Захоплююче життя слова: слова латинського походження в українській мові

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Захоплююче життя слова:

слова латинського походження в українській мові»

Вступ

У сучасній українській мові вживають слова, запозичені з інших,
неслов’янських мов. Вони вливалися до складу української мови з різних
джерел. Цьому, зокрема, сприяли економічні, політичні та культурні
взаємозв’язки українського народу, народів Заходу й Сходу, внаслідок
чого українська мова перейняла велику кількість слів, підпорядкувала їх
своїм законам фонетики й граматики, пристосувала до правил українського
словотворення і семантичних систем.

В українській мові багато слів латинського походження. Ці слова належать
переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних
відносин, визначають медичну, юридичну термінологію.

Історична роль латинської мови як міжнародної мови науки і художньої
літератури істотно відрізняє її від численних штучних мов, які
пропонувалися для міжнародного спілкування, — як від тих, котрі одержали
хоча б обмежене поширення, так і від незрівнянно більшої їхньої частини,
що залишилася мертвонародженими проектами. Будучи державною мовою
багатоплемінної Римської імперії, яка займала до III в. н.е. величезну
територію навколо Середземн моря, латинська мова виявилася єдиною у її
західній частині мовою культури. Це своє значення вона зберігла і після
падіння Західної Римської імперії в V ст. під натиском варварських
племен. Аж до XII — XIII ст.ст. латинська мова залишалася єдиною
літературною мовою, знаряддям художньої творчості і наукової думки, але
насамперед — мовою католицької релігії, що складала основу
середньовічної ідеології.

В усному мовленні численних романізованих племен латинська мова
змінилася настільки, що вже в III — IV ст.ст. вона перетворилася в ряд
локальних діалектів, які у своїй сукупності носять назву вульгарної
латині. Надалі ці діалекти поклали початок сучасним романським мовам.
Письмова латинська мова при всій розмаїтості областей, у яких він
застосовувався, не втрачає своєї єдності: володіння нею відкривало для
його носіїв можливість взаємного живого спілкування як у романізованих
країнах, так і за їхніми межами.

1. Латинські слова в українській мові періоду Київської Русі

Вперше латинізми з’являються в українській мові ще в 10-11 ст. Ще давні
пам’ятки Київського періоду засвідчують наявність латинізмів. Так, серед
назв, пов’язаних з живою природою, дослідники відзначають ряд
латинізмів. Зокрема, іменник тмин < кюминъ походить від лат. cuminum, що своїм корінням сягає грецької мови. Ця лексема фіусується в "Євангелії" XII ст. Словник староукраїнської мови; "Лексіконъ" Є. Славинецького та А. Корецького-Сатановського, Словник Білецького-Носенка не фіксують лексему тмин/кюминъ. Однак "Словарь української мови" Б.Грінченка та ЗЮЗО [1, 116] фіксують лексему тмин. У сучасній українській мові є нормою літературної мови іменник роза < рожа, походить від лат. rosa. Цю лексему фіксує така пам'ятка як "Премудростіи Соломона". О. Шрадер пов'язує лат. rosa з культурою рожі, яка поширилася і на північ Європи. Словник староукраїнської мови не фіксує лексему роза. Словник Білецького-Носенка подає слово рожа і як семантичний відповідник до нього – лексему роза. Б. Грінченко подає також дві лексеми: роза і рожа, зауважуючи, що лексема роза – має одну значення, а рожа – багатозначне слово, однак стрижневе значення тотожне семантиці лексеми роза. У сучасній українській мові слово рожа зі значенням 'троянда' фіксується у говорах, а слово роза сприймається як калька з російської мови при наявності літературного троянда. Іменники кіт, кішка – латинські за походженням. Ще в давньоруську добу була запозичена лексема cattus, яка внаслідок певних фонетичних та морфологічних змін набула вигляду котъ і котъка, що були споріднені з двн. чеськ. kot і kotwa. Ці лексеми фіксуються у пам'ятках "Житіи Андрея Юродивого" (XV-XVI ст.), "Временнику Георгія Амартола" (XIV-XV ст.). Латинська термінологія в сфері матеріальної культури дуже нечисленна і стосується головним чином таких галузей, як їжа, одяг і взуття, хатні й господарські речі та заняття. В кожній із цих галузей давні пам'ятки мають невелику кількість термінів латинського походження, однак деякі неоднозначно трактуються сучасними лінгвістами. В пам'ятках засвідчені латинізми на позначення напоїв. Так, наприклад, назва молодого виноградного вина мъстъ, мьстъ походить від лат.mustum. Ця лексема зустрічається в "Апостоль" (XIV ст.). Однак вона не стала широковживаною і не фіксується жодним словником та писемною пам’яткою пізнішого періоду. У давніх писемних пам'ятках знаходимо латинські назви одягу, головного вбрання, взуття та прикрас. Оскільки об'єктом оспівування, возвеличення в Київський період були князі та їх оточення, то й серед запозичень на позначення назв одягу зустрічаємо номінації вбрання для знатних осіб. Більшість цих слів уже вийшла з ужитку. Зокрема *кързьно, *корьзно, *корзно 'дорогий княжий плащ' походить від с.-лат. crasina, crusina. Цю лексему фіксує Лаврентіївський літопис та багато інших пам'яток. Слід зауважити, що не всі мовознавці погоджуються з цією етимологією. Зокрема, О.Г. Преображенський вважає етимологію неясною, порівнюючи дн.-руськ. *кързьно зі ст.-нім. chursinna. А.О.Соболевський категорично стверджує, що *кързьно є запозичення, але не з германської мови. Він зазначає, що *кързьно мало значення не просто vestis pellicea, а 'пальто певної форми'. На позначення дорогого княжого одягу вживалися лексеми котыга, кочь, які пізніше вийшли з ужитку. Ці слова походять від лат. cotuca < cotta. На думку О.Г.Преображенського ця лексема зазнала впливу германського посередництва. Вона фіксується багатьма писемними пам'ятками, серед яких "Ізборнік Святослава 1073 р.", "Мстиславове Євангеліє" та ін. Але не всі слова латинського походження, які фіксуються (та й не фіксуються) писемними пам'ятками, на сучасному етапі вийшли з ужитку. Прикладом цього може бути лексема кошуля, яка походить від лат. casula, що означає 'плащ з каптуром'. Латинське casula вживалося для номінації поняття 'хатина, намет', а пізніше – 'плащ із каптуром'. Casula є демінутивною формою нар.-лат. casa (< *cat-j-a) – 'хата, курінь', яке, очевидно, зводиться до інд.-євр. *kat- 'сплітати, скручувати'. Цю лексему ми знаходимо в "Сінайському Патерику" (XI ст.). З часом цей латинізм був посилений польським впливом, що позначилося і на семантиці: > ‘рубаха, сорочка’.

Давні пам’ятки фіксують латинські лексеми на позначення головного
вбрання. Укр. капелюх походить від лат. cappa ‘одяг, шитий із сукна’.
Пізніше, внаслідок занепаду редукованих та оглушення приголосних, лат.
cappa > укр. *капелюкъ > укр. капелюх. Ф.О. Нікітіна вказує, що цей
латинізм в українську мову міг потрапити через посередництво іт.
cappelluccio чи пол. kapelusz, діал. kapeluch. Ця лексема збереглася в
сучасній українській мові, звузивши семантичне значення, конкретизувавши
його – ‘головне вбрання’.

Серед назв побутових речей ми маємо кілька латинізмів, які фіксуються
пам’ятками Київського періоду: *дьльвь, *девль, *дельва (<*дьлн) < лат. dolium – 'бочка', *коробъ < лат. corbus, *лагвица < лат. lagellum 'чаша, посуд'. 2. Подальше поширення латинізмів в українській науці та літературі Однак основна маса латинських слів була засвоєна в 16-17ст. В історії України це був період енергійного культурно-просвітницького руху, розквіту науки та літератури. Українські книжники розуміли міжнародне значення латинської мови в Західній Європі, її престижність; цією мовою українські студенти здобували освіту в західноєвропейських університетах, засвоюючи досягнення європейської науки. Латинська мова посідала перше місце і в навчальній програмі Києво-Могилянського колегіуму. Вихованців зазначеного закладу зобов’язували говорити латинською мовою «… і в класах, і в житлових кімнатах, і на самих вулицях, – словом – скрізь, де тільки могли зійтись один з одним». Ще в першій половини 13 ст. латина була мовою канцелярій Галицько-Волинської держави, що було життєвою необхідністю. Серед закарпатських українців в Угорщині латинський вплив був сильним аж до 18 ст., де латина мала статус офіційної мови. Через посередництво польської культури (16-17 ст.) латинська мова проникає на східнослов’янські терени й стає невід’ємною частиною наукового, духовного, адміністративного та культурного життя України. Процес запозичення латинізмів тривав і в наступні століття, але інтенсивність його була значно меншою. Сьогодні знання основ латинської граматики, спеціальної лексики й основного греко-латинського словотворчого фонду забезпечує професійну термінологічну грамотність спеціаліста, водночас значно підвищує його загальнокультурний рівень. . ’ ” – ? ¦ ? . , віварій, дебет, декламація, дивіденд, дивізія, дисципліна, консенсус, лаборант, нотація, варіант , терарій, територія, студент, продукція, культура, план, тоталітарний, ілюстрація, грація, потенціал, музей, орнамент, нігілізм, аграрний, когнітивний, колегія, домінант, філіал, локальний, тон, транквілізатор, вентиляція, уніфікація, альтернатива, апеляція, авіація, бревіарій, кантата, цивілізація, континент, генерація, гонорар, ментальність, монтаж, монумент, номінація, нуль, популярний, рація, репетиція, регіон, санаторій, урбанізація, утилізація та багато інших. В українській мові чимало слів латинського походження належать переважно до понять науки, техніки, мистецтва, політичних і суспільних відносин, медичної, юридичної термінології. Наприклад: індустрія, реакція, мотор, меридіан, аргумент, префікс, ангіна, операція, ординатор, консиліум, юстиція, юрист, прокурор, нотаріус, ректор, декан, екзамен, студент, університет, гумор, цирк, екскурсія, експедиція, депутат, консул, секретар, адміністрація. З латинської мови запозичені деякі імена людей, наприклад: Юлія, Клавдія, Мотря, Валерій, Віктор, Віталій, Павло, Марко. У пізньосередню добу (ХVІ – ХVІІІ ст.) українська мова активно збагачувалася латинськими лексичними запозиченнями. Не завжди стосовно тієї чи іншої лексеми можна говорити з певністю, що вона була запозичена безпосередньо. Загалом можна говорити про три критерії, які дозволяють встановити, що той чи інший латинізм був запозичений українською лексичною системою за польським посередництвом. Перший – це фонетичне обличчя слова, як було показано вище. Прикладів можна наводити надзвичайно багато. Особливо цікаві з цього боку слова з латинським l, яке в загальнопоширеній німецькій традиції читання вимовляється м'яко або напівм'яко. Польський звук [l'] "до ХVІ ст. був палатальний, а потім перейшов у нейтральний [l]". Навіть у ХVІІ – ХVІІІ ст., коли польський [l] уже був знейтралізований з погляду м'якості, українська мова, в якій альвеолярний [л] не здобув статусу фонеми, продовжувала сприймати цей [l] як м'який звук [л'], що утворює опозицію з твердим [л]. Другим критерієм, щільно пов'язаним із першим, є морфологічне і словозмінне засвоєння лексеми. Дуже поширеним в українській мові є явище адаптації латинських іменників до української словозмінної парадигми. Зокрема латинська флексія -о в іменниках жіночого роду ІІІ відміни (decisio, occasio) тотально замінювалась на -а (в українській мові – графічно -я) і таким чином підлягала словозміні за слов'янським жіночим типом відмінювання (колишньої а-основи), так само як і латинські іменники жіночого роду І відміни (substantia). Третій критерій, який може свідчити про посередницьку роль польської мови, – семантичний. З ним маємо справу тоді, коли в українській мові функціонує латинське слово зі значенням, відсутнім у мові-донорі. Нерідко в таких випадках додаткова семема розвивається саме на ґрунті мови-медіатора; тоді слово разом із семантичною модифікацією запозичується з польської мови в українську. Механізми, за якими відбувалися процеси запозичення українською мовою латинської лексики, були складними й заплутаними. Польська мова, сама подекуди беручи латинські лексеми "з третіх рук", так чи інак виступала як медіатор у відношенні до мови української. 3. Окремі слова латинського походження Студе?нт — (лат. studens, родовий відмінок studentis — «ретельно працюючий», «такий, що займається»), учень вищого, у деяких країнах і середнього навчального закладу. У Стародавньому Римі й у середні віки студентами називали будь-яких осіб, зайнятих процесом пізнання. З організацією в ХІІ ст. університетів термін «студент» став уживатися для означення тих, хто навчається (спочатку й тих, хто викладають) у цих закладах; після введення учених звань для викладачів (магістр, професор тощо) — тільки учнів. Директор (від лат. dirigere, directum — від di й regere — «керувати») — посада, керівник підприємства чи навчального закладу, організації чи структурного підрозділу (колективу). Лекція (лат. lectio — читання) — основна форма проведення навчальних занять, призначених для засвоєння теоретичного матеріалу. Лекція є основною формою навчального процесу у вищій школі. Мета лекції – розкрити основні положення теми, досягнення науки , з’ясувати невирішені проблеми, узагальнити досвід роботи, дати рекомендації щодо використання основних висновків за темами на практичних заняттях. Аудиторія (лат. auditorium, від лат. auditor — «слухач») — у збірному сенсі: це публіка, соціальна спільність людей, об’єднана взаємодією з комунікатором (індивідом або групою), які володіють інформацією та доводять її до цієї спільності. Слово використовується також для позначення загалу слухачів чи глядачів засобів масової інформації. Канікули (від лат. – «собачка»). Виявляється, що ні. Зоря в сузір’ї великого Пса - Сіріус - у південних країнах найяскравіша від 22 липня до 23 серпня. У цей час там, у тих південних країнах, особлива спека. Це викликало потребу зробити перерву в навчанні. У латинській мові така перерва не мала спеціальної назви, а у нас вона пов’язується із згаданим терміном - канікулами. Кома - слово з латинської мови; воно мало значення: кую, б’ю, відсікаю, відрубую, відділяю. Крапка - це буквальний переклад латинського слова пунктум. Це слово дало такі назви: пункт, пунктуація, пунктир, пунктуальний. Увага! Школа – слово грецького походження ! Шко?ла (від грец. ????? — «відпочинок», пізніше «ті, кого повчають») — навчальний заклад, зазвичай початкової або середньої освіти, але також іноді й вищої (наприклад Вища школа бізнесу) або спеціальної (наприклад, Київська школа економіки). слово «школа» було ще у давньоруській мові. Перший запис про школу датується У давньогрецькій мові, правда, буквальне значення слова “схоле” було спочатку іншим : “затримка”, потім - “знання у вільний час” , далі “читання”, згодом “лекція”, а пізніше - сучасне: “школа”. У Давній Греції школи з’явилися у VІ ст. до н.е., у них навчалися хлопчики з вільних родин. Діти зразу йшли до школи, в якій навчали писати, читати, рахувати. В інших школах учні вивчали співи, музику, поезію. А тоді вже записувалися до шкіл, де здійснювалося фізичне виховання і загартування: тут готували майбутніх воїнів. Усі школи Давньої Греції були приватними. Висновки Протягом багатьох століть латинська мова залишалася мовою науки і дипломатії, школи і церкви, юриспруденції тощо. Помітну роль відігравала латинська мова на українських землях. Нею користувалися ще з часів Галицько-Волинського князівства. У першій половині XІV ст. у Галичині з’являються перші акти внутрішнього обігу, написані латинською мовою. Культурна переорієнтація на західноєвропейські освітні принципи, здійснена в Україні наприкінці XVІ ст., сприяла інтенсивному поширенню латини у шкільній практиці. Найважливіші збережені пам’ятки шкільного обігу, написані латинською мовою, пов’язані з Києво-Могилянською академією. До нас дійшло майже 200 рукописних філософських курсів і майже стільки ж курсів поетики та риторики XVІI–ХVІIІ ст., складених чи законспектованих латинською мовою. Цією мовою було написано важливі політичні документи, зокрема Нерчинський договір 1689 року. Б.Хмельницький, І.Мазепа та інші політичні діячі України часто листувалися з іноземцями латинською мовою. Латинська мова була основною й обов’язковою дисципліною у навчальних закладах багатьох країн світу. Тепер ця традиція відновлюється. У наш час знання латинської мови потрібне спеціалістам різних галузей науки, оскільки соціально-політичні, філологічні, математичні, технічні, медичні, юридичні та інші наукові терміни походять переважно з латинської мови. Лексичними запозиченнями чи словотвірними елементами з латинської і грецької мов рясніє кожна мова, серед них й українська, пор.: календар, конспект, професор, доцент, асистент, студент, факультет, університет, ефект, атестат, стандарт, прогрес, конгрес, інфляція, девальвація, суб’єкт, синус, косинус, траєкторія, фінал та інші. У наші дні латинська мова – це своєрідний будівельний матеріал, з якого творяться нові терміни. Адже жодна галузь науки не може обійтися без знання основ термінології, яка формується на базі латинської мови. Латина приваблює своєю лаконічністю (багатослівні українські терміни перекладаються одним словом: запалення слизової оболонки порожнини рота – stomatitis; розділ геронтології, який вивчає особливості перебігу захворювань у людей похилого та старечого віку, а також методи їх лікування та запобігання – геріатрія), як і досконалістю морфологічної структури, своїм лексичним багатством, виразністю, рухомою словотворчою структурою. Тут доречно навести вислів видатного римського оратора і письменника Ціцерона: “Non tam praeclarum est scire Latine, quam turpe nescire”, що означає: “Не так почесно знати латину, як ганебно не знати її”. Список використаної літератури Чернявский М.Н Латинська мова й основи термінології / Чернявский М.Н підручник - М.: Медицина, 2000. – 336 с. Історична граматика латинської мови / Під ред. А.К. Владимирова. – М.: Наука, 1990.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *