Розвиток пізнавальної активності учнів через ігрові форми діяльності

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

Реферат

на тему:

“Розвиток пізнавальної активності учнів через ігрові форми діяльності”

ПЛАН

Вступ

1. Місце ігрової діяльності в розвитку пізнавальної активності учнів

2. Особливості застосування ігрових педагогічних технологій

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з найважливіших форм вияву активного ставлення дитини до
навколишньої дійсності є її діяльність, що зумовлюється різноманітними
мотивами і, насамперед, інтересами.

Пізнавальна діяльність – одна з найістотніших потреб особистості, яка
розвивається. Для того, щоб діяльність мала розвивальний вплив,
необхідна обов’язкова умова: учень має бути включений в активну
діяльність, ефективність якої залежатиме від якості активності дитини як
суб’єкта. Постановка завдань пізнавальної діяльності є змістовою
стороною активізації діяльності.

Другою, не менш важливою стороною, є соціальна організація предметної
діяльностi з метою максимальної активізації дитини. Якщо діяльність
проходить успішно, то в дитини підсилюється бажання займатися нею, що
відображається в інтенсивному розвитку в неї пізнавального інтересу.
Розвиток проявляється в радості пізнання, оволодінні діяльністю, яка
захоплює дитину, узагальнюється в емоцiйному ставленні до предмета.
Аналізуючи предмет інтересу, маємо на увазi не тільки об’єкт, що
спонукає дитину до пізнання, а й пов’язану з ним діяльність,
найсильнішим стимулом якої виступає інтерес, що стає ніби тлом, сприяє
успішному її ходу і є міркою цінності всієї навчально-виховної системи.

Сучасна школа повинна зазнати суттєвих змін щодо способів, засобів і
методів навчання і виховання дітей. У зв’язку з цим особливого значення
набувають ігрові форми навчання і виховання дітей, ігрові технології.

Формування учня самостійною, ініціативною, вдумливою особистістю, буде
успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку.
Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх
необхідними вміннями і навичками є впровадження активних форм і методів
навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Ігри в школі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку
увагу дітей до матеріалу уроку, давати нові знання, заставити їх
напружено мислити.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання,
дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу
полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна
ф-ція діють у тісному взаємозв’язку. Гра як метод навчання організовує,
розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує
особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, залучити їх до активного пізнання
оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв’язків між предметами
та явищами допоможе гра.

Навчатись, граючись! Ця ідея цікавила багатьох педагогів і вихователів.
Практично вирішити цю проблему зміг наш сучасник, нині добре відомий
всім Ш.О.Амонашвілі. Він показав, як через гру можна увести дитину в
складний світ пізнання. Ш.О.Амонашвілі грає, спілкуючись із своїми
учнями. І це важливе вміння дорослої людини стати на один рівень з
дитиною щедро винагороджується – блиском допитливих очей, живою
активністю сприймання, щирою любов’ю до Вчителя.

1. Місце ігрової діяльності

в розвитку пізнавальної активності учнів

Проблема активізації пізнавальної діяльності школярів на сучасному етапі
розвитку освіти є найбільш актуальною, оскільки успіх навчання залежить
не тільки від змісту тих знань, які дитина засвоїла, а й від методів
роботи учителя, від того як формується у дитини відношення до
пізнавальної діяльності., до процесу засвоєння знань, що виражається в
їх активності.

В історії розвитку освіти проблемі активізації пізнавальної діяльності
завжди приділялась увага в працях таких визначних педагогів та
методистів: Л.І.Анциферової, Л.І. Божович, Л.С.Виготського,
П.Н.Гальперіна, В.Ф.Зуєва, Л.Н.Леонтьева, І.Я.Лернера, А.Макаренка,
К.Д.Ушинського, В.І.Щукіної та ін. В роботах вказаних авторів обумовлена
сутність пізнавальної активності і шляхи її формування, розкривається
діалектична єдність процесів активізації і пізнавальної діяльності.

Психолого-педагогічні дослідження свідчать, що без спеціального
комплексного впливу пізнавальна активність не переходить в адекватну
діяльність, наслідок відсутності керування — зниження ефективності
мислення, рівня дитячих домагань.

Молодший шкільний вік є сензетивним періодом розвитку потреби у
пізнанні, тож своєчасне і адекватне опредмечування відповідних інтересів
дитини, їх стимулювання у всіх сферах діяльності — найперша умова
формування пізнавальної активності. Друга важлива умова — використання
педагогами основних психолого-педагогічних теорій навчання.

Одним із найважливіших факторів активізації пізнавальної діяльності
школярів є розробка і подання їм пізнавальних завдань різного характеру
і змісту. У зв’язку з цим для розв’язання проблеми формування
пізнавальної активності дітей треба звернути увагу на трактування змісту
завдань.

Пізнавальна активність тісно пов’язана з віковими особливостями, і якщо
ми хочемо сформувати у шкільника пізнавальну діяльність слід
орієнтуватись не стільки на розвиток його розумових здібностей, скільки
на рівень особистих якостей, потреб, на особливості загальної активності
захопленням вивчення матеріалу, прагнення виконувати різноманітні
завдання, звертатися до учителя із запитаннями, прояв самостійності у
доборі способів і засобів дій, у досягненні результату, здійсненні
контролю тощо. Якщо закладено все це у дитини, то матимемо змогу втілити
у життя загальнотеоретичні установки сучасної педагогіки і психології й
наповнити реальним змістом навчання школярів, подолати розрив у
формуванні їхнього мислення і внутрішньої позиції, поєднавши цим
інтелект, емоції і розвиток соціальної життєвої позиції.

Використання ігрових моментів у процесі навчання дає можливість
активізувати опорні знання учнів, збільшити інтерес до певної наукової
дисципліни, розширити їхній кругозір, підвищити інтелектуальний рівень.
Ще якихось сто років тому педагогічна наука вважала, що пізнавальні ігри
– це не більш ніж “інтелектуальний курйоз”. Та з часом психологи
схарактеризували гру як найкращу підготовку до майбутнього життя,
складним синтезом потягу й інтересу. В ігрових ситуаціях учень
почувається вільно, він не скутий досвідом, знаннями, не обмежений
якимись заборонами. Гра – це унікальне явище дійсності. Вона викликає
інтерес у різних галузях знань: філософії, теорії управління,
культорології, етнографії, психології і педагогіці.

Сьогодні інтерес до гри, як до педагогічного засобу, обумовлений
сучасною соціальною ситуацією. В педагогічній теорії і практиці
здійснюється орієнтація на гомоцентричний підхід, що виокремлює
особистість дитини. Це означає звернення до творчого потенціалу
особистості. Відмова від традиційних форм, вихід за рамки навчального
процесу. Гра виступає важливим комплексним педагогічним засобом у
вирішенні завдань освіти.

Незважаючи на достатнє вивчення гри як педагогічного засобу, інтерес до
неї не зникає. Гра сприяє активізації та розвиткові розумових і
мовленнєвих здібностей дітей, їхнього мислення, пам’яті, виробленню в
учнів уважності, спостережливості, відповідальності, формують культ
знань. Навчальні ігри допомагають запалити вогники думки, які, за
словами В.Сухомлинського, стимулюють рухливість розумових процесів.

Хоча гра і використовується у процесі навчання в школах, у вузах. Однак
до цього часу ще не склалося єдиного погляду на “гру в навчальному
процесі”. Існує розходження навіть у дефініціях гри. Ігри для навчання
позначають термінами: ділові, імітаційні, рольові і т. ін. В літературі
можна зустріти таку класифікацію педагогічних ігор: навчальні ігри
(В.П.Бедерханова), дидактичні ігри (П.І.Підкасистий, М.М.Страздас,
Є.В.Семенова, Ж.С.Хайдаров), метод теоретичного і практичного
обігрування ситуацій (Л.Ф.Спірін), педагогічна гра (Ю.М.Кулюткін,
В.Г.Мамегонова), навчально-рольова гра (Ю.П.Коров’яковська, О.П.Юдіна).

Немає єдності поглядів і відносно того, до чого слід віднести гру: до
методу, засобу чи форми навчання. Та все ж педагоги позитивно оцінюють
роль гри в навчанні. Вона вносить у навчальний процес конструктивні
зміни, новий смисл, іншу сутність. Гра дозволяє досягати багатомірних
цілей. В літературі виокремлюють шість груп цілей, яких можна досягти,
використовуючи ігри в навчальному процесі. Це:

— підвищення мотивації і інтересу до навчальних занять і до модельованих
у грі аспектів дійсності;

— пізнавальне навчання (отримання учасниками гри достатньої інформації,
ілюстрація понять, що стосується людської поведінки на конкретних
прикладах, навчання учасників гри найкращих стратегій в імітуючих
ситуаціях і т. ін.);

— вплив педагогів на навчальну роботу учнів;

— зміна самооцінки учня і його оцінювання значень і можливостей людини;

— зміна ставлення учня до моделюючих ситуацій і осіб, які діють у них;

— зміна відносин між учнями і викладачами під час заняття.

Використання дидактичних ігор є важливим методом інтенсифікації
навчальної діяльності учнів. Ігрова діяльність сприяє створенню
пізнавального мотиву, посилює працездатність; виробляються автоматизм
дії, виховується серйозне ставлення до предмета, реалізуються ідеї
співробітництва, змагання, виховання відповідальності кожного за
навчання та дисципліну. У ході гри її учаснику необхідно максимально
мобілізувати знання, досвід, уяву. У процесі гри формується вміння
думати системно, знаходити нові ідеї. Гра вимагає, щоб її учасники
віддавали їй свою енергію, розум, витримку, самостійність.

Дидактична гра – приклад універсальної діяльності: вона знімає втому
після довгого сидіння на заняттях, які потребують інтелектуального
напруження, впливає на формування особистості, сприяє психічному
розвитку. Гра допомагає розвивати допитливість, тренує пам’ять, увагу,
вміння не лише дивитися, а й бачити, логічно мислити. Розумна,
захоплююча гра більш дієва, ніж словесні форми. В ігровій ситуації,
завдяки моменту умовності, легко відтворити основні фактори, що
визначають комунікацію (мотиви і мету учасників, їхні соціальні ролі,
умови спілкування, тактику, досягнення мети).

Отже, застосування дидактичних ігор підвищує рівень пізнавальної
активності в учнів у єдності їх компонентів: пізнавальної самостійності,
ініціативності, повноти і мобільності знань.

2. Особливості застосування ігрових педагогічних технологій

Аналіз літератури свідчить про відсутність чіткого визначення гри як
наукового феномену. Гра як багатомірне і складне явище розглядається в
дослідженнях психологів, педагогів, біологів, етнографів, антропологів і
навіть економістів. У ході аналізу численних досліджень неважко виявити
визначене протиріччя, що обумовлене самою природою феномену гри. Так, на
думку Д.Б.Єльконіна, «гра» не є науковим поняттям у суворому значенні
слова (це висновок видатного вченого, які довгі роки займався
психологією дитячої гри). Дати наукове поняття гри намагалися і раніше
не менш маститі вчені, але усі вони прийшли до такого ж висновку —
точного визначення людської гри немає.

Відомо, що з одного боку, саме слово гра настільки загальновизнане, що
вживання його, будь то в повсякденній мові, у літературних творах чи
наукових працях — не супроводжується дефініцією. Поняття про гру
взагалі, виражається в поліфонії народних уявлень про жарт, сміх,
радість, веселощі, дитячі забави.

З іншого боку — гра людини багатолика і багатозначна. Її історія —
історія перетворення дрібниці, забави в інструментарій, насамперед
культури і, далі, у філософську категорію онтологічного і
гносеологічного значення, у категорію світогляду і світовідчування.
Численні звертання до гри в літературі, мистецтвознавстві, психології, в
історії суспільної думки сприяли кристалізації феномену гри в універсум
культури, філософську категорію високої степені абстракції, подібну до
таких категорій як істина, краса, добро.

Таким чином, природа гри сакральна і ховає в собі джерела не тільки
дитячих, спортивних, комерційних ігор, але і такі сфери
інтуїтивної-художньої діяльності, як живопис, музику, літературу, кіно і
театр, не говорячи вже про політика і війну. Дійсно людську гру не можна
зрозуміти за допомогою простих схем, коротких формул, і ясних виражень.
Ця обставина приводить до того, що на сучасному етапі дослідження
феномену гри можна говорити про різні наукові теорії гри: теорія надміру
сил, компенсаторності; інстинктивності; відпочинку в грі; задоволення,
реалізації уроджених потягів; духовного розвитку в грі; взаємозв’язки
гри з мистецтвом і естетичною культурою; зв’язки гри і праці;
рекапітуляції й антиципації і так далі.

Для розгляду гри як педагогічної технології варто звернутися до
відповідних наукових підходів:

процесуальний — «гра як процес»: «ціль гри полягає в ній самій…»
(А.Валлон, П.Ф.Каптерев і ін.);

діяльнісний — «гра як діяльність»: «гра — це вид непродуктивної
діяльності людини…» (К.Д.Ушинський, А.Н.Леонтьев і ін.);

технологічний — «гра як педагогічна технологія»: «ігрова діяльність
зв’язана з активізацією й інтенсифікацією діяльності учнів»
(П.І.Підкасистий, Ж.С.Хайдаров та ін.).

??????????H?H????????????????? ?????Т??Z

?

U

?????`

???????H?H?????????????H?H????????H?H????????Поняття гри як процесу
діяльності чи технології дуже умовне і викликане необхідністю наукового
уточненнях параметрів розглянутого явища. У рамках, зазначених підходів,
гра, поряд із працею і навчанням, розуміється як вид розвиваючої
діяльності в умовах ситуацій спрямованих на відтворення і засвоєння
суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється
самоврядування поведінки людини.

Будь-яка технологія має засоби, які активізують і інтенсифікують
діяльність людини. У деяких технологіях ці засоби складають головну ідею
й основу ефективності результатів.

Під «активністю» розуміється така діяльність, яка характеризується
високим рівнем мотивації, усвідомленою потребою в засвоєнні знань і
умінь, результативністю і відповідністю соціальним нормам. У процесі
навчання і виховання принцип активності дитини був і залишається
основним.

Під «ігровими технологіями» у педагогіці розуміється досить велика
група методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі
різних педагогічних ігор. На відміну від ігор узагалі «педагогічна гра»
має істотну ознаку — чітко поставлену мету і відповідний педагогічний
результат, які можуть бути обґрунтовані, виділені в явному чи непрямому
вигляді і характеризуються навчально-пізнавальною спрямованістю
(Г.К.Селевко).

Використання гри як засобу навчання і виховання відоме з древньості.
Широке застосування знаходить гра в народній педагогіці, у дошкільних і
позашкільних установах. Для характеристики гри як розвиваючої
педагогічної технології необхідно встановити основні суттєві ознаки гри
як методу і прийому для педагогічного процесу.

У широкому розумінні слова під «методом» у педагогічній науці
розуміється сукупність найбільш загальних способів досягнення
педагогічної мети. Під «прийомом» — окремо взяті педагогічні дії,
пов’язані з досягненням педагогічної задачі. Таким чином, гра як
педагогічний метод сприяє стимулюванню активності дітей у різних видах
діяльності і припускає постановку мети, зв’язану з досягненнями як
матеріальних так і духовних результатів. У сучасній школі ігровий метод
використовується в наступних випадках:

як самостійну технологію для освоєння понять, теми і навіть роздягнула
навчального предмета;

як елементу більш великої технології,

як технології позакласної роботи.

Реалізація ігрових прийомів відбувається по таких напрямках:

педагогічна мета ставиться перед учнями у формі ігрової задачі;

навчально-виховна діяльність школярів підкоряється правилам гри;

навчальний матеріал використовується як засіб гри;

як мотивація вводиться елемент змагання, що переводить педагогічну
задачу в ігрову;

успішне досягнення педагогічної мети зв’язується з ігровим результатом.

Дослідник Г.К.Селевко, класифікуючи педагогічні ігри, виділяє таку
групу ігрових технологій як розвиваючі ігри, критерієм яких служить
характер педагогічного процесу (див. додаток). Гри дитини, на кожнім
віковому етапі, відрізняються своєрідністю. Використання розвиваючих
ігор у педагогічному процесі можна умовно розділити на кілька етапів,
зв’язаних з віковими періодами навчання і виховання дитини:

ігрові технології в дошкільному віці;

ігрові технології в молодшому шкільному віці;

ігрові технології в середньому і старшому шкільному віці.

До ігрових педагогічних технологій педагоги повинні ще звертатися в
період виховання і навчання дошкільників. До третього року життя дитина
вже опановує рольовою грою, знайомиться з людськими відносинами, починає
розрізняти внутрішню і зовнішню сторони явищ, у дитини активно
формується уява і символічна функція свідомості, які дозволяють їй
переносити властивості однієї речі на інші, виникає орієнтація у власних
почуттях і формуються навички їхн культурного вираження — усе це
дозволяє включатися дитині в колективну діяльність і спілкування.

Програма ігрової діяльності дошкільника будується з набору розвиваючих
ігор, які при всьому своєму різноманітті виходять із загальної ідеї і
мають характерні особливості. Основна ідея в розвиваючих іграх
Б.П.Нікітіна, наприклад, полягає в тому, що предметні розвиваючі ігри
лежать в основі будівельно-трудових і технічних ігор, і прямо зв’язані з
інтелектом дитини. Кожна гра являє собою набір задач, які дитина вирішує
за допомогою ігрових дидактичних засобів. У «розвиваючих іграх Нікітіна»
— у цьому і полягає їх головна особливість — вдалося об’єднати один з
основних принципів навчання «від простого до складного» з дуже важливим
принципом творчої діяльності «самостійно по здібностях».

Використання педагогом ігрових технологій у молодшому шкільному віці
пояснюється наступними причинами. Для дітей молодшого шкільного віку
характерна безпосередність сприйняття, легкість входження в образи, діти
швидко втягуються у діяльність, особливо в ігрову. Ігрові технології
допомагають учасникам проживати ті чи інші елементи навчального процесу
в умовно-ігровому плані. Дія за ігровими правилами трансформує звичні
позиції вчителя в помічника, організатора, співучасника ігрової дії.

Підсумки гри виступають у подвійному плані — у якості як ігрового так і
навчально-пізнавального результату. Найважливіша роль у даній технології
належить заключному ретроспективному обговоренню (рефлексії), у якому
учні спільно аналізують хід і результати гри, хід учбово-ігрової
взаємодії.

У педагогіці початкової школи ігрові розвиваючі технології одержали
назву дидактичних ігор. Результативність дидактичних ігор залежить від
систематичного їх використання, від цілеспрямованості програми ігор у
сполученні зі звичайними дидактичними вправами. Ігрова технологія
будується як цілісна освіта, у неї послідовно включаються типи ігор, які
розвивають здібності дитини:

виділяти основні характерні ознаки предметів, порівнювати, зіставляти
їх;

узагальнювати предмети по визначених ознаках;

відрізняти реальні події від нереальних;

володіти собою й ін.

Технологія розвиваючих ігор В.В.Кірюшина заснована на ідеї
відповідності кожному музичному поняттю одушевленого персонажа. Усі
герої випробують різного роду пригоди, у яких виявляють свої сутнісні
якості й ознаки. Разом з героями діти непомітно для себе засвоюють
складні музичні поняття й уміння. Розвиток дитини в молодшому шкільному
віці зв’язано зі збагаченням і закріпленням побутового словника,
зв’язної мови, удосконалюванням психічних процесів, формуванням числових
і абстрактних уявлень тощо.

Ігрові технології в навчанні і вихованні дітей середнього і старшого
шкільному віці відрізняються якісною своєрідністю. У поведінці і
діяльності дітей підліткового віку спостерігається загострення потреби
в створенні свого власного світу, прагнення до дорослості, бурхливий
розвиток уяви, фантазії, появи стихійних групових ігор. Особливостями
гри дітей підліткового віку є націленості дитини на самоствердження
перед суспільством, гумористичне фарбування подій, прагнення до
розиграшу, орієнтація на мовну діяльність.

Ігрові технології використовуються для досягнення комплексних
педагогічних задач: засвоєння нового і закріплення старого матеріалу,
формування загальнавчальних умінь, розвитку творчих здібностей і т.п. Як
правило, у якості розвиваючих ігрових технологій педагоги звертаються до
такого типу ігор як «ділові ігри». У навчальному процесі застосовуються
різні модифікації ділових ігор: імітаційні, операціональні, рольові
ділові ігри, діловий театр, психо- і соціодрама. Для ефективної
організації педагогічної взаємодії тактика педагога може будуватися
відповідно до визначених етапів ділової гри: підготовки, введення в гру,
проведення й аналізу ходу гри.

На думку Д.Б.Єльконіна, психолого-педагогічний зміст гри в розвитку
особистості полягає в «відкритті дитиною нового світу, світу дорослих з
їх діяльністю, функціями і відносинами». Ігрові технології у вихованні і
навчанні дітей підліткового віку, з одного боку, сприяють розвитку
зрілих соціальних установок підлітка, з іншого боку — сприяють
компенсації інформаційного перевантаження, організації психологічного і
фізіологічного відпочинку. З психолого-педагогічної точки зору, гра —
наймогутніша сфера «самості» людини: самовираження, самовизначення,
самоперевірки, самореабілітації і так далі. Завдяки іграм дитина учиться
довіряти самому собі й іншим людям, розпізнавати, що приймати, а що
спростовувати в навколишньому світі.

Проблеми педагогічної організації ігрової діяльності учнів полягають в
усвідомленні першочерговості гуманістичних цілей навчання стосовно
прагматичного. Необхідність розвитку в процесі навчання значеннєвих,
емоційних і когнітивних аспектів особистості вимагає перегляду
традиційних принципів побудови системи навчання і збільшення частки
розвиваючих педагогічних технологій. До числа розвиваючих педагогічних
технологій, без сумніву, відноситься ігрова діяльність учнів.

Висновки

Отже, розглядаючи вищезгадані питання, можна прийти до висновку, що
потреба у грі ніколи не зникне в людини. Для дитини особлива цінність
гри полягає не тільки в тому, що вона дає їй можливість як загального,
так і фізичного, духовного зростання, а й у плані підготовки до різних
сфер життя.

Сьогодні, в час відродження національної системи виховання, дуже важливо
залучати до процесу формування особистості дитини українські традиційні
дитячі ігри. Національні дитячі ігри дуже глибокі своєю мудрістю,
містять у собі величезний виховний потенціал. Вони добре сприймаються
нашими дітьми, а за формою, і за змістом найповніше відповідають
ментальності української дитини.

Гра поряд із працею й навчанням – одні з основних видів діяльності
людини, давній феномен нашого існування.

Гра – це вид діяльності в умовах ситуацій, спрямованих на відтворення і
засвоєння суспільного досвіду, у якому складається й удосконалюється
самоврядування поведінкою.

Мотивація ігрової діяльності забезпечується її добровільністю,
можливостями вибору й елементами змагальності, задоволення потреби в
самоствердженні, самореалізації.

Гру як метод навчання, передачі досвіду старших поколінь молодшим люди
використовували зі стародавності. Широке застосування гра знаходить у
народній педагогіці, у дошкільних і позашкільних установах. У сучасній
школі, яка робить ставку на активізацію й інтенсифікацію навчального
процесу, ігрова діяльність використовується в наступних випадках:

— як самостійні технології для освоєння поняття, теми і навіть
роздягнула навчального предмета;

— як елемент більш великої технології;

— як урок і його частини;

— як технології позакласної роботи.

Поняття «ігрові педагогічні технології» включає досить велику групу
методів і прийомів організації педагогічного процесу у формі різних
педагогічних ігор.

Педагогічна гра має істотну ознаку чітко поставленою метою навчання і
відповідним їй педагогічним результатом, які можуть бути обґрунтовані,
виділені в чіткому вигляді і характеризуються учбово-пізнавальною
спрямованістю.

Ігрова форма занять створюється на уроках за допомогою ігрових прийомів
і ситуацій, що виступають як засіб спонукання, стимулювання учнів до
навчальної діяльності.

Реалізація ігрових прийомів і ситуацій при визначеній формі занять
відбувається по таких основних напрямках; дидактична мета ставиться
перед учнями у формі ігрової задачі; навчальна діяльність підкоряється
правилам гри; навчальний матеріал використовується в якості її засобу, у
навчальну діяльність вводиться елемент змагання, що переводить
дидактичну задачу в ігрову; успішне виконання дидактичного завдання
зв’язується з ігровим результатом.

Список використаної літератури

Касьяненко М.Д. Педагогіка співробітництва. – К.: Вища школа, 1993. –
320с.

Кудикіна Н.В. Психологічне забезпечення педагогічного керівництва
ігровою діяльністю молодших школярів // Неперервна професійна освіта:
теорія і практика. – 2001. – Випуск 4. — С. 92-98.

Макаренко А.С. Избранные педагогические сочинения.- т. 1. – М.,
«Педагогика», 1977.

Педагогика. Учебное пособие для студ. пед. вузов и пед. колледжей. Под.
ред. П.И. Пидкасистого. – М., Рос. пед. агентство. 1996, 602 с.

Артемова Л.В. Вчися граючись. — К.: “Томіріс”, 1990.

Яворська Г.Х.Ігрові методи навчання в педагогічному процесі // Вісник
Одеського інституту внутрішніх справ. – 1997. — №1.

ДОДАТОК

Класифікація педагогічних ігор (по Г.К.Селевко)

Критерії Види педагогічних ігор

по

області

діяльності

фізичні

Інтелектуальні

трудові

соціальні

психологічні

по

характеру

педагогічного процесу навчальні:

тренінг, контроль, узагальнення пізнавальні, що виховують, розвиваючі
репродуктивні, продуктивні, творчі комунікативні, діагностичні,
профорієнтаційні, психотехнічні

по

ігровій

методиці предметні сюжетні ділові

по

предметній області математичні, хімічні, екологічні літературні,
музичні. театральні трудові, технічні, виробничі спортивні, туристичні,
народні, військово-прикладні Суспільствознавчі, управлінські,
економічні, комерційні

по

ігровому

середовищу без предметів,

с предметами настільні, кімнатні, вуличні комп’ютерні, телевізійні,

с використанням техзасобами технічні, із засобами пересування

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 12

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *