HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!
КОНТРОЛЬНА РОБОТА
з дисципліни “Економіка праці”
на тему:
“Зовнішні та внутрішні фактори продуктивності”
ПЛАН
Вступ
1. Поняття і сутність факторів продуктивності, їх різновиди
2. Огляд зовнішніх та внутрішніх факторів продуктивності праці
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Продуктивність — це ефективність використання ресурсів — праці капіталу,
землі, матеріалів, енергії, інформації — під час виробництва різних
товарів і надання послуг. Вона відбиває взаємозв’язок між кількістю і
якістю вироблених товарів або наданих по-дуг і ресурсами, які були
витрачені на їх виробництво. Продуктивність дає змогу порівнювати
виробництво на різних рівнях кономічної системи (на рівні окремого
індивіда, цеху, підприємства, організації, галузі й держави) з
використаними ресурсами. Під час їхньої оцінки необхідно враховувати
зростання вартості енергії, сировини, витрат, пов’язаних з безробіттям
тощо.
Більш висока продуктивність означає збільшення обсягу продукції за тих
самих витрат, при цьому необхідно враховувати потреби цієї чи іншої
продукції на ринку, в суспільстві.
Зауважимо, що на зарубіжних підприємствах оцінюється тільки та
продукція, яка куплена, а не просто вироблена.
Продуктивність праці — це ефективність затрат конкретної Брані, яка
визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу,
або кількістю часу, витраченого на одиницю продукції. Зростання
продуктивності праці означає збільшення кількості Продукції, виробленої
за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю
продукції.
У процесі виробництва функцією живої конкретної праці є створення нової
вартості, а також перенесення робочого часу, матеріалізованого в речових
елементах виробництва, на створюваний продукт. Тому продуктивність праці
відображає ефективність як живої, так і сукупної (живої та уречевленої)
праці. Розрізняють поняття індивідуальної (живої праці) й суспільної
(живої та уречевленої) праці.
Продуктивність праці тісно пов’язана з її інтенсивністю. Остання
характеризує ступінь напруженості праці за одиницю часу і вимірюється
кількістю витраченої енергії людини. Чим вищий рівень інтенсивності
праці, тим вища її продуктивність. Максимальний рівень інтенсивності
визначається фізіологічними й психічними можливостями людського
організму Отже, інтенсивність праці має фізіологічні межі, тобто не може
бута необмеженою. У зв’язку з цим виникає поняття нормальної
інтенсивності. Воно означає такі затрати життєвої енергії протягом
робочого часу зміни, які забезпечують необхідні умови для повноцінного
функціонування організму й повного відновлення працездатності до початку
нового трудового дня. Таким чином, інтенсивність праці є важливим
фактором продуктивності, проте має певну фізіологічну межу і потребує
дотримання фізіологічних норм людської енергії.
Однією з вирішальних задач аналізу продуктивності є пошук саме того
фактора, вплив якого стане головним та відповідальним у той чи інший
аналітичний період.
В даній роботі будуть розглянуті зовнішні та внутрішні фактори
продуктивності, їх значення та можливі шляхи вдосконалення.
1. Поняття і сутність факторів продуктивності, їх різновиди
Фактори – це рушійна сила, суттєва причина, обставина, що впливає на
певний процес або явище та змінює рівень і динаміку продуктивності.
Дію факторів, їх виявлення і реалізацію необхідно розглядати в тісній
залежності від природних і суспільно-економічних умов.
Природні умови – це те середовище, в якому здійснюється суспільний
процес виробництва : природні ресурси, грант, кліматичні особливості
тощо.
Суспільно-економічні умови визначаються характером виробничих відносин,
розвитком ринкових відносин, ступенем розвитку продуктивних сил, рівнем
життя.
В умовах становлення ринкових відносин великого значення набувають такі
фактори, як посилення конкуренції товаровиробників, роздержавлення і
приватизація економіки, розвиток малого і середнього бізнесу,
фінансово-економічна стабілізація, сильна система соціальної підтримки
на основі активної структурно-інвестиційної політики в напрямі
випереджаючого розвитку виробництва споживчих товарів і надання послуг,
підвищення гнучкості виробництва , його сприйнятливості до змін попиту і
технологічних нововведень, ефективне формування зайнятості населення.
Отже, фактори продуктивності, які визначають її рівень, пов’язані з
працею, ресурсами, середовищем.
Зарубіжні економісти розрізняють дві основні групи факторів
продуктивності: зовнішні (які не контролюються), внутрішні (які
контролюються).
Зовнішні фактори включають політичні, соціальні й економічні аспекти
розвитку суспільства; урядові рішення та інституційні механізми;
наявність фінансів, транспорту, комунікацій і сировини. Вони перебувають
поза контролем з боку окремого підприємства.
Внутрішні фактори – це ті, які перебувають у зоні контролю окремого
підприємства і поділяються на “тверді” та “м’які”.
“Тверді”(стійкі, сталі) включають в себе:
· виріб – його якість, призначення, дизайн, тобто якою мірою він
відповідає вимогам, що ставляться до нього споживачем, ринком;
· технологію та устаткування і підвищення ефективності використання
матеріалів, поліпшення коефіцієнта обігу матеріалів, управління
матеріалами, розвиток ефективних джерел постачання.
“М’які” фактори включають:
· якість робочої сили, підвищення ефективності її використання шляхом
подальшого удосконалення мотивації праці, поліпшення її поділу і
кооперації, участі всіх категорій працівників в управлінні
підприємством;
· організаційні системи і методи – динамічність і гнучкість структури
підприємства, удосконалення організації виробництва і праці, трудових
методів;
· стилі і методи управління – вплив їх на організаційну структуру,
кадрову політику, планування діяльності підприємства.
Зовнішні фактори впливають на стратегію діяльності підприємства і
продуктивність. Так, поліпшення урядом податкової політики,
законодавства про працю, соціальної інфраструктури, політики цін,
забезпечення більш раціонального порядку використання природних ресурсів
мотивують відповідні рішення на підприємстві щодо структурного,
організаційного технологічного його функціонування.
2. Огляд зовнішніх та внутрішніх факторів продуктивності праці
З огляду на сутність праці як на процес споживання робочої сили і
засобів виробництва всі фактори, які визначають підвищення
продуктивності праці, можна об’єднати в три групи:
· матеріально-технічні;
· організаційно-економічні, що характеризують ступінь розвитку
організації та управління суспільного виробництва;
· соціально-психологічні, що пов’язані з роллю людини в суспільному
виробництві і характеризують ступінь використання робочої сили.
Серед матеріально-технічних факторів важливу роль відіграє
науково-технічний прогрес, який є основою всього суспільного виробництва
і одним із основних елементів механізму ринку.
Науково-технічний прогрес впливає на всі елементи виробництва – засоби
виробництва, працю, його організацію та управління.
Технічний прогрес здійснюється за такими напрямами:
· впровадження комплексної механізації та автоматизації;
· удосконалення технології виробництва;
· хімізація виробництва;
· зростання рівня електроозброєності.
Підвищення рівня механізації виробництва здійснюється шляхом механізації
ручних робіт, упровадження засобів малої механізації, комплексної
механізації робіт на дільницях та в цехах.
Автоматизація виробництва забезпечується впровадженням
верстатів-автоматів, автоматизованого устаткування, автоматичних систем
виробництва.
На підприємствах України відсоток ручної праці значний, особливо на
допоміжних процесах – транспортних, вантажно-розвантажувальних,
ремонтних, на контролі тощо.
Про низький рівень механізації та автоматизації цих процесів свідчить
той факт, що частка робітників, зайнятих на цих процесах у загальній
кількості робітників, становить приблизно 46%. Як наслідок, виникла
диспропорція в механізації праці на різних виробничих дільницях.
Важливим засобом здійснення механізації виробництва є модернізація
устаткування, тобто оновлення й удосконалення функціонуючого
устаткування, незначні зміни його конструкцій. Це можна досягти шляхом
збільшення потужності і робочих швидкостей устаткування, механізацією і
автоматизацією допоміжних робіт(подача, зняття, транспортування і
контроль виробів) і автоматизацією управління устаткуванням.
Модернізація тісно пов’язана з реконструкцією діючих підприємств.
Для зростання продуктивності праці велике значення має удосконалення
технології виробництва, яка включає технічні прийоми виготовлення
продукції, виробничі методи, способи застосування технічних засобів і
агрегатів.
Основними напрямами удосконалення технології виробництва є впровадження
нових методів обробки матеріалів, таких як хімічні, електроерозійні,
ультразвукові та ін. Дедалі більше застосовуються надвисокі й наднизькі
тиски і температури, струми високої частоти, інфрачервоні випромінювання
та інші, надміцні матеріали тощо.
Хімізація виробництва є одним з ефективних напрямів технічного прогресу,
який характеризується застосуванням прогресивних хімічних матеріалів і
хімічних процесів.
Хімізація виробництва вносить докорінні зміни в технологічні процеси,
інтенсифікує, прискорює їх, поліпшує техніко-економічні показники
виробничих процесів, використання сировини, сприяє підвищенню якості
продукції. Синтетичні полімери застосовують не тільки як замінювачі
дорогих та дефіцитних кольорових металів, деревини тощо, а й як нові
конструкційні і технічні матеріали. Використання пластмас у
машинобудівній промисловості сприяє поліпшенню експлуатаційних
властивостей машин, зменшенню їхньої ваги, поліпшенню зовнішнього
вигляду.
В умовах ринкової економіки дедалі більшого значення набуває такий
фактор зростання продуктивності праці, як підвищення якості продукції,
її конкурентоспроможності на ринку.
Для зростання продуктивності праці, крім упровадження нової техніки,
велике значення має максимальне використання діючих потужностей.
Поліпшення використання засобів праці здійснюється за двома напрямами:
· екстенсивним – збільшення часу їх роботи шляхом скорочення простоїв,
введення в дію не використовуваного устаткування, підвищення коефіцієнта
змінності в раціональних розмірах, скорочення строків ремонту тощо.
· інтенсивним – поліпшення використання машин та устаткування за одиницю
часу через упровадження прогресивних технологічних процесів.
Перехід до ринкових відносин має змінити інвестиційну політику держави з
метою посилення її впливу на інвестиційний процес за допомогою ринкових
регуляторів.
4
8
вадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу необхідно
інвестиції спрямовувати насамперед на реконструкцію і технічне
переозброєння діючих виробництв, підвищувати частку витрат на активну
частину основних виробничих фондів.
Планування і регулювання капітальних вкладень здійснювалося в Україні
без урахування процесу відтворення основних фондів і суспільного
продукту. Віддавалася перевага новому будівництву на неосвоєних
територіях. При цьому майже не відновлювався виробничий потенціал.
Власне, планування відтворення основних фондів у країні не було.
наслідком такої політики стало те, що виробничий потенціал України через
його технічне зношення і технологічну відсталість не відповідає вимогам
часу. рівень зношення основних виробничих фондів становить понад 40%.
Для промислово-виробничих фондів він перевищує 48%, а в будівництві
досяг 61%.
Тільки нині для планування відтворення основних фондів в Україні
починають застосовувати моделі міжгалузевого балансу, за допомогою яких
можна розрахувати на перспективу основні балансові показники відтворення
капітальних вкладень з урахуванням демографічного прогнозу в кожному
регіоні.
Для подальшого розвитку інвестиційного ринку в Україні доцільно
підтримувати розвиток пріоритетних напрямів в економіці.
У підвищенні технічного рівня виробництва велику роль мають відігравати
фондові біржі, які дають змогу на взаємовигідній основі залучати в діюче
виробництво невикористані устаткування та виробничі площі,
організовувати й обслуговувати лізингові операції. у тому числі й
міжнародні.
Матеріально-технічні фактори сприяють економії живої та уречевленої
праці як в цілому по економіці. так і на окремому виробництві.
Сукупність матеріально-технічних факторів та їх вплив на рівень
продуктивності праці можна характеризувати певними показниками.
Електроозброєнність праці визначається відношенням кількості
електроенергії, використаної у виробничому процесі за певний період, до
середньооблікової чисельності робітників.
Енергоозброєність праці – споживання всіх видів енергії на одного
робітника за певний період.
Фондоозброєність – це показник оснащеності праці виробничими основними
фондами. Визначається відношенням середньорічної балансової вартості
виробничих основних фондів до середньооблікової чисельності ворітників
або працівників.
Фондовіддача – загальний показник використання всієї сукупності основних
виробничих фондів. Визначається відношенням річного обсягу випуску
продукції у грошовому вираженні до середньорічної(без урахування зносу)
балансової вартості основних виробничих фондів.
залежність між рівнем і динамікою технічної озброєності та
продуктивності праці пряма:
де Пп– продуктивність праці;
Фо– фондоозброєність
Фв– фондовіддача.
Рівень механізації та автоматизації обчислюється на основі таких
показників, як коефіцієнти механізації робіт(виробництва)– Км.р(в) і
праці – Км.п.
де Qm– обсяг робіт, виконаний механізованим способом;
Q– загальний обсяг робіт;
Чм– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею;
Ч– загальна чисельність, зайнятих механізованою працею на даному
робочому місці;
Чмі– чисельність робітників, зайнятих механізованою працею на даному
робочому місці;
І– величина, яка характеризує відношення часу механізованих процесів до
загального часу виконання операції.
Для визначення рівня комплексної механізації використовують подібні
показники.
Рівень автоматизації характеризується відношенням кількості
автоматизованого устаткування або його потужностей до кількості або
потужностей усього використаного устаткування, а також часткою
автоматизованих операцій або продукції, виробленої на автоматизованому
устаткуванні.
Велике значення для підвищення продуктивності праці мають
організаційно-економічні фактори, які визначаються рівнем організації
виробництва, праці й управління. До цих факторів належать:
· удосконалення форм організації спільного виробництва, його подальшої
спеціалізації та концентрації, удосконалення організації виробничих
підрозділів і допоміжних служб на підприємствах (транспортної,
інструментальної, складської, енергетичної тощо);
· удосконалення організації праці шляхом поглиблення поділу і кооперації
праці, впровадження багатоверстатного обслуговування, розширення сфери
суміщення професій і функцій; застосування передових методів і прийомів
праці; удосконалення організації та обслуговування робочих місць;
поліпшення нормування праці(впровадження технічно обґрунтованих норм
затрат праці, розширення сфери нормування праці); застосування гнучких
форм організації праці; поліпшення підготовки і підвищення кваліфікації
кадрів; поліпшення умов праці; удосконалення матеріального стимулювання
праці;
· удосконалення організації управління виробництвом шляхом удосконалення
системи управління виробництвом, поліпшення оперативного управління
виробничим процесом, впровадження автоматизованих систем управління
виробництвом.
В умовах ринкових відносин важливими заходами щодо удосконалення
організаційних форм виробництва й управління можуть бути:
· приватизація державної власності;
· розвиток середнього і малого підприємництва;
· надання повної економічної свободи державним підприємствам;
· диверсікація виробництва;
· залучення іноземного капіталу для спільної підприємницької діяльності;
· розробка системи спеціальних пільг для орендаторів, кооператорів,
спільного підприємництва тощо.
Соціально-психологічні фактори визначаються якісними характеристиками і
соціально-економічним складом трудових колективів, підвищенням
кваліфікаційного й загальноосвітнього рівня працівників, поліпшення
соціально-психологічного клімату в трудових колективах, підвищенням
дисциплінованості, трудової активності, творчої ініціативи працівників,
удосконаленням методів мотивації і психологічного впливу тощо.
Висновки
Таким чином, залежно від можливостей впливу підприємства та врахування
в практичній діяльності факторів зростання продуктивності праці, їх
поділяють на 2 групи – зовнішні та внутрішні.
До складу зовнішніх факторів входять:
1. Загальноекономічні фактори, які визначають загальні умови зростання
продуктивності праці всіх підприємств: політичний устрій,
макроструктури! зрушення в суспільстві, стадія життєвого циклу країни,
розвиток науково-технічного прогресу та використання його досягнень,
освітянський та кваліфікаційний рівень населення, рівень інфляції,
рівень матеріального добробуту населення тощо.
2. Галузеві фактори, що обумовлюють рівень продуктивності праці в
окремій галузі порівняно з іншими: спеціалізація галузі, стадія
життєвого циклу, сталість попиту на продукцію (послуги) галузі, рівень
розвитку виробництва товарів, кон’юнктура споживчого ринку, динаміка
грошових доходів населення, ступінь впровадження в галузь досягнень
науково-технічного прогресу тощо.
Хоча підприємство не може активно впливати на перелічені фактори, воно
має враховувати їх в своїй діяльності, перш за все – при розробці
перспективних програм розвитку.
Більш практичне значення з точки зору мобілізації наявних резервів мають
внутрішні фактори зростання продуктивності праці.
Залежно від характеру впливу в їх складі виділяють наступні групи
факторів:
– організаційні фактори;
– технічні фактори;
– технологічні фактори;
– економічні фактори;
– соціальні фактори.
Змінений внутрішніх факторів та характеру їх впливу на рівень
продуктивності праці дозволяє знайти й оцінити наявні резерви зростання
продуктивності праці та організувати роботу щодо їх мобілізації.
Забезпечення зростання продуктивності праці пов’язане, як правило, з
необхідністю понесення певних витрат – на купівлю нового обладнання,
підвищення рівня оплати праці, проведення ремонту та обладнання об’єктів
соціальної сфери, оплату розробки нових технологій, навчання персоналу,
збільшення частки прибутку, що споживається, тощо.
Доцільність їх проведення визначається шляхом розрахунку чистого
прибутку, отриманому завдяки цим заходам. При цьому слід враховувати всі
можливі наслідки впливу – зміни товарообороту, обсягу та рівня доходу,
поточних витрат (збільшення та зменшення по окремих групах).
У країнах з розвинутою ринковою економікою виділяють два направлення в
системах стимулювання робітників підприємства:
· Стимулювання росту продуктивності праці;
· Стимулювання підвищення якості робочої сили.
Серед систем стимулювання росту ефективності виробництва найбільш
розповсюдженою є система підвищення продуктивності праці. Наприклад, у
Німеччині при підписанні колективних договорів про підвищення тарифних
ставок керуються розробленими авторитетними експертами прогнозами росту
продуктивності праці та цін. В усіх країнах з розвинутою ринковою
економікою широко застосовуються різні системи преміювання за ріст
продуктивності праці, економію сировини, матеріалів і т.п. Принцип дії
систем преміювання засновано на співставленні норм продуктивності
праці, витрат сировини, матеріалів з практичними результатами праці
робітників.
У політиці заробітної плати використовують і систему заслуг. Система
«оцінки заслуг» призначена для встановлення заробітної плати працівникам
однакової кваліфікації, що мають різні показники якості роботи. Фактори,
по яких оцінюються працівники, можуть бути виробничими (виконання норм,
рівень браку, використання робочого часу і т.д.) і особистісними
(ініціативність, трудова і творча активність, прийняття на себе
відповідальності за рішення на виробництві, уміння працювати в колективі
і т.п.). Методи оцінки заслуг працівників різні – бальна оцінка,
анкетування, експертна оцінка, групування працівників за результатами
оцінки їхньої роботи.
Список використаної літератури
Бойчик І.М., Харів П.С., Хопчпн М.І., Піча Ю.В. Економіка підприємства –
К.: “Каравела”; Львів: “Новий світ – 2000”, 2001. – 298 с.
Жуков Л. И., Погосян Г. Р. Экономика труда. — М.: Экономика, 2001.
Колот А. М. Мотивація, стимулювання й оцінка персоналу. — К.: КНЕУ,
1998.
Основи ринкової економіки. За ред. В. М. Петюха. — К.: Урожай, 2004.
Поляков И. А., Ремизов К. С. Справочник экономиста по труду. — М.:
Экономика, 1998.
Прокопенко И. И. Управление производительностью. — К.: Техніка, 2002.
Слезингер Г. Э. Труд в условиях рыночной экономики. — М., 1996.
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
