Виховання гуманних почуттів у дошкільників

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

Виховання гуманних почуттів у дошкільників

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ГУМАНІЗМУ

У ДОШКІЛЬНЯТ……………………………………………………………… 5

1.1. Сучасні дослідники про виховання гуманних почуттів у дітей
дошкільного віку………………………………………………………………. 5

1.2. Головні підходи у вихованні гуманних почутів у дошкільників……… 9

РОЗДІЛ 2. РОЗВИТОК ГУМАННОГО СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА
РОЗВИТКУ ГУМАННИХ ПОЧУТТІВ У ДОШКІЛЬНЯТ………………………………………………………………… 14

2.1. Значення ознайомлення дошкільнят з тваринним світом для розвитку
гуманності………………………………………………………………………. 14

2.2. Методи і форми роботи з виховання гуманного ставлення до тварин …
16

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………….. 22

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ………………………………………. 23

ВСТУП

Актуальність дослідження. В умовах сьогодення світова суспільна
свідомість на всіх рівнях розглядає гуманізм як основний принцип і
критерій суспільного прогресу. Це викликало актуалізацію ідей
гуманістичного виховання підростаючого покоління. Особистість формується
сукупністю чинників і, зокрема, тими соціальними відносинами, в які
людина вступає, і якщо в них багато жорстокості, байдужості, егоїзму, то
це стане надбанням дитини і буде визначати її поведінку. Оскільки
дошкільний вік визнано дослідниками найбільш важливим періодом
особистісного становлення, то у контексті зазначеного актуальність
дослідження визначається необхідністю розв’язання нагальних проблем –
зміни традиційних підходів до організації життєдіяльності дітей
дошкільного віку, теоретичного осмислення і методичної розробки змісту
гуманістичного виховання дітей в дошкільному закладі і сім’ї.

Проблема гуманістичного виховання дітей дошкільного віку привертає увагу
багатьох науковців. Для нашого дослідження важливими є ідеї
гуманістичної спрямованості освітньо-виховного середовища у дошкільному
закладі, означені у роботах І.Беха, О. Кононко, Т. Поніманської та ін.
[3; 11; 14]. Необхідність виховання гуманної поведінки у дітей старшого
дошкільного віку зумовлена тим, що цей вік визнано сенситивним для
морального розвитку особистості, що ґрунтовно висвітлено в працях
Л.Виготського, О.Запорожця [6; 15]. Незважаючи на різноманітність
досліджень розвитку гуманної особистості (В.Абраменкова, І.Бех,
А.Гончаренко, О.Кононко, Т.Поніманська, Н.Цуканова та ін.), проблема
виховання гуманної поведінки в дітей ще не одержала сьогодні всебічного
висвітлення. У контексті зазначеного актуальним є звернення до
прогресивних думок педагогів і психологів щодо виховання гуманності у
дітей.

Мета і завдання дослідження. У даній роботі поставлено за мету розкриття
головних підходів у вихованні гуманних почуттів у дошкільників, розвиток
гуманного ставлення до оточуючого світу.

Об’єкт дослідження: виховний процес дітей дошкільного віку.

Предмет дослідження: розвиток гуманних почуттів у дошкільників, основні
напрямки виховного процесу щодо розвитку гуманного ставлення до
оточуючого світу.

Методи дослідження: під час виконання дослідження були використані такі
загальнонаукові методи як літературний, аналіз, синтез, порівняння,
узагальнення та ін.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка містить два розділи та чотири підрозділи, висновків і списку
використаних джерел.

РОЗДІЛ 1

ОСОБЛИВОСТІ ВИХОВАННЯ ГУМАНІЗМУ У ДОШКІЛЬНЯТ

1.1. Сучасні дослідники про виховання гуманних почуттів у дітей
дошкільного віку

Протягом історії розвитку гуманістичної думки вітчизняними і зарубіжними
дослідниками обґрунтована ідея щодо необхідності виховання гуманізму у
дітей з раннього дитинства.

Гуманна поведінка як складова морального виховання дотично розглядається
у психолого-педагогічних дослідженнях морального розвитку дитини.
Загальновизнаним є положення про те, що розвитку гуманної особистості
сприяє створення емоційного благополуччя.

Вивчаючи процес морального виховання дошкільників, О. Кульчицька
відзначає, що 6 — 7 річна дитина починає усвідомлювати не лише свої
окремі вчинки, але, певною мірою, і свої якості, які виявляються у цих
вчинках. Гуманна поведінка дітей певною мірою залежить від їх емоційного
стану. Емоції забезпечують підготовку нервової системи до діяльності і
сприяють засвоєнню заданого матеріалу, оскільки однією із функцій емоцій
є регулятивність.

Т. Титаренко, досліджуючи вплив емоцій на моральний розвиток
дошкільників, стверджує, що регулятивна функція емоцій, яка спрямована
на пом’якшення імперативності моральних вимог, полегшує їх
інтеріоризацію. Дитина сприймає необхідне не як зовнішнє, примусове, а
як предмет своїх соціальних потреб, що формуються як щось особливо
значуще, бажане [16]. Функціонування емоцій в моральній регуляції у ролі
спонукань передбачає зародження потреби в обумовленій моральними
вимогами поведінці. Саме моральна потреба і є продукт діяльності
спонукальної функції емоцій, що міститься і в оцінці, і в образі
необхідної поведінки. У моральній потребі співіснують і притаманна
емоційній регуляції внутрішня свобода, бажання діяти певним чином, і
властива моральній регуляції необхідність співвіднесення особистого і
суспільного.

Дослідження О. Кошелєвої, Я. Неверович, О. Запорожця вказують на те, що
у дошкільному віці емоції є основою виникнення мотивів як регуляторів
діяльності і поведінки. Зауважено, що виняткову роль у становленні
особистості дитини і формуванні її активної життєвої позиції відіграють
моральні емоції. Це емоції, які мають велике значення для виховання
гуманності, емпатійності, людськості.

Одним із важливих чинників розвитку потреби у моральній поведінці є
моральна самооцінка, яка виникає на кінець дошкільного віку, уявлення
власного емоційного стану і передбачення наслідків для самого себе
втручання або невтручання у ситуацію (самосхвалення, самозвинувачення).
Т. Титаренко робить висновок про те, що однією з важливих умов розвитку
моральної саморегуляції є розвиток внутрішніх емоційних уявлень дитини
про те, якою б вона хотіла себе бачити у моральній ситуації незалежно
від усякого контролю і зовнішніх санкцій [16].

Як зазначає Т. Поніманська, моральна регуляція поведінки включає вимоги
до самої дитини оцінити свої дії і відповідним чином спрямовувати свою
поведінку. Це свідчить про те, що оцінка, якій піддається моральний
вчинок, повинна стати внутрішнім регулятором [14]. Результати
дослідження (С. Якобсон і В. Щур) засвідчили, що рушійною силою в
подоланні поведінки, яка не відповідає моральній нормі, є суперечність
між уявленнями дитини про себе як хорошу і розумінням свого вчинку як
поганого. Оскільки моральний розвиток передбачає засвоєння мотивів і
способів моральної поведінки, то практичне виконання моральної норми
стає необхідним.

Істотною передумовою для формування гуманної поведінки у дітей старшого
дошкільного віку є виникнення на межі 6-го і 7-го років життя вищих
почуттів, до яких належать гуманні (В.Абраменкова). Гуманні почуття
викликають складні переживання, якими дитина реагує на окремі події
зовнішнього світу та на власні вчинки. Дослідження дають змогу говорити
про те, що розвиток гуманних почуттів відбувається за умови переживання
дітьми позитивних емоцій, спонукання дітей до добрих починань,
цілеспрямованого навчання їх емоційно-виразним засобам передачі власних
переживань (В. Котирло, С. Ладивір).

В. Нечаєва, досліджуючи моральні почуття дошкільників, зазначає, що вони
формуються в процесі усвідомлення і виконання моральних норм поведінки в
ігровій, навчальній і трудовій діяльності. Встановлені у будь-якій
діяльності визначені правила сприяють формуванню у дітей здатності їм
підкорятися, а також стають підставою для оцінки самою дитиною поведінки
інших дітей, а потім і своєї власної, що набуває для неї значення
істинних норм моральної поведінки.

Засвоєння моральних норм поведінки є необхідною умовою соціального
розвитку, тому унормованість вчені розглядають як основну характеристику
поведінки дошкільника. Оцінювання своїх вчинків і якостей, а також
однолітків, передбачає їх співвіднесення з нормою. Тому на етапі
дошкільного дитинства моральні норми належать до особистісних мотивів
поведінки (Є.Субботський, В.Щур та ін.). Їх розуміння необхідне дітям
для побудови своїх вчинків. Ще однією характеристикою моральних норм
стосовно дітей дошкільного віку, є їх пов’язаність з якостями
особистості (С.Якобсон). Автори вказують, що існує думка, згідно з якою
соціальна норма, будучи засвоєна і ставши набуттям особистості, стає її
так званою якістю. Тобто норма ніби співвідноситься з певним
психологічним утворенням.

Дана думка повною мірою стосується і поняття «гуманна поведінка».
Виховання гуманності може бути ефективним за умови представлення її на
етапі першопочаткового становлення особистості у вигляді моральної
норми-цінності поведінки.

У дослідженні Т. Поніманської моральна норма також розглядається як одна
із форм моральної свідомості, яка в процесі виховання може бути
представлена як визначені правила поведінки, що передбачають способи дії
у конкретних ситуаціях [14, с.10].

Така позиція збігається з думкою Л. Божович про те, що спочатку
виконання необхідної норми поведінки сприймається дитиною як деяка
обов’язкова умова для отримання схвалення з боку дорослого, і, отже, для
збереження з ним таких взаємин, у яких дитина-дошкільник відчуває велику
необхідність. У процесі подальшого розвитку дитина, виконуючи норми
поведінки, завдяки зв’язку цього виконання з позитивним емоційним
переживанням, починає сприймати їх як щось позитивне для себе. Для
дитини прагнення слідувати вимогам дорослих і засвоєним нормам починає
виступати у формі узагальненої категорії – «треба». Це і є та перша
моральна мотиваційна інстанція, якою починає керуватися дитина і яка
виступає для неї не тільки у відповідному знанні, а й у безпосередньому
переживанні необхідності діяти саме так, а не інакше. На думку Л.
Божович, у цьому переживанні виявлено в своїй першопочатковій формі
почуття обов’язку, яке і є основним моральним мотивом, що безпосередньо
спонукає поведінку дитини. Отже, моральні мотиви являють собою якісно
новий тип мотивації, обумовлюючий і якісно новий тип поведінки.

Відтак, до кінця дошкільного дитинства виникають нові мотиви вчинків і
дій, серед яких особливого значення набувають моральні мотиви, суспільні
за змістом, пов’язані з розумінням взаємин з людьми, обов’язком.

Вивчаючи проблему домінуючих мотивів у різних видах діяльності (в
ігровій – Л.Артемова, С. Карпова, О.Усова, Д.Ельконін; у трудовій –
Р.Буре, Я.Неверович, В. Павленчик, Т. Поніманська; у навчальній –
С.Козлова), дослідники дійшли висновку, що на різних ступенях
дошкільного віку дитину спонукають до здійснення діяльності різні
мотиви.

Мотиви поведінки сприяють набуттю дитиною звички поводити себе певним
чином. У дисертаційному дослідженні Н. Цуканової доведено, що досвід
гуманної поведінки у старших дошкільників означає практичне використання
дітьми у взаємовідносинах з навколишніми знань та умінь, норм і правил
гуманної поведінки. Звичка гуманної поведінки визначається як складний
спосіб поведінки, здійснення якого набуває для дітей характеру потреби
діяти узгоджено, домовлятися, поважати колективний задум, підкорятися
загальним правилам, вміти співпереживати, проявляти дружелюбність і
взаємодопомогу, співчуття, вміти надати послугу [17].

1.2. Головні підходи у вихованні гуманних почутів у дошкільників

Психологічні дослідження свідчать, що на формування досвіду і звичок
гуманної поведінки у дітей особливий вплив здійснюють такі фактори:
залучення до позиції дорослого, пробачення вчинку, емоційно-позитивне
спілкування. Вони сприяють виникненню у дітей елементів моральної
самооцінки і формуванню безкорисливої моральної поведінки
(Є.Суботський).

На основі аналізу психолого-педагогічних досліджень доходимо висновку,
що досвід поведінки набувається дітьми в процесі значущої діяльності.
Найбільш значущою, провідною діяльністю дошкільника є гра. Їй належить
одна з головних ролей у виховному впливі на дітей. Це і зумовлює інтерес
дослідників до вивчення ролі гри у моральному вихованні.

Дослідження з проблем формування моральних основ особистості у грі
ґрунтуються на положеннях Л. Виготського, Д. Ельконіна, О. Запорожця
щодо унікальної ролі даного виду діяльності у дошкільному віці.
Розглядаючи формування довільної поведінки з точки зору розвитку
афективно-потребової сфери, Л. Виготський писав: «Дитина діє у грі по
лінії найменшого опору, тобто робить те, що їй найбільше хочеться. У той
час вона навчається діяти по лінії найбільшого опору: підкоряючись
правилам, діти відмовляються від того, що їм хочеться. Таке підкорення
правилам і відмова від дій за безпосереднім імпульсом у грі є шляхом до
максимального задоволення» [6, с.345].

У формуванні особистості надзвичайно важливий момент забезпечується
такою рисою гри, як можливість розкриття у ній морального змісту різних
вчинків для інших людей. Проте, цей зміст стає механізмом регуляції дії
за умови, якщо він емоційно забарвлений. О. Запорожець у грі виділяв
особливу психологічну реальність – діяльність емоційної уяви, яка дає
змогу дитині не тільки уявити, але і пережити віддалені наслідки своїх
вчинків для оточуючих. Він вважав, що для морального розвитку в іграх
важливо не стільки виділяти для дитини моральні і аморальні аспекти
ситуації, а вчити їх переживати.

В. Котирло, Л. Лисюк, Т. Маркова, В. Нечаєва, Л. Почеревіна, Н. Химич
з’ясовували педагогічні умови використання ігрової діяльності у
моральному становленні особистості дитини.

У сучасних дослідженнях значення сюжетно-рольової гри у моральному
розвитку дитини розглядається у парному підході, який ґрунтується на
тому, що при виборі ролі регуляція вчинків здійснюється через ставлення
до популярних персонажів, в образах яких втілені полярні етичні еталони
добра і зла (Л. Стрелкова). Досліджено, що поряд з позитивними еталонами
повинні існувати негативні, які мають виступати як критерії моральної
оцінки.

Джерелом формування соціальної свідомості дитини дошкільного віку гру
називає Д.Ельконін. Це зумовлено тим, що дитина порівнює свою поведінку,
контролює її і намагається слідувати етичним еталонам. Бажання
наслідувати моральний зразок у рольовій поведінці спонукає до активного
оволодіння моральними правилами і сприяє формуванню таких гуманних
якостей, як чуйність, доброзичливість [15]. Л. Артемова відзначає
залежність позиції дитини від успіху в ігровій діяльності і пропонує
конкретні шляхи зміни положення дитини в групі дітей, оскільки успіх
діяльності дитини приводить до зміни особистої поведінки [2].

Дослідження моральної поведінки у процесі трудової діяльності (Р.Буре,
Я. Неверович, Т. Маркова, В. Нечаєва, Т. Поніманська, В.Павленчик)
встановили, що суспільні мотиви праці, зокрема, прагнення зробити щось
корисне іншій людині, мають місце вже в дошкільному віці. Однак, це
можливо лише за організованих продуктивних дій.

Головним засобом виховання гуманної поведінки у дітей є спілкування з
дорослими та однолітками. Дослідження міжособистісних взаємин дітей
дошкільного віку (Л.Артемова, В.Нечаєва, Т.Репіна, О.Кульчицька,
Г.Лаврентьєва) довели, що через спілкування дитина пізнає соціальний
світ, засвоює соціальний досвід, отримує інформацію і набуває практики
взаємодії, співпереживання, взаємодопомоги.

Основою виникнення взаємин, що відповідають моральним нормам поведінки,
є формування емоційно-позитивного ставлення дітей до оточуючих (Л.
Артемова, Н. Химич, Т. Титаренко, А. Гончаренко). Дослідники
стверджують, що емоційне орієнтування на оточуючих людей поряд з іншими
факторами визначається також ставленням до моральних норм, їх емоційною
опосередкованістю, а оволодіння дітьми емпатійними, альтруїстичними і
кооперативними діями, опанування засобами їх емоційного вираження можуть
бути умовами формування гуманних взаємовідносин у дітей 6 років.

Як засвідчують дослідження Т.Алексєєнко, М.Боришевського, О.Докукіної,
сім’я створює сприятливий емоційно-психологічний мікроклімат, заснований
на неповторній близькості батьків з дітьми, яка неможлива в інших
ситуаціях спілкування дітей з дорослими; формує характер, звички,
ставлення до людей, праці, суспільства, природи і ін.; дає уроки життя в
усіх його виявах, виконуючи своєрідне тренування у виконанні певних
функцій.

Значної уваги проблемі взаємин дітей і батьків надає О.Косарєва.
Батьківсько-дитячі взаємини характеризуються нею як процес та результат
індивідуального, суб’єктивно-вибіркового відображення сімейних зв’язків,
які опосередковують внутрішню та зовнішню активність батьків і дітей в
їхній спільній життєдіяльності. Під гармонійними взаєминами батьків і
дітей розглядаються відносини, засновані на узгодженні основних
компонентів взаємин (довірче рівноправне ставлення, особистісно
зорієнтований стиль спілкування, урахування індивідуальних потреб
батьків і дітей).

Ці дані збігаються з висновками дослідження В. Кан-Каліка, результати
якого засвідчили, що дефіцит спілкування між батьками і дітьми викликає
важкі психологічні наслідки. Автор стверджує, що виховна функція може
бути успішно реалізована лише у благополучній сім’ї, де приділяється
увага спілкуванню.

Динаміка спілкування, яка протягом дошкільного віку проходить кілька
етапів: від потреби маляти у вчасному догляді, увазі і доброзичливості
оточуючих (ранній вік) до усвідомленості потреби в повазі дорослих
(молодший дошкільний вік), до потреби у взаєморозумінні (старші
дошкільники). Саме задоволення цих потреб дитини дорослими закладає
фундамент їхнього взаєморозуміння та формування гуманних взаємин. Ці
взаємини повинні ґрунтуватися на основі любові і логіки, а ефективність
виховання досягається любов’ю, яка не означає вседозволеність, не
терпить зневажливого ставлення, але в той же час є такою сильною, що
дозволяє дітям робити помилки і вчитися на них. Логіка зосереджується на
наслідках, які є регулятором цих помилок. Наслідки у поєднанні з
батьківським розумінням і співпереживанням дитячих проблем, болю і горя
несуть у собі великий виховний потенціал, внаслідок чого формується
самооцінка дитини, її вміння поводитися відповідно у життєвих ситуаціях,
обумовити свої вчинки і відповідати за них (Т. Алексєєнко).

Значний пізнавальний потенціал для формування уявлень дітей про
гуманність закладений у використанні літератури як
емоційно-педагогічного засобу гуманістичного виховання (А. Виноградова,
С. Литвиненко, Л. Стрелкова, В. Сухомлинський). Виховання художнім
словом приводить до позитивних змін емоційної сфери дитини, сприяє появі
у неї відгуку на різноманітні події життя, перебудовує її суб’єктивний
світ. Досліджено, що художня література сприяє виникненню у дітей саме
емоційного ставлення до описаних подій, природи, героїв, персонажів
літературних творів, до оточуючих людей, до дійсності, а розуміння
моральних колізій твору виникає досить рано і виступає внутрішнім
регулятором гуманної взаємодії дітей.

@

B

A

I

I

a

B

I

a A

??6?a

¦ TH a ?

3/4

E

0жений світ духовних цінностей, які наповнюють сенсом життя дорослих
людей. Дякуючи казці дитина пізнає світ не лише розумом, а й серцем. І
не лише пізнає, але й відгукується на події і явища навколишнього світу,
виражає своє ставлення до добра і зла.

Дослідження свідчать, що на прикладах казкових героїв діти вчаться
оцінювати свої дії і дії інших, казкові сюжети містять яскраві приклади
гуманної та антигуманної поведінки, гуманних та антигуманних стосунків
(С.Литвиненко).

У вихованні гуманної поведінки варто враховувати гендерні особливості.
Педагогічні умови становлення гуманних взаємин дошкільників у
різностатевих та одностатевих угрупуваннях досліджені А. Гончаренко [5].
Доведено, що означені взаємини формуються, якщо: створено сприятливий
психологічний клімат у сім’ї та дошкільному навчальному закладі,
постійно культивуються позитивні взаємини партнерів; організований
освітній процес орієнтується на індивідуальність, своєрідність дитини;
розвивається потреба дошкільників у морально-ціннісній взаємодії;
правила гуманного ставлення є предметом самосвідомості дошкільників.

Педагогічні умови формування гуманістичної спрямованості спілкування
старших дошкільників виявлено у дослідженні О. Козлюк. Це гуманізація
взаємин між дорослими і дітьми у всіх формах навчально-виховної роботи у
дошкільному навчальному закладі; створення позитивного емоційного
клімату взаємин дітей у колективі; взаємодія дошкільного навчального
закладу з батьками щодо гуманізації їхнього спілкування з дітьми.

РОЗДІЛ 2

РОЗВИТОК ГУМАННОГО СТАВЛЕННЯ ДО ТВАРИН ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА РОЗВИТКУ
ГУМАННИХ ПОЧУТТІВ У ДОШКІЛЬНЯТ

2.1. Значення ознайомлення дошкільнят з тваринним світом для розвитку
гуманності

Усі видатні мислителі і педагоги минулого надавали великого значення
природи як засобу виховання дітей: Я. А. Коменський бачив у природі
джерело знань, засіб для розвитку розуму, почуттів і волі. К. Д.
Ушинський був за те, щоб «вести дітей в природу», щоб повідомляти їм все
доступне і корисне для їх розумового і словесного розвитку [16 с.19].

Саме на етапі дошкільного дитинства дитина отримує емоційні враження про
природу, формує гуманні почуття, накопичує уявлення про різних формах
життя, тобто у нього формуються першооснови екологічного мислення,
свідомості, закладаються початкові елементи екологічної культури. Але
відбувається це тільки за однієї умови: якщо дорослі, які виховують
дитину, самі володіють екологічною культурою: розуміють загальні для
всіх людей проблеми і турбуються з їх приводу, показують маленькій
людині прекрасний світ природи, допомагають налагодити стосунки з ним.

Екологічна освіта та виховання, спрямоване на формування у людини
наукового пізнання природи, переконань і практичних навичок, певної
орієнтації й активної життєвої позиції в галузі охорони природи,
раціонального використання і відтворення природних ресурсів є
об’єктивною необхідністю для всього людства. Люди часом не усвідомлюють,
як пагубний обмежено-утилітарний підхід до природного середовища; довгий
час існувала думка про невичерпність і вічності природи. Але ці уявлення
були не вірні, і негативні наслідки даних помилок ми зараз відчуваємо на
собі. Наших дітей потрібно виховувати поза вікової споживчої традиції, в
зовсім іншому, співчутливе і шанобливе ставлення до природи, в розумінні
того, що природа — джерело всього нашого життя — духовної, матеріальної
і фізичної. Зрозуміло, людина завжди буде споживати природу, завжди буде
брати у неї необхідне для життя і розвитку. Ми бачимо тепер, що повинні
навчитися брати в такій формі, яка не викликає руйнування природи,
повинні навчитися не лише брати, але і віддавати, і оберігати природу
таким чином, щоб вона не тільки задовольняла наші потреби, але і сама
удосконалювалася. Ми тільки зараз почали дійсно розуміти, якою мірою
природа — джерело фізичної і матеріального життя людини. Але думка про
те, що вона в такій же мірі джерело нашого духовного життя для
більшості, до цих пір знаходиться за сімома замками. Природа є основою
естетичного аспекту нашого духовного життя. Краса форм, гармонія фарб і
звуків, їх ритмічні візерунки з глибокої давнини і по нинішній день
неминуче в майбутньому мають первинним джерелом природу.

Сприйняття природи допомагає розвивати такі якості, як життєрадісність,
емоційність, чуйне, уважне ставлення до всього живого. Дитина, покохав
природу, не буде бездумно рвати квіти, розоряти гнізда, ображати тварин.
Придбане в дитинстві вміння бачити і чути природу такою, яка вона є
насправді, викликає в дітей глибокий інтерес до неї, розширює їхні
знання, сприяє формуванню характеру та інтересів.

В основі спілкування дошкільника з природою лежить ставлення старшого до
молодшого (з’являється потреба пестити, піклуватися про рослини і
тварин). Процес взаємодії дитини з рослинним і тваринним світом
суперечливий. Еволюційний ставлення до нього може проявитися у дитини,
як в моральному, так і в безнравственном вчинок. Це пов’язано з
незнанням дошкільника правил взаємодії з об’єктами природи. Тому важливо
формувати у дітей дошкільного віку уявлення про природу і форми
ставлення до неї. Екологічне виховання дошкільника — це і є пізнання
живого, яке поряд з дитиною, у взаємодії із середовищем проживання і
вироблення на цій основі правильних форм взаємодії з ним.

Найважливішою умовою виховання у дітей гуманного ставлення до природи є
усвідомлення ним себе як частини живої природи. Дошкільнику легше
встановити подібності, ніж знайти відмінності. Саме ці подібності ведуть
дитину до порівняння з собою. Наприклад: тварині боляче, як і мені, воно
рухається, живиться, дихає — як і я [8, с.14].

2.2. Методи і форми роботи з виховання гуманного ставлення до тварин

При ознайомленні дітей з тваринним світом вирішують в єдності три
виховні завдання:

1. Формування уявлень про тварин;

2. Розвиток емоційно-позитивного ставлення до тварин;

3. Виховання гуманної дбайливої поведінки в природі.

Здійснюючи роботу в зазначених напрямках необхідно пам’ятати, що
важливою умовою її ефективності є зв’язок дитячого садка і сім’ї. У
сім’ї можуть бути створені умови для найбільш природного і сприятливого
контакту дітей з тваринами.

Основними методами, які використовуються у вихованні, є:

I. Спостереження за об’єктами живої та неживої природи, розглядання
ілюстрацій та картин на теми природи.

II. Бесіди і розповіді про природу, екологічні казки, мовні логічні
задачі.

III. Праця в природі

Для того щоб дати найбільш повне уявлення про тварин, програма по
ознайомленню ділиться на три частини:

1. Зовнішній вигляд тварини, її життєві прояви (частини тіла, що
видаються звуки, характерні рухи, особливості харчування і розмноження).

2. Навколишнє середовище, характер пристосування до умов життя.

3. Принесена користь.

За основну мету заняття, використовувані для формування правильного
уявлення про природу та формування гуманного ставлення можна розділити
таким чином:

— спрямовані на формування нових уявлень про тварин (екскурсії,
спостереження, розгляд картин, читання художніх творів);

— уточнюючі й узагальнюючі знання дітей (бесіди, порівняльні
спостереження, розповіді дітей, малювання);

— активізують, перевіряючі знання дітей (рішення логічних завдань,
загадок, дидактичні ігри) підсумкові бесіди.

Таким чином, екологічне виховання відіграє велику роль у вихованні
гуманного високоосвіченої і культурної людини, забезпечує комплексних
підхід до розвитку особистості, і проявляється це в його ставленні до
людей, до праці, до життя.

Методи екологічного виховання допомагають виховати таку людину, і
направлені на навчання думати, шукати, пробувати і знаходити рішення
[1,11].

Ознайомлення з тваринами в природі. Заняття з ознайомлення дошкільнят з
природою дають можливість формувати знання послідовно, з урахуванням
можливостей дітей і особливостей природного оточення. На заняттях під
керівництвом вихователя формується система елементарних знань у всіх
дітей групи відповідно до вимог програми, у певній системі та
послідовності розвиваються їх основні пізнавальні процеси і здібності. У
повсякденному житті, під час спостережень, ігор, праці у хлопців
накопичується особистий досвід. Заняття дають можливість уточнити і
систематизувати його.

Живий куточок. Відбір рослин і тварин для куточка природи здійснюють
відповідно до програми навчання в дитячому саду. Всі мешканці куточка
повинні бути досить різноманітними і цікавими для спостереження,
невибагливими, щоб праця по догляду за ними був доступний дітям
дошкільного віку, і не сприяв стомлення дітей. Але щоб навчити дітей
любити і берегти тварин і рослини, вихователь повинен сам володіти цими
якостями. При догляді за мешканцями куточка педагог повинен пам’ятати,
що його ставлення до них є зразком, який наслідують діти. Треба добре
знати біологічні особливості рекомендованих для дитячого садка рослин і
тварин, інакше не можна навчити дітей правильним прийомам догляду за
ними.

Ознайомити дітей з природою, виховати любов до неї допоможе куточок
природи дитячого саду, де міститися кімнатні рослини і деякі тварини.

Спостереження допомагають дітям систематично знайомитися зі світом
тварин і виявляти своє уважне ставлення до нього. Вони починають
помічати не тільки незвичайне, дивне, але і в повсякденному, звичному
починають знаходити цікаве.

Догляд за живими мешканцями куточка формує у дітей естетичне сприйняття
і ставлення, вміння створювати красу самому і з повагою ставитися до
праці іншої людини.

Мешканців куточка природи діти бачать щодня, що полегшує роботу
вихователя; під його керівництвом хлопці систематично спостерігають і
доглядають за живими істотами. У процесі догляду за ними діти отримують
уявлення про розмаїття рослинного і тваринного світу на землі, про те,
як ростуть і розвиваються рослини і тварини, які умови для них потрібно
створити. Вихователь вчить дітей порівняльному аналізу: порівнюючи
тварин, знаходити подібності та відмінності між ними, спільне та
відмінне у тварин. Допомагає помічати цікаві особливості зовнішнього
вигляду, поведінки тварин.

У процесі систематичного догляду за рослинами і тваринами вихователь
формує у дітей певні трудові навички, вчить уважно ставитися до
мешканців куточка, піклуватися про тварин, зміцнюючи, таким чином, у
дітей інтерес до природи, наполегливість і досягнення результату.

Плануючи роботу, педагог повинен враховувати конкретні умови: рівень
знань і умінь дітей своєї групи, особливості природного оточення.

Куточок живої природи має величезне значення для здійснення ідей
екологічного виховання дітей. По-перше, постійна присутність рослин і
тварин формує у дітей почуття їхньої необхідності. По-друге,
систематичні спостереження в куточку природи і доступність об’єктів
сприяють розвитку конкретних уявлень про рослини і тварин. По-третє,
залучення дітей до догляду за мешканцями живого куточка закладає основи
дбайливого, відповідального і дбайливого ставлення до живих істот,
виховує любов до природи. По-четверте, здорові і красиві рослини і
тварини впливають на емоції дітей, розвиваючи естетичні почуття.

Читання художньої літератури. Велика перевага мистецтва як засобу
виховання гуманних почуттів — в його емоційній оцінці дійсності.
Мистецтво, художня література активно впливають на почуття і розум
дитини, розвивають його сприйнятливість, емоційність. Недостатній
розвиток цих якостей психіки дитини призводить до штучного обмеження
його можливостей, до виховання людини, яка не відчуває, не розуміє, а
сліпо слідує засвоєним правилами поведінки.

При читанні книги дитина бачить перед собою певну картину, конкретну
ситуацію, образ, переживає описувані події, і чим сильніше його
переживання, тим багатше його почуття і ставлення до дійсності. Правило
моралі набуває в художньому творі живий зміст. Сприйняття мистецтва є
для дитини своєрідною формою пізнання об’єктивної дійсності. Дитина як
би входить всередину подій художнього твору, стає як би їх учасником [8,
с.32].

Через художню літературу педагог повинен навчати дітей доброті,
викликати співчуття, бажання допомогти, радіти і отримувати задоволення
від можливості надати допомогу тварині, яка її потребує. У зв’язку з цим
педагог повинен звернути особливу увагу на відбір творів, методику
читання та проведення бесід з художнім творам з метою формування у дітей
гуманних почуттів і етичних уявлень, на перенесення цих уявлень в життя
і діяльність дітей.

Ознайомлення з тваринами на ділянці дитячого садка . У кожному дитячому
садку є ділянка, на якій діти проводять значну частину часу, особливо в
теплу пору року. Ділянка — це місце для ігор, прогулянок, занять,
спостережень за рослинами і тваринами протягом всього року.

У ясні сонячні літні дні діти помічають, що квітник дитячого садка
сподобався бджолам. То одна бджола, то інша сідає на квітку, відлітає
кудись, а потім з’являється знову. Доречно тут розповісти про користь
цих комах: довго і вперто збирає бджола квітковий нектар, несе його в
стільники, де і утворюється мед. Розповідає педагог і про цілющі
властивості бджолиної отрути.

Знання про птахів діти отримують також на прогулянці, під час
систематичних спостережень за птахами біля годівниці. Під керівництвом
вихователя вони відзначають самі характерні, деякі ознаки зовнішнього
вигляду і звичок птахів, порівнюють контрастних птахів, розпізнають їх
назви. Малюки бачать, що старші діти і вихователь систематично
підгодовують птахів, піклуються про них (особливо в зимовий час, коли
для птахів мало корми), це зміцнює позитивне ставлення дітей до живих
істот і бажання самим піклуватися про них, а так само створює уявлення
про необхідність надання допомоги тваринам у важкий для них час. [9,
с.30]

Спостереження на екскурсіях . Екскурсія — один з видів занять з
ознайомлення дітей з природою. Під час екскурсії дитина може в природній
обстановці спостерігати явища природи, сезонні зміни, побачити, як люди
перетворюють природу у відповідності з вимогами життя і як природа
служить їм.

Переваги екскурсій-занять і в тому, що тут діти мають можливість бачити
рослини і тварин у місці їх існування. Екскурсія допомагає формувати у
дітей первинні світоглядні уявлення про взаємозв’язки, які існують у
природі, матеріалістичне світорозуміння.

Екскурсії в ліс, у поле, на береги річок та озер привертають увагу
дітей, надають можливість під керівництвом вихователя збирати
різноманітний матеріал для подальших спостережень і роботи в групі, в
куточку природи. На екскурсії у дітей розвиваються спостережливість,
інтерес до вивчення природи.

Вони привчаються вдивлятися в предмет і помічати його характерні
особливості. Краса природи викликає у хлопців глибокі переживання,
незабутні враження, сприяє розвитку естетичних почуттів. На цій основі
формується любов до рідної природи, дбайливе ставлення до неї, любов до
Батьківщини.

Гра. Поряд зі спостереженнями для розширення уявлень дітей про доступні
явищах і предметах природи широко використовують різноманітні ігри:
дидактичні, рухливі й творчі. У них діти накопичують чуттєвий досвід,
творчо освоюють набуті знання.

У дидактичних іграх діти уточнюють, закріплюють, розширюють наявні
уявлення про предмети і явища природи, рослинах і тваринах. Багато ігор
підводять дітей до узагальнення і класифікації. Дидактичні ігри сприяють
розвитку пам’яті, уваги, спостережливості, вчать застосовувати наявні
знання в нових умовах, активізують різноманітні розумові процеси,
збагачують словник, сприяють вихованню у дітей уміння гратися разом.

ВИСНОВКИ

Отже, результати аналізу психолого-педагогічних досліджень щодо змісту,
методів та засобів виховання гуманної поведінки старших дошкільників
засвідчують наявність важливих положень, які є підґрунтям у визначені
спрямованості сучасних досліджень у галузі гуманістичного виховання та,
зокрема, гуманної поведінки. Особливістю виховання гуманістичної
спрямованості особистості є те, що вона не обмежується певними формами
освітньо-виховної роботи, місцем у режимі дня, тривалістю в часі. Дитина
здобуває соціальний досвід постійно, а вихователь має постійно
насичувати цей досвід гуманним змістом. Уся атмосфера дошкільного
закладу, поведінка дорослих, спілкування, спільна діяльність дітей – має
сприяти збагаченню досвіду гуманної поведінки.

Перспективи подальшого дослідження полягають у визначенні шляхів
реалізації означеної проблеми в процесі організації життєдіяльності
дітей в дошкільному навчальному закладі.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Авраменкова В. В. Роль совместной деятельности в проявлении гуманного
отношения к сверстнику у дошкольников: автореф. дисс. на соискание
ученой степени канд. психол. наук: спец. 19.00.07 «Педагогическая и
возрастная психология» / В. В. Абраменкова. – М., 1981. – 24 с.

Артемова Л. В. Моральне виховання дошкільників (Формування суспільних
взаємин дітей у грі) / Любов Вікторівна Артемова. – К.: Рад. шк., 1974.
– 104 с.

Бех І. Д. Виховання особистості: у 2-х кн. – К.: Либідь, 2003. – Кн. 1:
Особистісно орієнтований підхід: теоретико-технологічні засади. – 2003.
– 280с. – Кн. 2: Особистісно орієнтований підхід: науково-теоретичні
засади. – 2003. – 344 с.

Буре Р.С. — Дружні хлопці. Виховання гуманних почуттів і відносин у
дошкільнят. — М.: Просвещение, 2003. — С.62

Виховання моральних почуттів у старших дошкільників; Посібник для
вихователя дит. садка / Р.С. Буре, А.М. Виноградова, Г.Н. Година та ін;
Під ред. А.М. Виноградової. — Москва: Просвещение, 1980. — 233 с.

Выготский Л. С. Педагогическая психология / Лев Семенович Выготский; под
ред. В. В. Давыдова. – М.: Педагогика-Пресс, 1996. – 536с.

Гончаренко А .М. Педагогічні умови становлення гуманних взаємин старших
дошкільників: автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед. наук:
спец. 13.00.08 «Дошкільна педагогіка» / А. М. Гончаренко. – К., 2003. –
23 с.

Зеніна Т. Спостерігаємо, пізнаємо, любимо: // Дошкільне виховання. —
2003. — №7. — С. 31-34.

Ібраімова М. Виховання у дітей дбайливого ставлення до тварин //
Дошкільне виховання – 2009. — №1. – С.30-32с.

Іванова Г., Курашова В. Про організацію роботи з екологічного виховання
// Дошкільне виховання. — 2006. — №3. — С.10-12.

Кононко О. Л. Психологічні основи особистісного становлення дошкільника:
(системний підхід) / О. Л. Кононко. – К.: Стилос, 2000. – 336 с.

Корольова А. Земля — наш дім // Дошкільне виховання. — 2004. — №10. —
С.34-36.

Ладивір С.О., Долинна О.П. Виховання гуманних почуттів у дітей. – К.,
2010. – 168 с.

Поніманська Т. І. Теоретико-методичні засади гуманістичного виховання
дітей дошкільного віку: [монографія] / Тамара Іллівна Поніманська. –
Рівне: РДГУ, 2006. – 352 с.

Психология личности и деятельности дошкольника / под ред. А. В.
Запорожца, Д. Б. Эльконина; Академия пед. наук РСФСР. – М.: Просвещение,
1965. – 295 с.

Формирование взаимоотношений дошкольников в детском садка и семье / В.
К. Котырло, Т. М. Титаренко, Ю. А. Приходько и др.; под ред. В. К.
Котырло. – М.: Педагогика, 1987. – 141 с.

Цукатова Н. И. Формирование опыта и привычек гуманного поведения у детей
старшего дошкольного возраста / Н.И.Цуканова. – Брянск, 1994. – 20 с.

PAGE

PAGE 24

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *