Реферат на тему:
Проблеми та тенденції розвитку ринку нафтопродуктів України
За часів незалежності в Україні відбувалися досить значні зміни як
економічного, так і політичного характеру. Зміни відбувалися і в
енергетичній галузі, де досить часто змінювалось керівництво
міністерства, його структура та пріоритети міжнародного співробітництва.
Це негативно позначалося на розвитку енергетичної галузі, а також на
відносинах України в сфері енергетики з іншими країнами. Тому усе більш
актуальною стає проблема забезпечення енергетичної безпеки і
стабільності України, а для цього необхідно визначити основні тенденції
та проблеми розвитку ринку нафтопродуктів країни [1].
Нафта в енергетичному забезпеченні України (як і більшості країн світу)
відіграє особливу роль, не зважаючи на незначну частку в енергетичному
балансі. Україна за рівнем видобутку і запасів нафти відноситься до
малозабезпечених країн. Так, щорічний видобуток нафти на сьогодні
складає лише 3-4 млн. т., при цьому потреби країни в цьому продукті
дорівнюють 35 – 40 млн. т. на рік [2,С.46]. Протягом 2006 року обсяг
видобутку нафти з газовим конденсатом збільшився порівняно з 2005 р. на
156,9 тис. т, тобто на 3,6 % [5]. Така ситуація призвела до того, що
нафтопереробна галузь України в значній мірі залежить від імпорту нафти.
Ситуація ускладнюється ще й тим, що значна частка українських НПЗ є
власністю російських компаній, які поставляють нафту та реалізують
одержані нафтопродукти через власну систему автозаправних станцій [1].
В 2006 році поставки нафти на українські нафтопререробні заводи (НПЗ)
збільшилися на 7,5%, у порівнянні з 2005 роком, хоча цей показник у 2005
році скоротився на 28,49% або на 6,838 млн. т., у порівнянні з 2004
роком, – до 17,158 млн. т. [4]. Основним постачальником нафти та
нафтопродуктів в Україну залишається Росія. Сьогодні в Україні 87%
обсягів нафти, що переробляється, припадає на поставки саме з Росії, що
ускладнює ситуацію на внутрішньому ринку пального України [1].
Важливу роль на ринку нафти та нафтопродуктів України має потужна і
розгалужена система нафтопроводів, яка з’єднує нафтові родовища України
з НПЗ на її території, а також дозволяє здійснювати постачання в країну
російської нафти та її транзит територією України і одержувати від цього
додаткові прибутки. Але в останні роки спостерігається падіння обсягів
транспортування і експорту нафти українськими магістралями. Так протягом
2006 року обсяги транспортування нафти підприємствами магістральних
нафтопроводів зменшились порівняно з 2005 роком на 1 753,0 тис. т. (або
на 4,0 %) і склали 44 945,0 тис. т. При цьому транзитом до країн
Західної Європи (Словаччини, Угорщини, Чехії) протранспортовано на 1
834,0 тис. т. (або на 6,0 %) більше в порівнянні з 2005 роком, а для
потреб України – менше на 3 587,0 тис. т. (або на 23,0 %) [4]. Ці дані
свідчать про те, що сьогодні загальна фактична потужність української
системи нафтопроводів забезпечує Україні дуже важливу роль як країни
транзиту російської нафти до Європи. Однак вихідні потужності
магістралей використовуються сьогодні лише на 55-58,7%. В складних
умовах міжнародних енергетичних відносин Україні необхідно зберегти свій
транзитний потенціал, який має велике значення для подальшого
економічного розвитку країни [1].
J
?????????§?змів регулювання стану ринку в разі недостатнього його
забезпечення ресурсами. Серед зовнішніх проблем, що впливають на стан
ринку, можна назвати такі: 1) існування інвестиційних зобов’язань
приватизації українських НПЗ, не підтверджених гарантованими обсягами
поставки нафти в Україну; 2) наявність ПДВ на нафту, яка постачається з
Російської Федерації (РФ); 3) коливання цін на нафту, що надходить з
Росії, спричинене збільшенням уряду РФ розміру ставок вивізного митного
збору; 4) недостатній рівень корпоративних прав держави, що проявляється
у відсутності механізму впливу на завантаження та обсяги транспортування
нафти нафтопроводами Одеса – Броди та її споживання українськими НПЗ.
Вирішення перерахованих проблем дало б змогу: сформувати більш
стабільний ринок, при чому як за ціновими, так і за ресурсними
параметрами; збільшити обсяги експорту нафтопродуктів; здійснити
технічне та технологічне переоснащення НПЗ; покращити податкові
надходження від діяльності ПЕК; гарантовано забезпечувати споживачів
України необхідними прибутками, а нафтохімічне виробництво – сировиною
[3, С.7-8].
Також, досить важливою залишається проблема енергетичної залежності
України, бо ступінь залежності держави від монопольного імпорту нафти є
неприпустимо великою. Заходи для зменшення цієї залежності мають бути
такі: 1) збільшення власного видобутку нафти; 2) збільшення частки
споживання альтернативного палива та вугілля (власних запасів якого в
Україні достатньо); 3)диверсифікація джерел і шляхів постачання нафти.
Останнім часом в країнах ЄС усе частіше застосовують принцип управління
залежністю (будуючи відносини країн експортерів, транзитерів та
споживачів на взаємовигідній основі), що потребує пошуку взаємних
інтересів і досить складного процесу їх узгодження. В Україні існують
потенційні можливості застосування цього принципу, що пов’язані, в першу
чергу, з її транзитними потужностями. Потенційними країнами-імпортерами
нафти в Україну (крім РФ) слід вважати: Казахстан, Азербайджан,
Туркменістан, Іран, а також Ірак, Саудівську Аравію, Лівію, Алжир.
Більшість з цих країн мають значні експортні можливості, які можуть
задовольнити потреби України, але це буде залежати від транспортних
можливостей, енергетичної дипломатії та фінансових витрат. Потрібно
також враховувати, що основні потоки нафти на сьогодні вже розподілені
між іншими країнами. Тому серед маршрутів транспортування, які діють на
сьогоднішній день, вибір є невеликим і для України проблематичним.
Україна мусить формувати власні транспортні послуги, розвивати різні
коридори перекачування ресурсів.
Отже, диверсифікація постачання нафти безумовно є важливим елементом
політики зменшення енергетичної залежності України. Однак вибір
конкретних шляхів її реалізації є досить складним завданням і потребує
базового обґрунтування з врахуванням економічних, політичних та
технічних факторів. Також слід враховувати те, що без значних
економічних витрат та відповідних організаційних і політичних зусиль
здійснити її неможливо, тому при прийнятті рішення щодо диверсифікації
ці витрати повинні бути співставленні із здобутками, в першу чергу,
економічними [1].
Необхідно також зазначити, що основним інструментом регулювання і
формування ринку нафтопродуктів має бути перш за все законодавча база,
а одним із першочергових завдань – урегулювання цінової, податкової та
ресурсної проблем.
Література:
Імпортно-експортна політика України в енергетичній сфері: стратегічні
пріоритети. .Шевцов А.І, Земляний М.Г., Вербинський В.В., Дорошкевич
А.З., Ряузова Т.В.- Дніпропетровськ.: ДФ НІСД, 2005.- 147 с.
Левченко Г. Вертикальна інтеграція в нафтовій галузі України.//Економіст
– 2005-№5-С.46-51
Шпак О. Ринок нафтопродукті в Україні: проблеми і
перспективи//Економічний часопис- ХХІ.-2002-№11-12-С.7-9
Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter
