Розвиток української орфографії: історичні аспекти (реферат)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Історія української орфографії”

ПЛАН

Вступ

1. Початок зародження українського правопису в цілому,

та орфографії зокрема

2. Новітня історія української орфографії

3. Нова редакція українського правописного кодексу:

існуючи проблеми впровадження

Список використаної літератури

Вступ

Орфографія є важливим складником етнічної культури і невід’ємним її
атрибутом, тому царський уряд забороняв український національний
правопис, а радянські функціонери прямо втручалися в справи орфографії.

Єдиний правопис консолідує національну культуру, етнос. Розхитування
орфографічних правил призводить до дестабілізації всієї норми
літературної мови, дезорієнтує носіїв писемної мови, знижує грамотність
населення, викликає елементи хаосу в словниках, у яких має бути чітко
витримана алфавітна система.

Державна мова (а такою вже десять років тому знову стала українська)
повинна мати єдиний правописний кодекс, якого повинні дотримуватися всі
громадяни й друковані органи. Послідовні правописні варіанти, а тим паче
— різні правописні системи не практикуються, як правило, навіть у
найдемокрай-тичніших країнах світу.

У нашій державі, цю недавно. повернула собі незалежність після
тоталітарної доби, демократію не всі усвідомлюють як засіб для вільного
організованого життя. Дехто демократію трактує як уседозволеність.

Нині офіційні видання, більшість друкованих органів масової інформації,
книгодрук, освіта використовують чинний “Український правопис” у його
редакції 1960 p. з невеликими змінами 1990 р. і 1993 р.

Частина нашого громадянства відкидає все в орфографії, що напрацьоване в
ній після брутальної заборони 1933 p. правил “Українського правопису”
1927р. (1928 p.). He обізнані з історією української орфографії люди
гадають, що ті, хто вживає норми 1927 р. (1928 p.). користуються
діаспорними правилами. І зловмисники іменують прийнятий демократичним
шляхом “Український правопис” 1927 p. (1928 p.) діаспорним.

Декотрі видання користуються саморобним “гібридним” правописом. У чинний
орфографічний кодекс уносять елемента правопису 1927р. (1928 p.).

До цього треба додати, що через факсимільні перевидання до широкого
читача доходять книги, надруковані правописними системами XIX—XX
століть.

У складній ситуації, що утворилася в нашій орфографічній практиці,
відбивається вся складність долі української писемно-літературної мови в
ХХ ст.

Як українська літературна мова взагалі, так і її правопис були і є
предметом уваги політиків, суспільства. За ним пильно стежать патріоти,
він є предметом зацікавлення “інтернаціоналістів” (згадаймо резолюцію
конференції “Діалог культур…”). З обох боків у пресі з’являються
нефахові, некомпетентні міркування й оцінки. А правопис має ґрунтуватися
на лінгвістичній, науковій основі.

1. Початок зародження українського правопису в цілому,

та орфографії зокрема

Вік нашого правопису налічує понад тисячу років, через те в ньому
співіснують елементи, усталені ще в сиву давнину, з елементами, що стали
нормою кілька десятків років тому. В історії української орфографії
виділяємо кілька умовних, але важливих етапів:

Перший етап — давній україноруський період: X — третя чверть XIV ст.

Другий етап — староукраїнський: остання чверть XIV —XVI — час так
званого другого південнослов’янського впливу.

Третій етап — XVII —XVIII ст., коли діяли норми “Граматики” 1619 року
М.Смотрицького.

Четвертий етап — новоукраїнський: XIX — XX ст.

За всю тисячолітню історію український правопис не зазнав такого
інтенсивного спеціального колективного опрацювання, як за останні 80
років.

Варто згадати, що створена в квітні 1918 p. при Міністерстві народної
освіти Центральної Ради невелика Правописна комісія на чолі з І.Огієнком
через місяць подала до затвердження “Найголовніші правила українського
правопису” (25 правил про орфографію українських та 13 — про написання
запозичених слів). У 1919 p. вийшли друком “Головніші правила
українського правопису”, ухвалені MHO (у них 28 пунктів щодо правопису
питомих українських і 12 про орфографію “чужих” слів). Уже 5 травня та
12 липня 1919 р. спільне зібрання Академії наук схвалює “Найголовніші
правила українського правопису”, складені Правописною комісією на чолі з
академіком А.Кримським, Це — доповнені “Головніші правила” .(кодекс
правил написання питомих лексем охоплює 32 пункти, запозичених—14
пунктів). Вони—основа нашої орфографічної системи донині.

23 липня 1925 року при НКО створено Правописну комісію під головуванням
наркома освіти О.Шумського. 11—21 листопада цього ж року на першому
пленумі Комісії розглянуто проекти окремих розділів, створено редакційну
колегію. У складанні проекту взяли участь найвідоміші українські
лінгвісти того часу. Вже 5—8 квітня 1926 р. на другому пленумі Комісії
розглянуто проект. Цього ж року його опубліковано для обговорення. 26
травня — 6 червня 1927 р. відбулася Всеукраїнська правописна
конференція. Вона затвердила основну частину орфографічного кодексу.
Остаточно мала оформити “Український правопис” президія Правописної
комісії. 6 вересня 1928 p. нарком освіти М.Скрипник затвердив
“Український правопис”. Зовсім новий детальний кодекс — книгу з
цілковито новим текстом. набором правил було створено за три роки.

Без жодного обговорення “переробила” “Український. Правопис” у 1933 р.
правописна комісія НКО на чолі з А.Хвилею, яка затаврувала норми 1927 р.
(1928 р.) як націоналістичні.

Навіть під час Вітчизняної війни, коли Академія наук була евакуйована до
Уфи, не припиняли праці над орфографією: у 1942 р. Уряд УРСР звернувся
до Академії наук із пропозицією продовжити роботу над урегулюванням і
вдосконаленням правопису. За дорученням Президії АН цю працю очолив
академік Л.А.Булаховський. Враховуючи попередні проекти, за участю
співробітників Інституту мови і літератури АН Л.А.Булаховський
підготував новий проект, із яким 2.10.1942 р. ознайомив членів Президії
АН, шо схвалила принципи нової редакції і передала проект Урядові.
Окремі члени комісії даремно намагалися відновити дещо з правил 1927р.
(1928 p.), зокрема букву ґ. Згодом проект ще раз розглянуто в Уфі, 28
серпня 1943 р. Правописна комісія в повному складі зібралася під
Харковом, за який точилися бої, де було в основному схвалено проект.
Після того, як НКО П.Тичина затвердив його проект, Рада Народних
Комісарів 8 травня 1945 р. схвалила цю редакцію “Українського
правопису”.

Проте 1956 р. з’явилися “Правила русской орфографии й пунктуации”, і
начальство веліло зробити відповідні зміни в правописі великої і малої
букви, в написаннях разом та окремо, в пунктуації української мови.
Восени 1959 р. була готова нова редакція “Українського правопису”, що
вийшла друком у I960 р. Цією редакцією в нас послуговувалися 30 років.

У 1988 році, у період так заної перебудови, чергове редагування
правописного кодексу розпочала Орфографічна комісія при Відділенні ЛММ
АН УРСР. Проект обговорювався і в новоствореному Товаристві української
мови ім.Т.Шевченка, голова якого Д.Павличко запропонував розширити склад
Комісії і змінити її юридичний статус: за ухвалою Президії АН вона стала
її тимчасовим органом. 14.11.1989 p. Орфографічна комісія АН затвердила
чергову редакцію, яка вийшла у світ 1990 р. Найпомітнішою рисою редакції
1990 р. є повернення до абетки літери ґ (проти цього виступав тодішній
голова Комісії академік В.Русанівський) і номінації кличний відмінок
замість клична форма. Деякі елементи цієї редакції викликали жваву
дискусію в пресі.

2. Новітня історія української орфографії

На хвилі національно-державницького руху науковці на І Міжнародному
конгресі україністів (27 серпня — 3 вересня 1991 р.) заявили про потребу
створення єдиного для всіх українців світу правопису. Ідучи назустріч
бажанням громадськості, Уряд України 8 червня 1994 р. своєю постановою
затвердив склад Української національної комісії з питань правопису при
Кабінеті Міністрів на чолі з віце-поем’єр-міністром академіком
М.Г.Жулинським. Заступники — А.Погрібний та О.Тараненко. Комісія мала
підготувати нову редакцію “Українського правопису” до кінця 1996 p.,
тобто за два з половиною роки. Йшлося про нову редакцію, а не якийсь
новий правописний кодекс. Відповідальність за виконання цієї праці
покладено на новостворений 1991 р. Інститут української мови (власне;
відновлений в іншій формі й з іншими завданнями Інститут української
наукової мови, ліквідований у 1930 p.).

Та минуло шість років, а нову редакцію “Українського правопису” досі не
затверджено.

0

2

4

@

????????енка — колишнього директора ІУМ НАНУ, з’ясувалося, що нова
редакція не готова. О.О.Тараненко вперто не хотів давати в розпорядження
нової дирекції Інституту української мови матеріали Української
національної правописної комісії. Лише після втручання вищих інстанцій,
з труднощами, в кінці грудня 1998 року нова дирекція Інституту
української мови одержала більшість напрацьованих матеріалів Комісії, а
решту — в середині січня 1999 р.

Після цього було скликано засідання членів робочої групи Комісії,
обговорено справи, затверджено склад членів вужчої групи, які мали все
переглянути з тим, щоб підготувати до друку проект найновішої редакції
“Українського правопис”. До групи ввійшли: чл.-кор. НАНУ І.Р. Вихованець
(зав. відділу історії й граматики української мови Інституту української
мови НАНУ), д.ф.н. К.Г.Городенська (заступник директора Інституту
української мови НАНУ), академік АПН А.П.Грищенко (зав. кафедри
української мови Київського Національного педагогічного університету ім.
М.Драгоманова), д.ф.н. В.В.Жайворонок (провідний науковий співробітник
Інституту мовознавства ім. О.Потебні НАНУ), д.ф.н. М.Ф.Клименко (зав.
відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мовознавства
НДНУ), чл.-кор. НАНУ В.В.Німчук (директор Інституту української мови
НАНУ), чл.-кор. НАНУ Г.П.Півторак (зав. відділу загальнославістичної
проблематики і східнослов’янських мов Інституту мовознавства ім.
О.Потебні НAHУ), д.ф.н. О.Д.Пономарів (зав. кафедри української мови і
стилістики Інституту журналістики Київського Національного університету
ім. Т.Г.Шевченка), д.ф.н. Н.І.Тоцька (викладач Національного
університету “Києво-Могилянська академія”). Вони знову опрацювали за
розділами весь текст правописного кодексу. У роботі групи брав участь
к.ф.н. С.І.Головащук (провідний науковий співробітник Інституту
української мови НАНУ), але він із багатьма запропонованими змінами не
погодився.

Члени робочої групи вважають слушною думку академіка Ю.Шевельова (її він
не раз висловлював), що “не мета правопису воювати з мовою і накидати їй
те, що їй уже чуже”, а “формулювати, як писати те, що є в мові, а не
реформувати мову засобами правопису” (Літературна Україна. — 1999— № 13
(4829-4830) — 1 квітня.- С. 10.) Однак цей принцип треба застосовувати
помірковано, бо інакше можна узаконити все, що з’явилося через
“суржикизацію” мовлення значної частини населення або нав’язане
чиновниками в часи тоталітаризму. Корисні елементи варто підживити. А це
буде не війна з мовою, її системою, а підтримка неповторності мови наших
батьків, дідів і пращурів.

У попереднього керівництва Інституту була настанова нічого не міняти в
правописі, лише вдосконалювати текст. Було взято як засаду, зміна в
правило (правила) вноситься тільки тоді, коли на засіданні Комісії
відповідна пропозиція набирає 3/4 голосів! У зв’язку з цим було
відкинуто переконливі пропозиції змін, бо вони не набирали 1—2 голоси
придуманої норми.

Теперішня робоча група вважає, що не можна задовольнитися косметичними
корекціями в правописі, а треба зробити зміни, які б враховували
столітні традиції української орфографії, відбивали б живе, неспотворене
українське слово, наскільки це доцільно на письмі, враховували б
тенденції в сучасній українській літературній мові, що відбуваються в
ній без тиску влади.

3. Нова редакція українського правописного кодексу:

існуючи проблеми впровадження

Сьогодні зміни в орфографічному кодексі запропоновано не кардинальні. В
основному — це уточнення правил, зменшення кількості винятків.
Повернення до норм 1928 року власне в орфографії немає: пропозиції
торкаються двох флексій — у родовому відмінку однини іменників третьої і
четвертої відмін, причому в останній вирівнюється парадигма, усувається
виняток. Лише одиничні елементи правопису іншомовних слів повертають нас
до орфографії, що її прийняла Всеукраїнська правописна конференція. Щодо
правопису літер ґ і г в іншомовних словах можливе повернення до норм
1919 p. (1921 p.) як чітких і прийнятних для всіх українців. Більшість
із нововведень, запропонованих у проекті “Українського правопису”, вже
нині практикуються в періодиці й книжковій продукції України. Гадаємо,
наші пропозиції виважені, і сподіваємося, що громадськість України та
українці, які живуть поза її межами, з розумінням поставляться до
запропонованих змін у орфографії, які можуть знову згуртувати всіх, хто
прагне до того, щоб наша багатостраждальна писемно-літературна мова мала
обличчя, що відповідає її духові, природі, історії, і припинять
правописні суперечки.

Настала пора рішуче зробити вже нині належні зміни в нашій орфографії, а
не чергові косметичні виправлення і додатки, не відкладаючи справи на
невизначений час. Опоненти змін у правописі поширюють розраховану на
наївних, недосвідчених у лінгвістичних проблемах громадян думку, ніби
модифікації в орфографії уповільнять повернення до материнської мови
людей, що її призабули, та створять труднощі для осіб, які бажають
засвоїти українську мову. У сьогодні вживаний правопис лінгвісти вклали
чимало труду, але вони змушені були опрацювати орфографію в рамках,
дозволених радянською владою. Цей кодекс є чинним ось уже майже сорок
років, із яких тридцять — до проголошення України самостійною державою,
проте саме протягом 1960-1990 років катастрофічно зменшувалося число
носіїв української мови. Старий правопис віджив своє.

Противники змін в орфографії, особливо — упорядники нинішнього
(“радянського”) правопису, лякають громадськість тим, що запропоновані
нововведення вимагатимуть великих коштів на перевидання підручників,
словників тощо. Насправді ніяких витрат не буде, бо запропоновані зміни
обмежені і не кардинальні; вони не змінюють до невпізнання слів. До того
ж нові елементи передбачено вводити впродовж тривалого часу. Варто при
цьому зауважити, що в деяких країнах — колишніх республіках СРСР — уряди
не побоялися навіть повної зміни основ писемності — переходу на
латинську графіку.

Хто любить нашу мову, активно й охоче нею користується чи бажає її
навчитися, легко засвоїть нові елементи в українському правописі, бо
вони чіткі, стрункі, їх неважко запам’ятати.

Наші опоненти при будь-якій нагоді підкреслюють консервативізм,
незмінність правописів протягом дуже тривалого часу в деяких народів
Європи. Однак вони чогось забувають про те, що, наприклад, англійцям і
французам чужі правителі не нав’язували орфографічних норм.

Постараймося, щоб у друге тисячоліття своєї писемної форми і втретє
тисячоліття по Різдві Христовому наша мова попрямувала з удосконаленою
системою орфографії.

Нині члени робочої групи працюють над остаточним текстом проекту нової
редакції “Українського правопису”. Опрацьований проект надруковано в 150
примірниках, розіслано для обговорення до наукових установ НАН України
та Академії педагогічних наук, Міністерства освіти, Спілки письменників
України, Спілки журналістів, до вузів, редакцій видавництв, газет,
журналів, надіслано окремим знаним діячам науки, освіти, письменникам,
журналістам. До Інституту української мови НАНУ надійшло близько 40
письмових відгуків. Після опрацювання зауважень до проекту в нього буде
внесено відповідні корективи. Кінцевий текст проекту має обговорити й
затвердити Українська національна комісія з питань правопису при
Кабінеті Міністрів України, яку передбачається скликати в повному
складі. І вже після цього нову редакцію “Українського правопису” буде
подано на розгляд Кабінетові Міністрів України. На жаль. Кабінет
Міністрів України досі не виділив коштів на проведення сесії Комісії.

У кінці серпня 1999 р. проект обговорювано і загалом прихильно сприйнято
на IV Міжнародному конгресі україністів, що відбувся в Одесі. На початку
грудня 1999 р. Наукове товариство ім. Т.Шевчснка в Нью-Йорку з
ініціативи виконавчого президента його Л.Онишкевич організувало
обговорення проекту в Нью-Йорку та Філадельфії (США) за участю членів
Української національної комісії з питань правопису акад. Ю.Шевельова
(США) і проф. А.Горняткевича (Канада), директора Інституту української
мови НАНУ, а також акад. НАНУ, президента УВАН О.-М.Біланюка. Проект
загалом схвалено, але висловлено низку зауважень. Дуже високо оцінив
проект добре знаний у середовищі лінгвістів світу академік Ю.Шевельов.

З ініціативи академіка НАНУ В.Русанівського, який виступає проти змін у
чинній орфографії, стеорено Комісію НАН України для вивчення проекту
нової редакції “Українського правопису”. Вже ходить по руках копія
доповідної записки академіка В.М.Русанівського, переповненої різними
домислами, на основі якої некомпетентні в лінгвістиці люди почали
паплюжити сумлінну працю знаних україністів (див. “Голос України” —
30.05.2000, с.7).

Мова — живий організм, система якого перебуває в постійному русі, тому
ніякий правописний кодекс не може охопити всього того, що в ній існує.
Весь час потрібно враховувати нове в нашій мові, уточнювати поодинокі
елементи орфографії. У зв’язку з цим вважаємо за необхідне утворення в
системі Національної Академії наук України, на базі Інституту
української мови, постійної Правописної комісії. Як відомо, така комісія
існувала на початковому етапі функціонування НАН України.

Список використаної літератури

Історія українського правопису / Упорядник Марущенко В.І. – К., 2002.

Німчук В. В. Мовознавство на Україні в ХIV-ХVІІ ст. К., 1985;

Український правопис: так і ні (Обговорення нової редакції «Укр.
правопису»). К., 1997.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *