Принципи чарівної казки Толкієна

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

Принципи чарівної казки Толкієна ПЛАН

Вступ

1. Біографія Дж.Р.Р.Толкієна

2. Літературна творчість Дж.Р.Р.Толкієна

3. Рання творчість

4. «Гобіт» і «Володар Перстенів»

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Джон Ро?нальд Ру?ел То?лкін (англ. John Ronald Reuel Tolkien; *3 січня,
1892 — †2 вересня, 1973) — видатний англійський письменник,
філолог-медієвіст, класик світової літератури ХХ ст. та один із
фундаторів жанрового різновиду фантастики – фентезі, всесвітню славу
якому приніс роман «Володар Перстенів».

1. Біографія Дж.Р.Р.Толкієна

Дж. Р. Р. Толкієн народився 3 січня 1892 року в місті Блумфонтейн (на
той час столиці Оранжевої Вільної Держави, нині адміністративний центр
Південноафриканської Республіки) у родині банківського службовця,
співробітника «Бенк оф Ефріка» Артура Руела Толкієна (англ. Arthur Reuel
Tolkien; 1857 – 1896) та його дружини Мейбл Толкієн, у дівоцтві Сaффілд
(англ. Mabel Tolkien, nee Suffield; 1870 – 1904). 17 лютого 1894 р. у
подружжя народилася друга і остання дитина – Гiларі Артур Руел Толкієн
(англ. Hilary Arthur Reuel Tolkien; † 1976 р.).

У зв’язку з погіршенням здоров’я, в три роки Дж. Р. Р. Толкієн разом із
меншим братом та матір’ю вирушають до Англії на тривалі гостини до
родичів, однак через рік в Африці від ревматизму помирає батько і родина
залишається жити в Британії. Спершу Толкієни мешкають у Саффілдів у
Бірмінґемі, згодом переїжджають до його передмістя (а зараз складової
міста) Сeргоул-Міллза (англ. Sarehole Mills).

Початкову освіту Дж. Р. Р. Толкієн здобув удома з матір’ю, яка навчила
його читати, писати, малювати, а також основам латини. Водночас Мейбл
Толкієн, шукаючи духовної опори у складному житті, за порадою своєї
зовиці Ґрейс у 1900 р. навертається у католицизм, що, в свою чергу
позбавило і без того небагату мати-одиначку фінансової підтримки батьків
і родичів-баптистів. За чотири роки у Редналі вона помирає від цукрового
діабету, попередньо передавши опіку над дітьми отцю Френсісу Хав’єру
Морґану (англ. Fr. Francis Xavier Morgan) із Бірмінґемської Ораторії.
Дж. Р. Р. Толкієн переїжджає у притулок місіс Фолкнер (англ. Mrs.
Faulkner) для дітей-сиріт до Еджбастона (англ. Edgbaston), району
Бірмінґема.

Із 1900 р. Дж. Р. Р. Толкієн навчається у Школі ім. Короля Едуарда
(англ. King Edward’s School), при цьому в період 1903 – 1904 рр. він з
братом певний час навчається у Школі св. Філіпа (англ. St. Philip’s
Grammar School). Пізніше він навчається в Ексетер-Коледжі у складі
Оксфордського університету, спеціалізуючись на вивченні класичних мов,
однак у 1915 р. отримує диплом із відзнакою за спеціальністю «англійська
філологія».

Під час навчання у Школі ім. Короля Едуарда Дж. Р. Р. Толкієн
знайомиться із Робертом Ґілсоном (англ. Rob Gilson, 1893 — 1916),
Джеффрі Смітом (англ. Geoffrey Smith, 1894 — 1916) та Крістофером
Вайзменом (англ. Christopher Wiseman). Учотирьох вони засновують
неформальне товариство «ЧКБТ» – «Чайний Клуб і Барровіанське товариство»
(англ. Tea Club and Barrovian Society (TCBS)), назване так через те, що
хлопці полюбляли збиратися потайки в бібліотеці школи або сусідньому
універмазі «Берроуз», латинізована назва якого і дала компанії ім’я.
Навіть після закінчення навчання друзі підтримували спілкування аж до
самої війни. Саме на зустрічах «ЧКБТ» Дж. Р. Р. Толкієн приймає рішення
писати поезії.

У 1908 р. Дж. Р. Р. Толкієн знайомиться із сусідкою по пансіонату місіс
Фолкнер, такою ж сиротою, як і він, Едіт Мері Бретт (англ. Edith Mary
Bratt, 1889 – 1971), старшою від нього на три роки. Він у неї швидко
закохується і, що не виключено, унаслідок цього провалює іспит на
стипендію до Оксфордського університету. Наляканий ранніми стосунками та
почуттями Рональда до старшої дівчини, ще й протестантки за
віросповіданням, отець Морґан забороняє хлопцеві спілкуватися з Едіт до
його повноліття. На свій двадцять перший день народження Дж.Р.Р. Толкієн
пише листа до Едіт із проханням вийти за нього заміж, на який та
відповідає, що вже заручилася, бо вважала, що він її забув. Рональд їде
до неї і переконує повернути обручку нареченому. За наполяганням хлопця
вона також навертається у католицизм, після чого вони формально
оголошують про заручини у січні 1913 р., а 22 березня 1916 р. беруть
шлюб у Церкві Пресвятої Непорочної Діви Марії (англ. Saint Mary
Immaculate Church) у м. Ворик (Англія).

По закінченню університету Дж. Р. Р. Толкієн добровільно записується до
лав війська. Його зараховують до складу Ланкаширського стрілецького
полку (англ. Lancashire Fusiliers) у званні молодшого лейтенанта.
Протягом 11 місяців він проходить вишкіл у Кеннок-Чейсі (англ. Cannock
Chase, Стаффордшир), а 4-го червня 1916 р. його переводять до 11-го
батальйону зазначеного полку у складі Британського експедиційного
корпусу.

Під час Битви на Соммі Дж. Р. Р. Толкієн служить офіцером зв’язку. 27-го
жовтня того ж року його шпиталізують із діагнозом: окопна пропасниця
(пароксизмальний рикетсіоз), яка протягом наступних двох років даватиме
рецидиви і постійно вимагатиме лікування. Решту війни Рональд проводить
у тилу, в Англії, переїжджаючи із гарнізону до гарнізону та займаючись
штабною роботою. Саме в цей час він починає працювати над міфологією та
історією вимріяного в думках світу, що пізніше перетвориться на всесвіт,
у котрому відбуваються події роману «Володар Перстенів». 16 листопада
1917 р. Едіт народжує первістка – Джона Френсіса Руела (англ. John
Francis Reuel, пом. 2003 р.).

Із війська Дж. Р. Р. Толкієн демобілізується у званні лейтенанта.

Війна залишила помітний відбиток на свідомості письменника. Під час неї
він утратив двох друзів із «ЧКБТ»: Р. Ґілсона та Дж. Сміта. І в
подальшому під час складного процесу написання «Володаря Перстенів» Дж.
Р. Р. Толкієн тяжко, депресивно переживатиме період Другої Світової
війни.

Одразу по війні Дж. Р. Р. Толкієна запрошують до участі в створенні
новітнього словника англійської мови, який згодом стане відомим як
«Оксфордський словник англійської мови» (англ. Oxford English
Dictionary, 1928). У його обов’язки входить вивчення етимології та
історії слів германського походження, що починаються на букву W.
Водночас він підробляє приватними уроками англійської мови.

У 1920 р. Дж. Р. Р. Толкієна запрошують на посаду старшого лектора з
англійської мови у Лідському університеті. Саме тут майбутній автор
«Володаря Перстенів» здобуде репутацію провідного англіста свого часу.
Уже за два роки він видасть «Словник середньоанглійської мови», а після
приїзду ще одного крупного спеціаліста у галузі Еріка Ґордона вони вже
вдвох оприлюднюють нову редакцію відомого тексту із циклу Артурівських
легенд – «Сер Ґaвейн і Зелений Лицар» (англ. Sir Gawain and the Green
Knight). У 32 роки Дж. Р. Р. Толкієн стає наймолодшим на той час
професором в історії свого університету. Загалом у Лідсі Толкієни
прожили чотири роки. За період його роботи тут, у письменника народилося
ще двоє дітей: Майкл (англ. Michael Hilary Reuel, 22 жовтня 1920 – 27
лютого 1984) та Крістофер (англ. Christopher John Reuel, нар. 21
листопада 1924 р.).

Восени 1925 р. Дж. Р. Р. Толкієна обирають професором староанглійської
мови в рідному Оксфорді, і він залюбки туди повертається. Працює спершу
на посаді професора у Пембрук-Коледжі, а з 1945 р. – у Мертон-Коледжі на
посаді професора англійської мови і літератури. У 1936 р. Дж. Р. Р.
Толкієн виголошує публічну лекцію «„Беофульф”: чудовиська і критики»
(англ. Beowulf: The Monsters and the Critics), яка справила
беззаперечний вплив на всю традицію вивчення середньовічної епічної
літератури.

В Оксфорді ж поет і письменник входить до лав неформального
професорського літературного клубу «Інклінґи», де остаточно здружується
з іще одним майбутнім відомим письменником, своїм колегою Клайвом
Стейплзом Льюїсом, спілкування з яким розпочалося ще з часів іншого
неформального об’єднання – клубу декламаторів ісландських саг
«Коулбайтер» (англ. Coalbiter, досл. «Вуглежер»). Зокрема, Дж. Р. Р.
Толкієн відіграв першочергову роль у наверненні К.С. Льюїса до релігії і
подальшому перетворенні останнього на християнського апологета.
Щоправда, у старшому віці їхня дружба помітно ослабла, що було викликане
як зверненням симпатій Дж. Р. Р. Толкієна до ще одного «інклінґа» –
письменника Чарльза Вільямса, так і перемінами в житті самого К.С.
Льюїса: шлюбі та значній публічності життя.

У 1959 р. Дж. Р. Р. Толкієн виходить на пенсію. Комерційний успіх його
книг забезпечив його родині заможне життя. Свідченням суспільного і
загальнонаціонального визнання письменника став Орден Британської
імперії, який йому вручила королева Єлизавета ІІ 28 березня 1972 р. під
час прийому в Букінгемському палаці. Однак щораз сильніша увага
громадськості до Толкієнівських сюжетів та творів, а також до його
особистого життя змусили подружжя переїхати на південне узбережжя, під
м. Борнмут (Дорсет, Англія). 29 листопада 1971 р. Едіт Толкієн померла у
віці 82-ох років, її поховали на оксфордському Вулверкотському цвинтарі
(англ. Wolvercote Cemetary), а на надгробку, за особистим розпорядженням
чоловіка, вигравіювали ім’я Лутієн (Luthien) – героїні Толкієнівського
епосу, із котрою її все життя ототожнював. 2 вересня 1973 р.,
перебуваючи в гостях у борнмутських друзів, подружжя лікарів Толгерстів
(англ. Tolhurst), (сам письменник на той час встиг повернутися до
Оксфорда), Джон Рональд Руел Толкієн помер, не переживши наслідків
кровоточивої виразки шлунка. Похований він поруч із дружиною.

2. Літературна творчість Дж.Р.Р.Толкієна

Перші літературні (власне, поетичні) спроби Дж. Р. Р. Толкієна датуються
початком 1910-их рр. під час його «членства» у «Чайному клубі…»,
учасники якого всіляко заохочували прояви індивідуальної творчості. За
словами біографа Г. Карпентера, непрямий вплив на майбутнього
письменника могли справити викладачі англійської літератури у Школі ім.
Короля Едуарда Джордж Бруертон (англ. George Brewerton) та
Р. В. Рейнольдз (англ. R. W. Reynolds), які намагалися прищепити своїм
учням любов до поезії. Опосередковано на рішення Дж. Р. Р. Толкієна
зайнятися віршуванням також уплинула постановка п’єси Джеймса Баррі
«Пітер Пен», яку він побачив у квітні 1910 р., а також творчість
католицького поета-містика Френсіса Томпсона (англ. Francis Thompson).

Згодом із усіх попередніх та наступних літературних впливів
кристалізувався певний корпус текстів, естетика яких стала каркасом
власного міфотворення письменника.

Витоки багатьох Толкієнівських сюжетних ліній та образів ховаються в
германо-скандинавській епічній літературі та англо-саксонській книжній,
поетичній традиції. Зокрема, осібно слід виділити англо-саксонський епос
«Беовульф», скандинавські Старшу (віршовану) та Молодшу (прозову) Едди,
«Пісню про Нібелунґів», а також низку давньоісландських саг.

Дж. Р. Р. Толкієн особисто визнавав вплив античної літератури (Гомера,
Софокла тощо), карело-фінського епосу «Калевала», кельтської (валійської
та шотландської) народної демонології та легенд.

Біографи письменника також відзначають вплив філософських та історичних
творів античних авторів, зокрема Боецієвої «Розради філософією» в
перекладі короля Вессексу Альфреда Великого (бл. 849 — бл. 900), писань
Вергілія і Тацита.

Одним із найбільш серйозних вражень Дж. Р. Р. Толкієна стала творчість
члена Товариства виставки мистецтв і ремесел (англ. Arts and Crafts
Exhibition Society), ерудита і всебічно обдарованого митця Вільяма
Морріса (англ. William Morris, 1834 — 1896). Майбутній творець «Володаря
Перстенів» наслідував фантастичну, стилізовану під раннє середньовіччя,
поетику його романів та поем. Поряд із цим іменем також необхідно
згадати роман старшого колеги Дж. Р. Р. Толкієна в галузі медієвістики і
такого самого шанувальника епічної традиції європейської Півночі Еріка
Рюкера Еддісона (англ. Eric Ruecker Eddison, 1882 — 1945), чий роман
«Змій-уроборос» (The Worm Ouroboros, 1922) нині вважається одним з
найперших яскравих зразків раннього епічного фентезі.

Дитяча чарівна казка нині забутого письменника Едварда Вайк-Сміта (англ.
Edward Wyke-Smith, 1871-1935) «Дивовижний край снерґів» (Marvellous Land
of Snergs, 1927) послугувала беззаперечним джерелом натхнення під час
створення Дж. Р. Р. Толкієном образу народу гобітів.

Починаючи з Едварда М’юїра, літературні критики віднаходили у Дж.
Р. Р. Толкієна численні ремінісценції романів англійського
пригодницького автора Генрі Райдера Гаґарда (зокрема, «Вона») та
історичних книг Семюела Разерфорда Крокетта (дивись його роман «Чорний
Даґлас»).

3. Рання творчість

0

>

@

B

V

d

B

; лишався маловідомим літератором, чиї поезії з’являлися або в
профільних філологічних журналах, або у випадкових публікаціях. Однак
уже у воєнні роки (після Битви на Соммі) він займався конструюванням
вторинного чарівного світу і писав історії про нього. Чи не першим
поштовхом до індивідуальної міфотворчості став малозрозумілий рядок із
поезії «Христос» (Crist II) ченця Кюнефульфа: «Eala Earendel, engla
beorhtast, // ofer middangeard monnum sended» («Слався, Еаренделе,
найясніший із янголів, // над середні землі посланий людям»). Пізніше
Дж. Р. Р. Толкієн пригадував:

“Я дивним чином схвилювався, нібито ці рядки потурбували вві сні щось,
що тривалий час снило в моїй душі. За цими словами ховалися далечінь,
дивина і краса, які (коли це дано збагнути моєму розумові) були
недосяжно давніші від староанглійської мови».

Намагаючись зрозуміти (шляхом творчого осяяння), що можуть значити дані
слова, Дж. Р. Р. Толкієн почав вимислювати світ для цього «Еарендела»,
результатом чого став корпус авторських міфів, уперше оприлюднених у
«Книгах утрачених переказів» у 1983 — 1984 рр., а дві найвизначніші
сюжетні лінії (про Берена та Лутієн і Туріна Турамбара) розвинулися у
цілком незалежні поеми, надруковані у «Піснях Белеріанду» (1985).
Остання, до речі, за сприянням сина письменника К. Дж. Р. Толкієна, була
зрештою ще й утілена у прозі — у книзі «Діти Гуріна» (2007).

Уся сукупність легенд та міфів про вигаданий світ Середзем’я за життя
Дж. Р. Р. Толкієна так ніколи оприлюднена і не була. Видавці ні до, ні
після успіху «Гобіта» не наважувалися їх видавати, побоюючись
незвичності жанру, обраного автором. Останній планував зробити із них
додаток до «Володаря Перстенів», котрий мав би бути надрукований разом
із романом, проте і на цей крок (з ринкових та загальноекономічних
міркувань) видавництва не пішли. В останні роки життя Дж. Р. Р. Толкієн
захопився суттєвим перекроюванням легенд, складених раніше, тому до
послідовного, цілісного вигляду їх так і не довів. Уперше світ їх
побачив за редакцією К. Дж. Р. Толкієна під назвою «Сильмариліон» у
1977 р., а згодом — у вигляді різноманітних чернеткових записів із
розлогими коментарями того самого К. Дж. Р. Толкієна — у перших 5-ти
(ранні версії) і 10-му та 11-му томах (пізні версії) «Історії
Середзем’я».

Крім творів, пов’язаних із вторинним світом майбутніх «Гобіта» та
«Володаря Перстенів», Дж. Р. Р. Толкієн писав різноманітні історії для
своїх дітей, зокрема «Листи від Різдвяного Діда», «Містер Блісс»,
«Роверандом», «Коваль із Великого Вуттона» та «Фермера Джайлса з Хему»,
переважна більшість яких була вперше оприлюднена лише після
феноменального успіху «Володаря Перстенів», коли саме ім’я автора було
запорукою фінансової вигоди від видання.

4. «Гобіт» і «Володар Перстенів»

Досить несподіваний зсув у творчості від епічних історій про світ
Середзем’я до того, що згодом стало дитячою чарівною казкою «Гобіт», за
свідченнями самого Дж. Р. Р. Толкієна, відбувся спонтанно і несподівано.
Під час перевірки студентських контрольних робіт йому трапився не
зрозуміло чому залишений чистим аркуш, на котрому письменник вивів
слова: «У норі під землею жив собі гобіт». Потім письменник пояснював,
що «не знав і не знаю, чому [я це зробив]».

Книга була написана між 1930-им і 1935-им рр. і спочатку читалася дітям.
У 1936 р. про її існування дізнався агент лондонського видавництва
«Джордж Аллен енд Анвін» Сьюзан Деґналл (англ. Susan Dagnall). Книгу
схвально зустріли читачі, і видавець замовив Дж. Р. Р. Толкієну
продовження історії про пана Більбо Торбина. Про процес написання
роману, який затягнувся більш ніж на десять років, сам автор писав
наступне:

“Ця оповідь зростала по ходу її розгортання, поки не перетворилася на
історію Великої війни за Перстень і не стала включати чимало епізодів
давнішої історії, що їй передувала. Заохочений проханнями читачів,
котрих цікавили гобіти та їхні пригоди, я повернувся по великій паузі і
спробі довести до завершення власний легендаріум до продовження. Однак
розповідь неминуче тягнуло до старішого світу, поки вона не
перетворилася на, так би мовити, історію, що мала кінець перед тим, як
з’явилися її початок та середина.”

І без того популярний, роман злетів до статусу культового під час
молодіжного руху гіпі середини 60-их рр. ХХ ст. Цьому, безперечно,
посприяло піратське (а тому дешеве) видання роману американським
видавництвом «Ейс букс» (англ. Ace Books) 1965-го р.

Біографи письменника цитують неназвану американську газету, чим досить
точно характеризують настрої читачів Дж. Р. Р. Толкієна:

“У Єльському університеті трилогія розпродається швидше, ніж „Володар
мух” Вільяма Ґолдінґа на піку своєї популярності. У Гарварді вона
випереджає «Над прірвою у житі» Дж. Д. Селінджера”

За життя письменник більше не надрукував жодного твору, пов’язаного із
вигаданим світом Середзем’я, якщо не рахувати книжечки дитячих віршів
«Пригоди Тома Бомбадила» (1962), чиї персонажі існували ще до появи
«Володаря Перстенів» і були включені в нього з цілком інших на те
причин. Тому поява у 1977 р. «Сильмариліону», збірки квазілегенд із
ранньої історії всесвіту «Гобіта» та названого вище роману,
скомпільованої сином Дж. Р. Р. Толкієна Крістофером та майбутнім
популярним фентезійним письменником Ґаєм Кевріелом Кеєм, укотре посилила
інтерес до Толкієнівської творчості. Ґрунтовну характеристику трьом
основним творам, на яких базується сучасне зацікавлення автором, дав
російський літературознавець Володимир Гаков: «Усе разом є складним і
водночас надзвичайно органічним злиттям багатьох жанрів:
філософсько-фантастичного епосу («Іліада» й «Одіссея» фантастичної
літератури), який охоплює всю світобудову, космологію й історію; сюжетно
насиченого пригодницького «роману пошуку» (the quest novel) і
запозиченого в міфології «подорожі-кільця»; алегоричної притчі про
розтліваючу природу Влади та місце індивідууму в Історії; з любов’ю та
професійним знанням створеного фантастичного світу — Середзем’я (the
Middle-earth), населеного як людьми, так і різними міфологічними
істотами: ґоблінами, гобітами, ельфами тощо; оригінальною «лінгвістичною
фантазією», яка не знає собі рівних із часів Л. Керролла; ескапістським
фентезі, що містить потужний релігійно-моральний заряд; квазіісторичних
хронік, які охоплюють період у десятки сторіч та стосуються доль сотень
персонажів; своєрідної «консервативної утопії»; містичного Апокаліпсису,
що розуміється в канонічному християнстві (як кінець старого світу та
ява світу нового); фольклорної казки, яка використовує мотиви
скандинавської, англо-саксонської та інших міфологій […] Надзвичайна
насиченість епосу Толкієна темами, сюжетами, міфологічними та
символічними нашаруваннями та алегоріями не випадково призвела до
«повальної» зацікавленості його творчістю як із боку
філологів-літературознавців, так і широкого кола читачів. Наукова
«Толкієніана» в англо-американському літературознавстві сама по собі є
безпрецедентним феноменом”.

Висновки

Зі сказаного можна зробити наступні висновки:

На життя Толкієн заробляв науковою та викладацькою діяльністю. Втім,
його письменницька творчість – глибоко органічне явище. Лінгвістичні
захоплення Толкієна потребували застосування. А ще, після прочитання
«Калевали», у Джона Толкієна з’явилася мрія – створити в Англії не менш
величний міф. Так поступово відшліфовувався «Сільмариліон», заснований
на кельтській, скандинавській, німецькій міфологіях і фантазіях самого
Толкієна. Зрештою, у письменника були спраглі до казок діти – отож
Толкієн написав «Гобіта».

Видання «Гобіта» у 1938 році сталося лише тому, що рукопис випадково
потрапив до рук однієї студентки, яка й порекомендувала його директорові
видавництва Стенлі Анвінові. Найвідоміший твір Толкієна, «Володар
кілець», писався 17 років і взагалі з’явився на світ лише через
наполегливість видавців.Беззаперечно, Середзем’я, яке виплекав Толкієн у
своїх творах, є одним із найкращих витворів людської фантазії.
Незбагненно лише те, що цей абсолютно антихристиянський світ створив
ревний католик. Тут немає храмів, святих писань, обрядів, а єдина
присутня форма «молитви» – звернення слабкої істоти до сильної. Хоча – і
це є найбільшою дивовижею – сам Толкієн свою міфологію вважав…
католицьким твором. І справді, якщо копати глибше, помітимо, що Фродо
схожий на Христа, Галадріель – на Діву Марію, Гендальф – на
ветхозавітного пророка, А от Моргот – справжнісінький Сатана. Та й самі
твори Толкієна є розповіддю не тільки про боротьбу добра зі злом, а й
про жертву, спокусу, глибоку віру і благодать.

Фентезі Толкієна, вкрай несподіване літературне явище другої половини ХХ
сторіччя, унаслідувала цілу низку ознак фольклорної чарівної казки.
Відсутність у Толкієна будь-якої темпоральної конкретики з погляду
емпіричного часу, конструювання Середзем’я за романтичним принципом
двосвіття, відсутність у топосі Середзем’я міметичного, реалістичного
начала, що збігається з простором слухача / читача, облігаторні
протагоніст, антагоніст та медіатори, типові для фольклорної чарівної
казки елементи сюжету, сюжетотвірний характер мотиву дороги свідчать про
те, що фентезі Толкієна успадкувала від фольклорної чарівної казки
типовий для останньої поганський світообраз. Однак диференційні ознаки
змушують нас не поспішати з висновками. Нечіткість поділу на „добрий” і
„злий” іншосвіти в Середзем’ї, їх ситуативне розташування є ознаками
того, що світи Толкієна здатні змінюватися. У Толкієна етика не
топографічна, їй іманентна характерна для християнської картини світу
динаміка. А це зумовлює особливості системи персонажів та сюжету фентезі
Толкієна.

Щодо системи персонажів це визначає поділ, класифікацію образів. На
відміну від фольклорної казки, в якій доступ в іншосвіт має виключно
головний герой, у фентезі Толкієна доступ в іншосвіт мають усі
персонажі; бажають вони вступати в іншосвіт чи ні – це питання власного
вибору. Як і в християнстві, де випробовування пропонується кожному,
іншосвіт фентезі теж відкритий, все пропонується всім в однаковій мірі.
Відтак, можна стверджувати, що, на противагу фольклорній казці, у
фентезі відсутні будь-які онтологічні упередження, тут немає ніякої
дискримінації, тут все надано всім, але кожний, саме тому, що він більш
незалежний, ніж у фольклорній казці, є менш детермінованим у власних
вчинках. На відміну від традиційного квесту чарівної казки, квест
головного героя у фентезі передбачає мандри у власній душі у пошуках
власної ідентичності, зростання героя фентезі має духовний характер.
Отже, на відміну від фольклорної казки, що ґрунтується на світовій
картині поганства, фентезі Толкієна наділене дуалістичним характером:
там поєднуються два світообрази.

Фентезі Толкієна притамманні ознаки як поганської, так і християнської
традицій, які виявляються на рівні хронотопу, композиції, сюжету та на
рівні системи персонажів. Ознаки хронотопу фентезі Толкієна, зокрема
топосу, виявляють тісний зв’язок з особливостями композиції, сюжету та
системи образів.

Список використаної літератури

Зонова С. В. Псевдонимы Дж. Р. Р. Толкина // Палантир. — 2007. — № 52
(январь). — С. 34 — 38.

Кошелев С.Л. Жанровая природа „Повелителя колец” Дж.Р.Р. Толкина //
Проблемы метода и жанра в зарубежной литературе. – 1981. – Вып. 6. –
С.81-96.

Кошелев С.Л. Философская фантастика в современной английской литературе
(романы Дж.Р.Р. Толкина, У. Голдинга, К. Уилсона 50 – 60-х годов) /
Моск. гос. ун-т. – М., 1983. – 16 с.

Лихачев Д.С. Внутренний мир художественного произведения // Белокурова
С.П. Словарь литературоведческих терминов. – СПб.: Паритет, 2006. –
C.232-251.

Толкієн Дж. Р. Р. Володар Перснів: Трилогія / З англійської переказав
Мокровольський О.М. — Ч. 1: Перстень із Мордору. – К.: Видавництво
«Школа», 2002. – 398 с.: іл. – (Золота бібліотека).

Толкієн Дж. Р. Р. Володар Перснів: Трилогія / З англійської переказав
Мокровольський О.М. — Ч. 2: Дві твердині. – К.: Видавництво «Школа»,
2002. – 271 с.: іл. – (Золота бібліотека).

Толкієн Дж. Р. Р. Володар Перснів: Трилогія / З англійської переказав
Мокровольський О.М. — Ч. 3: Повернення короля. – К.: Видавництво
«Школа», 2002. – 270 с.: іл. – (Золота бібліотека).

Толкієн Дж. Р. Р. Гобіт (фрагменти) / Пер. з англ. Ганни Хомечко //
Альманах Перекладацької Майстерні 2000-2001. Т. 1. – Дрогобич: Коло,
2002. – С. 27-48.

Толкієн Дж. Р. Р. Гобіт, або Мандрівка за Імлисті гори: Повість-казка:
Переклад з англійської О.М.Мокровольський. – К.: Видавництво «Школа»,
2002. – 348 с.

Толкієн, Дж. Р. Р. Володар Перстенів / Перекл. з англ. О.Фешовець. –
Львів: Астролябія, 2006. – 1088 с.

Чарівні казки. – Донецьк: Донеччина, 2002. – 512 с.

PAGE

PAGE 13

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *