розгалуженої сітки дистрибуторних
магазинів “Михаил Воронін”) – починали працювати з давальницькою
сировиною в 1991 році (тоді її частка складала 90-95% об’єму випуску
продукції.) Тепер – планується зменшити цю цифру до 40%.

Слід зауважити, що виробництво в швейній індустрії базувалося на
давальницькій сировині, в 2000 експорт галузі перевищив імпорт. В 2000,
більш як 90% верхнього одягу було вироблено з давальницької сировини.

Проблема дистрибуції товару.

Централізовану систему оптової та роздрібної дистрибуції товарів було
зруйновано. Фабрики були змушені винаходити власні методи для продажу
своєї продукції.

Як результат розпаду старої системи дистрибуції товарів за останні 5
років кількість магазинів, які займалися продажем одягу скоротилася на
23%. Натомість з’явилася безліч базарів.

Біля 80% від загальнонаціонального продажу одягу здійснюється на
базарах, а також через власні магазини підприємств–виробників.

Застаріле обладнання.

Обладнання фабрик було застарілим вже на момент 1991 року.(Таблиця№1)
Тільки наприкінці 1980-х років галузь почала поступово оновлювати свої
основні фонди. Але це було зроблено не на всіх підприємствах, за
ініціативою міністерства Легкої промисловості.

II. Проблеми економіки перехідного періоду:

З іншого боку бачимо проблеми, які є наслідками непослідовної політики
реформування української держави:

Проблема захисту українського виробника.

В Україну продовжує надходити контрабандою текстильна продукція – за
оцінками операторів, на українських базарах продається не менш як 70%
одягу без відома фіскальних органів. [9] Так, роздрібний продаж офіційно
імпортованого товару приносить не більш як 10 млн. грн., за даними ж
Держкомстату – імпорт зимового одягу складає 41 млн. грн. ( за 2003
рік).

Як правило, 40-60% тіньового товару потрапляє до України з Турції,
Китаю, Польщі. Так, в 2000 році за даними Держкомстата в Україну було
ввезено 1,8 млн. шт. Верхнього одягу, з них 1,2 млн. шт. – нелегально.
І, уже зараз 80% продукції на ринках – турецького виробництва.

Недосконале оподаткування підприємств.

III. Економічно-соціальні проблеми, які cформувалися протягом переходу
до ринкової економіки

Небажання інвесторів вкладати кошти в текстильну пром-ть. Цьому сприяє
політична нестабільність в країні, відсутність реформованого податкового
законодавства.

Як наслідок, з попереднього пункту випливає проблема

Великих масштабів тіньового сектору. Так, за даними Держкомстату,
українські виробники одягу виробили минулого року – 6 млн. шт. верхнього
одягу, з них – 1 млн. було реалізовано на вітчизняному ринку. Реально ж
на ринку продається вдвічі більше вітчизняного товару – 2 млн. шт.[10]

Сегмент споживачів з низькими доходами, з місячним доходом меншим, ніж
Euro 120 становить приблизно 80% ринку споживачів2.

Неконкурентоздатність української текстильної продукції порівняно з
дорогим одягом із Західної Європи.

Українські споживачі воліють купувати фірмові речі, з гарантією якості,
і хоча дорогий товар із Західної Європи і забезпечує лише 10-15%, від
загального продажу на споживацькому ринку, тобто на Україні в нього мало
покупців, але його купують.

Нездатність конкурувати з більш дешевою продукцією, яка імпортується з
Турції, Польщі. Споживачі купують те, що або якісніше або дешевше. Такий
товар залишається лідером по продажу – і становить 75-80% від загального
продажу.

Виникає необхідність в кваліфікованих управлінцях, які б розумілися на
фінансових, економічних принципах функціонування виробництва в умовах
ринкової економіки[3].

4. Пропозиції що до розв’язання проблем.

Захист українського виробника

Більшість країн світу імпортує ті товари, яких не має на власному ринку.
Крім того, встановлюються квоти на імпорт таких товарів, які
виробляються в країні. У нас існує нагальна потреба в розробці таких
законів.

Для розв’язання цієї проблеми було розроблено пропозиції на Раді
Директорів підприємств текстильної промисловості України, які було
направлено до уряду. Так, наприклад, щодо питання про оподаткування
продукції було розроблено проект сплати всю необхідну суму податків не
в 40-ка податках, які зараз діють на Україні, а в одному. А потім вже –
нехай податкова вирішує, розподіляє ці податки.

Потрібно поставити такі умови торгівлі, які захищають свій ринок.
Наприклад, в магазинах Прибалтики націнка на власну продукцію – 18%,
натомість у нас – цілих 20-25%. Що, звісно, і стає головними перешкодами
на шляху до реалізації продукції. Подивимось, що відбувається при
реалізації продукції: в найкращому випадку українське пальто попадає до
нашого покупця відразу ж : фабрика- магазин. В найгіршому – повертається
у вигляді імпортного товару, вже полежавши на полицях західних
магазинів, та залишившись там без попиту. Назад, на батьківщину, ці
вироби завозяться фірмами-імпортерами.

Орієнтація виробництва текстильного одягу на громадян з середнім рівнем
доходів.

Оскільки дешева продукція користується попитом у населення. То існує
конкуренція з боку дешевих товарів із Турції, Китаю. У вітчизняної
продукції з’явився ще один конкурент – одяг “Секонд хенд” (тільки
минулого року він займав об’єм ринку, який дорівнює приблизно 51.000
тонам або Euro 120 млн. Імпорт “Секонд хенд”: здебільшого( 80% )
завозиться з Західної Європи. Як наслідок цього бачимо, що “Секонд хенд”
став важливим фактором спаду продажів українських виробників, навіть
на внутрішньому ринку.

Так, загальний спад виробництва по типах продукції сектору складає:
продажі тканин вироблених в Україні впали на 20%, в’язаного одягу – на
22%, і швейних виробів – на 59% від виробництва 1999 року.[1]

Але тут, потрібно орієнтуватися на середній клас. Виробляти товари для
людей середнього достатку. Які все ж таки віддають перевагу якості за
більш дорогу ціну, а не дешевим але зовсім не якісним товарам з Китаю.

Так як саме ці громадяни забезпечують основний оборот коштів : адже
продажі товарів для цієї групи людей приносять дохід : 60 млн. грн.,
15-20 млн. приносять малозабезпечені споживачі і покупці які купують
дорогий модний одяг – витрачають на це 10-15 млн. грн. на рік. [9]

Наступна пропозиція є логічним завершенням попередньої пропозиції:

“Повернення” на свій внутрішній ринок та закріплення на ньому.

Декілька років тому вітчизняна продукція на внутрішньому ринку
забезпечувала продавцям приблизно 50% продаж. Після кризи 1998 року
українським виробникам вдалося заповнити місце, яке звільнилося
постраждалими від кризи імпортерами, але утриматися на цих позиціях
виявилося не так просто, через те, що не дрімали вітчизняні виробники та
дрібні виробники одягу.

Співпраця з міжнародними фірмами на таких умовах, які б забезпечували
отримування прибутку і нашому виробнику і іноземній фірмі.

Українські фірми, які не збанкрутили протягом перехідного періоду, вже
встановили прямі зв’язки щодо постачання сировини з західними
експортерами

Бавовна імпортується з Росії. Узбекистану, США, Німеччини, Китаю,
Пакистану. Льон – з Росії та Беларусі. Киргизстан, Молдова та Німеччина
є основними постачальниками бавовни. Вовна імпортується з Росії,
Беларусі, Литви, Англії[7].

Потрібно налагодити нові зв’язки для постачання сировини. Так, вже в
2000, імпорт в’язаної нитки з Угорщини та Данії збільшився на 28% та 16%
відповідно. Імпорт з США зменшився на 5%.

Декілька іноземних компаній, постачальників сировини для галузі вже є на
українському ринку, з налагодженою системою дистрибуції своєї продукції.
Серед них: Ulmia company (Німеччина), Mirolio company (Італія), Holland
& Cherry (Англія), Ena Ukrainian-German JV, і Czech-Ukrainian JV
Gamayun. [8]

Українські компанії Textil-Lux та Eolis є найбільшими місцевими
продавцями тканин. Вони імпортують тканини з Чехії, Словаків, Італії.

Українські виробництва мають розробити маркетингову стратегію своєї
поведінки на ринку.

Зараз же основна їхня проблема полягає саме у відсутності цієї
стратегії. Ця проблема є не тільки в текстильній галузі, і не тільки
проблемою українських виробників. І в цьому плані вона є результатом
іншої – нестачі кваліфікованого персоналу. Українські виробники
текстильної продукції просто не знають, яким чином потрібно управляти
фінансами на підприємстві.

Тому, зараз постає питання про здійснення перекваліфікації фінансового
менеджменту українських фірм, їх ознайомлення з міжнародними
стандартами фінансової звітності.

Підвищення фінансової обізнаності робітників сектору.

Українські компанії, і це особливо виразно видно на текстильній галузі є
дуже обмеженими в своїх можливостях “знаходити” фінансові ресурси для
впровадження нових технологій на підприємстві. В основному, так сталося
завдяки дуже жорстким фінансовим регуляціям та інструментам, які діють
зараз на українському ринку[8].

5. Обґрунтування пропозицій та вибір альтернативних шляхів розвитку
галузі.

В цілому, текстильний ринок України оцінюється в Euro 354 млн.
щорічно.[1]

Український ринок в’язаних та швейних виробів є дуже фрагментованим, та
включає в себе контрабандні, низькі за своїми цінами товари.

Для Українського виробника дуже важливо зараз відчути впевненість на
своєму ринку. По-перше, досягнення цієї мети є набагато реальнішим
принаймні зараз. Якщо говорити про національну стратегію дій підприємств
текстильної промисловості, то я б назвала її як: імортозаміщувальний
підхід.

З точки зору стосується фінансового менеджменту, це означає: виділення
більше ресурсів для розробки нових марок продукції та їх “розумна”
реклама та маркетинг саме на внутрішньому ринку.

Цей підхід також може означати подальшу переорієнтацію виробництва: з
виробництва для клієнтів з середнім рівнем доходу – до виробництва на
замовлення для спеціальних замовлень.

Для нормальної роботи текстильній галузі, потрібні інвестиції. Згідно з
даними Держкомстату, об’єм інвестицій до легкої промисловості України (
що включає в себе інвестиції промисловість в економіці України, ( а це
приблизно 1.5%) ясно видно, що галузь не отримує достатніх для свого
розвитку інвестицій. Також ясно, що на об’єм інвестицій в українську
економіку в цілому дуже впливають міжнародні уявлення про Україну, як
про державу з нестабільною політичною ситуацією, з не реформованим
законодавством. Інвестиції в текстильну промисловість складають 0.8%
від усіх інвестицій які вкладені в українську економіку.

Міжнародне співробітництво. Приблизно 70% підприємств, які працювали в
текстильній промисловості України за часів СРСР припинили своє існування
впродовж останніх 10 років. 29% з тих підприємств які залишились на
українському ринку орієнтовані на потреби та замовлення іноземних
споживачів. Регіональний експорт суконь, які було зроблено в Україні
залишається майже таким самим.

Так само, як і в 1999, в 2000 Німеччина є основним торгівельним
партнером України. Її частка в українському експорті продукції з
текстилю становить 50%. Частка США та Франції відповідно становить 14%
та 9%. Серед партнерів України: Англія, Італія, Голландія, Данія.

В той час як виробники текстилю дійсно отримують фінансову та сировину
підтримку від міжнародних компаній – насправді, для українських
виробників є тільки обмежене коло питань, які вони можуть вирішити для
покращення ситуації – решта питань індустрії залишається поза межами їх
компетенції та можливостей.[5]

Обґрунтування доцільності налагодження виробництва на українському
ринку. Якщо відносно високий рівень в-ва продукції не може бути
досягнуто – це означає, що виробничі витрати залишатимуться відносно
високими, і українським виробникам буде дуже важко конкурувати на
світовому ринку. Тому, вони будуть обмежені своїм внутрішнім,
українським ринком. Саме на цю ідею потрібно поглянути більш пильно, бо
саме вона дає надію для українських виробників текстильної продукції.
Наявність сировинної проблеми в Україні – вказує на те, що, розвиток та
розширення текстильної індустрії не може бути досягнуто тільки за
рахунок імпорту сировини для в-ва продукції. А тому – про розширення
текстильної промисловості в Україні – говорити зараз не приходиться.

Якщо ж говорити про тканини, які виробляються на Україні, то український
виробіток Льону зменшився з 184,111 метрів в 1991 до 5,182 метрів в
1997.

Український виробіток шерсті зменшився з 48,617 метрів в 1991 до 7,609
метрів в 1997.

Український виробіток вовни зменшився з 68,471 метрів в 1991 до 17,211
метрів в 1997.

Але все ж таки, навіть ця сировина може забезпечити частину
українського текстильного в-ва. (Головні виробники наведені в
Додатку№3).

А тому – найкращий вихід з цієї ситуації на даний момент – виробництво
одягу для українських споживачів, середнього класу, по можливості
використовуючи свою сировину[6].

6. Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями.

Насамперед слід зазначити, що саме урядові організації – Верховна Рада,
Кабінет Міністрів, розробляють закони, які мають на меті підтримку
економіки країни.

В такому секторі економіки як текстильна промисловість, перед урядом
постають одразу, крім всіх зазначених внутрішніх проблем індустрії,
питання зовнішнього характеру.

Щодо неурядових організацій, то їх ініціатива представлена перш за все
профспілками, а також Радами Директорів підприємств текстильної
промисловості (саме вони є авторами ідей та проектів, які мають на меті
покращення сьогоднішньої ситуації в текстильній індустрії). Як правило,
такі проекти подаються на розгляд Уряду.

Розглянемо діяльність цих організацій більш детально.

Зараз, уряд шукає шляхи для того, щоб знищити проблеми, які постають на
шляху українських виробників одягу і які насамперед пов’язані з такою
сировиною як бавовна. Згідно з міжурядовими домовленостями між Україною
та Узбекистаном приблизно 35,000 тон бавовни будуть поставлені в Україну
2001 року. В 1997, приблизно 26,000 тон бавовни було імпортовано
Україною згідно з P.L. 480 Title I Program.

Однак, заходи перелічені вище не мають змоги забезпечити потреби в
сировині всіх фабрик-виробників одягу з бавовни. Для того, щоб
забезпечити в майбутньому текстильну промисловість бавовною власного
виробництва, в Херсоні було відроджено такі підприємства-виробники цієї
сировини як: Херсон-Бавовна, Тернопіль-Текстерно, та Кременецьку
Ватинову фабрики, які згодом об’єдналися і стали АТ Котон в Херсоні.
Таку ініціативу було розпочато, але реконструкція цих підприємств, і
української бавовнаовирощувальної індустрії, знову ж таки, потребує
інвестицій та часу.

Для того, щоб сприяти росту текстильного виробництва на Україні,
Кабінет міністрів України в 1999 році суттєво зменшив імпортні тарифи на
ввіз сировини для легкої промисловості України.

 –Бавовнаові нитки (з 15% до 1-5%);

 –Шерстяні нитки (з 10%до 1%);

 –Тканини з Льону (з 20% до 1-5%);

 –Синтетичні нитки (з 20% до 1-2%);

 –Шовк (з 10% до 1%).[2]

Такий крок було зроблено для росту в-ва, а також для оптимізації
виробничих витрат виробництва одягу українськими виробниками. Цей крок
було зроблено також тому, що за протягом існування високих імпортних
квот на сировину для текстильної промисловості (1996-1998) її експорт
не перевищував імпорт. 

Також, було впроваджено порядок імпорту бавовняних та шовкових тканин з
країн СНД– з нульовими імпортними квотами[2].

Європейський Союз відкриває свій ринок для українського текстилю.

Україною та Євро Союзом було укладено договір про 50-60% підвищення
експорту в щорічній квоті експорту до країн Союзу (від кількості, яку
було експортовано 1998 року). В 2000 ці квоти було підвищено іще на 20%.
І протягом 2001-2003 уряд України підпише договір, про вільну торгівлю
текстильною продукцією між Україною та Євро Союзом. Попередній такий
договір було укладено до 31 грудня 1999.

Митне регулювання. За постановою КМУ – було знижено митний податок на
імпорт якісного зимового одягу, виробництва Західної Європи І тепер він
не перевищує 7-10 Євро за одиницю[9]. Для трейдерів з’явилася нова
можливість збільшити об’єми поставок одягу. Можливість купувати та
імпортувати в Україну продукцію високої якості. Яка теж знаходить свого
покупця в магазинах.

Зараз на Україні є спроби впровадити в життя проект ВНЗ (вільних
економічних зон). Багато законів було прийнято з цього приводу Верховною
Радою. Як відомо, всі об’єкти, які знаходяться в вільних економічних
зонах – підпорядковуються спеціальному режиму оподаткування.

В 2000 році вагомий внесок в розвиток української текстильної
промисловості було зроблено підприємствами Чернівецької області.

Саме в цьому році в цій області було здійснено економічний експеримент.
Особливих пільг підприємствам не надавали, а лише об’єднали вісім
бюджетних платежів в єдиний податок та зафіксували його на рівні 9% від
об’ємів продажу.

Виробникам “зписали” пені та штрафи, а заборгованість по податках було
реструктуровано на час проведення експерименту. В результаті,
виробництва збільшують об’єми в-ва, кількість збиткових фабрик
зменшилась вдвічі, а сукупний прибуток виробництв, які беруть участь в
експерименті – вдвічі збільшився[3].

7. Необхідні умови та ресурси.

Слід зазначити. що масштабний сировинний експорт дозволяв СРСР значною
мірою вирішувати проблему дефіциту споживчих товарів та пом’якшувати
негативний вплив світогосподарської кон’юнктури на національну
економіку.

Екстремальний стан економіки – СРСР – після 1918, після 1945-го –
слугував зручним поясненням для того, щоб виправдати свою неспроможність
вирішити цілу низку суттєвих економічних проблем.

Розвиток промисловості в СРСР характеризувався 2-ма основними рисами, а
саме: переважанням натуральних пропорцій над вартісними ( що виробляти,
як виробляти, для кого і в яких обсягах – усі потреби суспільства
держава визначала самостійно);

і економії на масштабах в-ва , яка досягалась шляхом створення високо
спеціалізованих виробництв, які в багатьох випадках були монопольними
виробниками тієї чи іншої продукції.

Для вирішення поставлених запитань та вирішення ряду проблем галузі,
необхідні вирішення проблем, що пов’язані як з функціонуванням галузі,
так і з регуляцією економіки в цілому.

Прийняття податкового кодексу; адміністративна і інституційна реформа,
які будуть успішно доведені до кінця; вирішення питання про приватизацію
підприємств, про реструктуризацію підприємств з метою подальшого
підвищення їх ефективності – ось коло питань, успішне вирішення яких має
можливість стати сприятливими умовами для розвитку не тільки текстильної
промисловості, але й розвитку економіки України в цілому.

Чи не найважливішим ресурсом для вирішення внутрішніх проблем
підприємства є вирішення :

Проблеми Обладнання та постачання сировини для продукції.І Обладнання, і
сировина- ці ресурси, їх наявність є необхідною умовою ефективного
функціонування галузі. Одначе на момент 1998 року, ми можемо бачити такі
цифри, стосовно цих двох пунктів чи не найважливіших для успішного
розвитку галузі та українського в-ва. Так, наприклад, відомо, що вікова
структура основних виробничих фондів легкої промисловості та
текстильної промисловості на 1998 рік складала:

Таблиця №1. Вікова структура основних виробничих фондів легкої пром-ті
та текстильної пром-ті на 1998 рік

Текстильна пром-ть Вік обладнання

Галузь До 5-ти років 6-11 років 11-15 років

Легка пром-ть 14(41)* 55(31)* 43(23)*

Текстильна пром-ть 14(37)* 55(33)* 30(24)*

*( в дужках подано дані за 1990 рік)

Аналіз наведених впроваджуються вище даних може підтвердити наш
висновок, про те, що на Україні нове обладнання і технології в-ва, але
лише там, де є гарантія для отримання короткострокового прибутку. А це,
як правило, на незначному відсотку підприємств, які погодилися на
залучення іноземних інвестицій та виробляють продукцію використовуючи
“давальницьку сировину”, тобто не роблячи ніякого прибутку для себе чи
для своєї фірми, а працюючи таким чином на прибуток іноземної компанії
інвестора.

Є і інші випадки, ми можемо побачити (Таблиця№1), що більшість
обладнання в нашій промисловості – застаріле. А це означає, що деякі
наші виробництва навіть і без іноземних інвестицій в їх основні фонди,
на цьому ж застарілому обладнанні виробляють продукцію. А вона, є лише
напівфабрикатом для готової сукні чи пальта.

Оскільки конкуренція на Європейському ринку зростає, то цей фактор
підштовхує європейських виробників текстилю і тканин до подальшого
зменшення собівартості продукції. Ця дилема була вирішена ними за
допомогою передислокації працемісткого в-ва в країни колишнього СРСР.
Так, на Україні дешева робоча сила саме цим фактором і скористалися
західні фірми для того, щоб заробляти прибуток для себе в Західній
Європі.

За оцінками ТАСІС тільки в одній Львівській області працює зараз близько
100 іноземних виробництв. Підрахунки показують, що за тих самих умов,
виробничі витрати на Україні приблизно на 50% нижче, ніж в Польщі. І
тому, коли західна компанія переміщує в-во своєї продукції на Україну –
вона може заощадити близько Euro 400.000 на рік просто перемістивши 100
своїх операторів з Польщі до України.[1]

Висновок

Легка промисловість є однією із найважливіших галузей витобництва
непродовольчих товарів, яка забезпечує населення тканинами, одягом,
взуттям тощо, а промисловість – кордом, технічними тканинами та ін.

Товарів легкої промисловості надходить на внутрішній ринок менше, ніж їх
виробляють в Україні, оскільки з метою подальшого завоювання ринків
збуту і розширення обсягів виробництва екпортної конкурентної продукції
урядом дозволено збільшити експорт до 30% виробництва взуття, одягу,
трикотажних виробів та ін.

У галузі легкої промисловості налічується 483 виробничих підприємств, з
них 188 у 1994 р. були ще державними, 179 – орендними, 116 –
колективними.

Проте значні потенційні можливості галузі використовується недостатньо
внаслідок значних недопоставок сировини за міждержавними угодами з
країнами СНД, практично припинені імпортні поставки, які щороку
становили 500 млн дол. США. Отримано лише 41,9 тис. т бавовни замість 77
тис. т. Поставляється в галузь менше, ніж потрібно, хімічних ниток і
волокна, шубно-хутрової сировини, каучуків, синтетичних латексів,
барвників та ін. Підриємства частково працюють на давальницькій
сировині, щоб не простоювати, що призводить до збіднення українського
ринку товарів. До того ж держави монополісти–постачальники основних
видів сировини в Україну постійно підвищують ціни на них, внаслідок чого
з початку 1993 р. до початку 1995 р. вартість продукції легкої
промисловості зросла від 26 до 77 разів.

У розроблених проектах програм розвитку легкої промисловості України
передбачено роширити сировинну базу та ліквідувати диспропорції в
окремих підгалузях; розвиток машинобудування для легкої промисловості, а
токож механізм відновлення кооперативних зв’язків з країнами СНД.
Відновлюються посіви бавовнику на півдні України, де він вирощувався ще
в 30–50-х роках. Заслуговує на увагу також пропозиція українського
науково-дослідного інституту текстильної промисловості та інститутів
України щодо вироблення технології виготовлення целюлози з біологічної
маси та її переробки на штучні волокна і нитки. Є програми розвитку
виробництва барвників і дубильних речовин.

У зв’зку із значними можливостями забезпечення промисловості України
власним льоноволокном доцільно прискорити будівництво Самбірського
льонокомбінату для випуску лляних тканин. Випущено першу продукцію для
легкої промисловості на основі конверсії окремих підприємств
воєнно-промислового комплексу. На різних стадіях підготовки та освоєння
перебувають майже 20 видів устаткування для галузі.

У легкій промисловості найбільшою підгалуззю є текстильна, до якої
належить первинна обробка текстильної сировини, потім бавовняна, лляна,
вовняна, шовкова, нетканих матеріалів, конопле–джутова, сітко–в’язальна,
текстильно–галантерейна, трикотажна, валяно–повстяна підгалузі.

В Україні відчувається дефіцит багатьох товарів народного споживання.
Відсутність реальної конкуренції спричиняє завищення цін, спонукає
продавати низькоякісну продукцію. Нині зростання дефіциту товарів
поєднується з гострим дефіцитом державного бюджету. Потреба радикального
реформування очевидна. Слід рішуче згортати економічно неефективні для
суспільства види діяльності. Доцільно переорієнтувати підприємства на
випуск продукції,що потрібна споживачеві, збільшити капітальні вкладення
у виробництво нових, технічно складних товарів тривалого користування,
формувати розвинену мережу обслуговування їх, що реально впливатиме на
рівень життя населення України.

Додатки

Додаток 1.

[7]

Додаток 2.

використана література

І. Бураковський: Підприємство в Україні: революційна зміна парадигми
управління//Економічні реформи сьогодні №33, 2000, с. 38-41

Український промисловець, 2/99

Український промисловець 6/99

Український промисловець 4/99

Український промисловець 1/99

Ринок одягу//Бізнес №50(413), 11.12.2000, c. 62-63

Наряд’2001//Бізнес №38 (453), 17.09.2001, c. 44-46

Бізнес №43(406), 23.10.2000

Ukrainian Business magazine, 05/1998

1 За класифікацією СРСР вся пром-ть країни, поділена на галузі була
розподілена також на групи пріоритетного (А) та непріоритетного розвитку
(Б). Такі галузі як Машинобудування, паливна, метулургічна – були
визнані пріоритетними та були найголовнішими кандидатами на отримання
інвестиції на свій розвиток від держави. Ті ж галузі, які потрапили до
групи Б – були недорозвинені і мало робилося для того, щоб покращити
ситуацію.

2 Tacis Report “The Textile Sector in Western Ukraine” by Munk, Andersen
& Feilberg

PAGE

PAGE 3

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020