Вітчизняні теорії учіння (матеріал)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Вітчизняні теорії учіння

Учіння – у загальнопсихологічному розумінні – цілеспрямоване засвоєння
знань, вмінь і навичок з метою наступного використання їх у практичному
житті.

Учіння – одна із сторін педагогічного процесу, що охоплює діяльність
учня (чи студента) під керівництвом вчителя (викладача).

Учіння виступає у формі інтелектуальних або фізичних дій, це специфічно
людська діяльність, коли людина керується свідомо поставленою метою
засвоїти певний обсяг знань, вмінь і навичок, форми поведінки і види
діяльності.

Учіння виступає фактором неперервної освіти, але дуже часто загальною
кінцевою причиною всякого учіння є суспільна необхідність. Відомо, що
внутрішня діяльність виникає із зовнішньої шляхом її інтеріоризації (Ж.
Піаже, О.М. Леонтьєв). Предметні дії відображаються у психічних
процесах. Після цього ці процеси звільняються від безпосереднього
зв’язку з предметами і перетворюються в психічні операції.

Система психічних операцій, яка розгортається в ідеальному плані, і є
внутрішня психічна діяльність, яка дозволяє відірвати образ і операцію
від предмета і дії, замінивши їх словом (рухом мовлення). Але ситуації
так складаються, що в психіці можуть бути ще не сформованими відповідні
образи, поняття, операції. Таке учіння називають первинним на відміну
від більш пізнього (вторинного), коли відповідні образи, поняття,
операції вже сформовані.

Первинне учіння носить умовно-рефлекторний характер (руховий). Вторинне
учіння має інтелектуальний характер, здійснюється за допомогою
внутрішньої психічної діяльності.

Діяльність учіння складається з таких операцій:

1. Учень пасивно сприймає і засвоює подану інформацію (приймач і
дешифратор).

2. Учень активно самостійно шукає, знаходить і використовує інформацію
(саморегулюючий селектор і генератор інформації).

3. Для учня зовні організують спрямований пошук, виявлення і
використання інформації. Тепер учень грає роль керованого селектора і
генератора – його спрямовують в сторону відбору, переробки і
використання необхідної інформації.

І, нарешті, про структуру учіння. Вона включає в себе такі компоненти:

1. Спонукаючий компонент. Сюди входять пізнавальні потреби і сформовані
на їх основі мотиви діяльності. Пізнавальна потреба – це, наприклад,
потреба в набутті нових знань, а мотив на цій основі – пізнавальний
інтерес.

2. Програмно-цільовий компонент. Основний елемент тут — це ціль (мета)
діяльності (який кінцевий результат ми хочемо одержати). На основі мети
виникає програма дій, орієнтована на бажаний результат.

3. Дієво-операційний компонент. Тут здійснюються певні дії і операції, в
ході яких реалізується програма. В структурі учбової діяльності можна
виділити перцептивні, мнемічні, предметні, мовні, розумові дії. Спосіб
здійснення учбової дії – операція.

4. Контрольно-регулюючий компонент. Він включає в себе оцінювання
результату, контроль і самоконтроль діяльності учіння.

Систематичне оволодіння людиною суспільним досвідом можливе лише на
основі специфічної діяльності учіння, що має своєю прямою метою
підготовку до життя всебічно розвиненої особистості.

Психологи розглядають процес учіння як такий, що визначає розумовий
розвиток дитини як нерозривно пов’язаний з певними історичними умовами
розвитку суспільства та умовами життя дитини. Існує кілька концепцій
учіння.

На основі культурно-історичної теорії Л.С.Виготського склалися концепції
учіння О.М.Леонтьєва, П.Я.Гальперіна, Д.Б.Ельконіна, В.В.Давидова та
інших. Вихідними для них стали положення про існування стадій розвитку
вищих психічних функцій та основний механізм їх розвитку —
інтеріоризацію, опосередкований „мовою» механізмів пізнавального
процесу, поділом засвоюваних понять про дійсність на емпіричні та
теоретичні.

Діяльність, що забезпечує процес засвоєння, змінюється за формою від
зовнішньої практичної до внутрішньої розумової діяльності. Цей процес
переходу зовнішнього досвіду у внутрішній (процес інтеріоризації)
забезпечує засвоєння знань та вмінь, перетворення їх у елементи
внутрішнього психічного досвіду, формування навичок. Навички — це
„автоматизовані способи виконання дій». Вміння — „це таке поєднання
знань і навичок, яке забезпечує успішне виконання діяльності».

.

thNthАвтори концепції поетапного формування розумових дій
(П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна), дотримуючись основних поглядів
Л.С.Виготського та О.М.Леонтьєва, засвоєння знань розглядають як процес,
що забезпечується засвоєнням дій з використання чи виділення ознак, які
характеризують поняття.

Одним з головних понять концепції П.Я.Гальперіна є орієнтувальна основа
дії як предмету засвоєння. Орієнтувальна основа дії являє собою
психологічний механізм вибору і регуляції виконавчих та контрольних
операцій, які поряд з орієнтувальними операціями забезпечують процес
формування розумових дій.

Згідно з даною концепцією процес засвоєння знань та дій проходить шість
етапів:

а)    мотивацію;

б)    з’ясування структури орієнтувальної основи дій;

в)    виконання дій в матеріальній або матеріалізованій формі;

г)    виконання дій у формі голосного мовлення;

д)    виконання дій за допомогою приговорювання про себе; є) виконання
дії у розумовій формі.

Вважається, що всі нові для суб’єкта дії не можуть бути успішно
виконаними, минаючи будь-який етап виконання дій, в тому числі в
матеріальній (матеріалізованій) формі. Проходження всіх етапів приводить
до згортання, узагальнення, автоматизації дії, яка набуває розумової
форми перетворення абстрактного змісту. Підходи Д.Б.Ельконіна,
В.В.Давидова до процесу учіння ґрунтуються на положеннях одного з
основних методологічних принципів психології — принципу єдності психіки
та діяльності (С.Л.Рубінштейн, О.М.Леонтьєв), розробляються в контексті
психічної теорії діяльності О.М.Леонтьєва і в безпосередньому зв’язку з
теорією поетапного формування розумових дій і типів учіння
(П.Я.Гальперін, Н.Ф.Тализіна).

Концепція навчальної діяльності як теорія учіння, що розробляється в
контексті діяльнішого підходу, зорієнтована на розробку механізму
керування структурними компонентами в діяльності, я також на дослідження
перебігу процесу учіння при розв’язуванні навчальних завдань і
оволодінні навчальним матеріалом. Саме така діяльність спрямована на
засвоєння не окремих понять та практичних дій, а загальних способів дій.

Компонентами навчальна діяльності є: 1) навчальні ситуації (або задачі);
2) навчальні дії; 3) контроль; 4) оцінка. Навчальні ситуації (навчальні
задачі) характеризуються тим, що під час їх виникнення відбувається
формування та початкове засвоєння загальних способів виділення
властивостей понять або розв’язування деякого класу задач. З допомогою
навчальних дій відбувається відтворення та засвоєння зразків загальних
способів розв’язування задач і загальні прийоми визначення умов їх
застосування. Контроль та оцінка дозволяють встановити відповідність між
слабким відтворенням цих зразків і недоліками власних навчальних дій,
дозволяють покращити результати засвоєння та довести їх до потрібних
норм.

Процес засвоєння знань розглядається в безпосередньому зв’язку із
застосуванням знань до розв’язування навчальних та практичних завдань.
При цьому формування у людини знань, умінь та навичок здійснюється лише
на основі власної активності людини й спрямовується зовнішньою та
внутрішньою мотивацією. Будь-яка подія, ситуація або дія стають мотивами
діяльності, якщо вони пов’язані з джерелами певної активності людини.

Згідно із вище сказаним, в педагогічній літературі виділяють такі ланки
процесу засвоєння знань: сприймання — осмислення і розуміння —
узагальнення — закріплення — застосування на практиці.

Список використаної літератури

Заброцький М. М. Педагогічна психологія: Курс лекцій. – К.: МАУП, 2000.
– 100 с.

Лозниця В. С. Основи психології та педагогіки: Навч. Посібник. – К.:
КНЕУ, 2001. – 288 с.

Основи психології / За заг. ред. О. В. Киричука, В. А. Роменця. – К.:
Либідь,1996. – 632 с.

Психология. Словарь / Под общ. ред. А. В. Петровского, М. Г.
Ярошевского. – М.: Политиздат, 1990. – 494 с.

Рубинштейн С. Л. Проблемы общей психологии. – СПб.: Питер, 1999. – 720
с.

Щукина Г. И. Психологические проблемы формирования познавательных
интересов учащихся. – М.: Педагогика, 1988. – 208 с.

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *