Соціальні регулятори поведінки людини

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Соціальні регулятори поведінки людини»

ПЛАН

Вступ

1. Сутність соціальних норм як регуляторів поведінки людини

2. Характеристика соціальних регуляторів

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Поведінка особистості як об’єкта управління будується на підставі
відповідних соціальних норм. Ці норми можна визначити як історично
сформовані стандарти поведінки та діяльності, виконання яких для
індивіда і групи є необхідною умовою залучення їх у соціальне ціле (або
створення соціального цілого).

Норма з латинської мови «norme» — взірець. Це наявний у соціальній
спільності чи групі стандарт, зіставленням з яким визначається
прийнятливість і досконалість об’єктів, процедур і продуктів діяльності
(зокрема, юридичні, моральні, мовні норми).

Основним змістом норми є передусім вимоги суспільства.

Соціальні норми кожної групи виявляються у відповідних правилах і у
вигляді засобу, по-перше, для орієнтації поведінки кожної особистості в
тій чи іншій ситуації, по-друге, для соціального контролю за їх
поведінкою з боку певної спільності людей.

1. Сутність соціальних норм як регуляторів поведінки людини

Орієнтуючись на певні цінності, суб’єкт має постійно корегувати свою
поведінку, узгоджуючи її з прийнятими в суспільстві соціальними нормами.

Як відомо, у кожній соціальній організації встановлюються свої традиції,
певні правила поведінки, і кожний її член повинен поводити себе згідно з
ними. Комплекс правил поведінки в різних соціальних ситуаціях, обмежень
(вимоги, побажання й очікування стосовно соціальної поведінки), яких
слід додержуватися індивідам за нормального функціонування соціальної
організації, називається соціальними нормами, що діють у відповідній
сфері. Це — сукупність формальних і неформальних вимог, які висуваються
соціальною організацією до своїх членів і визнаються більшістю її
членів. Cоціальні норми зазвичай за орієнтацією є такими самими, як і
юридичні, тільки менш чіткими, не завжди письмово зафіксованими.

Юридичні норми — це встановлені законом правила поведінки. Вони чітко
сформульовані та зафіксовані на папері і є обов’язковими для всіх. За їх
невиконання передбачаються певні санкції.

В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі
письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на
словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У
реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато ширшими від
юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за
можливості звузити їх.

Межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою. Людину, яка
перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона, наприклад, щось
робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина перебуває за межами
психологічної норми, то її вважають ненормальною, спільнота
відмовляється її розуміти.

У соціальних нормах віддзеркалюються суттєві для даної соціальної
організації обставини (умови), в яких відбувається її діяльність.
Виникнення і дія соціальних норм, їхнє місце в соціальній структурі
організації зумовлені об’єктивною необхідністю в упорядкуванні
соціальних відносин. Завдяки соціальним нормам розрізнені індивідуальні
дії членів організації, їхні поступки інтегруються в систему соціальних
відносин, формують певний соціальний порядок.

Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної
організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і
керівниками, їх функціональну активність і навіть манеру поводитися,
розмовляти, одягатися тощо. Особливо детально і жорстко вони визначають
ступінь участі кожного індивіда в спільній діяльності, його
взаємовідносини з керівником. Щодо інших питань, то вони більш гнучкі,
допускають варіації та відхилення.

Соціальні норми регулюють поведінку людей у найрізноманітніших сферах
соціальних відносин і бувають різними за їхньою соціальною значущістю,
мають певну ієрархію. Соціальні норми, охоплюючи всю сукупність
соціально-економічних актів поведінки людини, перебувають під впливом
політичних, економічних, технічних, організаційних норм.

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної
власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші
норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей
відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з
груповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які
повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а
отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних
стандартів.

У соціальних нормах закріплюються ознаки таких відносин, що відповідають
потребам соціальної організації. Стимулююча суть норм у тому й полягає,
що вони ніби відкривають і окремому індивіду, і групі, і всьому
колективу напрям діяльності, схвалюваної соціальною організацією в
цілому. Норми виникають передусім через загальні потреби організації.
Повторюваність актів соціальної діяльності, взаємодій потребує наявності
таких загальних правил, які б дали можливість регулярно й однаково
включатися в ці взаємодії суб’єктам організацій.

Соціальні норми втілюють у собі абстрактну модель регульованих
взаємодій, дають змогу індивідам передбачити дії інших суб’єктів і
відповідним чином будувати власну соціальну поведінку.

Реалізуючи вибіркове ставлення до різних варіантів соціальної поведінки
і виступаючи практичними критеріями такого ставлення, соціальні норми
закріплюють за одними з них тип позитивних, слушних, за іншими —
негативних. Орієнтуючи людей у соціальній поведінці, норми стають для
них мірою їхньої поведінки, а для організації — масштабом оцінки цієї
поведінки. Мірою поведінки керується суб’єкт, а оцінює його дії
організація (адміністрація, колектив).

Соціальні норми мають специфічні ознаки. Їхній зміст формується на
основі реальної поведінки індивідів, без участі будь-яких директивних
інстанцій, спільною творчістю людей, як підсумок природного відбору
їхніх суджень про різні способи поведінки — належні, схвальні та бажані.
Тут вони постійно відтворюються, виявляють свою дію у зв’язку із
груповими цінностями. Соціальні норми відносно стабільні, постійні, але
здебільшого виявляються стихійно. Якщо ж вони закріплені юридично
(інституційні), то мають загальнообов’язковий характер. Однак у цьому
разі вони втрачають мобільність, можливість самостійно змінюватися,
реагуючи на зміни в реальній ситуації. У разі розходження інституційної
норми із ситуацією її регулятивна функція стає менш ефективною. За цих
умов спонтанно можуть виникати нові норми, які більше відповідатимуть
ситуації, що змінилась, але, не будучи легалізованими і перебуваючи поза
інституційним контролем, вони сприятимуть виникненню різних порушень.

Соціальні норми, що діють у певній сфері діяльності, підпорядковують
орієнтацію суб’єктів у ситуації вибору, а також забезпечують соціальний
контроль їх поведінки, узгоджуючи тим самим взаємодії в межах
відповідної організації. Тут діють соціальні норми, що відбивають
принципи і вимоги, якими керуються суспільство в цілому й окремі
соціально-професійні групи. Вони можуть об’єднуватися в кодекси (для
лікарів — клятва Гіппократа, для військових — присяга), проте, переважно
існують у свідомості людей загалом, без чіткого словесного оформлення.
Найзагальніші норми називають моральними принципами. Однак і в тих
випадках, коли соціальні норми ніяк не зафіксовані, необхідність їх
додержання припускається та перебуває під соціальним контролем.

На формальному рівні соціальні норми в соціальній організації можуть
бути подані як певні обов’язки, регламенти, вимоги до поведінки, правила
(заборони), де засоби підпорядковані цілям, близькі цілі підпорядковані
віддаленим. Їх закріплено в посадових інструкціях, наказах, статутах,
тобто в певних організаційних документах, і вони мають важливе значення
в регулюванні поведінки людини.

Рівень дотримання посадових норм багато в чому залежить від професійної
компетенції особи. Від того, як індивід розуміє ці норми і додержується
їх, залежить ефективність його роботи. Цей вид соціальних норм має
значення для оцінки діяльності суб’єкта. За тим, як особа виконує свої
посадові обов’язки, формується думка про її майстерність, уміння,
знання, здібності.

На неформальному рівні норми подано як традиції, громадську думку,
звичаї, що встановилися в групі, обряди.

Норми-традиції зазвичай існують у формі стійких ролевих стандартів
поведінки, що склалися в організації в результаті спільної професійної
практики. Існують взірці ролей керівників різних рівнів, працівників
різної кваліфікації, фахівців різної спеціалізації. Не завжди ці норми
відповідають суспільним, оскільки в них зафіксовано звички, погляди
конкретної організації і діють вони в цій організації. У разі такого
розходження може виникнути конфліктна ситуація під час адаптації
новачків організації.

Сила традиції як засобу регулювання організаційної поведінки полягає в
тому, що норм поведінки, які сформувалися в цій організації,
додержуються всі її члени. У результаті цього члени організації поводять
себе як годиться, не потребуючи для цього особливих дій з боку
адміністрації. Кожен знає, як до нього поставляться колеги, якщо він
порушить традицію, і які санкції його чекають після цього.

Дієвість традицій у регулюванні поведінки значною мірою визначається
силою громадської думки, яка захищає ці традиції, і залежить від того,
чи відповідають вони інтересам усього колективу, наскільки вони
актуальні для колективу в певний час. Тому, оцінюючи зміст звичаїв і
традицій, дуже важливо поряд із традиціями, що склалися в конкретній
трудовій організації, максимально враховувати загальнолюдські традиції,
засновані на таких нормах, як відповідальність, ретельність, сумлінність
тощо.

На неформальному рівні поряд із традиціями норми репрезентовано звичаями
та обрядами в публічному та особистому житті людини, її побуті. Звичаї
допомагають усвідомити значення подій, що відбуваються, вибрати
правильну форму поведінки, вселяють відчуття впевненості в тому, що
громадськість підтримує зроблений людиною вибір.

Обряд — це колективні символічні дії, в яких утілено схвалювані способи
спілкування, цінності відповідної сфери діяльності.

Слід пам’ятати, що обряди — це завжди завершення громадської, трудової,
професійної чи суто особистісної підготовки до нового способу життя чи
соціального стану, свідчення того, що людина готова до активного
виконання нових соціальних ролей. Тому підготовка до обряду не повинна
зводитися лише до організації свята. Це передусім довгий процес
формування особистісних якостей індивіда, які необхідні йому для
виконання нових соціальних ролей, забезпечення нової соціальної
поведінки. Лише за таких умов ці норми сприяють формуванню міцних
стосунків між членами групи, між особою і групою.

авданням у регулюванні соціальної поведінки є цілеспрямований вплив на
формування норм спільнот, які б відповідали загальній меті організації,
інтересам усього суспільства.

Стосовно соціальної поведінки норми виконують приписуючу і оцінну
функції. Вони задають суб’єктам певний тип поведінки, дають їм змогу
оцінювати свої вчинки, вчинки інших, ситуації, співвідносити явища, що
оцінюються, з еталонами, вибирати, обстоювати, формувати, направляти і
корегувати свою поведінку. Зафіксовані в уяві соціальні норми кожен
суб’єкт використовує як масштаб, критерій, за якими оцінюється власна і
чужа поведінка, обирається певний її варіант. Об’єктивізуються норми у
вчинках, моральних якостях особи, моральних позиціях і ставленні до
оточення. Здатність норм до такої об’єктивізації й робить їх справжніми
регуляторами соціальної поведінки. Їх приписуюча функція допомагає
індивіду вибрати відповідну поведінку, а оцінна — судити про
правильність такого вибору.

У всіх сферах суспільного життя норми діють поруч із цінностями. Спільне
між соціальними нормами і цінностями полягає в тому, що вони регулюють
соціальні відносини. З їх допомогою координуються дії та вчинки
суб’єктів соціальних відносин. Вони мають сприяти тому, щоб кожна особа
діяла в спільних інтересах групи, спільноти, суспільства.

Проте між цінностями і нормами є суттєві відмінності. Якщо в понятті
«цінність» превалюють добровільні намагання, то в понятті «норма» —
обов’язки.

Цінності, як уже зазначалося, формуються з уявлень про головні та
важливі цілі життя, а також про основні засоби досягнення цих цілей. І
для того щоб ці уявлення стали рушійними чинниками, вони мають
утілюватися в програмі поведінки людини.

Систему цінностей і норм формують суспільство і група.

У свою чергу, кожна особа має свої цінності й норми. Важливо, щоб
цінності й норми, притаманні суспільству, групі, були визнані та
додержувалися кожною особою. Тому необхідно всією соціальною
організацією переконувати людину в необхідності дотримуватися таких
цінностей та створювати для цього відповідні умови. Розгляньмо,
наприклад, таку цінність, як професійні знання. Навряд чи знайдеться
людина, яка б не сприймала цю цінність, але далеко не всі прагнуть
оволодіти нею. Одні не хочуть відривати на це час від відпочинку, інші —
від домашніх справ, треті — ще через якусь причину. У суспільстві має
бути створено умови, щоб кожна особа визнала за необхідне досягнення
соціальних цінностей. Це принесе користь і особі, і колективу, і
суспільству. Якщо ж виникають розбіжності між суспільною
нормативно-ціннісною системою і фактичною поведінкою людини, потрібно
застосовувати адміністративні заходи, щоб привести поведінку особи у
відповідність з вимогами організації.

2. Характеристика соціальних регуляторів

Можна стверджувати, що групові (або соціальні) норми зазвичай є
стандартом поведінки в малій групі, регулятором відносин, які в ній
наявні.

Учені, аналізуючи різноманітність групових норм, зумовлених системою
офіційних та неофіційних відносин, виділили загальну характеристику
функціонування норм у малій групі.

По-перше, норми є продуктом соціальної взаємодії і виникають у процесі
життєдіяльності групи, а також вводяться до неї більшою соціальною
спільнотою (наприклад організацією).

По-друге, група не визначає норм для кожної можливої ситуації, вони
формуються лише щодо дій і ситуацій, які мають певну важливість для
групи.

По-третє, норми можуть застосовуватися до ситуації загалом, безвідносно
до окремих членів групи і ролі, яку вони відіграють, а можуть лише
регламентувати виконання соціальних ролей, тобто бути рольовими
стандартами поведінки.

По-четверте, норми вирізняють за мірою їх прийняття групою: деякі норми
схвалюють майже всі учасники групи, натомість інші підтримує лише
незначна кількість.

По-п’яте, норми відрізняються також за мірою і широтою девіантності
(відхилення), що допускаються, і відповідним діапазоном санкцій, які у
цьому разі застосовують.

Отже, групові норми регулюють діяльність групи як організаційної одиниці
в її прямуванні до певної мети. Форми вияву і дії цих норм різноманітні
й охоплюють широкий діапазон: від зовнішніх ритуалів до морального та
естетичного вибору. Особливо потрібно акцентувати, що функціонування
групових норм безпосередньо пов’язане із соціальним контролем за
поведінкою індивіда. Дотримування групових норм забезпечується
відповідними санкціями.

Соціальні санкції (лат. «sanction» — непорушна, жорстка постанова) — це
засоби соціального контролю, які виконують функцію інтеграції групи,
регулюють поведінку її членів.

Виокремлюють позитивні санкції, тобто заохочення до дій, бажаних для
групи, схвалюваних нею, та негативні — як покарання за небажані дії.

Отже, соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її
оцінювання та контролю за нею.

Як регулятивний механізм поведінки, соціальні норми не тільки
забезпечують певну уніфікацію поведінки членів групи, а й одночасно
регулюють відмінності в середині групи. Вони створюють статусно-рольову
структуру групи, підтримуючи таким чином стабільність її існування.
Головним призначенням дії групових норм є забезпечення існування групи
як цілісної системи у суспільній діяльності. Цілі, які ставить перед
собою індивід, значною мірою визначаються саме груповими нормами. Вплив
групи на індивіда виявляється в його бажанні узгоджувати свої дії з
нормами, прийнятими в групі, й уникати тих дій, які можна розглядати як
відхід від них. Індивід не може вважатися повноцінним членом групи, доки
він психологічно не залучений до неї, тобто доки він не прийняв групові
норми за стандарти своєї власної поведінки. Якщо він не погоджується із
чинними груповими нормами, то можна бути членом групи лише номінально,
але не психологічно.

Водночас норми можуть бути чинником ригідності групи та особистості,
обмежувати їхню діяльність у нових чи незвичних ситуаціях, гальмувати
процеси групового та індивідуального розвитку.

Ті чи інші соціальні норми мають як малі, так і великі групи (класи,
етнічні спільності).

Соціальні норми, які виробляються в малих групах, тісно пов’язані з
масовою свідомістю спільності, до якої ця група належить. Західні
дослідники виявили, що у виробничих групах на неформальній основі часто
виникають неписані стандарти рівня продуктивності праці, які не можна
перевищувати (Хоторнський експеримент). Ці неформальні стандарти
регулюються різними груповими санкціями. Таке обмеження продуктивності є
одним зі стихійних способів боротьби працюючих з підвищеною
інтенсивністю праці з боку роботодавців.

Отже, соціальні норми виникають не тільки в результаті цілеспрямованої
діяльності офіційних організацій, але й стихійно, тобто неофіційно.
Особливо це яскраво виявляється на рівні малих груп.

Як показали дослідження, на промислових підприємствах первинні виробничі
колективи ставлять до своїх учасників різні вимоги:

— розвиток трудової активності;

— підвищення професійної майстерності;

— підвищення загального рівня культури;

— підвищення рівня спілкування в колективі.

Було доведено, що характер вимог колективу до особистості залежить від
соціально-демографічних особливостей колективу і належного рівня
культури його учасників. Цікаві спостереження провели угорські психологи
І. Балінта та М. Мурані, що стосувались ставлення членів бригади до
безпеки праці.

Було виявлено, що в одному виробничому колективі сформувалися такі
норми, як невиконання деяких правил техніки безпеки (застосування поясів
безпеки під час роботи на висоті). І нові члени колективу, щоб завоювати
повагу, також не виконували правила безпеки, що спричиняло травматизм.

Отже, одним із визначених чинників ефективного управління особистістю у
виробничому колективі є врахування тих соціальних норм, які склалися, а
також знання їх специфіки і сили впливу на працівників.

Учені довели, що ефективність соціальних норм як регуляторів поведінки
простежується здебільшого у випадках, коли група, до якої належить
індивід, водночас є референтною. Тобто такою, з якою особистість себе
більшою мірою ототожнює. Тоді соціальні цінності й норми цієї
референтної групи є для індивіда еталоном діяльності (хоча сам індивід
до її складу може і не належати). Наприклад, молодий робітник низької
кваліфікації для себе референтною групою вибирає висококваліфікований
колектив і свою групову діяльність співвідносить з груповими нормами
саме цього колективу.

Отже, щоб пояснити поведінку цієї чи іншої людини, необхідно передусім
звернутися до цінностей і норм її референтної групи.

Переважно кожна людина таких референтних груп має декілька і залежно від
чинників орієнтується то на одну, то на іншу.

Ті особи, з якими індивід порівнює свій статус, є референтними. Група
може стати референтною тому, що інші люди порівнюють з нею індивіда.

Дослідження виявили зв’язок між віком, статтю працівників та їхніми
орієнтаціями на певні норми.

У цілому систематичне вивчення соціальних норм працівників (залежно від
соціально-демографічних і професійно-кваліфікаційних характеристик) є
необхідною умовою ефективного стимулювання трудової діяльності й
оптимізації управлінських відносин.

Висновок

Отже, межі застосовування соціальної норми є психологічною нормою.
Людину, яка перебуває в таких межах, можуть засуджувати, якщо вона,
наприклад, щось робить усупереч соціальним нормам. Якщо ж людина
перебуває за межами психологічної норми, то її вважають ненормальною,
спільнота відмовляється її розуміти.

В ідеалі соціальні норми мають збігатися з юридичними, тобто всі
письмово викладені положення, правила, закони треба визнавати не на
словах, а на ділі, і кожне їх порушення необхідно засуджувати. У
реальному житті, як правило, соціальні норми є набагато ширшими від
юридичних, хоча дії окремих суб’єктів спрямовано на те, щоб за
можливості звузити їх.

Соціальні норми регулюють усі важливі сторони життєдіяльності соціальної
організації: функціональні відносини, взаємовідносини між підлеглими і
керівниками, їх функціональну активність і навіть манеру поводитися,
розмовляти, одягатися тощо.

Соціальні норми регулюють поведінку людей у найрізноманітніших сферах
соціальних відносин і бувають різними за їхньою соціальною значущістю,
мають певну ієрархію. Соціальні норми, охоплюючи всю сукупність
соціально-економічних актів поведінки людини, перебувають під впливом
політичних, економічних, технічних, організаційних норм.

У соціальній сфері діє багато соціальних норм: ставлення до державної
власності, до власної активності, професійно-посадові, моральні та інші
норми. Індивіди можуть або визнавати ці норми, або протидіяти їм.

Соціальні норми виробляються в процесі соціальної взаємодії людей
відповідно до їхніх уявлень про належне, бажане, вони пов’язані з
груповими цінностями і сформовані на їх підставі. Взаємодії, які
повторюються, є стійкими, викликані до життя суспільними потребами, а
отже, вимагають установлення певного порядку, тобто розробки відповідних
стандартів.

Отже, соціальні норми виконують функції орієнтації поведінки, її
оцінювання та контролю за нею.

Список використаної літератури

Андреева Г. М. Социальная психология. — М., 2009.

Гіденс Е. Соціологія. — К., 1999.

Кравченко А. И. Социология: учебник. — М., 2003.

Піча В. М. Соціологія. Загальний курс. — К., 2000.

Социология / Казаринова Н. В., Филатова О. Г., Хренов А. Е. — М., 2000.

Социология: Учебник / Волков Ю. Г., Добреньков В. И., Нечипуренко В. Н.,
Попов А. В. — М., 2006.

Соціологія: Навч. посіб. / За ред. С. О. Макеєва. — К., 2003.

PAGE

PAGE 15

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *