.

Цілі та функціональна структура державного управління

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
101 1993
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

ЦІЛІ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНА СТРУКТУРА

ДЕРЖАВНОГО УПРАВЛІННЯ

1. Формування «дерева цілей» державного управління

та його забезпечення

Цілісна система державного управління органічно поєднує у своєму складі:
суб’єкт управління (керуючу систему); об’єкт управління (керовану
систему); всю сукупність різноманітних зв`язків, які при цьому
здійснюються (систему управлінських відносин щодо їх взаємодії). Такий
підхід є найбільш розповсюдженим до першого уявлення про систему
державного управління, але він не надає змогу розкрити всю складність та
масштабність цього поняття, адже суб’єкт і об`єкт управління також є
великими системами, кожна з яких має свої характеристики, розподіляється
на підсистеми та елементи. Державне управління – це система, що
побудована для вирішення багатоцільових завдань; що відображає різні
непорівнянні аспекти та характеристики об’єкту, які складно побачити з
позиції одного спостерігача (суб’єкта управління).

Суб’єкт управління може бути представлений органом влади, установою,
підрозділом апарат) управління чи посадовою особою, які виробляють і
ухвалюють державно-управлінські рішення щодо здійснення керуючого впливу
на підпорядковані об’єкти управління, або регулювання певних процесів
відносин у різних сферах суспільної життєдіяльності.

Згідно з Конституцією України, єдиним джерелом влади у демократичном}
суспільстві виступає народ, який делегує свої повноваження колективним
суб’єктам управління – органам влади. Усвідомлюючи соціальну
відповідальність, вони мають право в межах своєї компетенції формувати
державну політику, приймати рішення та здійснювати цілеспрямовуючий
вплив на об’єкти влади. Але при цьому слід враховувати мінливе
домінування активної ролі суб’єктів і об’єктів державного управління.

Об’єкти управління – це суспільство в цілому,
адміністративно-територіальні утворення, процеси, відносини у різних
галузях, сферах діяльності, організації, колективи, окрема людина, на
які спрямована направляюча, організуюча та контролююча діяльність
відповідних суб’єктів управління.

Кожній із складових частин всієї сукупності об’єктів державного
управління притаманні такі ж властивості, як і будь-якій із
самоорганізованих систем. Тобто, кожна установа, підприємство чи
адміністративно-територіальна одиниця також є системами, які мають свої
органи управління, формують стратегію і тактику діяльності,
пристосовуються до умов природного та соціального життя, виконують
властиві їм функції, реалізують цілі діяльності. В міру розвитку цих
особливостей зменшується потреба у регулюючому впливі держави.

Також, слід звернути увагу, що поняття «об’єкт управління»
розповсюджується й на ті процеси, що регулюються суб’єктами державного
управління, а також соціальні спільноти, які формуються за різними
ознаками (належністю до певних верств населення і національних меншин,
місцем мешкання, політичними поглядами, інтересами та ін.).

Виходячи з того, що держава є спеціальним інститутом для здійснення
управління великою соціально-економічною територіальною системою,
доречно повернутися до термінів, які пов’язані з механізмами управління.
У словнику-довіднику за редакцією В.М. Князєва та В.Д. Бакуменка
«механізми державного управління» визначаються як «практичні заходи,
засоби, важелі, стимули, за допомогою яких органи державної влади
впливають на суспільство, виробництво, будь-яку соціальну систему з
метою досягнення поставлених цілей» [5, с. 116]. Виходячи з
запропонованого підходу до визначення механізму управління як сукупності
різноманітних засобів та важелів здійснення державної влади, «практичні
заходи» мають бути віднесені не до механізмів, а до їх реалізації,
застосування. Згідно з цим не відповідає дійсності запропонована у
словнику-довіднику схема «реального механізму державного управління»,
яка представлена у наступному вигляді: «цілі => рішення => впливи => дії
=> результати» [5, с. 116], оскільки вона являє собою процес управління
будь-якою організацією, у тому числі і такою складною, як держава.

Наприклад, якщо розглядати державне управління з точки зору процесного
підходу, то його послідовність може бути представлена таким чином:

• при розробці державної політики ставляться стратегічні цілі розвитку
держави та через принципи обмежуються шляхи їх досягнення;

• виходячи з державної політики, приймаються рішення, які втілюються у
тому числі у відповідних механізмах управління;

• механізми державного управління та інші доведені до стадії
впровадження рішення реалізують необхідний вплив держави на об’єкти
державного управління;

• об’єкти державного управління під цим впливом здійснюють конкретні
дії;

• дії дають той результат, який сприяє просуванню до цілей державної
політики. Ця послідовність повністю відповідає представленій схемі і
доводить, що використовувані у державному управлінні конкретні механізми
є лише одним з засобів здійснення цілеспрямованого управлінського впливу
з боку держави.

Цілі становлять собою продукт діяльності політичної системи, певним
чином являючись суб’єктивним відбитком об’єктивного.

Об’єктивно цілі державного управління народжуються і мають народжуватись
«знизу» – іти від потреб та інтересів людей, об’єднаних у державу. Зміст
і цілі держави полягають у тому, щоб сприяти матеріальному і духовному
розвиткові свого народу. Внутрішній стан суспільства і проблеми, що його
турбують, є справжнім і актуальним джерелом формування цілей державного
управління.

Необхідне вивчення об’єктивних умов, які створюються навколо суспільства
і всередині нього, реальне визначення можливостей і сили суб’єктивного
фактора, конкретне знання потреб та інтересів окремих об’єктів, на які
спрямовуються керуючі впливи, достовірна оцінка потенціалу державного
управління та здійснення інших дій, які здатні привести в сукупності й у
підсумку до об’єктивної практичної цілеспрямованості державного
управління. Цілепокладання в державному управлінні має рано чи пізно
стати об’єктивним.

Сутність управління вимагає налагодженого цілепокладання, а в ньому
логічного просування від більш абстрактного загального передбачення до
конкретного прогнозування, від нього – до програмування з використанням
сучасної математичної та іншої методології і методики, а далі й до
планування – вибору належним чином дій та їх неухильного втілення в
життя.

Велике соціологічне значення має ієрархія цілей державного управління.
Головним для суспільства і тим самим для державного управління є
створення, підтримання і поліпшення умов для вільної, спокійної, творчої
життєдіяльності людей, налагодження раціональних взаємовідносин між
особистістю, суспільством і державою. Звідси й ієрархія цілей державного
управління, побудована за принципом пріоритету потреб та інтересів
розвитку суспільства.

За джерелом виникнення й змістом, складною й логічною послідовністю
основні види цілей державного управління утворюють таку структуру:

• суспільно-політичні, що охоплюють комплексний, цілісний, збалансований
і якісний розвиток суспільства;

• соціальні, які відображають вплив суспільно-політичних цілей на
соціальну структуру суспільства, взаємовідносини її елементів, стан і
рівень соціального життя людей;

• економічні, які характеризують і утверджують економічні відносини, що
забезпечують матеріальну основу реалізації суспільно-політичних та інших
цілей;

• духовні, пов’язані в одному аспекті зі сприйняттям духовних
(культурних) цінностей, якими керується суспільство, а в другому – з
підключенням духовного потенціалу суспільства в реалізацію
суспільно-політичних і соціальних цілей.

Вони певним чином уточнюються конкретизованими цілями, які є нижчим
рівнем цілей порівняно з основними, а саме:

• діяльнісно-праксеологічними, що передбачають розподіл і регулювання
діяльності за конкретними структурами механізму держави та державного
апарату;

• організаційними, які спрямовані на вирішення організаційних проблем у
суб’єктах і об’єктах державного управління – побудову відповідних
функціональних і організаційних структур;

• виробничими, що полягають у створенні й підтриманні активності тих
керованих об’єктів, які відповідають за досягнення названих вище цілей і
сприяють їх реалізації;

• інформаційними, що забезпечують процеси цілевизна-чення,
цілепокладання, цілереалізації та оцінювання ціледосягнення необхідною,
достовірною, достатньою та адекватною інформацією;

• роз’яснюючими, що вимагають відпрацювання знань, мотивів і стимулів,
які сприяють практичному досягненню комплексу цілей державного
управління.

Цілі державного управління також поділяють на: стратегічні, пов’язані з
якістю суспільства, його збереженням і перетворенням; тактичні;
оперативні.

У процесі цілевиявлення важливе значення має побудова «дерева» цілей
державного управління на основі визначення стратегічної цілі й розбивки
її на цілі нижчого порядку.

Цілі державного управління, представлені в певному «дереві», мають
відповідати таким вимогам:

• бути об’єктивно зумовленими й обґрунтованими, виходити з об’єктивних
закономірностей і тенденцій суспільного розвитку й діяльності людей;

• бути соціально мотивованими, тобто йти від потреб, запитів й інтересів
людей, відповідати їм і викликати цим самим розуміння, підтримку цілей,
прагнення втілити їх у життя;

• бути науково обґрунтованими, тобто підкріпленими відповідними
науковими дослідженнями прогнозів економічного, соціального та духовного
розвитку суспільства;

• бути системно організованими, включати в певній послідовності цілі
стратегічні, тактичні й оперативні, загальні й часткові, головні й
забезпечуючі, кінцеві й проміжні, віддалені, близькі й безпосередні
тощо;

• бути забезпеченими в ресурсному відношенні як з інтелектуального, так
і з матеріального боку, базуватись на реальному, а не на уявному
потенціалі [4].

Обґрунтованість і дієвість цілей державного управління визначаються їх
залежністю від певних ресурсів і забезпеченості ними. Особливе значення
тут мають, як і у всьому, природні й людські ресурси, але таких ресурсів
мало і збільшення їх не передбачається. Тому увагу слід звернути на ті,
які не потребують великих витрат, відтворюються, розвиваються й
перебувають у нашому розпорядженні. Перш за все, – це ресурси права,
причому права в широкому розумінні.

Будь-які цілі, які ставляться в державному управлінні, мають оцінюватися
під кутом зору їх відповідності правовим вимогам (справедливості,
правди, гуманізму), закріплюватися законодавчо і проводитись у життя
силою законів і державних механізмів їх реалізації.

Винятково багатим за потенціалом ресурсом, як для формування, так і
здійснення цілевизначення в державному управлінні, є демократія – певна
система самоорганізації життя людей на основі їх прав і свобод. Цілі
державного управління з мінімальними затратами і максимальними
результатами можуть досягатись тоді, коли потенціал демократії включений
у їх реалізацію, коли люди знають цілі державного управління і поділяють
їх, беруть участь у їх реалізації, відчувають співвідношення результатів
реалізації цілей зі своїми потребами та інтересами.

На особливу увагу заслуговує співвідношення цілей і засобів їх
досягнення. Про адекватність других першим часто забувають, у результаті
чого цілі, за задумом благородні й потрібні, реалізують такими засобами,
що зрештою вони втрачають будь-який життєвий сенс. Раціональне й
ефективне державне управління вимагає поєднання цілей, засобів і методів
їх реалізації, оскільки лише воно створює кругообіг у системі державного
управління, породжує до нього довіру суспільства, людей і стимулює
управлінські процеси.

2. Поняття й види функцій державного управління

У науці управління є загальновизнаною думка, що зміст державного
управління найбільш виразно проявляється в його функціях. «Функція» як
поняття має кілька тлумачень і в найбільш загальному розумінні означає
обов’язок виконання певної роботи, прояв діяльності, призначення,
виконання тощо.

Функції управління – основа для формування структури системи, що
управляє, і взаємодії її компонентів. Ось чому функції управління
прийнято вважати однією із засадничих, фундаментальних категорій науки
державного управління.

В управлінській термінології функція виражає спеціалізований вид
управлінської діяльності, який пов’язаний з певною метою – запланованим
результатом. Оскільки мета є ідеальним прогнозуванням результату
управлінської праці, то саме визначення завдання і є першим кроком у
досягненні мети. Виходячи з того, що мета діяльності будь-якої
соціальної системи детермінована об’єктивними потребами зовнішнього
середовища, можна стверджувати, що цілі діяльності суб’єкта управління
детерміновані об’єктивними потребами відповідної соціальної системи
управління, в тому числі життєво важливими потребами адекватного об’єкта
управління. Тому забезпечення цих потреб є метою управлінської
діяльності, тобто забезпечення оптимального існування і розвитку об’єкта
й системи управління в цілому – досягнення максимально корисного ефекту
при найменших зусиллях і затратах. Саму ж фактичну діяльність суб’єкта
управління щодо забезпечення життєво необхідних потреб об’єкта
управління правомірно розглядати як об’єктивно необхідну єдність функцій
управління. Потреби об’єкта управління, будучи різноманітними і
багаточисленними, зумовлюють цілі управлінської діяльності, що охоплюють
окремі блоки завдань. Водночас, найбільш загальним групам потреб і
блокам завдань притаманна відносна самостійність і однорідність.

Тому можна вважати, що в найбільш узагальненій формі функції управління
є частинами управлінської діяльності, спрямованими на забезпечення саме
цих груп потреб, а тому мають відносну самостійність та однорідність.

Управлінські функції органів державної влади – це юридично виражені
управляючі впливи окремих органів державної влади, які вони мають право
і зобов’язані здійснювати щодо певних об’єктів управління або
компонентів певних структур. Обсяг управлінської функції зумовлений
місцем державного органу в структурі управляючої системи й окреслює його
межі в управлінні суспільними процесами [4].

Функції державного управління й управлінські функції органів державної
влади у зв’язку зі специфікою їх параметрів поділяються на види.

Так, за критерієм змісту, характером і обсягом впливу функції державного
управління поділяють на загальні й спеціальні.

Загальними є функції управління, які відображають сутнісні моменти
державного управління, його об’єктивно необхідні взаємозв’язки і мають
місце практично в будь-якій управлінській взаємодії органів державної
влади з об’єктами управління. За характером і послідовністю дій до
загальних функцій управління доцільно віднести такі: аналіз,
прогнозування, планування, організація, регулювання, робота з
персоналом, облік, контроль.

Спеціальні функції управління відображають особливий зміст окремих
впливів, зумовлений різноманітністю багатьох взаємодіючих в управлінні
компонентів. Вони реалізуються, як правило, в окремих сферах, галузях
або на ділянках державного управління і визначаються в основному
запитами об’єктів управління (економічних, духовних тощо). Ці функції –
основні, бо для їх реалізації утворюються системи управління.

Залежно від спрямованості й місця впливу можна виділити внутрішні й
зовнішні функції управління.

Внутрішні функції державного управління уособлюють управління всередині
державної управлінської системи й зумовлені багаторівневою і
різнокомпонентною побудовою держави як суб’єкта управління.

Зовнішні функції державного управління характеризують безпосередньо
процес впливу органів державної влади на об’єкти управління. Система
зовнішніх функцій управління визначається, з одного боку, вертикальною й
горизонтальною побудовою організаційної структури механізму держави та
державного апарату, а з іншого – цілями, особливостями змісту діяльності
різних об’єктів управління.

0

2

6

8

B

F

L

N

T

V

`

b

z

~

?

?

?

?

?

1/4

Ae

AE

E

I

TH

ae

i

?

ue

th

phY ¦?®°?¶AAIITHaaeeueth

(

*

8

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020