Розвиток бібліографії. Бібліографічна діяльність

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Розвиток бібліографії. Бібліографічна діяльність”

ПЛАН

Вступ

1. Походження терміна бібліографія, історичні етапи становлення та
розвитку

2. Поняття “організація бібліографічної роботи”, планування
бібліографічної роботи, особливості організації та основні напрямки

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Бібліографія (грец. ??????? — книжка і ????? — пишу) — галузь знання про
книгу,газету або інший бібліотечний документ, завданнями якої є:

виявлення, облік, опис, систематизацію і якісний аналіз творів друку;

складання різних бібліографічних посібників, які полегшують і сприяють
кращому використанню друкованої продукції з науковою, практичною і
виховною метою;

розробка принципів і методів бібліографування друкованих творів і
організації бібліографічної роботи.

Історично поняття «бібліографія» виникає на певному етапі становлення
інформаційної діяльності, коли усвідомлюється необхідність у
цілеспрямованому розвитку цієї найважливішої сфери суспільної
діяльності, культури.

1. Походження терміна бібліографія, історичні етапи становлення та
розвитку

У наш час ми можемо з повною визначеністю говорити про чотири основні
періоди в історії бібліографії: I період — виникнення у Стародавній
Греції бібліографії (V в. до н.е.) як книгописання, як праці
(«бібліографа»); II період — виникнення бібліографії ( XVII-XVIII ст.)
як узагальнюючої науки про книги й книжкову справу (інформаційну
діяльність) та як особливого літературного жанру; III період —
виникнення бібліографії (кінець XIX — початок XX ст.) як особливої науки
книгознавчого (інформаційного) циклу; IV період (сучасний) —
усвідомлення бібліографії як особливої області книжкової справи зі своєю
специфічною дисципліною —  бібліографознавством.

У розробку походження й історії розвитку бібліографії за кордоном свій
внесок внесли російські науковці, особливо А.Н.Деревицкий, А.И. Малеин,
А.Г. Фомін, М.Н. Куфаев і К.Р.Симон.

Перший період, як встановив на початку XX ст.. А.І.Малеін, пов’язаний з
появою й функціонуванням самого слова «бібліографія» у Давній Греції у V
ст. до н.е. Основним значенням цього слова було «не книгоописання а
переписування книг, тобто створення або поширення книги за допомогою
єдиного доступного античності способу для цього — писання або переписки»
Інакше кажучи, бібліографія із самого початку своєї появи позначала те,
що ми тепер називаємо «книжкова справа», або ширше — «інформаційна
діяльність».

Другий період пов’язаний з формуванням у Європі XVII ст. системи наук,
яка існує з деякими змінами й доповненнями дотепер. Слово «бібліографія»
поряд з іншими — бібліологія, бібліософія, й т.п. — стало позначати
науку про книгу (книжкову справі, інформаційну діяльність). Як вважає
К.Р.Симон, слово «бібліографія» могло бути або запозичене з вже наявного
досвіду, або придумано заново за зразком аналогічних назв наук
(наприклад, географія). Пальма першості в цьому питанні належить
французьким науковцям. Саме у французькій інтерпретації бібліографія як
наука з’явилася у Росії на початку XIX ст.

Тут варто зазначити, що російські науковці не просто запозичили основи
бібліографічної науки, але, опираючись на свій багатовіковий історичний
досвід, привнесли багато оригінального. І доводиться тільки шкодувати,
що багато досягнень історії вітчизняної бібліографії або недостатньо
вивчені, або просто ігноруються на догоду самостійним, псевдонауковим
побудовам.

Особливе новаторство російської бібліографії виявилося в наступний
третій період її розвитку на початку XX в. Російські бібліографи у своїх
наукових розробках ішли тепер урівень із західноєвропейськими й,
виходить, усього світу. Досить послатися на російську участь у роботі
Міжнародного бібліографічного інституту у Брюсселі, на співзвучність
ідей Н.М. Лисовского, А.М. Ловягина й Н.А.Рубакина з ідеями П.Отле
(одного із засновників названого інституту). Більше того, російські
нуковці у багатьох аспектах, особливо теоретичних, випереджали
закордонних дослідників.

Головне з вітчизняних досягнень розглянутого періоду полягає у тому, що
була усвідомлена специфічна роль бібліографії як діяльності в більше
широкій системі інформаційної діяльності (книжкової справи,
документації), а бібліографії як науки — у системі книгознавства.
Зокрема, стало зживати себе горезвісна відомість бібліографії до
книгописання. Особливо цьому сприяло трактування так званих видів
бібліографії, запропоноване Н.А. Рубакіним, а потім Н.В. Здобновим.
Методологічно це було показано у роботах А.М. Ловягина, які дотепер
замовчуються — або нарочито, або через незнання. А він розвивав серед
багатьох інших наступні дві, можна сказати, що видаються ідеї. Перша
стосується визначення бібліографії (книгознавства) як науки про
спілкування людей, тобто про книжкову справу, інформаційну діяльність,
комунікацію. Друга пов’язана з використанням і конкретизацією стосовно
до завдань бібліографії такого діалектичного методу, як сходження від
абстрактного до конкретного. На противагу технократическому підходу
Н.М.Лисовского («книгопроизводство — книго А.М. Ловягин трактував
інформаційне спілкування як сходження, як методологічну редукцію від
опису до аналізу, а від нього до синтезу (згадаємо гегелівську формулу
«теза — антитезис — синтез»). Причому бібліографія займає тут серединне
положення, тому що синтез її результатів, піднесення їх на
загальнокультурний рівень можливі тільки за посередництвом методології
більше загальної науки — книгознавства (або можливої тепер більше
широкої науки про інформаційну діяльність). І серединне, центральне
місце бібліографії тут не можна вважати випадковим, тому що інформаційне
спілкування — це діалектичний процес зі зворотним зв’язком, коли,
відповідно до поглядів того ж А.М. Ловягина, потрібне постійне
пожвавлення — по собі мертвої — паперової культури, тобто впровадження
на кожному діалектичному витку інформаційної діяльності всього самого
коштовного, соціально значимого в культурно-історичному розвитку
суспільства. У цьому зв’язку примітно, що П. Отле у своїх теоретичних
побудовах пішов ще далі, уважаючи бібліографію метанаукой стосовно
документації, тобто системі всіх наук інформаційно-комунікативного
циклу.

Воістину, третій період у розвитку бібліографії був її золотим
століттям. На жаль, ми дотепер недостатньо використовуємо його новації.
А тим часом ідеї А.М. Ловягина й Н.А. Рубакина одержали свій подальший
розвиток у роботах М.Н. Куфаева, але і його творча спадщина належною
мірою не вивчене й не використовується.

Пережитий нами сучасний, четвертий по рахунку, період у розвитку
бібліографії бере свій початок приблизно в 60-е роки, коли почалася
чергова науково-технічна революція, пов’язана із впровадженням нової
інформаційної технології (комп’ютеризації), і бурхливо формувалися такі
нові наукові напрямки, як кібернетика, теорія інформації, інформатика,
семіотика й т.д. Більш глибоко були обґрунтовані й нові наукові
принципи, наприклад, діяльності й системності. Саме відповідно до
принципу діяльності по-новому стали трактувати типову структуру й
людської діяльності взагалі, і книжкової справи (інформаційної
діяльності) зокрема, де бібліографія, як ми вже відзначали, соотносима з
такого невід’ємного складового будь-якого виду суспільної діяльності, як
керування, точніше — інформаційне керування.

Саме на сучасному етапі й тільки в нашій країні було уведено нове
поняття для позначення науки про бібліографію — «бібліографознавство».
Уперше воно було запропоновано в 1948 р. И.Г.Марковым, що, щоправда,
розумів бібліографію й науку про неї зайво вузько й прагматично:
«Бібліографія — це покажчики й довідники, які мають своїм об’єктом
книги, а бібліографічна наука — це теорія створення, оформлення й
використання бібліографічних покажчиків». Нове позначення
бібліографічної науки ввійшло у ДЕРЖСТАНДАРТ 16448-70 «Бібліографія.
Терміни й визначення», також впроваджений вперше у світовій практиці.
Потім термін «бібліографознавство» був повторений у новій редакції
зазначеного нормативного документа — ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-77. Але, на жаль,
нова назва бібліографічної науки була відсутня в новій редакції —
ДЕРЖСТАНДАРТ 7.0-84. Зате, як ми знаємо, вийшов перший вузівський
підручник під такою назвою: «Бібліографознавство. Загальний курс».

Можливі нові дискусії й підходи. Важливо підкреслити, що додання
бібліографії управлінської функції у якості специфічної для її
суспільної ролі в інформаційній діяльності проглядається як визначальна
тенденція протягом всієї її історії у нашій країні (В.Г. Анастасевич,
М.Л. Михайлов, А.Н. Соловйов). Але чомусь цьому дотепер надається мало
значення, це просто не враховують у пропонованих зараз концептуальних
побудовах бібліографії й науки про неї. Але іншої альтернативи немає.
Більше того, саме функція інформаційного керування відрізняє як минулу,
так і сучасну практику бібліографії. Наприклад, завдання «керівництва
читанням» написані на прапорі одного з функціональних напрямків
бібліографії — рекомендаційної. Бібліографічна підсистема з визначальною
функцією керування характерна, як я вже відзначала, для апарата
традиційної книги, більше того, стає специфічною частиною сучасних
автоматизованих інформаційних систем (АИС) – різного типу ИПС, БД, БЗ,
ЭС, ИИ й т.п.

Таким чином, на основі констатації особливостей виникнення й розвитку
бібліографії й бібліографознавства можна вважати, що визначальною
сутністю цієї специфічної галузі інформаційної діяльності є інформаційне
керування.

2. Поняття “організація бібліографічної роботи”, планування
бібліографічної роботи, особливості організації та основні напрямки

Поняття “організація бібліографічної роботи”. Включає комплекс таких
важливих питань, як планування, облік і звітність, аналіз виконаної
роботи, розподіл обов’язків між працівниками ЦБА, підвищення їх
бібліографічної кваліфікації, координація і кооперація, методичне
забезпечення.

Бібліографічну роботу ведуть всі структурні підрозділи ЦБА (ЦБ,
бібліотеки – філіали), які займаються обслуговування читачів. Загальне
керівництво покладається на методично-бібліографічний відділ. Штат
бібліографічного відділу визначається кількістю читачів, яких обслуговує
дана ЦБА (рахується, що на 8 тисяч читачів – один бібліограф.

Бібліографічна роботи здійснюється у відповідності з єдиним планом
роботи ЦБА.

План висвітлює основні напрями роботи (наприклад, формування і ведення
ДБА, складання бібліографічних посібників, довідково-бібліографічне
обслуговування і бібліографічне інформування.
Рекомендаційно-бібліографічне обслуговування і бібліографічне навчання
читачів, методична допомога бібліотекам-філіалам у веденні їх ДБА і
організації бібліографічного обслуговування; заходи по підвищенню
бібліографічної кваліфікації працівників ЦБА), а також кількісні
показники (наприклад, кількість списків, картотек, довідок, бесід,
консультацій, і бліотечно-бібліографічних уроків, бібліографічних
оглядів та ін.). Терміни підготовки і прізвища відповідальних
виконавців.

При плануванні бібліографічної роботи потрібно виходити із можливостей і
кожної бібліотеки зокрема, і ЦБА в цілому.

На протязі року всі бібліотеки ведуть облік і відквітовуються про
бібліографічну роботу. Завдяки обліку ліквідується дублювання.
Здійснюється діючий контроль за своєчасним і якісним виконанням
запланованої роботи. Облік здійснюється у відповідності з інструкціями і
методичними рекомендаціями.

(

f

(

h

f

h

j

v

?

?

¬

Ae

I

??????h

v

???????????В кінці року підводяться підсумки бібліографічної роботи,
аналізуються її результати. Аналіз дозволяє одержати потрібні дані про
ефективність окремих видів бібліографічної роботи, виявити та
ліквідувати недоліки. Особливо дуже важливо, спів ставити послуг і
планові показники; проводити порівняльну характеристику у реалізації
планів по роках (за декілька попередніх років); накреслити перспективи
розширення бібліографічних послуг. Одержані дані допоможуть зрозуміти
причин відмовлень, допоможуть удосконалювати бібліографічне
обслуговування у відповідності з сучасними потребами. При цьому слід
враховувати взаємозв’язок бібліографічного обслуговування і процесів
рекомендації і видачі літератури. Працівники відділів обслуговування ЦБ
і бібліотек-філіалів звичайно мають можливість установити так званий
зворотний зв’язок з читачами, так необхідний для вивчення ефективності
бібліографічного обслуговування і підвищення його рівня.

Бібліографічна робота в ЦБА організовується таким способом, що кожен
підвідділ має визначене коло обов’язків по виконанню єдиного плану.
Методично-бібліографічний відділ ЦБ в централізованому порядку виконує
деякі види бібліографічної роботи (наприклад, складає інформаційні
списки нових видань, які надходять до ЦБА; задовольняють найбільш
складні запити читачів, установ і організацій, розміщених в районі
обслуговування бібліотеки; підготовляє списки по типових запитах для
бібліотек-філіалів – до знаменних і пам’ятних дат; звіряють
рекомендаційні посібники з центральним алфавітним каталогом).

У тих бібліотеках, де не виділений бібліографічний відділ,
бібліографічні функції у більшості випадків покладаються на працівників
читального залу, так як саме тут найчастіше зосереджується ДБА
бібліотеки.

При розподілі обов’язкові по виконанню бібліографічної роботи неодмінно
повинні враховуватись спеціальна освіта і практичний досвід
бібліотекаря, його інтереси і нахил до окремих бібліографічних процесів,
психологічні особливості. Довідково-бібліографічне обслуговування і
бібліографічну навчання читачів ведуть, як правило, всі бібліотекарі.
Такий підхід сприяє досягненню найкращих результатів. У невеликих
бібліотеках (сільських філіалах) ЦРБ) відповідальність за бібліографічну
роботу покладається на завідувача філіалом (старшого бібліотекаря).

Методичну і практичну допомогу сільським бібліотекам надає ЦРБ.

Розстановка бібліографічних кадрів і розподіл бібліографічних обов’язків
між бібліотеками і бібліотекарями входять у компетенцію
інформаційно-бібліографічного відділу, який узгоджує свої дії з
дирекцією ЦБ.

У функції відділу входить:

а) планування бібліографічної роботи та контроль за її виконанням;

б) впровадження в бібліографічну справу наукової організації праці;

в) формування єдиного ДБА системи бібліотек регіону;

г) довідкове та інформаційно-бібліографічне обслуговування читачів ЦБ, а
також читачів, установ, підприємств,організацій регіну;

д) надання методичної і практичної допомоги філіалам ЦБ з
бібліографічних питань;

е) координування й кооперування бібліографічної роботи з бібліотеками
інших відомств (систем) і органам НТІ. У відділі зосереджується
необхідна науково-методична література, матеріали, підготовлені й видані
відділом (центральною бібліотекою), систематизована документація про
роботу відділу і бібліотек регіону.

У центральних сільських (селищних) та в міських бібліотеках-філіалах –
функції бібліографів покладаються здебільшого на працівників читального
залу. Центральні сільські (селищні) бібліотеки – це опорні пункти ЦРБ в
її організаційно-методичному керівництві бібліотеками системи і в
обслуговуванні населення. Водночас вони – бази довідково-бібліографічної
роботи філіалів ЦБ. В центральних сільських бібліотеках зосереджуються
довідково-бібліографічні видання, каталоги і картотеки, розраховані на
обслуговування населення мікрорайону (зони).

Отже, зі всіма бібліографічними запитами, які не можна задовольнити на
місці, бібліотеки мікрорайону звертаються в першу чергу до свого
зонального центру. Цим досягається взаємозв’язок і супідрядність у
єдиній системі бібліографічного обслуговування.

У невеликих сільських бібліотеках філіалах ЦРБ) функції бібліографа не
відособлюються; тут бібліографічна робота провадиться завідуючим
бібліотекою за участю активу читачів.

Для забезпечення чіткого, оперативного бібліографічного обслуговування в
ЦРБ і ЯМБ створюються довідкові пункти, де запроваджується щоденне
чергування бібліографів та інших працівників центральної бібліотеки, що
мають відповідний досвід.

Економічні перетворення в країні не могли доторкнутися і бібліографічної
діяльності: багато бібліотек, в тому числі і ЦБА, одержали можливість
перейти до таких прогресивних форм організації обслуговування, як
внутрішній госпрозрахунок, договірна система, індивідуальна трудова
діяльність бібліографа.

В результаті ряд послуг переводиться на платну основу (складання
бібліографічних списків по темах, видача письмових бібліографічних
довідок, бібліографічних консультацій, організації пересувних виставок –
переглядів бібліографічних видань).

Роботу по наданню платних бібліографічних послуг слід починати з
вивчення проблеми, організації заняття з методистами, завідувачами
філіалами і працівниками бібліотек. Необхідно інформувати читачів і
жителів міста про нові форми організації бібліографічного
обслуговування. З цією метою можна використати місцеву газету.

При складанні плану роботи бібліотеки на рік, а також у квартальних
планах у спеціальних розділах намічаються всі види і форми
бібліографічної роботи із зазначенням, що, коли, де, для якої категорії
читачів і ким буде зроблено. Відображаються всі напрями бібліографічного
обслуговування. Поряд із заходами з пропаганди бібліографічних знань
(дні бібліографії, семінари, практикуми з бібліографічної тематики,
виставки та огляди довідкових і бібліографічних матеріалів тощо)
передбачаються заходи щодо організації та удосконалення ДБА, створення
бібліографічних посібників малих форм, виконання довідок, випуск
інформаційно-бібліографічних бюлетенів тощо. Деякі види роботи
(наприклад, виконання довідок, розпис статей для картотек) плануються
лише в кількісних показниках.

Висновки

Отже, бібліографія зародилася ще в стародавньому світі. Так, відомі
бібліографічні таблиці з 120 сувоїв в 3 ст. до н. е. склав грек Каллімах
на основі каталогів Александрійської бібліотеки. Але бібліографами тоді,
власне, називали переписувачів книг. Значно пізніше термін Б. почали
вшивати для опису книг. Першим твором з Б. друкованих праць вважається
книга швейцарського вченого К. Геснера «Бібліотека загальна»
(Bibliotheca universalis, т. 1—4. Цюріх, 1545—55).

Початок вітчизняній бібліографії ще в Київській Русі був покладений в
«Ізборнику Святослава» (1073). Пізніше складаються описи книг
монастирських бібліотек і т. ін. Значний вклад у розвиток вітчизн. і
світової Б. внесли В. С. Сопиков, В. Г. Анастасевич, В. І. Межов,
П. П. Пекарський, брати Ламбіни, Г. М. Геннаді, М. М. Лисовський,
М. О. Рубакін. В деяких працях цих бібліографів подані відомості і про
українську книгу.

Важливе значення в історії української бібліографії має діяльність
В.С.Іконникова, М.Ф.Комарова, І.Левицького, М.І.Павлика,
О. М. Лазаревського, М.І.Костомарова, І.Ф.Павловського, Б. Д.Грінченка,
В.М.Доманицького, І.Т.Калиновича.

Складений М. Ф. Комаровим «Бібліографічний покажчик нової української
літератури» (К., 1883) — значне явище в тодішньому культурному житті
України. Ця праця була першою серйозною спробою обліку друкованої
продукції Наддніпрянської України з 1798 по 1883. Іван Левицький
працював над бібліографією західноукраїнських видань. Він склав
покажчик — «Галицько-руська бібліографія» (т. 1—2. Львів, 1888—95) і як
продовження її — «Українську бібліографію Австро-Угорщини за роки 1887—
1900» (т. 1—3. Львів, 1909—11). В розвитку бібліографічної справи на
Україні значну роль відіграв І. Я. Франко. Він був упорядником ряду
праць з бібліографії, сприяв роботі інших бібліографів, рецензував їх
покажчики, нерідко використовуючи бібліографію для пропаганди
революційних ідей.

В Україні існував ряд бібліографічних об’єднань (див. Бібліографічні
товариства). Але в цілому дореволюційна українська Б. не набрала
широкого розвитку. Нею займались поодинокі ентузіасти. Тому твори
українського друку слабо представлені в Б. За Радянської влади
бібліографічну справу організовано в державному масштабі. Комуністична
партія і Рад. уряд проявляли постійне піклування про розвиток Б. В
постанові ЦК ВКП(б) «Про літературну критику і бібліографію» (1940) Б.
визначається як серйозне знаряддя пропаганди і комуністичного виховання.

В СРСР створена чітка система бібліографування творів друку. Заснована
1922 Книжкова палата УРСР систематично видавала бібліографічні журнали,
які реєструють всі види друкованих видань республіки (див.
Бібліографічні журнали). Бібліографічну роботу в УРСР також вели великі
бібліотеки та Харківський бібліотечний інститут. Питання Б. в Рад.
Україні розробляли В. О. Ігнатієнко, О. Ю. Андрієвський, С. І. Маслов,
П. М. Попов, Ф. П. Максименко, І. С. Свенцицький, Ю. О. Меженко,
М. Ф. Яшек, М. І. Ясинський, І. 3. Бойко, М. П. Гуменюк, Я. М. Керекез
та інші.

Поняття “організація бібліографічної роботи”. Включає комплекс таких
важливих питань, як планування, облік і звітність, аналіз виконаної
роботи, розподіл обов’язків між працівниками ЦБА, підвищення їх
бібліографічної кваліфікації, координація і кооперація, методичне
забезпечення.

Бібліографічну роботу ведуть всі структурні підрозділи ЦБА (ЦБ,
бібліотеки – філіали), які займаються обслуговування читачів. Загальне
керівництво покладається на методично-бібліографічний відділ. Штат
бібліографічного відділу визначається кількістю читачів, яких обслуговує
дана ЦБА (рахується, що на 8 тисяч читачів – один бібліограф.

Список використаної літератури

Диомидова Г.Н. Библиография. – М. : Книга, 1991.

Мажара Л. Організація соціально-побутового інформування користувачів.//
Бібліотечна планета. – 1998. — № 2. – с .13-15.

Буран В.Я., Довгопола О.П. , Купченко В.В. Бібліографія. – К.: “Вища
школа”, 1984. – 214 с.

Справ очник библотекаря. / ГОП, сост. С.Г. Антонова, Г.А. Семенова. –
М.: 1985.

Колосова Н. Удосконалення методики і підготовки бібліографічних
посібників. // Бібліотекознавство і бібліографія. – 1992. – Вип.. 31-37.

Библиография: Общий курс. : Учебник для библ. фак. ин-тов культуры/
Ирина Гудовщикова, Михаил Бриксман, М.П. Бронштейн и др.; Под ред. М. А.
Бриксмана, А.Д. Эйхенгольца. -М.: Книга, 1969. -560 с.

Бібліотекознавство і бібліографія України : Бібліогр. покажч./ М-во
культури і мистецтв України. НПБ України. -К.. -1999. — Вип.57 :
Покажчик видань за II півріччя 1998 року/ Укл. Т.М.Заморіна. -1999. -84
с.

Бібліотекознавство і бібліографія України/ М-во культури і мистецтв
України. НПБ України. -К.. -1999. — Вип. 67 : Бібліографічний покажчик
за II півріччя 2003 року/ Укл. Світлана Савченко; Наук. ред. Є. К.
Бабич. -К., 2004. -71 с.

Короткий термінологічний словник із бібліографознавства та соціальної
інформатики/ Hаук. ред. і автор вступ. ст. Шведова — Водка Г.М.;
Книжкова палата України. — К.: Кн. палата України, 1999. -115 с.

Коршунов О. П. Библиография: теория, методология, методика. -М.: Книга,
1986. -285, с.

Коршунов О. П. Библиографоведение: Общ. курс: Учеб. для библ. фак.
ин-тов культуры, ун-тов и пед. вузов,. -М.: Кн. палата, 1990. -231, с.

Швецова-Водка Г. М. Вступ до бібліографознавства; Ред. Валентина
Вдовиченко,; М-во освіти і науки України, Рівненський держ. гуманіт.
ун-т. -К.: Кондор, 2004. -217 с.

PAGE

PAGE 2

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *