.

Педагогічна діяльність В.О.Сухомлинського і А.С.Макаренка (реферат)

Язык: украинский
Формат: реферат
Тип документа: Word Doc
109 2768
Скачать документ

HYPERLINK “http://www.ukrreferat.com/” www.ukrreferat.com –
рефератний сайт №1 в Україні!

Реферати, контрольні роботи, курсові та дипломні роботи з 70-ти
напрямків. БЕЗКОШТОВНО!

РЕФЕРАТ

зі вступу до спеціальності

на тему:

“Педагогічна діяльність

В.О.Сухомлинського і А.С.Макаренка”

Вступ

В.О.Сухомлинський та А.С.Макарено – провідні світові педагоги, які
заклали багато новаторського і зразкового у педагогічну діяльність.

Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати
організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному
розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що
“педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того,
наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби впливу”.

А.С.Макаренко увійшов у класику сучасної педагогіки як новатор
інтенсивної педагогіки, один із засновників теорії та методики
колективного виховання. Найліпший шлях до виховання вбачав у створенні
таких умов, коли вихованці є водночас і вихователями, тому виховував
через життя, роботу, прагнення колективу. Наполягаючи на необхідності
авторитетності, високої культури, працездатності вчителів, був проти
надмірності виховательського персоналу, яка сковує можливості участі
самих учнів у виховному процесі, тобто не дає їм змоги бути не тільки
об’єктом, але й суб’єктом виховання.

1. Антон Макаренко як новатор інтенсивної педагогіки

Макаренко залишив багату педагогічну спадщину — понад 150 творів
(романи, повісті, оповідання, п’єси, сценарії, науково-публіцистичні
статті). Свій досвід і педагогічні погляди виклав у творах: «Марш 30-го
року» (1932), «Педагогічна поема» (1933-1935), «Прапори на баштах»
(1938), «Книга для батьків», «Методи виховання» (1937) та ін.

Найкращий шлях до виховання вбачав у створенні таких умов, коли
вихованці є водночас і вихователями, тому виховував через життя, роботу,
прагнення колективу. Наполягаючи на необхідності авторитетності, високої
культури, працездатності вчителів, був проти надмірності
виховательського персоналу, яка сковує можливості участі самих учнів у
виховному процесі, тобто не дає їм змоги бути не тільки об’єктом, але й
суб’єктом виховання.

Його теорія враховувала індивідуальний підхід до особистості в процесі
колективного виховання і перевиховання, багато її елементів корисні й
нині, особливо для колоній неповнолітніх злочинців, спеціальних
шкіл-інтернатів. У системі Макаренка взаємини активістів і решти
колективу будувалися на засадах справедливості й гуманізму, спільної
діяльності, спрямованої на досягнення мети, відносинах відповідальної
залежності, наявності органів самоврядування. В сучасних умовах
використання його досвіду часто-густо далеке від гуманності, нерідко
ґрунтується на жорстокості та знущаннях, що дає деяким педагогам змогу
безпідставно звинувачувати всю систему Макаренка в «педагогічному
сталінізмі».

Велику увагу приділяв розумовому, трудовому, фізичному, естетичному
вихованню, удосконаленню педагогічного процесу в школі, поліпшенню
навчально-виховної роботи. Значне місце у його творчості посідають думки
про моральне виховання підростаючого покоління. Він вважав за потрібне
запровадження у школах теорії моралі, пропагування у переконливій формі
таких якостей, як воля, мужність, стриманість, повага до жінки, до
дитини, до літньої людини, пошана до себе, теорія вчинків, свідома
дисципліна тощо. При цьому наголошував на необхідності підтримки цих
теоретичних положень досвідом колективу і постійними вправами.

Великого значення надавав проблемам педагогічної майстерності. На його
думку, педагог повинен бути патріотом своєї Батьківщини, мати добру
загальноосвітню, професійну і педагогічну підготовку, бути ініціативним,
активним, енергійним, життєрадісним, гуманним, чуйним, вимогливим до
себе й вихованців, мати педагогічний такт, постійно працювати над собою.
Чимало цінних думок висловив щодо створення єдиного, здорового
вчительського колективу, його традицій, наполягаючи на тому, щоб кожний
вихователь був повноцінним творцем, господарем життя колективу,
учасником спільної справи, наставником.

Наголошував на проблемах сім’ї і школи, вихованні дітей у сім’ї,
відповідальності сім’ї за виховання дітей. На його думку, необхідними
умовами правильного виховання дітей є «повна сім’я», добрі взаємини між
батьком і матір’ю, приклад в усьому батьків для дітей, правильні
взаємини між батьками і дітьми, чіткий і строгий режим життя і правильно
організована діяльність членів сім’ї. Надаючи великого значення у
вихованні дітей розумному батьківському авторитетові, гостро критикував
його «фальшиві типи»: авторитет придушення (батьки б’ють і залякують
дітей); авторитет віддалі (між батьками і дітьми немає нічого
спільного); авторитет чванства (батьки вихваляють себе і недооцінюють
інших людей); авторитет педантизму (батьки — бюрократи і формалісти —
все забороняють дітям); авторитет резонерства (батьки надокучають дітям
частими і зайвими повчаннями); авторитет любові (батьки надмірно
задобрюють дітей); авторитет дружби (між батьками і дітьми існує
панібратство); авторитет підкупу (слухняність дітей купується
подарунками й обіцянками батьків).

2. В.Сухомлинський – як засновних

гуманістичної та новаторської педагогіки

Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970) — видатний український
педагог, засновник гуманістичної, новаторської педагогіки. З 1948 по
1970 рік — директор Павлиської середньої школи. Кандидат педагогічних
наук, член-кореспондент АПН СРСР.

В. Сухомлинський — автор низки педагогічних праць: «Серце віддаю дітям»,
«Народження громадянина», «Як виховати справжню людину», «Павлиська
середня школа», «Сто порад учителеві», «Батьківська педагогіка» та ін.
Загалом він написав 41 монографію, понад 600 наукових статей.

Педагогічна спадщина В. Сухомлинського багатопланова. Вона зазнавала
певної еволюції, постійно збагачувалася, поглиблювалася. Хоча він жив і
творив у застійні часи, ставлення до його діяльності та ідей не
змінилося. Його педагогічна концепція високогуманна і демократична,
органічно поєднує класичну і народну педагогіку.

Особливу увагу В.Сухомлинський приділяє школі як осередку культури.
Проте цю роль, на його думку, вона може виконати лише за умови, що в її
діяльності пануватимуть чотири культи: Батьківщини, Людини, Матері й
рідного Слова.

Педагогічну спадщину великого педагога пронизує ідея проектування
людини. Для того щоб педагогіка виконувала таку функцію, вона має
спиратися на психологічні знання, відійти від емпіричних узагальнень, у
досягненні цілей навчання й виховання використовувати ціле покладання,
моделювання, технологію активного перетворення педагогічної дійсності.
Головною метою, якої має прагнути виховання, є всебічний розвиток
особистості. Його можна досягти залученням її до різних видів
діяльності, постійним і планомірним формуванням пізнавальних здібностей.

Важливим напрямом усебічного розвитку особистості, який необхідно
враховувати при її проектуванні, є розумове виховання. В.Сухомлинський
вважав, що розумове виховання потрібне людині не тільки для праці, а й
для повноцінного духовного життя. Бути розумним повинен і математик, і
тракторист. Тому в процесі навчання дітей треба спонукати до самостійної
пізнавальної діяльності, до самоосвіти. Цю роботу слід починати з малих
літ, формуючи в дітей допитливість, тоді навчання для них не стане
тягарем. На його думку, дитина не може бути щасливою в школі, якщо їй
там погано. Одна з його фундаментальних ідей звучить так: навчання
повинно бути радісною працею.

Важливим аспектом педагогічної спадщини В. Сухомлинського є її гуманізм.
Виховання гуманізму й людяності повинно стати одним із завдань
діяльності школи і вчителя. Вони мають виявлятися в таких якостях і
рисах особистості, як талант доброти, потреба в служінні людям — радість
самовіддачі. Особливе місце має посісти почуття любові до матері і
лицарське ставлення до жінки. На його думку, той, хто вміє любити матір,
любитиме і батьківщину, і людство. Школа повинна любити дитину, тоді й
вона полюбить школу. Без любові і поваги до учнів розмови про гуманність
і людяність безпідставні.

Значне місце в педагогічній системі В. Сухомлинського відведено
проблемам трудового виховання школярів. На його думку, учні мають брати
участь у найрізноманітніших видах праці: навчальній і продуктивній,
короткотривалій і тривалій, платній і безплатній, ручній і
механізованій, індивідуальній і колективній, у майстернях і в полі. У
статті «Гармонія трьох начал» він писав: «Трудове виховання — це,
образно кажучи, гармонія трьох понять: треба, важко і прекрасно».

Важливу роль В. Сухомлинський відводить естетичному вихованню
підростаючого покоління, вихованню красою. Він пропонує використовувати
красу природи, красу слова, музики і живопису. Педагог має не тільки
навчити дитину знати і розуміти мистецтво, а й сформувати в неї потребу
милуватися природою і творами мистецтва, навчити творити прекрасне,
насолоджуватися прекрасним, створеним власними руками.

Значної уваги у своїй практичній діяльності і в теоретичних пошуках В.
Сухомлинський надавав проблемі дитячого колективу. Новаторським можна
вважати його положення про гармонію суспільних та індивідуальних потреб
у структурі особистості. Якщо в радянській педагогіці йшлося про
підпорядкування особистих інтересів колективним, суспільним інтересам,
то він вніс уточнення у це формулювання: не підпорядкування, а гармонія
інтересів.

В. Сухомлинський вважав, що професія вчителя є особливою, близькою до
науково-дослідної. Педагог має аналізувати факти, передбачати наслідки
виховного впливу, інакше він перетвориться на ремісника.

Хороший педагог, на його думку, по-перше, повинен любити дітей,
відчувати радість від спілкування з ними; по-друге, має добре знати свій
предмет; по-третє, добре знати педагогіку і психологію; по-четверте,
досконало володіти методикою викладання навчального предмета.

3. Педагогічні ідеї В.Сухомлинського

Серед новаторських педагогічних ідей педагога Сухомлинського варто
виділити:

–         любов до дітей, віра в творчі сили дитини. (“Кожна дитина
повинна бути щасливою”);

–         виховання через розум, серце, руки дитини. “Школа радості”
(1951 -1952 рp.);

–         мудрість педагогічної і батьківської любові, влади колективу;

–          всебічний розвиток особистості кожної дитини;

–          теорія виховання справжньої людини;

–          система навчання  грамоті через образно-чуттєве сприймання
дітьми 6 років довкілля: емоції – почуття – сприймання – уява – образи
навколишнього світу – образно-емоційне мислення – логічне мислення –
запам’ятовування – застосування різноманітної діяльності (малювання,
читання, роздуми, спостереження, творчість, праця);

     –   система підготовки до сімейного життя;

–         традиції, свята, культи в вихованні;

–         система вимог і  порад педагогам (“Сто порад учителеві”, …).

h

подається методика утвердження в юних душах почуття совісті, сорому,
справедливості, щедрості, милосердя. Ідеал справжньої людини
визначається Сухомлинським на засадах загальнолюдських цінностей і
народної педагогіки, об’єднує найкращі риси менталітету українського
народу.

Після глибокого вивчення спадщини В.О.Сухомлинського його принцип
гуманізму можна уявити як струнку систему. Ця система включає систему
блоків, кожен з яких – це вимоги до діяльності вчителя:

1.     Систематичне піклування про всебічний розвиток дитини.

2.     Любов до дітей і кожної окремої дитини.

3.     Повага до дитини, вміння бачити в кожній людині особистість.

4.     Віра в дитину як запорука педагогічного успіху.

5.     Глибоке знання дитини.

6.     Розуміння дитини – педагогічна емпатія.

7.     Бережливе ставлення до духовного світу і природи дитини.

8.     Вміння розвивати у дитини почуття власної гідності.

9.     Вміння включати дитину в коло інтересів, життя і турбот інших
людей.

10. Бути другом, мудрим радником дитини.

     Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати
організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному
розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що
“педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того,
наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби
впливу”.       Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського
являє собою систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів,
прийомів впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного
спілкування вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за
життя педагога (1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної
думки і практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася
струнка методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші
методи:

?        Виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять,
цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне
виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення
казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.

?        Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу,
природи, України, людства.

?        Система методів організації діяльності і формування досвіду
гуманної поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація
спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо
корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

?        Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності:
похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона,
обмеження, моральна підтримка та інші.

?        Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

      Одну з мудрих педагогічних статей Сухомлинський назвав “Не бійтесь
бути ласкавими”. У ній він з болем відмічав, що дуже часто в сім’ї та
школі звучить неласкаве, байдуже, часом – грубе слово, що ранить душу
дитини, робить її байдужою до будь-якого прояву людяності. Підвищений
тон голосу у спілкуванні з дітьми створює нервову напругу, виснажує
нерви. Діти можуть звикнути до цього. Тоді у дитини притупляються
почуття, зникає сердечна чутливість, а сам педагог назавжди втрачає ті
найважливіші нюанси, тони, півтони емоційної чуттєвості, які саме і
роблять людину Людиною.

 В.Сухомлинським  було розроблено гуманістичні принципи педагогіки:

1.Пізнання багатогранності дитини.

2.Віри в її неповторність і талановитість.

3.Визнання природного оптимізму дитини.

4.Обережного звернення до її душі й розуму.

5.Захисту багатства людської природи в дитячій душі.

6.Виховання в учнів самоповаги.

7.Утвердження краси в природі і в людині.

Для сучасного педагога  мають велику цінність методичні поради великого
педагога щодо шляхів виховання гуманістичної культури дітей, підлітків,
напрямів практичної естетичної роботи з учнями, формування духовного
світу людини. Ідеалом учителя сучасної школи повинен бути той взірець
вихователя, яким був сам В. Сухомлинський і якого він бачив у своїх
мріях. Головними рисами такого вихователя – гуманіста є :

1.Мудрі любов і влада педагога над розумом і душею дитини.

2.Багатство думки, висока загальна культура.

3.Спільні з дитиною погляди на життя, людину як найвищу цінність.

4.Здатність зцілення душевних ран дитини.

5.Ніжне, ласкаве ставлення до дитини.

“Вчительська професія, – писав В.Сухомлинський, – це людинознавство,
постійне, те, що ніколи не припиняється, проникнення у складний духовний
світ людини. Чудова риса – постійно відкривати в людині нове, дивуватися
новому, бачити людину в процесі її становлення – один із тих корінь, які
живлять покликання до педагогічної праці” .

6. Перша порада із “Сто порад учителеві ” В.Сухомлинського стосується
розуміння  проблеми “Що таке покликання до праці вчителя? Як воно
формується? “.

Властивості педагогічної професії: а) «Ми маємо справу з найскладнішим,
неоціненним, найдорожчим, що є в житті, –   з людиною. Від нас, від
нашого вміння, майстерності, мистецтва, мудрості залежить її життя,
здоров’я, розум, характер, воля, громадянське й інтелектуальне обличчя,
її місце і роль у житті, її щастя»; б) кінцевий результат праці
віддалений в часі; в) багатофакторність впливів на дитину, «… завдання
– боротися за людину, переборювати негативні впливи і давати простір
позитивним ». Розумний, умілий, мудрий вихователь; г) «Об’єкт нашої
праці – найтонші сфери духовного життя особистості, яка формується, –
розум, почуття, воля, переконаність, самосвідомість». Впливати тим же.
Найважливіші інструменти впливу – слово, краса довкілля і мистецтва,
весь емоційний діапазон людських відносин і обставин; д) об’єкт праці
педагога – дитина – повсякчас змінюється. «Наша праця – формування
людини, і це покладає на нас особливу відповідальність, яку ні з чим не
зіставити».

Якості педагога – майстра: 1) “Учительська професія – це людинознавство,
постійне проникнення в складний духовний світ людини, який ніколи не
припиняється…  Це подив перед багатогранністю і невичерпністю
людською”; 2) ” … практична педагогіка – це знання й уміння, не тільки
доведені до ступеня майстерності, але й підняті до рівня мистецтва…
виховувати й відчувати її індивідуальний світ”;

3)     ” Наріжний камінь педагогічного покликання – це глибока віра в
можливість успішного виховання кожної дитини». Терплячість до дитячих
слабостей, мудрість в розумінні дитини, конфліктів:

4) «Гармонія серця і розуму» педагога. «Чуйність, сердечна турбота про
людину – це плоть і кров педагогічного покликання»; 5) «… Уміння
настроювати себе на задушевну розмову з учнем, особливо з підлітком,
надзвичайно важливе в тій майстерні педагогічних засобів, яку повинен
створити для себе кожний учитель. Це вміння треба виховувати в собі,
створювати, удосконалювати, «відшліфовувати», робити тоншим і більш
дійовим… необхідно глибоко проникати в душу дитини, вдумуватися в те,
чим вона живе, як вона дивиться на світ, чим є для неї люди, що оточують
її.

Дорогий мій колега, щоб стати справжнім вихователем, треба пройти цю
школу сердечності – протягом тривалого часу пізнавати серцем усе, чим
живе, що думає, з чого радіє й чим засмучується ваш вихованець. Це одна
з найтонших речей у нашій педагогічній справі» (Т2.424 -425).

7.     Педагогічна задача ( проблема) потребує цілої системи опрацювання
Доцільно: 1) вивчити її умову (діючі особи, зв’язки обставини); 2)
поставити запитання (як діяти вихователю?); 3) звернутися до розв’язку
автора (педагога); 4) проаналізувати пропозиції колеги  («Мій розв’язок»
з поясненням”).

Висновки

Отже, можна зробити наступні висновки:

     Василь Олександрович Сухомлинський вчив педагогів створювати
організовану систему впливів на вихованців, яка сприяє всебічному
розвитку дитини, побудована на принципах гуманізму. Він підкреслював, що
“педагогічний ефект кожного впливу на особистість залежить від того,
наскільки продумані, цілеспрямовані, ефективні інші засоби
впливу”.      

Методика гуманістичного виховання у Василя Сухомлинського являє собою
систему органічно поєднаних різноманітних способів, методів, прийомів
впливу на вихованців, що реалізувались засобами майстерного спілкування
вчителя з учнями. У Павлиської середній школі, яку ще за життя педагога
(1948-1970 рр.) називали школою-лабораторією педагогічної думки і
практики виховання, поступово створювалась та відшліфовувалася струнка
методика гуманістичного виховання, що містить такі найголовніші методи:

?        Виховання словом: роз’яснення вчителем моральних понять,
цінностей, норм, правил гуманної поведінки; етичні бесіди; словесне
виявлення довіри і недовіри; навіювання; переконання, роздуми; створення
казкових образів гуманної поведінки і взаємовідносин тощо.

?        Виховання прикладом: відношення до людей, навколишнього світу,
природи, України, людства.

?        Система методів організації діяльності і формування досвіду
гуманної поведінки дітей: вправлення (добрі справи); організація
спеціальних педагогічних ситуацій; доручення; спонукання до творчо
корисної діяльності; створення ситуації успіху тощо.

?        Стимулювання й оцінювання вчинків, поведінки, діяльності:
похвала, заохочення, примус, осудження, недовіра, нагляд, заборона,
обмеження, моральна підтримка та інші.

?        Самовиховання, саморозвиток учнів як вершина, мета виховання.

На думку А. Макаренка, педагогіка є найбільш діалектичною, рухливою,
дуже складною і різноманітною наукою. Серед основних рис макаренківської
педагогіки слід відзначити: діалектичне розрізнення методики навчання і
методики виховання; єдність вивчення дитини та її виховання; єдність
виховання дітей і організації їхнього життя; поєднання вивчення основ
наук з продуктивною працею учнів; науково організовану систему усіх
впливів; посилення уваги до дитячого колективу. Психологія має бути не
основою педагогіки, а продовженням її в процесі реалізації педагогічних
закономірностей та ін. Під цілями виховання А. Макаренко розумів
програму особистості, програму людського характеру («Методи виховання»).
На його думку, у виховному процесі має бути загальна програма виховання,
«стандартна», й індивідуальна корек-тива до неї залежно від особистості
конкретного учня.

А.Макаренко розробив теорію дитячого колективу, розкрив основні його
ознаки (наявність спільної соціальне цінної мети; спільна діяльність,
спрямована на досягнення цієї мети; відносини відповідальної залежності;
наявність органів самоврядування); визначив стадії його розвитку, шляхи
формування і методику використання виховних можливостей колективу.
Згідно з вченням А. Макаренка, характерними ознаками стилю життя і
діяльності дитячого колективу є: мажор, почуття власної гідності,
здатність до орієнтування, почуття захищеності, здатність до
гальмування, звичка поступатися товаришеві, єдність колективу.

Використана література

Волкова В.П. Педагогіка.- К., 2001

Галузинський В.М., Євтух М.Б. Педагогіка: теорія та історія: Навч.
Посібник.- К.:Вища шк., 1995

Історія педагогіки / За ред. М.С.Гриценка.-К.: Вища шк., 1973

Константинов Н.А., Медынский Е.Н., Шабаева М.Ф. История педагогики.- М.:
Просвещение, 1982

Любар О.О., Стельмахович М.Г., Федоренко Д.Т. Історія української
педагогіки.-К., 1999

Педагогіка: Навчальний посібник / В.М.Галузяк, М.І.Сметанський,
В.І.Шахов.- Вінниця, 2001

Подласый И.П. Педагогика. Новый курс: Учебник для студентов пед. вузов:
В 2 кн.- М., 1999.- Кн.1

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти.- Тернопіль: “Навчальна книга – Богдан”,
1999

Фіцула М.М. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих
педагогічних закладів освіти.- К., 2000

Невідомий Макаренко. Вип. 5., А.С. Макаренк-психолог. М., 1994. С.
51—52.

Нашли опечатку? Выделите и нажмите CTRL+Enter

Похожие документы
Обсуждение

Ответить

Курсовые, Дипломы, Рефераты на заказ в кратчайшие сроки
Заказать реферат!
UkrReferat.com. Всі права захищені. 2000-2020