Які права має працівник на пільги та компенсації за важкі шкідливі умови праці

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Які права має працівник на пільги та компенсації

за важкі шкідливі умови праці”

ПЛАН

Вступ

1. Правове регулювання охорони праці в Україні

2. Пільги та компенсації працівникам за важкі шкідливі умови праці

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Людина та її здоров’я – найбільша цінність Української держави. Держава
докладає великих зусиль, створюючи умови безпечної життєдіяльності
людини як в навколишньому середовищі, так і в середовищі праці.

Закон України «Про охорону праці» визначає: «Охорона праці — це система
правових, соціально-економічних, організаційно-технічних,
санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів і засобів,
спрямованих на збереження здоров’я та працездатності людини в процесі
праці».

Завдання охорони праці – забезпечення безпечних, нешкідливих і
сприятливих умов праці через вирішення багатьох складних завдань.
Вирішальне значення в розв’язанні цих завдань має науково-технічний
прогрес. Використання досягнень науки та техніки сприяє підвищенню рівня
безпеки праці, культури та організації виробництва, дозволяє полегшити
працю, підсилити її привабливість.

Рівень безпеки людини з розвитком цивілізації постійно зростає. Розвиток
науки і техніки, в цілому збільшуючи безпеку життєдіяльності людини,
призвів до появи цілого ряду нових проблем.

Сучасне виробництво вимагає, щоб охорона праці базувалася на
науково-технічній основі. Останнім рокам характерне широке впровадження
у виробництво напівавтоматичних та автоматичних машин, безпечних
технологічних процесів з програмним керуванням. Енергетичні функції
людини в системі „людина-машина” значно спрощуються. Вони полегшують
працю робітників, роблять її комфортною. Роль людини зводиться до
керування та контролю за роботою машин і ходом технологічних процесів.

1. Правове регулювання охорони праці в Україні

Законодавство про охорону праці ґрунтується на положеннях, які
відповідають Конституції України. Статті 43, 45, 46, 49, 50, 53, 56 і 64
Конституції України гарантують право громадян України на працю,
відпочинок, охорону здоров’я, медичну допомогу та страхування, а також у
випадку повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати
годувальника, у старості та в інших випадках.

Законодавство про охорону праці складається із Закону України „Про
охорону праці”, Кодексу законів про працю і інших нормативних актів.

Закон України „Про охорону праці” визначає основні положення щодо
реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя та
здоров’я в процесі трудової діяльності, регулює за участю відповідних
державних органів відносини між власником підприємства, установи і
організації або уповноваженим органом (далі – власник) і працівником з
питань безпеки, гігієни праці та виробничого середовища і встановлює
єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Державна політика в галузі охорони праці закріплена Законом (стаття 4) і
базується на принципах:

• пріоритету життя та здоров’я працівників відповідно до результатів
виробничої діяльності підприємства, повної відповідальності власника за
створення безпечних і нешкідливих умов праці;

• комплексного розв’язання завдань охорони праці на основі національних
програм із цих питань та з урахуванням інших напрямків економічної і
соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони
навколишнього середовища;

• соціального захисту працівників, повного відшкодування збитків особам,
які потерпіли від нещасних випадків на виробництві і професійних
захворювань;

• установлення єдиних нормативів з охорони праці для всіх підприємств,
незалежно від форм власності та видів їх діяльності;

• використання економічних методів управління охороною праці, проведення
політики пільгового оподаткування, що сприяє створенню безпечних та
нешкідливих умов праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо
охорони праці;

• здійснення навчання населення, професійної підготовки і підвищення
кваліфікації працівників з охорони праці;

• забезпечення координаційної діяльності державних органів, установ,
організацій та громадських об’єднань, що вирішують різні проблеми
охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва та
проведення консультацій між власниками та працівниками, між усіма
соціальними групами при прийнятті рішень з охорони праці на місцевому та
державному рівнях;

• міжнародного співробітництва в галузі охорони праці, використання
світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов праці та її
безпеки.

Усі норми, які відповідають законодавчим та нормативним актам про
охорону праці, що діють в Україні, можна поділити на чотири групи.

Машини, механізми, устаткування, транспортні засоби та технологічні
процеси, що впроваджуються у виробництво і в стандартах на які є вимоги
щодо забезпечення безпеки праці, життя і здоров’я людей, повинні мати
сертифікати, що засвідчують безпеку їх використання, видані у
встановленому порядку.

Не менш важливе значення мають вимоги щодо обов’язкового медичного
огляду працівників певних категорій (ст. 19), навчання працівників при
прийнятті на роботу і в процесі роботи з питань охорони праці (ст. 20),
а також фінансування заходів, що забезпечують відповідність умов праці
нормативним вимогам та підвищенням існуючого рівня охорони праці на
виробництві.

Раціональний режим праці та відпочинку — фізіологічно обґрунтоване
чергування часу роботи та відпочинку впродовж зміни, тижня, місяця,
року, яке забезпечує високу і стійку працездатність людини. Робочий час
— установлений законом (або на його основі) час, упродовж якого
трудівник відповідно до внутрішнього трудового розпорядку (розкладу,
графіка або особистої вказівки адміністрації) повинен виконувати свої
трудові обов’язки або іншу доручену йому роботу.

Відповідно до Конституції України кожен має право на працю, що включає
можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на
яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю,
гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності,
реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки та
перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну
плату, не нижчу від визначеної законом (ст. 43).

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася
виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров’я, або для
людей, які його оточують, і навколишнього середовища Факт наявності
такої ситуації підтверджується спеціалістами з охорони праці
підприємства з участю представника профспілки і уповноваженого трудового
колективу, а в разі виникнення конфлікту — відповідним органом
державного нагляду за охороною праці з участю представника профспілки

За період простою з цих причин (не з вини працівника) за ним
зберігається середній заробіток.

Працівник має право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо
власник порушує законодавство про охорону праці, умови колективного
договору з цих питань. У цьому випадку працівникові виплачується вихідна
допомога в розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше
тримісячного заробітку.

Працівників, які за станом здоров’я потребують надання легшої роботи,
власник повинен, відповідно до медичного висновку перевести, за їх
згодою, на таку роботу тимчасово, або без обмеження строку.

Оплата праці при переведенні працівників за станом здоров’я на легшу
роботу або виплата їм допомоги по соціальному страхуванню проводяться
згідно із законодавством.

/TH1t5Ae6U8I9~=:>c@,BvC/iaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaaa

На час зупинення експлуатації підприємства, цеху, дільниці, окремого
виробництва або устаткування органом державного нагляду або службою
охорони праці за працівниками зберігається місце роботи.

Стаття 45 Конституції України визначає право працюючих на відпочинок. Це
право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також
оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня
щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у
нічний час.

Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку
та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші
умови здійснення цього права визначаються законом.

А в ст. 46 закріплені права на соціальний захист, що включає право на
забезпечення працюючих у разі повної, часткової, або тимчасової втрати
працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них
обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов’язковим державним соціальним
страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ
і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального
забезпечення, створення мережі державних, комунальних, приватних
закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних
виплат та допомоги, що є джерелом існування, мають забезпечувати рівень
життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

2. Пільги та компенсації працівникам

за важкі шкідливі умови праці

Ст. 7 Закону України „Про охорону праці” передбачає:

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці,
безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком
або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають
право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення,
скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку,
пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і
компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова
компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока
або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених
колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним
договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і
компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець
повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про
зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням
тих, що надаються йому додатково.

Відповідно до Закону (ст. 8, 9), усі працівники підлягають обов’язковому
соціальному страхуванню власником від нещасних випадків і професійних
захворювань.

Страхування здійснюється в порядку і на умовах, що визначаються
законодавством і колективним договором (угодою, трудовим договором).

Протягом дії трудового договору власник повинен своєчасно інформувати
працівника про зміни у виробничих умовах та в розмірах пільг і
компенсацій, включаючи й ті, що надаються йому додатково.

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці,
безкоштовно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням,
молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою,
мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення,
скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку,
пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги та
компенсації, що надаються у передбаченому законодавством порядку.

При роз’їзному характері роботи працівника йому виплачується грошова
компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока
або ін., передбаченого колективним договором. На роботах із шкідливими і
небезпечними умовами праці, а також роботах, пов’язаних із забрудненням,
або які виконуються у несприятливих температурних умовах, працівникам
видається безкоштовно за встановленими нормами спеціальний одяг,
спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також миючі
та знешкоджуючі засоби. Засоби індивідуального захисту відповідно до
нормативних актів про охорону праці власником повинні бути
укомплектовані та зберігатися.

Конституція України визначає правові основи на охорону здоров’я, медичну
допомогу та соцстрах. Охорона здоров’я забезпечується фінансуванням
відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і
оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян
медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони
здоров’я медична допомога надається безплатно; існуюча мережа таких
закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних
закладів усіх форм власності (ст. 49).

З метою забезпечення стану здоров’я працівників певних категорій власник
зобов’язаний за свої кошти організувати проведення попереднього (при
прийнятті на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності),
медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботами зі
шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у
професійному доборі, а також щорічного обов’язкового медичного огляду
осіб віком до 21 року. Здійснення медичних оглядів покладається на
медичні заклади, працівники яких несуть відповідальність згідно із
законодавством за невідповідність медичного висновку стану здоров я
працівника. Перелік професій, працівники яких підлягають медичному
огляду, термін і порядок його проведення встановлюєтеся Міністерством
охорони здоров’я за погодженням з Держнагляд охорони праці.

Власник має право притягнути працівника, який ухиляється від проходження
обов’язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності і
зобов’язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної
плати.

Власник на прохання працівника або за своєю ініціативою організовує
позачерговий медичний огляд, якщо працівник вважає, що погіршення стану
його здоров’я пов’язане з умовами праці.

Висновки

Отже, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами
праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням,
молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою,
мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення,
скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку,
пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і
компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У разі роз’їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова
компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока
або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених
колективним договором.

Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним
договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і
компенсації, не передбачені законодавством.

Протягом дії укладеного з працівником трудового договору роботодавець
повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про
зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням
тих, що надаються йому додатково.

Список використаної літератури

1. Закон України „Про охорону праці”

2. Гогіташвілі Г. Г. Охорона праці на підприємствах промисловості
будівельних

матеріалів: Навч. посібник. — К.: ІСДО, 1993. — 252 с.

3. Купчик М. П., ГандзюкМ. П., Степанець І. Ф. та ін. Основи охорони
праці. — К.: Основа, 2000. — 416с.

4. Бедріп Я. І., Джигирей В. С., Кидасюк А. І. та ін. Охорона праці:
Навчальний посібник. —Львів, ПТВФ “Афіша»,1997.—258с.

PAGE

PAGE 10

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *