Розвиток споживчого ринку в Україні (курсова робота)

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КУРСОВА РОБОТА

на тему:

“Розвиток споживчого ринку в Україні”

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………….
……………………………………. 3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ, ЙОГО СТРУКТУРА

ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ……………………………….
6

1.1. Поняття споживчого
ринку………………………………………………………….
…. 6

. Інфраструктура та теоретичні засади
функціонування…………………….. 10

РОЗДІЛ 2. ПЕРЕДУМОВИ ТА ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ

ФОРМУВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ В УКРАЇНІ…………………………. 14

2.1. Передумови формування споживчого ринку в
Україні…………………….. 14

2.2. Характеристика споживчого ринку України в сучасних умовах,

його
перспективи…………………………………………………….
……………………………. 19

РОЗДІЛ 3. ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ

РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ В УКРАЇНІ…………………………. 27

ВИСНОВКИ……………………………………………………….
…………………………………. 30

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ
ЛІТЕРАТУРИ……………………………………………. 33

ДОДАТКИ………………………………………………………..
…………………………………… 35

ВСТУП

Актуальність даного дослідження пояснюється тим, в сучасних умовах
реформування системи господарювання виникла потреба в більш ретельному
дослідженні і практичному вивченні проблем функціонування й регулювання
споживчого ринку. Процес розвитку і трансформації відбувається на
внутрішньому ринку, де конкурують вітчизняні та зарубіжні підприємства
різного економіко-технологічного рівня. Однією з головних рис сучасного
ринкового господарства є глобалізація ринкових відносин і необхідність
адаптації споживчого ринку до вимог єдиної світогосподарської системи.

Питання нормалізації споживчого ринку для багатьох регіонів світу, в
тому числі й нашої держави, є надзвичайно важливим.

В економіці України проблема збалансованості попиту й пропозиції,
споживчого ринку в цілому породжується диспропорціями відповідних
підрозділів суспільного виробництва. Колишня командно-адміністративна
система відвернула виробництво від потреб люди-ни, підпорядкувала його
інтересам воєнно-промислового комплексу. В структурі валового
національного продукту приблизно 45 відсотків припадало на капітальні
вкладення, приріст виробничих ресурсів та військові потреби; для фонду
споживання й соціальних потреб призначалося лише 55 відсотків. В цінах
світового ринку це співвідношення має вигляд 74 : 26. В той же час у
країнах з розвинутою ринковою економікою це співвідношення становить 30
: 70.

Для України характерним є дефіцит багатьох товарів, що забезпечує
виробнику і продавцю монопольне становище, надаючи можливість
встановлювати завищені ціни, протидіяти формуванню ринкових відносин. Не
подолавши цієї суперечності, збудувати повноцінний та цивілізований
ринок не вдасться. На практиці це зумовить існування законних і
незаконних форм неринкового розподілу, що призводитиме як до
зрівнялівки, так і до збагачення всіх, хто має доступ до предметів
споживання та послуг.

Найважливішими напрямами формування ринку предметів споживання в Україні
є: ліквідація глибокої диспропорції в народному господарстві між
виробництвом засобів виробництва і виробництвом предметів споживання;
розвиток підприємництва у сфері виробництва й збуту продовольчих і
непродовольчих товарів; переходу до вільного ціноутворення на більшість
товарів; захисту споживчого ринку та ін. Головною умовою розширення
ринку послуг в Україні є зростання продуктивності праці у сфері
матеріального виробництва, насичення ринку товарами широкого вжитку, що
дасть змогу збільшити зайнятість у сфері нематеріального виробництва,
значно розширити асортимент платних і безкоштовних послуг для населення.
Крім цього, важливими умовами зростання обсягу ринку послуг є підвищення
реальної заробітної плати, формування повноцінного ринку робочої сили та
інші фактори.

Об’єкт дослідження: споживчий ринок України.

Предмет дослідження: сутність та структура споживчого ринку, фактори
формування споживчого ринку в Україні, сучасний стан і перспективи його
розвитку, проблеми вдосконалення механізму регулювання споживчого ринку
в Україні тощо.

Метою дослідження стало вивчення питань – структури споживчого ринку,
проблем його нормалізації в Україні, макроекономічних факторів
формування, динаміки та основних проблем формування споживчого ринку в
Україні.

Рівень вивченості досліджуваної проблеми. Окремі питання регулювання
споживчого ринку, особливо останнім часом, стали привертати увагу
багатьох учених-економістів. Зокрема, проблемами вивчення й аналізу
процесів обміну, регулювання споживчого ринку займаються А.А. Афонін,
Б.В. Буркинський,

А.В. Войчак, В.М. Геєць, В.І. Голіков, Є.П. Голубков, Ф.І. Євдокимов, Ф.
Котлер, А.І. Кредісов, А. Хоскинг. Однак проблема комплексного
дослідження розвитку споживчого ринку вирішена ще не повністю.

Структура роботи: робота складається з вступу, основної частини, яку
формують чотири розділи, висновків та списку використаної літератури.

Методи дослідження: літературний метод, часовий метод, аналіз, синтез,
методи порівняння та прогнозування, статистичний метод та узагальнення.

Літературна база: під час виконання роботи були використані різноманітні
посібники та наукові праці, які присвячені досліджуваній проблемі.

Загальний обсяг роботи – 36 сторінок.

РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ, ЙОГО СТРУКТУРА

ТА ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ФУНКЦІОНУВАННЯ

1.1. Поняття споживчого ринку

Один з найважливіших компонентів суспільного ринку — споживчий ринок,
або іншими словами – ринок предметів споживання, призначений для
задоволення різноманітних особистих потреб людей.

Цей ринок безпосередньо характеризує взаємозв’язок виробництва і
особистого споживання, націленість виробництва на максимальне
задоволення фізіологічних, соціальних і духовних потреб членів
суспільства. Кожна економіка має вибирати кошик споживчих товарів, які
повинні бути вироблені. Безпосередньо споживчі товари і послуги виробляє
так званий другий підрозділ суспільного виробництва, а в промисловості —
галузі групи «Б». До галузей, які безпосередньо виробляють споживчі
блага, належать легка і харчова промисловості, значна частка виробництва
машинобудівного, аграрного, будівельного, транспортного комплексів і
галузей нематеріального виробництва (охорона здоров’я, освіта, культура
тощо).

На ринку споживчих товарів функціонують товари особистого споживання.
Вони поділяються на дві великі групи: матеріальні блага і послуги.
Матеріальні блага задовольняють особисті потреби людей своїми фізичними,
хімічними і біологічними властивостями. Корисність багатьох матеріальних
благ перебуває в прямій залежності від природних властивостей речі. Так,
хліб, масло, фрукти та інші продовольчі товари мають корисність, тому що
містять у собі білки, жири, вуглеводи та вітаміни, необхідні для
людського організму. Нафта є корисною як паливо, бо в процесі її
згорання виділяється велика кількість теплової енергії.

З розвитком виробництва корисність все більшої кількості матеріальних
благ особистого споживання формується в процесі виробництва. Це
стосується таких економічних благ, як посуд, меблі, холодильники,
телевізори, одяг, будинки і т. д. Праця та інтелект людини в поєднанні з
наукою дають можливість виробляти матеріальні блага з більш високими
рівнями корисності. Це легко простежити на поколіннях холодильників,
легкових машин, телевізорів, комп’ютерів та багатьох інших предметів
споживання.

Основним механізмом ринку товарів є торгівля. Це така господарська
діяльність, яка спрямована на організацію і проведення продажу товарів.
Розрізняють гуртову (оптову) і роздрібну торгівлю. Гуртова торгівля
виступає як посередницька торгівля між промисловцями і торгівцями, а
також між самими торгівцями. В гуртовій торгівлі відбувається реалізація
великих партій товару. Роздрібна торгівля – це продаж товарів
безпосередньо споживачам поштучно. Роздрібна торгівля здійснюється через
магазини, кіоски, підприємства харчування тощо. Ціна на ринку товарів
формується як ціна рівноваги попиту та, пропозиції.

Важливим складовим елементом структури товарного ринку є ринок послуг.

Послуга – це особливе споживче благо, яке виражається в корисному
ефекті, що задовольняє потреби людини, колективу або суспільства.

Послуги — відповідна діяльність людини, що спрямована на задоволення
особистих потреб, але не набуває речовинно-матеріальної форми.
Відмінність корисності послуг від корисності речових благ полягає в:

фізичній невідчутності, тому що їх неможливо відчути органами чуття;

невід’ємності від свого джерела (трудової діяльності), тоді як продукт у
вигляді речі існує незалежно від наявності або відсутності джерела його
виникнення;

неможливості їх накопичення та зберігання; послуга існує одночасно в
момент «виробництва» та «споживання»;

індивідуальності та плинності якості: однакові продукти-речі мають одні
й ті самі якості, тоді як однакові послуги можуть надаватися на більш
високому або більш низькому рівні.

Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайними товарами, з
матеріальним благом) є те, що вона корисна не як матеріальна річ, а як
діяльність. Тому споживання послуг збігається з процесом їх створення, з
діяльністю, і вони не можуть зберігатися або транспортуватися як товари
– матеріальні блага.

Треба розрізняти особисті послуги, що задовольняють потреби окремої
людини, наприклад, здобуття освіти, охорона здоров’я,
культурно-побутового обслуговування, та послуги, які задовольняють
колективні та суспільні потреби (охорона громадського порядку, оборони,
управління суспільством тощо). Крім того, одна частина послуг належить
до сфери матеріального виробництва (наприклад, ремонтні роботи), а інша
– до сфери нематеріального виробництва. Особливими підвидами товарних
ринків, роль яких значно зросла останнім часом, є ринок інформації та
ринок інтелектуальної власності.

Послуги, які формують ринок споживчих товарів, обумовлюються набором
бажаних характеристик. Саме цей набір диференціює їх як блага і є умовою
формування різних галузей у сфері послуг особистого споживання. Це такі
галузі:

оптова і роздрібна торгівля;

транспорт і зв’язок;

освіта, культура та мистецтво;

кредитно-фінансова сфера в тій частині, яка обслуговує особисті потреби
людей;

комунальні послуги;

потреби відпочинку: готельні та ресторанні послуги, туризм тощо.

Особливим елементом ринку товарів особистого споживання є духовні блага:
книжки, журнали, газети, наукові відкриття, частка яких на ринку товарів
особистого споживання неухильно зростає.

На нинішньому етапі розвитку науково-технічного прогресу, коли значно
ускладнилися і поглибилися як зовнішньоекономічні зв’язки країни, так і
механізми господарювання в окремих країнах, великого значення набуває
своєчасна і точна інформація з того чи іншого питання, без якого стає
неможливим подальший рух уперед. У зв’язку з цим, сформувався і
функціонує поряд з іншими ринок інформації як сукупність економічних
відносин з приводу збирання, обробки, систематизації інформації і
продажу її кінцевому споживачу.

Інформація – це рідкісне благо, оволодіння яким потребує певних витрат.
Між виробником і споживачем на ринку інформації стають посередники,
основна функція яких зводиться до збору, обробки і продажу різноманітної
інформації. За цей вид послуг посередники, беруть плату у вигляді
комісійних.

Особливою ціною на ринку інформації є плата за рекламу. На Україні ринок
інформації почав формуватися, але не набув кінцевої цивілізованої форми.

З ринком інформації близько межує ринок інтелектуальної власності.
Інтелектуальна власність складається з авторських прав і патентів. Сюди
також варто відносити різні ліцензії, проекти, ноу-хау, програми
математичного забезпечення, наукові прогнози тощо. Особливістю
інтелектуальної власності є те, що вона – унікальний товар, бо не може
бути відлученою від людини і тому на неї не розповсюджується дія закону
вартості. Кожний, хто володіє інтелектуальною власністю, повинен мати
право на її реалізацію.

Важливим елементом ринку інтелектуальної власності сьогодні є ноу-хау (в
перекладі з англ. дослівно – „знати як”) – це сукупність технічних знань
і виробничого, комерційного та іншого досвіду, необхідних для
виготовлення якогось виробу або відтворення виробничого процесу. До
ноу-хау зараховуються також неопубліковані винаходи та угоди про
технічне співробітництво. Інформація на зразок ноу-хау реалізується
шляхом укладання контракту та передачі споживачу у формі технічної
документації (різних креслень, проектів, схем, техніко-економічних
обгрунтувань, технологічних карт, методики, різних розрахунків, формул
тощо) та усної інформації або показу. На жаль, цей вид ринку на Україні
ще не сформувався і тому не діє. Розпочинається лише процес його
становлення.

1.2. Інфраструктура та теоретичні засади функціонування

Інфраструктура ринку товарів та послуг охоплює дуже багато елементів:
заклади гуртової та роздрібної торгівлі, підприємства сфери послуг,
товарну біржу, аукціони; ярмарки; торгово-промислові палати тощо.

Інфраструктурі ринкових відносин притаманні багатоканальність реалізації
продукції і послуг, широкий спектр сервісного обслуговування, розмаїття
форми регулювання товарно-грошових відносин. Найбільш крупною ланкою
цієї інфраструктури є біржа (інститут, завдяки якому більш оперативно і
з оптимальними наслідками для партнерів укладаються угоди
купівлі-продажу товарів, реалізується єдина стратегія комерційної
поведінки агентів даної структури). Біржа є організатором, формою ринку,
на якому відбуваються вільна торгівля товарами та послугами, цінними
паперами, валютою, наймання робочої сили, формування ринкових цін і
курсів відповідних активів на основі фактичного співвідношення попиту і
пропозиції.

Товарна біржа – це регулярно функціонуючий ринок (у формі комерційного
підприємства), де відбувається процес реалізації товарів з певними
характеристиками. Це організація підприємств торгівлі, збуту й обміну,
мета якої — укладання відповідних умов виявлення товарних цін, попиту і
пропозицій товарів, вивчення, впорядкування і полегшення товарообороту
та обмінних операцій, представництво і захист інтересів членів біржі
тощо. Є свідчення того, що товарні біржі з’явилися вперше ще в
Стародавньому Римі. Але їх роль значно зросла у ХVІ-ХVП ст. у зв’язку з
розвитком світової торгівлі. У XVIII ст. найвідомішою була королівська
біржа в Лондоні. У наш час провідними є товарні біржі США, Англії і
Японії. На частку цих трьох країн припадає близько 90% міжнародного
біржового обороту. Свого часу значне місце у світовій торгівлі, особливо
зерном, цукром та ін., займала Одеська товарна біржа. У Чернівцях до
початку другої світової війни функціонувала біржа великої рогатої
худоби, яка мала загальноєвропейське значення.

Товарні біржі поділяються на універсальні й спеціалізовані. Універсальні
біржі спеціалізуються на продажі різноманітних промислових та
сільськогосподарських товарів. Однією з таких бірж є Чиказька товарна
біржа, де продається пшениця, кукурудза, золото, срібло, нафта, фанера
та ін.

Щодо спеціалізованих товарних бірж, то на них продаються окремі товари
або споріднені групи товарів. Наприклад, на Нью-Иоркській біржі – кава,
какао і цукор. Існують біржі вовни, нафти, вугілля, металу тощо. На усіх
існуючих товарних біржах здійснюються як реальний, так і ф’ючерсний
товарний обіг. Реальний товарний товарообіг передбачає перехід товару
від продавця до покупця (близько 10% торгівлі). Ф’ючерсний товарообіг –
це продаж права на товар (наприклад, права на майбутній урожай).

Головними дійовими особами товарних бірж є брокери і дилери. Угоди і
контракти на купівлю-продаж будь-яких товарів може здійснюватися лише
при їх обов’язковому посередництві. Брокери виконують біржові операції
за дорученням клієнтів і за їх кошти, а дилери купують товари за власні
кошти. Брокери і дилери є членами біржі, право на це вони купують.
Різниця між ними полягає в тому, що брокери одержують від клієнтів
платню у вигляді комісійних і зацікавлені у збільшенні угод, а дилери
задовольняються доходом, отриманим як різницю між ціною продажу і ціною
купівлі.

На території України товарні біржі з’явилися ще у 18 ст., але у 1917
році їх діяльність була припинена. Лише з 1990 р. почалося їх
відродження, і сьогодні у нашій крайні діє близько 50 малих і великих
товарних бірж. Продовжується процес їх подальшого удосконалення.

Важливими елементами ринкової інфраструктури є ярмарки та аукціони.
Ярмарок – це: регулярний ринок, який організовується у певному місці для
періодичної торгівлі, яка, як правило, має сезонний характер. Перші
ярмарки виникли в Європі в ранньому Середньовіччі. На початку XX ст.
широкого розповсюдження набули міжнародні ярмарки, де здійснюються
операції в національному і міжнародному масштабі, галузеві технічні
ярмарки та ярмарки товарів широкого споживання з проведенням
симпозіумів, конгресів, семінарів.

Аукціони (публічні торги) – це продаж певних видів товарів, які
користуються підвищеним попитом на основі конкурсу покупців. Це форма
продажу у визначений час і визначеному місці, де товари попередньо
виставляються для ознайомлення. Головними центрами аукціонної торгівлі є
Нью-Йорк, Монреаль, Копенгаген, Москва та інші. Аукціони організуються
також спеціалізованими брокерськими фірмами, які перепродають товари
своїх клієнтів за комісійну винагороду. Крім національних
аукціонів, функціонують і міжнародні, які мають власне приміщення
та висококваліфіковані кадри. Аукціони мають справу з продукцією
обмеженої пропозиції. Головним орієнтиром тут є отримання максимальної
ціни за певний товар. На аукціоні відбувається публічний продаж товару в
установленому місці. Товари дістаються покупцю, який назвав найвищу
ціну. Розрізняють аукціони примусові, котрі проводяться судовими
органами з ціллю отримання заборгованості від неплатників, та
добровільні, які організовуються за ініціативою власників товарів, що
продаються. Для проведення аукціонів створюються спеціальні фірми, що
працюють на комісійних засадах. Існують і міжнародні аукціони. Вони є
різновидом публічних відкритих торгів, де реалізуються товари певної
номенклатури: шерсть, тютюн, хутровина, чай, коні, квіти, риба, ліс, а
також предмети розкоші, твору мистецтва.

До ринкової інфраструктури належить і таке виробничо-фінансове
утворення, як холдингові компанії – специфічні акціонерні компанії,
капітал яких використовується переважно для придбання контрольних
пакетів акцій інших компаній з метою встановлення контролю за їхньою
діяльністю й отримання доходів. За своєю структурою і характером
діяльності холдингові компанії виконують, як правило, лише фінансові
операції. Вони тримають контрольні пакети акцій інших фірм і діють через
свої філії.

Нині в Україні продовжується процес формування ринку товарів і послуг та
перехід до ринкових форм обміну, який передбачає розвиток
підприємництва, а у сфері торгівлі — демонополізацію торгівлі, створення
нової системи ціноутворення, розвиток конкуренції, захист ринку та
споживачів від монополізму і протизаконних дій.

Місткість ринку споживчих благ залежить від виробничих можливостей
кожної окремої галузі.

Чим потужніші галузі і сфери, що виробляють засоби для життя (їжу, одяг,
житло, автомобілі, меблі, побутову техніку і безліч інших речей та
послуг), тим більшим, місткішим і з більшою кількістю секторів буде
кошик товарів вітчизняного виробника. Українське виробництво тривалий
час перебувало у стані глибокої кризи і занепаду, тому ринок вітчизняних
споживчих товарів у 1999 р. був утричі меншим ніж у 1990 р. Із 2000 р.
ситуація на національному ринку споживчих товарів починає виправлятися
на краще, оскільки тепер щорічно виробництво споживчих товарів зростає.

У сучасній економіці України прийняття більшості важливих рішень щодо
особистого споживання ґрунтується на системі ринків і цін. У ринковій
системі споживачі віддають свої гроші, щоб купувати те, що найбільше
хочуть, подібно до виборців, які віддають голоси на виборах. Ті
споживачі, що мають найбільше грошей, справляють найбільший вплив на
вибір того, що виготовляти і хто користуватиметься благами.

Отже, виробництво взаємодіє з особистим споживанням людей через такі
ключові категорії, як пропонування, продуктивність праці, витрати
виробництва, якість продукції, уподобання споживачів і їх
платоспроможний попит.

РОЗДІЛ 2

ПЕРЕДУМОВИ ТА ГОЛОВНІ ОСОБЛИВОСТІ

ФОРМУВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

2.1. Передумови формування споживчого ринку в Україні

Економічна криза, що супроводжувала перехід до ринкової економіки в
Україні, виявилася досить гострою. В 1990-1999 рр. тільки з різними
темпами постійно спадав ВВП, знижувалось промислове виробництво,
виробництво товарів народного споживання, роздрібний товарооборот, обсяг
платних послуг [24. 460]. У 2000 р. порівняно з 1999 р. започатковано
зростання основних показників соціально-економічного розвитку України:
ВВП на 6%, обсягу промислової продукції (робіт, послуг) на 12,9%,
виробництва товарів народного споживання на 24,5% (в тому числі
продовольчих товарів – на 18,9%, непродовольчих – на 31,7%), роздрібного
товарообороту – на 6,9%. Індекс цін виробників промислової продукції у
грудні 2000 р. порівняно з груднем 1999 р. складав 20,8%, індекс
споживчих цін 25,8%, але вони є вищими за аналогічні показники 1999 р.
Виробництво товарів народного споживання у 1999 р. складало 35%., у тому
числі продуктів харчування – 33%, непродовольчих товарів – 28%, з них
товарів легкої промисловості – 18% від обсягу 1990 р [23. 85]. Поточна
економічна політика призвела до значних соціальних втрат у домашніх
господарствах: до зменшення платоспроможного попиту, реальних грошових
доходів, оплати праці, утримання їх впродовж останніх п’яти років на
низькому рівні, посилення напруги на ринку праці, зростання безробіття,
заборгованості з виплати заробітної плати та соціальних трансфертів.

Зростання основних макропоказників у 2000-2003 р. суттєво не поліпшило
показників рівня життя населення. Низькою залишалася реальна
середньомісячна заробітна плата.

Реальні виплати заробітної плати та пенсій залишалися нижчими від цього
рівня внаслідок існування заборгованості з оплати праці, прихованого
безробіття (відпусток без оплати), конкуренції на ринку праці та сплати
податків навіть в результаті зменшення та ліквідації заборгованості по
виплаті пенсій при здійсненні у 1999-2003 рр. активних заходів щодо
збільшення поточних надходжень до Пенсійного фонду. Середньомісячна
пенсія становила 30-35% від заробітної плати. Тому реформування оплати
праці, наближення ціни на працю до реальної вартості робочої сили, що
передбачено проектом Концепції з її реформування, поряд із очікуваними
змінами у пенсійному забезпеченні є одним із напрямів поліпшення рівня
життя населення.

Серед причин заборгованості з виплати заробітної плати головною є
iснування кредиторської та дебiторської заборгованостi мiж
пiдприємствами України, а також їх iз зовнiшнiм свiтом, неефективнi
міжгалузевi виробничi зв’язки, існування тіньової економіки. Серед
суб’єктивних причин – поведінка керівників нараховувати зарплату
працiвникам, що не забезпечена коштами, не відповідала реальним трудовим
затратам за виготовлення продукції, не користувалася попитом або не
оплачена споживачами. Заборгованiсть із заробiтної плати вiддзеркалює
слабку фiнансову дисципліну на підприємствах і в організаціях, становище
на ринку працi, незахищеність зайнятих як у неофіційному, так і
неформальному секторах економіки. Невиплата заробiтної плати була меншою
в галузях, що пристосувалися до ринкових умов або застосовували бартер у
поставках і натуральну оплату праці, а саме у таких галузях як
енергетика, виробництво споживчих товарiв та послуг, фiнансова сфера та
iншi [17. 9-10].

Існуючі борги по заробітній платі й надалі сприятимуть хаосу,
дезорганізації виробництва. Вони поступово повинні бути
реструктуризовані, перераховані підприємствами та організаціями на
банківські рахунки, передбачивши виплату відповідних процентів та
використання цих коштів населенням на оплату житлово-комунальних та
інших платежів у безготівковій формі, а також переведення частини
заборгованості в приватизаційні сертифікати за умови їх продажу та
успадкування, щоб звести до мінімуму зловживання й невиконання
управлінським апаратом усіх рівнів своїх функцій по оплаті праці.
Основними джерелами для погашення заборгованості повинна стати виручка
від реалізації продукції, частково валюта від експорту, кредити банку,
кошти від реалізації невикористаних основних фондiв виробничого i
невиробничого призначення. У колективних договорах мiж адмiнiстрацiєю та
трудовими колективами необхiдно передбачати, що перебування на посаді
перших посадових осiб залежить від виконання підприємством зобов’язань
перед бюджетом та Пенсійним фондом, вiд своєчасної виплати заробітної
плати працівникам чи дотримання графіка погашення заборгованості із її
виплати, а також застосування умов банкрутства підприємств. Становище з
виплатою заробітної плати та пенсій, соціальних трансфертів, негативно
вплинули на структуру грошових доходів і витрат населення.

За 1990-2000 р. сформувалася нова структура грошових доходів населення
внаслідок зменшення частки оплати праці, збільшення частки пенсій та
соціальних виплат, інших надходжень. Якщо оплата праці становила в 1990
р. 71%, то її частка поступово зменшувалась і в 2000 р. дорівнювала 49%
від загальних грошових доходів. Частка оплати праці в грошових доходах
раніше була вищою: в 1970 р. дорівнювала 81%, в 1980 р. – 76%. У
грошових доходах зменшилась частка заробiтної плати робiтникiв i
службовцiв з 63% у 1990 р. до 47,7% у 1999 р., катастрофiчно впала
частка виплат працiвникам колективних сiльськогосподарських пiдприємств
з 7,6% до 0,2%. Частка доходiв фiзичних осiб-суб’єктів підприємницької
діяльності, якi отримують змiшанi доходи – залишалася дуже низькою:
всього 0,3-1,8%, що свідчить про те, що значна частина їх доходів
залишається недекларованою та поза системою статистичного обліку. У
2002-2003 рр. ця ситуація стала виправлятися [23. 91].

У грошових доходах населення з року в рік зростала частка інших
надходжень, тобто частка доходів не встановленого походження, що не
можуть бути розшифровані з-за відсутності первинних даних банківської
звітності. Інші надходження в грошових доходах складали 8,1% у 1990 р.,
10,5% у 1998 р., 14,9 у 1999 р. і 20% у 2000 р., 22% у 2002 році.
Наявність такої тенденції у структурі грошових доходів населення дає
підстави припустити про значні масштаби виплати заробітної плати
готівкою без відображення цих виплат у податковій і статистичній
звітності, про ввіз валюти та отримання доходів від реалізації та
використання нерухомості, майнових прав громадян. Таке явище
супроводжується скороченням частки легальних доходів від праці та
соціальних виплат у структурі грошових доходів [22. 14].

Зростали доходи від продажу продукції з особистого підсобного
господарства (ОПГ). Частка доходів від продажу валюти за попередні роки
також зростала до 12-13%, але за 1999-2000 р. при зростанні та
стабілізації курсу долара у 2000-2003 р. зменшилася до 5% від грошових
доходів, тобто більше, ніж у 2 рази порівняно з попередніми роками.

Аналіз динаміки номінальних грошових доходів показує, що значна
розбіжність між індексами споживчих цін (середніх до попереднього року),
і темпами загальних грошових доходів, оплати праці, що спостерігалась у
1991-1994 рр., у 1995-2002 рр. стала іншою: вона зменшилася, а у 1995,
1997 і 2002 р. індекс зростання грошових доходів навіть перевищував
індекс споживчих цін відповідно на 3,7 і 9,6%, що є наслідком зменшення
впливу інфляції, початку фінансової стабілізації та економічного
зростання. Темпи зміни оплати праці завжди відставали від темпів
грошових доходів за рахунок нижчих темпів її складових: заробітної плати
робітників і службовців, зайнятих у колективних сільськогосподарських
підприємствах і незначної питомої ваги зростаючих доходів від
підприємницької діяльності.

Реальнi грошові доходи (в порівнянних цінах попереднього року) у 2002 р.
порівняно з 1999 р. зросли на 9,6%, грошові доходи за вирахуванням
обов’язкових платежів і добровільних внесків – на 9,7% внаслідок
зростання таких їх складових як: надходжень від продажу продукції
сільського господарства, ліквідації заборгованості з виплати пенсій і
зменшення її з соціальних виплат, значного зростання інших надходжень
при одночасному зменшенні грошових соціальних виплат на 7,3%, доходів
від продажу валюти на 10,7% [22. 15]. Не дивлячись на позитивні зміни у
грошових доходах у 2002 р., середньорічний темп спаду грошових доходів і
таких без продатків за 1996-2000 рр. дорівнював відповідно 1,6% і 2,7%.
Вважаємо, що тільки їх спад крім інших факторів негативно впливав на
спад виробництва як мінімум на 2-3% щорічно. Оплата праці у 2002 р.
порівняно з 1999 р. зросла на 7,8%, але середньорічний темп її спаду за
1996-2002 рр. складав 5,3%. В реальних грошових доходах зростали лише
доходи від підприємницької діяльності в середньому на 48,4%, доходи від
продажу продукції з ОПГ на 13,8%, доходи від продажу іноземної валюти на
23,8%, інші надходження – на 13,7% щорічно.

За 1991-2002 рр. реальні грошові доходи населення зменшились до 30,8%,
оплата праці – до 19,7% від їх рівня 1990 р. Економічна політика, що
здійснювалася впродовж 2000-2003 р. призвела до незначного зростання
платоспроможного попиту, рівня споживання, реальних грошових доходів.
Причиною значнішого спаду реальної оплати праці порівняно з грошовими
доходами населення є зменшення її частки в доходах, існування значної
диференціації в оплаті праці та заборгованості із виплати заробітної
плати, а також вище зростання інших статей доходів: інших надходжень,
соціальних виплат, від продажу іноземної валюти, від реалізації
продукції з ОПГ, недекларованих доходів.

“AE

???????¤?¤?$??????й платоспроможний попит. Вважаємо, що платоспроможний
попит визначається сумою поточних грошових доходів (за вирахуванням
обов’язкових платежів, податків і добровільних внесків), вкладів
населення у банках під кінець минулого року та недекларованих доходів.
Платоспроможний попит у 1991-2001 рр. спадав і за останні п’ять років
складав 17-18% від такого у 1990 р. внаслідок зниження реальних грошових
доходів, знецінення попередніх вкладів населення та зростання податків
[22. 16].

За мінімальними оцінками, обсяг заощаджень населення у 2002 р. досяг
14,7 млрд. грн., з них 8,6 млрд. грн. складають заощадження, що
залишалися на руках у населення у валюті впродовж 1994-1999 рр. в
результаті більшого обсягу її офіційної купівлі і меншого продажу, а
решта 6,1 млрд. грн. знаходяться у готівці, у вкладах у комерційних
банках. Неофіційні валютні заощадження складають приблизно 50-60%
освоєних капітальних вкладень. Звичайно їх не так просто залучити під
інвестиційні проекти, оскільки тільки незначна їх частина
використовується населенням як заощадження, а решта функціонує в
неофіційному обігу, сприяє відтворенню тіньової економіки.

Перспективнi змiни в зниженні диференціації населення за рівнем доходу
пов’язанi з пiдвищенням оплати працi та її ролi в суспiльному розвитку i
в бюджетi сiм’ї, з удосконаленням системи соцiального захисту (і з
орiєнтацiєю соціальних пенсiй на прожитковий мiнiмум, з наданням
адресної допомоги, пiльг, субсидiй тiльки малозабезпеченим громадянам);
з посиленням особистої зацiкавленостi та вiдповiдальностi працюючих у
забезпеченнi своїх матерiальних, соцiальних потреб, а також у
налагодженому контролi у державі за отримуваними доходами.

2.2. Характеристика споживчого ринку України

в сучасних умовах, його перспективи

У кожній країні структура виробництва товарів та послуг має відповідати
структурі платоспроможного попиту. Однак в Україні сьогодні склалася
велика диспропорція між розвитком галузей, що виробляють предмети
споживання, та галузей, що виготовляють засоби виробництва. Приблизно
75% суспільного виробництва припадає на засоби виробництва (причому
тільки 20 % їх обсягу – це знаряддя праці, а 80% – паливо й сировина) і
лише близько чверті -на предмети споживання. Така деформована структура
виробництва не відповідає суспільним інтересам і потребує суттєвих змін.

Оптова й роздрібна торгівля

Фізичний обсяг оптового товарообороту за січень 2009 р. порівняно з
січнем 2008 р. зменшився на 33,6% (за січень 2008 р. – збільшився на
8,2%).

Оборот роздрібної торгівлі за січень 2009 р. зменшився на 7,1% порівняно
з відповідним періодом попереднього року (у січні 2008 р. – зріс на
27,1%).

Обсяг роздрібного товарообороту підприємств, які здійснюють діяльність з
роздрібної торгівлі та ресторанного господарства, за січень 2009 р.
скоротився у порівняних цінах проти січня 2008 року на 7,8% (за січень
2008 р. – зріс на 29,8%) [15. 8].

Ціни споживчого ринку

У січні 2009 року індекс споживчих цін склав 102,9% (у січні 2008 р. –
102,9%).

У січні 2009 р. ціни на продукти харчування зросли на 3,1%. Найбільше
подорожчали фрукти (на 9,7%) та овочі (на 8,1%). Ціни на рибу та
продукти з риби зросли на 7,4%, крім того подорожчали вершкове масло (на
6,8%), безалкогольні напої (на 4,6%), м’ясо та м’ясопродукти (на 3,3%).
Разом з тим, подешевшали яйця (на 7,0%), олія (на 2,0%), тваринні жири
(на 0,2%).

Ціни (тарифи) на житло, воду, електроенергію, газ та інші види палива
зросли за січень 2009 р. на 2,0%, що пов’язано передусім з підвищенням
тарифів на каналізацію (на 9,9%) та водопостачання (на 7,3%). Квартирна
плата підвищилась на 3,8%, плата за гарячу воду, опалення – на 2,4%.

Зросли ціни на предмети домашнього вжитку, побутову техніку (на 3,4%), у
тому числі мікрохвильові печі подорожчали на 5,5%, пральні машини – на
5,3%, пилососи – на 4,9%, холодильники – на 4,4%.

Відбулося зростання цін на транспорт в цілому на 4,6%, що обумовлене
подорожчанням автомобілів (на 13,3%), палива та мастил (на 10,2%).

Упродовж січня 2009 р. на 10,3% зросли ціни у сфері охорони здоров’я, що
зумовлене, в першу чергу, подорожчанням фармацевтичної продукції (на
17,7%), вартості санаторно-курортних послуг – на 7,3%.

У січні 2009 р. послуги у сфері відпочинку і культури подорожчали на
3,6%, ресторанів та готелів – на 1,9%, зв’язку – на 0,6%, освіти – на
0,4% [15. 9-10].

Перспективи розвитку споживчого ринку

Формування перспективи розвитку споживчого ринку, його трансформація
нерозривно зв’язані зі світовими глобальними процесами і проблемами
національних пріоритетів.

Аналізуючи структуру імпорту споживчих товарів і оцінюючи можливості
вітчизняної економіки, можна визначити пріоритети розвитку виробництва
споживчих товарів в цілому в нашій країні. Тобто означити коло товарів,
для яких, з метою забезпечення їх конкурентоспроможності, необхідне
подальше прискорення розвитку вітчизняного виробництва, і коло товарів,
які у сучасних умовах доцільніше ввозити через кордон.

До першої категорії часто зараховують більшість продовольчих товарів,
тканин, у тому числі лляні, вовняні, хутряні вироби, товари
господарського призначення та інші, до другої – теле- та відеоапаратуру,
окремі види взуття, одяг, побутові прилади тощо. На наш погляд,
пріоритетним напрямком на сучасному етапі розвитку країни є насичення
внутрішнього і споживчого ринку вітчизняними конкурентоспроможними
товарами і поступове витиснення імпортних товарів вітчизняними з
доведенням частки імпорту в загальному обсязі товарної пропозиції до
10-15 %. Це необхідно для того, щоб не тільки забезпечити економічну
безпеку країни, але й зменшити безробіття, сприяти зростанню доходів як
споживачів, так і виробників, розвитку інвестицій в економіку
України.Для досягнення цієї мети найперше необхідно створення
конкурентоспроможного вітчизняного споживчого ринку [24. 36].

Причому формування і розвиток цього ринку повинні йти у двох напрямках:

– розвиток вітчизняного виробництва товарів народного споживання;

– розвиток торгівлі споживчими товарами вітчизняного виробництва.

У першому напрямку найбільш слабким є стимулювання підприємств харчової
і легкої промисловості. Багато підприємств не мають фінансових ресурсів
для придбання і впровадження сучасних технологій і поточних ліній по
виробництву й пакуванню товарів, а високі відсотки по кредитах
погіршують фінансове становище підприємств. Тому з метою стимулювання
технічного озброєння підприємств для створення конкурентоспроможної
продукції необхідна допомога держави і зокрема місцевих органів влади.
Допомога підприємствам може бути надана у формі пільгових довгострокових
кредитів на технічне переозброєння і реконструкцію під мінімальні
відсотки, у формі пільг з місцевих податків, повного чи часткового
звільнення від оподаткування прибутку на період строку окупності
вкладених коштів. Ці заходи дозволять підприємствам харчової і легкої
промисловості здійснити накопичення і вкладення коштів у подальший
розвиток і розширення виробництва високоякісних товарів народного
споживання.

Суттєву роль у розвитку вітчизняного споживчого ринку, на думку
більшості дослідників, повинна відіграти і торгівля, яка покликана
впливати на виробництво через вивчення споживчого попиту. Разом з тим
проведені дослідження показали, що тільки 37,5% опитаних торговельних
працівників у тій чи іншій мірі вивчають споживчий попит на товари,
використовуючи такі методи, як опитування (6,3 %), облік та аналіз
продажів і товарних запасів (18,7%) тощо.

Переважна частина торговельних працівників (62,5 %) взагалі не вивчає
споживчий попит населення, пояснюючи це великими витратами, браком часу,
відсутністю кваліфікованих фахівців. Внаслідок цього торгівля не виконує
повною мірою одну зі своїх головних функцій – виявлення вподобань
споживачів, вивчення споживчого попиту і формування на цій основі
замовлень товаровиробникам. Крім того, торгівля повинна не тільки
вивчати, але і формувати споживчий попит на нові споживчі товари, що
з’являються на ринку.Важливу роль у розвитку споживчого ринку можуть
відігравати т.зв. фірмові магазини, що представляють продукцію
вітчизняного товаровиробника. Завдяки прямим поставкам продукції від
товаровиробників вони можуть встановлювати відносно низькі ціни на
товари, забезпечувати різноманітний асортимент при високій якості
товарів. Крім того, фірмові магазини повинні забезпечувати реальне
вивчення споживчого попиту і формування виробничої програми у
відповідності зі зростаючими потребами споживачів.Для стимулювання
розвитку мережі фірмових магазинів місцеві органи влади можуть надати
цим підприємствам ряд пільг. Наприклад, знизити вартість орендної плати
чи надати муніципальні приміщення магазинам без стягнення оренди на
певний строк. Крім того, місцевими органами влади можливе зниження
ставок місцевих податків для стимулювання діяльності підприємств
роздрібної торгівлі, що реалізують вітчизняні споживчі товари. Ці заходи
будуть сприяти розвитку ринку вітчизняних споживчих товарів і
поступовому скороченню частки імпортних товарів на внутрішньому ринку
країни.

Об’єктивна необхідність пошуку напрямків розвитку споживчого ринку
України вимагає ґрунтовного науково-методичного опрацювання питання
формування стратегічних, тактичних і локальних цілей.

Вивчення, узагальнення і висвітлення досвіду у вирішенні надзвичайно
складної проблеми – реформування економіки і застосування надбань цього
досвіду в Україні – головне завдання сучасної вітчизняної економічної
науки.Щодо стратегії і тактики діяльності, на які зосереджена увага
маркетологів, то сьогодні в світі є досить вагомі наукові надбання,
опрацьовано деякі оригінальні напрямки і є нові творчі задуми, але разом
з тим не може бути однозначно сприйнятий і перейнятий ряд поглядів, які
висвітлюють дану проблему спрощено, поверхово, без необхідного
обґрунтування, непереконливо.

Обґрунтовано, що на національному рівні товарна стратегія повинна бути
замінена блоковими стратегіями-програмами виживання і розвитку.
Необхідно сформулювати систему-стратегію відродження експортного
потенціалу споживчого ринку. Як свідчить аналіз, спостерігається процес
старіння стратегій і подолання кризи на споживчому ринку, що вимагає
удосконалення досліджень з проблем стратегії і періодичне відновлення
тактичних та локальних цілей. Будь-які спроби експортно-імпортних
операцій без врахування реальних стратегічних проблем – малонадійні і
контрпродуктивні.

По-третє, виходячи з методів теорії пізнання, необхідно відзначити, що
загальне взаємопоєднання проблем відбувається в результаті їхнього
взаємовпливу і взаємодоповнення. У цьому плані маркетологи справедливо
наголошують на актуальності визначення тривалості стратегії взагалі, у
тому числі і стратегічних цілей у споживчому ринку. Серед цих стратегій
важливо виділяти групу критичних, що визначають вирішення проблем
конкуренції, і загальноконцептуальних факторів. У літературних джерелах,
наприклад, об’єктивно відзначається, що економічні відносини на
споживчому ринку здійснюються на рівні як поверхових, так і глибинних
зв’язків. У контексті стратегії такі обставини варто враховувати. Адже
нині практика розвитку маркетингової діяльності вимагає нової
стратегічної парадигми. У дослідженнях потрібно спиратися на нову
субстанцію стратегії.

По-четверте, дослідження показують, що нестабільність споживчого ринку
вимагає коректування стратегії маркетингової політики і змістовної
оцінки напрямків досягнутих нею кінцевих результатів. Стратегія повинна
передбачити досягнення певної відповідності або погодженості поведінки
керованого об’єкта в часі і просторі з тим об’єктом, що знаходиться в
кінцевому стані. Таким чином, стратегія, у певному розумінні, – це
запрограмований результат, заради якого здійснюються процеси розвитку і
трансформації ринку. Виходячи з постулату необхідності розширеного
трактування складу стратегій, логічно відзначити, що в даному випадку
обов’язково може бути упорядкована структура елементів. Дослідники
відзначають, що стратегія – це похідна від конкретних потреб ринку.
Стратегії істотно розрізняються своєю ефективністю навіть при
застосуванні в однакових за характером середовищах.

По-п’яте, ряд авторів вважають, що при новій ситуації в економіці
необхідно насамперед переглянути підходи до визначення цілей і
пріоритети стратегій, завдяки чому вносяться якісні зміни в зміст
стратегій. Через систему цілей і пріоритетів реалізується надійність
стратегій. При цьому підкреслюється, що реалізація завдань і цілей має
певну черговість.По-шосте, у літературі тактика трактується як
формулювання і реалізація задач, завчасно розроблена послідовність
здійснення дій з висвітленням обґрунтованих аргументів [23. 104].

Отже, тактика являє собою комплекс заходів, спрямованих на реалізацію
цілей, визначених на основах стратегії. Крім того, акцентується увага на
тому, що тактика визначає конкретні дії на нетривалий період, зв’язаний
з реалізацією стратегії, підкреслюється необхідність постійного
удосконалення тактики відповідно динамічним змінам глобальних цілей на
ринку.По-сьоме, вчені-аналітики попереджають, що широкий спектр
стратегії спонукає до різноманітних тактичних і локальних цілей.

Розбіжність між окремими проблемами і напрямками їхнього вирішення в
межі стратегії і тактики – гальмо на шляху досягнення якісно нових
позицій. Це – ще одна важлива особливість щодо відповідності між
стратегією і тактикою. Цільова погодженість і взаємозв’язок стратегії і
тактики – складне, але першорядне завдання, тому досліджувати його треба
комплексно. Без обґрунтованого співвідношення, з одного боку, стратегії,
а з іншого боку – тактики не гарантується створення сприятливого режиму
для успішного вирішення тих чи інших проблем.Стратегія і тактика майже
завжди формулюються на комплексних основах. Конче необхідно, щоб такий
підхід був науково виваженим. У даному випадку важливого значення
набуває питання всебічного врахування невизначеності, конфліктності,
полікритеріальності й обумовленого даними факторами ризику. Власне, цим
пояснюється велика увага до практичного використання інструментарію з
теорії економічного ризику. Врахування невизначеності в стратегії
розвитку споживчого ринку стало однією з магістральних ліній
формулювання тактики в плані моделей і методів.

Щодо формування підвалин стратегії і тактики важливим фактором виступає
системний підхід, сутність якого полягає в тому, що кожне явище
розглядається й оцінюється у взаємозв’язку з іншими. У даному випадку
всі складені елементи ринкової системи і процеси взаємопов’язуються з
урахуванням внутрішніх факторів.

Системний підхід передбачає зосередження уваги дослідників на єдиному
цілому, а не на окремих ланках. Реалізація стратегічних, тактичних і
локальних цілей розвитку споживчого ринку на системних основах підсилює
їх теоретичну і практичну обґрунтованість. При цьому структуризацію
зазначених цілей пропонується здійснювати і на відповідних рівнях з
визначенням об’єктів дослідження та суб’єктів впливу. При формуванні
стратегії і тактики потрібно зосередити увагу на такому
науково-методичному моменті, як міжнародні стандарти, які відображають
найбільш типові напрямки функціонування світової економіки. Варто
врахувати, що розбіжності між національною і світовою стратегією завжди
перешкоджають розвитку економічної діяльності. Безумовно, Україна не
може ефективно розвивати економічну діяльність на основах такого
механізму, що істотно відрізняється від аналогічних механізмів,
властивих всім іншим країнам світу. Важливо мати чітке уявлення про те,
що і як впливає на поведінку національного ринку з боку світового ринку.

Національна економіка України повинна бути підготовлена до реакції на
зміни у світовій економіці, особливо до механізмів ЄС, на які нині
орієнтується. Доцільно, щоб сучасна стратегія і тактика відображали
глобальні риси – трансформацію світової економіки в плані глобалізації
нового якісного стану, нового типу зовнішньоекономічної діяльності,
побудованої на концепції лібералізму.

РОЗДІЛ 3

ПРОБЛЕМИ ВДОСКОНАЛЕННЯ МЕХАНІЗМУ РЕГУЛЮВАННЯ СПОЖИВЧОГО РИНКУ В УКРАЇНІ

Однією з головних рис сучасного ринкового господарства є глобалізація
ринкових відносин і необхідність адаптації споживчого ринку до вимог
єдиної світо-господарської системи. Ефективність функціонування
споживчого ринку тим вища, чим збалансованіша його кон’юнктура, чим
більше обсяг платоспроможного попиту населення, чим якісніше процес
задоволення потреб конкретних його цільових сегментів. Однак в Україні,
де здійснюються глибокі економічні перетворення, більша частина
перерахованих вище умов відсутня. Наша держава знаходиться на шляху
трансформації колишнього механізму регулювання процесами обміну, що був
властивий командній системі, у новий, адекватний ринковим умовам.
Відповідно до цього економічна політика в країні покликана як можна
точніше передбачити дії учасників ринку, виходячи із задач їх
максимальної збалансованості та доцільності.

Питання функціонування споживчого ринку і його регулювання вирішуються
багатьма вітчизняними і зарубіжними вченими-економістами. У зв’язку з
об’єктивною необхідністю розробки й обґрунтування механізму
функціонування споживчого ринку з урахуванням проведених реформ та
інтеграції України у світову господарську систему в економічній
літературі з’явилися нові дослідження з даної проблеми. У той же час
питання, пов’язані із сутністю функціонування і регулювання споживчого
ринку, вимагають подальшого дослідження. Окремі питання регулювання
споживчого ринку, особливо останнім часом, стали привертати увагу
багатьох вчених-економістів.

Зокрема, проблемами вивчення й аналізу процесів обміну, регулювання
споживчого ринку займаються Гордійчук А.В., Денега О.З., Задорожній
І.М., Ілляшенко С.М., Прокопенко О.В. та ін. Однак проблема комплексного
дослідження розвитку споживчого ринку вирішена ще не повністю.

Загальний кризовий стан економіки України позначився на розвитку
споживчого ринку та призвів до значного скорочення виробництва і
споживання.

Оскільки реалізація потреб в товарах та послугах, які забезпечують
відтворення людини в сукупності її фізичних, інтелектуальних та духовних
якостей, викривлення пропорцій споживчого ринку унеможливлює
оптимальність використання трудового, інноваційного і творчого
потенціалу робочої сили, викликає макроекономічну нестабільність та
соціальну напругу. Саме тому проблема розробки науково-методичних засад
регулювання кон’юнктури споживчого ринку України на даному етапі
економічного розвитку є дуже актуальною.

В сучасних умовах досягнення ефективної збалансованості кон’юнктури
споживчого ринку обмежується незадовільними умовами формування попиту та
пропозиції. Така ситуація склалася в наслідок зниження до мінімуму
соціальних гарантій життєдіяльності населення, яке стримує рух
реінвестицій у виробництво товарів народного вжитку та зумовлює
скорочення матеріальної бази відтворення підприємств, за рахунок
незадовільних умов формування пропозиції в зв’язку з низькою
ефективністю використання ресурсів в національному виробництві та
обтяжливим податковим навантаженням.

Споживчий ринок представляє собою систему взаємодії платоспроможного
попиту населення, який контролюється державою за допомогою регулювання
доходів, запитів, рівня та параметрів якості життя населення, з одного
боку, і пропозиції, з іншого, на які держава впливає через
бюджетно-податкове, грошово-кредитне, адміністративне та цінове
регулювання.

Економіка у будь-який період свого розвитку знаходиться у стані
збалансованості кон’юнктури ринку, яка може забезпечуватися на основі
дії різних факторів [6.36-39]: або за рахунок зростання цін при
зменшенні пропозицій товарів, або при збільшенні попиту і розширенні
пропозиції товарів та послуг.

В залежності від цього встановлюється і відповідний тип збалансованості
кон’юнктури ринку: профіцитна (товаронасичена) або дефіцитна
(товароскорочувальна). В залежності від того, в якій фазі економічного
циклу перебуває економіка, забезпечення того чи іншого типу
кон’юнктурної збалансованості відіграє вирішальну роль для її подальшого
розвитку. Для України, яка впродовж останніх десяти років перебувала в
стані депресії, характерним є сформування негативної дефіцитної
кон’юнктури споживчого ринку.

Подолання структурної розбалансованості економіки України і поступовий
вихід її з кризи вимагає розробки комплексу заходів, спрямованих на
відновлення платоспроможного попиту населення і розширення на цій
основі фінансових ресурсів для нарощування виробництва і насиченості
внутрішнього ринку товарами. Реалізація цієї задачі полягає у формуванні
умов здійснення відповідних зрушень.

Умовами формування високого платоспроможного попиту населення є:
розширення обсягів пропозиції товарів і послуг; підвищення рівня
реальної зарплати; збільшення переліку і удосконалення споживчих
запитів; формування джерел стійкого приросту доходів населення за
рахунок розвитку малого і середнього бізнесу; підвищення рівня
ефективної зайнятості; розширення асортименту та якості товарів та
послуг.

ВИСНОВКИ

Отже, зі сказаного вище, можна зробити наступні висновки:

Споживчий ринок представляє собою сферу обігу, за допомогою якої
реалізуються товари народного споживання та послуги. Ця сфера забезпечує
задоволення потреб різних соціальних груп, кожної сім’ї, кожної людини.

Послуга – це особлива споживна вартість, що задовольняє певні потреби
людини. Особливістю послуги як товару (порівняно із звичайним товаром,
втіленим у речі) є те, що вона корисна не як річ, а як діяльність. Тому
споживання послуги збігається з процесом її створення, з діяльністю, а
їх неможливо нагромаджувати, транспортувати.

Складовими елементами ринку предметів споживання є виробництво товарів
тривалого користування (телевізорів, холодильників, автомобілів,
відеотехніки тощо) та поточного споживання. Даний ринок найбільш
схильний до коливання попиту та пропозиції грошового обігу, інфляції.
Цей ринок безпосередньо впливає на благоустрій нації. Для функціонування
ринку товарів і послуг потрібна розвинута гуртова та роздрібна торгівля.

У межах споживчих товарів і послуг потрібно виділити ринок продовольчих
товарів і ринок промислових або непродовольчих товарів. Кожен з них
володіє власною специфікою як різних сфер, які випускають товари та
послуги, так і способами і формами їх просування від виробників до
споживачів.

У межах ринку предметів споживання і послуг розрізняють ринки
продовольчих і непродовольчих товарів; побутових, комунальних,
транспортних послуг. Ринок предметів споживання і послуг призначений для
задоволення фізіологічних і соціальних потреб людини. Мета споживчого
ринку — досягнення рівноваги між попитом і його товарним забезпеченням.

Ринок споживчих товарів і послуг – один з найважливіших компонентів
товарного ринку. Невід’ємною рисою цивілізованого ринку, свідченням його
стабільності й життєздатності є стан суспільного виробництва. Конкретним
проявом останнього є рівновага попиту й пропозиції, насичення ринку
споживчими товарами та послугами.

Складовими споживчого ринку виступають, з одного боку, товари і
послуги, призначені для задоволення потреб членів суспільства, з іншого
– кількість чи маса грошей, що можуть бути використані для їхнього
придбання. У взаємодії обидві ці складові знаходяться під впливом закону
попиту та пропозиції, у результаті чого складається стереотип поведінки
кожного з учасників ринку.

Ефективність функціонування споживчого ринку тим вища, чим
збалансованіша його кон’юнктура, чим більше обсяг платоспроможного
попиту населення, чим якісніше процес задоволення потреб конкретних його
цільових сегментів. Однак в Україні, де здійснюються глибокі економічні
перетворення, більша частина перерахованих вище умов відсутня. Наша
держава знаходиться на шляху трансформації колишнього механізму
регулювання процесами обміну, що був властивий командній системі, у
новий, адекватний ринковим умовам. Відповідно до цього економічна
політика в країні покликана як можна точніше передбачити дії учасників
ринку, виходячи із задач їх максимальної збалансованості та доцільності.

У січні 2009 року індекс споживчих цін склав 102,9% (у січні 2008 р. –
102,9%).

У січні 2009 р. послуги у сфері відпочинку і культури подорожчали на
3,6%, ресторанів та готелів – на 1,9%, зв’язку – на 0,6%, освіти – на
0,4%.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Азарян Е.М. Модели управления потребительским рынком в различных
условиях внешней среды // Економіка: проблеми теорії та практики. –
Дніпропетровськ: ДНУ. – 2002. – Вип. 138. – С. 85-95.

Азарян Е.М. Потребительский рынок: становление и развитие. – Донецк: ИЭП
НАН Украины, 2005. – 304 с.

Азарян О.М. Аналіз розвитку споживчого ринку України в сучасних умовах
// Вісн. ДонДУЕТ. – 2006. – № 5. – С. 129-134.

Азарян О.М. Ринкова організація української економіки: потреба і
механізм розвитку // Торгівля і ринок України. – Донецьк: ДонДУЕТ. –
2003. – Вип. 3. – Т. 2. – С. 211-239.

Башнянин Г.І., Лазур П.Ю., Медведєв В.С. Політична економія. – К.:
Ніна-центр Ельга, 2004.

Берданова О.В., Мазник Л.В. Регіональний аналіз умов формування ринку
товарів народного споживання // Управління сучасним містом. – 2002.
– №7. – С. 9-15.

Гордійчук А. В. Зернове господарство столичного регіону в контексті
внутрішньої та зовнішньої торгівлі зерном // Економіка АПК. – 2005. –
№12. – с.122-127.

Денега О.З. Комплексний підхід до значення малого підприємництва в
сучасному суспільстві // Матеріали V Міжнародної науково-практичної
конференції «Наука і освіта – 2002». – Том 9. Економіка, –
Дніпропетровсчьк: Наука і освіта, 2002. – с. 36-37

Доллан Э.Дж., Макроэкономика., – С.-Пб., 2007.

Економіка України: підсумки перетворень та перспективи зростання /За
ред. акад. НАН України В.М. Гейця. – К.: Форт, 2006.

Економічна теорія. Макроекономіка / За ред. З.Ватаманюка та С.Панчишина.
– К.: Заповіт, 2003.

Задорожній І. М., Гаврилишин В. В. Продовольчі товари і продовольча
сировина. Світове виробництво, споживання, експорт, імпорт. / Львів.
Комерц. Академія. – Львів, 2002. – 426 с.

Формування ринку екологічних інновацій: економічні основи управління:
Монографія / За ред. Д.е.н., проф. С. М. Ілляшенка. – Суми: ВТД
«Університетська книга», 2002. – 250 с.

Косіюк О.М. Тенденції змін у методах і моделях ведення бізнесу // Вісник
ТУП – Т.2. Економічні науки. – 2003. – №2. – С.36-39.

Машин І.Р. Ринок споживання сьогодні // Економічний вісник. – 2009. –
№5. – С.8-10.

Основи економічної теорії / За ред. С. В. Мочерного. – К.: Видавничий
центр “Академія”, 2004.

Павловська Н., Павловська О. Удосконалення політики зайнятості населення
на основі реальної оцінки вартості робочої сили // Україна: аспекти
праці. – 2003. – № 4. – С. 9-14.

Панчишин С. Макроекономіка. – К.: Либідь, 2002.

Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз. Макроекономіка / Наукова редакція
С. Панчишина. – К.: Основи, 1995.

Савченко А.Г., Пухтаєвич Г.О., Тітьонко О.М. Макроекономіка. – К.:
Либідь, 2001.

Секторальні моделі прогнозування економіки України / За ред. акад. НАН
України В.М. Гейця. – К.: Фенікс, 2002.

Соколик М.П. Аналіз і макрооцінка недекларованих доходів населення
України, використаних на споживання // Україна: аспекти праці. – 2003. –
№4.

Споживчий ринок України: стан та перспективи розвитку // Інфраструктура
товарного ринку: Навч. посібник / Під ред. д-ра екон. наук, проф.
І.В. Сороки. – К.: НМЦВО МОН України, НВФ “Студцентр”, 2002. – С.
265-290. – (Розд. 4.1).

Трансформація моделі економіки України (ідеологія, протиріччя,
перспективи) / За ред. акад. НАН України В.М. Гейця. – К.: Логос, 2007.

ДОДАТКИ

Додаток А

Рис. 1. Сегментування споживчого ринку

Додаток Б

Рис. 2. Класифікація послуг ринку споживання

Додаток В

Таблиця 1

Ріст цін споживчого ринку за січень 2009 року [15. 9-10]

січень, 2009 р., %

Індекс споживчих цін 0

Ціни на продукти харчування 3,1

– фрукти 9,7

– овочі 8,1

– риба та рибопродукти 7,4

– вершкове масло 6,8

– безалкогольні напої 4,6

– м’ясо та м’ясопродукти 3,3

Тарифи на житло, водну, електроенергію, газ та інші види палива 2,0

Ціни на предмети домашнього вжитку 3,4

Ціни на транспорт 4,6

Ціни у сфері охорони здоров’я 17,7

Вартість санаторно-курортних послуг 7,3

Послуги у сфері відпочинку і культури 3,6

Послуги ресторанів та готелів 1,9

Послуги зв’язку 0,6

Освіти 0,4

PAGE

PAGE 4

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter