.

Виховання патріотизму на уроках природознавства

Язык: украинский
Формат: курсова
Тип документа: Word Doc
272 11505
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Виховання патріотизму на уроках природознавства»

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………….
…………………………………………….. 3

Розділ 1. Місце природознавства у розвитку патріотичних
почуттів…………… 5

Розділ 2. Принципи підбору змісту й побудови шкільного курсу
природознавства. Навчально-виховні можливості природознавчого
навчання…………. 7

Розділ 3. Реалізація громадянського виховання молодших школярів на
основі краєзнавчої тематики курсу “Я і
Україна”…………………………………………………… 13

Розділ 4. Освітньо-виховне значення географічного краєзнавства в школі,

місце у патріотичному
вихованні………………………………………………………
……….. 21

Висновки……………………………………………………….
………………………………………….. 24

Список використаних джерел
………………………………………………………………
……. 27

ВСТУП

Актуальність дослідження. Патріотичне виховання — планомірна виховна
діяльність, спрямована на формування у вихованців почуття патріотизму,
тобто доброго відношення до батьківщини та до представників спільних
культури або країни. Таке виховання включатиме розвиток любові до
батьківщини, національної самосвідомості й гідності; дбайливе ставлення
до рідної мови, культури, традицій; відповідальність за природу рідної
країни; потребу зробити свій внесок у долю батьківщини; інтерес до
міжнаціонального спілкування; прагнення праці на благо рідної країни, її
народу. Має застосовування як у сім’ї та школі, так і в державних і
громадських організаціях, засновуючись на впевненості в позитивному
ефекті такого ж відношення.

В.О.Сухомлинський писав: «Патріотичне виховання – це сфера духовного
життя, яка проникає в усе, що пізнає, робить, до чого прагне, що любить
і ненавидить людина, яка формується» [26, c.18].

Так, провідну роль у шкільній програмі початкової школи С.Русова
відводила природознавству, складовою частиною якого є краєзнавство. Саме
цей предмет, на думку С.Русової, є джерелом найпотрібнішого наукового
знання, найкращою дисципліною розуму, яка привчає дитину до пильних
спостережень, послідовних висновків, що має найпотужніший моральний та
етичний вплив на вихованця.

С.Русова вважала, що природознавство на основі краєзнавства є “логічною
дисципліною розуму” [24, с.5], яка розвиває дитячу увагу та
спостережливість. Наприклад, діти з сільських населених пунктів щоденно
спостерігають за птахами та комахами, проте їх знання не мають
системності, і вони не можуть передбачити багатьох наслідків діяльності
представників місцевої фауни. За словами вченої, педагог має
скористатися примітивним досвідом дитини і надати йому
науково-систематичного характеру.

Навчально-виховний процес у міських школах повинен “…відповідати
настрою і нахилу дітей, пояснювати не те, що від них далеке, а те, що
біля них” [24, с.96]. Розуміючи всю складність міського життя, С.Русова
зазначала, що і в таких умовах вихованців потрібно знайомити з природою
жвавого нештучного життя звірів, птахів, “…які захоплюють увагу дітей,
тішать їх своєю зрозумілою психологією, ваблять увагу дітей своєю
красою” [23, с.97]. Незважаючи на те, що малі міські жителі мало знайомі
з природою, “…вона має такий великий вплив на душу дитини…” [23,
с.97], тому основне завдання вчителя -якнайбільше ознайомлювати
вихованців з природою.

Загалом, природознавство на основі крайових спостережень, як пише вчена,
має широке значення “…не лише для дисципліни розуму, а й для
господарського досвіду…” [24, c.5], для виховання естетичного почуття
та розвитку моральних сил дитини. С.Русова пропонує на території школи
організувати невелику земельну ділянку, на якій учні могли б проводити
досліди з фізіології рослин.

З великою гордістю С.Русова писала, що “…кожна українська місцевість
має свою природу…тут до неба пнуться крейдяні гори, тут сосна та
береза обступають гаями село, тут мохи та хвощі плазують по землі під
ногами мандрівця…” [23, с.76]. За словами вченої, “…кожна дитина
мусить ознайомитися з усяким місцевим матеріалом, використати його поки
що для своєї праці та і потім, ставши дорослими, вміти в діло пускати
всі місцеві природні скарби задля більш практичних потреб” [23, с.77].

РОЗДІЛ 1

МІСЦЕ ПРИРОДОЗНАВСТВА

У РОЗВИТКУ ПАТРІОТИЧНИХ ПОЧУТТІВ

Патріотизм – це глибинне усвідомлення індивідом своєї єдності з
Батьківщиною як окремою духовною, суспільно-політичною, економічною,
культурною, територіальною і т. п. цілісністю. Визнання себе часткою
цієї цілісності породжує явище патріотизму. Непатріотичних держав і –
націй просто не існує.

Як вже було згадано вище, відомий педагог минулого С.Русова відводила
природознавству у початковій школі велике значення для виховання
патріотизму. На думку С.Русової краєзнавство, яке є складовою
природознавчих занять, виступає джерелом найпотрібнішого наукового
знання, найкращою дисципліною розуму, яка привчає дитину до пильних
спостережень, послідовних висновків, що має найпотужніший моральний та
етичний вплив на вихованця.

С.Русова вважала, що природознавство на основі краєзнавства є “логічною
дисципліною розуму” [24, с.5], яка розвиває дитячу увагу та
спостережливість. Наприклад, діти з сільських населених пунктів щоденно
спостерігають за птахами та комахами, проте їх знання не мають
системності, і вони не можуть передбачити багатьох наслідків діяльності
представників місцевої фауни. За словами вченої, педагог має
скористатися примітивним досвідом дитини і надати йому
науково-систематичного характеру.

Навчально-виховний процес у міських школах повинен “…відповідати
настрою і нахилу дітей, пояснювати не те, що від них далеке, а те, що
біля них” [23, с.96]. Розуміючи всю складність міського життя, С.Русова
зазначала, що і в таких умовах вихованців потрібно знайомити з природою
жвавого нештучного життя звірів, птахів, “…які захоплюють увагу дітей,
тішать їх своєю зрозумілою психологією, ваблять увагу дітей своєю
красою” [22, с.97]. Незважаючи на те, що малі міські жителі мало знайомі
з природою, “…вона має такий великий вплив на душу дитини…” [27,
с.97], тому основне завдання вчителя -якнайбільше ознайомлювати
вихованців з природою.

Загалом, природознавство на основі крайових спостережень, як пише вчена,
має широке значення “…не лише для дисципліни розуму, а й для
господарського досвіду…” [28, с.5], для виховання естетичного почуття
та розвитку моральних сил дитини. С.Русова пропонує на території школи
організувати невелику земельну ділянку, на якій учні могли б проводити
досліди з фізіології рослин.

З великою гордістю С.Русова писала, що “…кожна українська місцевість
має свою природу…тут до неба пнуться крейдяні гори, тут сосна та
береза обступають гаями село, тут мохи та хвощі плазують по землі під
ногами мандрівця…” [27, с.76]. За словами вченої, “…кожна дитина
мусить ознайомитися з усяким місцевим матеріалом, використати його поки
що для своєї праці та і потім, ставши дорослими, вміти в діло пускати
всі місцеві природні скарби задля більш практичних потреб” [27, с.77].

РОЗДІЛ 2

ПРИНЦИПИ ПІДБОРУ ЗМІСТУ Й ПОБУДОВИ ШКІЛЬНОГО КУРСУ ПРИРОДОЗНАВСТВА.
НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНІ МОЖЛИВОСТІ ПРИРОДОЗНАВЧОГО НАВЧАННЯ

Основна ідея шкільного предмета природознавства складається з розкриття
об’єктивно існуючих зв’язків між неживою й живою природою, у поясненні
впливу всіх компонентів природи на трудову діяльність людини.

Необхідною умовою для сприйняття дітьми природничого поняття є вміння
вчителя володіти словом. Незважаючи на те, що основним джерелом знання в
процесі формування відчуттів є саме поняття або об’єкт, точне й образне
слово вчителя направляє процес спостереження, організує його в певній
послідовності, уточнює, конкретизує ознаки спостережуваного об’єкта,
поняття й т.д. Тому вчителю необхідно свої думки виражати коротко,
точно, логічно, щоб словесний опис природничого поняття збігся з тим, що
діти спостерігають.

Спостереження школярами об’єктів природи повинне супроводжуватися
спеціальними завданнями, спрямованими на уточнення сприйняття. Як
відомо, спостерігаючи той самий об’єкт, люди бачать його по-різному в
силу своїх індивідуальних особливостей. У навчальному ж процесі важливо,
щоб у досліджуваному поняття або об’єкті всі діти бачили те головне, що
пов’язане з його характеристикою. Тому наступною умовою формування
відчуттів є організація вправ, що уточнюють сприйняття. [2, c.14-16]

Наприклад, на екскурсії в природу в II класі по темі “Зміни в житті
рослин восени” вчителю потрібно продумати завдання, які уточнюють
сприйняття того, що відбувається приблизно наступного змісту:
подивіться, яке сьогодні небо. Як світить сонце? Тепліше або холодніше
сьогодні в порівнянні з літом? Як змінилися дерева в порівнянні з літом?
Поспостерігайте, що відбувається з листочками. Знайдіть на землі листки
берези, тополі й т.д.

Активність школярів при сприйнятті природознавчого матеріалу можна
викликати також використанням знань, засвоєних учнями раніше, і
практичного досвіду дітей. Чим краще школяр знайомий з досліджуваними
поняттями або об’єктами, тим повнішим, точнішим й змістовнішим є
сприйняття їх. Немаловажну роль у процесі формування понять грає
організація вправ по впізнаванню й розрізненню об’єктів природи. Для
їхнього виконання дітей необхідно навчити таких прийомів розумової
діяльності, як розподіл цілого на частини, виділення ознак предметів або
властивостей явищ природи. Наприклад, учням можна дати завдання:
порівняти зайця та кроля, знайти подібність і відмінність. Виконуючи
завдання, учні повинні навчитися знаходити загальні ознаки порівнюваних
об’єктів. Так, при порівнянні зайця з кролем загальною ознакою буде
наявність довгих вух, характерної ознаки – лякливості та ін.

Важливе, місце в ході формування понять займає такий прийом, як
замальовка по пам’яті. Для дитини надто важливо мати вміння
активізувати, “пожвавлювати минулий досвід”, відтворювати почуттєвий
образ. Прийом замальовки по пам’яті не тільки сприяє відтворенню
почуттєвого образа, але й формує вміння схематичного просторового
зображення. [2, c.18]

Однією з основних умов формування понять є організація проблемного
навчання природознавству. Створення проблемних ситуацій на уроках,
екскурсіях створює в учнів стан інтелектуального утруднення, що вимагає
виходу, тобто рішення поставленої проблеми, і може здійснюватися самими
учнями (шляхом безпосереднього спостереження за об’єктами або постановки
нескладних досвідів) або за допомогою вчителя (показує шляхи рішення
проблеми). Тут велику роль при формуванні понять грає певна система
викладу матеріалу, певна логічна послідовність у його подачі. У
послідовності викладу матеріалу вчитель може використовувати як
індуктивний (від частини конкретного до загального), так і дедуктивний
(від загального до частини) метод або той і інший разом. [4, с.53]

Природознавство як навчальний предмет містить у собі основи таких наук,
як біологія й географія, тому його зміст розкривається через систему
біологічних і географічних термінів.

У ході формування природознавчих понять необхідно практикувати школярів
у здійсненні таких прийомів розумової діяльності, як аналіз (розподіл
цілого на частині), визначення головних і другорядних ознак природних
об’єктів, явищ, синтез (з’єднання частин у ціле, виділення
взаємозв’язків у частинах), узагальнення, висновки, визначення,
класифікація.

Формування природознавчих понять нерозривно пов’язане з перекладом знань
у практичні вміння й навички. Формування вмінь пов’язане із
застосуванням теоретичних знань на практиці.

У навчально-виховному процесі по природознавству дотримання педагогічних
умов формування відчуттів, уявлень і понять сприяє реалізації однієї з
основних завдань сучасної школи – підвищенню якості знань учнів.

У процесі вивчення природознавчих основ діти здобувають елементарні
знання про єдність і розмаїтість навколишньої природи, її охороні,
знайомляться із картинами природи нашої Батьківщини, одержують загальне
уявлення про організм людини, на основі чого формуються гігієнічні
навички, настільки потрібні в житті кожної людини. Цим значення предмета
не обмежується. Основна ідея шкільного предмета природознавства
складається в розкритті й встановленні зв’язків між компонентами неживої
й живої природи, у поясненні впливу всіх компонентів природи на трудову
діяльність людей, яка пов’язана в значній мірі з використанням природи й
відповідно до цього – вихованням дбайливого відношення до неї. У процесі
реалізації цієї ідеї створюються великі можливості комплексного підходу
до навчання підростаючого покоління. Відомо, що вчитель, навчаючи,
виховує й розвиває дітей.

Всі форми роботи з дітьми початкової ланки при вивченні природи, повинні
включати прийоми по формуванню таких якостей, як доброзичливість,
справедливість, дружба, особиста відповідальність за спільну справу.
Великі можливості в цьому плані закладені в екскурсіях, на яких діти
проявляють себе з різних сторін. Тут можна помітити егоїстичні нотки в
поведінці окремих учнів, недоброзичливість по відношенню один до одного,
невиконання норм поведінки. Завдання вчителя – вчасно помітити ці
негативні риски, а головне – попередити небажані прояви.

Із цією метою вчитель передбачає такі прийоми, які виховують повагу
учнів один до одного, справедливість, особисту відповідальність за
виконувану роботу [3, с.68].

Проблема співвідношення навчання й розвитку перебуває в стадії рішення.
Успішно вирішується вона психологами, але ще не одержала прийнятної
конкретизації в окремих навчальних предметах, у тому числі в
природознавстві. Розвиваюче навчання є засіб активізації пізнавальних
процесів, спрямованих на усвідомлене, більш швидке засвоєння знань
учнями.

Коли говорять про розвиваючі можливості навчання природознавству, то
звертають увагу на зміст предмета, логіку його побудови; чи відповідають
вони виявленню причинно-наслідкових зв’язків, у розкритті яких
розвиваються багато рис особистості школярів, їхня психічна діяльність,
і, насамперед мислення.

Після встановлення залежностей у неживій природі починається робота з
виявлення зв’язків живої природи з неживий. У початкових класах
виявляється залежність зміни рослинності від ступеня освітлення даної
території сонцем і температури повітря. Спостереження за життям рослин
протягом року дозволяють дітям зробити висновок, що зі зменшенням
сонячного освітлення й зниженням температури повітря листки на деревах і
кущах починають змінювати своє фарбування, їхні черешки підсихають і
відламуються при подуві вітру. Так починається листопад – одне із
примітних осінніх явищ у природі.

Отже, програма по природознавству передбачає виявлення найпростіших
зв’язків і взаємозв’язків, доступних розумінню учнів. У процесі
встановлення зв’язків створюються сприятливі умови для розвитку
логічного мислення дітей [3, 69-70].

Надалі вивчення природи свого краю розпадається на формування окремих
груп понять, у яких зв’язки здійснюються безпосередньо: поверхня –
корисні копалини, погода – водойми, погода – ґрунт й рослинність,
рослинність – тваринний світ. При вивченні природних поясів нашої
Батьківщини вчитель керується зв’язками й залежностями між положенням
пояса стосовно екватора, висотою сонця, тривалістю зими й літа й
своєрідністю, що слідує звідси, рослинного й тваринного світу. Таким
чином, встановлення зв’язків між окремими природними
компонент-найважливіша умова для формування усвідомлених наукових знань
при вивченні даної теми.

Розглянуті приклади зв’язку й взаємозв’язку, закладені в предметі
природознавства, являють собою найважливіший засіб розвитку мислення
учнів. Весь процес мислення при виявленні зв’язків виражений в
узагальненнях, ступінь яких поступово ускладнюється в міру залучення
нових понять. Первісний щабель узагальнень проявляється в почуттєвому
пізнанні: від відчуттів до сприйняттів, від сприйнятті до уявлень.
Почуттєвий етап пізнання має важливе значення в навчанні молодших
школярів, будучи фундаментом формування понять, суджень, умовиводів [20,
с.73].

У рішенні проблеми виховання й розвитку учнів особливе значення належить
уроку. На уроці, як відомо, реалізуються всі поставлені перед школою
завдання: пізнавальні, виховні, розвиваючі.

Насамперед керівники шкіл і працівники відділів народної освіти стежать
за відповідністю теми уроку програмі, наявністю плану й чітко
поставлених завдань розвиваючого й виховного характеру навчання, за
доведенням завдань уроку до учнів. Мобілізувати увагу учнів на вивчення
матеріалу, поставити завдання уроку, намітити основні шляхи вирішення
цих завдань – найважливіша вимога сучасного уроку. На уроках
природознавства завдання уроку формулюються вчителем усно й письмово.
Часто письмова форма виражена у вигляді плану, записаного на дошці. План
визначає зміст і послідовність роботи. Це дуже важливий етап будь-якого
уроку. Відомо, що людина мислить тільки в тому випадку, якщо перед нею
поставлене певне завдання. Поставлені завдання визначають тип уроку й
відповідно до нього – вибір методів і прийомів, які будуть використані з
метою активізації пізнавальної діяльності дітей для вирішення основних
завдань уроку.

Найважливіше значення в розвиваючому й виховному навчанні надається
науковості вивчення навчального матеріалу. Керівник школи, методист
визначає, на якій основі формуються природознавчі уявлення, поняття, чи
використовуються спостереження, досліди, практичні роботи, наочні
приладдя, чи дотримується послідовність розгляду того або іншого явища
або предмета, чи звертається увага на плавність переходів від одного
етапу до іншого, на логічність викладу матеріалу [19, 76].

Цінність уроку полягає й у тому, що на ньому вирішуються виховні
завдання. Одним з найважливіших вимог до уроку є строго продумана
система в повторенні й закріпленні навчального матеріалу. Можна говорити
про усвідомлене засвоєння матеріалу в тому випадку, якщо учень може не
тільки відтворити, але й застосувати знання в нових ситуаціях. Тому
повторення й закріплення матеріалу повинне бути організоване завжди на
новій основі. І якщо учень зможе вирішити завдання в нових ситуаціях,
використавши вже вивчений матеріал, тоді безпомилково можна
стверджувати, що знання ним засвоєні.

Отже, вище були викладені основні вимоги до розвиваючого і виховного
навчання на уроках природознавства. Чи здійсненні вони? Так, але для
цього вчителеві потрібно серйозно готуватися до уроку, а найголовніше –
організувати самоаналіз роботи. Часто ми користуємося трафаретними або
іншими прийомами й методами на уроці, застосовуємо їх за традицією, як
нас учать методики, іноді не замислюючись над ними. Виявляється, такий
самоаналіз – справа дуже складне й не кожен учитель може відповістити на
запитання, чому застосований ним той або інший прийом, чому учням задане
таке-то запитання, чому вони повинні виконати те або інше завдання.

РОЗДІЛ 3

РЕАЛІЗАЦІЯ ГРОМАДЯНСЬКОГО ВИХОВАННЯ МОЛОДШИХ ШКОЛЯРІВ НА ОСНОВІ
КРАЄЗНАВЧОЇ ТЕМАТИКИ КУРСУ

“Я І УКРАЇНА”

У період становлення України як суверенної держави, відродження
духовності суспільства проблема громадянського виховання підростаючого
покоління набуває особливої актуальності

Пріоритетність виховання громадянина зумовлюється водночас процесом
відродження нації. Для України, яка є політичною державою, громадянське
виховання відіграє особливо важливу роль ще й тому, що воно покликане
сприяти її соборності, яка є серцевиною української національної ідеї.

Сьогодні перед школою як соціальним інститутом стоїть складне і
відповідальне завдання – сформувати в учнів комплекс громадянських
якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, до
своєї Батьківщини, внутрішню потребу й готовність відстоювати та
захищати її інтереси, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо
зміцнення української держави.

Громадянське виховання ґрунтується на ідейному багатстві народу, його
морально – етичних цінностях, виховній мудрості. Щоб діти стали народом,
творцями своєї держави, необхідно, аби вони за час навчання, виховання в
сім’ї, школі міцно засвоїли духовність, культуру рідного народу, глибоко
пройнялися його національним духом, способом мислення і буття. Ці якості
потрібно виховувати у дітей тими засобами, методами, способами,
традиціями, мораллю, що вироблені народом упродовж усього історико –
культурного розвитку, при цьому органічно поєднуючи ці засоби та методи
з новітніми надбаннями європейського та світового культурно –
педагогічного досвіду.

Метою даної статті є визначення освітнь -виховного потенціалу курсу “Я і
Україна” для реалізації громадянського виховання молодших школярів.

Проблема громадянського виховання завжди привертала до себе увагу
філософів, педагогів і психологів. Ще стародавні мислителі (Аристотель,
Платон, Плутарх, Сократ) з’ясували суть громадянського виховання,
обґрунтували шляхи і методи його реалізації. Ці ідеї знайшли свій
подальший розвиток у працях А. Адлера, Г. Гегеля, Д. Локка, Ж – Ж.
Руссо, З. Фрейда. Такі видатні українські діячі, як В. Антонович, М.
Драгоманов, С. Русова, І. Огієнко, Г. Ващенко, Б. Грінченко, А.
Макаренко, М. Грушевський, В. Сухомлинський та багато інших звертали
увагу у своїх роботах на особливе значення формування громадянської
свідомості підростаючої особистості.

Так, наприклад, М.Грушевський (1866 – 1934 рр.) у своїй книжці “На
порозі нової України” пише про політичний ідеал розбудови української
незалежної держави (яким, до речі, керувався у своїй діяльності). Чільне
місце у цьому ідеалові посідає образ громадянина України, його
громадянських доброчинностей.

Відомий український педагог В. Сухомлинський (1918-1970 рр.) перший (за
радянських часів) звернувся до громадянського виховання як до головної
педагогічної проблеми. У 1970 році вийшла його книжка “Народження
громадянина”, де подається така система педагога, яка б оптимально
впливала на громадянський розвиток особистості. Першочерговою умовою
формування рис громадянина В. Сухомлинський вважав розвиток
громадянської активності кожного індивіда. Він визначив вік дитинства як
особливо важливий для формування громадянина і твердив, що риси
громадянина виховуються безліччю впливів педагогічного характеру й
некерованими соціальними впливами.

В документах Верховної Ради України, Державній національній програмі
“Освіта” (Україна ХХІ ст.), “Національній доктрині розвитку освіти
України у ХХІ столітті”, обґрунтовано необхідність удосконалення
громадянського виховання учнівській молоді, Цілеспрямованої роботи з
громадянського виховання учнів вимагає і закон України “Про освіту”, де
чітко сформульовано завдання виховання підростаючого покоління.

У “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності” зазначено, що домінантною основою розвитку
українського суспільства є виховання “свідомого громадянина, патріота,
набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних
взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в
громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості,
моральної, художньо – естетичної, трудової, екологічної культури”.

Початкова школа виконує роль фундаменту, на якому будується вся система
громадянського виховання школярів, формування у них любові до рідного
краю, України, історичної пам’яті, духовності, національного характеру.
Все, що закладається учням у цей період навчання та виховання , визначає
в подальшому успіх процесу формування особистості, її світогляду і
загального розвитку. Набуті в початковій школі особистісні якості, а
також знання , вміння і навички не лише забезпечують основу навчання і
виховання підлітків, а й значною мірою визначають особливості
практичної, громадянської та професійної діяльності дорослої людини.

Навчальний курс “Я і Україна” реалізує галузь “Людина і світ” Державного
стандарту початкової загальної освіти і охоплює такі змістові лінії:
Людина як особистість; Людина і суспільство; Людина серед людей;
Культура; Об’єкти природи; Планета Земля; Україна; Рідний край.

+ ho

ho

ho

ho

ho

ho

*

&

(

*

:

>

?

?

eO1/2©eO?†?tcOcOc=” ho

& ho

” ho

” ho

” ho

” ho

& ho

& ho

ho

h

???????¤?¤?$???????(?середовище життєдіяльності людини, її належність до
природи і суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і
поняття, які відображають основні властивості й закономірності реального
світу, розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.

Курс «Я і Україна» спрямований на формування особистості майбутнього
громадянина України – людини, здатної брати на себе відповідальність за
минуле і майбутнє  рідної землі (природне довкілля ) та свого народу
(суспільне довкілля). Україна, її державотворчі цінності, вироблення
громадянських почуттів – ці елементи змісту курсу “Я і Україна” є
першорядними, що задають мету реалізації програми.

Мета краєзнавчої тематики курсу “Я і Україна” – введення дитини у
чарівний світ культурно – історичних надбань народу, рідного краю і на
цій основі виховання високоморального, національно – свідомого
підростаючого покоління – патріотів, спадкоємців і продовжувачів
національних традицій.

Вітчизнознавство починається із краєзнавства – історичного,
етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи
активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього
шкільного віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів,
справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в
ім’я вільного життя. Комплексна, всебічна краєзнавча робота дає змогу
вивчати і цілісно сприймати національний колорит рідного краю:
оригінальний спосіб життя українців, їхній стиль поведінки, самобутній
спосіб мислення, мистецтво, національну психологію тощо. Краєзнавча
діяльність створює умови для глибокого засвоєння учнями регіональних
особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних
тощо). Завдяки цьому  молодші школярі глибоко усвідомлюють себе як
частину народу, в них виховується любов до рідного села, міста, краю.

Видатні постаті, відомі люди, патріотично спрямовані, що вміють
переборювати життєві труднощі і йдуть до власної мети, – стають зразком
для вироблення в учнів власних життєвих стратегій.

Протягом віків діти виховувались в національному середовищі, зміст якого
відображає культурно – історичний досвід рідного народу. З молоком
матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує з них
представників свого, а не іншого народу. Знайомство з українською
національною символікою на уроках “Я і Україна” має велике значення.
Українська національна символіка виконує історично важливі функції
консолідації нації в  етнографічну, культурно – історичну спільноту,
об’єднання споконвічних  українських земель в єдину суверенну державу.
Національні символи України – герб, прапор, гімн – символізують
державну, економічну, політичну, і національну незалежність України.
Дитина повинна розумом сприйняти, що вона належить до певного державного
соціуму.

Завдяки етнічним символам (берегиня, обереги пам’яті, калина, верба
тощо) в свідомості кожної дитини виникають образи рідного краю,
батьківської хати, родинного вогнища.

К.Д. Ушинський у своїх статтях, книгах визначає, що справжня любов до
Батьківщини повинна поєднуватися із знаннями мови, мистецтва, кращих
традицій і звичаїв народу.

Рідна мова – найкращий виразник духовної культури українського народу.
Дитина, оволодіваючи мовою своїх батьків, прилучається до рідної
культури, засобами якої формується «корінь духовності”. У своїй статті
“Рідне слово” Ушинський у барвистих і хвилюючих тонах писав про значення
рідної мови: “Мова народу – кращий, що ніколи не в’яне і вічно знову
розпускається, цвіт усього його духовного життя, яке починається далеко
за межами історії. У мові одухотворяється весь народ і вся його
Батьківщина”. С.Русова писала: “Все виховання – має бути національним,
зростати на рідній землі, серед рідного слова”. Тому важливою складовою
змісту громадянського виховання є прищеплення любові і поваги до рідної
української мови, розуміння необхідності бездоганного володіння
державною мовою.

Важливе місце в курсі “Я і Україна” посідає розділ “Культура”, який
містить знання про мистецтво та духовну спадщину народу, що базуються на
українських національних традиціях. Вони охоплюють усі ділянки
громадського, родинного і суспільного життя. На думку багатьох
науковців, культурні традиції народу є визначальним чинником виховання
громадянської свідомості особистості на сучасному етапі розбудови нашої
державності. Традиції, звичаї, а також мова – це не тільки закони, якими
керуються в найменших щоденних і найбільших всенаціональних справах, це
ті найцінніші елементи, що об’єднують окремих людей в один народ, в одну
націю. Звичаї, традиції, як і мова виробилися протягом усього довгого
життя і розвитку кожного народу. В усіх народах існує повір’я, що той,
хто забув традиції, звичаї своїх батьків, карається людьми і богом.
Звичаї і традиції як два крила одного птаха, забезпечують кожній людині
злет до осягнення духовності.

Реалізація громадянських цінностей також здійснюється через
природознавчий напрям курсу “Я і Україна”. Ще видатний педагог
К.Д.Ушинський відмітив правильно, що любов до своїх рідних місць має
“глибокий, думками і почуття голосу рідної природи”. Зазначений напрям
ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю
населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України, Землі,
з системою цінностей у ставленні до природи,  до людей, до самого себе:
спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною природи та
свого здоров’я. Народна виховна мудрість із колиски плекала в кожній
дитині відчуття гармонії  природи і людини. Національна система
виховання домагається глибокого усвідомлення учнями того, що відображена
в свідомості українців рідна природа є “корінням”, “фундаментом”
національної духовності, культури.

Українська система виховання пройнята ідеями вірності і відданості
природі батьківського краю. Усім багатством культурно – історичного
досвіду вона реалізує заповіт батьків і дідів ставитися до природи як до
живого всеохоплюючого організму, що живе за власними законами і яких
ніколи не можна порушувати.

Важливим засобом громадянського виховання є вивчення символіки нашого
народу. Знайомство з народними та державними символами відбувається в
першому класі, яке постійно поглиблюється в ході проведення виховних
годин та ранків (“Національні символи України”, “Що для мене Україна?”,
“Наші обереги”, “Український рушник у народознавчих звичаях і
традиціях”, “Червона калина”, “Свято врожаю”).

Підвалини патріотизму і почуття національної приналежності й свідомості
закладаються у родині. При цьому важлива взаємодія виховних впливів
родини і школи. Тому у своїй роботі ми намагаємось постійно підтримувати
тісний зв’язок з батьками, залучаємо батьків до шкільного життя дітей.
Творча співпраця батьків, дітей і вчителя позитивно впливає на
формування класного колективу, виховання в учнів людяності, поваги до
старших, доброзичливого відношення до товаришів. Мета цієї роботи
полягає у формуванні особистості з глибоким відчуттям своїх коренів,
роду, родини, народу; у розвитку кращих ментальних рис дитини, у
пробудженні інтересу та прищепленні глибокої любові до рідної мови,
літератури, історії, поваги до символів, традицій та звичаїв українців.

Краєзнавство – є чудовим помічником в естетичному вихованні учнів як на
уроках, так і в позашкільній роботі. Воно сприяє збагаченню учнів
знаннями про літературу і мистецтво рідного краю, розширює спільні
розуміння про мистецтво.

Чим глибші і змістовніші будуть знання учнів про рідний край, про свою
Вітчизну, про його видатних людей, тим більше буде можливості у
формуванні благородного розумового почуття: прагнення краще пізнати свій
край, глибока шана і повага до традицій земляків, а головне, – вони
допоможуть іншим  на своїх прикладах зрозуміти суть і всю повноту
патріотизму і почуття відповідальності перед своїм народом, перед
Батьківщиною.

Змістовною базою для формування таких знань є саме курс “Я і Україна”.
Для того, щоб розкрити значення національних символів, ми розповідаємо
про те, що кожна нація, кожен народ мають свою історію, свої символи, що
формувалися протягом багатьох віків. Виникнення державних символів
України (герба, прапора, гімну) теж пов’язано з історією нашої держави.
Адже історія – це візитна картка народу, його великий спадок наших
пращурів. Вивчаючи народні традиції і свята, ми говоримо про те, які
духовні цінності були основою життя нашого народу: любов і повага до
землі, до родини, до праці. Вивчаючи природу рідного краю , ми
закладаємо в дітях любов до неї, вміння насолоджуватись її красою,
бажання  примножувати її багатства.

Таким чином, громадянське виховання у сучасному виховному процесі
початкової школи має надзвичайно важливе значення. Повноцінне формування
особистості молодшого школяра не може позитивно реалізовуватися без
громадянської основи. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей на
вибір громадянсько – національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у
їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не
має сенсу без громадянського компонента. Ефективність виховання
громадянськості, як і багатьох інших особистісних характеристик, значною
мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу,
відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються
передусім ті новоутворення, у “конструювання” яких дитина вкладає свої
почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану
активність.

Навчальний курс “Я і Україна” враховує сучасні тенденції розвитку
початкової освіти. Його змістовні компоненти природознавчого і
народознавчого напрямків містять у собі великий потенціал для реалізації
громадянського виховання молодших школярів. Актуалізація такого
потенціалу безумовно є перспективним напрямком роботи сучасної
початкової школи.

РОЗДІЛ 4

ОСВІТНЬО-ВИХОВНЕ ЗНАЧЕННЯ ГЕОГРАФІЧНОГО КРАЄЗНАВСТВА В ШКОЛІ, МІСЦЕ У
ПАТРІОТИЧНОМУ ВИХОВАННІ

Краєзнавству належить провідна роль у формуванні духовності. З
усебічного вивчення під керівництвом учителя природних,
соціально-економічних та історичних умов рідного краю (села, району,
міста, області, мікрорайону, школи), тобто з краєзнавства, починається
українознавства. Шкільне краєзнавство як одна з ланок навчально-виховної
роботи має географічний, історичний, літературний, етнографічний,
фольклорний, природознавчий та інші напрями. Усі вони тісно пов’язані
між собою як за змістом, так і за формами організації і методами
використання.

Для успішного викладання шкільних курсів географії на краєзнавчій
основі необхідні підручники, робочі зошити, методичні посібники та
рекомендації.

Науково-методичне забезпечення впровадження засобів географічного
краєзнавства включає:

створення у школах краєзнавчих куточків, кімнат, музеїв, оформлення
навчальних кабінетів, географічних майданчиків, метеорологічних постів,
екологічних стежок, проведення шкільних природних моніторингів тощо;

проведення позакласних, позашкільних заходів (туристсько-краєзнавчі,
екологічні походи, робота клубів «Планета», олімпіади з географії та
економіки, участь у конкурсах Малої академії наук з географії та
геології, тижні географії, вечори);

вивчення та впровадження передового педагогічного досвіду, проведення
ярмарків педагогічних ідей;

випуск та пропаганда краєзнавчої літератури, створення банку інформації
з географічного краєзнавства.

Цінним є досвід роботи шкіл України проведення туристських походів,
екологічних експедицій з метою вивчення учнями шкіл міста малих річок.
Учасники таких походів та експедицій проводять екологічну експертизу
водойм, займаються очищенням джерел, вивчають фауну і флору та
здійснюють пошук шляхів їх збереження. Учні записують народні легенди,
спогади старожилів про минуле. Це духовно збагачує молодь, сприяє
пізнанню і збереженню нею загальнолюдських цінностей, формуванню
національної свідомості.

Учителям загальноосвітніх шкіл розроблені авторські програми «Юні
географи-краєзнавці» для гуртківців шкіл і позашкільних закладів.
Гурткова робота у ній побудована на детальному розгляді всіх компонентів
природи (геологія, рельєф, корисні копалини, клімат, внутрішні води,
ґрунти, рослинний і тваринний світ). У процесі вивчення свого краю
проводиться комплексне дослідження території, ЛК. Економічні дослідження
спрямовані на вивчення промисловості, сільського господарства,
транспорту краю, роботи окремих підприємств. На заняттях гуртка належна
увага приділяється темам «Населення області», «Охорона природи»,
«Топоніміка та мікротопоніміка».

Гуртківці беруть активну участь у другому етапі Всеукраїнської
історико-географічної експедиції учнівської молоді «Мікротопоніми
України». Своїми плідними пошуками вони зробили значний внесок у справу
державного значення — формування національного інформаційного банку
географічних назв України, відшукали і поновили забуті й незафіксовані в
інформаційних джерелах мікро-топоніми.

Краєзнавча робота, яка проводиться юними туристами під час екскурсій і
туристських походів, є найбільш ефективною формою вивчення рідного краю.
У програмі значна роль відводиться саме цим формам роботи, оскільки вони
дають можливість організувати постійні спостереження за певними
географічними об’єктами, явищами і процесами, зібрати цінний краєзнавчий
матеріал.

Краєзнавство всебічно розвиває світогляд учнів, прищеплює їм навички
дивитися на світ очима дослідника. Завдяки краєзнавчим спостереженням
відбувається активне засвоєння учнями навчального матеріалу і набуття
ними навичок, необхідних у житті. Краєзнавчий принцип дає можливість
будувати роботу в гуртку за дидактичним правилом — від відомого до
невідомого. Багатогранне і різноманітне життя рідного краю дає
невичерпний цікавий наочний матеріал для навчання і виховання дітей,
допомагає поєднувати теорію з практикою.

Для старшокласників особливо є корисними і самі матеріали, які вони
отримують, і спілкування з працівниками. Та інформація, яку вони здобули
самі, для них особливо цінна.

Таким чином, можливості географічного краєзнавства багатогранні. Воно
допомагає конкретизувати найскладніші абстрактні поняття, зробити їх
дохідливішими, більш життєвими. Розуміння суті явищ — найважливіша умова
свідомого засвоєння учнями навчального матеріалу. Реальне життя є
надійним засобом унаочнення. У процесі спостереження, дослідження
місцевих природних і суспільних явищ учні легко засвоюють особливості
будь-яких об’єктів. У них розвивається спостережливість, уміння виявляти
зв’язки і взаємозв’язки у природі і суспільстві. Вони вчаться
орієнтуватися та проводити вимірні роботи на місцевості [17, c.194-195].

ВИСНОВКИ

Отже, у процесі вивчення природознавчих основ діти здобувають
елементарні знання про єдність і розмаїтість навколишньої природи, її
охороні, знайомляться із картинами природи нашої Батьківщини, одержують
загальне уявлення про організм людини, на основі чого формуються
гігієнічні навички, настільки потрібні в житті кожної людини. Цим
значення предмета не обмежується. Основна ідея шкільного предмета
природознавства складається в розкритті й встановленні зв’язків між
компонентами неживої й живої природи, у поясненні впливу всіх
компонентів природи на трудову діяльність людей, яка пов’язана в значній
мірі з використанням природи й відповідно до цього – вихованням
дбайливого відношення до неї. У процесі реалізації цієї ідеї створюються
великі можливості комплексного підходу до навчання підростаючого
покоління. Відомо, що вчитель, навчаючи, виховує й розвиває дітей.

У рішенні проблеми виховання й розвитку учнів особливе значення належить
уроку. На уроці, як відомо, реалізуються всі поставлені перед школою
завдання: пізнавальні, виховні, розвиваючі.

Сьогодні перед школою як соціальним інститутом стоїть складне і
відповідальне завдання – сформувати в учнів комплекс громадянських
якостей, глибоке розуміння ними належності до українського народу, до
своєї Батьківщини, внутрішню потребу й готовність відстоювати та
захищати її інтереси, реалізовувати свій особистісний потенціал на благо
зміцнення української держави.

У “Концепції громадянського виховання особистості в умовах розвитку
української державності” зазначено, що домінантною основою розвитку
українського суспільства є виховання “свідомого громадянина, патріота,
набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних
взаємовідносин, формування у молоді потреби та уміння жити в
громадянському суспільстві, духовності та фізичної досконалості,
моральної, художньо – естетичної, трудової, екологічної культури”.

Мета курсу “Я і Україна” в початковій школі – сприяти формуванню в учнів
потреби до пізнання світу і людини, вихованню патріотизму і поваги до
Української держави. У процесі навчання у молодших школярів формуються
уявлення про цілісність світу, природне і соціальне оточення як
середовище життєдіяльності людини, її належність до природи і
суспільства; засвоюються емпіричні та узагальнені уявлення і поняття,
які відображають основні властивості й закономірності реального світу,
розширюють і впорядковують соціальний та пізнавальний досвід.

Курс «Я і Україна» спрямований на формування особистості майбутнього
громадянина України – людини, здатної брати на себе відповідальність за
минуле і майбутнє  рідної землі (природне довкілля ) та свого народу
(суспільне довкілля). Україна, її державотворчі цінності, вироблення
громадянських почуттів – ці елементи змісту курсу “Я і Україна” є
першорядними, що задають мету реалізації програми.

Мета краєзнавчої тематики курсу “Я і Україна” – введення дитини у
чарівний світ культурно – історичних надбань народу, рідного краю і на
цій основі виховання високоморального, національно – свідомого
підростаючого покоління – патріотів, спадкоємців і продовжувачів
національних традицій.

Вітчизнознавство починається із краєзнавства – історичного,
етнографічного, географічного, фольклорного, літературного. Беручи
активну участь у багатогранній краєзнавчій роботі, діти з раннього
шкільного віку прилучаються до героїки минулих епох, трудових подвигів,
справ і мистецьких традицій дідів і прадідів, їхнього подвижництва в
ім’я вільного життя. Комплексна, всебічна краєзнавча робота дає змогу
вивчати і цілісно сприймати національний колорит рідного краю:
оригінальний спосіб життя українців, їхній стиль поведінки, самобутній
спосіб мислення, мистецтво, національну психологію тощо. Краєзнавча
діяльність створює умови для глибокого засвоєння учнями регіональних
особливостей національного життя (етнографічних, фольклорних, мовних
тощо). Завдяки цьому  молодші школярі глибоко усвідомлюють себе як
частину народу, в них виховується любов до рідного села, міста, краю.

Реалізація громадянських цінностей також здійснюється через
природознавчий напрям курсу “Я і Україна”. Ще видатний педагог
К.Д.Ушинський відмітив правильно, що любов до своїх рідних місць має
“глибокий, думками і почуття голосу рідної природи”. Зазначений напрям
ознайомлює учнів з різноманітністю природи, господарською діяльністю
населення, охороною і збереженням природи рідного краю, України, Землі,
з системою цінностей у ставленні до природи,  до людей, до самого себе:
спрямовує практичну діяльність учнів, пов’язану з охороною природи та
свого здоров’я. Краєзнавство – є чудовим помічником в естетичному
вихованні учнів як на уроках, так і в позашкільній роботі. Воно сприяє
збагаченню учнів знаннями про літературу і мистецтво рідного краю,
розширює спільні розуміння про мистецтво.

Таким чином, громадянське виховання у сучасному виховному процесі
початкової школи має надзвичайно важливе значення. Повноцінне формування
особистості молодшого школяра не може позитивно реалізовуватися без
громадянської основи. Сьогодні як ніколи важливо спрямовувати дітей на
вибір громадянсько – національних ідеалів та ціннісних орієнтацій у
їхньому житті. Всебічне виховання підростаючої особистості в наш час не
має сенсу без громадянського компонента. Ефективність виховання
громадянськості, як і багатьох інших особистісних характеристик, значною
мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу,
відповідно до якого в структурі особистості виникають і закріплюються
передусім ті новоутворення, у “конструювання” яких дитина вкладає свої
почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану
активність.

Навчальний курс природознавства враховує сучасні тенденції розвитку
освіти. Його змістовні компоненти природознавчого і народознавчого
напрямків містять у собі великий потенціал для реалізації громадянського
виховання школярів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Андрущенко В.П. Роздуми про освіту: Статті, нариси, інтерв’ю /
В.П.Андрущенко. – К.: Знання України, 2008. – 819 с

Байбара Т.М. Методика навчання природознавства в початкових класах:
Навч. посібник – К.: Веселка, 1998. – 333 с.

Виноградова Н.Ф. Окружающий мир. Методика, обучение / Н.Ф.Виноградова. –
М.: Вентана-Граф, 2005.

Воспитание и развитие детей в процессе обучения природоведению: Из опыта
работы. Пособие для учителя. / Составитель Мельчаков Л.Ф. – М.:
Просвещение, 2001.

Горощенко В.П., Степанов И.А. Методика преподавания природоведения. –
М.: Просвещение, 2005.

Григорьянц А.Г., Малкина Л.Г. Ознакомление с окружающим миром. Книга для
учителя. – Ташкент, 1987.

Дежникова Н.С., Иванова Л.Ю. Воспитание экологической культуры у детей и
подростков: Учебное пособие. – М.: Педагогическое общество России, 2001.
– 64 с.

Деревянко В.А., Савельева С.С., Бабанский И.Т. Уроки экологического
творчества. // Начальная школа. – 2000, №12, – С.40-44.

Друзь 3.В. Пізнавальні завдання з ознайомлення з навколишнім світом у
1-2 класах, – К.: Радянська школа, 1990.

Клепинина 3.А., Чистова Л.П. Дневник наблюдений за природой и трудовой
деятельностью человека. – М., 1988.

Кузнецов В.И., Идлис Г.М., Гутина В.Н. Естествознание. – М.: Агар, 1996.

Кузнецова Л.В. Гармоничное развитие личности младшего школьника. – М.:
Литер, 2001.

Мечник Л.А., Мечник І.І. Посібник для вчителів. – Тернопіль, 1998.

Минаева В.М. Внеклассная работа по природоведению в начальных классах. –
Мн.: Нар. асвета, 1980.

Монгомена Л.И. Развитие познавательной активности на уроках
природоведения. / Начальная школа. – М., 1999,3. – С.41-43.

Морозова Е.Е., Коваленко Л.И. Методика преподавания природоведения.
Методическое пособие. – Саратов: изд-во Саратовского пед. ин-та, 1999. –
22с.

Нарочна Л.К. Методика викладання природознавства: Навч. посібник для
пед. уч-щ, 2-ге вид., перероб. і доп. – К.: Вища шк., 1990. – 301 с.

Пакулова В.М., Кузнецова В.И. Методика преподавания природоведения. –
М.: Просвещение, 1990.

Погорелова Н.А. Формирование познавательных интересов младших школьников
в процессе изучения природоведения во втором классе. – Свердловск: СПИ,
1983.

Подзоров В.И. Природоведение с методикой преподавания: Практикум: Учеб.
пособие. – К.: Выща шк., 1990. – 85 с.

Програма середньої загальноосвітньої школи 1-3 класів. – К.: “Освіта” –
1998 – с.152-157.

Русова С. Дошкільне виховання. Українське видавництво в Катеринославі /
С Русова. – 1918. – 162 с

Русова С. Нова школа. Видавництво “Українська школа” / С Русова. — К.,
1917. -20 с.

Русова С. Позашкільна освіта. Засоби її переведення / Н.А. Корф. – К.:
Дзвін. – 88 с

Сухомлинский В.А. Сердце отдаю детям // Избранные педагогические
сочинения. T.1. – М., 1979.

Сухомлинська О.В. Історико-педагогічний процес: нові підходи до
загальних проблем / О.В. Сухомлинська. – К.: А.П.Н., 2003. – 68 с

Трусова Т.М. Воспитание любви к природе. // Начальная школа. – 1999, N8.
– C.63-64.

Ушинский К.Д. Избранные сочинения. – М., 1968.

Фонарева А.М. Развитие личности ребенка. – М., 1987.

Формирование личности: Проблемы комплексного подхода в процессе
воспитания школьников /Под ред. Г.Н. Филонова. – М., 1983.

Хафизова Л.М. Как знакомить детей с правилами поведения в природе. //
Начальная школа. – 1992, №8. – C.40-46.

Холомкина А.И. Осенняя экскурсия в парк. // Начальная школа. – 1997, №9.
– C.63-65.

Шарапова Л.С. Навчання в 3-2 класах. Природознавство. – К.: Освіта,
2007.

PAGE

PAGE 2

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020