Сутність і зміст господарського права як галузі права

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

«Сутність і зміст господарського права як галузі права»

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
…………………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ГОСПОДАРСЬКОГО
ПРАВА………………………………………………………….
……….. 5

1.1. Поняття галузі права, основні погляди на предмет господарського
права

як галузі права
………………………………………………………………
………………………….. 5

1.2. Критичний аналіз існуючих наукових позицій відносно господарського
права як галузі
права………………………………………………………….
………………………. 9

1.3. Головні підходи щодо вирішення існуючих проблем в теорії
господарського
права………………………………………………………….
……………………… 13

РОЗДІЛ 2. ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА……….. 17

2.1. Головні етапи розвитку господарського права та його змісту
………………. 17

2.2. Сучасна концепція господарського
права…………………………………………….. 22

2.3. Мета і принципи господарського права, його методи
…………………………… 25

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
……………………………………… 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ……………………………………………………… 32

ВСТУП

Актуальність дослідження. Одним з основних напрямів наукового
забезпечення трансформаційних процесів в Україні, у тому числі у сфері
правового регулювання економічних відносин, є методологічна
обґрунтованість господарського права. Загальна характеристика правового
регулювання економічних відносин у сфері функціонування народного
господарства України, з урахуванням цілей реалізації державної політики
ринкової трансформації економіки, переконливо доводить, що перспективним
слід вважати розширення дії норм господарського права на базі
послідовної товаризації економічних відносин. Окрім того, досвід
законотворчості і реалії господарювання свідчать про те, що за сучасних
умов неможливе врегулювання всього спектра господарських процесів
цивільним законодавством з огляду на методологічну базу регулювання ним
майнових відносин.

У свою чергу, сутність господарського права визначається тими
завданнями, які воно покликано вирішувати в суспільстві. Завданням
господарського права є системне правове забезпечення господарської
діяльності, що здійснюється на професійній основі. Таке забезпечення є
однією з невід’ємних умов ефективного функціонування народного
господарства держави, комерційного та некомерційного господарського
обороту.

У вітчизняній правовій науці існує низка проблем, які, незважаючи на
активне обговорення в наукових колах упродовж багатьох десятиліть, не
втрачають своєї актуальності. Однією з таких є проблема визначення
правової природи господарського права.

Аналіз наукової літератури свідчить, що над розв’язанням цього питання у
різні часи працювали такі вчені, як С. Алексеев, В. Гайворонський, В.
Джунь, К. Карчевський, О. Красавчиков, І. Красько, В. Лаптев, В.
Мамутов, К. Толстой, В. Щербіна та інші, проте єдиної позиції дотепер
все ще не досягнуто. Подібний стан справ робить можливим й необхідним
продовження наукової дискусії зазначеної проблеми.

Мета і завдання дослідження. Головною метою роботи є спроба критичного
аналізу основних підходів до визначення правової природи господарського
права, визначення його сутності і змісту як галузі права.

Завдання дослідження зумовлені метою роботи:

— розкрити головні проблеми дослідження правової природи господарського
права;

— окреслити головні підходи щодо вирішення існуючих проблем щодо
сутності та змісту господарського права як галузі права;

— дослідити сучасний зміст господарського права як галузі права.

Об’єкт дослідження: господарське право як галузь права.

Предмет дослідження: головні теоретичні підходи щодо трактування
правової сутності та змісту господарського права.

Методи дослідження: під час виконання роботи були використані такі
методи дослідження як літературний метод, методи порівняння, часовий
метод, методи аналізу та синтезу, узагальнення та прогнозування.

Структура роботи: дана робота складається зі вступу, основної частини,
яка включає три розділи з підрозділами, висновків, списку використаних
джерел.

РОЗДІЛ 1

ПРОБЛЕМИ ДОСЛІДЖЕННЯ ПРАВОВОЇ ПРИРОДИ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА

1.1. Поняття галузі права, основні погляди на предмет господарського
права як галузі права

Найбільшим елементом системи права є галузь права. Галузь права —
відносно самостійна сукупність юридичних норм, яка регулює якісно
однорідну сферу (рід) суспільних відносин специфічним методом правового
регулювання.

Галузь права являє собою юридичну цілісність, тобто таку сукупність
норм, що зосереджені у взаємопов’язаних правових інститутах. Поєднуючи в
один комплекс правові інститути, галузь права тим самим забезпечує
регулювання, стабільність цілої сфери життєдіяльності суспільства. В
цьому полягає її інструментальна цінність. Тому галузь права можна також
визначити і як сукупність логічно взаємопов’язаних правових інститутів,
що регулюють відповідну сферу суспільних відносин (майнових, трудових,
сімейних). Як юридична цілісність галузь права є відносно замкнутою,
автономною підсистемою правового регулювання.

Головне її призначення — забезпечити стосовно певної області суспільних
відносин специфічний режим правового регулювання — сукупність
характерних за природою і специфічних за юридичним змістом правових
засобів. Наявність подібного режиму дає можливість не тільки поєднувати
норми права в одне ціле, надавати їм упорядкованого системного
характеру, але й відрізняти одну галузь права від іншої. Юридичний режим
характеризує правовий стан суб’єктів права; законні засоби реалізації
прав і виконання обов’язків та державно-правові заходи, які спрямовані
на забезпечення неухильної реалізації правових норм в конкретних
правових відносинах. Завдяки юридичному режиму забезпечується ефективна
дія як галузі права в цілому, так і кожного її компонента на рівні
правових інститутів, підгалузей права (при їх наявності), конкретних
норм.

Вивчення сучасної наукової літератури, присвяченої з’ясуванню предмета
господарського права, свідчить, що і серед представників цієї галузі
правової науки немає єдності щодо зазначеного питання. Як зауважує A.M.
Запорожець, ситуація в цій сфері така, що у глобальних, так би мовити,
напрямах визначення загальних тенденцій предмета всі думки одностайні.
Проте коли необхідно визначити конкретні межі предмета, то щоразу
витикають нові пояснення та їх інтерпретації [15, с.137]. Досить чітко
стан справ із визначенням предмета господарського права описав
О.М.Вінник [4], який вважає, що у вітчизняній юридичній науці стосовно
питання про господарське право як галузь права сформувалися три основні
позиції.

Перша з них є негативною. Її прихильники (С.М. Братусь, P.O. Халфіна,
Г.К. Матвєєв, Я.М. Шевченко, А.С. Довгерт та ін.) вважають господарське
право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням цивільно-
правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері
господарювання. Однак О.М. Вінник їм заперечує, пояснюючи, що
господарські правовідносини не можна розкласти на цивільно-правові та
адміністративно-правові, хоча історичні витоки господарського права
містить сфера як публічного, так і приватного права. Крім того,
господарське право має значний за обсягом власний нормативний матеріал,
що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного права. Одним із
таких інститутів, що обумовили виділення господарського (торгового,
комерційного) права в окрему галузь права, є інститут банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна — полягає у визнанні
господарського права самостійною галуззю права, яка не має нічого
спільного з іншими галузями (В.В. Лаптев, В.К. Мамутов, І.Г. Побірченко
та ін.). Однак господарське право, хоча і є специфічним явищем, проте
пов’язано з іншими галузями права, наприклад, із цивільним, поза- як, на
думку науковців, підпорядковується, скажімо, загальним засадам
зобов’язального права, а також із адміністративним, тому що
використовує, зокрема, такі методи правового регулювання, як метод
владних приписів, та правові форми економіки — управління у вузькому
розумінні (видача дозволів, ліцензій, патентів), контроль [4, с.45-46].

На думку О.М. Вінника, третя точка зору найбільш відповідає життєвим
реаліям (її прихильниками є Ю.К. Толстой, О. А. Пушкін, С.С. Алексеев,
Г.В.Пронська) та є найбільш поширеною. Відповідно до неї господарське
право є комплексною галуззю права, в якій зібрані правові норми основних
галузей права, пов’язані з одним предметом правового регулювання, —
господарською діяльністю. О.М. Вінник наголошує, що господарське право,
крім запозиченого з інших галузей, має досить об’ємний власний
(оригінальний) нормативний матеріал (інститут внутрішньогосподарських, у
тому числі и корпоративних відносин, інститут банкрутства, інститут
антимонопольного регулювання господарської діяльності, інститут
державного замовлення тощо) [4, с.44-46].

Подібну точку зору поділяють також автори навчального посібника
«Господарське право», виданого під загальною редакцією професора
JI.A.Жука, які вважають, що господарське право — це сукупність правових
норм, що регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою,
виробництвом та реалізацією продукції, виконання робіт і надання послуг
з метою отримання прибутків.

На думку науковців, господарське право є комплексною галуззю права, що
спирається на норми цивільного права щодо правоздатності фізичних та
юридичних осіб, цивільно-правових угод і конкретизує їх, а також містить
норми адміністративного, фінансового, трудового права, які регулюють
господарську діяльність, а господарське право й найближче до нього за
змістом цивільне право співвідносяться як загальне та спеціальне.
Цивільне право обумовлює загальні основи регулювання майнових та
особистих немайнових відносин, а господарське право конкретизує
цивільно-правові норми щодо конкретних сфер і видів господарської
діяльності [14, с.4]. Цей підхід поділяє також С. Батрин, який,
заперечуючи комплексний характер господарського права, наголошує, однак
на тому, що останнє є самостійною галуззю права, позаяк виникає як право
керівництва, управління економікою, виникає на основі торгового права,
як стратегічне поєднання відносин з керівництва економікою (вертикальний
критерій) та відносин саморегулювання підприємницької активності
(горизонтальний критерій) на стику публічного та приватного права [2].

Водночас зазначимо, що вищевказаними концепціями розуміння предмета
господарського права не обмежено. Так, наприклад, К.А. Карчевський
вважає, що правові відносини, які виникають у сфері здійснення
господарської (підприємницької) діяльності, повинна регулювати особлива
підгалузь цивільного права. Для такої підгалузі вчений пропонує назву
«господарське (підприємницьке) право», визначаючи останнє як спеціальну
підгалузь цивільного права, що регулює майнові та особисті немайнові
відносини, які виникають у процесі здійснення господарської
(підприємницької) діяльності та спрямовані на отримання прибутку,
досягнення соціальних чи економічних результатів, ґрунтуються на
юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності
суб’єктів господарювання (підприємців) із можливістю встановлення
законом умов та меж здійснення такої діяльності для забезпечення
соціальної справедливості, захисту прав споживачів, інших суб’єктів
господарювання, навколишнього середовища та держави [17, c.152-153].

1.2. Критичний аналіз існуючих наукових позицій відносно
господарського права як галузі права

Спробуємо глибше розглянути окремі моменти наукової позиції
К.А.Карчевського, яка була висвітлена вище. Не зовсім зрозумілим на
думку інших дослідників, зокрема Є.В.Петрова [20, c.564], здається
створюваний автором синонімічний ряд «господарське право —
підприємницьке право». Господарська та підприємницька діяльності, дійсно
мають чимало спільних рис, однак це не дозволяє об’єднувати їх в одне
поняття. У цьому плані лише повторимо думку В.М. Гайворонського, який
зауважує, що підприємницька діяльність є особливим видом господарської
діяльності, вона творчо- пошукова, новаторська, пов’язана з виробленням
нових ідей і заходів для досягнення мети. Отож, господарська діяльність,
охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться [9, с.8]. З огляду на це
немає будь-яких підстав для того, щоб об’єднувати поняття «господарське
право» та «підприємницьке право» у межах однієї правової категорії,
позаяк останні регулюють відмінні види суспільних відносин —
господарські та підприємницькі.

Водночас викликає заперечення також поняття «спеціальна підгалузь», яке
не є використовуваним в юридичній мові. Запропонувавши цей термін, автор
К.А. Карчевський, на наш погляд, повинен був спочатку пояснити його
сутність, відмежувати від таких категорій, як інститут та підгалузь
права. Без здійснення цих операцій надзвичайно важко зрозуміти, що
науковець має на увазі, говорячи про спеціальну підгалузь цивільного
права.

І ще, зміст визначення господарського (підприємницького) права зрештою
майже нічим не відрізняється від сформульованих у літературі визначень
цивільного права. У дефініції, запропонованій К.А. Карчевським, йдеться
про найголовніші ознаки цивільних відносин (їх майновий та особистісний
немайновий характер), що наштовхує на думку про відсутність будь-яких
принципових відмінностей між цивільним та господарським правом. Однак
слід наголосити на тому, що між зазначеними правовими утвореннями
відмінності все-таки існують. Узяти хоча б елемент державного
регулювання господарських відносин, наприклад, у вигляді ліцензування її
окремих видів, який, зрозуміло, не можна зарахувати до інституту
цивільного права. Отже, на якій саме підставі автор твердить, що
господарське (підприємницьке) право є спеціальною підгалуззю цивільного
права? Невже цивільне право складається з норм адміністративного права?

Виявлені «нестикування», на думку Є.В. Петрова [20, c.566] у визначенні
господарського права, запропонованому К.А. Карчевським, тією чи іншою
мірою стосуються також усіх інших вищезгаданих концепцій, що є
свідченням неможливості знайдення істини щодо зазначеного правового
утворення за допомогою наявного нині методологічного інструментарію,
який як спадщину від радянської правової теорії досить часто дотепер
використовують сучасні автори без будь-яких «поправок» на сьогодення. І
у цьому плані, як зазначає В.Джунь, наука господарського права не є
винятком [12, c.155]. Однак подібний стан справ із встановленням
правової природи господарського права й напрямів його подальшого
розвитку є неприпустимим, позаяк усі ці «наукові негаразди» спричиняють
виникнення цілком реальних проблем у сфері правотворчості та
правозастосування. У такому розумінні надзвичайно слушною є думки С.
Батрина, відповідно до якої в контексті динамічного розвитку
господарських відносин виникає низка питань, які не можна розглядати в
межах протистояння окремих правових шкіл господарників та цивілістів
здійснювати обмежений у своїх засадах аналіз співвідношення ст.1
Цивільного кодексу України та ст. 1 Господарського кодексу України.
Кінцеве завдання насправді полягає не в тому, щоб скасувати
Господарський кодекс чи досягти поетапного «вихолощення» сутності
господарського права.

Сьогодні на науковому рівні необхідно забезпечити якість регулювання
відносин, що становлять основу розвитку країни [2]. Окремі дослідники
глибоко переконані, що вирішення цього завдання не може бути здійснено
без ґрунтовного перегляду основ методологічного дослідження
господарського права.

Аналіз опрацьованих концепцій розуміння поняття та змісту господарського
права дозволяє дійти декількох принципових висновків.

Так, по-перше, всі дослідники, із працями яких ми мали змогу
ознайомитися, опрацьовували проблему правової природи господарського
права, без огляду на теорію поділу права на приватне та публічне.
По-друге, встановлення меж правового регулювання господарського права в
усіх без винятку випадках здійснювалося крізь призму концепції предмета
та методу правового регулювання, яка є аж ніяк не найкращим здобутком
радянської правової науки.

По-третє, вивчення сучасного стану й перспектив розвитку господарського
права здійснюють майже без врахування історичного та зарубіжного досвіду
становлення й розвитку зазначеного правового утворення. Неврахування
вищевказаних аспектів є, на наш погляд, єдиною причиною, яка пояснює той
факт, що вже впродовж більш ніж півстоліття вітчизняні вчені не
спроможні дати відповідь на питання про правову природу господарського
права. Іноді створюється таке враження, що вся ця ситуація виникла
штучно, позаяк вона дає гарний привід для нескінченних «наукових»
дискусій, які насправді не мають жодного теоретичного чи практичного
змісту [20, c.565].

Повертаючись до анонсованих вище методологічних проблем, насамперед
наголосимо на тому, що більшість із них має історичний характер. Як
справедливо зауважує у своїх працях Р.С. Мельник [18-19], вітчизняна
правова наука все ще зазнає потужного впливу радянської правової
ідеології. Багато з тих правових концепцій, які «успішно» дотепер
існують в українській правовій науці, розроблено на підставі заперечення
існування правової державності, неможливості визнання приватної особи
незалежним від держави суб’єктом права тощо. У зв’язку з цим постає
майже риторичне запитання: так невже ці теорії та концепції можуть
існувати у правовій теорії країни, яка проголосила себе демократичною,
правовою та соціальною державою? Безумовно, що ні, а отже, пошуки
відповіді на питання про правову природу господарського права має бути
здійснено, так би мовити, з позиції чистого аркуша, без спроб
обґрунтування тієї або іншої точки зору з посиланням на праці радянських
учених-правознавців, багато з яких, як зазначає К.С.Бельський [3,
с.162-176], працювали виключно в межах, дозволених керівними
роз’ясненнями Комуністичної партії СРСР.

1.3. Головні підходи щодо вирішення існуючих проблем в теорії
господарського права

Визначення правової природи господарського права не можна здійснити без
врахування теорії поділу права на приватне та публічне. На думку низки
дослідників недооцінювання цієї аксіоми є найпершим чинником, який
заважає розбудові досконалої системи вітчизняного права.

Становлення господарського права як окремої галузі права на теренах
комерційного (торгового) права, частково — муніципального права було
зумовлено зростанням ролі держави у сфері економіки в Німеччині кінця
XIX — початку XX ст., а згодом — в Радянському Союзі. Саме зосередження
в результаті націоналізації, що здійснювалася на теренах колишньої
Російської імперії після Жовтневих подій 1917 р., в державній власності
великого масиву майна (включаючи й майнові комплекси підприємств),
посилило прагнення держави контролювати економіку країни в цілому з
метою забезпечення реалізації насамперед суспільних та державних
інтересів, та їх солідаризації з індивідуальними та колективними
інтересами трудящих. Спочатку господарське право розглядали як
сукупність нормативних актів, що регулюють сферу господарювання, а в
середині 30-х років сформувалося кілька точок зору щодо предмета
господарського права. Одні науковці вважали, що господарське право має
своїм регулюванням охоплювати в цілому народне господарство, інші — лише
сферу соціалістичного виробництва. Саме перша концепція господарського
права була покладена в основу Господарського кодексу України, який
визначає основні засади господарювання щодо всіх суб’єктів
господарювання, хоча і передбачає окремі особливості управління
державним та комунальним секторами економіки та визначає специфічні риси
суб’єктів господарювання, які функціонують на базі державного та
комунального майна.

Аналіз історичної правової літератури свідчить, що теорія поділу права
на приватне та публічне в нашій державі розвивалася непослідовно. В
окремі періоди існування держави її визнавали та вивчали [13], а в межах
певних часових відрізків піддавали руйнівній критиці, зокрема, в 30-ті
роки. XX ст. Саме в цей період радянський учений-правознавець М.Аржанов
розробив теорію поділу радянського права на галузі відповідно до
предмета правового регулювання.

Однією з підстав для цього стала необхідність розроблення теорії системи
радянського права, яка б принципово відрізнялася від буржуазної системи
права, що спиралася на поділ права на приватне та публічне [1]. Проте,
незважаючи на універсальність концепції предмета правового регулювання,
пізніше доповненої також теорією методу правового регулювання, на її
підставі досить важко визначити належність певних груп суспільних
відносин (у нашому випадку господарських) до тієї або іншої галузі
права, тому що велика кількість із них зазнає регулятивного впливу
різних галузей права. Ще радянські вчені наголошували на тому, що
господарське право є комплексною галуззю радянського права [25, с.7].
Проте з огляду на теорію поділу права на приватне та публічне
комплексних галузей права не може існувати, позаяк кожна галузь права
неодмінно має входити або до підсистеми приватного, або до підсистеми
публічного права, інакше буде порушено один з основних принципів
побудови систем, відповідно до якого кожна система складається з
підсистем більш низького рівня, які, однак, володіють ознаками,
властивими «головній» системі.

Таким чином, зважаючи на викладене вище, можна впевнено твердити, що на
господарське право в його сучасному стані очікують ґрунтовні
перетворення, пов’язані з його поділом щонайменше на дві частини:
приватне господарське право та публічне господарське право, — кожна з
яких має бути визнана самостійною галуззю українського права.

Висновки до 1 розділу

Отже, своєрідність господарських відносин, що становлять предмет
правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське
право як особливу галузь права.

У вітчизняній юридичній науці щодо питання про господарське право як
галузь права (що є дискусійним) сформувалися три основні позиції.

Перша з них негативна, її прихильники (С. М. Братусь, Р. О. Халфіна,
Г.К. Матвеев, Я. М. Шевченко, А. С. Довгерт та ін.) вважають
господарське право не самостійною галуззю права, а простим поєднанням
цивільно-правових та адміністративно-правових норм, що діють у сфері
господарювання. Однак господарські правовідносини не можна розкласти на
цивільно-правові і адміністративно-правові, хоча історичне коріння
господарського права лежить у сфері і публічного, і приватного права.
Крім того, господарське право має значний за обсягом власний нормативний
матеріал, що не належить ні до цивільного, ні до адміністративного
права. Одним з таких інститутів, що зумовили виділення госпорського
(торгового, комерційного) права в окрему галузь права, є інститут
банкрутства.

Друга позиція щодо господарського права — позитивна (хоча і дещо
категорична), полягає у визнанні господарського права самостійною
галуззю права, яка не має нічого спільного з іншими галузями
(В.В.Лаптєв, В.К.Мамутов, І. Г. Побірченко та ін.). Однак господарське
право, хоча і є специфічним явищем, проте пов’язане з іншими галузями
права, наприклад: з цивільним, оскільки, за усталеною думкою,
підпорядкову ється, скажімо, загальним засадам зобов’язального права; з
адміністративним, оскільки використовує, зокрема, такі методи правового
регулювання, як метод владних приписів, та правові форми керівництва
економікою — управління у вузькому розумінні (видача дозволів, ліцензій,
патентів), контроль.

Згідно з третьою точкою зору, яка найбільш відповідає життєвим реаліям
(її прихильниками є Толстой Ю.К., Пушкін О.А., Алексеев С.С.,
Пронська.Г.В.), господарське право є комплексною галуззю права, в якій
зібрані правові норми основних галузей права, приурочені до одного
предмета правового регулювання — господарської діяльності. Проте, слід
мати на увазі, що господарське право, крім запозиченого з інших галузей,
має досить об’ємний власний (оригінальний) нормативний матеріал
(інститут внутрішньогосподарських, в тому числі корпоративних, відносин,
інститут банкрутства, інститут антимонопольного регулювання
господарської діяльності, інститут державного замовлення і т. ін.).

РОЗДІЛ 2

ЗМІСТ ГОСПОДАРСЬКОГО ПРАВА ЯК ГАЛУЗІ ПРАВА

2.1. Головні етапи розвитку господарського права та його змісту

Хронологія розвитку господарського права має свої історичні корені. У
таких відомих зводах давніх законів, як Дигести Юстиніана, «Руська
Правда», Литовський статут, знаходимо окремі положення, що стосувалися
спільного ведення торгових справ, відповідальності боржників перед
кредиторами, банкрутства та деяких інших. Бурхливий розвиток ремесел і
торгівлі в епоху Середньовіччя у приморських містах, пов’язаних із
торгівлею з іншими державами, сприяв розвитку спеціального регулювання
цієї сфери спочатку у формі торгових звичаїв, рішень судів зі справ між
торговцями, збірок звичаїв та суддівських рішень (наприклад, «Збірник
морського права Ганзи»), а згодом прийняттю кодифікованих
нормативно-правових актів. До таких можна віднести Французьке
торговельне уложення 1808 р.; Торговельний кодекс Німеччини 1861р. та
Німецький торговельний кодекс 1897 р.; Італійське торговельне уложення
1882 р. На початку XX ст. підприємницькі об’єднання товариств були
поширені не тільки в Західній Європі, Сполучених Штатах Америки, а й у
Російській імперії. Зокрема, у період економічного піднесення в 1913 р.
у Росії діяло понад 2 тисячі акціонерних компаній.

°

H >

¬

®

?

e

F H h :

< >

hO

hO

????????C?З інтеграцією України до світового співтовариства особливої
актуальності набуває проблема гармонізації національної нормативної бази
стосовно правових систем інших країн. У цьому контексті важливе місце
посідає питання уніфікації підходів до регулювання саме господарських
відносин.

Більшість країн континентальної Європи свого часу приймали Торгові
(Комерційні) кодекси або статути. У Японії поряд із Цивільним і Торговим
кодексами діє також Господарський кодекс. Господарське законодавство
визнане офіційно в Німеччині, Польщі, Болгарії, наприклад, в Основному
законі ФРН (ст. 74 п. 11) є визначення предмета господарського права. Це
поняття визнається також у міжнародно-правових документах. У Радянському
Союзі у 1919-1920-х роках (у зв’язку з політикою непу) також робилися
спроби кодифікації правового регулювання господарської сфери.

Так, у 1923 р. Комітет з внутрішньої торгівлі при Раді праці та оборони
РРФСР спільно з Нарком’юстом підготував проект Торговельного зводу СРСР,
доцільність прийняття якого обґрунтовувалася необхідністю зовнішнього
(із боку держави) регулювання «торгово-промислової стихії». Але у
30-80-ті роки XX ст. тема поділу права на приватне та публічне по суті
була витіснена темою структури права та критеріїв виділення в ній
галузей права.

Відтоді уся історія радянського цивільного права була відзначена
протистоянням прихильників та супротивників концепції «господарського
права». Прихильники концепції «господарського права» відстоювали
необхідність виділення та законодавчого оформлення господарського права
як окремої галузі права, предмет якого вони виділяли як «господарські
відносини, що складаються у процесі господарської діяльності», а
розпізнавальні ознаки методу вони вбачали «у поєднанні різних способів
впливу на господарські відносини, використанні різних методів правового
регулювання». Із приводу цього В. В. Лаптєв підкреслював, що
господарське право всебічно регулює як відносини «по вертикалі», так і
відносини «по горизонталі». Нерозривний зв’язок та єдність цих відносин
у реальному житті визначають і єдність норм господарського
законодавства, які становлять самостійну правову галузь — господарське
право.

Із точки зору Г. Знаменського, радянська система господарського права
виникла не під час, а до командно-адміністративної системи — коли
здійснювався перехід до непу, а в 1938 р. сформована
командно-адміністративна система фактично знищила господарське право
[28, c.40-41].

Отже, сьогодні зрозуміло, що норми сучасного цивільного законодавства
встановлюють визначальні засади підприємництва і окреслюють коло
договірних і недоговірних зобов’язань з урахуванням приватноправового
інструментарію, який базується на принципах недопустимості втручання у
сферу особистого життя, свободи власності, підприємництва, договору
приватної ініціативи, засадах диспозитивності й еквівалентності. Ці
методологічні основи неспроможні охопити регулюванням увесь спектр
відносин, що виникають у розмаїтті економічних процесів сучасного
суспільства. Об’єктивною основою зазначеної неспроможності є те, що
господарські процеси неможливо упорядкувати без елементів
публічно-правового регулювання. Крім того, ст. 13 Конституції України
наголошує, що держава забезпечує соціальну спрямованість економіки, а
забезпечення соціальної спрямованості ринкової економіки неможливе без
науково обґрунтованого державного впливу на процес господарювання.

Свого часу економічна наука і соціологія західних країн відпрацювали
інструментарій приборкання проявів «дикого» капіталізму, не чим не
обмеженого ринку, які мало не призвели до фінансово-господарського
колапсу в період «Великої депресії» кінця 20 — початку 30-х років XX ст.
Стрижнем цього інструментарію є господарське законодавство, в основі
якого лежить симбіоз елементів публічно-правового і приватноправового
регулювання економіки. Інструменти державного регулювання економіки
повинні мати цілісне, соціально-орієнтоване спрямування щодо суб’єктів
господарювання1.

Отже, своєрідність господарських правовідносин, що становлять предмет
правового регулювання, та методів їх регулювання створюють господарське
право як особливу галузь права.

Господарське право є навчальною дисципліною, яка має забезпечити
оволодіння основними знаннями з правового регулювання суспільних
відносин, організацію безпосереднього здійснення господарської
діяльності та управління нею.

Господарське право, як і будь-яку іншу галузь права та юридичну
дисципліну, можна визначити за предметною ознакою, тобто за сукупністю
суспільних відносин, що регулюються нормами господарського права.

З цієї точки зору господарське право є системою норм, що регулюють
господарські відносини, тобто відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами
господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками
відносин у сфері господарювання. Зміст предмета господарського права
визначається двома основними поняттями: «народне господарство» і
«господарська діяльність». Згідно із Законом України «Про економічну
самостійність України» від 03.08.1990 р. до народного господарства
України належать усі розташовані на її території підприємства, установи.
У сукупності вони утворюють народногосподарський комплекс України (ст.
1). Це основне коло суб’єктів, які здійснюють господарську діяльність.

У складі предмета господарського права можна виділити три групи
відносин: відносини, що складаються під час здійснення підприємницької
діяльності; відносини, які тісно пов’язані з підприємницькими, у тому
числі й некомерційні, що виникають у процесі господарської діяльності;
відносини, що пов’язані з державним регулюванням економіки.

Отже, господарське право за предметною ознакою можна визначити як
сукупність суспільних відносин, що регулюється нормами господарського
права. З цієї точки зору господарське право є системою норм, що
регулюють господарські відносини, тобто відносини, в які вступають
організації, підприємці у процесі організації та безпосереднього
здійснення господарської діяльності. Господарські відносини у сфері
економіки України становлять предмет господарського права.

Предметом науки господарського права є перш за все господарське право як
галузь права. Вона вивчає поняття господарського права, його походження
та закономірності розвитку, склад та систему норм господарського права,
їх зміст та роль, які зазначені норми відіграють у економіці держави.
При цьому особлива увага приділяється тим засобам та методам, які
найбільш ефективно регулюють відповідні суспільні відносини.

Наука господарського права являє собою належним чином систематизовану
сукупність знань про господарсько-правове регулювання суспільних
відносин: закономірність функціонування та розвитку господарського
законодавства; способи досягнення його ефективності; засоби отримання
нових знань, необхідних для удосконалення господарського права.

Отже, господарське право (як галузь права) — це система правових норм,
що регулюють відносини з приводу безпосереднього здійснення
господарської діяльності та/або керівництва нею із застосуванням різних
методів правового регулювання.

2.2. Сучасна концепція господарського права

Як було згадано вище, питання про господарське право як окрему галузь
права було і залишається до цього часу суперечливим.

Одні вчені визначають господарське право, виходячи з розуміння його
предмета як господарських відносин, що виникають у зв’язку зі
здійсненням господарської діяльності (відносини по горизонталі) та
керівництвом нею (відносини по вертикалі – господарсько-управлінські
відносини) між організаціями, а також між їхніми підрозділами і
організацією в цілому (внутрішньогосподарські відносини). Це точка зору
прихильників розуміння господарського права як самостійної галузі.

Було висунуто і концепцію господарського права як комплексної галузі
законодавства. Дехто з вчених, не визначаючи господарське право як
комплексну галузь, вважають, що нормативні акти, які регулюють
господарські відносини, складають комплексну галузь законодавства
(В.Ф.Яковлев, В.С.Якушев, Свердловський університет).

З переходом економіки країни до ринку концепція господарського права, як
уже зазначалось, змінюється. Окремі вчені визначають його предмет як
відносини господарювання, тобто відносини, що виникають при організації
та здійсненні господарської діяльності. Заперечення проти такого підходу
до визначення предмета господарського права висувались ще за існування
командно-адміністративної діяльності. Розглянемо коротко ці заперечення.
Ці правовідносини в сфері організації господарства можуть бути поділені,
на думку В.А. Рахмиловича, на дві великі групи:

По вертикалі, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений
компетенцією з владного управління іншим учасником цих відносин.

По горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні
права і обов’язки здебільшого мають майновий характер, виникають із
договорів, правопорушень та інших юридичних фактів.

В той же час ст. 1 Господарського кодексу України визначає предмет
господарського права як господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами
господарювання [11].

Важко погодитися, що в період переходу від планово-адміністративної до
ринкової економіки господарська діяльність стає діяльністю
підприємницькою. Це, в свою чергу, визначає зміст господарського права,
яке стає предметом підприємницької діяльності.

Як справедливо зазначається у спеціальній літературі, лише на перший
погляд здається, що ринкова економіка має складатися з одних тільки
комерційно орієнтованих ланок, а соціальні пріоритети слід реалізовувати
виключно через перерозподіл і фінансування державних програм. Таке
уявлення суперечить реаліям сучасного ринкового господарства. Невід’ємну
частину такого господарства на сьогодні складає некомерційний сектор,
який дозволяє компенсувати так звані недосконалості ринку. Некомерційне
господарство відрізняється від комерційного, підприємницького. Останнє
орієнтоване на одержання прибутку, який залежить від попиту на ту чи
іншу продукцію. Некомерційний ринок повинен стабільно задовольняти
потреби, які не повинні залежати від ринкової кон’юнктури (охорона
здоров’я, освіта, наука і т.ін.). Отже, господарська діяльність,
охоплюючи підприємницьку, до неї не зводиться. Тобто правове регулювання
підприємницької діяльності є лише часткою господарського законодавства.
Стаття 4 Господарського кодексу України розмежовує господарські
відносини з іншими видами відносин:

Майновими та особистими немайновими, які регулюються Цивільним кодексом
України.

Земельними, гірничими, лісовими та водними, які регулюються
природоресурсними галузями права.

Трудовими.

Адміністративними, в яких органи державної влади або місцевого
самоврядування не є суб’єктами, наділеними господарською компетенцією
[11].

Певним чином діяльність суб’єктів господарювання регулює держава шляхом:

– державного замовлення на виготовлення продукції чи товарів;

– ліцензування, патентування і квотування;

– сертифікації і стандартизації; – застосування нормативів і лімітів;

– регулювання цін і тарифів;

– надання інвестиційних, податкових та інших пільг;

– використання дотацій, компенсацій, цільових інновацій і субсидій.

Обмеження у здійсненні господарської діяльності, а також перелік видів
діяльності, по яких забороняється підприємництво, встановлюється
Конституцією України та законами.

2.3. Мета і принципи господарського права, його методи

Негативні процеси в економіці є наслідком розрізненого і суперечливого
правового регулювання суспільно-економічних процесів, в тому числі
господарської діяльності. Подальше безсистемне прийняття законодавчих
актів, в тому числі і паралельного з Цивільним кодексом Господарського
кодексу, не ліквідувало існуючих протиріч і дублювання норм різних
галузей права, які виникли з прийняттям в останні роки масиву
різнопланового нормативного матеріалу з питань підприємницької
діяльності. Тому на сьогодні ми ведемо розмову про функціонування поряд
з цивільно-правовою наукою такої юридичної галузі, як “Господарське
право”. Напрацьована в останні десятиріччя концепція господарського
права потребує відповідного вивчення з урахуванням нових умов
підприємництва. В межах такого вивчення повинно бути визначено
співвідношення, питому вагу та обсяги цивільного, адміністративного,
фінансового та інших галузей права в регулюванні господарської
діяльності, а також вирішено ряд питань цього законотворчого процесу.

Основною метою господарського права є:

а) систематизація всього нормативного матеріалу з питань підприємницької
діяльності;

б) вивчення можливостей інтеграції цього конгломерату норм в існуючу
правову систему;

в) трансформація останньої відповідно до завдань її розвитку;

г) створення передумов по виходу країни з економічної кризи та
припинення подальшої криміналізації суспільно-економічних відносин.

Основними принципами господарського права є:

1. Застосування комплексності нормативних актів.

Переважна більшість нормативних актів господарського права включає в
себе норми двох або більше галузей права.

2. Використання для вирішення господарських питань одногалузевих
нормативних актів.

До таких відносяться “Положення про поставки продукції
виробничо-технічного призначення”, “Положення про поставки товарів
народного споживання”.

3. Регулювання діяльності множинності галузей економіки України
(промисловість, будівництво, транспорт, торгівля і т. ін.).

4. Поєднання господарських питань з комерційним правом інших країн та
міжнародними договорами.

Воно здійснюється шляхом використання права суб’єктів господарської
діяльності вибирати право країни, з якою укладається міжнародна угода.

Метод правового регулювання відносин, що застосовується в господарському
праві, характеризується складним поєднанням способів впливу на поведінку
учасників господарських відносин. Взаємний зв’язок свободи при
здійсненні приватних інтересів із державним владним впливом там, де це
диктується інтересами держави та суспільства, — характерна риса
господарсько-правового методу.

На початкових етапах розвитку сучасної господарсько-правової концепції
питання про методи ставилося головним чином в аспекті організації
правових зв’язків між суб’єктами господарських відносин. Але держава в
процесі регулювання економікою обирає найбільш раціональні методи
регулювання господарських відносин, які дозволяють забезпечити ефективне
функціонування господарського механізму, що сприяє підвищенню
ефективності суспільного виробництва. У цьому сенсі важливо з’ясувати
роль суб’єктивного фактору у формуванні права та його системи. Хоча
система права й засновується на об’єктивних передумовах, характері
регулюючих суспільних відносин, право створюється громадськістю, і
суб’єктивний фактор, наявність суспільного інтересу у формуванні та
розвитку різних галузей права має велике значення.

Поєднання об’єктивного та суб’єктивного у праві прямо стосується методів
правового регулювання. Держава має можливість і повинна, керуючись
об’єктивно обумовленими інтересами розвитку суспільних відносин, обирати
найбільш раціональні методи регулювання, що сприяють такому розвитку.

Таким чином, методи господарського права — це сукупність способів
регулюючого впливу норм господарського права на поведінку суб’єктів
господарських правовідносин.

Метод господарського права повинен забезпечувати: трансформацію
правовідносин у мотивацію діяльності та впливу економічної,
організаційно-адміністративної та політичної природи відповідно до
природи факторів, на які здійснюється зазначений вплив; різні режими
впливу (владний або диспозитивний); правовий характер впливу, що має
вияв у формі дозволів, приписів або заборон, які містяться у правовій
нормі.

Концептуально методи господарського права будуються на двох принципах:
загальнодозвільному, за яким діють підприємці (дозволено те, що не
заборонено законом); зобов’язальному (ст. 19 Конституції), за яким діють
органи державного управління або місцевого самоврядування (зобов’язані
та мають права вчиняти ті дії, що на них покладені законом).

Розрізняють чотири основних методи правового регулювання господарських
відносин. До них належать: метод приписів, що передбачає право прийняття
юридично значущих рішень органом господарського керівництва (власником
майна) щодо підпорядкованого йому суб’єкта господарювання (створення,
реорганізація, ліквідація, видача ліцензії, розміщення державного
замовлення); відбувається у формі імперативних норм та передбачає
насамперед врахування публічних інтересів власника майна (держави або
територіальної громади); метод автономних рішень дозволяє суб’єкту
господарювання приймати самостійно, але в межах своїх повноважень
юридично значущі рішення. Обов’язок усіх інших суб’єктів — не
перешкоджати прийняттю та виконанню цих рішень (наприклад, розподіл
прибутку на загальних зборах акціонерів); метод координації забезпечує
прийняття юридично значущих рішень за згодою сторін (укладення
господарського договору); метод рекомендацій передбачає видання
компетентними органами адресованих суб’єкту господарювання пропозицій
(рекомендацій) щодо певної поведінки у сфері господарювання. Це примірні
господарські договори, примірні установчі та внутрішні правові документи
тощо.

Висновки до 2 розділу

Отже, з переходом економіки до ринку концепція господарського права, як
уже зазначалось, змінюється. Окремі вчені визначають його предмет як
відносини господарювання, тобто відносини, що виникають при організації
та здійсненні господарської діяльності. Заперечення проти такого підходу
до визначення предмета господарського права висувались ще за існування
командно-адміністративної діяльності. Розглянемо коротко ці заперечення.
Ці правовідносини в сфері організації господарства можуть бути поділені,
на думку В.А. Рахмиловича, на дві великі групи:

— по вертикалі, тобто владовідносини, в яких один із учасників наділений
компетенцією з владного управління іншим учасником цих відносин.

— по горизонтальні, позбавлені ознак влади і підкорення, в яких взаємні
права і обов’язки здебільшого мають майновий характер, виникають із
договорів, правопорушень та інших юридичних фактів.

В той же час ст. 1 Господарського кодексу України визначає предмет
господарського права як господарські відносини, що виникають у процесі
організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами
господарювання.

Основною метою господарського права є:

— систематизація всього нормативного матеріалу з питань підприємницької
діяльності;

— вивчення можливостей інтеграції цього конгломерату норм в існуючу
правову систему;

— трансформація останньої відповідно до завдань її розвитку;

— створення передумов по виходу країни з економічної кризи та припинення
подальшої криміналізації суспільно-економічних відносин.

ВИСНОВКИ

Отже, господарське право можна розглядати як: галузь права, що базується
на нормах господарського права для регулювання господарських відносин у
процесі здійснення господарської діяльності; сукупність правових норм,
які регулюють суспільні відносини у сфері управління економікою;
юридичну дисципліну, основним змістом викладення якої є основні засади
господарської діяльності, процесів приватизації, підприємництва,
кредитно-банківських відносин, майнових основ господарювання та
податкової політики суб’єктів, особливостей правового регулювання в
окремих галузях діяльності тощо.

Доктринальними підходами до визначення господарського права є три
основних концепції: позиція таких науковців, як С.М. Братусь, Р.О.
Хафліна, Г.К. Матвєєв, Л.М. Шевченко, А.С. Довгерт, що господарське
право — це не самостійна галузь права, а поєднання цивільно-правових
норм, що діють у сфері господарювання; думка вчених-юристів В.В.
Лаптєва, В.К. Малецтова, Г.Г. Побірченко, В.К. Мамутова, Г.Л.
Знаменського, згідно з якою господарське право — самостійна галузь
права, яка не має нічого спільного з іншими галузями права; проте
найбільш слушною є позиція О.А. Беляневича, О.М. Вінника, Н.Г.
Саніахметової, В.С. Щербіни, згідно з якою господарське право —
комплексна галузь права, в якій зібрано правові норми основних галузей
права, приурочені до одного предмета правового регулювання —
господарської діяльності.

Аналіз опрацьованих концепцій розуміння поняття та змісту господарського
права дозволяє дійти декількох принципових висновків. Так, по-перше, всі
дослідники, із працями яких ми мали змогу ознайомитися, опрацьовували
проблему правової природи господарського права, без огляду на теорію
поділу права на приватне та публічне. По-друге, встановлення меж
правового регулювання господарського права в усіх без винятку випадках
здійснювалося крізь призму концепції предмета та методу правового
регулювання, яка є аж ніяк не найкращим здобутком радянської правової
науки. По-третє, вивчення сучасного стану й перспектив розвитку
господарського права здійснюють майже без врахування історичного та
зарубіжного досвіду становлення й розвитку зазначеного правового
утворення. Неврахування вищевказаних аспектів є, на наш погляд, єдиною
причиною, яка пояснює той факт, що вже впродовж більш ніж півстоліття
вітчизняні вчені не спроможні дати відповідь на питання про правову
природу господарського права.

Господарське право, на нашу думку, можна вважати самостійною галуззю
права, оскільки:

— визначає порядок ведення господарської діяльності та регулює
відносини, пов’язані з її здійсненням;

— характеризується своїми принципами, предметом, суб’єктами та методами
регулювання;

— регулює господарські відносини як по горизонталі, так і по вертикалі;

— має значення як галузь права, галузь законодавства, наукова та
навчальна дисципліна.

Визначення правової природи господарського права не можна здійснити без
врахування теорії поділу права на приватне та публічне. Недооцінювання
цієї аксіоми є найпершим чинником, який заважає розбудові досконалої
системи вітчизняного права.

На майбутнє можна очікувати на ґрунтовні перетворення в теорії
господарського права, пов’язані з його поділом щонайменше на дві
частини: приватне господарське право та публічне господарське право, —
кожна з яких має бути визнана самостійною галуззю українського права.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Аржанов М. О принципах построения системы советского социалистического
права / М. Аржанов // Советское государство. — 1939. — №3. — С.26-35.

Батрин С. Господарське право як самостійна галузь права: до постановки
питання / С. Батрин // Юридична Україна. — 2010. — № 1. — С.92-96.

Вельский К. С. Полицейское право : лекционный курс / К. С.Бельский; под
ред. A. В. Куракина. — М. : Изд-во «Дело и Сервис», 2004. — 816 с.

Вінник О. М. Господарське право : курс лекцій / О. М. Вінник. — К. :
Атіка, 2004. — 624 с.

Віхров О.П. Господарське право: Спеціальна частина. Навчальний.
посібник. – К.: Видавничий дім «Слово», 2004. – 344с

Господарське право України: Підруч. для студ. вищ. навч. закл. / М. К.
Галянтич, С. М. Грудницька, О. М. Міхатуліна та ін. — К.: МАУП, 2005. —
424с.

Господарське право України: Підручник для студентів юридичних
спеціальностей вищих закладів освіти / За ред. В. М. Гайворонського та
В.П. Жушмана. – Х.: Право, 2005.

Господарське право: Навчальний посібник / Жук Л. А., Жук І. Л.,
Неживець.О.М. — К.: Кондор, 2003. — 384 с.

Господарське право України : підручник / за ред. В. М. Гайворонеького та
В. П. Жушмана. — X. : Право, 2005. — 382 с.

Господарський кодекс України: Коментар. / За заг. ред. д.ю.н., проф.
Саніахметової Н.О. – К.: Одіссей, 2004.

Господарський кодекс України // ВВР України. — 2003. — № 18. — № 19-20.
— № 2122. — Ст. 144.

Джунь В. Методологічні питання дослідження господарського права / В.
Джунь // Вісник Академії правових наук України. — 2010. — №1. —
С.154-168.

Елистратов А. И. Основные начала административного права /
А.И.Елистратов. — 2-е изд. -М., 1917. — 294 с.

Жук Л. А. Господарське право : навч. посіб. / Л. А. Жук, I.Л.Жук,
О.М.Неживець. — К. : Кондор, 2003.-400 с.

Запорожец А. М. К вопросу о содержании предмета и метода хозяйственного
права / А. М. Запорожец // Право і безпека. — 2005. — Т. 4,-№5.-С.
136-144.

Коростей В. Господарське право України як галузь права: проблеми та їх
реалізація / В. Коростей // Право України : Респ.юрид. журнал . –
12/2005 . – N12 . – С.72-77 .

Карчевський К. А. Предмет, метод та поняття господарського
(підприємницького права) / К. А. Карчевський // Право і безпека. — 2009.
-№2.- С.151-155.

Мельник Р.С. Як покращити викладання адміністративного права /
Р.С.Мельник // Право України. — 2010. — № 12. — С. 228-236.

Мельник Р. С. Деякі нариси з історії формування наукових поглядів на
систему вітчизняного права / Р. С. Мельник // Право і безпека. — 2010. —
№3(35). — С.60-65.

Петров Є. В. Деякі нариси до дискусії про правову природу господарського
права / Є. В. Петров // Форум права. — 2012. — № 2. — С. 563-568
[Електронний ресурс]. — Режим доступу:
http:/Avww.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2012-2/12pevpgp.pdf

Пилипенко А. Я., Щербина В. С. Господарське право: Курс лекцій: Навч.
посібник для юрид. фак. вузів. — К.: Вентурі, 2004.

Підприємницьке право: Навч. посіб. / За ред. О.В. Старцева. – К.:
Істина, 2006.

Правові основи підприємницької діяльності: Навч. посібник / Л. А. Жук,
І. Л. Жук, О. М. Неживець: Наук, керівник Л. А. Жук. — К.: Вид-во Європ.
ун-ту, 2002. — 292 с.

Тиунова Л. Б. Система правовых норм и отраслевое подразделение права /
Л. Б. Тиунова // Известия вузов. Правоведение. — 1987. — №4.-С. 63-69.

Хозяйственное право / под общ. ред. B.В. Лаптева. — М.: Изд-во «Наука»,
1983. — 288 с.

Хрестоматія з правознавства / І.П. Козінцев , Л.Я. Бойко –“Юрінком”,
Київ — 2004.

Цивільне право України: Підручник. У 2-х книгах. Кн.1/ За ред.
О.В.Дзери, Н.С.Кузнєцової. — 2-е вид.,доп.,перероб. — К.: Юрінком, 2005.
— 736 с

Щербина В. С. Господарське право України: Навч. посібник. — 2-е вид.,
перероб. і доп. — К.: Юрінком Інтер, 2001. — 384 с.

Щербина В.С. Господарське право: Підручник. – 2-е вид., перероб. і доп.
– К.: Юрінком Інтер, 2005.

PAGE

PAGE 34

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *