Розкрити управління підприємствами різних розмірів (великі, середні, малі) і форми власності. Зробити порівняльну характеристику їх організаційних стр

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни “Економіка підприємства”

ПЛАН

1. Розкрити управління підприємствами різних розмірів (великі, середні,
малі) і форми власності. Зробити порівняльну характеристику їх
організаційних структур

2. Дати методику визначення сукупного нормативу оборотних коштів
підприємства

Список використаної літератури

1. Розкрити управління підприємствами різних розмірів (великі, середні,
малі) і форми власності. Зробити порівняльну характеристику їх
організаційних структур

Розміри підприємств і виробничий потенціал складаються на основі
чинників, що характеризують галузеву приналежність (застосування тих чи
інших технологій, матеріалів, робітників певної кваліфікації тощо), та
ринкових факторів, які «задають» масштаби та ефективність використання
виробничого потенціалу конкретного підприємства. Проблема визначення
оптимального розміру підприємства досить складна. Можна лише коротко
зазначити, що немає двох однакових підприємств навіть однієї галузі, що
діють на одному ринку, навіть за розмірами, не кажучи вже про інші
чинники, що характеризують виробничий потенціал, а також обрані
стратегії.

Типи організацій та організаційноекономічного механізму функціонування
та управління залежать від розглянутих характеристик. Тип організації
підприємства найбільш чітко проявляється в її організаційній структурі
виробництва та технологіях прийняття управлінських рішень. Це, в свою
чергу, забезпечує ефективність діяльності організації, міру збільшення
вартості освоєних ресурсів, тобто рівень доданої вартості. Досягнуті
«оптимальні» розміри витрат часу та ресурсів можуть стимулювати
зростання підприємств, урізноманітнення їхньої продукції та зростання
ринків збуту, оскільки потребують додаткових зусиль і координації
діяльності та радикальних змін.

Кожна організація обирає та вдосконалює на власний розсуд з досить
багатого арсеналу організаційну форму та механізм управління
підприємством, створюючи врештірешт соціальноекономічну систему, не
схожу на інші. Своєю чергою, тип підприємства та механізм функціонування
є тією «відправною точкою», від якої починається будьякий рух, яка
визначає разом із цілями зміст її «стратегічного набору». Велику роль
тут відіграють керівники підприємства, які або сприяють, або
перешкоджають (іноді мимоволі) розвитку підприємства.

Організаційна (організаційно-правова) форма передбачає класифікацію
підприємств залежно від форм власності, визначених Конституцією України
і Законом України «Про власність», та способів розмежування у
підприємствах окремих форм власності і управління майном. Юридичне
значення цього полягає в урахуванні в законодавстві, тобто в Законі
України «Про підприємства в Україні» і спеціальних законах, особливостей
правового становища підприємств окремих видів.

Загалом організаційна форма і вид визначають суб’єкта, який має право
присвоювати результати діяльності підприємства. З точки зору
організаційної форми ст. 2 Закону України «Про підприємства в Україні»
виділяє такі види підприємств: приватні, колективні, господарські
товариства, підприємства, засновані на власності об’єднання громадян,
комунальні, державні (в тому числі казенні). Слід мати на увазі, що
відповідно до чинного на момент створення підприємств законодавства в
Україні були створені і діють до цього часу й інші види підприємств:
індивідуальні, сімейні, спільні (в тому числі з іноземними інвестиціями)
підприємства.

Приватне підприємство — це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на власності фізичної особи.

Визначення приватне, крім форми власності, виражає головну особливість
правового становища підприємств цієї організаційної форми. Згідно із
законодавством України власник у даному разі водночас є і підприємцем,
тобто власність і управління майном у приватному підприємстві не
розмежовуються.

Колективне підприємство (точніше його можна було б назвати «підприємство
колективної власності») — це організаційно-правова форма підприємства,
заснованого на власності трудового колективу підприємства.

Визначення колективне означає, що підприємство належить колективу
співвласників (засновників, учасників), які діють як один суб’єкт права
колективної власності. Правосуб’єктність власника (у даному разі
колективу або групи власників, організованих у колективне підприємство з
правами юридичної особи) реалізується через юридичну особу —
підприємство, яке володіє, користується і розпоряджається майном
відповідно до свого статуту (статті 6, 20 і 21 Закону України «Про
власність»). Це вид недержавної юридичної особи. Право колективної
власності у колективному підприємстві безпосередньо здійснюють його
органи управління — вищий орган управління (загальні збори або
конференція) і правління. Отже, колективне підприємство, поки воно діє,
— це об’єкт права власності відповідної юридичної особи. Його засновники
і учасники є власниками часток (паїв, вкладів) у майні підприємства.

Інакше визначає поняття колективного підприємства Закон України «Про
власність», згідно з яким видів колективних підприємств стільки ж,
скільки суб’єктів права колективної власності названо в ст. 20 Закону
України «Про власність»: колективні підприємства (наприклад,
підприємство, приватизоване трудовим колективом державного підприємства
і не перетворене на інший вид; колективне сільськогосподарське
підприємство); акціонерне або інше статутне господарське товариство
(статті 25 і 26 Закону); виробничий кооператив (ст. 24 Закону;
підприємство, яке засноване на власності об’єднання громадян (наприклад,
профспілкове — ст. 28 Закону); підприємство релігійної організації (ст.
29 Закону); підприємство, створене господарським об’єднанням (ст. 27
Закону).

Специфічним видом колективного підприємства є також орендне підприємство
(ст. 22 Закону України «Про власність»). Державне підприємство являє
собою організаційно-правову форму підприємства, заснованого на державній
власності. Визначення державне вказує, що дане підприємство має
особливості правового становища порівняно з недержавними підприємствами.
Ці особливості обумовлені способом відмежування функцій власника від
функцій управління майном у державному підприємстві. Саме державне
підприємство як майновий комплекс є об’єктом права державної власності.
Підприємству як суб’єктові права це майно належить на праві повного
господарського відання. Це право вужче, ніж право власності. Обсяг його
залежить від цільового призначення відповідного майна. Державне
підприємство володіє, користується і розпоряджається цим майном «на свій
розсуд, вчиняючи щодо нього будь-які дії, які не суперечать чинному
законодавству та статуту підприємства». Оскільки державне підприємство є
суб’єктом права повного господарського відання майном, а не суб’єктом
права власності, щодо державних підприємств діє спеціальна категорія —
правовий режим майна державних підприємств (ст. 37 Закону України «Про
власність»). Вона означає, що державні підприємства керуються
спеціальними правилами заснування, утворення їх майна при заснуванні,
визначення цілей і предмета діяльності (статути державних підприємств
розробляються на підставі Типового статуту державного підприємства,
затвердженого 22-28 квітня 1993 р. Мінекономіки, Мінпраці, Мінфіном та
Фондом державного майна України), управління майном, розподілу прибутку
тощо.

Державні підприємства як суб’єкти однієї форми власності (організаційної
форми) поділяються на види: а) державні підприємства, засновані на
державній власності; 6) державні підприємства, засновані на
республіканській (Автономної Республіки Крим) власності; в) казенні
підприємства. Усі ці підприємства — державні юридичні особи.

Особливим видом підприємства, заснованого на державній власності, є
казенне підприємство. Майно, що є у державній власності і закріплене за
казенним підприємством, належить йому не на праві повного господарського
відання а на праві оперативного управління. Здійснюючи право
оперативного управління, казенне підприємство володіє і користується
зазначеним майном. Розпоряджатися закріпленим за ним на праві
оперативного управління державним майном, що належить до основних фондів
підприємства, казенне підприємство може лише з дозволу органу,
уповноваженого управляти відповідним державним майном. Особливості
розпорядження іншим майном казенного підприємства визначаються у його
статуті.

Важливе значення для правового регулювання діяльності казенних
підприємств мають постанови Кабінету Міністрів України «Про перетворення
державних підприємств у казенні» від 30 червня 1998 р. № 987, якою
визначено перелік державних підприємств, що мають бути перетворені на
казенні; «Про типовий статут казенного підприємства» від 16 червня 1998
р. № 914, якою затверджено Типовий статут казенного підприємства, та
«Про деякі питання управління казенними підприємствами» від 22 липня
1998 р. № 1129, якою, зокрема, затверджено Положення про складання плану
розвитку казенного підприємства та Положення про складання фінансового
плану казенного підприємства.

Спільне підприємство — де організаційна форма підприємства, заснованого
за законами України на базі об’єднання майна різних форм власності (так
звана змішана форма власності). Спільні підприємства, як правило, мають
форму господарських товариств, тобто є суб’єктами права колективної
власності.

Засновниками спільних підприємств можуть бути юридичні особи і громадяни
України, інших держав. Залежно від цього є два види спільних
підприємств: а) звичайні (національні) спільні підприємства; б) спільні
підприємства з іноземними інвестиціями.

Спільне підприємство з іноземними інвестиціями — це підприємство
(організація) будь-якої організаційно-правової форми, створене
відповідно до законодавства України, іноземна інвестиція в статутному
фонді якого, за його наявності, становить не менше 10 відсотків.
Підприємство набуває статусу підприємства з іноземними інвестиціями з
дня зарахування іноземної інвестиції на його баланс. Правове становище і
діяльність таких підприємств, крім Закону України «Про підприємства в
Україні», регулюється законами України «Про режим іноземного
інвестування» від 19 березня 1996 р. та «Про зовнішньоекономічну
діяльність» від 16 квітня 1991 р.

B N h

(

h

j

????????а іноземні підприємства загалом поширюється національний
правовий режим господарської діяльності. Крім форм і видів законодавець
застосовує для класифікації підприємств поняття категорії (ст. 2 Закону
України «Про підприємства в Україні»).

Категорія означає техніко-економічну (не юридичну) класифікацію
підприємств (незалежно від форм власності) відповідно до обсягів
господарського обороту підприємства і чисельності його працівників. За
цією ознакою розрізняють малі та інші (середні, великі) підприємства.

Кількість працюючих, за якою підприємство відносять до категорії малих,
диференційовано залежно від галузей народного господарства:

— у промисловості та будівництві — до 200 чоловік;

— в інших галузях виробничої сфери — до 50 чоловік;

— у науці і науковому обслуговуванні — до 100 чоловік;

— у галузях невиробничої сфери — до 25 чоловік;

— у роздрібній торгівлі — до 15 чоловік.

Малі підприємства виділено в самостійну категорію з метою розвитку
малого бізнесу шляхом надання їм певних пільг, переваг тощо. З
юридичного боку, важливим є те, що особливості їх створення і діяльності
встановлюються як загальним законодавством України про підприємства, так
і спеціальним законодавством України про підприємства цієї категорії.

Особливості правового становища малих підприємств, крім спеціальних
статей Закону України «Про підприємства в Україні», врегульовані ще й
постановою Ради Міністрів УРСР «Про заходи щодо створення і розвитку
малих підприємств» від 22 вересня 1990 р. в редакції від 19 жовтня 1991
р. Як зазначено в ст. 28 Закону України «Про підприємства в Україні»,
держава стимулює розвиток малих підприємств України: надає пільги при
оподаткуванні, одержанні державних кредитів, створює фонди сприяння
розвитку малих підприємств та ін.

Організаційна структура управління фірмою визначається її учасниками,
засновниками. Виділяють дві структурні форми менеджменту: централізовану
і децентралізовану (рис. 1).

Централізована — всі менеджери різних служб зведені разом і
підпорядковані віце-президенту з управління. Подібна форма — повністю
інтегрована і функціональна організація. Вона була типовою для
підприємств колишнього Союзу.

Децентралізована — надає менеджерам різних підрозділів можливість
здійснювати всі функції щодо їх діяльності, самостійно, несучи повну
відповідальність за функціонування своєї ділянки перед віце-президентом
у цій сфері. На практиці відбувається зіставлення централізації та
децентралізації, що забезпечує оперативність- і реальність управлінських
рішень. Організаційні структури повинні бути гнучкими, мати
пристосовуваність, швидко реагувати на обставини, що змінюються.

Рис.1.

Практика функціонування підприємств бізнесу зафіксувала такі типи
організаційних структур менеджменту:

лінійна — включає два організаційних елементи — виробництво та
реалізацію продукції. Цю структуру використовують невеликі фірми з
однорідною і нескладною технологією. Система проста. Її легко зрозуміти
і застосувати;

лінійно-штабна — формується створенням спеціалізованих служб (штабів)
при кожному лінійному керівництві. Призначення цих служб — вивчення
відповідних проблем з метою надання допомоги керівникові для прийняття
рішень. Недолік — зростає кількість зв’язків, збільшуються управлінські
витрати, знижується оперативність управління;   

функціональна — спроба пристосувати традиційні структури до умов
швидкого зростання обсягів і складності промислового виробництва.
Відповідальність за процеси виробництва покладається на функціональних
менеджерів, підпорядкованих головній штаб-квартирі фірми. Вона
визнається ефективною для фірм, які випускають обмежену кількість
однорідних продуктів. При широкій номенклатурі виборів менеджери
стикаються з внутрішньою конкуренцією за пріоритет, а центральне
керівництво перевантажене короткостроковими проблемами. Вихід із
становища — двоярусне управління. Нижній ярус замінюється оперативним
менеджментом, верхній — довгостроковою політикою;

дивізійна — будується не за функціональною ознакою, а за продуктами,
ринками або групами споживачів, що обслуговуються. Кожна організація
продуктивно-ринкова одиниця (відділення) має свої підрозділи
виробництва, збуту, планування, НДДКР і розглядається як „центр
прибутку», „центр реалізації’, „центр інвестицій», з відповідними
оцінками діяльності. Адміністрації фірми підпорядковані відділи, що
займаються загальнофірмовими питаннями (фінансовий, юридичний, кадровий,
зв’язків з громадскістю та іа). Децентралізована організація управління
забезпечує високу гнучкість з питань стратегії в межах відділень.
Використовується у великих та середніх фірмах;

матрична — використовується фірмами, продукція яких має відносно
короткий „життєвий цикл» і часто змінюється, а також фірмами, що
провадять великі дослідницькі та дослідно-конструкторські роботи з
обмеженими виробничими циклами. Це рухлива, гнучка структура При
розробці нових проектів, продуктів організовуються групи, які
передаються менеджеру, що управляє цим процесом. Після виконання робіт
співробітники повертаються до своїх підрозділів;

орієнтована на пошук нового — основним принципом є поточне виробництво
та збут освоєних прибуткових продуктів, які об’єднуються у групу
.поточного виробництва, а розробка нових продуктів та технологій — у
пошукову групу. У пошуковій групі створюється дослідне виробництво,
новий продукт випробовується на ринку. Після позитивного ефекту проект
передається до групи поточного виробництва;

множинна — застосовується у великих компаніях, що включають безліч
підприємств з різною структурою управління.

Жодна із зазначених структур не є універсальною. Фірма повинна сама
визначити критерії використання управлінських структур. Потрібну
структуру можна мати комбінуванням різних або перерозподілом функцій та
відповідальності в якійсь із структур. Проте основне, щоб сформована
організаційна структура менеджменту сприяла розвиткові ефективного
виробництва

Аналізуючи менеджмент як систему управління, видно, що кожна виробнича
одиниця бізнесу (підприємство, фірма) організовує свою діяльність,
орієнтуючись на один критерій — прибуток. Проте для його отримання
потрібно виробляти для ринку товари або послуги, які безпосередньо
необхідні споживачам. Одержання прибутку, скорочення власних витрат,
розширення ринкового сегмента — ось три завдання, які повинен вирішувати
менеджмент.

Виходячи з цього, управління фірмою здійснюється за такими напрямами:
перспективи в галузі дослідження та розвитку; оперативна діяльність;
робота з кадрами (персоналом); фінансова діяльність. Відповідно до цього
менеджмент фірми поділяють на три частини: виробничий менеджмент
(включає перші три напрями), фінансовий менеджмент та маркетинг. Однак
це не свідчить про те, що виробничий, фінансовий менеджмент та маркетинг
відокремлені від функціонування фірми. У цьому випадку вони виступають
елементами цілісності, якою є менеджмент фірми.

2. Дати методику визначення сукупного нормативу оборотних коштів
підприємства

Визначення сукупного нормативу власних оборотних активів. Сукупний
норматив власних оборотних активів на кінець планового року визначається
додаванням сум часткових нормативів, що розраховані за окремими
елементами нормованих запасів цінностей та витрат виробництва. Він
визначає загальну потребу суб’єкта, що господарює, в оборотних активах,
що необхідні для забезпечення нормального процесу виробництва,
реалізації продукції та здійснення розрахунків.

Оскільки розрахований сукупний норматив на кінець планового року на
діючих підприємствах містить норматив на початок планового року, то
після розрахунку нормативу на кінець планового року визначають його
приріст (зниження), а також джерела покриття як нормативу, діючого на
початок планового року, так і його приросту у цьому році.

Приріст нормативу представляє собою різницю між сукупним нормативом, що
розрахований на кінець планового року, та нормативом, що діяв на початок
цього ж року. Розрахунок нормативу власних оборотних активів економічним
методом. Економічний (укрупнений) метод розрахунку нормативу
застосовується, як правило, на діючих підприємствах. Особливість
обчислення нормативу цим методом полягає в тому, що при ньому не
обчислюються нормативи за окремими елементами оборотних активів, а
відразу визначається сукупний норматив на кінець планового року. Його
визначення здійснюється, виходячи з діючого сукупного нормативу у
поточному році, змін обсягів виробництва та прискорення обігу оборотних
активів у плановому році.

При обчисленні сукупного нормативу економічним методом на плановий рік
сукупний норматив поточного року поділяється на дві частини: 1) норматив
за статтями оборотних активів, розмір яких прямо залежить від зміни
обсягів витрат на виробництво (сировина, основні матеріали, незавершене
виробництво, готова продукція); 2) норматив за статтями оборотних
активів, розміри яких прямо не залежать від зміни витрат на виробництво
(запасні частини для ремонтів обладнання, витрати майбутніх періодів,
малоцінні та швидкозношувані предмети).

Обчислення нормативу за оборотними активами, розмір яких залежить від
зміни обсягів виробництва, здійснюється множенням діючого нормативу за
цим елементом оборотних активів на відсоток зміни обсягів виробництва, а
за оборотними активами, розмір яких не залежить від зміни обсягів
виробництва, – множенням діючого нормативу за цими видами оборотних
активів на 50 % приросту обсягів виробництва.

Обчислена сума сукупного нормативу на плановий рік з урахуванням зміни
обсягів виробництва коригується на встановлений розмір прискорення обігу
оборотних активів в плановому році.

Порядок розрахунку сукупного нормативу економічним методом наведено у
таблиці 1.

Таблиця 1

Розрахунок сукупного нормативу економічним методом

з/п Показник Дані

1 Сукупний норматив власних оборотних активів на початок планового року
– усього, тис. грн. 2200,0

2 У тому числі:

а) за оборотними активами, що змінюються при зміні обсягів виробництва,
тис. грн. 1900,0

  б) за оборотними активами, що не змінюються при зміні обсягів
виробництва, тис. грн. 300,0

3 Приріст обсягів виробництва у плановому році, % 10,0

4 Прискорення обігу оборотних активів у запланованому році, % 2,0

5 Норматив за оборотними активами, що залежить від зміни обсягів
виробництва, тис. грн. (п. 2а ? 1,1) 2090,0

6 Норматив за оборотними активами, що не змінюються при зміні обсягів
виробництва, тис. грн. (п. 2б ? (1 + п. 3 ? 0,5)) 315,0

7 Сукупний норматив на плановий рік без врахування прискорення обігу
оборотних активів, тис. грн. (п. 5 + п. 6) 2405,0

8 Сукупний норматив на плановий рік, скоригований на прискорення обігу
оборотних активів у плановому році, тис. грн. (п. 7 ? (100 % — 2 %))
2356,9

 

Розрахунку норм та нормативів власних оборотних активів на підприємствах
повинна приділятись особлива увага. Від того, наскільки економічно
обґрунтовано вони визначені, залежить ефективність використання
оборотних активів, прискорення їх обігу та фінансовий стан підприємства.

Список використаної літератури

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *