Психологія спілкування

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

«Психологія спілкування»

ПЛАН

Вступ

1. Проблеми психології спілкування в історії психологічної думки

2. Визначення спілкування. Особливості загального і професійного
спілкування

3. Рівні спілкування

4. Спілкування як комунікація

5. Спілкування як взаємодія

6. Психологічні тонкощі спілкування

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Важливим елементом людського співжиття і взаємин є психологічні контакти
і спілкування. Потреба в контакті з подібними до себе існує й у
тваринному світі, однак спілкування – величезний дар, набуток
суспільного буття людини. Завдяки спілкуванню людина пізнає світ, власну
духовність, підтримує психологічний зв’язок з іншими людьми через засоби
масової комунікації й безпосередні стосунки, без чого важко зберегти
емоційний життєвий статус.

Спілкування – багатоплановий процес встановлення і розвитку контактів
між людьми, який передбачає обмін інформацією, певну тактику і стратегію
взаємодії, сприймання і розуміння суб’єктами спілкування один одного.

Спілкування історично склалося в процесі спільної діяльності людей, ден
спочатку відігравало допоміжну роль: організовувало і супроводжувало
певні дії.

З ускладненням діяльності воно набуває відносної самостійності, починає
виконувати специфічну функцію передачі наступним поколінням форм
культури і суспільного досвіду.

В онтогенезі спілкування також поступово стає особливо. Діяльністю.
Задовольняючи потребу в спілкуванні, дитина оволодіває мовленням, освоює
соціальні норми, культуру, в цілому будує образ світу і свого особистого
“Я”.

Метою спілкування є задоволення людьми своїх потреб, зокрема соціальних
і духовних.

Основними мотивами спілкування є потреби у пізнанні і самопізнанні, в
духовному і емоційному контакті, у безпеці, у психологічному захисті, у
визнанні, у престижі тощо.

В процесі спілкування відбувається перехід від одного рівня життя до
іншого. Спілкуючись, людина виявляє себе індивідом і реалізує свої
прагнення бути особистістю, громадянином професіоналом.

Спілкування властиве всім видам людської діяльності, але в деяких
професіях воно з фактору, що супроводжує діяльність переходить у
категорію професійного. Прикладом може бути педагогічна діяльність в
якій спілкування є інструментом впливу на особистість.

Експерименти з позбавленням людини можливості спілкуватись, випадки
виживання дітей, що виростали серед тварин, переконливо свідчать і
спілкування – необхідна умова повноцінного психічного розвитку індивіда,
нормального життя.

У будь якій життєвій справі людям доводиться спілкуватися, обмінюватися
інформацією, домовлятися, знаходити виходи зі складних ситуацій тощо.

Без спілкування практично неможливо провести нормально жодного дня.
Правильно, грамотно, культурно вести діалог під силу не кожному, але як
необхідно володіти такою культурою сучасній людині. Особливо людям таких
професій як педагог, лікар, політик, працівник соціальної служби тощо.
Тому головним завданням у даній курсовій роботу було поставлено
дослідженню природи людського спілкування, визначення основних методів і
правил культури спілкування, які б давали можливість формувати і
проводити ефективну взаємодію між співрозмовниками, не зважаючи на їх
соціальний та професійний статус.

Важливе місце у даній роботі відводиться психології спілкування. Адже
взаємодія людей завжди опирається на їх психологічні відчуття, реакції.
Без знання людської психіки, її психології неможливо будувати правильний
діалог.

Спілкування – це своєрідний міст між людьми, між групами людей, між
окремими державами. Тому дослідження спілкування, практичне засвоєння
правил спілкування – вкрай важливе для будь-якої людини.

1. Проблеми психології спілкування

в історії психологічної думки

Морально-психологічні властивості людей, які характеризують їх як
суб’єктів спілкування. Відзначаються уже в промовах китайського
мислителя Конфуція і давньогрецьких філософів Сократа, Платона,
Аристотеля та інших, а також у виступах мислителів наступних історичних
епох, в тому числі Нового часу, таких як голландський філософ Спіноза і
англійські філософи Гоббс і Локк, а також французькі просвітителі
Вольтер, Руссо Гольбах, Гельвецій та інші.

Так, Конфуцій (551-479 до н.е.) звертав увагу на такі характерні якості
людини, які роблять її приємною і корисною у спілкуванні, як почуття
обов’язку по відношенню до інших людей, повага до них, особливо до
старших, виконання встановлених в суспільство норм і правил поведінки,
що дозволяє підтримувати порядок і гармонію в суспільстві.

Давньогрецький філософ Сократ (469-339 до н.е.) заснував вчення про
норми моралі і моральної свідомості людей, як головного фактору їх
спілкування між собою.

Він вимагав логічного осмислення положень етики, а їх розуміння
розглядав, як основні умови вдосконалення кожної людини.

Учень Сократа Платон (427-347 до н.е.) вважав, що спілкування між людьми
повинно будуватися на основі таких доброчинників, як справедливість,
розсудливість, дотримування моральних норм. Він звертав увагу на способи
ведення розмови, показав залежність направленості мислення людей від
характеру і змісті їх спілкування. Говорячи про те, що душа розумує і
розмовляє сама з собою, Платон за суттю роботи ставив питання про
внутрішню розмову людей. Це одне з важливих питань сучасної психології,
в важливих питань сучасної психології, в тому числі психології ділового
спілкування. Заслуговують уваги погляди Платона на свідомі, і несвідомі
мотиви поведінки людей, аналіз яких є актуальним і в нам час.

На багато психологічних властивостей особистості вказував Аристотель
1384-322 до н.е.) Він характеризував здібності, як функції душі,
розумував про психологічні риси характеру людини, його мислених
асоціацій, про характер його поведінки і діяльності.

Багато ідей мислителів минулих епох мають пряме відношення до проблеми
міжособистісного спілкування людей, в тому числі і ділового спілкування.
Так, одне з фундаментальних положень теорії міжособистісного спілкування
вказує, що різного роду психічні стани людей в багатьох випадках
оприділяється змістом їх моральної свідомості і як би заключають його в
собі. Тому вивчення дисципліни психології і етики ділового спілкування
передбачає обдумання з позиції сьогодення тієї теоретичної спадщини із
області психології і етики, котрі можуть сприяти більш глибокому
розумінню проблем, які до них відносять і їх детальному аналізу.

Психічні фактори діяльності і спілкування людей по-своєму аналізував
італійський вчений Вільфредо Парето (1848-1923). Соціальні вчинки людей
він поділяв на логічні і нелогічні. Перші в тій чи іншій мірі
усвідомлені і логічно обґрунтовані людьми, другі – неусвідомлені,
підсвідомі, спонтанні. На думку Парето, неусвідомлені вчинки більш
природні і органічно притаманні людям. Всі їхні вчинки обумовлені
психічним станом, який в великій мірі визначає характер їх спілкування
між собою. В психічних імпульсах нахилах людей Парето бачить “джерело
соціального життя”.

Розумінню людини як суб’єкта міжособистісного спілкування сприяє теорія
інстинктів соціальної поведінки, обґрунтована в роботах англ. психолога
Уїльяма Мак-Даугалла (1871-1938). Він виходив з того, що “психологія
свідомості” вона повинна бути “позитивною наукою про людську душу в усіх
її формах і способах проявлення.

Первинною причиною і спонукальною силою соціальної поведінки людей він
вважав їх вроджені інстинкти. Мак-Дауголл визнавав інстинкт як “спадкові
чи вроджені психофізіологічні нахили, які наділяють тих, хто ними
володіють, здатністю сприймати відомі об’єкти, звертати на них увагу.

Стверджується, що “інстинкти є першими двигунами людської діяльності”, і
що “інстинктивні імпульси випереджають мету усякої діяльності. Докладно
характеризується взаємо зв’язок деяких, основних інстинктів” і
“первинних емоцій людини” в тому числі: інстинкту втечі від небезпеки і
емоцій страху, інстинкту цікавості і емоції подиву, інстинкту
самоприниження і емоції покірності, батьківського інстинкту і емоцій
ніжності і т.д. Цілі розділи присвячені аналізу окремих інстинктів,
таких як інстинкт розмноження і батьківський інстинкт, інстинкт
войовничості і т.д.

Докладний аналіз ролі інстинктів в соціальній поведінці людей зроблений
Мак-Даугаллом, сприяє тому, що на це звернули увагу інші психологи.
Багато з них почали вивчати ірраціональні прояви психіки людини, перш за
все інстинкти, їх існування і роль в діяльності людей, їх поведінки і
між особистісного спілкування.

Суттєвий вплив на дослідження в області психології особистості, її
поведінки і між особистісного спілкування зробив психоаналіз
австрійського ученого Зігмунда Фрейда (1856-1939) і його послідовники.

Спираючись на наукові дані і аналіз особистого досліду лікаря –
психіатра, Фрейд зробив висновок, що на поведінку людини роблять вплив
не тільки його раціональні думки, але й ірраціональні прояви його
психіки.

Символічний інтеракціонізм приймає за вихідні акти між людьми відповідні
символи, в якості яких можуть виступати вербальні (словесні) і
невербальні засоби спілкування. Втому числі міміка, візуальні контакти,
інтонації голосу, жести. Інші представники інтеракціонізма зводять
мфіжособистісне спілкування людей до реалізації їхніх соціальних ролей.
Цим на їхню думку визначається зміст і напрямок спілкування соціальних
суб’єктів.

Теорія референтних груп обґрунтовує орієнтацію людини на різного роду
“групи облич, думка яких для нього має значення”. Така орієнтація в
багатьох випадках виявляє характер її поведінки та діяльності. Сучасні
зарубіжні і вітчизняні автори досліджують проблеми психології і етики
ділового спілкування спираються на досягнення сучасної загальної і
соціальної психології. Вирішуючи свої задачі вони обдумують відповідні
положення бихевіризму і психоаналізму, шинтальдпсихології і теорії
інтерактціонізму.

2. Визначення спілкування.

Особливості загального і професійного спілкування

Спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в обміні
інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один одного.
Суб’єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі
спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні
людини процес спілкування стає усвідомленим, зв’язаним вербальним і
невербальним актами. Людина, що передає інформацію, називається
комунікатором, що одержує її – реципієнтом.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби.
Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування – інформація, що у міжіндивідуальних контактах
передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про
внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб’єкта, про обстановку в
зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому
випадку, якщо суб’єктами спілкування виступають люди.

Ціль спілкування – відповідає на запитання «Заради чого істота вступає в
акт спілкування?». Тут має місце той же принцип, що вже згадувався в
пункті про зміст спілкування. У тварини мета спілкування не виходить
звичайно за рамки актуальних для них біологічних потреб. У людини ж ця
мета може бути дуже і дуже різноманітною, як виявляти собою засіб
задоволення соціальних, культурних, творчих, пізнавальних, естетичних і
багатьох інших потреб.

Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і
розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї
істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі.
Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови
й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і
збереження інформації.

Людське спілкування завжди лежало в основі соціально буття, проте прямим
об’єктом психологічного і соціального аналізу воно стало тільки в ХХ ст.
В психології спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей,
що складається в обміні інформації пізнавального чи
емоційно-оцінювального характеру.

Найбільш проста модель спілкування може бути представлена наступним
чином:

С1 С2

Значним, що в якості суб’єктів спілкування може виступати як і індивід
так і група. Якщо розглянути по якій причині і для чого спілкуються
люди, і виділити всі можливі функціональні ситуації, то виявляється, що
таких ситуацій може бути 4:

мета спілкування – поза взаємодією суб’єктів;

мета спілкування – в ньому самому;

мета спілкування – прилучення партнера до досвіду і цінностям ініціатора
спілкування;

мета спілкування – прилучення самого ініціатора до цінностей партнера.

Нас цікавить тільки перший вид спілкування – ділове спілкування, тобто
спілкування, яке має ціль поза собою і служить способом організації і
оптималізації того чи іншого виду предметної діяльності виробничої,
наукової, комерційної і т.д.

Будь-яка спільна діяльність передбачає спілкування і взаємодію
учасників, як необхідний засіб забезпечення її ефективності.

В діловому спілкуванні предметом спілкування є справа:

Справа

С1 С2

Виробнича взаємодія може і не бути по своїй суті спілкуванням в тому
випадку, коли другий суб’єкт виступає в якості об’єкта. Наприклад, при
твердому авторитарному стилі керівництва відносини керівника і підданого
виступають в основному як відносини суб’єкта до об’єкта.

В цьому випадку формою відносин є дисципліна – принцип суворого
регулювання ієрархічного зіставляння керівника і підданого. Зрозуміло,
що підданий позбавлений свободи дій, що право прийняти рішення надається
керівникові і тому зв’язок між ними асиметричний, монологічний, а не
діалогічний.

Особливості ділового спілкування заключається в тому що:

партнер в діловому спілкуванні завжди виступає як особистість, який має
значення для суб’єкта;

людей, які спілкуються мі собою відрізняє добре взаєморозуміння в
питаннях справи;

основна задача ділового спілкування – продуктивне співробітництво.

Про граматичний Дж. Рокфеллер добре розумів значення для ділової
діяльності спілкування. Він говорив: “вміння спілкуватися з людьми –
такий же товар, що купується за гроші, як цукор чи кава. І я готовий
платити за це уміння більше, ніж за будь-який інший товар в цьому
світі”.

Але, що означає вміти спілкуватися?

Це означає уміти розбиратися в людях і на цій основі будувати свої
взаємовідносини з ними, що передбачає знання психології спілкування.

В процесі спілкування люди сприймають один одного, обмінюються
інформацією і взаємодіють.

3. Рівні спілкування

Спілкування може відбуватися на різних рівнях:

Маніпулятивний рівень, полягає в тім що один зі співрозмовників через
визначену соціальну роль намагається викликати співчуття, жалість
партнера.

Примітивний рівень, коли один з партнерів придушує іншого (один
постійний коммунікатор, а інший постійний реципієнт).

Вищий рівень – це той соціальний рівень, коли незалежно від соціальної
ролі, статусу партнери відносяться друг до друга як до рівної
особистості.

Види спілкування.

У залежності від змісту, цілей і засобів спілкування можна поділити на
кілька видів.

1. По змісту воно може бути:

1.1 Матеріальне (обмін предметами і продуктами діяльності)

1.2 Когнітивне (обмін знаннями)

1.3 Кондиційне (обмін психічними чи фізіологічними станами)

1.4 Мотиваційне (обмін спонуканнями, цілями, інтересами, мотивами,
потребами)

1.5 Діяльне (обмін діями, операціями, уміннями, навичками)

2. По цілям спілкування поділятися на:

Біологічне (необхідне для підтримки, збереження і розвитку організму)

Соціальне (переслідує мети розширення і зміцнення міжособистісних
контактів, встановлення і розвитку інтерперсональних відносин,
особистісного росту індивіда)

По засобах спілкування може бути:

. Безпосереднє (Здійснюване за допомогою природних органів, даних живій
істоті – руки, голова, тулуб, голосові зв’язування і т.д.)

. Опосередковане (зв’язане з використанням спеціальних засобів і
знарядь)

. Пряме (припускає особисті контакти і безпосереднє сприйняття один
одним людей, що спілкуються, у самому акті спілкування)

. Непряме (здійснюється через посередників, якими можуть виступати інші
люди).

Спілкування як взаємодія припускає, що люди встановлюють контакт один з
одним, обмінюються визначеною інформацією для того, щоб будувати спільну
діяльність, співробітництво. Щоб спілкування як взаємодія відбувалася
безпроблемно, воно повинно складатися з наступних етапів:

Установка контакту (знайомство). Припускає розуміння іншої людини,
представлення себе іншій людині.

Орієнтування в ситуації спілкування, осмислення що відбувається,
витримка паузи.

Обговорення цікавлячої проблеми.

Рішення проблеми.

Завершення контакту (вихід з нього).

4 Спілкування як комунікація

Спілкування – це перш за все комунікація, тобто обмін інформацією
потрібною для учасників спілкування.

Комунікація повинна бути ефективною, має сприяти досягненню мети
учасників спілкування. Що передбачає вияснення наступних питань:

які засоби комунікації і як правильно ними користуватися в процесі
спілкування;

як подолати комунікативні бар’єри непорозуміння і зробити комінкацію
успішною.

Всі засоби спілкування поділяються на дві великі групи: вербальні
(словесні) і невербальні.

На перший погляд може здатися, що невербальні засоби не такі важливі, як
словесні. Але це не так. А.Піз в своїй книзі “Язык телодвижений»
наводить дані, отримані. А.Мейерабіаном, згідно яким прередача
інформації здійснюється за рахунок вербальних засобів, тільки слів на
7%, звукових засобів, (враховуючи тон голосу, інтонації звуку) – на 38%,
а за рахунок невербальних засобів – на 55%.

До такого самого висновку прийшов і професор Бердвісал, який встановив,
що словесне спілкування у розмірі займає менше 35%, а більше 65%
інформації передається за допомогою невербальних засобів. Між
вербальними і невербальними засобами спілкування існує своєрідний
розподіл функцій: по словесному каналі передається чиста інформація, а
по вербальному – відношення до партнера.

Невербальна поведінка людини нероздільно пов’язана з її психічними
станами і служить засобами їх вираження. В процесі спілкування
невербальна поведінка виступає об’єктом пояснення не сама по собі, а як
показник прихованих для безпосереднього спостереження
індивідуально-психологічних і соціально-психологічних характеристик
особистості. На сонові невербальної поведінки розкривається внутрішній
світ особистості, здійснюється формування психологічного змісту
спілкування5 і спільної діяльності.

В соціально-психологічних дослідженнях розроблені різні класифікації
невербальних засобів спілкування, до яких відносять всі рухи тіла,
інтонаційні характеристики ти голосу, просторову організацію
спілкування.

Найбільш важливими невербальними засобами є кінетичні засоби – зорове
сприйняття рухів іншої людини, яке виконує виразно-регулюючу функцію в
спіл5уванні. До кінетики відносять виразні рухи, що проявляються в
міміці, позі, погляді, поході.

Важливу роль в передачі інформації відводиться міміці – рухові м’язів
обличчя, яку називають дзеркалом душі.

Про інформацію, яку несе жестикуляція відомо дуже багато. Перш за все
важлива кількість жестикуляції, конкретний зміст відповідних жестів
відмінний в різних культурах.

Як би не були важливі почуття емоції, відносини людей, та ділове
спілкування передбачає не стільки передачу емоційних станів, скільки
передачу інформації.

Зміст інформації передаються за допомог. Мови, тобто приймає вербальну
чи словесну форму. При цьому суть частини інформації перекручується, а
частина втрачається.

При передачі інформації потрібно ідею, що виникла спочатку словесно
оформити в внутрішній мові, потім пе6ревести із внутрішньої мовив
зовнішню, тобто висловити. Це висловлення повинно бути почуте і
зрозуміло.

На кожному етапі відбувається втрата інформації і ї перекручення..
Величина цих втрат визначається і загальною недосконалістю людської
мови, неможливістю повно і точно втілити думки в словесну форму.

Процес обміну інформації може бути схематично поданий як система з
зворотнім зв’язком і шумом. До того ж, обмін повідомленнями відбувається
не “просто так, а заради досягнення цілей спілкування тому треба
враховувати особисту мету, вкладену в повідомлення. В спілкуванні ми не
просто передаємо інформацію, а інформуємо, обмінюємось знаннями про
трудності вирішення ідеї, жаліємося. Тобто, успішна комунікація можлива
тільки з урахуванням особистісного фону, на якому передається
інформація.

D

V

c

????????????. ?&?

??.?Максимальне наближення між передаючим і сприймаючим інформацію
можливе тоді, коли задається достатня кількість питань, коли відправнику
інформації повертається посланий ним “м’яч” і може дізнатися, що
отримувач інформації її дійсно сприйняв. Необхідні зворотні зв’язки:
“Якщо я вас правильно зрозумів, то …” , “Ви маєте на увазі, що …” і
т.д. Такими фразами сигналізують, що стараються зрозуміти співрозмовника
і дають йому можливість ще ясніше і чіткіше сформувати свої думки.

Якщо перейти від загальних теоретичних моделей передачі і прийому
інформації до практики, то для ділового спілкування це перш за все
вміння говорити і вміння слухати.

Умінню говорити, чи ораторському мистецтву вчили в античності. Воно
передбачає вміння доступним для співрозмовника мовою, орієнтуватися в
спілкуванні на реакцію співрозмовника.

Розмова в діловому спілкуванні направлена на те, щоб переконати
співрозмовника в своїй точці зору і схиляти до співробітництва.

5. Спілкування як взаємодія

Аналіз спілкування як взаємодії являє значну складність. В спілкуванні
відбувається постійна реакція на дії партнера. В одному випадку,
наприклад, здається, що партнер підштовхує нас до чогось і ми чинимо
опір, в другому – що наші дії однакові, в третьому – що партнер задіває
наші інтереси, і ми залишаємо їх і т.д.

За словами стоять дії , і спілкуючись, ми постійно відповідаємо для себе
на питання: “Що він робить?” і наша поведінка будується виходячи з
отриманої відповіді.

Одним з можливих способів розуміння спілкування є сприйняття партнерів
по спілкуванню. В будь-який розмові, бесіді, публічному спілкуванні,
велике значення має відношення партнерів: хто в даній ситуації
спілкування головний, а хто підлеглий.

Підхід до аналізу ситуації спілкування залежно від позицій, занятих
партнерами, розвивається в руслі трансакційного аналізу, представленого
іменами Є. Берна, Т. Харріса, Д. Джонджевіла.

Широко відома і найбільш застосована схема, розроблена Є. Берном, в якій
основними поняттями є стани Я і трансакції, тобто одиниці спілкування.

Репертуар цих станів Є. Берн розбив на наступні категорії:

Стан Я, схожий з образом батьків.

Стан Я, направлений на об’єктивну оцінку реальності

Стан Я, діючий з моменту фіксації в ранньому дитинстві, що представляє
собою архаїчні перетинки.

Неофіційно проявлення цих станів отримали назву Батько, Дорослий і
Дитина. Стани Я – це нормальні психофізіологічні феномени. Кожний тип
станів по-своєму життєво важливий людині.

Дитина – це джерело радості, інтуїції, творчості. Завдяки Батькові
багато наших реакцій стали автоматичними, що помагає зберегти масу часу
і енергії. Дорослий перероблює інформацію і враховує можливість
ефективної взаємодії з навколишнім світом. Дорослий контролює дії Батька
і Дитини і є посередником між ними.

Позиції партнерів в спілкуванні виявляються тими станами Я, які в даний
момент спілкування вступають у взаємодію. Ця психологічна схема найшла
застосування в розробці рекомендацій по психології і техніці ділового
спілкування.

Так вони використовуються В. Зінгертом і Л. Лангом в їхній праці
“Керівник без конфліктів”.

Основні характеристики позицій Батька, Дорослого, Дитини

Батько Дорослий Дитина

Характерні слова і висловів Всі знають, що …

Ти ніколи не мусиш… Я не розумію, як це допускають… і т.д. Як? Що?
Коли? Де? Чому? Можливо, Напевно Я злюся на тебе! Відмінно! Добре!
Огидливо!

Інтонація Звинувачуючи, зневажливо, критично Пов’язана з реальністю Дуже
емоційна

Стан Гордовитий, дуже пристойний Уважний, пошук інформації Незграбний,
подавлений, засмучений

Вираз обличчя Нахмурений, незадоволений, неспокійний Спокійний, максимум
уваги Засмучений, здивований

Пози Руки на бедрах, руки складені на грудях Нахил до співрозмовника і
орієнтація на нього Спонтанна рухливість (хода, стискання кулаків).

Спілкування як взаємодію можна розглядати з позицій орієнтації на
контроль і орієнтації на розуміння.

Орієнтація на контроль передбачає прагнення контролювати, керувати
ситуацією і поведінкою інших, яке, звичайно, поєднується з бажанням
домінувати в взаємодії.

Орієнтація на розуміння включає в себе прагнення зрозуміти ситуацію і
поведінку інших. Вона пов’язана з бажанням краще взаємодіяти і уникати
конфліктів.

Аналіз взаємодії при виділенні цих двох орієнтацій дозволяє виявити
деякі закономірності спілкування. Так “контролери” і “розуміючі”
дотримуються зовсім різних стратегій в спілкуванні.

Стратегія “контролера” – прагнення заставити партнера прийняти свій план
взаємодії, нав’язати своє розуміння ситуації і досить часто вони дійсно
досягають контролю над взаємодією.

Стратегія “розуміючого” – адаптація до партнера. Доведено, що різні
орієнтації пов’язані з різним розподілом позицій в спілкуванні. Так,
“контролери” завжди прагнуть до нерівної взаємодії з підданими і до
домінуючих позицій “вертикальної взаємодії”.

Орієнтація на розуміння більше пов’язане з горизонтальною взаємодією.

Оскільки будь-яке спілкування здійснюється з приводу того чи іншого
предмету, то характер взаємодії виділяється відкритістю чи закритістю
предметної позиції.

Відкритість спілкування – це відкритість предметної позиції в суті
вміння висловлювати свою точку зору на предмет і готовність врахувати
позиції інших.

Закритість спілкування означає нездатність чи небажання відкривати свої
позиції.

Крім відкритого і закритого спілкуванні в чистих видах існують ще і
змішані типи.

одна з сторін намагається вияснити позицію іншої, в той же час не
розкриваючи своєї. В крайньому варіанті це виглядає так “Питання задаю
Я”.

спілкування, при якому один із співрозмовників відкриває партнеру всі
свої “зобов’язання” розраховуючи на допомогу, не цікавлячись намірами
іншого.

Ці два види взаємодії асиметричні, оскільки спілкування здійснюється з
нерівноправних позицій партнерів.

При виборі позицій в спілкуванні слід врахувати всі обставини, степінь
довіри до партнера, можливі наслідки відкритості спілкування. І разом з
тим, як показали соціально-психологічні дослідження, максимальна
ефективність ділового спілкування досягається при відкритому характері.

Процес спілкування завжди можна розглядати як локальний акт: розмова з
певним співрозмовником, обговорення конкретних питань групою людей і
т.д.

В розгорнутому вигляді в спілкуванні можна виділити такі етапи:

встановлення контакту;

орієнтація в ситуації;

обговорення питання, проблеми;

прийняття рішення;

вихід з контакту.

Будь-яке спілкування починається з контакту.

Досить часто неуспішне ділове спілкування визначене з самого початку:
невдалий контакт, а точніше його відсутність, веде до подальшого
ланцюжка неправильних дій.

Завдання контактної фази – спонукати співрозмовника до спілкування і
створити максимальне поле можливостей для подальшого ділового
обговорення і прийняття рішень.

На думку психологів, існують захисні психологічні механізми, які
заважають нам зразу прийняти іншу людину, впустити в свою особисту зону.
Комунікативна фаза повинна проломити кордони цієї зони.

При встановлені контакту потрібно перш за все продемонструвати
доброзичливість і відкритість для спілкування. Це можна досягти м’якою
усмішкою, якщо вона доречна, невеличким нахилом голови в бік
співрозмовника, виразом очей. Не треба спішити з привітанням, щоб воно
не перешкодило початку контакту. Після привітання треба зробити паузу.
Вона потрібна, щоб дати можливість людині відповісти, ввійти в
спілкування. Досить часто цю паузу не витримують, не дають іншій людині
відповісти і слідом за привітанням звалюють усю приготовану інформацію.
Особливо помітна ця помилка в телефонних розмовах.

Не слід вступати в контакт, коли співрозмовник зайнятий якимись
справами, звертатися до співрозмовника зі слів “Я”, “Мені”, краще почати
розмову словами “Ви”, “Ти” (“Вам не здається”, “Ти не міг би … і
т.п.”). ще на контактній фазі необхідно визначити емоційний стан
партнера і в залежності від цього стану і своєї мети, або самому перейти
в той стан, або поступово і ненав’язливо помогти партнеру вийти з
небажаного для вас стану.

Етап орієнтації помагає виявити стратегію і тактику ділового
спілкування, розвити інтерес до нього і утягнути партнера в коло
спільних інтересів.

На цьому етапі треба зразу ж вияснити, яким по тривалості буде розмова і
в залежності від цього будувати свою тактику.

Основні завдання етапу орієнтації:

викликати інтерес співрозмовника до майбутньої розмови і залучити його в
обговорення;

виявити самооцінку співрозмовника і зорієнтуватися в розподілі ролей

почати вирішення основою завдання спілкування.

Залучити співрозмовника в активне обдумання питання, коли в нього може
не бути особливого бажання, створити невимушену атмосферу спілкування –
це свого роду мистецтво. На цьому етапі досить важливо є корегувати
його. Якщо у співрозмовника поганий настрій, бажано, підвищити його
емоційний тонус. Самий ефективний прийом – присвоїти співрозмовнику
бажану якість: “Знаючи вашу старанність …”, “Ви такий наполегливий
…”. Не менш ефективна похвала в адрес співрозмовника, нагадування про
приємні події, повідомлення цікавої інформації.

Для створення невимушеної атмосфери спілкування можна включити людину в
виконання фізичних дій: “Допоможіть, будь-ласка”, “Як добре, що Ви
поруч” і після всього тепло подякувати за все.

Виявити самооцінку партнера необхідно для того, щоб в подальшому
підвищити чи понизити її до бажаного рівня.

Правильний розподіл ролей по принципу домінування – підпорядкування
також необхідний для забезпечення успішного ділового спілкування. В
соціальній психології виділяють три види розподілу ролей: “пристосування
зверху”, “пристосування знизу”, “пристосування на рівних”. Практично ця
градація використання так названої домінантна техніки самопрезентації, а
степінь домінантності – техніки: пози, погляд, темпу розмови.

Випрямлена поза з підборіддям, паралельним до землі, з твердим
неморгаючим поглядом, повільна бесіда з витриманими паузами,
нав’язування співрозмовнику певної дистанції служать відмінними
признаками класичної техніки домінування – “пристосування зверху”.
Протилежні ознаки – знижена поза, постійний рух очей знизу вверх,
швидкий темп бесіди, надавання ініціативи партнеру – “пристосування
знизу”. Партнерська взаємодія – синхронізація темпу мови, зрівняння її
гучності, встановлення системного малюнку обміну поглядами
“пристосування на рівних”.

Для етапу обговорення проблеми і прийняття рішень з
соціально-психологічної точки зору характерний ефект контрасту і ефект
асиміляції.

Дія ефекту контрасту заключається в тому, що вказуючи на відмінність
нашої точки зору на можливу спільну діяльність від точки зору партнера,
ми психологічно відділяємось від нього; підкреслюючись схожість позицій,
ми зближуємось з партнерами, в чому проявляється дія ефекту асиміляції.

Для досягнення успіху в діловому обговоренні важливо підкреслити єдність
позицій.

При розбіжностях обов’язкове правило успішного обговорення – контрастні
фрази мають бути неособистими, в протилежному випадку вони робляться
незворотними і спілкування закінчується невдачею.

На фазі обговорення і прийняття рішень дуже важлива направленість на
партнера, включення його в обговорення, тому в повній мірі повинні бути
проявлені вміння слухати і вміння переконувати.

Переконання має складну структуру: воно включає в себе знання, емоції,
вольові компоненти. Якщо хочете переконати людину, спочатку треба її
зрозуміти, щоби вияснити причини незгод, привернути до спільного
обговорення, щоб вирішення було спільним. Найбільш повні особливості
методів обговорення і аргументації розглянуті в книзі П. Міцича “Як
проводити ділові розмови”.

В психології добре вивчена роль першого враження, яке ми робимо на
співрозмовника чи групу людей. Але і роль останнього враження не менш
важлива. Воно впливає на той образ, який залишається в пам’яті партнера
і на майбутні ділові відносини. Тому одна з основних заповідей виходу з
контакту – привітність.

6. Психологічні тонкощі спілкування

У наш час стиль спілкування повинний відрізнятися партнерським підходом,
а не ієрархічним чи авторитарної. Він повинен бути націлений на
досягнення консенсусу, повинний бути комунікативним.

Іншими словами, у ході спілкування треба уникати розпоряджень,
обвинувачень, пускатися в нескінченні дебати. У ході бесіди
співрозмовник повинний показати свій професіоналізм, знання справи,
уміння знаходити прийнятні рішення. Вирішальне значення для
співрозмовника має бесіда, його уміння вести бесіду. Отже, він повинний
уміти говорити! Його спеціальними знаннями визначається, ЩО він
повинний сказати. Але вирішальне значення має те, ЯК бесіда ведеться.

При проведенні бесіди в співрозмовника повинна бути повна ясність:

про партнерів комунікації;

про мету бесіди;

про зовнішні фактори, що впливають, під час бесіди (про оточення);

Для того, щоб правильно побудувати процес комунікацій, співрозмовник
повинний володіти хоча б початковими знаннями в області психології
особистості. Ми розглянемо три моменти, що грають у даному випадку
основну роль:

Базові психологічні установки, знання яких необхідно, щоб правильно
побудувати процес комунікацій у ході бесіди;

Основи теорії міжособистісних комунікацій, — ключовий момент для бесіди;

Етику проведення бесіди, тобто ті базові принципи взаємини між
співрозмовником і замовником, яким повинний випливати співрозмовник у
силу професійних вимог і сформованій практиці.

І в процесі роботи, і в особистому житті ми постійно спілкуємося, чи,
говорячи мовою психології, вступаємо в міжособистісні комунікації.
Комунікації – це засіб обопільного впливу людей один на одного.
Комунікація виникає тоді, коли одна людина впливає на поводження іншої
людини. Це може відбуватися навіть тоді, коли вони взагалі не
розмовляють. Але при цьому важливим моментом є існування зворотного
зв’язку – тобто одержувач комунікаційного повідомлення повинний мати
можливість так чи інакше відгукнутися на повідомлення відправника.

Для експерта уміння правильне побудувати процес міжособистісних
комунікацій має особливе значення. Для розуміння цього процесу украй
важливо знати основні закони комунікації:

1-й закон: Правда не в тім, що повідомляє відправник, а в тім, що
розуміє одержувач.

Цей закон заснований на селективному сприйнятті інформації людиною. Така
селекція виробляється на основі системи оцінок цієї людини. Якщо
повідомлення проходить через цю систему оцінок, чи якщо воно сприяє
підвищенню рівня самооцінки даної людини, то це повідомлення
приймається, а його цінність перебільшується. Якщо ж воно не проходить
по системі оцінок, чи якщо воно сприяє зниженню рівня самооцінки
одержувача, то воно чи цілком частково відкидається, при цьому його
цінність применшується. Стало бути, у процесі комунікації існує
позитивний зворотний зв’язок між відправником і одержувачем
повідомлення.

2-й закон: Якщо одержувач не правильно трактує повідомлення, то провину
несе відправник.

Таким чином, відповідальність за точну комунікацію завжди лежить на
відправнику повідомлення. 2-й закон має ряд важливих практичних
наслідків:

Фрази: «Ви, напевно, не зрозуміли», «як я уже Вам сказав», «Ви,
здається, не розчули» і т.д. – заборонені фрази. Раз Вас не зрозуміли,
значить – Ви не неправильно пояснили, і сердитися тут можна тільки на
себе.

Висновок

Отже, спілкування – складний процес взаємодії між людьми, що полягає в
обміні інформацією, а також у сприйнятті і розумінні партнерами один
одного. Суб’єктами спілкування являються живі істоти, люди. У принципі
спілкування характерне для будь-яких живих істот, але лише на рівні
людини процес спілкування стає усвідомленим, зв’язаним вербальним і
невербальним актами.

І в процесі роботи, і в особистому житті ми постійно спілкуємося, чи,
говорячи мовою психології, вступаємо в міжособистісні комунікації.
Комунікації – це засіб обопільного впливу людей один на одного.
Комунікація виникає тоді, коли одна людина впливає на поводження іншої
людини. Це може відбуватися навіть тоді, коли вони взагалі не
розмовляють. Але при цьому важливим моментом є існування зворотного
зв’язку – тобто одержувач комунікаційного повідомлення повинний мати
можливість так чи інакше відгукнутися на повідомлення відправника.

У спілкуванні можна виділити ряд аспектів: зміст, мета і засоби.
Розглянемо їх докладніше.

Зміст спілкування – інформація, що у міжіндивідуальних контактах
передається від однієї живої істоти іншому. Це можуть бути відомості про
внутрішній (емоційний і т.д.) стан суб’єкта, про обстановку в
зовнішньому середовищі. Найбільш різноманітний зміст інформації в тому
випадку, якщо суб’єктами спілкування виступають люди.

Засоби спілкування – способи кодування, передачі, переробки і
розшифровки інформації, що передається в процесі спілкування від однієї
істоти до іншого. Кодування інформації – це спосіб її передачі.
Інформація між людьми може передаватися за допомогою органів чуття, мови
й інших знакових систем, писемності, технічних засобів запису і
збереження інформації.

Людське спілкування завжди лежало в основі соціально буття, проте прямим
об’єктом психологічного і соціального аналізу воно стало тільки в ХХ ст.
В психології спілкування визначається як взаємодія двох чи більше людей,
що складається в обміні інформації пізнавального чи
емоційно-оцінювального характеру.

Уміння правильно побудувати процес міжособистісних комунікацій має
особливе значення. Для розуміння цього процесу украй важливо знати
основні закони комунікації, які були розглянуті вище. Тільки тоді
спілкування буде допомагати знаходити спільну мову, а не штовхати до
конфліктів.

Одним з можливих способів розуміння спілкування є сприйняття партнерів
по спілкуванню. В будь-який розмові, бесіді, публічному спілкуванні,
велике значення має відношення партнерів: хто в даній ситуації
спілкування головний, а хто підлеглий.

Спілкування як взаємодію можна розглядати з позицій орієнтації на
контроль і орієнтації на розуміння.

Орієнтація на контроль передбачає прагнення контролювати, керувати
ситуацією і поведінкою інших, яке, звичайно, поєднується з бажанням
домінувати в взаємодії.

Орієнтація на розуміння включає в себе прагнення зрозуміти ситуацію і
поведінку інших. Вона пов’язана з бажанням краще взаємодіяти і уникати
конфліктів.

У наш час стиль спілкування повинний відрізнятися партнерським підходом,
а не ієрархічним чи авторитарної. Він повинен бути націлений на
досягнення консенсусу, повинний бути комунікативним.

Іншими словами, у ході спілкування треба уникати розпоряджень,
обвинувачень, пускатися в нескінченні дебати. У ході бесіди
співрозмовник повинний показати свій професіоналізм, знання справи,
уміння знаходити прийнятні рішення. Вирішальне значення для
співрозмовника має бесіда, його уміння вести бесіду.

Список використаної літератури

Бодалев А. А Восприятие и понимание человека человеком. — М, 1992.

Брикман Р, Кершнер Р. Гений общения: пособие по психологической
самозащите. — С.-Пб., 1997.

Дерябо С., Ясвин В. Гроссмейстер общения. — М., 1997.

Зарайский Д. А Управлять чужим поведением. — Дубна, 2000.

Кабрин В. И. Транскоммуникация и личностное развитие. — Томск, 1998.

Куликов В., Галицький В. Применение психологического воздействия в
конфликтных ситуациях . — Проблемы психологического воздействия. М.,
1995.

Лавриненко А.П. Социальная психология и этика делового общения. М.1998.

Леонтьев А.А. Психология общения. Тарту. Изд-во Тарт.ун-та, 1974.

Ломов Б.Ф. Спілкування і соціальна регуляція поводження індивіда //
Психологічні проблеми соціальної регуляції поводження, — М., 1986.

Немов Р.С. Психологія. Книга 1: Основи загальної психології. – М.,
Освіта, 1994.

Потеряхин А.Л. Психология управления, основы межличностного общения.
К.1999.

Рюкле X. Ваше тайное оружие в общении. Мимика, жест, движение. — М.,
1996.

Спілкування й оптимізація спільної діяльності. Під ред. Андрєєвої Г.М. і
Яноушека Я. М., МГУ, 1987.

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

PAGE

PAGE 17

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *