Тимченко Євген Костянтинович

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Тимченко Євген Костянтинович”

ПЛАН

Вступ

1. Коротка біографічна довідка

2. Характеристика наукової та творчої діяльності

3. Мовознавча діяльність Євгена Тимченка, його основні праці

Список використаної літератури

Вступ

Відмітною рисою нашого сьогодення є прагнення збагнути й осмислити його
в усьому розмаїтті відмінків, в усій складності подій, суперечності ідей
та людських характерів. Історія науки – важливий і невід`ємний складник
історії суспільства, історії народу. Відновити її в усій повноті та
істинності – невідкладне завдання українських фахівців. Це не лише
данина нашій минувшині, але й запорука успішного розвитку суспільства,
яке добре знає, шанує й творчо опановує досягнення своїх попередників.

Останнім часом український народ повертає собі інтелектуальну і духовну
спадщину тих діячів нашої науки і культури, чиї імена донедавна були під
забороною, а твори, у кращому разі – у спецфондах бібліотек, доступ до
яких був обмежений. Відсутність цієї спадщини у духовному та
інтелектуальному набутку надзвичайно збіднює бачення минулого
української культури, формує комплекс рабського схиляння перед іншими
розвинутими культурами, робить неможливим правильне прогнозування
шляхів, які б забезпечили повнокровний розвиток культури українського
народу.

До когорти українських учених, які поклали на вівтар рідного народу своє
життя і свою працю, належить філолог, автор підручників для школи,
педагог, перекладач творів світової літератури Євген Костянтинович
Тимченко.

Євге?н Костянти?нович Ти?мченко (псевд. Богун; *27 жовтня 1866,
Полтава — †22 травня 1948, Київ) — український мовознавець-україніст,
перекладач, академік АН УРСР, член-кореспондент AH CPCP (з 1929 p.).
Автор праць з історії української мови, підручників. Автор першого
перекладу фінського епосу «Калевала» українською мовою. Дійсний член
НТШ, академік АН УРСР, член-кореспондент AH СРСР (з 1929); член
Київської Старої Громади (1918—1932), професор Київського Університету й
ІНО, з 1918 р. — голова Постійної Комісії для складання історичного
словника української мови УАН. По 1932 року, зазнавши урядових репресій
(1937 року засланий), не був друкований (щойно 1948 року з’явилася
посмертно його стаття «Одна діалектна особливість вживання морфеми ся»).

1. Коротка біографічна довідка

Навчався 1889-90 у Петербурзькому університеті (вільний слухач).
Закінчив 1910 Київський університет.

Протягом 1891-93 працював у державних установах Києва і Чернігова
(службовець київської удільної контори, чернігівської земської управи),
згодом  — у редакції журналу «Киевская старина» (опрацьовував тут
матеріали для українсько-російського словника), бібліотеці Київського
університету, з 1910 викладав у навчальних закладах Варшави
(приват-доцент, доцент місцевого університету, з 1915  — професор
Варшавського університету, у 1918-32  — Київського університету.

Один з організаторів УАН (1918), був керівником Постійної комісії з
підготовки історичного словника української мови. Зазнав переслідувань.

З 1944  — старший науковий співробітник Інституту мовознавства АН УРСР.

2. Характеристика наукової та творчої діяльності

У питаннях сучасної літературної мови був найтиповішим представником
архаїзаторсько-етнографічної школи, що орієнтувалася на самобутність
розвитку мови в дусі відповідно пересіяних діалектних записів, а в
історії мови — молодограматиком.

Виступав проти гіпотези про прасхідньослов’янську мову (Слов’янська
одність і становище української мови в слов’янській родині // журнал
«Україна», 1924).

Твором життя Тимченка був «Історичний словник українського язика (14-18
ст.)». Тимченко склав його прототип на поч. ХХ ст. і він мав бути
виданий як додаток до «Словаря української мови» Б.Грінченка
(1907—1909), але перший том (А-Ж) в дуже поширеній версії при співпраці
Е.Волошина, К.Лазаревської та Г.Петренка вийшов щойно у 1930—1932 рр.

Розгром української культури в УРСР припинив працю над словником,
черговий випуск був знищений у друкарні. Картки для дальших випусків
зберігаються в Інституті мовознавства в Києві.

Перекладав карельсько-фінський і естонський народні епоси: «Калевала»
(1901), «Калевіпоег» (частково) і з французької мови (Мопассан,
Метерлінк, Гюґо).

У 1918 році при Міністерстві освіти було створено правописну комісію, до
неї входили Огієнко І., Кримський А., Тимченко Є. 24 травня 1918 року
міністерство затвердило запропоновані комісією «Найголовніші правила
українського правопису».Тимченко Є. входив до складу комітету в справі
організації Української Академії наук, а згодом як дійсний її член
очолив комісію для укладання історичного словника української мови
(1918 – 1934 р.р.).Однак науково-педагогічна праця тривала недовго.
Після горезвісного процесу над членами «СВУ» розпочинається
організований наступ проти «націоналізму» й «шкідництва» у мовознавстві.
У періодичних виданнях з’являється ряд публікацій, по суті політичних
доносів, у яких гостро критикуються погляди представників етнографічної
школи, серед яких були Курило О. ,Тимченко Є., Огієнко І. Автори
публікацій пропонували здійснити чистку серед мовознавців, вилучити усі
праці мовознавців – буржуазних націоналістів, переглянути правопис;
підготувати нові словники, загальні й термінологічні. Отож, у 30-х
роках розпочались арешти серед науковців – лінгвістів. Така ж доля
спіткала і Євгена Тимченка. Після звільнення учений відновлює свою
наукову діяльність на посаді наукового співробітника Інституту
мовознавства АН України.Однак,поступово життєві сили слабшають і в 1948
році Тимченко Є. помер, залишивши нам багатогранну наукову спадщину з
різних галузей мовознавства:граматики, фонетики, лексикології,
діалектології, правопису тощо.

3. Мовознавча діяльність Євгена Тимченка, його основні праці

!p!P#?$6’¦(O)\5^5O5-N$PthP8V?Y?[D^uuiiiiuuaaaaaaaOAEaaaaaa

o(G — різнобічний мовознавець. Значні його заслуги як лексикографа:
уклав «Русско-мало-росский словарь» (т. 1-2, 1897-99), співавтор і
редактор «Історичного словника українського язика» (випуск 1, 1930;
випуск 2, 1932; перевидання 1985 у Мюнхені; випуск 3 не надрукували).

Цей словник, хоч і мав певні недоліки (не враховано багато пам’яток,
недостатня семантична і стилістична розробки реєстрових слів тощо),
проте своє наукове значення не втратив. Картотека словника зберігається
в Інституті українознавства НАН України (Львів).

Є.Тимченко брав діяльну участь у підготовці «Словаря української мови»
за редакцією Б. Грінченка (1907-09).

Займався питаннями літератури і української мови: «Українська граматика»
(1907, 2-е доп. вид. — 1917), у якій за чіткою системою із залученням
багатого фактажу грунтовно опрацьовані фонетика та морфологія
української мови, особливої уваги заслуговує виклад афіксального
словотвору; «Українська граматика для шкіл середніх» (1918); вузівський
посібник «Курс історії українського язика. Вступ і фонетика» (1927, 2-е
доп. вид.  — 1930), де при широкому залученні порівн. матеріалу
слов’янських та інших індоєвропейських мов, а також діал. даних докладно
викладено історію української мови (продовження цієї праці, присвячене
історії морфології, залишилося незавершеним).

Досліджував синтаксис відмінків української мови: «Функції генітива в
південноруській мовній області» (1913, магістер. дисертація рос. мовою),
«Льокатив в українській мові» (1924), «Номінатив і датив в українській
мові» (1925), «Вокатив і інструменталь в українській мові» (1926),
«Акузатив в українській мові» (1928). Ці праці виконані на матеріалі
писаних пам’яток та мови фольклору і лише частково  — художньої
літератури.

Євгена Тимченка вважають основоположником української наукової
історичної лексикографії. Розуміючи складнощі укладання подібного
словника однією людиною, сам мовознавець працю свого життя назвав
«Матеріалами до словника писемної та книжної української мови XV — XVIII
століть».

Відомий історик Микола Костомаров на початку 60-их років 19-го століття
назбирав 4 000 рублів на видання книжок для народу. Але внаслідок
Валуєвського циркуляру 1863 року, коли почала діяти заборона на
українські підручники, він передав усі гроші Російській академії наук,
заповівши їх як премію за словник української мови.

Коли були зняті заборони на українську мову, 1903 року Російська
академія наук оголосила відповідний конкурс, на який подали свої праці
Борис Грінченко та Євген Тимченко.

Першу премію не присудили нікому, але і «Словар української мови», і
«Матеріали до словника писемної та книжної української мови XV — XVIII
століть» одержали дві другі премії. Роботу над своєю працею Євген
Тимченко продовжив у радянські часи, коли очолив Комісію історичного
словника української мови у Всеукраїнській академії наук.

Член-кореспондент НАН України, мовознавець Григорій Півторак вважає, що
видання словника Тимченка має не лише практичне значення. Це пам’ятка
української лексикографії.

Праці Тимченка Є. ґрунтувались не лише на багатому фактичному
матеріалі, використанні різноманітних джерел, а й на опрацюванні великої
кількості наукової літератури вітчизняних та зарубіжних авторів, серед
яких: Потебня О., Житецький П., Кримський А., Шахматов О., Пауль Г.,
Шлейхер А., Лось Я. та ін. Свою лексикографічну діяльність він почав у
90-роках минулого століття. Уже в 1893 році Євген Тимченко подав до
цензури збірку українських ідіом «Украйнизмы»,одночасно працювавши над
створенням перекладного словника. У 1897-1899 р.р. було здійснено повне
видання «Русско-малорусского словаря» його реєстр охоплював близько 40
тис.слів. Це – переважно загальновживані слова, а також терміни,
архаїзми, діалектизми та фразеологізми. Джерельна база словника
представлена такими працями: «Словарь церковнословянского и русского
языка»; «Толковый словарь живого великорусского языка» В.Даля;
«Малорусько-німецький словар» Є. Желехівського та С. Недільського;
«Словарь росийско-украинский» М.Уманця та А.Спілки; «Опыт южнорусского
словаря» К. Шейковського, а також ряд рукописних матеріалів,
етнографічних джерел тощо. У 1901 році за дорученням редакції «Киевской
Старины» Тимчен ко Є. почав збирати матеріал для майбутнього словника
української мови. Ця робота, по суті, започаткувала багаторічну
діяльність Тимченка Є. у створенні історичного словника української
мови. Отож, і лексикографічні праці, і лексикологічні, і синтаксичні, і
загальномовознавчі дослідження Тимченка Є. відображають глибоке
зацікавлення вченого питаннями походження і розвитку української мови і
є водночас взірцем невсипущої пошукової діяльності справжнього
науковця..

Важливою частиною наукОВОГО доробку Тимченка є його праці з
діалектології: «Причинки до української діалектології» (1908), «Програма
до збирання діалектичних одмін української мови» (1910, у співавт. з К.
Михальчуком), «Вказівки, як записувати діалектичні матеріали на
українському язиковому обширі» (1925), «Одна діалектна особливість
вживання морфеми ся» (1948) та ін.

Переклав українською мовою карело-фінський народний епос «Калевала»
(1901), шосту пісню естонського народного епосу «Калевіпоег» (1945) та
ін. Залишив значну рукописну спадщину. 

 

Список використаної літератури

Булаховський Л. А. Євген Костянтинович Тимченко. «Мовознавство», 1984,
т. 6;

Енциклопедія українознавства (у 10 томах) / Головний редактор Володимир

Кровицька О.В. Лексикографічна спадщина Є. Тимченка .// Постаті та ідеї.
– К. 1995. – С.41 – 47. З історії мовознавства в Україні // Постаті та
ідеї. – Національна академія наук України. – К.,1995. – С.3

Кубійович. — Париж, Нью-Йорк: «Молоде Життя», 1954—1989.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *