Суть, значення та особливості періодичних видань, як популярного виду документа

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Суть, значення та особливості періодичних видань,

як популярного виду документа”

ПЛАН

Вступ

1. Періодичне видання — оперативний вид документа

2. Газета як вид періодичного видання, її характеристика

3. Загальна характеристика, типологія, основні функції

та принципи сучасної журнальної періодики

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Періодичне видання — найбільш поширений вид серійного видання, воно
характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний
характер змісту, оперативність і регулярність виходу в світ, відповідні
назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу,
наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає
видання.

Періодичне видання являється одним із основних засобів в системі масової
комунікації.

Отже, періодичне видання — це видання, яке виходить через відповідні
проміжки часу з постійною для кожного року кількістю номерів,
неповторюваним змістом, однотипно оформлене, з нумерованими і датованими
випусками, які мають однакову назву і, як правило, однаковий об’єм і
формат. Періодичні видання включаються до мас-медіа. Це засоби донесення
інформації до масової аудиторії.

Газе?та — щоденне або щотижневе періодичне видання у формі складених
аркушів, містить новини і коментарі.

Газети набули комерційну цінність після винаходу друкування, почали
випускатися в Німеччині в 1609, в 1616 у Нідерландах. У 1622 з’явилася
перша газета англійською мовою («Уіклі ньюс» англ. «Weekly News»—
«Щотижневі новини»), редакторами були Ніколае Боурн і Томас Арсчер.

Вдосконалення поліграфії, винахід парового верстату в 1814; роторної
машини в 1846 у США та в 1857 в Англії, газетного паперу (зробленого з
дерев’яної пульпи, технологія стала використовуватися в Англії в 1880-х)
і підвищення грамотності збільшило випуск газет. Після появи
комп’ютерних технологій вартість виробництва газет зменшилася.

Журнал — друкарське періодичне видання. Поряд з газетою, журнал є одним
з основних ЗМІ і пропаганди, впливає на громадську думку, формуючи її
відповідно до інтересів певних ідеологічних груп, суспільних класів,
політичних партій, і організацій.

З появою технологій комп’ютерної верстки і розповсюдженням комерційних
друкарень з можливістю повнокольорового друку в Україні кінця XX почала
XXI століття, журнали стали основним рекламоносієм товарів класу
«преміум». Журнали як правило, адресовані до конкретної аудиторії
читачів.

В Україні, як зрештою і в світі журнали були одним з основних видів ЗМІ
протягом XIX і XX сторічя. Нині під впливом зростання нових технологій
передачі інформації, зокрема Інтернету, журнали почали відмовлятись від
паперових версій і виходячи тільки в електронному вигляді. Так наприклад
вирішили робити видавці журналу Лайф.

Журнали, як і газети, поділяються на декілька типів:

за періодичністю виходу — не буває щоденних журналів, тільки щотижневі і
щомісячні, деякі виходять навіть раз на два місяці;

за форматом;

за тематикою;

за характером по характеру подачі інформації;

Через те, що журнали виходять в світ рідше, ніж газети, вони
відрізняються більш низькою оперативністю подачі інформації, зате у них
більше можливостей для докладного аналізу подій, роздумів, підведень
підсумків і т.д.

1. Періодичне видання — оперативний вид документа

Періодичне та тривале видання виділяється за ознакою регулярності виходу
в світ.

Періодичне видання виходить через визначений період часу з постійною для
кожного разу кількістю номерів, які не повторюються за змістом,
однотипно оформленими номерами або датованими випусками та мають
однакову назву.

Тривале видання виходить через невизначений проміжок часу, за мірою
накопичення матеріалу і не повторюється за змістом, однотипно
оформленими номерами і/або датованими випусками, які мають спільну
назву.

Періодичні видання являються різновидом серійного видання, яке входить в
перебіг часу, подовженість якого завчасно не встановлена, як правило,
нумерованими і/або датованими випусками (томами) і які мають однакову
назву.

Серійне видання планується як безкінечне не обмежене в часі видання.
Його окремі випуски мають суцільну(безперервну) нумерацію, не
повторюються за змістом.

Для серійних видань характерна ще одна ознака: їх, як правило, видають
декілька колективів (наукових, просвітницьких, суспільних). Назва цих
колективів обов’язково вказується у вихідних даних.

Періодичні видання як види серійного видання мають певну специфіку.
Періодичне видання виходить в світ регулярно через рівні проміжки часу.

В періодичних серійних виданнях тимчасовий інтервал в обов’язковому
порядку вказується у вихідних даних. Проте періодичне видання серійного
видання може бути і не періодичним.

Не періодичне видання створює відкриту серію, якщо продовжуваність її
виходу і кількості випусків завчасно не встановлені. Закрита серія або
«бібліотека» — це не періодичне серійне видання, вихід якого обмежений
відповідним часом і кількістю видань. При їх оформленні враховується, що
книги серії розраховані на використанні не в домашніх умовах, а в
суспільних бібліотеках. Іноді серія поділяється на частини — під серії,
які мають більм вузьке цільове і читацьке призначення і відповідну
тематику, а також власну, на відміну від серійного, назву.

За ознакою регулярності виходу в світ періодичні видання можуть бути
щотижневими, щомісячними, щоквартальними, щорічними.

За місцем випуску і сферою поширення розрізняють місцеві (в межах однієї
області, міста, одного або декількох районів, підприємства, установи,
господарства чи навчального закладу), регіональні, загальнодержавні
(національні) і зарубіжні періодичні видання.

Виділяють п’ять основних видів періодичних видань: газета, журнал,
бюлетень, календар, експрес-інформація.

2. Газета як вид періодичного видання, її характеристика

Газета — періодичне текстове видання, яке виходить через короткі
проміжки часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і
статті з актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та
іншими питаннями, а також літературні видання і рекламу.

Газетне видання випускається у вигляді одного або декількох аркушів
друкованого матеріалу встановленого формату, видавничо пристосованого до
специфіки даного періодичного аркушного видання. В окремих випадках
застосовується скріплення аркушів друкованого матеріалу, тоді це видання
називається газетно-журнальним.

Перша газета «Хронологія», яка вийшла 5 травня 1581 року в Острозькій
типографії Івана Федорова, складалася з одного аркушу великого формату,
де на двох сторінках були надруковані двовірші і своєрідний календар на
кожний місяць року.

Газета — носій текстової інформації, характер якої в значній мірі
відрізняє газету від інших видань. Суттєвий вплив на неї чинить динамізм
процесів суспільного життя. Предметом газетної інформації являються
поточні події та факти. Вона забезпечує неперервність інформування про
події, які відбуваються. Тут розміщується оперативна інформація
(репортажі, хроніки, інтерв’ю, помітки, заяви, кореспонденція), а також
статті, огляди, рецензії, нариси, памфлети, фейлетони, коментарі,
читацькі листи. Від інших періодичних видань газети відрізняються також
великим форматом, об’ємом і більш частішою появою в світ. Об’єм газети
складається від 2 до 188 і більше сторінок.

Газети класифікують за такими ознаками:

1. За періодичністю виходу:

— щоденні (ранкові, вечірні);

— недільні;

— що недільні.

2. За масштабом:

— центральні або загальнонаціональні;

— регіональні;

— місцеві (обласні, районні, міські);

— корпоративні (компаній, університетів).

3. За профілем:

— масової орієнтації;

— спеціалізовані (професіональні).

У кожної газети — своя аудиторія відповідного масштабу (в залежності від
тиражу), професіонального і соціально-демографічного профілю. Газета
виходить через певні проміжки часу (щоденно, декілька разів в тиждень,
раз в тиждень). Проте може випускатися на протязі короткого часу,
обмеженим певним заходом (конференцією, фестивалем). Газета може мати
додаток (один або декілька). Вона має постійну для кожного року
кількість нумерованих і/або датованих випусків, які мають однакові
назви.

Особливе значення для газети як виду видання мають такі ознаки, як час і
місце випуску, привілейована сфера поширення, функціональне призначення.
Функціональне призначення — особлива ознака при формуванні різних типів
газетних видань. Вона характеризується специфічною сукупністю цілей, які
здійснює орган того чи іншого типу, використовуючи відповідні
інформаційно-пропагандистські, які досягають при цьому певного
результату, за яким і розрізняють типи газет. Функціональне призначення
газети обумовлено перш за все певними потребами суспільства і його
членів, різних суспільних груп, організацій політичної системи,
задоволення яких забезпечується реальною участю в процесах формування і
реалізації політики. Газета — головна зброя політичної боротьби, одна із
основних засобів пропаганди і масової інформації.

За функціональною ознакою виділяють три види газет:

— загальнополітична;

— спеціалізована;

— спеціальний випуск.

Загальнополітична газета систематично повідомляє питання внутрішньої і

зовнішньої політики країни, а також міжнародне життя («Голос України»,

«Демократична Україна»).

Спеціалізована газета систематично повідомляє окремі проблеми
суспільного життя, науки, техніки, культури та інших областей діяльності
і адресована відповідним категоріям читачів («Закон і бізнес»,
«Українська музична газета»).

За читацькою адресою спеціалізовані газети поділяються на: —
професіональну газету, адресовану спеціалістам різних кваліфікацій; —
профсоюзну, партійну.

За тематикою, цільовим і читацьким призначення спеціалізовані газети
розрізняють за питаннями культури, літератури, мистецтва,
релігієзнавства, рекламні, для дозвілля, для дітей і юнацтва.

Спеціальний газетний випуск — газетне видання, підготовлене на виїзді
громадською редакцією основної газети для оперативного доведення
необхідної інформації до читача; він містить поточний і валовий номер,
рік, дату видання, виходить на протязі обмеженого періоду часу.

За видавцем виділяють газети державних, партійних, профсоюзних,
кооперативних, комерційних організацій, творчих союзів, суспільств. За
часом випуску газети поділяються на ранкові і вечірні; за періодичністю
на щоденні («Слобідський край», «Вечірній Київ»), щотижневі («Культура і
життя»), щомісячні («Книжковий кур’єр», «Книги України»).

За матеріальною конструкцією газета — це не лише окремий її номер,
поодинокий випуск, а й комплект — група номерів, які вийшли за
який-небудь період: місяць, квартал чи рік. В комплекті отримує
відображення обличчя газети — склад особливостей її змісту і форми —
тематики, публікацій, використання різних журналів публіцистики, стилю,
способів розміщення і оформлення матеріалу, форм передання інформації.

Оформлення газети — художньо-технічний процес, який включає вибір і
застосування шрифтів, ілюстрацій, способів розміщення матеріалів,
використання кольорових і розмірних контрастів. Від технічного
оформлення газети залежить вплив матеріалів на читача.

Протягом століть людство виробило прості й чіткі закони і принципи
технічного оформлення, що відповідають демократичному характеру преси.
актуальною проблемою є індивідуалізація зовнішнього вигляду друкарських
видань у межах оформлювальних норм. У вирішенні цієї проблеми важливу
роль відіграє комплексне і регіональне використання всіх
художньо-поліграфічних засобів.

Для підтримки тексту використовуються фотографії. Основними вимогами для
фотографії є: чітке зображення об’єкта, виразність, правильний вибір
кута і місця знімання. Ціль оформлення полягає в тому, щоб в
привабливому, зручному для читання вигляді донести до читача зміст
газети, виділити головне.

З оформленням пов’язане поняття «обличчя» газети як зовнішнього
вираження її типу: молодіжні газети оформляються по іншому, ніж
галузеві; вечірні — інакше, ніж ранкові. Кожен номер газети складається
із певних постійних елементів.

До них відносяться: заголовки газет, номера сторінок, текстові матеріали
(вони складаються із колонок), їх заголовки, ілюстрації. Для розміщення
ілюстрацій і текстової інформації використовують роздільні засоби —
лінійки, відбитки, проміжки.

На зовнішній вигляд газети суттєво впливає її формат, об’єм, кількість
колонок в смузі. Формат газети визначається розмірами паперу, на якому
вона друкується.

Для газет з великим тиражем, які друкуються на спеціальних машинах,
використовується рулонний папір.

Для газет з невеликим тиражем (близько декілька тисяч екземплярів), які
друкуються на плоско друкуючих машинах, використовується аркуш ний
папір.

Загальноорийняті формати: Н2 (4287594), 83 (2977428), 84 (2187297) [9,
18].

Об’єм сучасної газети — від 4 до 6 сторінок (смуг).

Частина багатотиражних газет виходить на двох сторінках. В щотижневиках
типу «Культура і життя», «Література України» — 16-24 і більше сторінок.

Велике місце в газеті займають ілюстрації (документи і художні, фото
сюжети, рисунки, схеми). Графічна індивідуальність газети залежить від
особливостей текстів і заголовків, способу розміщення матеріалу, від
рівня поліграфії і майстерності виконавців.

3. Загальна характеристика, типологія, основні функції

та принципи сучасної журнальної періодики

Журнал — періодичне текстове зброшуроване видання, яке містить статті і
реферати з різних суспільно-політичних, наукових, виробничих та інших
питаннях, а також літературно-художні твори, які мають постійну
рубрикацію і офіційно затверджене в якості даного виду видання.
Журнальне видання видається у вигляді блоку скріплених в корінці аркушів
друкованого матеріалу встановленого формату, каліграфічно пристосованого
до специфіки даного періодичного видання, в обкладинці або палітурці.
Журнал як джерело інформації має свою специфіку: безкінечність і
регулярність його випуску, визначену періодичність, наявність матеріалів
у вигляді статей, тематичне направлення змісту, обов’язковість
затвердження в установленому порядку, особливе поліграфічне оформлення.
Журнал має постійно діючу редакцію, яка за згодою з директивними
органами встановлює програму видання, його чіткі тематичні направлення,
функціональне призначення. Структуру журналу визначають рубриковані
розділи і різновиди (за жанром, об’ємом) матеріали.

Випуски журналу нумеруються протягом року ори постійному заголовку.
Інформація, яка міститься в журналі менш оперативна, ніж в газеті, але
різнохарактерна: вона може бути первинною — статті, огляди, художні
твори; вторинною — огляди, реферати; оригінальною і перекладною.
Нарахування і характер ілюстрованих матеріалів визначається кожним видом
журналу. Газету або журнал, на відміну від інформації радіо чи
телебачення, можна зберігати, звертатися до неї повторно, зібрати в
підшивку. Кожен журнал має свою читацьку адресу, яка розуміється досить
широко і залежить від сфери діяльності читача, його професії, загально
культурного рівня та інтересів. Читацька адреса журналу обумовлює мову
видання, характер його матеріалів, призначення для читачів певного віку,
статті, заняття, а також читачам специфічних груп населення (наприклад,
з фізичними вадами). Журнали поширюються за підпискою і через роздрібний
продаж.

Деякі журнали мають додатки, які виходять з певною періодичністю, під
самостійною назвою, з нумерацією в межах року видання.

Існують різні класифікації журналів за такими ознаками: читацькою
аудиторією, місцем видання, характером інформації, видавничим органом,
мовою, тематичною спрямованістю, цільовим призначенням. Але слід
зауважити, що найважливішими визначальними ознаками виступають тематична
спрямованість і цільове призначення. Відповідно до цього вирізняються
дві основні класифікації, які доповнюють одна одну в характеристиці
журналів і можуть бути використані залежно від конкретних завдань —
поділ за цільовим призначенням всередині тематичної класифікації і поділ
за тематикою всередині класифікації за цільовим призначенням. Наприклад,
поділивши спеціальні журнали за тематичною спрямованістю на технічні,
медичні, екологічні тощо, можна поділити тематичний клас за цільовим
призначенням, тобто технічні чи сільськогосподарські — на наукові,
виробничі тощо. І, навпаки, поділивши всі спеціальні журнали за цільовим
призначенням на наукові, практичні тощо, можна їх також відрізняти за
тематикою, тобто наукові журнали — на технічні, сільськогосподарські,
медичні тощо.

Усі журнали умовно можна поділити на три рівня сприйняття, які
відповідно розраховані на три рівня читачів: 1) інформація для всіх; 2)
широке коло працівників галузі й тих, хто цікавиться певними сферами
науки, техніки, культури; 3) наукова і спеціальна інформація.

Узагалі всі журнали поділяються, звичайно, умовно на такі основні
тематичні класи: загальнополітичні та соціально-економічні,
виробничо-технічні, природничо-наукові, сільськогосподарські, медичні,
культурно-просвітницькі, літературно-художні, військові, спортивні,
екологічні. Кожен з цих класів у свою чергу поділяється на тематичні
групи.

Для прикладу розглянемо першу групу, яка за своєю тематикою охоплює
журнали різноманітної політичної, соціальної та економічної
проблематики. До цієї групи належать: 1) журнали, присвячені
міжнародному життю, зовнішній і внутрішній політиці України («Україна»,
«Трибуна», «Політика і час»); 2) громадсько-політичні, присвячені
проблемам національного відродження («Основа», «Віче» та ін.); 3)
журнали з суспільних наук, тематика яких охоплює історичні науки
(«Філософська і соціологічна думка», «Наука і суспільство», «Пам’ять
століть» тощо), 4) економічні журнали різного цільового призначення і
широкого тематичного діапазону: загальні проблеми, економічні науки,
народне господарство, статистика, бізнес, менеджмент («Діловий вісник»,
«Економічна Україна», «Економіка. Фінанси. Право», «Фінанси України»);
5) юридичні журнали («Кодекси України», «Відомості Верховної Ради
України», «Зібрання постанов Уряду України»).

Найчастіше при класифікації журнальної продукції застосовується принцип
цільового призначення, який характеризує суть видання, визначає його
читацьку аудиторію, завдання та програму, конкретизує характер і тип
видання. Розглянемо поділ журналів за цільовим призначенням на прикладі
спеціальної журнальної періодики.

Z

l

?

?

¬

?

?????і та інформаційні. Вони у свою чергу поділяються на такі типи:
наукові — на академічні, вузівські, галузеві; фахові — на теоретичні,
практичні та масові; інформаційні — на реферативні та
фахово-інформаційні.

Розглянемо для прикладу типи наукових журналів, що мають найбільше
значення для перспектив розвитку галузі, рівня її науково-технічного
поступу.

Згідно з існуючими системами наукових установ — академічною, вузівською
і галузевою — наукові журнали поділяються на три типи: академічні,
вузівські, галузеві. На перший погляд, поділ тут відбувся відповідно до
того, який орган видає журнальну продукцію, але насправді — за цільовим
призначенням, властивим кожному типу видання відповідно до різних
завдань академічної, вузівської і галузевої науки.

Перший тип наукових журналів, що відображають досягнення фундаментальних
наук, — академічні журнали. Їх видають Національна академія наук
України, наукові товариства, науково-дослідні інститути («Вісник
Національної академії наук України», що висвітлює загальнонаукові та
громадсько-політичні теми, або «Доповіді Національної академії наук
України», «Відродження» — український міжетнічний науково-педагогічний
журнал).

До другого типу наукових журналів належать численні серії вісників вищих
навчальних закладів Міністерства освіти України, наукові доповіді вищої
школи, матеріали конференцій, наукові праці вчених вищої школи тощо.
Так, приміром, «Вісник Київського університету» має стільки ж серій,
скільки факультетів є у Київському національному університеті імені
Тараса Шевченка (серії «Журналістика», «Філософія», «Біологія» і т.
ін.).

До третього типу належать наукові журнали, які видають галузеві
міністерства на базі наукових установ — відомчих науково-дослідних
інститутів. Журнали цього типу відображають досягнення не
фундаментальної, а прикладної науки («Земля і люди», «Вісник аграрної
науки» тощо).

Таким чином, класифікація журналів за цільовим призначенням дозволила
поділити всю безліч сучасних спеціальних журналів на види та типи. Але
цього недостатньо, бо існує ряд характерних ознак, якостей, які
визначають схожість і відмінності видів і типів, формально-логічних
взаємозв’язків між ними.

Визначальними в цьому процесі є соціальні чинники, що створюють умови
для виникнення нових типів журнальної продукції, зумовлюють типоформуючі
ознаки: видавець (засновник), цілі (мета) та завдання журналу, читацька
аудиторія. Саме ці три ознаки в різній послідовності свого впливу і
створюють тип видання. Вони тісно між собою зв’язані, але кожна з них
може бути первісною при формуванні типу видання.

До вторинних (залежних) типологічних ознак належать: авторський склад,
внутрішня структура, оформлення, жанри друкованих матеріалів. На них
впливають типоформуючі ознаки. Залежно від мети видання і читацької
аудиторії вибираються відповідне оформлення, склад авторів, жанри
матеріалів, внутрішня структура. Так, наприклад, для наукового журналу
застосовуються зазначені ознаки в одному вигляді, для фахового, тим
більше, масового — зовсім інші.

І, нарешті, ще в більшій підпорядкованості, залежному становищі
знаходяться такі ознаки, як періодичність, обсяг і тираж. Вони теж
залежать від усталеного типу, читацької аудиторії, мети видання, і
меншою мірою, від вторинних ознак (наприклад, оформлення, внутрішня
структура, жанри можуть впливати, хоча і опосередковано, на тиражі).

Отже, коротко зазначимо, що до типоформуючих ознак належать: видавець
(засновник), мета та завдання, читацька аудиторія; до вторинних —
авторський склад, внутрішня структура, жанри, оформлення; до формальних
— періодичність, обсяг, тиражі.

Зупинимось більш детально на кожній типологічній ознаці, розглянувши їх
взаємозв’язки та взаємний вплив на прикладі спеціальних журналів.

Однією з найважливіших типоформуючих ознак є видавець (засновник). Його
роль у формуванні типу періодичного видання, зокрема, спеціального
журналу, дуже велика. Протягом всієї історії розвитку спеціальної преси
можна простежити закономірний зв’язок між появою періодичного органу і
попереднім виникненням видавничої установи. Після відкриття будь-якої
визначної державної чи комерційної організації через деякий час
обов’язково виникають журнали чи інші періодичні видання — органи цих
установ.

Таким чином, знаючи видавця, можна приблизно судити про тип видання.
Наприклад, Національна академія наук України та її організації та
установи зараз видають тільки наукові та теоретичні журнали.

Те ж саме можна сказати про Міністерство освіти України і вузи. Установи
системи національної академії наук та Міністерства освіти України не
видають ні виробничих, ні масових, ні інформаційно-технічних журналів.
Цільове (функціональне) призначення журнальної періодики реалізується в
завданнях та програмах, які визначаються видавцем відповідно до його
власної мети.

Мета і завдання спеціальних журналів визначаються завданнями органів, що
їх видають. З тематики і характеру друкованих матеріалів можна
зрозуміти, чи виконує журнал накреслену програму в змістовому плані із
залученням спеціалістів-фахівців.

Отже, мета і завдання безпосередньо випливають із цільового призначення
видання, визначають його тип, оскільки ці типи сформувались на основі
поділу за цією ознакою. Вони (тема і завдання) — найважливіші
типоформуючі ознаки видання, бо тип видання досить точно можна визначити
за метою, завданнями, програмою періодичного видання.

Читацька аудиторія теж дуже важлива ознака журнальної періодики. Її
вплив на тип видання найбільш багатогранний та органічний. Це
пояснюється великого соціальною значущістю і складністю категорії
«читач», яка являє собою єдність загального, особливого та
індивідуального, що в сучасних умовах досить адекватно відбиває
відносини загального, особливого й індивідуального в їхньому соціальному
виявлені.

Будь-яке журнальне видання розраховане на читачів, тому читацька
аудиторія — одна з головних підстав поділу в різноманітних класифікаціях
періодичних видань. Оскільки всяка класифікація передбачає поділ на
типи, то читацька аудиторія, зрозуміло, є однією з типоформуючих ознак.

Після того, як тип журналу вже сформувався, виникають інші типологічні
ознаки, які визначаються цим типом і безпосередньо з ним зв’язані. Серед
них: авторський склад, внутрішня структура, оформлення.

Вплив категорії авторів на тип періодичного видання має особливе
значення в спеціальних журналах. На відміну від масових видань, у них
можна чітко виділити категорію авторів, які пишуть для конкретного
видання. Характерна особливість спеціальних журналів полягає в тому, що
їх автори водночас є і читачами, хоча склад читачів у категоріальному
відношенні трохи ширший, ніж авторський склад, який значною мірою
визначає тип видання.

Наприклад, авторами наукових журналів переважно є наукові працівники,
фахівці господарства, охорони здоров’я, культури; професійні журналісти,
літератори виступають у масових спеціальних журналах тощо.

Під внутрішньою структурою журналу слід розуміти принцип розміщення
матеріалів безпосередньо всередині видання, тобто принцип поділу на
розділи і рубрики, їх характер і метод подачі, а також співвідношення
між ними за обсягом.

Спеціальні журнали мають свій специфічний поділ на розділи, що
визначається типом видання за цільовим призначенням. Хоча структура
спеціальних видань досить одноманітна, усе ж вона має свої відмінні
особливості, властиві кожному типу видання. Так, приміром, матеріали в
наукових журналах часто взагалі не мають поділу на розділи, тим часом,
як масові журнали можуть мати багато розділів та рубрик.

Однією із характерних типоформуючих ознак журналу є жанр матеріалів, що
в ньому публікуються. У журналах, так само як і в газетах, літературі,
мистецтві, використовуються різноманітні жанри. Це допомагає більш повно
і яскраво відображати різні явища життя, багатство духовної культури
українського народу, робить журнал більш актуальним, цікавим. Дуже
важливо, щоб працівники журналу вміло використовували саме ті жанри,
котрі більшою мірою відповідали вимогам даного журналу у виконанні
поставлених завдань. До журнальних жанрів належать: наукові розвідки,
інформація, кореспонденція, роман, повість, нарис, фейлетон, огляд
літератури, рецензія тощо.

На перший погляд, здається, що всі ці жанри, за винятком, роману, є
газетними жанрами. Але якщо порівняти, то стає зрозумілим, що саме
характер видання (газета чи журнал) визначає суттєві особливості жанрів,
бо газетні й журнальні жанри мають свою специфіку. Приміром, якщо
порівняти наукову статтю в журналі та газеті, то можна зробити висновок,
що це твір, в якому досліджуються окремі питання теорії і практики. Але
журнальна наукова стаття дає можливість більш грунтовно висвітлити
теоретично і практично будь-яке питання, чого не можна зробити в газеті,
враховуючи обмеженість газетної наукової статті. Слід також враховувати
читацьку аудиторію: журнальні наукові статті розраховані на певне коло
читачів,що більш обізнані в даних питаннях. Тимчасом, як газета
розрахована на масового читача, що вимагає від неї викладення складних
питань дохідливо, популярно.

Оформлення спеціальних журналів має, порівняно з газетами, більш
конкретне певне значення. Узагалі, використання ілюстративного
матеріалу, текстових шрифтів, поліграфічних прикрас більш обмежене
порівняно з масовими тощо.

Перераховні типологічні ознаки — авторський склад, внутрішня структура,
жанри, оформлення — визначаються типом видання. Такі ознаки, як
періодичність, обсяг, тираж теж пов’язані з типом видання, але
опосередковано, бо цей зв’язок залежить від деяких суб’єктивних чинників
(наприклад, матеріально-технічні, видавничі та інші можливості видавця).

Визначивши основні типологічні ознаки журнальної періодики, розглянемо
її основні функції і принципи в контексті засобів масової інформації.

У сучасному суспільстві всі більше домінує тенденція до виділення і
констатування преси як особливої структури зі своїми соціальними
функціями, по-перше, як засобу інформаційного обслуговування
суспільства, задоволення його інформаційних потреб, і по-друге,
журналістика, з точки зору загальногромадських потреб та інтересів,
покликана виконувати життєво важливу політичну функцію — сприяти
громадянській злагоді, підтримувати соціальну рівновагу і т. ін.

Функція — це результат поєднання мети та засобів її досягнення. «Під
функцією в журналістиці, — наголошує академік А. Москаленко, — ми
розуміємо цілеспрямовану діяльність, що має неперехідний і невипадковий,
а загальний закономірний характер. Функція включає в себе і мету, і
засоби, вона виражає сутність, суспільне призначення преси, визначає її
роль як суспільного інструменту».

За результатами впливу на найважливіші сфери людської діяльності можна
виділити такі функції:

— політична пропаганда,

— суспільне виховання,

— поширення культурних цінностей,

— регулювання господарських відносин і громадський контроль,

— розважальна діяльність.

Якщо економічна політика, яка пронизує всі суспільні сфери, являє собою
основу наукового управління суспільством, то засоби масової комунікації,
будучи її інструментом, виступають як важливий комплекс впливу на
розвиток соціальних процесів, формування і відображення громадської
думки, згуртування спільності для вирішення тих або інших завдань.

З усіх названих функцій преси, що характеризують її нинішню діяльність,
виділимо організаторську, виховну, пропагандистську та соціологічну, які
властиві журналу як типу видання.

Організаторська функція журнальної періодики завжди становила один із
основних напрямів її діяльності, але сьогодні відбувається помітна її
активізація, що зумовлено зростанням впливу публіцистичного слова, яке
стало основним організатором соціальних перетворень, розбудови
незалежної держави, утвердження соціальної справедливості.

Суть виховної функції полягає у формуванні високої політичної культури і
сучасного економічного мислення людей. Необхідність дальшого поліпшення
інформування громадськості, висвітлення діяльності господарських
органів, громадських організацій і рухів має велике значення у
політичному вихованні мас, підвищенні їх політичної культури, залучення
до свідомої політичної творчості.

Пропагандистська функція зумовлена настійною необхідністю дохідливого
роз’яснення практичних і теоретичних проблем становлення правової,
демократичної держави, важливості глибокого розуміння загальнолюдських
цінностей, ідей національного відродження, питань ментальності
українського народу, його етносу та історичної минувщини. У зв’язку з
цим підвищується роль пропагандистських публікацій, які повинні
торкатися найбільш гострих проблем, містити ґрунтовні відповіді на
запитання, які хвилюють людей.

Посилення соціологічної функції виходить з об’єктивного чинника, що
засоби масової комунікації покликані за своєю природою завжди бути
трибуною загальнонародної громадської думки. Вона з особливою силою
проявилася після проголошення незалежності України, коли на сторінках
газет і журналів розгорнулося масове обговорення питань громадянських
свобод, соціальної справедливості, впровадження ринкових відносин,
проблем національного відродження, входження України у Європейський дім,
налагодження її зовнішніх зв’язків на міжнародній арені.

В умовах нинішньої демократизації і політизації суспільства, коли
політичний плюралізм став реальністю, традиційні принципи преси,
природно, осмислюються по-новому. Принципи — це основа, початок, керівна
ідея, правило. Принцип — це те, що завжди, за всіх умов, без будь-якого
винятку властиве певному явищу, в даному випадку — журналістиці.

Увесь комплекс властивих пресі якостей, рис, напрямів, об’єднаних
спільністю методів і мети, становить зміст її принципів. Усі принципи
преси (гуманізм, правдивість та об’єктивність, науковість, етика як
система моральних і творчих принципів, демократизм, загальнолюдські
цінності) так чи інакше тісно пов’язані між собою. Зазначимо, що шляхи
до здійснення принципів сучасної журналістики слід шукати принаймні у
трьох площинах: правдивість та добросовісність; аналітичне та
суб’єктивне трактування дійсності; професійна мораль. Одним з
основоположних елементів журналістської етики повинна бути правдивість у
відображенні подій і поданні інформації, фактів тощо.

До поняття правдивості інформації слід додати: проникнення в будь-який
матеріал до найменших подробиць; достовірність та обгрунтування оцінки
журналістом об’єкта зображення — ситуації чи особи; точність у
відображенні будь-якого факту, явища тощо.

Важливо наголосити, що якість соціальної інформації в пресі, зокрема в
журналах, виявляється в об’єктивності, науковості, у повному розкритті
характерів, суттєвих рис, у показі основних процесів, тенденцій, явищ.
Тільки за таких умов можна оцінити й інші важливі риси: суспільне
значення, наявність справжніх духовних цінностей, зображувальні засоби.

Отже, ми розглянули основоположні принципи преси, дотримання яких —
важливий критерій напряму, характеру, рівня будь-якого видання, зокрема
журналу, важливим завданням якого є формування державного мислення,
демократизму, гуманізму, плюралізму, повага до загальнолюдських
цінностей, гарантія свободи слова і совісті.

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

Періодичне видання найбільш помирений вид серійного видання. Воно
характеризується певними ознаками: актуальність тематики, різний
характер змісту, оперативність і регулярність виходу є світ, відповідні
назви характеру видання, які не змінюються протягом тривалого часу,
наявність однієї або декількох організацій, органом якої виступає
видання. Періодичне видання являється одним із основних засобів в
системі масової комунікації.

Журнал (франц. jouroal від jour день) періодичне друковане видання,
яке містить статті й матеріали з різних суспільно-політичних, наукових,
виробничих та інших питань, публікує літературні та публіцистичні твори,
літературно-критичні ораці, ілюстрації та фотоматеріали.

Газета періодичне текстове видання, яке виходить через короткі проміжки
часу і містить офіційні матеріали, оперативну інформацію і статті з
актуальними суспільно-політичними, науковими, виробничими та іншими
питаннями, а також літературні видання і рекламу.

На відміну від газет, спрямованих на оперативну інформацію, журнали
дають змогу більм детально й за більм значні терміни охопити події
сучасного суспільного, політичного, культурного та наукового життя,
містять обширні наукові статті, художні твори великого обсягу. Журнал
носій аналітичної. Фундаментальної інформації; у цьому його голена
відмінність від газети.

За матеріальною конструкцією журнал це журнальне видання. Типові риси
для журналів великі формати, невеликі поля, набір шрифтом одного кегля і
рисунка, рухомі колонтитули. Велика частина журналів це ілюстровані
видання. Титульний аркуш необов’язковий для журналу елемент. В деяких
журналах він відсутній, в інших журналах на титулках, крім вихідних
даних, розміщується зміст. Всі журнали переплітаються в обкладинку.
Допускаються різні оформлення вихідних даних.

Журнали розрізняють:

1) за періодичністю тижневик, своєрідний тип видання, який в умовах
бурхливого зростання засобів масової комунікації отримує переважаючий
розвиток (тижнева періодичність дозволяє оперативніше, ніж щомісячна,
відгукуватися на події, і разом з тим більм глибоко й докладно, ніж у
щоденній газеті, аналізувати й оцінювати явища поточної дійсності);
видання, що виходять раз в декаду, раз у 2 тижні, щомісячник,
двомісячник, щоквартальник, піврічне видання;

2) за змістом суспільно-політичні, літературно-художні,
виробничо-технічні, наукові галузеві, науково-популярні,
науково-інформаційні й реферативні, бібліографічні журнали, сатиричні,
спортивні, журнали змішаного змісту;

3) за читацькою адресою призначені для певних категорій читачів
(наприклад, дитячі та юнацькі журнали).

Список використаної літератури

Закон України «Про інформацію» // Голос України. 1992. 13 листооада.

Барембаум И.Е. История книги: Учеб. для библиотеч. фак. ин-тое культури
и пед. вузов. 2-е изд., перераб. И.: Книга, 1984. 247 с.

Борисенко Т.О. Перша українська періодика / Т.О. Борисенко //
Бібліотечний вісник. 1993.- С. 56-57.

Здоровега В. Теорія і методика журналістської творчості: Наеч. оосіб.
Пьвіе: ПНІС, 2000.

Кумнаренко Н.И., Удалова В.К. Наукова обробка документів: Підручник. К.:
Вікар, 2003.

Кумнаренко Н.Н. Документоведение: Учебник. 4-е изд., испр. К.: 0-ео
«Знання», К00, 2003.

Москаленко Я. Теорія журналістики. Наечальний посібник. К.:
«Ексорес-об’яеа», 1998.

Оформление периодических изданий / Под ред. Я. П. Киселева. И.: Изд-во
ИГУ, 1988.

Українська періодика: Історія і сучасність: Наук, збірка: Матеріали
ювілейної наукової конференції присвяченої 70-річчю багатотиражної
газети «Харківський університет». Харків: ХДУ, 1998.

Швецова-Водка Г.И. Типологія документа: Навч. оосіб. К.: Кн. палата
України, 1998.

PAGE

PAGE 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *