Підприємницька діяльність українських бізнесменів на початку ХХ ст. (реферат)

HYPERLINK «http://www.ukrreferat.com/» www.ukrreferat.com – лідер
серед рефератних сайтів України!

РЕФЕРАТ

на тему:

“Підприємницька діяльність українських бізнесменів

на початку ХХ ст.”

ПЛАН

Вступ

1. Умови та особливості підприємницької діяльності на початку ХХ ст. в
Україні

2. Виникнення великих вітчизняних підприємницьких утворень після
економічної кризи на початку ХХ ст.

3. Українське купецтво в першій половині ХХ ст.

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

У сучасному світі підприємництво та приватний бізнес стали основними
формами економічної діяльності громадян і Україна не є тут винятком. Але
підприємницька діяльність має давне коріння. Розглянемо особливості
підприємницької діяльності українських бізнесменів на початку ХХ ст.

Актуальність наукового дослідження історії підприємництва в Україні,
сфер і напрямків його діяльності, комерційних традицій зумовлюється
цілим рядом причин. Досвід світової цивілізації наочно свідчить, що без
вільної ринкової економіки, без самодіяльного виробника і
підприємницької ініціативи ніяке процвітання держави неможливе.

Комуністична пропаганда чимало зробила, щоб закріпити стереотип
капіталіста-визискувача, а деякі непривабливі сторони сучасного бізнесу
ще більше обтяжують це не зовсім правильне уявлення про купців і
підприємництво. Тому одним із важливих завдань сучасної історичної науки
є висвітлення справжніх рис українського підприємницького класу, кращі
представники якого, такі, як Терещенки, Ханенки, Симиренки, Харитоненки,
Яхненки, мали і гострий розум, і відчуття ринкової кон’юнктури, і, що
головне, чудово усвідомлювали зв’язок між особистим добробутом і
громадськими інтересами.

Поняття “підприємець”, “капіталіст”, “буржуа” є соціальними синонімами,
але в історико-онтологічному розумінні цю тотожність можна застосовувати
лише умовно. В. Даль так визначив ці поняття: підприємець — це той, хто
організовує, здійснює щось; капіталіст — багач, що має багато грошей, а
буржуазія — середній стан, торговельно-ремісничий люд взагалі.

1. Умови та особливості підприємницької діяльності

на початку ХХ ст. в Україні

Західна Україна до 30-х років ХХ ст. розвивалася в контексті
західноєвропейської економічної традиції з її орієнтацією на
індивідуалізм. Важливий вплив на розвиток підприємницької ініціативи мав
інститут церкви, а саме її протестантська й католицька гілки, які
ідеологічно сприяли її проявам. При цьому титульна нація практично була
позбавлена можливості розвивати власний бізнес, задовольняючись
кустарним виробництвом предметів побуту й повсякденного вжитку,
ремісництвом й дрібною торгівлею на базарах.

Середнє Подніпров’я та схід України після їхнього прилучення до
Російської імперії розвивалися в контексті російської економічної
традиції, що спиралася на візантійський обряд й підпорядкування бізнесу
державі. Православ’я, на відміну від західного християнства, не сприяло
проявам приватної економічної ініціативи, оскільки спиралося і
пропагувало колективістські цінності. Це позначилося на рівні розвитку
підприємництва серед населення цих територій, а також на формуванні й
прояви відповідних поведінкових установок, зокрема таких, як пасивність,
утриманство, патріархальний колективізм, замкнутість, примітивні
уявлення про зрівняльну справедливість, несприйняття майнової
диференціації та конкуренції, ненависть до багатих, особливо в своєму
середовищі.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в українських містах активно починає
розвиватися дрібний і середній бізнес. Але участь українців в цьому
процесі в різних частинах України була різною. В межах Австро-Угорської
імперії підприємництво і бізнес й надалі зосереджувалися в руках
поляків, євреїв й угорців та німців (для Закарпаття), тоді як в межах
Російської імперії українці змогли посісти чільне місце в отриманні та
розподілі прибутків від підприємництва. Зокрема це проявилося й у
традиціях українського меценатства. Але ставлення простолюдинів до осіб,
що володіють значним капіталом, залишалося й надалі переважно негативним
на усій українській етнічній території.

Поява значної кількості акціонерних товариств у найважливіших галузях
промисловості України свідчила про те, що розпочався новий етап
становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою
кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української
промисловості стало важливою умовою для створення тут монополій.

2. Виникнення великих вітчизняних підприємницьких утворень після
економічної кризи на початку ХХ ст.

Переломним моментом процесу зростаючої концентрації виробництва була
економічна криза 1900—1903 pp. Вона безпосередньо призвела до краху
сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих
монополістичних об’єднань. За концентрацією виробництва в основних
галузях промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії.
Так, у 1901 p. на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було
зосереджено 96 % усіх робітників металургії Півдня України. На кожному з
них працювало понад 1 тис. робітників, які виплавляли 87 % чавуну в
цьому регіоні. Високий рівень концентрації був характерний також для
вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з
26 діючих у цій галузі) у 1912 p. становила 95,4 % видобутку всіх
акціонерних товариств і понад 70 % видобутку вугілля в Донбасі. Важливим
фактором у монополізації промисловості України в цілому і вугільної
зокрема була організація в 1904 p. синдикату «Продвугілля», який
об’єднав майже весь видобуток і продаж кам’яного вугілля в Донбасі. Це
був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До нього входило 18
великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких зосереджували
майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі.

Напередодні першої світової війни на підприємствах «Продвугілля»
працювало 64 тис. робітників. У 1902 p. в Україні засновано найбільший у
металургії синдикат «Продамет». Його мета — торгівля виробами заводів
цього об’єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед
яких були Південно-російське Дніпровське металургійне товариство
«Провідане» та ін. На початок 1908р. «Продамет» зосередив у своїх руках
дві третини всього виробництва заліза і сталі Південної України. Син 485
дикат продавав залізо різного гатунку, балки, рейки, бандажі, осі в
імперії Романових.

У харчовій промисловості найбільшим був синдикат цукрозаводчиків,
заснований у 1887 p., бюро якого знаходилося в Києві. Найвпливовіша роль
у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Браницьким, Береденкам,
Хряковим. Спочатку синдикат об’єднував 78 %, а в 1892—1893 pp. — 91 %
усіх цукрових заводів України. Основним його завданням було регулювання
цін на цукор і забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку
на внутрішньому ринку. Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153
цукрових заводи, які виробляли 23,9 млн пудів цукру. Як і в перші роки
існування цукрового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру на
внутрішньому ринку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за
кордон, вони штучно підтримували високі ціни на нього в Російській
імперії. Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного
господарства.

f

x

Ae

o

o

???????¤?¤?$??????Напередодні першої світової війни в Україні вже не
було жодної важливої галузі промисловості, в якій тією чи іншою мірою
виробництво не було б монополізовано. Якщо в 1901 p. працювало лише 17
підприємств, на кожному з яких було зайнято понад 1 тис. робітників, то
в 1913 p. їх налічувалося вже 42. У 1900 p. 5 великих металургійних
заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні, забезпечивши понад 25 %
його загальноімперського виробництва. В 1913 p. на ці самі підприємства
припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 % виробництва
його у Росії в цілому.

Усі монополістичні об’єднання, що діяли в Україні, з самого початку мали
не регіональне, а загальноімперське значення. Високий рівень
концентрації виробництва не суперечив існуванню великої кількості
невеликих підприємств, які, застосовуючи рутинну техніку, виробляли
мізерні обсяги продукції.

3. Українське купецтво в першій половині ХХ ст.

Проте наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. чисельність купецтва вже не
була у прямому взаємозв’язку зі ступенем промислового чи торговельного
розвитку країни. На цей час купецька корпоративна організація
об’єднувала лише порівняно невеликий прошарок маєтних людей, багато з
яких взагалі не були зв’язані з підприємництвом. У цьому стані
залишались представники родин, що традиційно, протягом ряду поколінь,
носили купецькі звання, та ті, хто шляхом приписки до купецтва, до цього
міського середнього розряду, здобував можливість зменшити
адміністративні утиски.

Набуває поширення і придбання купецьких станових свідоцтв для “звання”,
що зумовлювалось соціальною психологією тогочасних заможних верств, яка
формувалася в умовах ієрархічного суспільства. Чисельність таких
“умовних купців” була досить значною, особливо в другій гільдії.
Зокрема, це стосувалось обмежених у правах представників єврейської
національності.

Історія українського купецтва приховує у собі багато цікавого і ще до
кінця не пізнаного. У жодній державі підприємництво не зазнавало таких
труднощів, як в Російській імперії, особливо у радянський період її
історії. Ототожнене з капіталістичною експлуатацією, антигромадянськими
проявами “приватновласницьких пережитків”, воно вважалося віджилим
елементом господарського устрою, що підлягав обов’язковому знищенню.
Проте досвід соціалістичного будівництва в СРСР свідчив якраз про
зворотне — про невмирущість завжди притаманної людині жаги до
самостійного економічного творення. Реальне життя радянського
суспільства показало, що, не зважаючи на пряму фізичну ліквідацію
представників підприємницького класу та інші засоби придушення будь-яких
проявів підприємницької ініціативи, весь післяжовтневий період
вітчизняної історії відзначений існуванням специфічних, сурогатних,
потворних, але все ж не менш підприємницьких у своїй основі зразків
економічної поведінки.

Ці нетипові для доби соціалізму зразки економічної поведінки можна
відшукати не лише у роки непу, але й у тіньовій економіці застійного
періоду, у здійснюваних в радянські часи економічних експериментах, де
просто неможливо було обійтися без новаторства та підприємницької жилки.
Навіть у сувору сталінську добу режиму не вдалося повністю покінчити з
дрібним ремеслом і торгівлею, що на мікрорівні теж було зразком
приватнопідприємницької діяльності у жорстких рамках тоталітарного
режиму.

Після революції 1917 р. в Росії й приходу більшовицької влади розвиток
підприємництва на тій території України, що входила до складу Російської
імперії, практично призупинився. Це саме стосується і західноукраїнських
земель після їхнього входження до складу СРСР і радянської України. При
цьому підприємницькі цінності й підприємництво як таке були піддані
жорстокому викоріненню, а осіб, які підпільно пробували себе в цій
діяльності зневажливо називали спекулянтами. Радянська державна
пропагандистська машина за 70 років свого існування змогла сформувати у
громадян стійке зневажливе ставлення до торгівлі й усього, що пов’язано
з отриманням індивідуального прибутку. Здатність до підприємництва поряд
з такими складовими економічної поведінки особи як наснага до праці,
ставлення до приватної власності, управлінська поведінка, зазнали
найбільш негативної трансформації.

Висновок

Отже, важливий вплив на розвиток підприємницької ініціативи мав
інститут церкви, а саме її протестантська й католицька гілки, які
ідеологічно сприяли її проявам. При цьому українці західних регіонів
практично були позбавлені можливості розвивати власний бізнес,
задовольняючись кустарним виробництвом предметів побуту й повсякденного
вжитку, ремісництвом й дрібною торгівлею на базарах.

Середнє Подніпров’я та схід України після їхнього прилучення до
Російської імперії розвивалися в контексті російської економічної
традиції, що спиралася на візантійський обряд й підпорядкування бізнесу
державі. Православ’я, на відміну від західного християнства, не сприяло
проявам приватної економічної ініціативи, оскільки спиралося і
пропагувало колективістські цінності. Це позначилося на рівні розвитку
підприємництва серед населення цих територій, а також на формуванні й
прояви відповідних поведінкових установок, зокрема таких, як пасивність,
утриманство, патріархальний колективізм, замкнутість, примітивні
уявлення про зрівняльну справедливість, несприйняття майнової
диференціації та конкуренції, ненависть до багатих, особливо в своєму
середовищі.

У кінці ХІХ – на початку ХХ ст. в українських містах активно починає
розвиватися дрібний і середній бізнес. Але участь українців в цьому
процесі в різних частинах України була різною. В межах Австро-Угорської
імперії підприємництво і бізнес й надалі зосереджувалися в руках
поляків, євреїв й угорців та німців (для Закарпаття), тоді як в межах
Російської імперії українці змогли посісти чільне місце в отриманні та
розподілі прибутків від підприємництва.

Список використаної літератури

Ніколаєва Т.М. Вища школа під опікою торгово-промислового класу України
(друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) // Вісник Донецького національного
університету. – Історія. – Вип. 1. – 2005. – С. 40–52.

Ніколаєва Т.М. Вплив підприємців на розвиток інфраструктури міських
центрів України в останній третині ХІХ – на початку ХХ ст. // Проблеми
історії України ХІХ – початку ХХ ст.: Вип. VІІI. – К.: Ін-т історії
України НАН України, 2004. – C. 186–202.

Ніколаєва Т.М. Розвиток підприємництв в Україні у другій половині ХІХ –
на початку ХХ ст. // Історія України: маловідомі імена, події, факти:
Зб. наук. праць. – Вип. 29. – К.: Ін-т історії України, 2004. – С.
75–89.

Ніколаєва Т.М. Роль підприємців України в розвитку професійної освіти
(остання третина ХІХ – початок ХХ ст.) // Український історичний журнал.
– 2005. — № 1. – С. 82–96.

Пайовик Б. Д., Матисякевич 3. М., Матейко Р. М. Економічна історія
України і, світу: Підручник/ За ред. Б. Д. Лановика. — К.: Вікар, 2003.
— 737 с

PAGE

PAGE 4

Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *